Соціальна значимість права на правову допомогу та порядок його надання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна значимість права на правову допомогу та порядок його надання в Україні

право допомога свобода людина

А.Т. Бібік

Соціальна значущість права на правову допомогу полягає в постійному застосуванні цієї правової норми жителями України в най різноманітних сферах своєї діяльності. У зв'язку з чим ця норма права безперервно удосконалюється, поліпшується, через якісні зміни національного законодавства, яке гарантує усім жителям України (громадянам, іноземцям, особам без громадянства) дотримання прав людини на усій її території. Соціальна значущість права на правову допомогу проявляється ще й у позитивній якості тих загальних національних процесів, які відбуваються в суспільстві і спонукають владу повернутись обличчям до цієї проблеми, вчасно проводити профілактичні заходи, що унеможливлювали б порушення загальновизнаних прав людини в нашій державі. Проблема забезпечення кожній фізичній особі в Україні права на правову допомогу за сучасних політичних та економічних умов є особливо актуальною. Інтерес до цієї проблеми обумовлюється тим, що Україна в порівнянні з країнами-сусідами Болгарією, Польщею, Словакією та іншими дуже повільно реформує власну правову систему. Процес перерозподілу власності продовжується понад 15 років. Він супроводжується не завжди ефективною фінансовою мотивацією більшості власників та потужних акціонерів щодо жорсткого контролю за фінансовими потоками корпорацій, формуванням складних корпоративних структур, які в окремих випадках із метою фінансової та іншої вигоди діють поза національним законодавством, порушуючи загальновідомі міжнародні звичаї ділового обороту, принципи та норми міжнародного приватного права. Як наслідок в умовах економічної кризи, економічного хаосу, безладдя велика кількість суб'єктів міжнародних економічних відносин у тому числі і фізичні особи-приватні підприємці, розорюються, зазнають не завжди обгрунтованих матеріальних та моральних збитків від неправомірних дій органів державної влади,та органів місцевого самоврядування. Із метою захисту власних економічних та інших прав і обов'язків ці особи звертаються до правоохоронних, судових, інших державних органів України, до міжнародного арбітражу та міжнародних судових установ. Однак за відсутністю власних коштів оплатити кваліфіковані юридичні (правові) послуги ці особи не можуть. За таких обставин велике, а інколи і вирішальне значення, в поновленні порушених економічних та інших прав, обов'язків, свобод суб'єкта міжнародних приватних відносин має можливість особи реалізувати вчасно власне право на правову допомогу в Україні. Саме цим пояснюється необхідність подальших наукових досліджень визначеної проблеми.

Фактично в Україні національна школа захисту прав людини робить тільки свої перші кроки. Останнє є підставою існування непоодиноких фактів неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції (Основного Закону) України (далі Конституція) державними, правоохоронними органами України щодо права кожного на правову допомогу [1]. Надавати таку правову допомогу при вирішенні особою власних справ у судах та інших державних органах місцевого самоврядування зобов'язана адвокатура України [2].

Необхідність у більш детальному дослідженні поставленої проблеми пояснюється неоднозначністю розуміння і застосування зазначених положень Конституції не тільки громадськими та іншими організаціями але і посадовими особами правоохоронних та контролюючих органів, зокрема органів прокуратури, слідчими при проведенні допитів свідків у кримінальному, адміністративному та цивільному процесах. Нерідко слідчі і прокурори в конкретних кримінальних, адміністративних, цивільних справах щодо можливості надання особі під час допиту правової допомоги адвокатом приймають неоднакові процесуальні акти. Таке відношення державних службовців до виконання вимог законодавства вносить плутанину в процес і призводить до прийняття цими та іншими службовими особами помилкових незаконних рішень, які породжують протизаконні дії. У зв'язку з чим уже давно постала проблема щодо з'ясування положення статті 59 Конституції [1] стосовно права будь-яка особи на правову допомогу адвоката під час допиту її як свідка або в разі виклику до державних органів для надання пояснень. Розглядається також конституційність гарантій права, що надає громадянину можливість вільно обирати своїм представником або захисником у будь-яких державних органах адвоката, особу, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Визначити соціальну значущість встановлення порядку застосування та реалізації права на правову допомогу.

За переконанням автора, відмова посадових осіб, у тому числі правоохоронних, судових органів, проводити процесуальні дії з особою в присутності її адвоката та надавати правову допомогу особі під час надання пояснень у будь-яких державних органах є обмеженням конституційного права на правову допомогу і може призвести до порушення прав людини і громадянина. Це в сучасних умовах недопустимо, тому-що Україна взяла на себе цілу низку міжнародних зобов'язань і за любих обставин повинна дотримуватись та охороняти права людини, її свободи. Тож відповідно до статті 3 Конституції утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. А в її другому розділі закріплені не тільки основні права та свободи особи, але і передбачені відповідні конституційні правові гарантії їх дотримання та захисту в Україні. Зокрема стаття 22 Конституції забороняє скасовувати, обмежувати конституційні права і свободи людини і громадянина. «Кожен має право будь- якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» [1].

Тож право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права. Важливу роль у забезпеченні реалізації захисту та охорони прав і свобод людини в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, яке закріплене у статті 59 Конституції де прямо вказується, що "кожен має право на правову допомогу" [1]. Воно є одним із невід'ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті поняття "кожен" охоплює усіх без винятку осіб, у тому числі громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Згідно з офіційним тлумаченням, яке прийняв Конституційний Суд України 30.09.09 p., «Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» [3]. Тому конституційне право кожної особи на правову допомогу в жодному випадку не може бути обмежено. Воно є нормою прямої дії і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами. Конституція визначає, що особа не може бути обмежена в його реалізації. Вона не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. У зв'язку із чим держава повинна гарантувати кожній особі, зокрема свідку під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, забезпечити реальну можливість отримування правової допомоги для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, які можуть бути використані в кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб. Вищевикладені висновки підтверджує і практика Європейського суду з прав людини: наприклад, у рішеннях "Яременко проти України" від 12 червня 2008 року [4], "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 року [5] суд визнав, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод [6]. Крім того, реалізація кожною особою права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України і у своєму Рішенні від 16 листопада 2000 року наголосив, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав [7]. Це право за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають із цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин.

Конституційне право кожної особи на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини. Саме цим обумовлюється його соціальна значущість. Серед функцій такого права в суспільстві слід окремо виділити превентивну функцію, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. На чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України. Правова допомога особі яка бере участь у міжнародних приватних відносинах є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, заперечень здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому в передбачених законом випадках для захисту особи від обвинувачення відповідні державні органи, їхні посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов'язані забезпечити надання таким особам необхідної правової допомоги, у тому числі й безоплатної. Законодавство України не містить обмежень щодо кола суб'єктів надання правової допомоги та вимог стосовно їхньої професійної підготовки. Однак у Конституції визначено, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» [1]. Відповідно до Закону України "Про адвокатуру" адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях. На підставі системного аналізу статті 59 Конституції, Закону України "Про адвокатуру" можна зробити висновок, що положення вищевказаних правових норм є конституційною гарантією, яка надає особі під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи в разі дачі пояснень у державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката. У такий спосіб держава взяла на себе зобов'язання забезпечувати можливість вчасного надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами. Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб'єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Із вищевикладеного випливає, що гарантування кожній особі права на правову допомогу, згідно із Конституцією, забезпечується державою. У зв'язку із чим на неї покладаються відповідні обов'язки щодо встановлення порядку по реалізації права особи на одержання правової допомоги, у тому числі і безоплатної, з метою вчасного забезпечення такій особі якісної правової допомоги належного рівня. Багато вчених-науковців, правників-практиків, які пов'язують свою діяльність із Верховною Радою України, Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Спілкою адвокатів України, Харківською правозахисною групою, Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого, Національним університетом внутрішніх справ України, Національною академією прокуратури України, Одеською національною юридичною академією та інші, виклали свою точку зору, щодо цієї проблеми. Більшість із них стоять на тому, що на цей час не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що нерідко призводить до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожної особи на правову допомогу. Проте не всі дослідники розділяють такий погляд на цю проблему тому дискусія з приводу стає загальнодержавною.

Підводячи підсумки, слід підкреслити, що такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення порядку, умов і способів надання особі правової допомоги, у тому числі і безоплатної, у майбутніх законах України, інших правових актах. Гарантування кожній особі права на правову допомогу є не тільки конституційним правовим обов'язком держави, а й суттєвою умовою дотримання Україною взятих на себе міжнародних правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року [6], Конвенції про захист прав людини й основополагаючих свобод 1950 року [8], Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року [9] тощо. Необхідно наголосити, що в Україні повільно але все ж таки йде реалізація конституційних гарантій надання правової допомоги будь-якій особі в Україні. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 30.09.09 p., яке має високу соціальну значущість, зобов'язав виконувати на всій території України ст. 59 Конституції. Кожен має право на правову допомогу як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин із державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, якщо вона потребує. "Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура," тож особа « під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи» [3]. Тож соціальна значущість права особи на правову допомогу має високий позитивний рівень так як а її основі лежить вільний вибір особою законного способу отримання правової допомоги. Порядок надання особі законного права на правову допомогу встановлює Конституція, національне процесуальне законодавство, принципи та норми міжнародного права, які діють в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України (Основний закон) [Текст].--X.: Консул, 1996. - 46с.

2. "Про адвокатуру" Закон України від 01.07.1993 р. [Електронний ресурс]: - Режим доступу: www. Iiga zakon. ua: 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

3. "Про право на правову допомогу" Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009, № 23-рп/2009. [Електронний ресурс]: - Режим доступу: www. Iiga zakon. ua: 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

4. "Яременко проти України" Рішення Європейського суду з прав людини від 12 червня 2008 року. [Електронний ресурс]: - Режим доступу: www. Iiga zakon. ua: 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

5. "Шабельник проти України" Рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 р. [Електронний ресурс]: Режим доступу: www. Iiga zakon. ua. 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

6 .Загальна деклараця прав людини 1948 року [Електронний ресурс]: - Режим доступу: www. Iiga zakon. ua. 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

7. "Про право вільного вибору захисника." Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000. [Електронний ресурс]: Режим доступу: www. Iiga zakon. ua: 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

Конвенця про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [Електронний ресурс]: - Режим доступу: www. Iiga zakon. ua: 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

8. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року [Електронний ресурс]: - Режим доступу: www. Iiga zakon. ua: 01.09.2010 р. Загол. з екрану.

Размещено на Allbest.ru