До питання про систему інформаційного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

8

ДО ПИТАННЯ ПРО СИСТЕМУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА

Є. Пілат

Класично будь-яку систему характеризують як певну сукупність елементів, що є у своєрідному зв'язку між собою. Кожна система повинна мати внутрішню структуру, а також власну характерну внутрішню організацію. Усі властивості системи певним чином проявляються назовні та дають змогу визначати її межі й особливості.

З огляду на специфічність інформації як основного об'єкта інформаційного права варто передусім з'ясувати, які ж зовнішні прояви має система інформаційного права.

Потрібно мати на увазі, що інформацією є не лише об'єкт права, ресурс науки, культури, релігії, але й невід'ємна частина об'єктивної реальності існування кожного з нас. Законодавство України гарантує право кожного на належні умови існування (Преамбула та 3, 10, 15, 27, 32, 43, 46, 48 50 ст.ст. Конституції України) [1]. Безумовно, частку цього “простору для існування” займає сфера обігу інформації, яка є домінантою соціальних зв'язків та, водночас, і найяскравішим виразником раціональності людської діяльності.

Система інформаційного права повинна бути вихідною та визначальною, своєрідним кістяком становлення інформаційного права. водночас, вона має формуватися з дотриманням об'єктивних чинників розподілу інформаційних ресурсів та обігу інформації в усіх сферах суспільного життя. Ці первинні чинники мають випливати з їхньої фактичної відокремленості (з урахуванням нормативно- правового регулювання доступу до певних інформаційних ресурсів). Важливим є також врахування статусу суб'єкта доступу та місце запитуваного об'єкта в системі інформаційних ресурсів (або ж їх елементів).

Безумовно, чинна Конституція України як базовий нормативно-правовий акт Національної правової системи України, серед іншого, закладає основу й інформаційного права. Більше того, конституційно-правове забезпечення права на доступ до інформації та пов'язаних з ним відносин, де-факто зумовлює систему інформаційного права, оскільки є своєрідним ядром інформаційного права.

Відповідно інформаційне право (як і більшість інших галузей права) повинно складатися з основних підгалузей, які, своєю чергою, формуються з інститутів та норм права.

Вся окреслена система інформаційного права має охоплювати такі аспекти (поданий нижче перелік не є вичерпним):

- різновиди основного об'єкта інформаційно-правових відносин - інформації;

- появу (генерування/створення) інформації;

- зміну чи припинення існування інформації;

- засоби отримання, розповсюдження, реєстрації та обробки інформації;

- способи комунікативної взаємодії суб'єктів інформаційних відносин;

- правові режими доступу до інформаційних ресурсів;

- основні засади та порядок взаємодії державного, суспільного та індивідуального інформаційного середовища;

- порядок законного та безпечного використання інформації;

- чіткі режими правового забезпечення доступу до інформації, що перебуває під спеціальним режимом правової охорони.

Своєрідний полі галузевий характер інформаційного права зумовлений, передусім, тим, що загальна система інститутів та норм права має враховувати динамічний баланс (неподільність і взаємообумовленість) приватноправового та публічно правового начал унормування суспільних відносин інформаційної сфери.

Все це ґрунтується на специфіці об'єкта інформаційних правовідносин - багатогранності та різноплановості самого феномена інформації.

Система інформаційного права має бути виражена через налагоджену (узгоджено структуровану) та урівноважену систему інститутів (з урахуванням спеціальних режимів правового регулювання). Усі характерні риси системи інформаційного права мають позитивно впливати на формування системи інформаційних ресурсів з відкритим режимом доступу, а також створення належних та доступних правових механізмів доступу до них, який би міг надаватися усім зацікавленим суб'єктам. Зокрема, повинні бути встановлені та налагоджені комунікативні відносини між особою, суспільством і державою у сфері обміну та організації доступу до інформації, а це створить передумови для інтерактивного зв'язку всіх перелічених суб'єктів між собою (в усіх напрямах).

З часом держава повинна прийти до логічних та інтуїтивно зрозумілих способів взаємодії з особою і суспільством, які б відповідали закріпленим на рівні Конституції України принципам державної політики в інформаційній сфері. На це вже простежується запит з боку певних соціальних утворень громадянського суспільства (політичних партій, громадських організацій тощо). Поступовий рух у цьому напрямку - неминучий, оскільки формат соціальної організації змінюється в бік поступового становлення інформаційного суспільства.

На вирішення тих проблем, які виникають у зв'язку з переходом від індустріального до інформаційного суспільства, держава повинна визначити основні цілі та завдання для поступового і планомірного формування законодавчої бази з урахуванням Національних інтересів у внутрішній та зовнішні політиці.

Важливим блоком завдань на сьогодні є забезпечення з боку держави захисту прав та законних інтересів суб'єктів інформаційних відносин (передусім, захисту прав людини на невтручання в особисте життя).

Характерною особливістю інформаційних відносин (певної групи суспільних відносин в інформаційній сфері) є те, що єдиним критерієм слугує об'єкт таких правовідносин. Цим об'єктом і є інформація.

Доктрина загальної теорії держави та права виголошує: виділення певної групи суспільних відносин лише за ознакою їх предмета є не прийнятним, оскільки не дає змогу всебічно та повною мірою виділити суспільні відносини з особливою правовою природою [3; c. 349.] Тут ми натрапимо на проблему, коли на практиці один і той самий об'єкт буде присутній у складі декількох правовідносин зовсім з різною правовою природою. Тобто, може трапитися ситуація, коли об'єкт правовідносин незмінний, а суб'єкти зовсім різні. Також може виникнути ситуація, коли тип правовідносин відрізняється, або ж вони регулюються різними методами тощо.

Звертаючи увагу на практичне значення проблеми об'єкта правовідносин та її різноплановість залежно від галузі права доречно було б згадати С.С. Алексєєва, який чітко вказує на те, що “у тих з них, де у правовідносинах результат дій зобов'язаної особи є невіддільним від самої діяльності і де об'єкт не дістає спеціальної нормативної регламентації, навряд чи необхідно штучно “вимучувати” особливу проблему об'єкта” [2; с 162-163]. Безумовно, якщо замислитися над цією проблематикою, то, вочевидь, можна переконатися у тому, що в разі теоретичного аналізу правовідносин у будь-яких з них можна відшукати спеціальний об'єкт. Водночас якщо результат діяльності зобов'язаного суб'єкта невіддільний від самої діяльності, при характеристиці матеріального змісту правовідносин достатньою мірою розкривається і його об'єкт, тобто результат діяльності зобов'язаного суб'єкта.

Відтак, доречним буде зробити спробу звернутися до особливостей нормотворчої діяльності щодо таких об'єктів правового регулювання. Часто, під час розробки того чи іншого проекту нормативно-правового акта суб'єкти нормо творення позначають певні поняття, категорії чи терміни, відображаючи їхні дефініції у змісті відповідного нормативно-правового акта. Так вони вводять у правову систему потрібні для реалізації відповідного акта поняття. Зокрема, при використанні тих чи інших правових понять, категорій чи термінів у нормативно-правових актах по-різному може бути окреслене коло суспільних відносин, які є предметом правового регулювання в інформаційній сфері. У чинному законодавстві України можна відшукати відносно багато значень поняття інформації. Попри те, що основоположною категорією у відносинах в інформаційній сфері (з приводу інформації) є власне “інформація”, законодавець використовує й інші категорії, такі, наприклад, як “таємниця”, “реклама” тощо.

Саме тому у визначенні системи інформаційного права доцільно враховувати й сутнісні характеристики інформації як об'єкта правовідносин, а також соціокультурну та економічну складову глобального інформаційного суспільства.

Важливим завданням держави на цьому етапі є створення правової підтримки та супроводу належного інформаційного середовища передусім для міжнародного співробітництва на основі загальновизнаних норм та принципів міжнародного публічного права.

Серед першочергових завдань, які стоять на порядку денному, є, зокрема, забезпечення режиму законності у вирішенні питань, що стосуються захисту національних інтересів держави та забезпечення її безпеки (в тому числі у сфері інформаційних відносин).

На досягнення окреслених завдань, необхідно надати повністю обґрунтовану концепцію виділення критеріїв для систематизації, класифікації і предмета, і об'єкта суспільних відносин в інформаційній сфері. Причому, під об'єктом потрібно розуміти, передусім, інформацію.

Тобто, найбільшою проблемою стає розробка конкретних критеріїв для відмежування об'єкта правовідносин. До таких, передусім, потрібно зачислити інформацію, що відображена в законодавстві України (у певних чинних нормах права). З іншого боку, об'єктивно існує й інформація, що регулюється правом (створюється, змінюється, передається, використовується). По суті це два основні види інформації, які мають якісні відмінності. Якщо говорити про перший з них, то, унаслідок свого чіткого закріплення та однозначного тлумачення, така інформація звільнена від контексту, але певною мірою обтяжена функціональною спрямованістю тих нормативно-правових актів, в яких вона міститься. Інший вид, на відміну від попереднього, не може існувати без контексту, оскільки в ньому допускається свобода сприйняття, розуміння та тлумачення (інформацією у цьому випадку будуть певні ідеї, їхній зміст та можливі значення цих ідей).

У процесі нормо творчості та правозастосовної діяльності держави ці два види вираження інформації нерозривно поєднуються і проникають у правосвідомість суб'єктів права. Простіше кажучи, у сфері інформаційних відносин регулятивний вплив держави через правові механізми можливий лише за умови поєднання згаданих видів вираження інформації, а це, свєою чергою, призводить до того, що змістове наповнення об'єкта правовідносин змінюється. Відповідно, виникає й новий контекст, якого раніше не було, або існування якого нормо творець не міг передбачити.

Отже, враховуючи усі наведені вище особливості правового регулювання інформаційних відносин (суспільних відносин в інформаційній сфері), слід підкреслити, що система інформаційного права не є яскраво вираженою. Вона охоплює надто різнорідні групи суспільних відносин, в силу чого такі групи важко однозначно класифікувати.

Та ж сама інформація може бути об'єктом інформаційних правовідносин як приватноправової, так і публічно правової сфери. Тому вважати інформацію (об'єкт правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері) основним критерієм для виділення окремих елементів системи інформаційного права видається некоректним.

На сучасному етапі розвитку інформаційного права чітко визначити межі системи та структуру цієї галузі права є надзвичайно складним завданням. Одним з чинників, що стоїть на заваді виділення елементів системи інформаційного права є і недостатнє правове регулювання важливих груп інформаційних відносин. Усе це ми спостерігаємо, оскільки з самого початку в законодавця були практично повністю відсутні:

- цілісна концепція засад інформаційних відносин;

- перспективне прогнозування майбутнього розвитку інформаційних сфер (державної, суспільної та індивідуальної);

- усвідомлення місця та ролі суспільних відносин з приводу інформації серед інших груп суспільних відносин;

- уявлення про неминучу побудову інформаційного суспільства (внаслідок об'єктивного переходу від постіндустріального);

- визнання інформаційної безпеки держави одним з найбільших пріоритетів державної політики для обстоювання національних інтересів як в середині країни, так і назовні.

Тобто, на сьогодні можна лише з більшою чи меншою упевненістю говорити про те, що елементами системи інформаційного права є:

- понятійний апарат інформаційного права;

- підсистема принципів інформаційного права;

- правові методи регулювання відносин у інформаційній сфері;

- конституційне регулювання права на інформацію;

- інформація як об'єкт відносин цивілістичного характеру;

- відносини з пошуку, обміну та використання інформації (зокрема, у мережі Інтернет);

- інформаційна безпека;

- доступ до відкритої інформації;

- правове положення ЗМІ;

- спеціальні режими правової охорони окремих видів інформації.

Динаміка розвитку суспільства, проникнення інформації практично у всі сфери сучасного життя примусять державу активно розвивати національне інформаційне законодавство, подекуди руйнуючи ті хаотичні взаємопов'язаності окремих нормативно-правових актів, які на сьогодні є.

нормотворчість правове регулювання інформаційна сфера

Література

1. Конституція України // Верховної Ради України // Відомості від 28.06.1996 № 254к/96- ВР вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141

2. Алексеев С.С. Общая теория права. - В 2-х т. - Т.2. - М.: Юрид. лит, 1982.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

Размещено на Allbest.ru