Корпоративні права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Тема: "Корпоративні права"

Зміст

корпорація товариство право майновий

Вступ

1. Загальна характеристика та класифікація корпоративних прав

2. Загальна характеристика організаційних корпоративних прав

3. Загальна характеристика майнових корпоративних прав

4. Загальна характеристика немайнових корпоративних прав

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Становлення і розвиток ринкових відносин в Україні обумовили виникнення з кінця 80-х років минулого сторіччя нових видів юридичних осіб із корпоративним устроєм і відповідно нових прав, які мають їх учасники - корпоративних прав. Дійсність вимагає проведення досліджень їх правової природи, оскільки в оновленому українському законодавстві містяться розбіжності в поняттях корпорацій, корпоративних підприємств, товариств, прав їх учасників, корпоративних прав та інших пов'язаних з ними термінів. По-різному корпоративні права врегульовані в двох кодексах - Цивільному та Господарському.

З'ясування юридичної природи корпоративних прав є одним з найактуальніших питань сьогодення. Також виникають дискусії стосовно поняття корпоративних прав. Різноманіття точок зору, здавалося б, має сприяти розробці правового підґрунтя до єдиного розуміння проблематики, однак, предметні обговорення переростають у досить заплутані правові суперечності. Спроба виявити сутність корпоративних прав провадилася у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Це відомі дослідження І.В. Спасибо-Фатєєвої, О.М. Вінник, B.C. Щербини, О.В. Щербини, О.Р.Кібенко, В.М.Кравчука та ін. Навіть останнім часом схожій тематиці присвятили дослідження О.В.Регурецька, О.С.Швиденко та І.В.Бейцун. Разом із тим в наукових роботах вказані автори зосереджуються насамперед на правах акціонерів, їх охороні та захисті.

Все це обумовлює необхідність проведення комплексного дослідження корпоративних прав, як об'єктів права власності та вирішення теоретичних і практичних проблем їх здійснення, в тому числі в корпоративних правовідносинах.

1. Загальна характеристика та класифікація корпоративних прав

Розкриття та закріплення природи корпоративного права має особливе значення. Складовим елементом будь-якого суб'єктивного права є можливість обирати форму та способи його здійснення. Однією з таких форм є форма юридичної особи. Суб'єктивне корпоративне право - це насамперед право засновника, тобто особи, яка прийняла рішення про створення (заснування) корпоративної юридичної особи. Крім цих осіб, корпоративні права мають учасники господарських товариств, вкладники, члени кооперативів, власники підприємств.

Важливим для визначення суб'єкта корпоративного права є не тільки участь у формуванні майна юридичної особи, яка може полягати у здійсненні внесків до статутного фонду, придбанні акцій, часток, належних учасникам господарських товариств або ж безпосередньо самому товариству. Причому не будь-яка форма цієї участі породжує назване право, а лише участь у формуванні статутного фонду. Внески, які не пов'язані з його формуванням, не можуть породжувати згаданих прав. Справа в тому, що внесення засновником майна до статутного фонду не породжує для юридичної особи обов'язку повертати ці внески. Майно вноситься безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у разі неефективної діяльності такої особи, а отже, він повинен мати можливість впливу на подальшу "долю" цього майна.

Правовим засобом забезпечення цієї можливості є набуття натомість "корпоративного права". Володіючи ним, особа може реально впливати на діяльність юридичної особи в цілому, а не лише стосовно долі внесеного до статутного фонду майна. Втрачаючи право власності на внесене майно, особа набуває назване право - право реального впливу на діяльність юридичної особи.

Корпоративні правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають між засновником (учасником) юридичної особи і самою юридичною особою в результаті реалізації ним засновницьких прав, а також відносини між учасниками, що випливають з укладеного установчого договору.

Організаційно-правова форма створеної юридичної особи не буде впливати на факт існування корпоративного зв'язку, а тільки визначатиме зміст корпоративних прав того чи іншого суб'єкта корпоративних відносин.

Отже, під корпоративним правом у суб'єктивному розумінні слід розуміти право особи бути учасником корпорації (юридичної особи). Корпоративним правом у цивільно-правовому розумінні доцільно вважати правовий зв'язок, який виникає між засновником (учасником) юридичної особи та новоствореним суб'єктом у результаті реалізації засновницького права. Цей правовий зв'язок є визначальним і виступає стержнем усієї низки суб'єктивних корпоративних прав, якими наділяються сторони правовідношення. Всі інші суб'єктивні права учасника, що випливають із його участі в тій чи іншій організації, є похідними і розкриваються через поняття змісту корпоративного права.

До об'єктів цивільних прав законодавець відносить речі, результати робіт і послуг, а також майнові права. Майнові права ще називають "безтілесним" майном. Право на чужі дії, тобто поведінку зобов'язаних осіб, зобов'язальне право вимоги чи користування також виступає об'єктом цивільного обороту. Перелік можливих благ, заради яких сторони вступлять у цивільні правовідносини, має дискретний характер. Законодавець не дає вичерпного переліку об'єктів цивільних прав. І це зрозуміло, оскільки економічний розвиток приносить у площину суспільного інтересу нові, раніше не відомі людству блага. На підставі обороту таких матеріальних благ і складаються особливі відносини. Сьогодні особливого економічного інтересу в суспільстві набуває оборот корпоративних прав. Вони мають вартісну оцінку, потрапляють до сфери цивільно-правового регулювання і стають об'єктом цивільних прав. А це означає, що з приводу таких об'єктів в учасників суспільних відносин постійно виникають певні права та обов'язки.

Корпоративне право учасників (засновників) юридичних осіб дедалі активніше включається в цивільний оборот, виступаючи предметом різного роду цивільно-правових угод. Проте сьогодні відсутнє чітке розуміння поняття корпоративного права, його вільне трактування викривлює форми переходу корпоративних прав від одного учасника до іншого. Тим самим суттєво утруднюється оборотоздатність цього об'єкта [3].

Чинне законодавство не містить загальних правил щодо порядку вчинення правочинів з корпоративними правами, які б витікали із сутності корпоративних прав. А на практиці це призводить до пошуку шляхів, які б дозволили обійти питання купівлі-продажу корпоративного права. Відпрацьованим інструментарієм переходу корпоративних прав на сьогодні є вихід із складу учасників товариства. Подібна угода виглядає як така, що не має майнового характеру і набуває форми нотаріально посвідченого волевиявлення особи щодо виходу із числа засновників або так званого відступлення своєї частки в статутному фонді підприємства. Вжитий свого часу законодавцем термін "відступлення" до цього часу залишається остаточно не з'ясованим і частіше за все на практиці застосовується як синонім безоплатної передачі. Хоча мав би об'єднувати угоди, що опосередковують як оплатну, так і безоплатну передачу корпоративного права у власність іншої особи.

Наявність майнової складової як основи корпоративного права робить цей об'єкт особливо привабливим для цивільного обороту. Оборот корпоративних прав як особливого об'єкта дає можливість максимально не втручатися у господарську діяльність юридичної особи, видаючи частку учаснику, який виходить, і отримуючи частку, яку буде вносити особа, що й набуває. Такий легальний на сьогодні процес вносить певний дискомфорт у зазвичай злагоджену господарську діяльність корпорації. І це є ще одним доводом на користь необхідності змінити підходи - як теоретичні, так і законодавчі - до розуміння корпоративного права. При цьому практика цивільного обороту давно де-факто визнає корпоративні права окремим майновим об'єктом цивільних прав, проте законодавець залишається у цьому плані консервативним, і відчуження корпоративних прав досі має викривлений характер, легальним втіленням якого є форма виходу із корпорації та вступу у корпорацію.

Корпоративне право як об'єкт майнового характеру має певну оціночну вартість, на яку впливає ряд факторів, серед яких і вид організаційно-правової форми товариства, і фінансові показники, і перспективи розвитку та його ділова репутація. При передачі корпоративного права, незважаючи на складність та багатогранність цього об'єкта, не вимагається його деталізація або вичерпний опис у передавальному документі, оскільки зміст корпоративного права наповнюється повноваженнями, які закріплені в нормативних актах та статутах[3]. Крім того, ця категорія є динамічною, вона може змінюватися в рамках правового зв'язку, який існує між учасником та юридичною особою, як у бік збільшення обсягу наявних прав, так і у бік їх обмеження. Цікаво, що хоча корпоративне право виникло та існує між учасником і самою юридичною особою, як об'єкт цивільних прав воно одночасно стає предметом нового цивільного правовідношення, за допомогою якого опосередковується перехід корпоративного права від одного суб'єкта до іншого. При цьому одна сторона корпоративного правовідношення при переході корпоративних прав залишається, як правило, незмінною. Нею виступає похідний суб'єкт - юридична особа, яка створювалася за волею інших осіб.

Корпоративне право при сприйнятті його неподільності (так званий поділ по вертикалі) щодо змісту майнових і немайнових (організаційних) прав усе ж таки може бути розподілено по горизонталі, а саме - при дробленні його у відсотках до частки у статутному фонді. Наприклад, неподільною одиницею, що посвідчує наявність у номінального власника корпоративних прав, є одна акція незалежно від її вартості.

Правоустановчими документами власника корпоративного права є акція, сертифікат, витяг з реєстру, установчі документи товариства тощо. Для переходу корпоративного права у власність іншої особи необхідним є настання складного юридичного факту. Наприклад, отримання свідоцтва про право власності на спадщину є, як правило, тільки стартовою, первинною дією у відповідному складному ланцюгу юридичних фактів. На підставі свідоцтва претендент на спадок корпоративного права повинен вчинити певні дії, а їх сукупність залежить від організаційно-правової форми товариства і тих локальних положень, які закріплені в установчих документах товариства. Якщо установчими документами товариства передбачені додаткові умови переходу корпоративного права, такі як наявність згоди товариства, то це слід розглядати тільки як певні обмеження обороту корпоративного права, наявність особливого правового режиму для переходу корпоративних прав від відчужувача до набувача.

Правовий режим цього об'єкта передусім залежить від організаційно-правової форми товариства, але й такою ж мірою від положень, що містяться в установчих документах даної юридичної особи. Тобто існує так звана "шкала відчужуваності" цих прав, яка відображає ступінь обмеження можливостей на їх вільну оборотоздатність. Визнання в учасників товариств наявності корпоративного права, яке має вартість, дозволить здійснювати перехід права власності на цей об'єкт тільки за умови наявності незалежної оцінки цього права оцінювачами майнових прав.

Залежно від організаційно-правової форми юридичної особи відчуження корпоративного права його учасника іншій особі (правонаступництво у праві) може здійснюватись таким чином:

а) передача частки учасника у складочному капіталі повного товариства;

б) перехід до іншої особи частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю;

в) відчуження акцій;

г) передача паю (пайового внеску) члена кооперативу.

Корпоративне право, що належить учаснику юридичної особи у зв'язку з участю в її створенні, може перейти до іншої особи або в порядку відступлення права, тобто на основі правочину, або на основі закону.

Корпоративне право як складний об'єкт є одним об'єктом спадкових прав. Смерть власника корпоративного права тягне за собою припинення права власності на корпоративні права у спадкодавця і набуття цього права спадкоємцями. До складу спадщини не входять права та обов'язки, які нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян (п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК). Щоправда, законодавець "замовчує", що ж тоді спадкується спадкоємцями. Чи може спадкоємець успадковувати окремі корпоративні права, як-от тільки частку чи право участі без спадкування права на частку? Або якщо інакше поділити між спадкоємцями ці права: одному спадкоємцю - право на участь в управлінні, а іншому - право на дивіденди? Мабуть, ні. Адже це буде суперечити сутності та правовій природі створення і управління юридичною особою. Це є аргументом на користь того, що корпоративне право у підприємницьких організаціях слід сприймати як один оборотоздатний об'єкт. Такий підхід спростовує зміст положення ст. 1219 ЦК про неможливість спадкування права на участь у товариствах. Це положення виявляється не тільки некоректним, а й непотрібним за умови включення корпоративного права до переліку об'єктів цивільних прав.

Отже, суб'єктивне корпоративне право заслуговує на самостійне місце серед переліку об'єктів цивільних прав, які містяться у ст. 177 ЦК. Настав час слідом за податковим законодавством і цивільному праву визнати самостійне місце суб'єктивного корпоративного права серед об'єктів цивільних прав, а не застосовувати аналогію, прирівнюючи його до майнових прав, або (що це гірше) ігнорувати таке право. У Господарському кодексі, на відміну від ЦК, корпоративним правам присвячено окрему главу і дано визначення поняття корпоративних прав через їх тричленний зміст (ст. 167 ГК) корпоративні права - передбачають собою права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів уразі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами [3].

Але за своєю суттю корпоративне право та його реалізація не пов'язані безпосередньо з господарюванням. Воно виникає в результаті реалізації суб'єктами цивільних правовідносин засновницького права - права на створення юридичних осіб.

Якщо звернутися до визначення змісту корпоративних прав у ст. 167 Господарського Кодексу, то у ньому наводяться ключові повноваження учасника (засновника) юридичної особи. До них належать правомочності: на участь в управлінні організацією, отримання частини прибутку, а також майна у випадку ліквідації.

До змісту корпоративного права можуть входити й інші повноваження, які передбачені законом та установчими документами. їх прийнято ділити на права майнового та немайнового характеру. Але саме майновий елемент робить його таким "привабливим". Цивільний кодекс, замість узагальненого визначення корпоративних прав, містить регулювання прав учасників господарського товариства (ст. 116), зміст яких, по суті розкривається через такі ж складові.

У статті 100 ЦК зазначається, що "право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Виникає питання: окремо від чого? Якщо право участі у товаристві розуміти як елемент суб'єктивного корпоративного права, тоді стає зрозумілим, що немайнове право членства у товаристві, яке охоплюється поняттям корпоративного права, не може окремо від майнових прав бути відчужене третій особі. Майнові складові корпоративного права безпосередньо випливають із участі у формуванні статутного фонду (майна) товариства, тому слід припустити, що окремо від немайнових не можна передавати і майнові права члена товариства, залишаючись при цьому його учасником. З такого положення випливає висновок про те, що суб'єктивне корпоративне право аналізується через його складові, але для цивільного обороту його слід розуміти як єдиний неподільний об'єкт. Це торкається повною мірою і однієї особи.

Як бути тоді, коли створення юридичної особи не породжує жодних майнових прав у засновників? Напевне, ми можемо говорити тільки про членство у цій юридичній особі, яке має немайнову природу і є особистим невідчужуваним правом засновника. Щойно на підставі закону чи установчого документа правовий зв'язок між засновником і створеною юридичною особою наповнюється майновим змістом, можна сміливо говорити про наявність суб'єктивного корпоративного права у засновника юридичної особи.

Невизнання суб'єктивного корпоративного права об'єктом цивільних прав досі породжує хибну практику викривлення в оцінці всіх правомірних дій, які вчиняються щодо корпоративного права, і це не дозволяє рухатися в напрямі вдосконалення регулювання процедури їх відчуження та набуття. Як тільки не називають факт відчуження суб'єктивного корпоративного права: виходом з товариства, відступленням частки в статутному фонді, зміною складу учасників товариства тощо. Але всі названі юридичні факти є явищами одного правового ряду. Це ніщо інше, як відчуження корпоративного права.

Вихід із числа учасників корпоративного утворення - це наслідок власного розпорядження особою своїм корпоративним правом. І якщо немайнове право членства в організації є невідчужуваним, то в сукупності з майновим "наповненням" воно трансформується в особливий об'єкт цивільних правочинів. Без легалізації корпоративного права як окремого виду об'єктів цивільних правочинів ми будемо стикатися з багатьма проблемами. Зокрема, в літературі обговорюється думка про те, що право на вихід із товариств повинно мати істотні обмеження на рівні закону, оскільки досить часто відбуваються зловживання таким правом учасників товариства, і це призводить до ущемлення прав тих осіб, які продовжують залишатися членами товариства.

Досі є актуальною проблема визначення вартості частки, до якої включають: вартість майна, переданого товариству як частка до статутного фонду, прибуток товариства, нерозподілені дивіденди. Але це, як правило, матеріальні активи, і при цьому зазвичай поза вартісною оцінкою залишається ділова репутація фірми, популярність серед споживачів, місце фірми на ринку тощо. Ці чинники можуть впливати на оцінку матеріальних активів як у бік збільшення, так і у бік зменшення. їх переоцінка погіршує фінансове становище товариства, а недооцінка ставить в гірше становище учасника, що виходить з товариства.

Відмова від такої ситуації, коли в центрі правового регулювання перебувають право на вихід із товариства та сам вихід, і переведення його в площину продажу корпоративного права поверне ситуацію в нормальне ринкове русло. По-перше, припинення членства є наслідком продажу корпоративного права, а не навпаки. Ми перестанемо прикривати цивільно-правові правочини продажу корпоративного права нотаріальним посвідченням заяви на вихід із числа учасників. Адже не секрет, що коли учасник товариства передає свою частку іншому суб'єкту, то це, як правило, відбувається із зустрічним майновим наданням, яке ніде не відображається і по суті, договір відчуження майна прикривається одностороннім правочином у формі заяви. Продаж корпоративного права усуне ряд громіздких процедурних питань, пов'язаних із виплатою товариством частки в товаристві, грошова оцінка якої може бути проведена тільки на підставі річного фінансового звіту, і внесенням аналогічної частки охочим стати учасником товариства.

Буде розв'язана проблема надання органам державної реєстрації великого переліку документів та рішень загальних зборів щодо внесення змін до статутних документів підприємницьких організацій (така ситуація виглядає особливо дивно, коли товариство залишається з одним учасником). Чому, визнаючи право вільного обороту акцій акціонерних товариств, які є нічим іншим, як документом посвідчення членства у товаристві і які в силу своїх речових властивостей дозволяють матеріалізувати корпоративне право, ми одночасно щодо інших видів товариств ведемо мову не про право розпоряджатися своїм корпоративним правом, а про право вийти з товариства?

Особа набуває акції не заради них самих, а заради тих прав, які з ними пов'язані. Засвідчення корпоративних прав акцією є специфікою певної організаційно-правової форми юридичної особи.

Необхідність матеріалізованого вираження корпоративних прав пов'язана із забезпеченням необхідності їх динамічного обороту на ринку капіталів та їх спрощеного відчуження. Але право власності на акцію буде існувати і тоді, коли сама акція буде відсутня (бездокументарна форма акцій). Право на безтілесні речі має зобов'язальну природу, але чому б не визнати корпоративне право як об'єкт права власності, з тією лише різницею, що в одному випадку наявним буде документ посвідчення (акції), а в іншому корпоративне право буде "безтілесним" майном. Адже безпідставно стверджувати, що особа не є власником корпоративних прав лише тому, що вони не закладені в інших, уже відомих праву об'єктах цивільних прав.

Суб'єктивне корпоративне право є категорією динамічною і мінливою. Наповнення суб'єктивного корпоративного права конкретним змістом залежить від організаційно-правової форми юридичної особи. Наприклад, акціонер, який володіє привілейованими акціями, має право отримувати дивіденди у фіксованому розмірі незалежно від результатів діяльності товариства. Можливі ситуації, коли юридична особа викуповує корпоративні права у засновника, і вони належатимуть юридичній особі. Але в такому разі ми не можемо вести мову про припинення корпоративних прав. Адже не йдеться про їх погашення, оскільки вони повинні бути відчужені юридичною особою протягом року. Разом із цим, корпоративні права не можуть існувати поза взаємозв'язком засновника та юридичної особи; вони бувають у різноманітних формах: акції, частки у статутному фонді товариства, пай, запис у державному реєстрі. Форма чи зовнішній вираз суб'єктивного корпоративного права не впливає на їх правову природу та зміст. З тією чи іншою формою корпоративного права пов'язують процедурні питання їх реєстрації, фіксації та переходу від одного суб'єкта до іншого. Наприклад, порядок відчуження часток і акцій є різним.

Дещо раніше корпоративні права пов'язували тільки із такими юридичними особами, як господарські товариства, і поза межами цього поняття опинився широкий спектр юридичних осіб, учасники яких виступали їх засновниками і у яких виникали різного роду повноваження щодо новоствореного суб'єкта. Така концепція у підході до наявності корпоративного права базувалась на критерії існування чітко визначеного переліку прав засновників щодо новоствореного суб'єкта, і відсутність хоча б одного із загальновизнаних трьох позбавляла б засновників цієї юридичної особи можливості розгляду питання щодо наявності у них корпоративних прав. Вочевидь, цей підхід є хибним.

Цивільний оборот, який претендує називатися ринковим, відносить до предметів обороту об'єкти, які можуть мати грошову оцінку і оборот яких не заборонений законом. Тільки з огляду на це корпоративному праву слід відвести окреме місце серед об'єктів цивільних прав, яке за умови дотримання певних процедурних правил, передбачених законом та установчими документами, може вільно обертатися в суспільстві. Однією з форм реалізації корпоративного права є його відчуження з використанням засобів цивільно-правового інструментарію, і залучаються до цього такі договірні конструкції, як договір купівлі-продажу, дарування тощо.

Таким чином, визнання корпоративного права особливим об'єктом цивільних прав буде логічним завершенням досліджень сфери обороту корпоративних прав у суспільстві і дозволить вирішити чимало практичних питань правового режиму та оформлення переходу корпоративних прав від одного до іншого учасника [3].

2. Загальна характеристика організаційних корпоративних прав

Законодавець визначає корпоративні права як поєднання двох груп прав майнового і немайнового характеру.

Аналіз законодавчих актів, які визначають права учасників господарських товариств, дозволяє виокремити в останню групу такі основні правомочності:

- брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчих документах, крім випадків, установлених законом;

- брати участь у розподілі прибутку;

- вийти в установленому порядку з товариства;

- одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчими документами.

Як і щодо майнових корпоративних прав, перелік немайнових прав не є вичерпним, оскільки учасники господарських товариств можуть мати інші права, встановлені установчим документом та законом. Так, за Законом України "Про акціонерні товариства" акціонери в процесі здійснення права на участь у загальних зборах товариства наділяються низкою прав :

- право на отримання інформації про дату, час і місце проведення загальних зборів та іншу інформацію, передбачену ч.3 ст.35 Закону;

- право ознайомитися з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного.

У повідомленні про проведення загальних зборів зазначаються конкретно визначене місце для ознайомлення (номер кімнати, офісу тощо) та посадова особа товариства, відповідальна за порядок ознайомлення акціонерів з документами (ч.1 ст.36);

- право ознайомитися з проектом (проектами) рішення з питань порядку денного(ч.2 ст.37);

- право внести пропозиції щодо питань, включених до порядку денного загальних зборів акціонерного товариства, а також щодо нових кандидатів до складу органів товариства. Пропозиції вносяться не пізніше ніж за 20днів до проведення загальних зборів(ч.1 ст.38);

- право знати про зміни в поряду денному (ч.7 ст.38);

- право брати участь у загальних зборах особисто або через представника (ст.39).

Законодавчо визначені немайнові корпоративні права притаманні учасникам усіх господарських товариств, проте їх обсяг, умови і механізми реалізації залежать від виду товариства.

Наприклад :

- учасники товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства здійснюють управління товариством шляхом участі у роботі органів управління та інших органів, до складу яких вони входять;

- вкладники командитного товариства не мають права брати участь в управлінні діяльністю товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Проте вони можуть діяти від імені товариства за умови видачі їм довіреності;

- акціонери - власники привілейованих акцій певного класу беруть участь у роботі загальних зборів акціонерного товариства при вирішенні питань, визначених ч.5 ст.26 Закону України "Про акціонерні товариства";

- право вимагати скликати позачергові загальні збори мають акціонери, які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства, та учасники товариства з обмеженою відповідальністю й товариства з додатковою відповідальністю, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів. Якщо у встановлені законом строки позачергові збори не будуть скликані, акціонери та учасники вправі самі скликати загальні збори товариства.

3. Загальна характеристика майнових корпоративних прав

Стаття 100 ЦК закріпила право на участь у товаристві, визначивши його особистим немайновим правом, яке не може окремо передаватися іншій особі. Здійснюючи це право в порядку, встановленому законом, особа стає учасником товариства. Якщо таким товариством є організація, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками, то особа, реалізувавши це право, набуває низку юридично забезпечених можливостей, яку законодавець визначає як корпоративні права, їх орієнтовний перелік наведено у Цивільному та Господарському кодексах України (відповідно ст. 116 та ст. 167), а також у Законах України "Про господарські товариства (ст. 10) та "Про акціонерні товариства (статті 25-27).

Аналіз відповідних положень цих законодавчих актів дозволяє виокремити такі повноваження учасників господарських товариств:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, передбаченому установчими документами;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві в порядку встановленому законом.

Проте зміст суб'єктивного корпоративного права не вичерпується зазначеними повноваженнями і може бути доповнений правами, які передбачені іншими законодавчими актами та установчими документами товариства. Так у статуті акціонерного товариства визначається обсяг прав, які надаються акціонеру - власнику кожного класу привілейованих акцій, у тому числі:

1) розмір і черговість виплати дивідендів;

2) ліквідаційна вартість і черговість виплат у разі ліквідації товариства;

3) випадки та умови конвертації привілейованих акцій цього класу у

привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери;

4) порядок отримання інформації (ч.2 ст.26 Закону України "Про акціонерні товариства").

У сучасній юридичній літературі дискусійним залишається питання щодо правової природи корпоративних прав. У пошуках відповіді на нього науковці досліджують особливості здійснення окремих повноважень учасників господарських товариств, систематизують їх за різними критеріями поділу та аналізують взаємозв'язок між окремими групами. Здебільшого за основу поділу дослідники беруть юридичну природу правомочностей учасника і моделюють корпоративне право як симбіоз прав майнового і немайнового характеру [4].

Аналогічний підхід використав і законодавець у Законі України "Про акціонерні товариства" (ст. 2), визначаючи корпоративні права акціонерів, як сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Майнові складові корпоративного права є безпосереднім наслідком участі у формуванні статутного (складеного) капіталу. Вони слугують критерієм розмежування двох правових категорій - права участі в товаристві та корпоративного права. Однією із основних відмінностей цих категорій І. В. Спасибо-Фатєєва називає їх співвідношення як родового та видового понять, адже право участі стосується будь-якого товариства, а не лише господарського [6]. Як тільки на підставі закону чи установчого документа правовий зв'язок між засновником і створеною юридичною особою наповняється майновим змістом, з'являються підстави говорити про наявність суб'єктивного корпоративного права у засновника юридичної особи.

Діапазон майнових прав учасників господарського товариства залежить, як правило від форми товариства. Водночас, у Законі України "Про господарські товариства" (ст. 10), Цивільному та Господарському кодексах України (відповідно ст. 116 та статті 88, 167) законодавець визначає низку загальних прав, які обумовлені суттю корпоративних відносин і якими наділяються учасники всіх форм господарських товариств.

Одне із них - право на одержання частини прибутку (дивідендів) товариства пропорційно своїй частці у статутному (складеному) капіталі. Прибуток це той визначальний майновий інтерес, заради якого учасник товариства вкладає своє майно до статутного фонду. Як доречно зауважує О. Р. Кібенко, навіть такі повноваження учасника, як право на отримання інформації та участь у загальних зборах, спрямовані передусім на захист його майнових інтересів [7].

Право на одержання частини прибутку товариства мають не всі його учасники, а лише ті з них, які є його учасниками на початок строку виплати дивідендів. У акціонерному товаристві для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. У разі відчуження акціонером належних йому акцій після дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів, право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної у такому переліку.

Порядок реалізації цього права законодавець відносить до локального регулювання і встановлює у ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", що порядок розподілу прибутку визначається установчими документами. Так, відповідно до ст. 37 цього Закону, в якій викладено зміст статуту акціонерного товариства, виплата акціонерам частини прибутку (дивідендів) здійснюється один раз на рік за підсумками календарного року, а строк і порядок виплати визначаються у статуті. Граничний строк виплати дивідендів встановлений у п. 2 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до якого виплата дивідендів здійснюється у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Водночас, п.9 ст. 13 Закону засвідчує, що у статуті акціонерного товариства також повинен зазначатися порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів адже на товариство покладається обов'язок повідомити осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати.

Установчими документами або угодою між учасниками можуть передбачатися різні варіанти розподілу прибутку, які є відмінними від законодавчо визначеного принципу, проте закон забороняє установчими документами позбавляти учасників цього права.

Наступне право, яке встановлене законодавством для учасників всіх господарських товариств - це право здійснювати відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку встановленому законом. Відповідно до ст. 147 ЦК та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (й частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства, третім особам або самому товариству.

Учасники повного товариства здійснюють це право за згодою інших його учасників (ст. 127 ЦК, ст. 69 Закону України "Про господарські товариства"). Проте відсутність згоди будь - кого із них не призводить до виникнення переважного права купівлі частки. За таких обставин учасник управі вийти з товариства і вимагати проведення розрахунків відповідно до ст. 130 ЦК.

Слід зауважити, що поняття "відчуження частки" чи "відчуження акції" за юридичною значимістю не є рівнозначними з угодою майнового характеру, оскільки в результаті вчинення таких правочинів до набувача переходить корпоративне право, як єдиний неподільний об'єкт. Доводом цього є ч.2 ст.127 ЦК, в якій зазначається, що у разі передання частки (її частини) новому учаснику повного товариства до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Водночас він відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

З огляду на це основними похідними способами набуття корпоративних прав науковці називають відступлення частки, продаж акцій, спадкування [8]. Втім, до цього часу поняття "частка учасника у капіталі товариства" та "відчуження частки" остаточно не з'ясовані, що породжує певні труднощі при їх використанні у теоретичному та практичному значеннях. Адже доволі абстрактним з позиції аксіоматичних категорій цивілістичної доктрини є поняття частки у майні (капітал і товариства) власником якого не є особа (учасник товариства). З цього приводу слушною є думка О. В. Щербини, що акціонерові на праві власності належить лише акція як цінний папір, але повноважень власника щодо майна акціонерного товариства він не має, оскільки його внесок до статутного фонду стає власністю товариства. Акціонер має право вимоги щодо товариства: право вимагати виплати оголошених дивідендів, право вимоги своєї частки у майні товариства при його ліквідації тощо. Таку теорію за аналогією можна застосувати і до учасників товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю[ 9]. Отже, у нормативно-правовій та науковій лексиці доцільно було б використовувати поняття "право учасника (засновника) на частку у майні товариства" та дослідити сутність цієї правової категорії.

Юридичну долю акцій чи частки у статутному (складеному) капіталі учасник господарського товариства може визначити і на випадок своєї смерті[12]. Цю правомочність науковці теж включають до майнової складової корпоративного права.

У випадку смерті учасника господарського товариства його частка у статутному капіталі переходить до його спадкоємців, а якщо учасником є юридична особа, то частка переходить до його правонаступника. При цьому законодавство не встановлює обмежень, пов'язаних з оплатою вкладу, як це має місце при відчуженні частки. Обов'язок сплатити несплачену частину вкладу покладатиметься на спадкоємців (правонаступників). Останні мають переважне право вступу до товариства у випадку смерті громадянина (реорганізації юридичної особи) учасника товариства (ст.55, ст. 69 Закону України "Про господарські товариства").

З метою забезпечення корпоративного інтересу учасників товариства з обмеженою відповідальністю законодавець дозволяє у статуті організації встановити обмеження щодо можливості переходу частки учасника товариства до його спадкоємців. Це обмеження полягає у наданні іншими учасниками товариства згоди на перехід частки в порядку спадкування. Якщо таку згоду учасники не надали або спадкоємці відмовилися від участі у товаристві, то вони мають право одержати вартість частини майна, яка пропорційна частці спадкодавця у статутному (складеному) капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом та законом і є такими самими, що й у випадку виходу учасника із товариства.

Учасники всіх форм господарських товариств наділяються ще одним майновим правом щодо корпорації, яке безпосередньо визначене у ст. 167 ГК - це право на частини активів у разі його ліквідації. Воно випливає із загального правила, встановленого ч 4 ст. 111 ЦК, відповідно до якого майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Так відповідно до ст.21 Закону України "Про господарські товариства" грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Щодо акціонерного товариства, то його майно після ухвалення рішення про ліквідацію розподіляється між акціонерами відповідно до ст. 89 Закону України "Про акціонерні товариства".

Другу групу законодавчо закріплених майнових корпоративних прав становлять ті, які обумовлені участю у певному виді господарського товариства. Насамперед йдеться про переважні права.

Учасники всіх видів господарських товариств, за винятком акціонерів і повних учасників, мають переважне перед третіми особами право купівлі частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Здійснення учасниками права переважної купівлі частки не залежить від повної чи неповної оплати ними вкладів, оскільки частка купляється пропорційно до розмірів їхніх часток. Проте статутом товариства чи домовленістю між ними може бути встановлений інший порядок здійснення цього права.

Законом України "Про акціонерні товариства" встановлено переважне право для акціонерів - власників простих акцій набувати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних їм простих акцій у загальній кількості простих акцій при додатковій емісії акцій. Це право здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.137 ЦК та ст. 39 Закону України "Про господарські товариства" вкладники командитних товариств мають переважне право перед повними учасниками цього товариства на одержання своїх вкладів у разі ліквідації товариства.

Кожний акціонер - власник привілейованих акцій має право вимагати здійснення обов'язкового викупу товариством належних йому привілейованих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про:

1) внесення змін до статуту товариства, якими передбачається розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат під час ліквідації акціонерного товариства;

2) розширення обсягу прав акціонерів - власників розміщених класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат під час ліквідації акціонерного товариства.

Водночас учасники всіх видів товариств, за винятком акціонерів, мають право на проведення розрахунків при вибутті з господарського товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом та законом. Зокрема, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства").

Окрім законодавчо визначених майнових правомочностей загального та спеціального характеру, учасники господарських товариств можуть мати також і права, які встановлені установчими та іншими локальними документами товариства.

Наявність локальних майнових прав обумовлена:

по-перше, безпосередньою вказівкою закону на необхідність встановлення прав учасників в установчих документах (так у ст. 26 Закону України "Про акціонерні товариства" законодавець передбачив, що у статуті акціонерного товариства визначається обсяг прав, які надаються акціонеру - власнику кожного класу привілейованих акцій);

по-друге, вказівкою закону на можливість встановлення прав учасників в установчих документах (зокрема, статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. Якщо статутом таке право встановлене, воно реалізується відповідно до частин 3-6 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства");

по-третє, диспозитивним характером регулятивних норм, які визначають права учасників господарських товариств (наприклад, у статуті товариства з додатковою відповідальністю може встановлюватися інший порядок здійснення переважного права купівлі частки (її частини) у статному капіталі товариства).

Таким чином, майнові права учасників господарських товариств виявляються у різних аспектах участі у товаристві вони становлять відкриту множинність, а їх якісний склад обумовлений формою господарського товариства.

4. Загальна характеристика немайнових корпоративних прав

Що таке немайнові корпоративні права, яка їх правова природа та які особливості їх здійснення? Ні законодавець, ні юридична доктрина чіткої відповіді на ці запитання не дають. Можна говорити лише про те, що, по-перше, немайнові корпоративні права окремо та сукупно не можуть бути предметом деяких правочинів, оскільки у цивільному обороті корпоративне право виступає як неподільний об'єкт; по-друге, вони переходять до іншої особи при відчуженні акцій чи частки у статутному (складеному) капіталі товариства; по-третє, їхній зміст та співвідношення із майновими залежить від організаційно - правової форми господарського товариства.

Дослідники по-різному вбачають сутність цих прав, що відповідно позначається на термінології. Так, В. С. Щербина та Н. С. Глусь називають немайнові корпоративні права членськими (управлінськими) [10]. Слід підтримати думку І.Б. Саракун стосовно того, що така назва не є вдалою, оскільки поняття "членство" застосовується у непідприємницьких організаціях, а у господарських товариствах використовують поняття "участь" у товаристві.

Свого часу Г. Ф. Шершеневич виокремлював майнові та особисті права акціонерів. До останніх належать: право на участь у загальних зборах товариства; право вимагати скликання позачергових загальних зборів; можливість вносити пропозиції на розгляд загальних зборів; право обирати та бути обраним до виборних органів товариства тощо.

Застосування терміна "особисті" для назви немайнових корпоративних прав підкреслює їхню приналежність тому чи іншому учаснику господарського товариства, адже в основі поняття "особисте" лежить пов'язаність з особою та стародавній поділ "моє-твоє".

Проте із загального етимологічного погляду поняття "особисте" щодо поняття "право" визначається як прикметник, який характеризує здійснення права безпосередньо, не через інших осіб. З огляду на це використання згаданого терміна на позначення немайнових корпоративних прав з позиції сучасного вітчизняного законодавства не відповідає дійсності, оскільки учасники господарських товариств мають право для участі у загальних зборах призначити свого постійного представника чи представника на певний строк, а учасники товариства з обмеженою відповідальністю, окрім цього, вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.

В юридичній літературі висловлено також пропозицію іменувати досліджувану нами групу корпоративних прав як організаційні [12]. Вони зумовлені суб'єктивним та об'єктивним фактором. Суб'єктивний фактор проявляється в задоволенні учасником товариства власного майнового інтересу, а об'єктивний організацією діяльності юридичної особи як суб'єкта права. Заслуговують на увагу міркування І. В. Спасибо-Фатеєвої у своїх роботах дослідник неодноразово доводить наявність у корпоративних правовідносинах симбіозу майнових, немайнових та організаційних відносин [14]. Саме останні складають питому вагу в корпоративних відносинах, в яких реалізуються майнові та немайнові права. Однак ця ідея стикається з проблемою вичерпності предмета цивільного права, оскільки організаційні відносини не є предметом цивільно-правового регулювання. Як розв'язання питання правової природи корпоративних прав на званий автор запропонувала допустити існування організаційних відносин як цивільно-правових.

Проте в сьогоднішніх дослідженнях І. В. Спасибо-Фатєєвої йдеться вже про подвійний формат корпоративних прав. Подвійність спостерігається в тому, що самі корпоративні права складаються з кількох дрібних прав, як і стало загальноприйнятим поділяти на дві складові - майнові та організаційні права.

Висновки

Корпоративні права мають унікальну правову природу, поєднують у собі елементи майнового і немайнового характеру.

Механізм виникнення корпоративних прав являє собою своєрідну, логічно вибудовану триступеневу модель, яка включає в себе набуття частки у статутному фонді (майні) господарського товариства, набуття права участі в товаристві, і як наслідок здобуття корпоративних прав (участь в управлінні, право на дивіденди і т. д.).

Не можна погодитися також з тим, що поняття корпоративних прав, наведене у Законі, є ширшим за змістом від того, що розкрите в Кодексі. Деякі дослідники, зокрема О. Єфімов, продовжуючи застосовувати конструкцію права власності на статутний фонд (частку) товариства, вбачають у визначенні корпоративних прав, що міститься в ГК, свідоме обмеження можливого обсягу прав щодо статутного фонду товариства.

Корпоративні права -- це права, що виникають безпосередньо за участю особи у товаристві, а не з права на частку в статутному фонді (майні) товариства.

Корпоративні права не виражаються у формі цінних паперів чи частини у статутному фонді (майні) товариства і не тотожні їм. Однак набуття прав на цінні папери або прав на частку в статутному фонді є обов'язковою передумовою виникнення корпоративних прав [15].

Слід зазначити, що перелічені у ст. 116 ЦК України права учасників господарського товариства не становлять вичерпного переліку правомочностей, що входять до змісту корпоративних прав. Адже згідно із ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративне право може включати й інші правомочності, які передбачаються у законі або у статутних документах господарського товариства.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.-№30.- ст. 141.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, N 19-20, N 21-22. - Ст. 144.

3. Корпоративне право України : підручник /В.В.Луць, В.А.Васильєва, О.Р.Кібенко; за заг.ред. В.В.Луця. - К. : Юрінком Інтер, 2010. - 384 с. - Бібліогр.: С. 372-374.

4. Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти) : монографія / за заг. ред. В. В. Луця. - Тернопіль : Підручники і посібники, 2007 - С. 91;

5. Закон України "Про акціонерні товариства" // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 50-51. - Ст.384

6. Спасибо-Фатєєва І. В. Проблеми права участі в товаристві /І. В. Спасибо-Фатєєва / / Юридична газета. - 2005. - N28.

7. Кібенко О. Р. Європейське - корпоративне право на етапі фундаментальної реформи. Перспективи використання Європейського законодавчого досвіду у правовому полі України / О. Р. Кібенко. - X. : Страйд, 2005. (Серія "Юридичний радник" ). - с. 309.

8. Кравчук В. М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар до судової практики /В. М. Кравчук -. К :. Істина - 2005, С. 264.

9. Щербина О. В. Правове становище акціонерів за законодавством України /О. В. Щербина -. К :. Юрінком Інтер, 2001. - С.ЗЗ.

10.Господарське право України : навч. посіб. - К. : Юрінком Інтер, 2002 - 3-тє вид., перероб. і допов. - С.92;

11.Саракун І. Б. Здійснення корпоративних прав учасниками господарських товариств (цивільно-правовий аспект) : дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук /І.Б. Саракун. - К., 2007. - С. 44.

12. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004.- 624 с

...