"Загрози" – універсальний спосіб визначення заборон і обов’язків у сфері правової охорони земель в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

“Загрози” - універсальний спосіб визначення заборон і обов'язків у сфері правової охорони земель в Україні

О. Вівчаренко

Коментуючи завдання, зміст і порядок охорони земель, визначених у відповідній главі Земельного Кодексу України [1] (надалі - ЗК) один з авторів науково-практичного коментаря Земельного кодексу України зазначає, що: “Загрози є важливим елементом системи охорони земель, бо якщо немає загроз - то немає і необхідності охороняти землі” [2, с. 459]. Далі наведено перелік таких загроз в контексті коментованої ним статі 162 ЗК, а саме: - нераціональне використання, необґрунтоване вилучення, шкідливий антропогенний вплив тощо. Зазначено, що перелік загроз не є вичерпним, оскільки відповідно до земельного законодавства України землі підлягають охороні в багатьох випадках [2, с. 460]. Інші дослідники, аналізуючи ст. 162 ЗК також зазначають, що землі підлягають охороні від їх нераціонального господарського використання, необґрунтованого вилучення із сільськогосподарського обігу, деградації, водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення тощо. [3, с. 356]. Інакше кажучи, землі, на думку дослідників інституту охорони земель, підлягають охороні від ризику реалізації певної загрози, небезпеки.

Отже, досліджуючи земельно-правовий інститут охорони земель, окрім питань суб'єкта, об'єкта охорони земель, дослідник, щонайменше, має з'ясувати правову природу “загроз”. З огляду на множину проблем правової охорони земель в сучасних умовах України у цій статті зупинимось лише на деяких аспектах нормативного визначення загроз у сфері правової охорони земель за законодавством України.

Новий тлумачний словник української мови слово “загроза” в одному з трьох варіантів визначає як те, що може заподіяти якесь зло, неприємність; небезпека [4, с. 56-57]. У синонімічному ряду слово “загроза” та “небезпека” розміщені поряд, що дає підстави говорити про розуміння цих слів як з слів тотожним предметно-поняттєвим значенням [5, с. 953]. Справді, якщо звернутися до тексту статей ЗК, в яких визначено завдання, зміст охорони земель, в багатьох випадках норми, що визначають механізм правової охорони земель сприймаються як охоронні норми. Відомо, що охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів не лише юридичної відповідальності, але й засобів захисту суб'єктивних прав. У цьому контексті важливо проаналізувати норми інституту охорони земель під кутом ознак і структури норми права.

Відповідно до суворих в науці теоретичних поглядів про поняття та ознаки норми права, її структури категорії “загроза”, “небезпека” взагалі не використовується для позначення елементів, взаємозв'язків тощо. Звісно, правило про співвідношення норми і статті нормативного акта можуть дати відповідь про можливе застосування відсилочного або бланкетного способу викладу норми в окремих статях ЗК, що регламентують охорону земель крізь призму загроз. Але ні ЗК, ні інші нормативні акти, що прийняті відповідно до ЗК, не містять визначення “загроз”, “небезпек” в контексті охорони земель.

Залучення слова “загроза” для визначення моделі охорони земель є, на мою думку, вдалим психологічним ходом автора щодо популяризації складних теоретичних поглядів про сутність якісних ознак права. Зокрема, у цьому випадку необхідно говорити про ознаки норми права, що визначає модель можливої та необхідної поведінки суб'єктів, яка відповідає інтересам суспільства та держави. В літературі слушно зазначено, що завдяки нормі суб'єкти можуть визначити правомірність чи протиправність своєї поведінки.

Змістом норми є права як можливість вчиняти правомірні дії для реалізації власних інтересів; обов'язки як потреба виконання необхідної поведінки та заборони як необхідність утриматися від вчинення дій певного роду [6, с. 366].

Особливе місце у вітчизняній правовій системі посідають забороняючі норми.

У контексті теми нашого дослідження потрібно говорити про структуру норми права як про сукупність визначених елементів, які через взаємодію забезпечують її стійкість. Не поглиблюючись в теоретичні обґрунтування ідеальної структури норми права, варто зазначити, що за характером вміщених прав і обов'язків диспозиція норм щодо завдання і змісту охорони земель не містить загроз та має класифікуватися як диспозиція, що вміщує заборони та обов'язки. Земельно-правові норми, визначені у Розділі VІ ЗК, попри назву цього розділу ЗК “Охорона земель”, за своєю функціональною спрямованістю є не охоронними, а регулятивними, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів, визначають заборони. Звісно, вказаний розділ містить і норми-дефініції, зокрема, поняття охорони земель, рекультивація порушених земель.

Охоронні норми, що регламентують умови застосування до суб'єкта засобів державно-примусового впливу, характер і зміст цих засобів [7, с. 64] безпосередньо пов'язані з регулятивними земельно-правовими нормами, оскільки невиконання обов'язків, заборон, визначених регулятивними нормами, є підставою юридичної відповідальності. В літературі зазначено, що роль охоронних норм у регулюванні суспільних відносин зводиться до виникнення на їхній основі охоронних правовідносин, які враховують особливості правопорушень [6, с. 380]. Охоронні норми - норми, які встановлюють правові наслідки правопорушень або інших обставин, що перешкоджають здійсненню регулятивних норм. Охоронні норми є вторинними щодо регулятивних (первинних), до складу яких входить юридичний факт, пов'язаний з покладенням на них обов'язків. Дія охоронних норм розрахована на певну сферу суспільних відносин: захист порушених прав та інтересів, що охороняються законом; вжиття заходів юридичної відповідальності [8, с. 396]. Ілюстрацією охоронних норм у сфері земельних відносин можуть бути нормативно визначені способи захисту прав на земельні ділянки (ст. 152 ЗК), відповідальність за порушення земельного законодавства (ст.ст. 154, 155, 211 ЗК), відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (ст. 156) тощо.

Як було зазначено, охоронні норми є вторинними щодо регулятивних і діють у випадку порушення регулятивних норм, що визначають, наприклад, заборону забруднення ґрунтів, невиконання обов'язку щодо рекультивації порушених земель тощо. У цьому контексті особливо важливим є правильно обґрунтувати вибір заборон у сфері правової охорони земель та способу їхньої формалізації.

В ст. 162 ЗК визначено, що охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Вищенаведене визначення поняття охорони земель відтворено в Законі України “Про охорону земель” [9]. При цьому законодавець допустив розбіжності у визначенні цього поняття, зокрема у вказаному Законі після слова “сільськогосподарського” вилучено словосполучення “і лісогосподарського” та доповнено словосполученням “для несільськогосподарських потреб”. Зазначені розбіжності засвідчують про некоректне внесення змін і доповнень до вищенаведеного Закону. Зокрема, такий підхід законодавця прямо суперечить ч. 1 ст. 3 ЗК, де визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативноправовими актами.

Попри це, і в першому, і в другому випадку нормативне визначення поняття охорони земель охоплює щонайменше шість напрямів діяльності у сфері охорони земель: 1) забезпечення режиму раціонального використання земель будь-яких категорій; 2) запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб; 3) захист від шкідливого антропогенного впливу; 4) відтворення і підвищення родючості ґрунтів; 5) підвищення продуктивності земель лісового фонду; 6) забезпечення особливого режиму використання земель чотирьох категорій, визначених у п.п. в - д ч. 1 ст. 19 ЗК.

Окремі вищенаведені напрямки діяльності не кореспондуються з загальноприйнятим уявленням про охорону як певного соціального явища. Тлумачний словник української мови не наводить суттєвих відмінностей у розумінні слова “охороняти” та вказує, що охороняти, це - оберігати від небезпеки кого-, що-небудь, забезпечувати від загрози нападу…; оберігати від руйнування, знищення, завдання шкоди…; захищати від чого-небудь [10, с. 170].

В контексті варіантів тлумачення слова “охороняти” стає зрозумілим, що оберігати від нераціонального використання земель, шкідливого антропогенного впливу чи недотримання особливого режиму використання визначених у нормі категорій земель - це і є квінтесенція поняття правової охорони земель, або, інакше кажучи, позначення у дефініції переліку загроз, від яких має бути забезпечено певними правовими засобами захисту. Відтворення і підвищення родючості грунтів це не є загрозою руйнування, завдання шкоди землям, а тому поняття “охорони земель”, з погляду мовних законів не може розкриватися через залучення таких категорій і словосполучень, як “відтворення, підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель”. Правомірність такого підходу прямо випливає зі змісту ст. 164 ЗК, яка визначає зміст охорони земель, зокрема, “Охорона земель включає… б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів. В останньому випадку (п. в) допустимо говорити про захист від погіршення родючості ґрунтів. У такому випадку логічно було б охорону земель як поняття визначати через систему заходів, спрямованих на захист від погіршення родючості ґрунтів.

Загрози як елементи в системі правової охорони земель мають бути максимально формалізовані, оскільки за функціональним призначенням земельно-правові норми у сфері охорони земель, зазвичай, є зобов'язувальними (закріплюють обов'язки невизначеного кола суб'єктів земельних відносин у сфері використання земель), та такі, що містять заборону стосовно здійснення тих чи інших діянь. Видається, що визначення поняття “охорони земель” через залучення оцінчних понять “раціональне використання земель”, “необґрунтоване вилучення земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення” є не досить вдалим, оскільки в Законі немає ознак такого “використання” та “вилучення” земель, а відтак у цій частині поняття “охорони земель” за ЗК буде завжди забарвлене в суб'єктивне сприйняття тих чи інших проблем охорони земель в Україні і в більшості випадків буде різним за своїм змістом. У цьому контексті редакція ст. 1 Закону України “Про охорону земель” в частині визначення поняття “охорони земель” крізь призму загрози “необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб”, на відміну від визначення цього поняття у ЗК, є більш вдалою, оскільки містить відносно формалізований критерій оцінки можливого нецільового вилучення таких земель.

За характером вміщених прав і обов'язків диспозиція норм щодо завдання і змісту охорони земель має класифікуватися як диспозиція, що вміщує заборони та обов'язки. Попри такий висновок правові заборони у сфері охорони земель та окремі обов'язки щодо раціонального використання земель, відтворення і підвищення родючості ґрунтів допустимо викласти у формі конкретних загроз у сфері охорони земель з огляду на безконфліктність сприйняття у такий спосіб інформації про складні правові явища та певну універсальність поєднання нормативних заборон та обов'язків у сфері земельних відносин в нормативно визначених загрозах. Позначення заборон та обов'язків крізь призму загроз є виправданим підходом ще й тому, що екологічна складова охорони земель не менш значуща ніж, наприклад, її економічна складова. Видається, що в тексті розділу ЗК, що присвячений нормативному регулюванню охорони земель, доцільно передбачити дефінітивну статтю про загрози в сфері охорони земель, а в тексті Закону України “Про охорону земель” передбачити відкритий перелік земельно-правових загроз та вказати на юридичну відповідальність осіб, винних у виникненні негативних наслідків, внаслідок впливу (реалізації) земельно-правових загроз. У контексті вищевикладеного не можна не погодитись з думкою О.Е. Лейста, що способи викладення заборон у текстах нормативних актів залежать від національних традицій і стану суспільної правосвідомості [11, с. 57].

Література

земельний правовий заборона охоронний

1. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л.О. Бондар, А.П. Гетьман, В.Г. Гончаренко та ін.; За заг. ред. В.В. Медведчука. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 656 с.

2. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша - К.: Істина, 2003. - 448 с.

3. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. - К.: АКОНІТ, 1999. Т. 2, “Ж - ОБД”. - 910 с.

4. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головощук та інші. - К.: Наукова думка, 1999-2000. Т. 1 - 1040 с.

5. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

6. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 712 с.

7. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. - Т. 4: Н-П. - 2002. - 720 с.

8. Закон України “Про охорону земель”. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України: http: // gska 2. rada. gov. ua.

9. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. - К.: АКОНІТ, 1999. Т. 3, “ОБЕ-РОБ”. - 927 с.

10. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права. - М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru