Адміністративно-правовий статус центральних органів

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного права

Курсова робота

на тему:

«Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом»

Студента 2 курсу 18 групи

Денної форми навчання

Кального Дмитра Костянтиновича

Науковий керівник:

Доцент кафедри адміністративного права

к.ю.н. Задирака Наталія Юріївна

Київ 2013

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом

2. Сучасні центральні органи виконавчої влади зі спецальним статусом

2.1 Антимонопольний комітет України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання

2.2 Державний комітет телебачення і радіомовлення України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання

2.3 Фонд державного майна України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання

2.4 Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання

2.5 Національне агентство України з питань державної служби: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Україна від перших років незалежності прагне рухатися шляхом побудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей. Вона з кожним роком наполегливіше претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка прямує у своєму розвитку шляхами забезпечення неухильного дотримання прав людини і верховенства права.

Особливе місце в державній правореалізаційній діяльності належить центральним органам виконавчої влади. Незважаючі на велику кількість законодавчих змін у сфері адміністративного права - досить довгий час вони не підлаштовували центральні органи виконавчої влади під реалії сьогодення.

На протязі формування та розвитку України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, ці органи постійно змінювалися, замінювали та заважали виконувати функції один одного, випускали з полю свого зору певні питання, або просто функціонували зовсім не ефективно.

В результаті - центральні органи виконавчої влади почали відокремлюватися від обєктивної реальності і перестали виконувати саме суспільно корисні завдання.

Особливу увагу я хотів би звернути на центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, які створюються для регулювання дуже вузькопрофільних та важливих проблем нашого суспільства. Але з останніми адміністративними реформами, які провадить діючий Уряд разом із Президентом України, ситуація змінюється на краще, проводиться оптимізація та систематизація діяльності всіх виконавчих органів в Україні.

Отже, актуальною актуальною науково-теоретичною та практичною проблемою видається визначення адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, аналіз проведених змін та реформ в контексті історичного розвитку цих органів.

Дослідження цієї проблеми є досить цікавим і в одночас необхідним, адже діяльність цих органів є досить різноманітною та вузьконаправленною одночасно, а також немає майже жодних джерел, крім законів, постанов та указів, з яких можна було б дізнатися більш детально про функціонування цих органів. В одночас тема може досить швидко втратити актуальність або потребувати доповнення, адже формування і ліквідація центральних органів виконавчої влади має досить динамічний характер.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є встановлення сучасного адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджуєтся увага на вирішенні наступних завдань:

ь встановити сучасний адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

ь дослідити сучасне та недіюче законодавство для порівняння і аналізу змін, що відбулися в процесі адміністративно-правової реформи.

ь визначити основні тенденції розвитку центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

1. Загальна характеристика центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом

Перед тим, як перейти до характеристики сучасного стану органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, пропоную зануритися в недалеке минуле і поглянути на нього.

Розглянемо центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом із погляду вже не чинного законодавства.

Конституція України як не регулює, так і не регулювала питання центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, центральних органів виконавчої влади взагалі, так само як і міністерств. Основний Закон встановлює тільки статус Кабінету Міністрів України, а також місцевих державних адміністрацій. Єдина згадка про центральні органи виконавчої влади присутня в статті 116, в пункті 9, де зазначено, що Кабінет Міністрів України «спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади». [6]

Раніше статус центральних органів виконавчої влади був закріплений двома Указами Президента України: «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» і «Про систему центральних органів виконавчої влади», які були видані в 1999 році, а більш деталізовані у відповідних законах та положеннях про ці органи. Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» поділяє центральні органи виконавчої влади на: міністерства (20 міністерств), державні комітети (служби) (також 20) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

«Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань.» [12]

Тоді існували: Адміністрація Державної прикордонної служби; Головне управління державної служби України; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Державна служба експортного контролю України; Державна судова адміністрація України; Державний департамент України з питань виконання покарань; Державне агентство України з інвестицій та інновацій; Державний комітет статистики України; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики; Державний комітет фінансового моніторингу України; Державний комітет ядерного регулювання України; Національна комісія з питань регулювання зв'язку України; Національна комісія регулювання електроенергетики України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів; Національне космічне агентство.

Кожний з цих органів виконував певні особливі задачі, завдання та функції, покладені на нього, які відобразилися також і на самих назвах цих органів.

Уснували такі назви: державна служба - 2, адміністрація - 3, головне управління - 1, державна комісія - 1, державний департамент - 13, державне агентство -1, державний комітет - 5, національна комісія - 2, національне агентство - 2.

Вказані органи виконавчої влади утворювалися для забезпечення реалізації державної політики в певних сферах діяльності. По суті вони здійснювали специфічне галузеве і міжгалузеве управління.

Ці органи очолювалися головою, голова мав заступників.

«...керівник іншого центрального органу виконавчої влади має не більше чотирьох заступників, у тому числі одного першого, які належать до числа керівників ... іншого центрального органу виконавчої влади. У разі необхідності за рішенням Президента України кількість заступників керівників окремих центральних органів виконавчої влади може бути збільшена.» [12]

Голова відповідного органи призначався Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України і усувався з посади Президентом України. Голова не прирівнювався за посадою до міністрів, і знаходиться нижче в ієрархії посад. В своїй діяльності центральні органи виконавчої влади керувалися Конституцією України, законами України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, указами Президента України, а також відповідними Положеннями про них. Їх діяльність направляв і координував Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів.

На момент таких змін в системі органів виконавчої влади, вони були дуже прогресивними і необхідними для руху в майбутнє, але із часом функції, що покладалися на ці та інші органи перемішалися, пріоритет одних для суспільства зріс, коли пріоритет інших впав, багато органів були дуже багатовекторними, коли інші майже втратили своє значення, асортимент органів виконавчої влади був завеликий, і це створило конфліктний стан між самими органами. В результаті - в небезпеці знаходився стан розвитку держави, органи виконавчої влади не відповідали потребам сучасного суспільства, а також по всяк час пересікалися в своїх повноваженнях, що створювало певний стан хаотичності.

Саме тому, одним із пріоритетів держави постало питання оптимізації органів виконавчої влади.

Процес перетворень почався лише після повернення Президенту України конституційних повноважень щодо утворення, реорганізації та ліквідації за поданням Прем'єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Після повернення до Конституції 1996 року, першим на черзі до реформи знаходився уряд, в «обличчі» Кабінету Міністрів України.

7 жовтня 2010 року Верховною Радою України було прийнято нову редакції закону України «про Кабінет Міністрів України».

Наступним кроком реформи - були зміни в загальній структурі органів виконавчої влади. Указ Президента "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" змінив стан речей. Замість 112 центральних органів виконавчої влади - було утворено 72 органи: 16 міністерств та 56 інших центральних органів виконавчої влади, серед яких зазначено 5 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Фонд державного майна України, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національне агентство України з питань державної служби). Помітне скорочення кількості центральних органів виконавчої влади не є єдиним результатом реформи, адже окрім оптимізації кількості, оптимізували і якість. Для реалізації заходів з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та підготовки узгоджених пропозицій, щодо визначення повноважень центральних органів виконавчої влади, Президентом України було утворено Робочу групу з опрацювання питань, пов'язаних з оптимізацією системи центральних органів виконавчої влади. На вказану Робочу групу, зокрема, було покладено завдання щодо здійснення аналізу проектів положень про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та підготовки висновків стосовно оптимізації повноважень міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх завдань і функцій. [8]

Ще одним кроком на шляху до оптимізації та вдосконалення виконавчої влади в Україні, стало прийняття Закону України «Про Центральні органи виконавчої влади», який і є загальним джерелом адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Розглянемо з початку загальний стан центральних органів виконавчої влади. Міністерства формують та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, у той час як інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції лише з реалізації державної політики. Це означає, що саме міністерства і ніхто інший, забезпечують необхідне нормативно-правове регулювання через видання власних актів, визначають пріоритетні напрями розвитку, постійно інформують та надають роз'яснення щодо здійснення державної політики, узагальнюють практику застосування законодавства, розробляють пропозиції щодо його вдосконалення, насамперед, шляхом підготовки проектів законів, актів Президента України чи Кабінету Міністрів України. А в цей час інші центральні органи виконавчої влади виконують певні покладенні на них повноваження, які несуть більше допоміжний характер. Законом України «Про Центральні органи виконавчої влади» передбачаються наступні повноваження інших центральних органів виконавчої влади:

1) надання адміністративних послуг;

2) здійснення державного нагляду (контролю);

3) управління об'єктами державної власності;

4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на них Президентом України.

Загальні положення щодо центральних органів виконавчої влади встановленні статтею 24 цього ж закону:

1. Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом. Інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом можуть бути утворені Президентом України.

2. Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Заступники Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України.

3. Питання діяльності Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України та інших органів зі спеціальним статусом у Кабінеті Міністрів України представляє Прем'єр-міністр України.

4. Положення цього Закону поширюються на Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, інші утворені Президентом України центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, крім випадків, коли Конституцією та законами України, актами Президента України визначені інші особливості організації та порядку їх діяльності.

Як ми можемо побачити - на час прийняття закону існували тільки три центральні органи зі спеціальним статусом, наразі їх п'ять: Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Національне агентство України з питань державної служби були створенні відповідними указами Президента вже після прийняття закону, але так само керуються ним. [9] [13]

Детальніше засади функціонування цих органів будуть розглянуті в подальшому в окремих пунктах, присвячених кожному центральному органу зі спеціальним статусом окремо.

2.1 Антимонопольний комітет України

орган виконавчий влада спеціальний

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства. Ці особливості полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність на підставі законодавства про захист економічної конкуренції, що ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час виконання покладених на Антимонопольний комітет України завдань органи та посадові особи Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень керуються законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів. Втручання вказаних суб'єктів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, яка здійснюється за наступними напрямами:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контроль за концентрацією та узгодженими діями суб'єктів господарювання;

3) контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

4) сприяння розвитку добросовісної конкуренції (включає в себе, зокрема: взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; надання обов'язкових для розгляду рекомендацій та внесення зазначеним суб'єктам пропозицій щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції; участь у розробленні та внесення в установленому порядку пропозицій щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; міжнародне співробітництво з питань, які належать до компетенції Антимонопольного комітету України);

5) методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції (складається з узагальнення та аналізу практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції, здійснення офіційного тлумачення власних нормативно-правових актів та надання рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції).

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. Державні уповноважені є членами Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу. З числа державних уповноважених призначаються два перших заступники та три заступники Голови Антимонопольного комітету України. Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Голова Антимонопольного комітету призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.

В областях України, містах Києві та Севастополі утворено територіальні відділення Антимонопольного комітету України, які є юридичними особами та виконують завдання Антимонопольного комітету України на регіональному рівні.

В Антимонопольному комітеті України, його територіальних відділеннях утворюються відповідно адміністративні колегії Антимонопольного комітету України та адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України, які розглядають питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Антимонопольний комітет України (як вищий колегіальний орган), адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України. [1]

2.2 Державний комітет телебачення і радіомовлення України

Держкомтелерадіо України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Держкомтелерадіо України є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, в інформаційній та видавничій сферах.

Держкомтелерадіо України здійснює свою діяльність на підставі законодавства, що ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із указу Президента України «Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України», закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та закону України «Про телекомунікації».

На Держкомтелерадіо України покладений широкий перелік повноважень.

Що саме належить до діяльності цього органу - перерахуємо надалі:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, готує проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України;

2) погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які надходять для погодження від міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) розробляє заходи щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільства, особи;

4) бере участь у формуванні єдиного інформаційного простору, сприянні розвитку інформаційного суспільства;

5) реалізує разом з іншими державними органами завдання щодо забезпечення інформаційної безпеки;

6) готує пропозиції щодо вдосконалення системи державного управління у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії; Кабінету Міністрів України пропозиції щодо інформаційного наповнення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади;

8) проводить моніторинг інформаційного наповнення веб-сайтів органів виконавчої влади та надає пропозиції зазначеним органам;

9) узагальнює і подає Кабінету Міністрів України інформацію про проведення органами виконавчої влади системної роз'яснювальної роботи з пріоритетних питань державної політики та пропозиції щодо вдосконалення такої роботи;

10) аналізує та прогнозує розвиток ринку у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії;

11) сприяє розвитку вітчизняних засобів масової інформації;

12) вживає разом з іншими органами державної влади заходів із розвитку книговидання та книгорозповсюдження;

13) розробляє заходи з популяризації вітчизняної книговидавничої продукції;

14) забезпечує дотримання державної мовної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах;

15) вживає спільно з іншими органами державної влади заходів із підвищення художньої якості вітчизняних телерадіопрограм, захисту суспільства від негативного впливу аудіо- і відеопродукції, яка становить загрозу суспільній моралі;

16) забезпечує підвищення кваліфікації працівників засобів масової інформації, видавничої, поліграфічної сфер;

17) сприяє створенню системи суспільного телебачення і радіомовлення, впровадженню ефірного наземного цифрового телерадіомовлення;

18) забезпечує єдність вимірювань, здійснення метрологічного контролю та нагляду у сфері державного телебачення і радіомовлення;

19) готує пропозиції та рекомендації щодо захисту, ефективного використання і розподілу національного радіочастотного ресурсу, призначеного для потреб телерадіомовлення, та подає їх у встановленому законодавством порядку;

20) бере участь у розробленні державних стандартів для потреб цифрового телерадіомовлення;

21) є замовником на виробництво і розповсюдження теле- та адіопрограм, випуск видавничої продукції, виконання наукових досліджень у сфері засобів масової інформації, книговидавничої справи та інформаційно-бібліографічної діяльності;

22) веде Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції;

23) видає видавництвам і підприємствам книгорозповсюдження довідку про випуск та/або розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою;

24) здійснює методологічне забезпечення та координує діяльність державних телерадіоорганізацій, інформаційних агентств, видавництв, поліграфічних підприємств і підприємств книгорозповсюдження, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомтелерадіо України;

25) забезпечує впровадження сучасних цифрових технологій у державних телерадіоорганізаціях;

26) проводить моніторинг змістовного наповнення теле- та радіопрограм, вироблених державними телерадіоорганізаціями;

27) вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення за кордоном мережі кореспондентських пунктів державних телерадіоорганізацій та інформаційних агентств;

28) веде реєстрацію (облік), наукову систематизацію, отримує обов'язкові примірники книжкових та періодичних друкованих видань, здійснює контроль за своєчасним доставлянням обов'язкового примірника;

29) забезпечує державну стандартизацію у видавничій сфері, організовує та здійснює контроль за присвоєнням міжнародних стандартних номерів виданням, за їх реєстрацією в національних і міжнародних бібліографічних базах даних;

30) здійснює інформаційне та організаційне забезпечення участі України у міжнародних телекомунікаційних і книжкових виставках, ярмарках, форумах;

31) забезпечує в установленому порядку підготовку та подання пропозицій щодо призначення премій і стипендій в інформаційній та видавничій сферах;

32) здійснює організаційне забезпечення роботи Комітету зі щорічної премії Президента України "Українська книжка року";

33) вживає заходів щодо надання державної фінансової підтримки засобам масової інформації, творчим спілкам у сфері засобів масової інформації;

34) забезпечує в межах повноважень міжнародне співробітництво, бере участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України, забезпечує їх виконання;

35) узагальнює інформацію органів виконавчої влади про інформування громадськості з питань європейської інтеграції України;

36) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Держкомтелерадіо України, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються;

37) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери правління Держкомтелерадіо України;

38) виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

39) спрямовує та надає методичну допомогу структурним підрозділам Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, на які покладається взаємодія із засобами масової інформації;

40) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Держкомтелерадіо України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за згодою Верховної Ради України.

Голова має першого заступника та заступника, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України.

У разі необхідності для забезпечення здійснення Держкомтелерадіо України окремих завдань за рішенням Президента України у Держкомтелерадіо України вводиться посада заступника Голови Держкомтелерадіо України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держкомтелерадіо України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Держкомтелерадіо України утворюється колегія у складі Голови Держкомтелерадіо України (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Держкомтелерадіо України за посадою. У разі потреби до складу колегії Держкомтелерадіо України можуть включатися керівники структурних підрозділів апарату Держкомтелерадіо України, а також у встановленому порядку інші особи. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом прийняття відповідного наказу Держкомтелерадіо України.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Держкомтелерадіо України можуть утворюватись інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи. Рішення про утворення та ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, їх кількісний і персональний склад, положення про них затверджуються Головою Держкомтелерадіо України. [14]

2.3 Фонд державного майна України

Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Особливості спеціального статусу Фонду державного майна України визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України і полягають в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади Голови Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України очолює Голова, який за згодою Верховної Ради України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.

Фонд державного майна України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Прем'єр-міністра України. До основних завдань Фонду державного майна України належать:

1)реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

2) організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням;

3) управління об'єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план приватизації або план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України;

4) захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами;

5) здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління;

6) державне регулювання у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

7) сприяння процесу демонополізації економіки і створенню умов для конкуренції виробників;

8) співробітництво з міжнародними організаціями у реалізації державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна у межах покладених на нього повноважень, управління корпоративними правами держави, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Голова Фонду державного майна України має першого заступника і заступника, які здійснюють визначені Головою Фонду державного майна України обов'язки. У разі необхідності для забезпечення здійснення Фондом державного майна України окремих завдань за рішенням Президента України у Фонді державного майна України додатково запроваджується посада заступника Голови Фонду державного майна України. Перший заступник та заступник Голови Фонду державного майна України призначаються на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посади Президентом України. [4]

2.4 Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації

Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (Адміністрація) є правонаступником Державної служби зв'язку України і Державної адміністрації зв'язку - урядового органу, що діяв у складі Міністерства транспорту та зв'язку України.

Адміністрація є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування і забезпечення реалізації державної політики у сферах організації спеціального зв'язку та захисту інформації, телекомунікації, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв'язку. Адміністрація є центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації.

Адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основними завданнями Адміністрації є:

1) забезпечення формування і реалізації державної політики у сферах захисту державних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, криптографічного та технічного захисту інформації, використання і захисту державних електронних інформаційних ресурсів, телекомунікації, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв'язку; участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері електронного документообігу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розробленні та впровадженні електронного цифрового підпису в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

2) участь у межах своїх повноважень у формуванні і реалізації державної тарифної політики та політики державних закупівель у сферах телекомунікації, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв'язку;

3) забезпечення в установленому порядку урядовим зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, інших посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, органів військового управління, керівників підприємств, установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайної ситуації;

4) забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв'язку і Національної системи конфіденційного зв'язку;

5) визначення вимог і порядку створення та розвитку систем технічного та криптографічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

6) здійснення державного контролю за станом криптографічного та технічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, протидії технічним розвідкам, а також за додержанням технічних вимог керівних документів у сфері надання послуг електронного цифрового підпису;

7) охорона об'єктів та майна Держспецзв'язку України, у тому числі приміщень, систем, мереж, комплексів, засобів урядового і спеціального зв'язку, ключових документів до засобів криптографічного захисту інформації тощо;

8) розроблення та здійснення заходів щодо розвитку телекомунікаційних мереж і мереж поштового зв'язку, поліпшення їх якості, забезпечення доступності і сталого функціонування;

9) сприяння інтеграції сфер телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку у світовий інформаційно-комунікаційний простір.

Адміністрацію очолює Голова Держспецзв'язку України.

Голову Держспецзв'язку України призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України.

Голова Держспецзв'язку України має першого заступника та заступника Голови, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Держспецзв'язку України, та звільняються з посад Президентом України. За необхідності для забезпечення здійснення Держспецзв'язку України окремих завдань за рішенням Президента України вводиться посада заступника Голови Держспецзв'язку України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держкомтелерадіо України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Держкомтелерадіо України утворюється колегія у складі Голови Держкомтелерадіо України (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Держкомтелерадіо України за посадою. У разі потреби до складу колегії Держкомтелерадіо України можуть включатися керівники структурних підрозділів апарату Держкомтелерадіо України, а також у встановленому порядку інші особи.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом прийняття відповідного наказу Держкомтелерадіо України.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Держкомтелерадіо України можуть утворюватись інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.

Рішення про утворення та ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, їх кількісний і персональний склад, положення про них затверджуються Головою Держкомтелерадіо України. [9]

2.5 Національне агентство України з питань державної служби

Нацдержслужба України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Нацдержслужба України забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою.

Нацдержслужба України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також цим Положенням.

Основними завданнями Нацдержслужби України є:

1) забезпечення формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби;

2) участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування;

3) здійснення функціонального управління державною службою;

4) розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням;

5) методичне забезпечення діяльності кадрових служб з питань проходження державної служби;

6) організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

7) організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління;

8) здійснення контролю за додержанням визначених законодавством про державну службу умов реалізації громадянами права на державну службу;

9) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

10) розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.

Нацдержслужбу України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України.

Голова Нацдержслужби України має двох заступників, у тому числі одного першого. Першого заступника, заступника Голови Нацдержслужби України призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Нацдержслужби України, та звільняє з посад Президент України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Нацдержслужби України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності утворюється колегія у складі Голови Нацдержслужби України (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Нацдержслужби України за посадою. У разі потреби до складу колегії Нацдержслужби України можуть входити керівники структурних підрозділів, а також у встановленому порядку інші особи.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Нацдержслужби України.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Нацдержслужбі України можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.

Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, постійних або тимчасових консультативних, дорадчих органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджує Голова Нацдержслужби України.

Висновки

Проаналізувавши вже не діюче та чинне законодавство, можна констатувати певні зміни, що відбулися. По-перше - позитивною зміною було скорочення кількості не міністерських органів виконавчої влади, в тому числі - і зі спеціальним статусом. З 112 органів на сьогоднішній день ми маємо 72, серед яких тільки 5 (в порівнянні з минулими «більше двадцяти»). Скорочення кількості органів зі спеціальним статусом є, безумовно, прогресивним кроком, адже можна нарешті уникнути зайвої плутанини у сфері повноважень чи функцій цих органів. Також такі зміни є корисними і для населення, якому не доводиться тепер ходити до 10 різних установ з приводу одного й того самого питання, отже, наприклад, звернення громадян будут надходити до місця призначення швидше, не заплутуючись в павутинні, яке було сплетено за минулі роки. Ліквідація та передання своїх функцій багатьма центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом не тільки допомогла в зниженні категорії дубльованих повноважень та змішаних, або непотрібних функцій, а й допомагає в кращому фінансуванні тих центральних органів виконавчої влади, які діють в сучасний момент, що зрозуміло, адже замість фінансування цілої установи - тепер треба фінансувати певний підрозділ міністерства, абощо.

Наразі діє 5 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом: Антимонопольний комітет України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Фонд державного майна України, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національне агентство України з питань державної служби. Як ми бачимо - ці органи регулюють досить вузьку сферу суспільних відносин (звичайно до сфери діяльності Державного комітету телебачення і радіомовлення України входить дуже широкий перелік повноважень, але мається на увазі спрямованість діяльності). Дивлячись на тенденції розвитку центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом - можна стверджувати, що кількість таких органів не буде інтенсивно збільшуватися в найближчому майбутньому. Такі органи будуть створюватися, якщо з'явиться певна ситуація, потребуюча особливого втручання зі сторони Президента України, і вони будуть слугувати одним з головних інструментів в вирішенні цих питань.

Однак, при вирішенні певного питання, або зменшення важливості його, - такі органи можна досить динамічно ліквідувати, реформувати, передати повноваження іншому органу виконавчої влади, абощо. Отже можна буде більш-менш легко уникнути того хаосу, який існував в Україні декілька років тому.

Список використаної літератури:

1)Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

2)Закон України «Про Кабінет Міністрів України»

3)Закон України «Про центральні органи виконавчої влади»

4)Закон України «Про Фонд державного майна України»

5)Закон України «Про Державну службу»

6)Конституція України

7)Постанова «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади»

8) Розпорядження Президента України від 23 грудня 2010 р. N1203

9)Указ Президента «Про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України»

10)Указ Президента України: «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади»

11) Указ Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»

12)Указ Президента «Про систему центральних органів виконавчої влади»

13)Указ Президента України «Про питання управління державною службою в Україні»

14)Указ Президента України «Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України»

15)http://www.kmu.gov.ua - офіційний веб-портал органів виконавчої влади України

16) http://www.amc.gov.ua - Антимонопольний комітет України

17) http://comin.kmu.gov.ua - Державний комітет телебачення і радіомовлення України

18) http://www.spfu.gov.ua - Фонд державного майн України

19) http://www.dsszzi.gov.ua - Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України,

20) http://www.nads.gov.ua - Національне агентство України з питань державної служби.

21) http://www.minjust.gov.ua/0/33990

22) Кисильова К.В. «Правове положення центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом»

Размещено на Allbest.ru

...