Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського на процеси формування держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського на процеси формування держави

відмежування родина об'єднання дністрянський

Про найважливіші загальнотеоретичні погляди Станіслава Дністрянського можна прочитати у таких його працях як: «Границі науки права» (Рукопис. Без дати), «Звичаєве право - а соціальні зв'язки. Причини до пояснення §10 австрійської книги законів цивільних» (ж-л «Часопись правнича і економічна», Львів, 1902), «Самовизначення народів» (ж-л «Воля», Відень, 1919), «Зв'язок і сполука народів» (ж-л «Воля», Відень, 1920), «Загальна наука права і політики» (Прага, 1923), «Погляд на теорії права та держави» (Львів, 1925), «Нова держава. Інавгураційний виклад ректора проф. С. Дністрянського» (Прага, 1927), «Соціальні форми права» (Записки соціально-економічного відділу ВУАН, Київ, 1927).

На нашу думку, варто нагадати, що теорія Станіслава Дністрянського про початок суспільного ладу ґрунтується на природні, економічні та соціальні основи (чинники). Релігійні чинники, на думку вченого, не мали значного впливу на формування суспільного ладу та створення перших суспільних норм. На думку С. Дністрянського, на природних та економічних потребах людей базується подальший розвиток суспільства. Саме розвиток потреб диктують майбутні зміни в суспільстві.

Зокрема, на думку С. Дістрянського, мали свої господарства, які якраз і об'єднували їх в одну групу на економічних засадах, причому до членів родини відносились і чужі за кровним походженням люди, але які допомагали «домовладиці» у веденні господарства. Первісні родини потребували свого захисту від зовнішнього нападу або від сил природи, або від інших людей чи від інших родин. Це стало причиною відмежування певної території родини від зовнішнього світу, визначення її як своєї та оберігання своїми силами.

На наступному етапі розвитку суспільства відносини між родами, на думку вченого, розширювались. Через різний характер відносин роди об'єднувались або ворогували між собою. Унаслідок об'єднання родів, які були у дружніх відносинах, утворювались більші соціальні групи, які називались племенами. Метою їх створення було утримання набутих багатств та забезпечення вільного використання для власних потреб і, відповідно, спільної оборони території всіх об'єднаних родів.

Племена, як вважав С. Дністрянський, - це великі групи, які ще базуються на родових основах у широкому розумінні цього слова. У племенах утворюється військо, з огляду на складнішу оборону від зовнішнього нападу. Військові осередки утворюють елементарне загородження на певній території, яка є умовною межею території племені. Добре організоване військове життя впливало на статус цілого племені. На чолі племені ставали ті особи, які мали добре організоване військо і які у боях з іншими племенами не лише утримували свою територію, але і здобували нову територію. Вождь у племені володів абсолютною владою, яка опиралась на військову силу. Використовуючи релігійний фактор, вожді змогли виробити у населення переконання, що саме вони та їхня влада походить від бога. Тому утворився певний культ, навколо якого оберталося ціле життя племен.

Держава як нова, раніше не відома суспільству, форма організації людей виникла, за концепцією С. Дністрянського, через те, що племена, які перебували на певній території, свідомо вирішили бути на цій території, захищати її (територію) від зовнішнього нападу та жити спільним економічним та суспільним життям.

Перехід від племінного до державоподібного об'єднання, на думку С. Дністрянського, відбувався також за рахунок зміни кочового способу життя племен на осілий та перетворення захоплених територій тих чи інших племен на власну територію, як постійну територію того населення, яке на ній перебувало. При утворенні держави критерієм її членства перестали бути кровноспоріднені зв'язки між особами, членами держави почали вважати всіх, хто перебував на території держави, незважаючи на умовну територію, яку займали племена. Тому нерідко траплялось, що члени одного племені були одночасно на території різних (інколи ворожих) держав і відповідно, були їхніми членами - громадянами.

На думку С. Дністрянського, метою створення держави була оборона спільної території та захист спільних інтересів усіх родів і племен. Внаслідок цього держава отримала на своїй території верховну владу, за допомогою якої здійснювала оборону території та регулювала внутрішні відносини. Всі члени держави підпорядковувались її вищим інтересам. Водночас держава забезпечувала існування всіх суспільних об'єднань, які виникли до її утворення. У межах родини, роду і племені влада належала відповідно батькові, родоначальнику й вождю, єдиною умовою їхньої влади було те, що вона не повинна суперечити державним інтересам. Але у державі з'являється новий характер суспільного об'єднання, який базується не на родовому або економічному поєднанні людей, а на територіальній основі, і це було принципово важливим питанням у вирішенні питань виникнення держави. Територіальний принцип був важливішим фактором об'єднання, порівняно з родовими факторами об'єднань.

Отож, держава, за С. Дністрянським, утворюється як результат органічної потреби суспільства. Завдання, покладене на державу в момент її виникнення, - це утворення правового ладу, який був відсутній у попередніх етапах розвитку людства. Отже, держава мала об'єднати у своїх межах нижчі соціальні групи та визнати їхнє органічне (природне) існування. Крім того, держава, визнавши їх, мала зберегти соціальне життя цих груп і визнати утворені ними соціально - етичні норми. Державні закони, на думку С. Дністрянського, за своїм статусом не можуть скасовувати правові норми соціальних груп, навпаки, вони повинні базуватись на даних нормах і якомога більше їм відповідати. Тобто, держава як окреме соціальне об'єднання отримує право на життя з правом створення нових (власних) правових норм. З появою держави на зміну суспільному ладу приходить правовий лад. С. Дністрянський вважає, що протягом XVIII - початку XX ст. відбувався процес виникнення національної ідеї. Отже, національна ідея, на його думку, мала двоякий характер: з одного боку, вона виступала у формі прагнення до однієї національної держави, частини якої перебували на території різних держав, з другого, - у формі прагнення до національної автономії у державах, де крім корінного народу, проживало ще декілька захоплених народів, які також прагнули мати власну національну державу.

Отже, метою створення народу як свідомої суспільної групи, яка виникла після утворення держави, є збереження народної культури й поширення її серед майбутніх членів народу.

Зокрема, на думку С. Дністрянського, процес виникнення національної ідеї відбувався протягом XVIII - початку XX ст. Отже, національна ідея мала двоякий характер: з одного боку, вона виступала у формі прагнення до однієї національної держави, частини якої перебували на території різних держав, з другого, - у формі прагнення до національної автономії у державах, де, крім корінного народу, проживало ще декілька захоплених народів, які також прагнули мати власну національну державу.

Що стосується території як складового елемента двох організацій (держави та народу), то з утворенням перших держав, на думку С. Дністрянського, їхня територія збігалася з територією майбутнього народу. Але характер цієї території є різним, так в державі територія носить політичний характер, а в народі - виключно етнографічний [1].

Територією, за інтерпретацією вченого, треба вважати «ту спільну для народу частину землі, з якою він пов'язує свою долю, бо на ній поселився він назавжди з давніх віків, відчуваючи у ній свій дім. Тому, еволюційний розвиток іде, очевидно, в тому напрямку, щоб своїй питомій культурі відкрити шлях до цивілізації, тобто до того, щоб на своїй національній території утворити питому державну організацію» [2]. Оскільки територія має два значення: етнографічне та політичне, для народу важливою є територія «з якою він пов'язує свою долю, де народ почуває себе як вдома, бо живе на невід'ємній чужими народами території». Цю територію С. Дністрянський називає батьківщиною. У випадках, коли члени народу поселяються поза межами своєї батьківщини, відповідно, територія, на якій вони поселились є для них чужою. Водночас ці особи не перестають бути членами свого народу.

Визначаючи національну територію українського народу, С. Дністрянський пише, що «Українська національна територія тягнеться безперервно від Бескиду (Карпат) до Кавказу, та на цих географічно з'єднаних територіях живе більш ніж 70% українського населення» [3]. Саме ця національна територія є правовою основою для національного самовизначення українського народу.

Оскільки в результаті загарбницьких війн утворювались держави, території яких охоплювали декілька культурно-народних суспільних груп, або на території яких лише частково перебували одна або декілька культурно-народних груп, ці групи в одних випадках прагнули до об'єднання зі своїми культурно-народними групами, які знаходились на території іншої держави, в інших випадках - у межах окремої держави прагнули утворити власні національні держави.

Отже, на думку С. Дністрянського, територія, її правовий статус та способи захисту є рушієм історії людства, і саме через географічні, етнічні, політичні та інші особливості тих чи інших територій і людей, які їх заселяють розкривається розуміння сучасної історії та можна проектувати майбутнє світової спільноти.

Размещено на Allbest.ru