Поняття, ознаки та класифікація державних органів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття, ознаки та класифікація державних органів

1. Загальна характеристика система державних органів України

1.1 Поняття та ознаки державного органу та системи державних органів

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називаються механізмом держави.

Механізм держави - це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і функції [10 с. 5]. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяється владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюються управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Тому виникає необхідність виділити її окремим, спеціальним поняттям. Таким є поняття апарату держави, а також поняття органу держави.

Апарат держави - це система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних її функцій у межах своєї компетенції [13 с 183]. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати деяким загальним рисам і принципам, зокрема:

організація практичного здійснення принципу народовладдя;

суверенність державної влади;

організація і діяльність державного апарату здійснюється на підставі законів, на виконання законів і в порядку передбаченому законом (принцип законності);

державний апарат визнає, допомагає здійснювати, охороняє і захищає основні права людини (принцип гуманізму);

виражає і виконує волю більшості населення (принцип демократизму);

визнає і рівною мірою сприяє здійсненню, охороні і захисту основних прав корінної нації та всіх інших націй, що проживають у даній державі (принцип національної рівноправності);

основні функціональні напрямки діяльності державного апарату чітко розподіляються між відповідно спеціалізованими системами органів;

свої функції апарат держави виконує із залученням різноманітних громадських об'єднань, співпрацюючи з ними.

Орган держави - це структурно-організаційний колектив державних службовців (або один державний службовець), які наділенні владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань і функцій держави [16, с104].

Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти та домагатись за допомогою встановлених законами засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взятого окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватися про те, щоб по відношенню до державних органів чітко визначалась сфера їх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести:

всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;

мають державно-владні повноваження;

діють у встановленому порядку;

взаємопов'язані відношенням субординації;

всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Специфічними ознаками, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій є:

формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;

наявність у кожного державного органу юридичної закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з ін. державними органами і організаціями;

надання державним органам повноважень державно-владного характеру.

1.2 Класифікація державних органів

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Вдосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції України.

До системи державних органів України належить: законодавчий орган - Верховна Рада України; глава держави - Президент України; органи виконавчої влади: вищий (Кабінет Міністрів України), центральні (міністерства, державні комітети, відомства), місцеві (обласні і районні державні адміністрації, голови місцевих державних адміністрацій та їхні управління); органи судової влади (Конституційний Суд України, загальні суди та господарські суди); контрольно-наглядові органи та правоохоронні (прокуратура, податкова адміністрація, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції).

Органи місцевого самоврядування є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві.

Як складові частини одного і того самого державного апарату органи держави різняться між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, способами утворення, часом функціонування, складом, масштабом діяльності й іншими критеріями. Тому у юридичній науці в залежності від певних критеріїв органи держави класифікують:-

за місцем в системі державного апарату:

а) первинні (утворюються шляхом прямого волевиявлення всього населення);

б) вторинні (всі інші органи, які утворюються первинними, походять від них, підзвітні їм);

за територією дій:

а) вищі (поширюють свої повноваження на всю державу);

б) місцеві (діють в межах складових частин держави);

за складом:

а) одноособові (складаються з однієї службової особи);

б) колегіальні (складаються з колективу службових осіб);-

за способом утворення:

а) виборні (ті, що обираються);

б) успадковані;

в) призначені (напр., органи прокуратури);

за часом дій:

а) постійні (створені без визначеного строку діяльності);

б) тимчасові (створюються для досягнення короткострокових цілей);-

за функціями:

а) представницькі (законодавчі);

б) органи державного управління (виконавчо-розпорядчі);

в) судові органи.

2. Законодавча влада в Україні

У системі державної влади важливе місце посідає законодавча влада. Декларація про державний суверенітет України, прийнято Верховною Радою 16 липня 1990 р., проголошує народ єдиним джерелом державної влади. Від імені народу може виступати лише його парламент - верховний представницький орган. Верховна рада виступає єдиним законодавчим органом України, виразником суверенітету нації. Лише вона має повноваження приймати закони, які є актами вищої юридичної сили. Шляхом встановлення правових норм Верховна Рада врегульовує найважливіші питання внутрішнього і зовнішнього життя країни, таким чином визначаючи основи діяльності виконавчої, судової влади. Звідси випливає пріоритетна роль Верховної Ради в системі державної влади країни. Це, звичайно, не означає всевладності законодавчої влади, бо Верховна Рада працює у межах, визначених Конституцією.

Верховна Рада України, як і парламент інших держав, наприклад Білорусії, Литви, Болгарії складається з однієї палати. Склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного прямого і виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки [1, с. 5]. У майбутньому планується створити двопалатний парламент, такий як, у Росії, Казахстані, Франції, США. Вибори до Верховної Ради можуть бути черговими і позачерговими. Відповідно до конституції України чергові вибори повинні відбуватись в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. Позачергові вибори поводяться у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради (це може статися, якщо протягом 30 днів чергової сесії пленарні засідання її не можуть розпочатися і Президент достроково припиняє її повноваження та призначає нові вибори). Такі вибори повинні відбутися у строк до 60 днів з дня опублікування президентського указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.

Повноваження Верховної Ради нового скликання починаються у день відкриття її першого засідання. Одночасно припиняються повноваження Верховної Ради попереднього скликання.

Як уже зазначалося, основу у Верховній Раді становлять народні депутати, якими можуть бути, згідно із Конституцією, лише громадяни України, що на день виборів досягли 21 року, мають право голосу і проживають в Україні протягом останніх п'яти років. Народні депутати покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функції Верховної Ради України [7, с 1]. Особи, обрані до складу парламенту, мають здійснювати депутатські повноваження на постійній основі, тобто вони повинні відмовитись від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі. Конституція запроваджує ряд гарантій, покликаних забезпечити сприятливі умови для виконання депутатами своїх повноважень, а також захистити їх від репресій. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканість: народні депутати України не можуть бути притягнені до будь-якого виду юридичної відповідальності за діяльність, яку вони здійснюють у ході реалізації депутатських повноважень.

Конституція закріплює широкі повноваження законодавчого органу України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за їх сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішим є повноваження, пов'язані із внесенням змін до Конституції України; із прийняттям законів; із визначенням засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і президента; із формуванням інших державних органів; з організацією адміністративно-територіального устрою нашої країни; зі здійсненням зовнішніх функцій держави; бюджетні та контрольні повноваження.

До повноваження парламенту належить також визначення відповідальності Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри, що спричиняє його відставку.

Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти. Конституція України визначає широке коло питань, які можуть вирішуватись Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:

прав, свобод людини і громадянина та їх гарантій;

територіального устрою України;

одиниць ваги, міри, часу, порядку встановлення державних стандартів;

амністії;

правового режиму власності;

організації і порядку проведення виборів і референдумів та ряду інших питань.

Слід також сказати, що Верховна Рада здійснює свою діяльність сесійно. Її засідання веде Голова Верховної Ради України, який обирається зі складу парламенту. Голова Верховної Ради має Першого заступника. Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, тобто такими, що починають свою роботу у встановлені Конституцією строки (першого вівторка лютого і першого вівторка вересня) і позачерговими, які можуть скликатися на вимогу не менше як 1/3 народних депутатів України від конституційного складу або на вимогу Президента.

Верховну Раду України називають законодавчим органом тому, що їй належить право видавати, створювати закони. Для створення нових, а також на зміну чи скасування чинних законів у Конституції України закріплено вихідні позиції законодавчого процесу. Визначається коло суб'єктів, яким надається право законодавчої ініціативи, тобто право офіційно вносити пропозиції щодо прийняття, змін чи скасування законів, які Верховна Рада зобов'язана розглянути по суті. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України надано Президенту, народним депутатам, Кабінету Міністрів і Національному банку.

Перш, ніж прийняти закон, його обговорюють на засіданні парламенту. У відповідності із законодавством прийнятий Верховною Радою України закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно надсилає його Президенту України, який протягом 15 днів повинен ознайомитись з ним і прийняти одне з двох рішень: 1) схвалити і підписати закон - тим самими прийняти до виконання і офіційно оприлюднити його текст; 2) накласти на закон вето, тобто відхилити, не підписувати його, та із своїми пропозиціями повернути його на повторний розгляд у парламент.

3. Президент України як голова держави

Перша держава, в якій було запроваджено посаду президента як глави держави і виконавчої влади - це США. Термін «президент» походить від латинського praesidens, що означає «той хто сидить спереду».

У нашій державі посаду Президента було затверджено Законом від 5 липня 1991 р. «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції УРСР». У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей.

Конституція визначає Президента, як главу держави. Це дає підставу говорити про нього як про уособлення держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її гілки, і обумовлює його повноваження і статус у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент виступає як у вирішенні внутрішніх проблем країни, так від її імені і у міжнародних відносинах. На практиці це означає, що Президент не потребує якогось додаткового засвідчення своїх повноважень. Вони випливають з його статусу. Як глава держави Президент виступає у ролі арбітра у разі виникнення непорозумінь між законодавчою і виконавчою гілками влади, забезпечує єдність держави.

Згідно з Конституцією Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Ним може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх років перед днем виборів та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Ця норма покладена запобігти тривалому перебуванню при владі однієї особи, оскільки, це, як свідчить історичний досвід, часто призводить до встановлення антидемократичних державно-правових режимів. Водночас Конституція України не забороняє переобрання особи Президента на третій строк після того, коли цю посаду займала інша особа.

Президенту забороняється також інший представницький мандат, тобто бути членом якихось виборних органів, а також обіймати посаду в державних або громадських органах та організаціях, займатися підприємницькою діяльністю. Ця заборона має на меті забезпечити незалежність Президента від будь-яких державних і недержавних структур. Водночас йому не забороняється займатись науковою чи викладацькою діяльністю.

Чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень.

Новообраний Президент України приступає до виконання нових обов'язків не пізніше, ніж через 30 днів, а у разі, коли Президента обрано на позачергових виборах - у п'ятиденний строк після офіційного проголошення результатів виборів. Повноваження новообраного Президента України починаються з моменту складання ним присяги народові, до якої його приводить на урочистому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України.

Юридичне значення присяги полягає у тому, що саме з моменту її складання новобраний Президент приступає до виконання своїх обов'язків як глава держави, а повноваження попереднього Президента припиняються.

Також під час виконання своїх повноважень на главу держави поширюється недоторканість. Її треба розглядати як особливу гарантію створення безперешкодних умов для здійснення ним повноважень.

Повноваження Президента України, закріплені у Конституції, можна поділити на декілька груп, серед яких насамперед треба виділити такі:

представницькі повноваження, які дістають вияв тоді, коли Президент України представляє нашу державу в міжнародних зносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників інших держав тощо;

повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради, наприклад, припинення її повноважень, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

повноваження у сфері законодавства, наприклад, ті, що стосуються призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на поворотній розгляд Верховної Ради;

повноваження, пов'язані з призначенням на посади і звільнення з посад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб;

повноваження у сфері забезпечення державної незалежності національної безпеки та оборони нашої держави, наприклад, ті, що пов'язані з прийняттям рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

установчі повноваження (утворення та ліквідація за поданням Прем'єр міністра міністерств та інших центральних органів виконавчої влади);

повноваження в галузі правосуддя (утворення судів, помилування);

повноваження, пов'язані з наданням громадянства України та його позбавленням, наданням притулку в Україні.

Зазначені групи повноважень нерозривно пов'язані з сутністю посади Президента як глави держави. Тому він не може делегувати (передавати) свої повноваження іншим особам або органам.

Президент має право видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України. Ці акти повинні створюватися на основі Конституції. Водночас вони є правовою базою для актів органів виконавчої влади. Треба зазначити, що деякі акти Президента

України є обов'язковими до виконання лише за умови, якщо вони скріплені підписами (контрасигновані) Прем'єр-міністра та міністра відповідального за акт.

Слід зауважити, що за особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається довічно за умови, що вона не була усунена з нього Верховною Радою в порядку імпічменту. Крім того, звання Президента України охороняється законом. Це означає, що самовільне безпідставне присвоєння чи використання його спричиняє юридичну відповідальність.

Також Президент України є головою Ради національної безпеки та оборони України, яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

4. Державні органи виконавчої влади України

4.1 Кабінет міністрів України - вищий виконавчий орган влади

Вищим виконавчим органом є Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів - це своєрідний штаб по організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади [17, с. 129]. Його очолює Прем'єр-міністр, котрого призначає Президент за згодою більш ніж половини від конституційного складу Верховної Ради. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прим'єр-міністри, міністри. Як постійний орган Кабінету Міністрів функціонує його Президія. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді.

Прем'єр міністр України забезпечує виконання програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою України. Основною організаційною формою діяльності уряду є його засідання. На них розглядаються найбільш важливі питання державного управління і соціально-культурного будівництва. Кабінет Міністрів видає постанови та розпорядження, які підписує Прем'єр-міністр, а у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Кабінет Міністрів здійснює ряд повноважень, які належать йому відповідно до чинного законодавства:

забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання конституції і законів України, актів Президента України;

вживає заходів щодо забезпечення прав, свобод людини і громадянина;

розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

спрямовує і координує роботу міністрів інших органів виконавчої влади;

здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

4.2 Центральні органи виконавчої влади

Структурною ланкою виконавчої вертикалі є центральні органи виконавчої влади. Існує певний порядок утворення та формування цих органів. Відповідно до нього Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання цих органів. Президент України призначає керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Функції міністерств та інших центральних органів визначаються Указом Президента України від 12 березня 1996 р. «Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади.»

Загалом треба визнати, що міністерства є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади. Вони створюються для організації державного управління в

найбільш важливих сферах соціально-економічного і політичного життя і у більшості випадків є органами галузевого управління.

Державні комітети - це центральні органи виконавчої влади, що здійснюють переважно міжгалузеве управління [15, с. 108]. А відомства (агентства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління у тих сферах, які не є об'єктами сфери впливу з боку міністерств і комітетів.

Компетенція міністерств, комітетів і відомств реалізується через накази, інструкції та інші нормативно-правові акти, які відповідно до статті 117 Конституції України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

4.3 Місцеві органи виконавчої влади

Наступною ланкою виконавчої вертикалі є місцеві органи виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації [1, c. 54]. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві і Севастополі визначені відповідними законами. А в областях і районах склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови. Вони призначаються на посаду і звільнюються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівняю До повноважень місцевих державних адміністрацій належать: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади; забезпечення законності і правопорядку; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку; підготовка та виконання відповідних обласних і районних бюджетів та ряд інших.

5. Органи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [6, с. 18].

В основу правосуб'єктивності органів місцевого самоврядування покладена їх компетенція. Виходячи з цього, суб'єктами конституційних правовідносин у системі міського самоврядування є: територіальна громада; сільські, селищні, міські ради; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищних, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних рад; постійні комісії рад; виборчі комісії по виборах органів місцевого самоврядування; органи самоорганізації населення; сходи громадян [9, с. 24].

Конституція України визначає і гарантує місцеве самоврядування. Звідси висновок, що його суб'єкти мають законодавчі підстави на їх підтримку з боку держави, а при потребі - права добиватись надання останньої, оскільки це гарантується Конституцією. Більше того права місцевого самоврядування захищають в судовому порядку. Виходячи з цього, судом загальної юрисдикції повинні бути підсудними будь-які порушення прав місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання державних і місцевих інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадянами їх органів та відповідальні перед територіальними громадянами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

6. Судові органи влади

Закон України від 07.07.2010 р. «Про судоустрій та статус суддів» у ст. 1 визначив, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, створеними згідно із законом.

Судову владу в Україні реалізовують професійні судді та, у визначених Законом випадках, народні засідателі і присяжні. Вони є носіями судової влади, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями відправляти правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Завданням суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, які гарантують Конституція та закони України, а також міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, безперешкодно реалізовувати своє право на судовий захист. Важливо, щоб суд, розглядаючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним прийняти справедливе та законне рішення.

Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутися до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України.

Суди зобов'язані своєчасно й дієво захищати ці права та свободи шляхом розгляду цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші порушення прав і свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визначається таким тільки за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (рішення КСУ 30.01.2003 р.).

Не менш важливо і те, щоб суддя, який зловживав своїм правом при здійсненні правосуддя (некваліфіковано чи упереджено вирішив справу, виявив неповагу до учасника процесу), поніс відповідно його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені. Звернення до суду за захистом прав і свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України. Отже, можна стверджувати, що держава визнає судову владу одним із найефективніших правоохоронних інститутів в Україні.

7. Правоохоронні та контрольно-наглядові органи

Серед чисельних напрямків державної діяльності важливе місце займає правоохоронна діяльність. Вона спрямована на забезпечення законності і правопорядку у суспільстві, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями, охорону та захист прав і законних інтересів громадян, державних і громадських організацій.

Для проведення правоохоронної діяльності в Україні утворюються спеціальні органи. До правоохоронних органів слід відносити: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, міністерство юстицій, адвокатура.

У широкому розумінні правоохоронної діяльності нею є також правосуддя. Але суди і судді здійснюють не просто правоохоронні дії, а й судову владу - одну з трьох у правовій державі. Вони наділені правами контролювати дії перелічених правоохоронних органів, щоб ті не виходили за межі закону.

Важливе і відповідальне місце у цій системі займає прокуратура - специфічний орган державного управління, наділений правоохоронними і контрольно-наглядовими функціями [14, с. 92].

Діяльність прокуратури спрямована на вимірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, економічної та політичної систем, права національних груп територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування [3, с. 12].

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

Органи внутрішніх справ є правоохоронними органами виконавчої влади. Їх центральний орган - Міністерство Внутрішніх справ України (МВС). МВС України об'єднує декілька систем органів внутрішніх справ. Це зокрема: міліція, державний пожежний нагляд, служба виконання кримінальних покарань і інші, зрозуміло, що найбільша роль належить міліції. Міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який охороняє і захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави. Основні завдання міліції: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушення та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху і інше [2, с. 19].

Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення. Свою діяльність він проводить на основі Конституції України та законів України. Завдання Служби безпеки України - захист незалежності України, її конституційного ладу, територіальної цілісності та обороноздатності від розвідувально-підривної діяльності відповідних служб іноземних держав [4, с. 29].

Міністерство юстиції України також належить до правоохоронних органів. Це орган виконавчої влади, який бере безпосередньо участь у вироблені та реалізації державної політики у сфері захисту прав і законних інтересів громадян та їх колективних формувань. Завданнями Міністерства юстиції є: розробка законів та змін до них і доповнень, забезпечення організаційної діяльності судів, координація діяльності, спрямованої на подання юридичної допомоги населенню та вдосконалення правової роботи у народному господарстві.

Адвокатура в Україні є добровільним професійним громадським об'єднанням покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законі інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм юридичну допомогу [5, с. 10].

Важливим органом держави є контрольно-наглядові органи, якими є державні інспекції (адміністрації).

Державні служби (інспекції, адміністрації) - санітарні, податкові пожежні, контрольно-ревізійні і інші - спеціальні державні органи. Вони покликані здійснювати функції контролю і нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами правил (санітарних, податкових, ветеринарних, пожежних та інших).

Наприклад, державна податкова адміністрація здійснює функцію контролю і нагляду за своєчасною сплатою податків юридичним і фізичним особам.

Висновки

Отже, державний апарат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам населення їхні суб'єктивні права, охороняє та захищає основні права людини, громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне й милосердне ставлення до всього населення України і кожного окремо взятого індивіда. Система державних органів формується з волі більшості населення, виражає та виконує його волю. Її діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Вдосконалення органів державної влади реалізується в нас на основі Конституції України. Майже завершено процес реформування державного механізму, але не ліквідовані протиріччя між законодавчою і виконавчою гілками влади. Поки що державний апарат в Україні потребує удосконалення, потрібно чітко розмежувати повноваження кожної гілки державної влади. Створити систему незалежних судів, організувати чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції і конституційних законів.

Список літератури

самоврядування орган законодавчий президент

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. -1995. - №15. - ст. 102

3. Про прокуратуру: Закон України від 5.11 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1995. - №43. - ст. 313

4. Про службу безпеки України: Закон України від 25.03 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. - №27. - ст. 383

5. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -1993. - №9. - ст. 62

6. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. -1997. - №24. - ст. №170

7. Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України»: Закон України від 22 березня 2001 р. // Урядовий Кур'єр. - 2001. - 26 вересня. - с. 1-10

8. Про судоустрій і статус суддів: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, №41-42, №43, №44-45, ст. 529

9. Делія Ю. Місцеве самоврядування як суб'єкт конституційних правовідносин // Право України. - 1999. - №11. - с. 24-26

10. Загальна теорія держави і права / за ред. Копейчикова В.В. - К.; Юрінком Інтер, 1999. - 319 с.

11. Конституційне право України / за ред. Погорілка В.Ф. - К., 1999. - 458 с.

12. Котюк В. Система державних органів в Україні // Закон і бізнес. -1999. -30 січня. - с. 14

13. Манов Г.Н. Теория государства и права - М., 1996. - 272 с.

14. Основ держави і права України / за ред. М.В. Костецького, М.І. Настюка - Львів: Вільна Україна, 1993. - 210 с.

15. Основи Конституційного права України / за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 344 с.

16. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994. - 236 с.

17. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Харьков: Консум, 2000. - 678 с.

18. Толочко П. Президент і парламент // Голос України. - 1999. -13 жовтня. - с. 3.

Размещено на Allbest.ru

...