Доказування істотної подібності підроблених грошових знаків при провадженні у справах про злочини, передбачені ст. 199 КК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доказування істотної подібності підроблених грошових знаків при провадженні у справах про злочини, передбачені ст. 199 КК України

О. Калужна

Юридична наука, в тім числі кримінальне право, процес, криміналістика, має зазвичай прикладне спрямування, зорієнтоване на точне засвоєння і відповідне практичне застосування чинних законів, їх окремих норм і положень. Кваліфіковано, правильно і зі знанням справи застосувати ту чи іншу норму права - головне в роботі оперативних співробітників, слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів та інших працівників юридичних служб. На цьому тримається вся практична юстиція. Її представники мають добре орієнтуватися у чинному законодавстві в своїй сфері діяльності, у практиці його застосування, нормативних прогалинах і недоліках.

Зокрема, вивчивши і проаналізувавши чималу кількість кримінальних справ про фальшивомонетництва, не можна не спостерегти невідповідності правозастосовної практики меті й змісту ст. 199 КК України. Причиною цього є складнощі здійснення переслідування і, відповідно, складна реалізованість цієї норми на практиці, оскільки не всі передбачені нею ознаки складу злочину (зокрема істотна подібність підробок грошових знаків до оригіналів як ознака предмета злочину) успішно доказуються (пізнаються), а наслідком - недостатня ефективність цієї норми щодо досягнення цілей правового регулювання.

Щодо питання про засоби доказування, якими можна встановлювати ступінь подібності підроблених грошових знаків до справжніх, то на практиці і в науці є два протилежні підходи.

Один - відносно новий у криміналістичній літературі і не поширений у правозастосуванні, що “лише експерт-документаліст міг би кваліфіковано обґрунтувати висновок про ступінь подібності підроблених банкнот до справжніх” [12, с. 7]. Цю думку висловив ще 1998 р. С.Ю. Петряєв (за результатами спеціального дослідження). Залишена ним без пропозицій щодо її втілення у слідчу і судову практику, вона була підтримана і розвинена у іншому спеціальному дослідженні [7, с. 13] авторкою цієї статті. Зокрема, ми керувались тим, що для можливості бути сприйнятими, надійти і перебувати в обігу на рівні зі справжніми (для придатності до обігу), підроблені грошові знаки іманентно повинні мати істотну подібність до автентичних за дизайном і загальнодоступними (видимими) елементами захисту. Тому на вирішення техніко-криміналістичної експертизи банкнот, сертифікатних державних цінних паперів було запропоновано ставити комплекс із двох взаємопов'язаних питань [7, с. 13]: 1) чи відповідає наданий на дослідження грошовий знак (цінний папір) за елементами дизайну і захисту справжнім грошовим знакам такого ж номіналу та року випуску? (питання про підробленість); 2) якщо ні, то яка якість відтворення на ньому елементів дизайну та органолептичних елементів захисту? (питання про ступінь подібності). Ідея такого шляху доказування не новаторська, а є аналогією доказування факту придатності вогнепальної зброї до стрільби у справах про злочини, пов'язані зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями тощо (ст.ст. 262-264 та інші статті КК України)1.

Другий підхід - превалює у практиці провадження у справах про злочини, передбачені ст. 199 КК України, коли ступінь подібності підроблених грошових знаків суб'єктами доказування хоч не піддається достатньому дослідженню, але оцінюється за достатній для фальшивомонетництва, адже це відображається у формулі кваліфікації інкримінованого обвинуваченому злочину - ст. 199 КК України. Таку практику підтримують і схвалюють й окремі науковці. Зокрема, Є.Г. Коваленко зазначає: “Інколи особи, які проводять доказування по кримінальній справі за поданням спеціалістів чи експертів порушують питання, які не потребують для свого вирішення застосування спеціальних знань, а можуть бути розв'язані на основі загальновідомих знань чи життєвого досвіду. Так, невиправданими є такі випадки призначення експертизи, як наприклад, для визначення ступеня схожості фальшивої монети зі справжньою. Це питання повинно безпосередньо вирішуватись слідчим та судом” [8, с. 485]. Для підкріплення влучності даного прикладу, що мав би, на думку Є.Г. Коваленка, унаочнювати у цілому узгоджену позицію процесуалістів про випадки недоцільності призначення експертизи, він наводить застереження Пленуму ВСУ “про неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань” [14, с. 343].

Звідси виникає низка запитань: Чи справді слідчий, суд на підставі загальновідомих знань, життєвого досвіду безпосередньо (без застосування спеціальних знань) може встановлювати ступінь подібності підробленої монети, банкноти до справжньої (окрему похідну обставину, що залежить від головної)?

Якщо так, то, вочевидь, і сам факт підробки монети, банкноти (як головна, первинна обставина, що підлягає доказуванню) теж міг би і мав би встановлюватись у такий самий спосіб? Яка ж роль у цьому випадку відводиться техніко-криміналістичній експертизі?

Поміркуємо над цими простими на перший погляд питаннями, що мають суттєве теоретичне і практичне значення.

Що мало б бути змістом загальновідомих знань, на основі яких можна встановлювати ступінь подібності підроблених грошових знаків до справжніх?

Очевидно, висловлюючись побутовою мовою, - це знання про те, як виглядають відповідні справжні гроші, про що нібито відомо всім. Тобто, мовою професійною, - це знання про: 1) елементи дизайну і захисту грошових знаків (а кожний елемент дизайну фактично є й елементом захисту), 2) про те, як їх розпізнавати. Отож, чи є ці знання загальновідомими? Спробуємо дати відповідь через такі припущення. Якщо б ці знання були загальновідомими, то в грошовий обіг могли б потрапляти (проскакувати) і, як наслідок, відповідно виявлятись і вилучатись з нього тільки так звані “суперпідробки”1, оскільки, знаючи елементи захисту банкнот і як їх виявляти, населення в межах можливостей своїх сенсорних відчуттів розпізнавало б видимі елементи захисту і не пропускало б у грошовий обіг інших, менш якісних фальшивок. Якщо ж ці знання не загальновідомі - то населення не розпізнавало б, де справжні гроші, а де підроблені взагалі, і підробку будь-якої якості сприймало б за справжній платіжний засіб, - тоді навіщо державі витрачатися на розвиток технологій захисту? Заради іміджу валюти? Але життя не підтверджує ні першого, ні другого припущення. Насправді з обігу вилучаються підробки грошей різної якості. Видається, річ у тім, що хоч усім і відомо, як виглядають відповідні справжні банкноти, монети, адже кожен з нас щоденно тримає їх у руках, однак далеко не кожен знає хоча б половину елементів захисту, за якими, і як можна розпізнавати їх справжність.

Під кутом зору класифікації усіх знань на звичайні та наукові [5, с. 191], знання про те, як виглядають відповідні справжні банкноти, монети у кожного з нас формується внаслідок емпіричних спостережень і повсякденних узагальнень. Воно складається стихійно, джерелами його формування є життєвий досвід. Тобто це знання є звичайним. “Наукові ж знання стають доступними людині тільки внаслідок пізнавальної і перетворювальної діяльності на рівні теоретичного мислення, їхнє завдання - пояснити й осмислити факти. Саме тому цей вид знань пов'язаний зі спеціалізованою сферою діяльності людини” [5, с. 191]. Ці властивості притаманні знанню про елементи захисту і про способи розпізнавання справжності банкнот, монет. Останнє повно і систематизовано набувається внаслідок професійного навчання чи роботи за спеціальностями, наприклад, поліграфічні й технологічні процеси виготовлення документів суворого обліку, техніко-криміналістичне дослідження документів, а для масового свого поширення потребує організованого навчання чи поглибленої самоосвіти.

Отож, факт перший: чи є знання про захисні елементи грошових знаків і про те, як їх розпізнавати, загальновідомими? - Ні, хоч держави (установи-емітенти) намагаються усіма можливими заходами зробити їх такими. Зокрема, з метою попередження появи в обігу підробок емісійні банки турбуються передусім про надання своїм банкнотам таких ознак автентичності, які легко розпізнаються населенням, та ведуть роз'яснювальну роботу. Перед уведенням в обіг банкнот і монет нового зразка НБУ оприлюднює їх опис і розсилає їх зразки банкам-резидентам, центральним іноземним банкам, іншим установам [15]. Поінформованість громадян про елементи захисту грошей і способи їх розпізнання - це складова комплексу заходів емісійних банків, спрямованих на профілактику фальшивомонетництва. Про чим більшу кількість ознак платіжності населення знатиме і виявлятиме їх наявність на банкноті відразу за декількома параметрами, тим більшої трудоємеості вимагатиме робота фальшивомонетників.

Принагідно нагадаємо, що в сучасній процесуальній літературі загальновідомі знання, що мають значення для справи, трактуються як загальновідомі факти [10, с. 47], що доказуванню не підлягають [2, с. 63]. Загальновідомий факт визначають як “специфічний засіб доказування, який як обставина, що має значення для справи, в силу очевидності, всезагального визнання, і відсутності сумнівів в істинності звільняється від доказування взагалі або процес його доказування та оцінці з точки зору належності і значимості для обґрунтування висновків у справі” [10, с. 49]. При цьому трактування О.Р. Бєлкіним загальновизнаного факту як обставини, що використовується учасниками процесу в “готовому вигляді”, істинність якого “очевидна” і доказування якого вважається зайвим [2, с. 63], О.В. Левченко вважає прийнятним лише щодо одного виду загальновідомих фактів - так званих “банальних істин”: горілка - алкогольний напій, вода - мокра, вночі - темно тощо. Інші загальновідомі факти, на його думку, повинні досліджуватись [10, с. 48]. Отож, факт другий: ступінь подібності підробленого грошового знаку (істотна чи неістотна) важко назвати “банальною істиною”, про нього можна судити лише внаслідок порівняльного дослідження підробки з оригіналом.

Однак факт третій, на підставі вивчених матеріалів понад 200 кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 199 КК доходимо висновку, що суб'єкти доказування ступінь подібності підробок трактують як загальновідомий факт - він не піддається дослідженню (пізнанню), не обґрунтовується (мотивується) і його оцінка в обвинувальних висновках і вироках. Фактично лише з самої кваліфікації вчиненого за ст. 199 КК потрібно розуміти, що слідчий, прокурор, суд оцінюють ступінь подібності підробок за достатній для їх придатності до надходження і перебування в грошообігу, керуючись очевидно можливістю “бачити власними очима” чи “можливим знанням для себе”. І тільки в одичних випадках, коли судові експерти, використовуючи право на ініціативу (п. 2 ч. 1 ст. 13 ЗУ Про судову експертизу), у висновку вказують на істотну (суттєву) подібність досліджуваних банкнот до справжніх, хоч з приводу цього їм і не ставили питання, зазначена обставина дублюється (знаходить обґрунтування) в обвинувальних висновках і вироках.

Водночас аналіз підходів до доказування ступеня подібності підроблених банкнот, монет має на меті не стільки “шукання правильнішого”, раціональнішого з погляду процесу пізнання, як спричинений практичною необхідністю. Адже, не піддаючи цю обставину доказуванню, трактуючи її як загальновідомий факт, суб'єкти доказування не завжди дають їй оцінку, адекватну фактичним обставинам справи, і внаслідок цього неправильно застосовують матеріальний закон. По-перше, переважна кількість скасованих в апеляційному чи касаційному порядку вироків скасовується власне із зазначеної підстави з подальшою перекваліфікацією на шахрайство (тобто по одній і тій самій справі суди вищої інстанції доходять іншого висновку - про низьку, примітивну якість підробок і їх непридатність у звичайних умовах до надходження і перебування в грошообігу). По-друге, часто за однакових фактичних обставин справ суди постановляють обвинувальні вироки, в яких однотипні діяння отримують різну правову оцінку. Показовим є те, що за однотипних фактичних обставин (зазвичай, коли підробки банкнот виготовлено струменево-крапельним способом, які від справжніх відрізняються товщиною і фактурою паперу, кольором зображень, відсутністю рельєфного друку, водяних знаків, збувають їх у темну пору доби вуличним чи ринковим торговцям) різні судові рішення приймались як в межах одного місцевого суду, так і Верховним Судом України [17; 18]: в одних випадках суди доходять висновків про невисокий ступінь подібності підробок і очевидну їх невідповідність справжнім грошам (ст. 190), а в інших - вважають достатнім для фальшивомонетництва (ст. 199 КК).

Водночас, як зазначає О.В. Левченко, “загальновідомість фактів дозволяє отримати однаковий висновок, який сформує у всіх учасників процесу єдине внутрішнє переконання (виділення моє - О.К.), що має значення для прийняття процесуального рішення в справі” [10, с. 50]. Отож, факт четвертий, якщо знання про дизайн і захист грошових знаків з однаковою глибиною відомі всім суб'єктам доказування, тоді чим пояснити різну оцінку ними ступеня подібності підроблених банкнот за однотипних фактичних обставин справ?

Відтак, факт п'ятий: чи допустимим є підхід, коли доля обвинуваченого узалежнюється від життєвого досвіду і глибини техніко-криміналістичних знань слідчого, прокурора, судді. Чи допустима практика неоднакового притягнення до кримінальної відповідальності через довільну оцінку фактичних обставин справи з погляду принципів об'єктивної істини, законності, рівності учасників процесу перед законом? Адже однопорядкові учасники процесу (підозрювані, обвинувачені, підсудні) рівні і між собою у правах, в тому числі й у праві на правильну правову оцінку вчиненого [9, с. 77; 11, с. 50] - однакову кваліфікацію за однакових фактичних обставин1. Чи можна таку практику виправдати судовою дискрецією? Видається, що тут наявний якраз той випадок, “коли надмірно широкий судовий угляд призводить до суб'єктивізму, нехтування принципу рівності осіб перед законом і тоді про справедливість можна говорити лише умовно у теоретичному плані” [4, с. 421].

Факт шостий: чи досягається у такий спосіб мета правового регулювання? Кримінальний закон (ст. 199 КК) існує не як ізольоване явище правової дійсності, а є санкцією у структурі логічних правових норм, які своєю чергою є складовою частиною механізму правого регулювання випуску і обігу національної валюти України; випуску і обігу державних цінних паперів; випуску іноземними державами своєї валюти або групою держав - міжнародної валюти, її обігу на території України; випуску білетів державних лотерей. Регулювання грошового обігу є метою та умовою забезпечення стабільності національної валюти, а отже, і стабільності цінового росту як важливої передумови економічного росту. Підроблені гроші, цінні папери спричиняють надлишок платіжних засобів в обігу, порушують баланс між товарною і грошовою масами, і тим підривають виконання державою важливої економічної функції - здійснення контролю за інфляцією, забезпечення стабільності національної валюти. Примітивно підроблені банкноти у звичайних умовах фактично не можуть бути видані і сприйняті за справжні, а отже, через свої об'єктивні характеристики не можуть перебувати в обігу після їх збуту на рівні зі справжніми, а відтак - впливати на збільшення кількості платіжних засобів, завдавати шкоди грошовому обігу як каталізатори інфляції. Максимальні перспективи їхнього злочинного використання - це можливість за сприятливих умов (темна пора доби; неуважність, поганий зір чи необізнаність потерпілого у вигляді справжніх банкнот) ввести в оману окремих громадян. Відтак, якщо метою ст. 199 КК є охорона грошового обігу, то неякісно підроблені банкноти не становлять предметів фальшивомонетництва, а пов'язана з ними діяльність за наявності інших достатніх підстав може кваліфікуватися як шахрайство.

Тому підроблені грошові знаки повинні мати істотну подібність до справжніх за формою і розмірами носія, графічною точністю, кольоропередачею і узгодженістю елементів дизайну та загальнодоступних2 захисних елементів, яка забезпечить їм об'єктивну можливість надходження і перебування в обігу на рівні зі справжніми. Принагідно зазначимо, що ми обґрунтовували у публікаціях [6] саме таке бачення вимог до подібності підробок, оскільки природним є те, що виготовляючи їх, фальшивомонетник прагне імітувати саме ті ознаки, за якими населення розпізнає справжні гроші: дизайн і загальнодоступні захисні елементи - інформація (текстова, цифрова, художня), нанесена на грошовий знак, цінний папір, наявність якої і її відповідність до оригіналу визначаються органами відчуттів людини без спеціальних пристроїв. В їх числі певні властивості спецпаперу, розміри; реквізити; асортимент графічних зображень, їх якість, виразність і топографія; водяні знаки, захисні нитки, видимі захисні волокна, кінеграми, суміщені зображення, зображення OVI, кіпп-ефект, ізард; стійкість поліграфічних фарб до механічного впливу, температури, вологи, світла тощо. При цьому достатньо, щоб подібність за загальнодоступними елементами захисту була істотною, а не категоричною (бездоганною), оскільки, наприклад, читання мікродруку без засобів, що збільшують зображення, потребує особливої гостроти зору, яка не властива більшості людей; розміри банкноти, топографію зображень без метричних приладів абсолютно точно теж неможливо оцінити тощо. Крім цього, громадяни в процесі грошообігу здебільшого звертають увагу на сам факт присутності на банкноті елементів захисту, не аналізуючи їх якості.

Науковим підґрунтям зазначеного обсягу ознак, що становитимуть істотну подібність підроблених грошових знаків, є закономірності пізнавальних психічних процесів у людини. Науково доведено, що людина може відображати у своїй свідомості зовнішню дійсність за допомогою мозку і високорозвиненої нервової системи, яка забезпечує необхідні для цього складні фізіологічні процеси.

Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні [16, с. 185-186]. “У процесі сприйняття людина вирішує різноманітні завдання узнавання предметів і явищ. Вищим ступенем узнавання є ототожнення предмета з предметом, сприйманим раніше. Особливу роль у вказаних процесах відіграє пам'ять. Сприйняття, думки, почуття, бажання, рухи, дії, які мали місце у минулому досвіді людини, не зникають безслідно, а залишаються у вигляді тих чи інших уявлень. Наявність таких пізнавальних процесів у фізично і психічно здорової людини є загальновідомим, очевидним, загально визнаним і науково доведеним знанням. Ці властивості особистості суб'єкт доказування, інші учасники процесу приймають апріорі, тому нема необхідності у кожному окремому випадку доказувати можливість фізіологічних пізнавальних процесів у людини взагалі, а у свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого (підсудного), зокрема. Ця обставина, як така, що має значення для справи, буде загальновідомим фактом, який доказуванню не підлягає” [10, с. 53].

Отож, факт сьомий, з погляду пізнавальних процесів у людини, якщо на підроблених банкнотах фальшивомонетникам вдалося зімітувати ознаки, за якими населення розпізнає справжні гроші (дизайн і загальнодоступні елементи захисту), то вони мають достатній ступінь подібності, щоб людина у процесі їх сприйняття розпізнала в них справжні гроші. І останній факт має прийматись апріорі, доказування не потребує, і свідчить про те, що підробки мають реальну можливість бути успішно збутими і перебувати в грошовому обігу наче справжні. І чим більше видів органолептичних захисних елементів відтворено, чим подібніша якість їх відтворення, тим вищі шанси підробленого грошового знака здійснити більшу кількість оборотів до моменту виявлення їх підробленості і вилучення з обігу.

В ході розмірковування над наведеними фактами доходимо таких висновків:

1. без зміни у правозастосовній практиці підходу до доказування ступеня подібності підроблених грошових знаків проблема інкримінування ст. 199 КК, так виглядає, залишатиметься на тому ж місці;

2. ступінь подібності підроблених грошових знаків є обставиною, що має значення для встановлення істини у справах за ст. 199 КК, його об'єктивне пізнання у кожній справі потребує спеціальних знань і потребує процесуального доказування;

3. вирішуючи питання, чи є ступінь подібності вилученого підробленого грошового знаку до справжнього достатнім для наявності (кваліфікації) фальшивомонетництва, суб'єктові доказування у кожній справі потрібно встановити чи відтворено або зімітовано на ньому елементи дизайну і органолептичні елементи захисту, яка їх графічна точність, кольоропередача, топографія (взаємоузгодженість).

Останнє досягти можливо трьома способами:

Спосіб перший. Як відомо, слідчі, дізнавачі, прокурори, судді мають певні спеціальні знання (криміналістичні та інші, отримані під час професійної підготовки та набуті у ході роботи за спеціальністю), які вони можуть використовувати під час провадження окремих слідчих чи судових дій. Без цих знань неможливий процес пізнання взагалі й особа, яка здійснює доказування, не може ефективно виконувати свої обов'язки. Використовуючи свої початкові знання в галузі криміналістичного дослідження документів, слідчий в ході огляду повинен вміти встановити на сумнівних банкнотах, монетах реквізити, елементи дизайну і захисту, які можуть бути з'ясовані прямими1 (сенсорними) методами криміналістичних досліджень, і описати їх у протоколі. Закон (ст. 191 КПК) передбачає, що в необхідних випадках слідчий проводить вимірювання або може запросити до участі в огляді спеціаліста (ст. 128-1 КПК), який звертає його увагу на обставини, що мають значення для справи і яких слідчий, не маючи достатнього рівня спеціальних знань, може не помітити. Однак у матеріалах вивчених кримінальних справ за ст. 199 КК у поодиноких випадках знаходимо протокол огляду вилучених сумнівних банкнот з широким (крім номіналу валюти, кольорової гами, серійних номерів, розмірів) описом якості зображень елементів дизайну (подібність - відмінність) і чи є на них видимі захисні елементи. Такий стан справ ще раз підтверджує висновок науковців-криміналістів про наявність істотного розриву між рівнем розвитку криміналістики, наданих нею практичних можливостей для виявлення, збирання та дослідження доказової інформації та фактичним застосуванням рекомендованих нею технічних засобів, прийомів і методів під час розслідування конкретних злочинів [1, с. 5].

Спосіб другий. Якщо ж слідчий самостійно в ході слідчого огляду сумнівного грошового знаку не виявив, чи відтворено або з імітовано на ньому елементи дизайну і органолептичні елементи захисту, то відповідь про ці факти він фактично міг би почерпнути з дослідницької частини висновку експерта, навіть якщо таке питання перед експертизою спеціально не ставилось. Адже у цій частині висновку експерта має бути викладений весь хід експертного дослідження, зазначено методи досліджень, довідково-нормативні матеріали, наукове пояснення і оцінка встановлених фактів, які теж мають доказове значення [5, с. 202-203] і послужили підставою для власне висновків (відповідей на поставлені перед експертом питання).

Справді, незалежно від казуїстики питань, поставлених на техніко-криміналістичну експертизу грошових знаків, експерт на першому етапі дослідження завжди, з засади речі, вирішує основне питання - про справжність наданої банкноти. Від вирішення цього питання залежить послідовність подальшої роботи експерта.

У разі дослідження наданих грошових знаків експерт використовує різноманітні доповнювальні один одного методи досліджень, починаючи з прямих (візуальних, сенсорних), неруйнівних, і завершує складнішими.

Спершу він оглядає і попередньо досліджує банкноту в умовах розсіяного денного освітлення. При цьому він а) визначає її кольорову гаму; б) фіксує її номінал, серію, номер і розміри; в) оглядає можливі забруднення, складки, пошкодження з обох боків банкноти; г) читає всі тексти (можливі помилки), розглядає зображення та реквізити з метою встановлення їх наявності і топографії; д) визначає на дотик якість паперу банкноти, його жорсткість, дзвінкість, тактильність рельєфних зображень. Далі банкноту досліджують у спрямованому світлі: на просвіт та у косо-спрямованих променях. Огляд на просвіт дає змогу вивчити внутрішню структуру паперу, його щільність, однорідність, встановити наявність водяного знаку, захисної стрічки, видимих захисних волокон, а також їхньої відповідності до оригіналу за зовнішнім виглядом, формою, топографією. Огляд у косо падаючому світлі дозволяє вивчити рельєфність паперу банкноти, виявити рельєфність окремих зображень і реквізитів, надрукованих глибоким друком, ізард, “кіп-ефект”, “овіай”, голограми, кінеграми, інтерференційні оптичні зображення.

Після цього застосовуються мікроскопічні методи для вивчення елементів, їх деталей, які неозброєним оком слабко помітні чи зовсім не розрізняються. Огляд країв банкноти з використанням оптичних збільшувальних приладів може виказати її кустарне обрізання, чи склеєна вона з двох аркушів паперу. Огляд у відбитих УФ-променях дає змогу встановити наявність або відсутність люмінесценції паперу, захисних люмінесцентних волокон, стрічок, зображень. За допомогою ІЧ-візуалізатора вивчають наявність і топографію метамерних фарб (прозорість і непрозорість фрагментів зображень в ІЧ-променях). Приладом для магнітного контролю встановлюється наявність магнетизму визначених фрагментів банкнот.

Останнім етапом є дослідження матеріалів наданих на дослідження банкнот - паперу (його композиції (складу за волокном), проклеєння, оптичних властивостей та ін.), фарб (фізико-хімічне та хімічне дослідження), матеріалів, якими відтворено чи зімітовано елементи захисту. Для цього потрібні знання в галузі хімії та фізики.

Отож, за беззаперечним судженням О.В. Воробей, “остаточний висновок про підробленість може бути сформульований тільки тоді, коли вивчений весь комплекс захисних елементів, а не на основі однієї-двох ознак” [3, с. 92], бо тільки так буде досягнуто повноту дослідження. Однак на практиці складність виявляється в тому, що експерти в описовій (дослідницькій) частині висновку не завжди повно викладають хід дослідження і встановлені факти, зокрема щодо наявності й якості відтворення чи імітації кожного захисного елемента. З іншого боку, суб'єкти доказування не завжди вивчають описову частину висновку експерта: принаймні в обвинувальних висновках чи вироках не трапляється, щоб вмотивування оцінки ступеня подібності підробок ґрунтувалося на даних, викладених у цій частині висновку.

Спосіб третій - якщо слідчому не вдалося самостійно з'ясувати ознаки, на яких ґрунтуватиметься переконання про ступінь подібності підробленої банкноти, монети до справжньої, і щоб на виконання принципу публічності убезпечитись від можливості залишити цю обставину предмета доказування не встановленою, то на техніко-криміналістичну експертизу доцільно винести уточнююче питання чи відтворено або зімітовано на грошовому знаку органолептичні елементи захисту?

Яка їхня, а також елементів дизайну графічна точність, кольоропередача, топографія. Відмова у таких ситуаціях від постановки цього питання на експертизу може спричинити до того, коли, за словами Ю.М. Грошевого, С.М. Стахівського, “без застосування спеціальних знань обставини, що мають значення для справи, залишаються нез'ясованими. Як результат - наявність слідчої чи судової помилки, за якими стоять людські долі” [5, с. 195].

Висновок експерта з цього питання, як видно з вищевикладеного:

а) самому експерту додаткової дослідницької роботи не додасть, адже ґрунтуватиметься на дослідженнях, які він і так здійснює для відповіді на основне питання - справжній чи підроблений грошовий знак. Тобто це питання не розширить предмет даної експертизи, тому немає підстав для якогось несприйняття цього питання експертами. Але таких підстав і не могло б бути, адже будь-які криміналістичні дослідження фальшивомонетництва (наукові і практичні), мають проводитись в інтересах завдань кримінального процесу, адже криміналістична наука служить меті правосуддя;

б) гарантуватиме повноту викладу у висновку експерта результатів дослідження про подібність та розбіжність у відтворенні елементів дизайну наданого грошового знаку і про встановлення наявності (відсутності) і якості відтворення чи імітації кожного захисного елемента;

в) розширить пізнавальні можливості слідства (суду) і сприятиме дослідженню доказів в обсязі, який є необхідним для формування достовірних висновків щодо придатності підробленого грошового знаку до обігу.

Ставити це питання перед експертизою чи ні - залежить від волевиявлення особи, яка веде процес. Його, зазвичай, мали б ставити тоді, коли правильне з'ясування зазначених у ньому фактів неможливе без звернення за допомогою до осіб, які володіють спеціальними знаннями і методами техніко-криміналістичного дослідження документів. Звичайно, маючи певні знання цього виду, слідчий може і сам дослідити ступінь подібності підробок під час їхнього огляду, - все ж рівень його знань не тотожний рівню знань експерта-документаліста. Тому винесення цього питання на експертизу і в такому випадку забезпечувало б вичерпну глибину пізнання зазначених фактів, надійність і переконливість результатів пізнання.

Дослідження цього питання шляхом експертизи не призвело б до розширення меж доказування, не потягло б за собою проведення будь-яких процесуальних дій, витрат часу, затягування строків розслідування і судового розгляду справи, не ускладнило б перевірку обґрунтованості рішень слідчого і суду. Якраз навпаки, така практика була б застосуванням найефективнішого і водночас економічного засобу доказування. Відкидати чи ігнорувати цей засіб доказування - нелогістично, це “марнотратство можливостей цього підвиду судових експертиз”. А оцінка висновку експерта з питання: “Чи відтворено або зімітовано на грошовому знаку органолептичні елементи захисту, яка їхня, а також елементів дизайну графічна точність, кольоропередача, топографія?” разом з іншими доказами (речовими, показаннями обвинуваченого, свідків) слугувала б ґрунтом для формування у слідчого, суду внутрішнього переконання про потенційну придатність підробленої банкноти (монети) сприйматися за справжню як під час першого збуту, так і надалі перебувати в обігу на рівні зі справжніми.

Сподіваємося, що розглянуті у статті питання, як і висловлені пропозиції сприятимуть ефективному правозастосуванню ст. 199 КК України, а також реалізації підозрюваними, обвинуваченими, підсудними права на захист.

Література

банкнота підробний злочинний криміналістичний

1. Бахін В.П. Теоретичні, інформаційні та організаційні проблеми забезпечення розкриття та розслідування злочинів / В.П. Бахін, В.К. Лисиченко // Теоретичні та практичні проблеми використання можливостей криміналістики і судової експертизи у розкритті й розслідуванні злочинів. - К. - 1996.

2. Белкин А.Р. Теория доказывания : науч.-метод. пособ. / А.Р. Белкин. - М. - 1999 - 429 c.

3. Воробей О.В. Криміналістичне дослідження паперових грошей: посібник / О.В.Воробей. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. - 180 с.

4. Грищук В.К., Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) / В.К. Грищук, В.С. Канцір // Вісн. Львівськ. ун. Сер. юрид. - 2000. - Вип. 35. - С. 417-423.

5. Грошевий Ю.М., Докази і доказування в кримінальному процесі : наук.-практ. посібн. / Ю.М. Грошевий, С.М. Стахівський. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я. - 2006. - 272 с.

6. Калужна О. Підроблені гроші, державні цінні папери, білети державних лотерей: питання ознак та якості “підробленості” / О.М. Калужна // Вісн. Львівськ. ун.. Сер. юрид. - 2005. - Вип. 40. - С. 342-351.

7. Калужна О.М. Криміналістична характеристика фальшивомонетництва: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Академія адвокатури України / О.М. Калужна. - К., 2007. - 20 с.

8. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України : підручник / Є.Г. Коваленко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 632 с.

9. Кримінально-процесуальне право України : підручник / за заг. ред. Ю.П. Аленіна. - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2009. - 816 с.

10. Левченко О.В. Общеизвестные факты как средства уголовно-процессуального доказывания / О.В.Левченко //Государство и право. - 2002. - №8. - С. 47-54.

11. Назаров В.В., Омеляненко Г.М. Кримінальний процес України : підручник / В.В. Назаров, Г.М. Омеляненко. - К.: Юридична думка, 2005. - 548 с.

12. Петряев С.Ю. Криміналістичне дослідження підроблених іноземних паперових грошей: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України / С.Ю.Петряєв. - К., 1998. - 14 с.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навчально-практичний посібник / Укл. Б.О. Кирись - Львів: Ліга-прес, 2008. - С.207 - 212.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997р. №8 “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навчально-практичний посібник / Укл. Б.О. Кирись - Львів: Ліга-Прес, 2008. - С. 343-349.

15. Постанова Правління Національного банку України від 17 листопада 2004 р. № 547 “Про затвердження Правил визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України”, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.12.2004 за №1549/10148 // Офіційний вісник України від 24.12.2004 - 2004. - № 49. - стор. 68 - ст. 3221.

16. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001. - 560 с.

17. Ухвала Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 03.10.2000 (при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей від їх збуту шляхом шахрайства необхідно враховувати об'єктивні й суб'єктивні критерії) // Рішення Верховного суду України. - 2001.

18. Ухвала Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 01.03.2001р. (При вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 79 КК України, необхідно враховувати художнє оформлення грошового знака, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення на підроблених грошах) // Рішення Верховного Суду України. - 2002.

Размещено на Allbest.ru