Закон "про нормативно-правові акти" як засіб удосконалення нормативно-правових актів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАКОН “ПРО НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ” ЯК ЗАСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ

В. Косович

Актуальність обраної для дослідження теми зумовлена необхідністю пошуку нових напрямів та способів удосконалення нормативно-правових актів України як основної форми права в нашій державі та можливостей їх нормативного закріплення; важливістю формування єдиної наукової позиції щодо потреби у прийнятті Закону “Про нормативно-правові акти України”.

Запропоноване для наукового аналізу питання тривалий час є предметом дискусій і між науковцями, і між практиками. Закон про закони став об'єктом уваги дослідників, які тією чи іншою мірою торкалися теми правотворчої діяльності. Проблеми розвитку нормотворчості в Україні та її правової регламентації висвітлені у роботах Т.О. Дідича, Н.Ю. Задирака, С.П. Кравченко, А.М. Мірошниченко, В. Опришко, М.І. Панова, В. Погорілка, О.І. Ющика Нормотворча техніка, якій у різних варіантах Закону “Про нормативно-правові акті в Україні” приділяли значну увагу, була предметом дисертаційних досліджень І.О. Биля, Ж.О. Дзейко, В.І. Риндюк. Чимало публікацій стосуються з'ясування ролі нормативно-правового акта у підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин.

Науковий інтерес до питання нормативного регулювання правотворчості супроводжується різними позиціями стосовно закону про закони: Закон “Про нормативно-правові акті в Україні” слугуватиме важливою передумовою підвищення якості нормативного впливу на суспільні відносини в Україні; прийняття Закону “Про нормативно-правові акти”, саме як закону про систему нормативно-правових актів, є недоцільним, а натомість потрібно розробити чи ухвалити закон або кілька законів із окремих питань, що стосуються нормативно-правового акта.

Зазначений плюралізм потребує пошуку нових критеріїв оцінки “законодавчого визначення та оформлення” нормативно-правового акта в Україні і можливих шляхів його удосконалення.

Для вирішення визначеного завдання видається за необхідне з'ясувати:

- рівень юридичного визначення “статусу” нормативно-правового акта в Україні;

- наявність техніко-технологічних засобів для створення нормативно-правових актів;

- можливість виникнення правових колізій, зумовлених відсутністю юридично закріпленої ієрархії нормативно-правових актів;

- позитиви та недоліки (і можливі шляхи їх усунення) проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”.

Видається за доцільне також спробувати запропонувати певні рекомендації до проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”.

Виконання поставлених завдань надасть роботі як наукового, так і практичного характеру.

Розпочнемо дослідження із вивчення правових актів України, які містять норми стосовно нормативно-правового акта як основного джерела права України, і передусім, Конституції і конституційних законів України. В Основному Законі України термін нормативно-правовий акт використовують у статтях 8, 57, 58, 117, 135, 136, 137. У Регламенті Верховної Ради України від 10.02.2010 р. та Регламенті Кабінету Міністрів України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 950, цього терміна ми не виявили.

Фрагментально згадується про нормативно-правові акти у біжучому законодавстві України. Наприклад, у ст. 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11.09.2003 р. № 1160- ІУ зазначено, що: “регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт”.

Натомість у законодавстві активно використовується терміни акти та правові акти.

Значно частіше йдеться про нормативно-правові акти у правових документах, спрямованих на юридичне оформлення системи засобів, прийомів і способів нормотворчої техніки. Це такі акти, як: “Рекомендації з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів” (затверджені постановою колегії Мінюсту від 27.03.1998 р. № 3), “Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормо-проектної техніки” (схвалені постановою колегії Мінюсту від 21.11.2000 р. № 41), “Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормо-проектної техніки” (затверджені наказом Держ. вод. гос-пу України від 12.01.2004 р.№ 4), “Методичні рекомендації з підготовки та оформлення проектів законів України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, МНС та дотримання правил нормо-проектної техніки” (затверджені наказом МНС від 10 грудня 2007 р. № 851).

Якщо брати до уваги ст. 8, 57, 58 Конституції України, то термін нормативно-правовий акт використано для позначення законів та інших правових актів нормативного характеру. У згаданих методичних рекомендаціях нормативно-правовим актом називають закони та правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі акти. Зокрема, у “Методичних рекомендаціях з підготовки та оформлення проектів законів України, нормативно-правових актів.

Президента України, Кабінету Міністрів України, МНС та дотримання правил нормо-проектної техніки” (затверджених наказом МНС від 10 грудня 2007 р. №851) йдеться, зокрема, і про правила нормотворчої техіки, що мають використовуватися при підготовці проектів правових актів Кабінету Міністрів України. При цьому у розділі четвертому зазначено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видають у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань (наприклад, з кадрових) - у формі розпоряджень (які, видається, частіше мають індивідуально-правовий, а не нормативний характер).

Називаючи правові акти органів державної влади нормативними, правотворчі суб'єкти не завжди пов'язують їх із такою невід'ємною ознакою, як нормативність (загальнообов'язковий характер). У ст. 136 Конституції України закріплено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови. Однак, виділяючи коло питань з яких Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання (ст. 137 Конституції України) і перелік її повноважень (ст. 138 Конституції України), законодавець не розмежовує правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим на нормативно-правові та індивідуально-правові.

Цікаво, що при цьому визначення терміна нормативно-правовий акт не дають. Очевидно, за основу, як аксіоматичне і загальновідоме, беруть розуміння нормативно-правового акта, запропоноване у теорії права та держави. Переглянувши навчальні посібники з теорії права та держави, не можна не помітити, що тут є певний незначний, але плюралізм. Нормативно-юридичний акт:

- письмовий документ компетентного органу держави (або уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи громадського об'єднання), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру (П.М. Рабінович); нормативно-правовий акт - офіційний акт - документ, ухвалений уповноваженим суб'єктом нормо-творчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин (О.Ф. Скакун); нормативно-правовий акт - письмовий юридичний акт правотворчого суб'єкта, що містить норму чи принципи права (Л.А. Луць).

Наведене стосовно нормативного закріплення визначення нормативно-правового акта свідчить про низку обставин. Чіткого визначення нормативно-правового акта законодавець загалом не дає. Нормативно-правові акти також не розмежовують за юридичною силою (напевно знову ж таки з огляду на загальновідомість цього питання).

Наукове визначення нормативно-правового акта не є аксіоматичним, що зумовлює його різне трактування та колізійне розуміння на практиці. Інколи ототожнюють нормативно-правові акти з іншими видами правових актів.

Чи має значення така ситуація із правовою визначеністю, а точніше - невизначеністю терміна нормативно-правовий акт. На нашу думку, має. Щоб це підтвердити, розглянемо п. 1 ст. 150 Конституції України. У ньому зазначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питання про відповідність Конституції України до законів та інших правових актів Верховної Ради України. Відразу ж виникає питання щодо природи і змісту терміна правові акти. В теорії права та держави юридичні акти за владно-регулятивною природою зазвичай поділяють на нормативно-юридичні, індивідуально-юридичні та інтерпретаційні.

Таке нечітке формулювання правового припису, видається, стало однією з основних причин офіційного тлумачення цієї правової норми Конституційним Судом України. У справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців другого, третього п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України Конституційним Судом поміж іншого було вирішено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) правових актів Верховної Ради України та Президента України, до яких належать як нормативно-правові, так і індивідуально-правові акти.

Із проведеного аналізу можна помітити ще одну незначну неузгодженість. В абзаці другому п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України йдеться про закони та інші правові акти Верховної Ради України, тоді як ст. 91 Конституції України закріплює, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти. Отже, видається, має місце недотримання вимог нормотворчої техніки щодо одноманітності та однозначності юридичної термінології, що використовується для позначення аналогічних понять у різних правових нормах.

Нормотворчу техніку активно досліджують і українські і зарубіжні теоретики, які у своїх роботах вказують на необхідність нормативного закріплення правил нормо-проектування. Така позиція підтверджується і низкою правових актів, виданих різними органами влади з метою юридичного закріплення вимог щодо використання нормо-проектної техніки під час розробки проектів нормативно-правових актів (крім перелічених вище методичних рекомендацій, до них можна зачислити постанову Кабінету Міністрів України №870 від 6 вересня 2005 р. “Про затвердження правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України” та затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України №68 від 02.02.2010. “Вимоги до нормо-проектувальної техніки при розробці наказів у Міністерстві охорони здоров'я України”). Звичайно питома вага положень про правила нормо-проектування у них різна - від низки статей до загалом усього правового акта.

Розглянувши правила нормо-проектування у різних правових актах, можна помітити наявні між ними певні неузгодженості. Щоб це проілюструвати і певним чином систематизувати, змоделюємо співвідношення деяких складових нормо-проектної техніки (окремих її засобів) у наведеній таблиці:

Чи мають значення незначні (на перший погляд) розбіжності у системі вимог до структурної одиниці проекту нормативно-правового акта - преамбули, до його тексту й мови.

На нашу думку мають, оскільки наявний плюралізм може, наприклад, спричинює різне текстуальне оформлення правових приписів, які будучи закріплені у різних правових актах, регулюють одні і ті самі суспільні відносини. Наведені неузгодженості, видається, можуть бути усунуті лише через уніфікацію всіх правил нормо проектувальної техніки і їх закріплення в єдиному нормативно-правовому акті, яким на сьогодні в Україні міг би бути Закон України “Про нормативно-правові акти”.

Зіставляючи наявний щодо засобів та правил нормотворчої техніки науковий доробок із системою нормативно-рекомендаційних приписів, виданих різними органами державної влади, не тяжко побачити відставання останніх. Наприклад, якщо у вищезазначених актах мінімум інформації про підстави використання оціночних понять чи правових дефініцій, то у теорії права і держави щодо них проведені спеціальні дослідження. Така ситуація дає підстави припустити доцільність “матеріалізації” наукових напрацювань стосовно нормотворчої техніки в юридичній практиці, зокрема, доцільність розробки єдиної науково-обґрунтованої системи правил використання засобів нормо проектування і їх закріплення у черговому варіанті проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”.

Наявність “прогалин” у юридичному закріпленні правил нормотворчої техніки стає причиною для створення “не якісних” нормативних актів. Наприклад, необґрунтоване використання у тексті нормативно-правового акта оціночних понять може стати перешкодою для ефективного правового впливу цього акта на суспільні відносини і причиною майбутніх правового застосування помилок.

Ще одне дискутивне науково-практичне питання у контексті нашого дослідження - необхідність нормативного закріплення ієрархії нормативно-правових актів України за їх юридичною силою. Є позиція, що додаткове регулювання у Законі України “Про нормативно-правові акти” питання ієрархії непотрібне і шкідливе. Натомість розглянемо окремі аспекти правової регламентації опублікування та чинності нормативно-правових актів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Регламентом Верховної Ради України у редакції від 27.07.1994 р. було визначено, що “підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються у “Відомостях Верховної Ради України” протягом 30 днів, а також у газеті “Голос України” протягом 5 днів і є офіційною публікацією”. Указом Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 р. закріплено, що “закони України не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню ... в офіційних друкованих виданнях (до яких крім згаданих “Відомостей Верховної Ради України” та “Голоса України” належить інформаційний бюлетень “Офіційний вісник Президента України”). Пунктом же першим ст. 139 Регламенту Верховної Ради України у редакції від 27.04.2010 р. уже передбачено, що Підписані Президентом закони публікуються в газеті “Голос України” та у “Відомостях Верховної Ради України”. Є також певні розбіжності і щодо набрання чинності нормативно-правовими актами Верховної Ради. У ст. 138 Регламенту Верховної Ради України в останній редакції зазначено, що постанови Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру, набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо ними не передбачено інше, тоді як в указі Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” зазначено, що нормативно-правові акти Верховної Ради України набирають чинності через десять днів із дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Звичайно ці колізії можна вирішувати, керуючись юридичною силою наведених актів. Але якщо звернутися до історії, то Регламент у редакції від 27.07.94 р. приймали як постанову. Постає питання - яке було його співвідношення із Указом Президента від 10.06.1997 р. (можна згадати тодішні дискусії про те, чи була газета “Голос України” офіційним друкованим виданням)?

Схожа ситуація із постановами Кабінету Міністрів України. Параграф 41 Регламенту Кабінету Міністрів України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 950 від 18 липня 2007 р.) встановлює, що постанова Кабінету Міністрів набирає чинності з дня її офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самою постановою, але не раніше дня її опублікування, всупереч Указу Президента від 10.06.1997 р., який визначав, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.

Наведені положення, як видається, дають змогу зробити висновок про необхідність нормативного закріплення не лише чіткої ієрархічної системи усіх нормативно-правових актів України, а й єдиних правил набуття ними чинності.

Спробу юридично закріпити техніко-технологічні вимоги до нормотворчої діяльності законодавець робить протягом більше десяти років поспіль. Це і проект Закону України “Про закони і законодавчу діяльність в Україні” (наприклад, № 894 від 14.05.2002 р.) і проекти Закону України “Про нормативно-правові акти”, деякі навіть прийняті Верховною Радою України, але ватовані Президентом України (наприклад, № 1343-1 від 21.01.2008 р., прийнятий Верховною Радою України 18.11.2009 р.). Як вдалося розробникам законопроектів формалізувати через систему нормативно-правових приписів комплекс правил, прийомів, засобів створення нормативно-правових актів? З'ясуємо це на прикладі проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”. На наше переконання, перед розробниками названого законопроекту, вочевидь, стояло дуже складне завдання - юридично оформити і узгодити доктринальні підходи до нормативно-правового акта, до особливостей його створення та дії з напрацьованими практиками й висвітленими у різних рекомендаціях правилами нормо проектувальної техніки, не перетворивши майбутнього закону у громіздкий, незрозумілий, складний для використання правовий акт. Автори законопроекту також були змушені вирішувати дилему: що краще - законодавче закріплення основних характеристик нормативно-правового акта, наприклад, засобів нормотворчої техніки (зокрема, структурних елементів нормативно-правового акта), чи детальна регламентація “правової природи” нормативно-правового акта і діяльності, пов'язаної з його створенням, наприклад, засобів, прийомів, правил та інше нормо проектування (зокрема, не тільки структурних елементів, а і вимог до них, правил їх викладу тощо).

Ознайомившись із тестом проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”, необхідно виділити низку без сумніву позитивних і нових для української юриспруденції положень. Водночас деякі з них, видається, потребують уточнення.

Стаття 1 проекту Закону визначає терміни, які раніше мали дефініцію лише в теорії права і держави (до речі, не завжди однаково): нормативно-правовий акт, закон, підзаконний нормативно-правовий акт, зворотна дія нормативно-правового акта у часі, інкорпорація, кодифікація, техніка нормопроектування, юридична сила тощо. Нормативне закріплення “даної юридичної абетки” запобігатиме різному розумінню, здавалося б, загальновідомих правових явищ. Згадаймо рішення Конституційного Суду України №12-рп/98, у якому подано роз'яснення терміна “законодавство”, що вживається у ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України. Попри те, не зовсім зрозуміло, що таке “правило акт” і “порядок акт”.

Чи не вперше правове закріплення отримала система нормативно-правових актів та їхня ієрархія залежно від юридичної сили. Але і щодо системи, і щодо ієрархії є питання. Стаття 8 проекту Закону встановлює, що чинні міжнародні договори України (які не входять до системи нормативно-правових актів України), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають вищу юридичну силу порівняно з нормативно-правовими актами, починаючи з законів України. Стаття 9 Конституції України закріпила, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України. А чи не треба у контексті сказаного до системи нормативно-правових актів України додати і міжнародні договори, ратифіковані парламентом?

Визначена ст. 7 проекту Закону ієрархія нормативно-правових актів має свідчити, зокрема, про шлях вирішення вищенаведеної колізії між указом Президента України і постановою Кабінету Міністрів України про набуття чинності постановами Кабінету Міністрів України. Але у підпункті три п.1 і постанови Верховної Ради України, і укази Президента України, і постанови Кабінету Міністрів України подаються на одному рівні. Взявши до уваги п.3 ст. 6, який встановлює систему підзаконних нормативно-правових актів (але не ієрархію), можна зробити висновок, що указ Президента України має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів України і верховенством за нормами указу. Стаття 7 проекту Закону має бути сформульована так, щоб усувати будь-які дискусії стосовно юридичної сили нормативно-правових актів незалежно від того, чи буде Україна парламентською, парламентсько-президентською, президентсько-парламентською чи президентською республікою.

Безсумнівного схвалення заслуговує наявність у проекті Закону розділу третього “техніка нормативного проектування”. Але чому основну увагу звернуто лише на структуру, реквізити й термінологію, які є лише засобами зовнішнього оформлення правових норм? Нічого не сказано про змістовний інструментарій нормо проектувальної техніки - дефініції, конструкції, принципи, логічні прийоми тощо. Стаття 1 проекту Закону є, як видається, не зовсім вдалим прикладом визначення термінів і використання дефініцій. У разі створення нового проекту закону про закони розділ “нормо проектувальна техніка” доцільно принаймні наповнити тими напрацюваннями, які містяться у наведених методичних рекомендаціях з підготовки проектів нормативно-правових актів.

Правила нормотворчої технології зафіксовані у розділі четвертому нормотворчого процесу. Це чи не перша спроба нормативно закріпити процедуру, послідовність, стадії творення, прийняття, підписання нормативно-правового акта незалежно від його різновиду. Адже раніше виникали питання - чи має розроблятися концепція підзаконного нормативно-правового акта, чи обов'язковою є його правова експертиза тощо. Підвищенню якості цього розділу, видається, сприяло б включення до ст. 27 проекту Закону норм про обов'язковість проведення правового моніторингу перед початком планування нормотворчої роботи.

Важливим для закону є розділ п'ятий, в якому уніфіковується наявні у різних правових актах правила (інколи суперечливі) реєстрації, систематизації та офіційне оприлюднення нормативно-правових актів України. Водночас зауваження викликає п. ст. 56 проекту Закону, в якому зазначено, що в окремих випадках нормативно-правовий акт може бути офіційно оприлюднений через загальнонаціональні канали телебачення і радіо та в інший спосіб, визначений законодавством. Адже незрозуміло в якій програмі, формі, ким це має здійснюватися навіть на державних телебаченні і радіомовленні. І для чого ще інші способи оприлюднення; це знову ж таки призведе до колізій. Пункт 2 ст. 59 проекту закону визначає, що нормативно-правові акти Верховної Ради України набувають чинності через десять днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні, тоді як ст. 94 Конституції України закріплено, що закон набув чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (тобто не відповідає Основному Закону). Наведена неповна визначеність щодо оприлюднення нормативно-правових актів та невідповідність проекту Закону до конституційної норми мають бути усунуті.

Неоціненним для практики правового регулювання є розділ шостий, в якому більшість статей присвячені дії нормативно-правового акта в часі, просторі, до кола осіб. Новітніми є норми, які визначають підстави припинення та скасування нормативно-правового акта, способи усунення суперечностей між ними, можливості роз'яснення юридичних норм. Але знову ж таки складно пояснити чому розділ називається “Реалізація нормативно-правових актів” (якщо реалізація правових приписів - це здійснення їх у правомірних діях суб'єктів суспільних відносин з метою задоволення відповідних інтересів). Окремо не виділяється і такий напрям дії нормативно-правового акта у часі, як переживаючи дія. Стаття 72 передбачає можливість здійснення офіційного тлумачення, офіційного роз'яснення, роз'яснення нормативно-правового акта. Оскільки у теорії права та держави загальновизнано, що існує два основні способи тлумачення - з'ясування і роз'яснення, то офіційне роз'яснення буде не чим іншим, як офіційним тлумаченням. І хоча у наступних частинах ст. 72 проекту Закону зроблено розмежування за суб'єктом тлумачення, це, як видається, тавтологія. Отож, зазначений розділ потребує уточнення.

На основі проведеного дослідження нормативно-правового акта та проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”, на нашу думку, можна зробити такі висновки.

Необхідність належного правового регулювання суспільних відносин в сучасній Україні потребує нормативного закріплення у Законі України “Про нормативно-правові акти”: поняття “нормативно-правовий акт”; системи нормативно-правових актів за їх юридичною силою, правилами оприлюднення і набуття ними чинності; дії нормативно-правого акта у часі, просторі, за колом суб'єктів; техніко-технологічних засобів нормотворення та правил їх використання; правил тлумачення і систематизації нормативно-правових. Ці положення, як було зазначено, певною мірою відображені у розглянутому проекті Закону “Про нормативно-правові акти”. Однак практично по всіх з них є зауваження. Ми виділили лише деякі з упущень та шляхи їх усунення. До створюваного проекту, видається, потрібно додати розділ про правові акти (це, наприклад, важливо для визначення місця актів Конституційного Суду України в системі правових актів України і можливого правового закріплення судового прецеденту як джерела права), викинути назви і статті, пов'язані із реалізацією та застосуванням права. Наявні проекти “закону про закон” потребують суттєвого доопрацювання.

Питання, що доцільніше - лаконічність нормативно-правового акта чи його повнота, має бути вирішене, керуючись соціальною значущістю встановлюваних правовим актом приписів. Усі положення, які сприяють створенню досконалих нормативно-правових актів, мають бути у ньому зафіксовані. Зокрема, зафіксувати у законі засоби юридичної техніки замало; треба встановити правила їх застосування. Наприклад, якщо йдеться про оціночні поняття, то зазначити у законі про оптимальність їхнього використання напевно недостатньо; варто закріпити підстави (передумови) їхнього введення у текст статті нормативно-правового акта, а можливо, і визначити правила тлумачення норм з оціночними поняттями.

У статті окреслено лише основні юридичні засоби та можливі напрями вдосконалення нормативно-правового акта. Усі вони потребують окремих теоретичних досліджень, як представниками теорії права та держави, так і галузевих юридичних наук.

Література

1. Горбань В.С. Понятие, теория и проблемы формирования общей концепции эффективности законодательства / В.С. Горбань. - М., 2009. - 160 с.;

2. Жинкин С.А. Психологические проблемы эффективности права / С.А. Жинкин. - СПб, 2009. - 373 с.;

3. Законодавство: проблеми ефективності. - К., 1995. - 229 с.;

4. Баранов В.М. Юридическая техника законотворчества в России и Украине: опыт сравнительно-правового анализа / Рабинович П.М. Проблемы юридической техники: Сборник статей /под ред. В.М. Баранова - Нижний Новгород, 2000. - С. 73-74;

5. Панов М.І. До проекту закону України “Про нормативно-правові акти” /М.І. Панов // Вісник Академії правових наук України. - 1995. - №4. - С.139;

6. Мірошниченко А.М., Чи потрібний Закон України “Про нормативно-правові акти”? / Попов Ю.Ю. // ФЛ. - 2009 - 1. - С.362-370.

7. Луць Л.А. Загальна теорія держави і права / Л.А. Луць. - К., 2007. - С. 185;

8. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави / П.М. Рабінович. - Львів. 2008. - С. 127; Скакун О.Ф. Теорія права і держави / О.Ф. Скакун. - К., 2009. - С. 364. право держава закон

9. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави / П.М. Рабінович. - Львів. 2008. - С. 114.

10. Рішення Коституційного Суду України №7-рп/2002 від 27.03.2002 р.

11. Биля І.О. Теоретичні основи використання нормотворчої техніки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. - Харків. 2004;

12. Дзейко Ж.О. Законодавча техніка в Україні: історико-теоретичне дослідження. - Київ. 2007. - С. 337;

13. Риндюк В.І. Законодавча техніка: поняття, форми, види, реалізація в Україні :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. - К. 2008. - С. 16;

14. Юридическая техника законотворчества в России и Украине: опыт правового анализа // Проблемы юридической техники: Сборник статей / под ред. В.М. Баранова - Нижний Новгород, 2000. - 823 с. Водночас, потрібно зазначити, що між дослідниками ведеться жвава дискусія щодо різних аспектів правотворчої техніки, наприклад: використання терміна правотворча чи нормотворча техніка, чи техніка нормо-проектування; співвідношення правотворчої техніки і технології; конкретних правил нормо-проектування.

15. Косович В.М. Оціночні поняття як засіб юридичної техніки / В.М. Косович. - Львів, 2010. - 212 с.;

16. Подорожна Т.С. законодавчі дефініції: поняття, структура, функції / Т.С. Подорожна. - Львів. 2009. - 196 с.

17. Косович В.М. Оціночні поняття як засіб юридичної техніки / В.М. Косович. - Львів. 2010. - С.139.

18. Мірошниченко А.М., Чи потрібний Закон України “Про нормативно-правові акти”? Попов Ю.Ю. // ФЛ. 2009. - 1. - С.362-364.

19. Луць Л.А. Загальна теорія держави і права / Л.А. Луць. - К. 2007. - С. 283.

Размещено на Allbest.ru