Хоча здійснення іноземних інвестицій у формі підприємств з іноземними інвестиціями є чи не найрозповсюдженішою формою, однак іноземні інвестиції можуть здійснюватися і в інших формах, в тому числі шляхом укладання концесійних договорів та договорів про спільну інвестиційну діяльність.

Загалом відносини щодо вкладення іноземних інвестицій опосередковуються за допомогою інвестиційного договору (у вузькому розумінні). Цей договір має такі характерні ознаки:

особливий суб'єктний склад: однією зі сторін договору має бути іноземний інвестор;

предмет договору - іноземна інвестиція, що здійснюється в будь-якій не забороненій законодавством України формі, та розмір якої фіксується в договорі;

об'єкт інвестування, не заборонений законодавством України щодо іноземних інвестицій;

мета договору - здійснення іноземної інвестиції й отримання як результату прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту;

необхідність дотримання письмової форми (а в передбачених законодавством випадках - нотаріально посвідченої); оскільки інвестиційна діяльність є різновидом зовнішньоекономічної діяльності (ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність”), то при укладенні інвестиційних договорів, які опосередковують здійснення іноземного інвестування, слід дотримуватися спеціальних вимог щодо форми та змісту договору, притаманних для зовнішньоекономічних контрактів, якщо законодавство про режим іноземного інвестування та спеціальні закони (наприклад, Закон України "Про лізинг") не передбачають іншого.

Так, спеціальні вимоги встановлені законодавством щодо порядку укладання змісту і форми концесійних договорів.

Ці договори, укладаються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим на це державним органом (щодо об'єктів права державної власності) та органом місцевого самоврядування (щодо об'єктів права комунальної власності) з іноземними інвесторами, і передбачають надання останнім прав на розробку та освоєння відновлювальних і невідновлюваних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів державної власності та комунальної власності не переданих підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.

Концесійним договорам притаманні особливі ознаки, а саме:

однією з сторін такого договору виступає держава в особі уповноваженого органу чи орган місцевого самоврядування;

визначеність строку дії такого договору залежно від характеру та умов концесії (однак із законодавчим обмеженням мінімального та максимального строку дії договору);

конкурентні засади укладання договору;

спеціальна реєстрація укладених договорів. Концесійні договори умовно можна поділити на дві категорії:

концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання природних ресурсів;

концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання інших об'єктів, що перебувають у державній власності та комунальної власності й не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.

Наведена класифікація концесійних договорів зумовлена особливим правовим режимом природних ресурсів, що становлять об'єкт права власності Українського народу, і відповідно - особливим порядком укладання концесійних договорів на право використання природних ресурсів.

Зазначені відносини регулюються законодавством про іноземні інвестиції, концесії та природоохоронним законодавством.

Так, ст.3 Закону України "Про режим іноземного інвестування” до форм здійснення іноземних інвестицій відносить придбання іноземним інвестором самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання на території України її природних ресурсів (частиною яких є надра). Рівночасно ст.13 Кодексу України про надра встановлює, що користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземні юридичні особи та громадяни, а ст.68 цього кодексу передбачає, що іноземним юридичним особам і громадянам надра у користування та право на переробку мінеральної сировини надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів), які укладаються відповідно до вимог зазначеного кодексу, інших законодавчих актів України та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок укладання контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1995 р. № 948, дію якої було скасовано постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 891, що затвердила Положення про порядок організації і проведення міжнародних конкурсів (тендерів) для укладання контрактів на користування надрами.

Усі види користування надрами згідно зі ст.16 Кодексу про надра підлягають ліцензуванню. Право отримати таку ліцензію передається переможцю міжнародного конкурсу (тендеру) на підставі підписаного між ним і замовником тендеру контракту на користування надрами (ч.2 п.44 Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) для укладання контракту для користування надрами). До типових умов такого контракту належать:

сторони і предмет контракту;

район проведення робіт;

терміни та поняття, які використовуються в контракті;

права сторін (учасників);

оператор власник спеціального дозволу (ліцензії) або інша юридична особа, призначена його власником для проведення ліцензійної діяльності на об'єкті тендеру);

заміна оператора;

відповідальність сторін (учасників);

умови повернення площ, які надаватимуться переможцю конкурсу (тендеру), й продовження терміну діяльності на об'єкті;

умови реалізації продукції;

застосування українського законодавства (оподаткування, нагляд і контроль, охорона навколишнього природного середовища, охорона надр і раціональне використання мінеральної сировини, припинення діяльності, право власності на геологічну інформацію тощо);

форс-мажорні обставини; в використання українського потенціалу, підготовка національних кадрів;

розв'язання спорів та арбітраж;

порядок проведення та фінансування ліквідаційних робіт на об'єкті користування надрами;

зобов'язання щодо конфіденційності;

інформування сторін контракту;

повноваження на підпис контракту.

Прикладом другої категорії концесійних договорів (концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності, але не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління) може бути концесія на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг, що регулюється Указом Президента України "Про концесію на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг" від 4 липня 1998 р. № 735/981. Цей нормативний акт визначає концесійний договір як письмову угоду між концесодавцем (спеціально уповноважений орган виконавчої влади) і концесіонером (юридична чи фізична особа без обмеження щодо державної належності), що визначає права та обов'язки сторін під час будівництва та експлуатації побудованої або реконструйованої концесіонером автомобільної дороги.

Концесійний договір укладається з переможцем концесійного конкурсу. У договорі повинні зазначатися:

сторони договору;

об'єкт концесії, строк дії договору;

порядок та умови повернення об'єкта концесії концесодавцю;

умови, строки і порядок внесення плати за надання концесії;

зобов'язання концесодавця щодо передачі об'єкта концесії і його право на контроль за використанням цього об'єкта;

зобов'язання концесіонера щодо утримання об'єкта в робочому стані;

умови страхування об'єкта концесії;

перелік юридичних фактів, за яких є можливою зміна умов концесійного договору чи його розірвання на вимогу однієї зі сторін;

відповідальність сторін і порядок розв'язання спорів;

фінансові гарантії сторін;

розмір і порядок внесення плати за проїзд автомобільними дорогами;

інші умови, що передбачаються в договорі за згодою сторін.

Крім концесійних договорів, іноземним інвесторам надається також право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язані зі створенням юридичної особи. Господарська діяльність на підставі таких договорів регулюється законодавством України (зокрема статтями 430-434 Цивільного кодексу, що регулюють Договірні відносини щодо сумісної діяльності), а на сторони цих договорів покладаються додаткові обов'язки: вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням цих договорів (контрактів); відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами); зареєструвати ці договори (контракти) у терміни та порядку, що встановлюються постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність” від 30 січня 1997р. № 112.

Для інвесторів, що здійснюють інвестиції за договорами (контрактами) про спільне інвестування, законодавством передбачаються деякі переваги. Зокрема, майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше 3-х років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом. Однак прибуток, отриманий від спільної діяльності за такими договорами (контрактами) оподатковується відповідно до законодавства України (тобто в загальному для національних суб'єктів підприємницької діяльності порядку).

Різновидом договорів про спільне інвестування є договір про виробничу кооперацію. За цим договором два та більше учасників господарських відносин, в т. ч. іноземний інвестор, беруть на себе зобов'язання з метою досягнення спільного господарського результату в різних сферах співробітництва (виробничій, науково-технічній, збутовій, управлінській тощо). Характерною особливістю такого договору є:

мета - досягнення спільного господарського результату (випуск готової продукції, передання однією стороною результатів своєї діяльності іншій для забезпечення кожному із учасників кооперації можливості досягнення передбаченого в договорі кінцевого результату);

фіксація в договорі організаційно-правового механізму координації спільної діяльності учасників.

Лаконічність національного законодавства щодо особливостей встановлення договірних відносин У сфері виробничої кооперації між іноземними та вітчизняними суб'єктами господарювання зумовлює доцільність використання розроблених Європейською комісією ООН рекомендацій щодо складання договорів:

на спорудження великих промислових об'єктів;

про міжнародне передання виробничого досвіду і знань у машинобудуванні;

про промислове співробітництво;

про сумісну діяльність між сторонами, які об'єдналися для здійснення конкретного проекту;

з неконсультативного інжиніринга;

з надання міжнародних послуг, пов'язаних з матеріально-технічним обслуговуванням, ремонтом та експлуатацією промислових та інших споруд.

Іншою комісією ООН - з права міжнародної торгівлі розроблено Правові рекомендації щодо складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів.

На території країн, що входять до складу СНД, діє прийнята 23 грудня 1993 р. Угода про загальні умови та механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав - учасниць СНД, ст.4 якої передбачає, що основною ланкою виробничої кооперації та прямих зв'язків є договори (контракти), які укладаються суб'єктами господарювання на підставі відповідних міжурядових, галузевих та міжвідомчих угод.

Висновок