Значення ознак об'єктивної сторони складу злочину для визначення ознак поняття осудності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗНАЧЕННЯ ОЗНАК ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ОЗНАК ПОНЯТТЯ ОСУДНОСТІ

злочин осудність передбачення кримінальний

В. Бурдін

У теорії кримінального права на сьогодні загальноприйнятим є положення про те, що об'єктивну сторону, як елемент складу злочину характеризують дев'ять ознак. До них відносяться: суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідками, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Разом з тим, при формулюванні інтелектуальної ознаки поняття осудності законодавець вказує тільки на можливість особи усвідомлювати значення свого діяння. Вчені неоднозначно оцінюють такий законодавчий підхід. Так, А.А. Васильєв, аналізуючи поняття осудності, вважає, що при вирішенні питання про осудність особи суттєве значення мають і такі факультативні (ситуаційні) ознаки об'єктивної сторони, як спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення злочину [1, с. 9-10]. З огляду на викладене виникає закономірне питання, про те, чи не потрібно деталізувати зміст інтелектуальної ознаки осудності шляхом вказівки на можливість особи усвідомлювати всі ознаки об'єктивної сторони складу злочину?

В цьому відношенні треба вказати, що досліджуючи злочинне діяння, не треба забувати про те, що відбувається воно не ізольовано, а в тих конкретних умовах місця, часу та оточуючої обстановки, в яких воно було вчинено. Саме тому, суттєвими характеристиками злочинного діяння є спосіб, місце, час та обстановка його вчинення. На наш погляд, в певній мірі треба погодитися з В.М. Кудрявцевим, який вважає, що ті ознаки об'єктивної сторони складу злочину, які в юридичній літературі часто називаються “факультативними”, фактично не можуть вважатися самостійними ознаками, оскільки вони тільки характеризують злочинне діяння. До об'єктивної сторони складу злочину, на його думку, відносяться не самі по собі спосіб, місце, час та обстановка вчинення злочину, взяті окремо від діяння або разом із ним, а зовнішній бік суспільно небезпечного діяння, вчиненого певним способом, в певних умовах, місці, часі та обстановці [2, с. 10-11]. Схожий погляд висловлює і О.І. Бойцов, який вважає, оскільки що будь-який злочин завжди відбувається в певному місці і в певний час, то навряд чи можна собі уявити вчинення суспільно небезпечного діяння, яке б існувало поза часом та простором як загальних атрибутів буття соціальної матерії [3, с. 5].

Ми погоджуємося з вказаними науковцями, але при цьому вважаємо, що вказані ознаки цілком можуть вважатися окремими ознаками об'єктивної сторони складу злочину. Адже не має ніякої суперечності в тому, щоб виділяючи ці ознаки, вважати одночасно, що вони характеризують суспільно небезпечне діяння, коли законодавець вважає за необхідне акцентувати увагу на окремих його проявах, а саме: вчинення діяння певним способом, в певний час, місці або обстановці, певними знаряддями чи засобами. Разом з тим, таке розуміння вказаних ознак об'єктивної сторони складу злочину як окремих характеристик злочинного діяння є принципово важливим в контексті дослідженні змісту інтелектуальної ознаки поняття осудності. Таке їх розуміння дозволяє зробити висновок про те, що при формулюванні інтелектуальної ознаки осудності в законі немає потреби окремо вказувати на можливість особи усвідомлювати такі ознаки об'єктивної сторони складу як місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину. Адже законодавчою вказівкою на можливість особи усвідомлювати своє діяння, передбачене у КК України, охоплюється і можливість особи усвідомлювати інші ознаки, які характеризують це діяння, якщо вони окремо вказані в законі.

Що ж до інших ознак об'єктивної сторони складу злочину, то їх також не можна розглядати абсолютно ізольовано одну від одної. Оскільки причинний зв'язок взагалі не може існувати без діяння та наслідків, то описуючи інтелектуальну ознаку осудності, також немає потреби вказувати на нього окремо.

Адже якщо вказати на те, що особа могла усвідомлювати значення свого діяння та передбачати наслідки цього діяння, то це вже само собою означає, що особа могла усвідомлювати і розвиток причинного зв'язку. Так само нам видається немає потреби окремо вказувати і на можливість особи усвідомлювати значення тих засобів та знарядь, які вона використовує для вчинення злочину. Хоч об'єктивно вони існують окремо від діяння, але в процесі вчинення злочину фактично є його складовою частиною. Знаряддя та засоби - своєрідне продовженням тіла людини, її рухів. Саме тому, коли в законі в якості обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину вказується на знаряддя та засоби вчинення злочину, достатньо встановити можливість особи усвідомлювати лише діяння. Звісно, що в такому випадку немає потреби окремо досліджувати питання про те, чи могла особа, крім діяння, усвідомлювати і значення знарядь та засобів злочину, що були нею використані при його вчиненні.

Складніше обстоїть справа з такою ознакою об'єктивної сторони складу злочину як злочинні наслідки. Адже злочинні наслідки є відносно самостійною ознакою і в будь-якому разі, на відміну від способу, часу, місця та обстановки вчинення злочину, не можуть розглядатися як невід'ємна характеристика діяння.

Хоча в юридичній літературі щодо кримінально-правового значення цієї ознаки були висловлені і інші точки зору. Наприклад, Б.С. Нікіфоров вважає, що наслідки одночасно належать і до діяння, і до об'єкта [4, с. 141]. Разом з тим, ця точка зору не була сприйнята. Більшість науковців все ж таки розглядають злочинні наслідки як окрему, самостійну від діяння ознаку, що має відповідно і самостійне кримінально-правове значення. В зв'язку з цим, на наш погляд, питання про необхідність окремої вказівки при формулюванні інтелектуальної ознаки поняття осудності на можливість особи передбачати наслідки свого діяння потребує окремого дослідження.

На сьогодні визначення поняття осудності, яке подає законодавець в ч. 1 ст. 19 КК України, не містить такої окремої ознаки, як вказівки на можливість особи під час вчинення злочину передбачати наслідки свого діяння. Законодавець при формулюванні інтелектуальної ознаки осудності обмежився лише вказівкою на можливість особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої діяння. Спробуємо розглянути, наскільки повним є саме таке визначення цього поняття. Одразу відзначимо, що більшість вчених, аналізуючи поняття осудності, все-таки визнають те, що осудною може бути тільки та особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати не тільки свої діяння, але й передбачати наслідки цих діянь, звичайно, якщо такі наслідки мають кримінально-правове значення [5, с. 8; 6, с. 61; 7, с. 7]. Водночас, чомусь науковці не пропонували включити в загальне поняття осудності як окрему ознаку вказівку на можливість особи передбачати наслідки свого діяння. Більше того, це питання в науковій літературі окремо навіть не було обговорене.

У кримінально-правовій літературі немає єдності думок про те, який інтелектуальний момент домінує і в генетичному плані є початковим: усвідомлення суспільної небезпеки діяння або передбачення суспільно небезпечних наслідків. Окремі вчені вважають, що немає потреби одночасно використовувати в законі вказівку і на усвідомлення свого діяння, і на передбачення наслідків цього діяння, і пропонують обмежитися лише якоюсь однією ознакою при формулюванні окремих кримінально-правових понять. З приводу того, якою саме з цих ознак можна обмежитися при формулюванні кримінально-правових понять науковці висловлюють протилежні точки зору.

На думку Н.Г. Іванова, неможливо передбачати настання наслідків від свого діяння і при цьому не усвідомлювати значення цього діяння. Передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, суб'єкт усвідомлює розвиток причиннового зв'язку та характер можливого злочинного результату. Отже, якщо передбачення входить в склад усвідомлення, то, на думку Н.Г. Іванова, немає потреби виділяти його в якості окремої ознаки [8, с. 56].

Інші науковці вважають, що генетично первинним є не усвідомлення діяння, а саме передбачення його наслідків. На думку В.А. Нерсесяна, спочатку суб'єкт “прораховує” наслідки своїх діянь, а потім дає оцінку своїм діянням як небезпечним. Усвідомлення характеру діяння відбувається на основі передбачення, а не навпаки [9, с. 27]. З урахуванням такого співвідношення понять “усвідомлення” та “передбачення” В.П. Мальков та А.П. Козлов взагалі пропонують при формулюванні окремих видів вини використовувати термін передбачення і до діяння, і до його наслідків. Вони вважають, що оскільки вина завжди обернена в майбутнє, то мова йде не просто про усвідомлення, а про передбачення характеру свого діяння та його наслідків і тому, на відміну від Н.Г. Іванова, пропонують виключити вказівку на усвідомлення з відповідних кримінально-правових понять [10, с. 93; 11, с. 568, 604].

З думкою про те, що передбачення наслідків є первинним щодо усвідомлення діяння, яке породжує ці наслідки, можна погодитися лише частково. Як це видно із ч. 2 ст. 11 КК України, суспільно небезпечним є діяння, яке заподіяло або могло заподіяти істотну шкоду фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі. Отже, суспільна небезпека діяння визначається тими наслідками, яке це діяння заподіяло або могло заподіяти. З огляду на це для того, щоб говорити про усвідомлення суспільної небезпеки свого діяння, треба спершу передбачати, які суспільно небезпечні наслідки це діяння може спричинити. І в цьому розумінні усвідомлення є похідним від передбачення. Але не треба забувати про те, що перш ніж усвідомлювати суспільну небезпеку свого діяння, передбачати значення його наслідків, треба усвідомлювати фактичний характер цього діяння (його фізичні властивості) адже лише в такому випадку можна говорити про передбачення наслідків взагалі. І в цьому відношенні саме усвідомлення діяння є первинним по відношенню до передбачення наслідків. Крім того, оскільки не всі склади злочинів сформульовані як матеріальні, тобто такі, що містять серед обов'язкових ознак об'єктивної сторони вказівку на наслідки, юридично некоректним буде виглядати визначення понять осудності та різних видів вини шляхом використання лише такої ознаки, як “передбачення”. Адже в злочинах з формальним складом за такого формулювання незрозумілим залишалося б питання про те, а які саме наслідки повинна передбачати особа, коли жодний не має обов'язкового, конститутивного, кримінально-правового значення.

Нам видається, що слушно вирішують вказану проблему ті науковці, які пропонують не протиставляти вказані форми відображення дійсності, не намагатися замінити одну форму іншою, а показати їхню взаємозалежність та однакову необхідність при формулюванні окремих кримінально-правових понять. Усвідомлення діяння і передбачення наслідків цього діяння є окремими інтелектуально-психологічними ознаками, які хоч і взаємопов'язані, проте не можуть бути замінені одна одною. Так, поняття “усвідомлення суспільної небезпечності свого діяння” не тотожне поняттю “передбачення суспільно небезпечних наслідків”. Передбачення - це усвідомлення майбутнього від свого діяння, зіставлення свого діяння з тими наслідками, змінами в об'єктивному світі, які, на думку особи, настануть чи можуть настати. Проте, якщо інтелект особи не охоплює чи охоплює не всі можливі віддалені наслідки, то це зовсім не означає, що в особи немає усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння. Ступінь, глибина усвідомлення суспільної небезпечності свого діяння багато в чому визначає і характер передбачення, його глибину та ясність [12, с. 22-23].

Так, Є.В. Шевченко, досліджуючи суб'єктивну сторону складів злочинів з похідними наслідками, вказував, що характеризуючи психічне відношення особи до похідних наслідків у багатьох випадках принципове значення мають встановлення способу здійснення діяння, а також рівень знань і досвіду, якими володіє суб'єкт. У таких складах злочинів можливе поєднання як різних форм так і різних видів вини [13, с. 5-6]. Таке поєднання різних видів вини в межах одного складу є можливим як раз з урахуванням того, що усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння ще не визначає наперед її психічного ставлення до наслідків. З урахуванням викладеного цілком можливо змоделювати ситуацію, коли навіть у межах одного складу злочину буде встановлено, що особа могла усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, але з огляду на ті чи інші обставин не могла передбачати окремі його наслідки.

Треба погодитися з Ф.Г. Гілязєвим, який вважає, що усвідомлення свого діяння є в нерозривному зв'язку з передбаченням його наслідків. Зрозуміло, що суспільно небезпечні наслідки можуть бути передбачені лише тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння. Тому, вважає він, можна було би вести мову про усвідомлення наслідків. Водночас, усвідомлення та передбачення, на його думку, не є тотожними поняттями. Передбачення характеризує більш-менш конкретизоване усвідомлення певних суспільно небезпечних наслідків. Усвідомлення є ширшим поняттям, а передбачення - його різновид і в основному відображає ставлення свідомості до наслідків [14, с. 30]. При цьому активність усвідомлення як раз і проявляється у передбаченні.

По суті цей погляд щодо співвідношення понять “усвідомлення” і “передбачення” поділяють більшість науковців. Адже передбачення - це фактично те ж усвідомлення, що охоплює уявлення про небезпеку діяння і причинновий зв'язок зі шкодою, що настала. Отже, передбачення, на відміну від усвідомлення, завжди має конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати певні наслідки [4, с. 118; 15, с. 144]. Можна погодитися з тими науковцями, які вважають, що поняття “усвідомлення” і “передбачення” відносяться між собою як рід та вид, оскільки передбачення завжди по своїй суті є усвідомленням, але не завжди усвідомлення є передбаченням [11, с. 568-569; 15, с. 146]. Тому, якщо діяння може спричинити багато різних наслідків але конкретизувати в законі жоден з них немає потреби, можна говорити лише про усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння. В тих випадках, коли виникає необхідність звернути увагу в законі на якийсь конкретний наслідок (наслідки), крім вказівки на усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння, треба використовувати і вказівку на передбачення саме цього наслідку (наслідків), які у цьому випадку мають кримінально-правове значення.

Ігнорування законодавцем такої ознаки, як передбачення наслідків, може призвести до об'єктивного ставлення у вину. Адже в таких випадках вирішення питання про те, чи передбачала особа настання наслідків від свого діяння, вирішуватиметься винятково керуючись тим, чи усвідомлювала особа значення свого діяння. Проте, як було показано, можна стверджувати, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, проте не передбачала настання певних наслідків від цього діяння. Різні особи в силу певних обставин наділені різним здатностями та об'єктивними можливостями передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх діянь. Індивідуальні особливості кожної людини та конкретні обставини вчинення злочину не можуть не впливати на зміст інтелектуального елементу психічної діяльності злочинця. Свідомістю однієї особи суспільно небезпечні наслідки відображаються як неминучі, інша особа усвідомлює, що вказані наслідки в принципі закономірні для даної ситуації, але не вважає їх неминучими, а третя може думати, що ці наслідки типові для аналогічних ситуацій, але в цьому конкретному випадку вони не настануть [16, с. 20].

Не треба забувати також і про те, що окремі психічні захворювання в своїх проявах впливають на психічну діяльність людини якраз так, що позбавляють її можливості адекватно передбачати наслідки своїх діянь при збереженні можливості усвідомлювати ці діяння [17, с. 56-58]. По суті не так важливо, який саме термін використовуватимуть для вказівки на психічне ставлення до наслідків

- “усвідомлення” чи “передбачення”. Важливим є інше - окремо вказати на психічне ставлення до діяння та його наслідків у формулюванні окремих кримінально-правових понять. Звичайно при цьому треба вказати, що мова йде про передбачення тільки тих наслідків, які названі законодавцем як обов'язкова ознака об'єктивної сторони певного складу злочину.

Вважаємо, що визначення поняття осудності з використанням такої ознаки, як вказівки на можливість особи під час вчинення злочину передбачати наслідки свого діяння, що передбачені в Особливій частині КК, буде максимально повно враховувати конструкції різних складів злочинів. За такого формулювання поняття осудності буде зрозуміло, що стосовно злочинів з формальним складом необхідно з'ясовувати питання лише про можливість особи під час вчинення злочину усвідомлювати значення свого діяння, адже в таких складах законодавець не вказує наслідків серед обов'язкових ознак складу.

Література

1. Васильєв А.А. Проблеми осудності у кримінальному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А.А. Васильєв. - Х., 2005. - 20 с.

2. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев. - М. : Госюриздат, 1960. - 244 с.

3. Бойцов А.И. Действие уголовного закона во времени и пространстве / А.И. Бойцов. - СПб. : Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1995. - 260 с.

4. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Б.С. Никифоров. - М. : Госюриздат, 1960. - 230 с.

5. Васильєв А.А. Проблеми осудності у кримінальному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А.А. Васильєв. - Х., 2005. - 20 с.

6. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве / Р.И. Михеев. - Владивосток: Изд-во Дальневост. у-та, 1983. - 300 с.

7. Трахтеров В.С. Вменяемость по советскому уголовному праву / В.С. Трахтеров. - Х.: Харківський юрид. ін-т., 1966. - 16 с.

8. Иванов Н.Г. Принцип субъективного вменения и его реализация в УК / Н.Г. Иванов // Государство и право. - 1999. - № 10. - С. 52-59.

9. Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожные преступления / В.А. Нерсесян. - СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. - 223 с.

10. Мальков В.П. Субъективные основания уголовной ответственности / В.П. Мальков // Государство и право. - 1995. - № 1. - С. 91-99.

11. Козлов А.П. Понятие преступления / А.П. Козлов. - СПб. : Изд-во Юридический центр Пресс, 2004. - 819 с.

12. Якушин В.А. Ошибка и ёё уголовно-правовое значение / В.А. Якушин. - Казань: Изд- во Казан. ун-та, 1988. - 130 с.

13. Шевченко Я.М. Радянський закон про відповідальність неповнолітніх / Я.М. Шевченко, Т.С. Барило. - К.: Наукова думка, 1972. - 102 с.

14. Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины: [учебное пособие] / Ф.Г. Гилязев. - Уфа: Башкирский гос. у-т им. 40-летия Октября, 1979. - 64 с.

15. Вереша Р.В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України / Р.В. Вереша. - [вступ. сл.: д-р юрид. наук, проф. М.І. Мельник]. - К. : Атіка, 2005. - 224 с.

16. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам / А.И. Рарог. - СПб.: Издательство Юридический центр Пресс, 2002. - 304 с.

17. Левченко И.Ю. Патопсихология: теория и практика: [учебное пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений] / И.Ю. Левченко. - [2-е изд., стер.]. - М. : Издательский центр Академия, 2004. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru