Європейська міжнародна правотворчість: загальнотеоретична характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейська міжнародна правотворчість: загальнотеоретична характеристика

Під впливом глобалізаційних та інтеграційних процесів змінився сучасний світопорядок. Важливе місце у цих процесах займають міжнародні організації. Найінтенсивніше інтеграційні процеси відбуваються в Європі, а найдосконалішими інтеграційними формами є правові системи Ради Європи та Європейського Союзу. У межах європейського правового простору крім Ради Європи та Європейського Союзу функціонують і інші регіональні міжнародні організації. Взаємодія цих організацій між собою, а також зі своїми державами - учасницями забезпечується джерелами міжнародного та національного права. Ефективність цієї взаємодії залежить від узгодженості джерел міжнародного та національного права, інструментами забезпечення якої є насамперед міжнародна та національна правотворчість.

Проблеми правотворчості не обділені увагою як зарубіжної, так і національної науки. Ті чи інші аспекти даної проблематики висвітлювалися у працях В. Буткевича, В. Василенка, О. Гаврілова, Р. Гринюка, В. Денисова, М. Ентіна, Г. Ігнатенка, А. Капустіна, В. Корецького, Т. Левицького, І. Лукашука, М. Марченка, В. Мармазова, М. Микієвича, В. Муравйова, В. Опришка, А. Талалаєва, Ю. Тіхомірова, Г. Тункіна, С. Шевчука та інших. Праці Г. Топорніна, М. Ентіна, А. Капустіна, Т. Левицького, В. Мармазова, М. Микієвича, В. Муравйова присвячені питанням європейського права і зокрема європейської міжнародної правотворчості. Проте і дотепер малодослідженими залишаються проблеми європейської міжнародної правотворчості з позиції загальної теорії права.

Міжнародна правотворчість традиційно розглядається як процес створення нормативно-правових приписів суб'єктами міжнародного права. До ознак, що характеризують європейську міжнародну правотворчість можна віднести наступні:

1) суб'єктами міжнародної правотворчості виступають самі держави, а також міждержавні організації та їх інституції; 2) змістом цієї діяльності є створення, зміна, скасування міжнародно-правових приписів, що здійснюється шляхом узгодження взаємної волі суб'єктів міжнародного права; 3) наявність правотворчих процедур, які поступово інституціалізуються та уніфікуються; 4) правотворча діяльність здійснюється у межах, визначених загальновизнаними принципами міжнародного права, міжнародними договорами, відповідними актами міждержавних організацій та ін.; 5) результати правотворення об'єктивуються у джерелах міжнародного права.

Таким чином, під європейською міжнародною правотворчістю можна розуміти юридичну діяльність уповноважених європейських регіональних суб'єктів міжнародного права щодо створення, зміни, припинення міжнародно-правових приписів.

Серед європейських міжнародних організацій, як вже зазначалося, найбільш дієвими суб'єктами регіональної соціальної структуризації є Рада Європи та Європейський Союз. Як і в будь-якій іншій правотворчій діяльності у європейській міжнародній правотворчості можна виокремити мету, суб'єкт, об'єкт, правову активність (дії), результат.

Головною метою європейських міжнародних організацій є забезпечення європейської єдності, стабільності, ефективного розвитку регіону. Хоча конкретні мета і завдання фіксуються в установчих договорах регіональних міжнародних організацій.

Так, метою Ради Європи відповідно до ст. 1 Статуту Ради Європи є досягнення тіснішого союзу між її членами задля захисту та здійснення ідеалів і принципів, що є для даних держав спільною спадщиною, а також сприяння їхньому соціальному та економічному прогресові [1]. А згідно ст. 3 Консолідованої версії Договору про функціонування Європейського Союзу метою Європейського Союзу є поширення миру, цінностей Європейського Союзу та добробуту людей [2].

Суб'єктами європейської міжнародної правотворчості, як і міжнародної правотворчості загалом, є держави. Водночас, у межах видання актів Комітету міністрів та Парламентської асамблеї Ради Європи суб'єктами правотворчості можуть визнаватися і дані інституції Ради Європи. Відповідно до 293-299 Консолідованої версії Договору про функціонування Європейський Союз спільні правотворчі повноваження здійснюють Європейський парламент, Рада та Європейська комісія.

Необхідно звернути увагу і на правосуб'єктність Ради Європи та Європейського Союзу, адже ці міжнародні організації можуть укладати міжнародні договори з іншими суб'єктами міжнародного права (державами, які не є їх учасницями, іншими міжнародними організаціями). Об'єктом європейської міжнародної правотворчості є міжнародно-правові відносини, коло яких визначається у міжнародних установчих договорах шляхом встановлення правотворчих компетенцій. Правотворча компетенція Ради Європи та Європейського Союзу є спеціальною, що обумовлюється метою та завданням, для досягнення (виконання) яких створюється відповідна організація.

Так, згідно ст. 1 Статуту Ради Європи правотворча компетенція здійснюється у межах таких завдань, як здійснення спільних заходів в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридичній та адміністративній галузях, а також в галузі захисту та подальшого здійснення прав і основних свобод людини.

Відповідно до ст. 3 Консолідованої версії Договору про Європейський Союз правотворча компетенція здійснюється у межах таких завдань Європейського Союзу, як створення економічного і монетарного союзів, гарантування громадянам свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів, підтримання та поширення цінностей Європейського Союзу та ін.

Разом із тим, необхідно зазначити, що розмежування правотворчої компетенції між Європейським Союзом та державами-учасницями здійснено найбільш чітко.

Так, у ст. 2-6 Консолідованої версії Договору про функціонування Європейського Союзу містяться правила розмежування компетенції Європейського Союзу та держав-учасниць. Слід зазначити, що інституції Європейського Союзу також отримали повноваження щодо врегулювання відповідного кола відносин, тобто відповідні правотворчі повноваження (наприклад, Європейський парламент, Рада та Європейська комісія).

Європейська регіональна правотворчість відзначається високим рівнем впорядкованості та цілеспрямованості. Для створення міжнародних договорів характерна стадійність та усталена регламентація. Значний вплив на інституціалізацію правотворчих процедур мала Віденська конвенція про право міжнародних договорів.

Найвищий рівень правової регламентації міжнародної правотворчості є характерним для міждержавних організацій. Так, основними документами, що регулюють правотворчу діяльність у Раді Європи є Статут Ради Європи, Правила процедури Комітету міністрів, Правила процедури Парламентської Асамблеї та інші. Питанням правотворчої процедури в Європейському Союзі присвячено статті 293-299 Консолідованої версії Договору про функціонування Європейського Союзу.

При цьому слід зазначити, що в Європейському Союзі та Раді Європи правотворча процедура є своєрідною. Крім держав-учасниць, які є суб'єктами правотворчості, у межах міжнародних організацій чітко визначені правотворчі інституції (Комітет Міністрів та Парламентська асамблея у Раді Європи; Європейський парламент, Рада, Європейська комісія у Європейському Союзі). Це дозволяє ефективно розподілити правотворчі функції між різними інституціями з однієї сторони і забезпечити їх постійну взаємодію в ході підготовки відповідних актів з іншої сторони.

Результати європейської міжнародної правотворчості закріплюються переважно у джерелах міжнародного права, передбачених ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН (міжнародні договори, правові звичаї, загальні принципи міжнародного права, судові рішення, правова доктрина) [3]. У межах Ради Європи та Європейського Союзу формується величезний масив інституційних рішень міжнародних організацій (так зване інституційне право). У літературі обговорюється питання про можливість визнання джерелами права тих рішень міжнародних організацій, що мають загальнообов'язковий характер [4].

Ці рішення не є однорідними. В першу чергу, можна виділити рішення, що регламентують відносини у межах міждержавної організації (наприклад, Правила процедури Комітету Міністрів Ради Європи та інші регламентарні акти Ради Європи) та рішення, що можуть створювати для держав-учасниць зобов'язання, які підлягають безпосередньому виконанню та порушення яких можуть оскаржуватися до спеціального юрисдикційного органу (наприклад, регламенти, директиви та рішення, передбачені у ст. 288 Договору про функціонування Європейського Союзу). Крім того, інституційні рішення міждержавних організацій можуть мати як зобов'язуючий характер, як у випадку, передбаченому ст. 288 Договору про функціонування Європейського Союзу, так і рекомендаційно-обов'язковий, як у випадках, передбачених ст. 15, 23 Статуту Ради Європи (рекомендації Комітету міністрів, рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи).

Одним із різновидів правотворчої діяльності є і судова міжнародна правотворчість. Наприклад, результатом правотворчої діяльності юрисдикційного органу Європейського Союзу стали такі принципи, як принцип верховенства права, принцип прямої дії права та ін.

Підсумовуючи, можна констатувати, що європейській міжнародній правотворчості притаманні основні ознаки міжнародної правотворчості. Разом із тим європейській міжнародній правотворчості притаманні і певні особливості, зокрема, підвищення ролі таких суб'єктів правотворчості, як міждержавні організації та їх інституції; більш чітка визначеність предметних сфер правотворчої діяльності в установчих договорах міждержавних організацій; розширення сфер регулювання міжнародно-правовими засобами; високий рівень інституціалізації правотворчої діяльності та її формалізації в установчих договорах та інституційних актах міждержавних організацій; зростання питомої ваги та значимості інституційних актів міждержавних організацій; зростання ваги міжнародних договорів та інших актів цих організацій у правовому полі держав-учасниць.

Все це свідчить про все більшу затребуваність європейської міжнародної правотворчості та потребу у чіткому розмежуванні сфер міжнародної та національної правотворчості.

уповноважений європейський міжнародний правотворчість

Размещено на Allbest.ru