Аналіз адміністративно-правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти адміністративно-правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців

1.1 Адміністративно-правовий статус особи без громадянства

1.2 Правове регулювання іноземців та біженців

Розділ ІІ. Аналіз адміністративно-правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців

2.1 Основні права, свободи та обов'язки іноземців, осіб без громадянства та біженців

2.2 Гарантії прав і свобод іноземців, осіб без громадянства та біженців в Україні

2.3 Відповідальність іноземців, осіб без громадянства та біженців за порушення законодавства України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Здійснюючи функцію регулювання суспільних відносин, держава визначає зміст прав і свобод іноземців, осіб без громадянства та біженців, межі їх здійснення, встановлює заборони та відповідальність за їх порушення. Серед гілок державної влади виконавча влада посідає особливе місце, Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави, практичне застосування державою важелів владно-організуючого впливу на певні процеси суспільного розвитку.

Адміністративно-правовий статус дає можливість визначити місце та роль іноземців, осіб без громадянства та біженців у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права.

Для науки адміністративного права та державно-правової практики важливими є дослідження адміністративно-правового статусу іноземця, особи без громадянства та біженця. Адміністративно-правовий статус іноземця, особи без громадянства та біженця дає можливість визначити їх місце та роль у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права. Наявність прогалин і колізій в нормативному регулюванні адміністративно-правового статусу створює, по-перше, труднощі при здійсненні посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування своїх повноважень, а по-друге, не забезпечує належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Особливості реалізації громадянами належних їм прав та виконання покладених на них обов'язків в адміністративно-правових відносинах зумовлені тим, що останнім притаманні ознаки владовідносин: обов'язковість виконання громадянином правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Мета і завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає в поглибленні теоретичних засад визначення адміністративно-правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців та обгрунтуванні напрямків і шляхів удосконалення законодавства України з питань формування та реалізації цього статусу у правозастосовчій практиці.

Відповідно до зазначеної мети у курсовій роботі вирішуються наступні основні завдання :

- розкрити поняття іноземця, особи без громадянства та біженця;

- вказати якими нормативно-правовими актами регулюється адміністративно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства та біженців;

- визначити особливості правового положення іноземців, осіб без громадянства та біженців як суб'єкта адміністративно-правових відносин;

- розкрити основні права, свободи та обовязки іноземців, осіб без громадянства та біженців;

- визначити гарантії прав і свобод іноземців, осіб без громадянства та біженців;

- зазначити відповідальністьіноземців, осіб без громадянства та біженців за порушення ними законодавства України.

Об'єктом дослідження виступає законодавство України, що визначає адміністративно- правовий статус іноземців, осіб без громадянства та біженців та практика правозастосування, що складається у зв'язку з реалізацією цього статусу.

Предметом дослідження є адміністративно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства та біженців.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є загальнонауковий діалектичний метод пізнання. У роботі застосовані окремі наукові методи пізнання: формально-логічний - для встановлення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, таких як “іноземець”, “особа без громадянства” “біженець”, тощо; порівняльно-правовий - для аналізу прав і обов'язківіноземців, осіб без громадянства та біженців та дослідження правової природи статусу, його елементів; ; системно-структурний - для дослідження основних тенденцій виникнення та закономірностей розвитку адміністративно-правових відносин в Україні.



Розділ І. Теоретичні аспекти адміністративно правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців

1.1 Адміністративно-правовий статус особи без громадянства

Відповідно до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ” від 22 вересня 2011 року [1,ст.1], особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України ,Законом україни “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Адміністративно-правовий статус у особи без громадянства визначається державою, на території якої особа перебуває.

Особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією України [2, ст.26] , законами чи міжнародними договорами України. Особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року [3, ст.9] іммігрувати в Україну на постійне проживання. Особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця. Особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. Особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Особи без громадянства, які прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій та погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні.

Особи без громадянства, які прибули в Україну для участі у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні.

Особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у представництвах іноземних суб'єктів господарювання в Україні, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у філіях або представництвах іноземних банків, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні в установленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період такої діяльності.

Особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України.

Особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

Особи без громадянства, яких до завершення граничного терміну перебування у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не було примусово видворено з України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, що не залежать від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, на період дії обставин, що унеможливлюють їхнє примусове видворення з України.

1.2 Правове регулювання іноземців та біженців

Відповідно до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ” від 22 вересня 2011 року іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав[1, ст.1].

Згідно з Законом України «Про біженців» від 21 червня 2001 року[4, ст.1], біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Адміністративно- правовий статусі іноземців і біженців регламентується законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р., «Про біженців» від 21 червня 2001 р. Закон « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України. Закон «Про біженців» визначає правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлює державні гарантії захисту біженців.

Іноземці в Україні перебувають на національному правовому режимі, тобто володіють тими ж правами і обов'язками, що й громадяни України, але за деякими винятками. Вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Визначено, що коли іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадян України, які перебувають за кордоном, Кабінет Міністрів може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Тобто вступає в дію принцип взаємності. Рішення може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте.

У вище згаданому Законі України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” вказано, що іноземці в Україні перебувають на національному правовому режимі, тобто володіють тими ж правами і обов'язками, що й громадяни України, але за деякими винятками. Вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, ін-ших обставин. Визначено, що коли іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадян України, які перебувають за кордоном, Кабінет Міністрів може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Тобто вступає в дію принцип взаємності. Рішення може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте. Цей закон встановлює :

а) засади правового статусу іноземців;

б) підстави для перебування іноземців в Україні;

в) порядок видачі посвідки постійне та тимчасове проживання в Україні;

г) порядак вїзду та виїзду з України тощо.

Для багатьох країн, у тому числі і для України стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо.

На міжнародному рівні порядок і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 p.; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 p.; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийнятий у грудні 1950 р. В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р. Новий Закон України "Про біженців" набрав чинності 21 червня 2001 р.

Закон України «Про біженців» встановлює, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека, за ознакою раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Біженець також не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека внаслідок його раси, релігії, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або через політичні переконання. Ці положення не поширюються на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

У законі регламентується порядок надання, втрати і позбавлення статусу біженця. Так, особи, які мають намір набути статус біженця і перетнути державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п'яти днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця. Якщо такі особи намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, то вони протягом трьох робочих днів повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Прикордонних військ України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця.Статус біженця не надається особі:

а) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

б) яка вчинила тяжкі злочини проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

в) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;

г) яка до прибуття в Україну вже була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

ґ) яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні.

Закон визначає повноваження органів виконавчої влади, які вирішують питання щодо надання, втрати і позбавлення статусу біженця. До них належать: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України у справах національностей та міграції, органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; інші орга-ни виконавчої влади (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, регіональні органи, органи опіки та піклування), які мають відповідні повноваження.



Розділ ІІ. Аналіз адміністративно -- правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців

2.1 Основні права, свободи та обов'язки іноземців, осіб без громадянства і біженців

Як уже було зазначено раніше іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Розглянемо детальніше який обсяг прав мають іноземці та особи без громадянства відповідно до Конституції України та норм Закону України «Про правовий статус іноземцівта осіб без громадянства».

1. Право на інвестиційну та підприємницьку діяльність, суть якого полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України.

2. Право на трудову діяльність. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Однак обсяг реалізації даного права в різних категорій іноземців та осіб без громадянства різний. Так, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. А іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування. Крім того, іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

3. Право на відпочинок, відповідно до якого іноземці та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.

4. Право на охорону здоров'я суть якого полягає втому, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами. Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

5. Право на соціальний захист. Іноземці та особи без громадянства мають право на соціальний захист, в тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України. У разі, коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю та особі без громадянства на підставах і в порядку, встановлених законодавством України і міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном.

6. Право на житло. Відповідно до наданого права іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати жиле приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України. Право власності на житло іноземці та особи без громадянства набувають відповідно до законодавства України. Як бачимо реалізувати дане право може лише обмежене коло іноземцівта осіб без громадянства, а саме ті, що постійно проживають в Україні.

7. Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.

8. Право на освіту також має різний обсяг реалізації для різних категорій іноземців та осіб без громадянства. Так, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні мають право на освіту нарівні з громадянами України. Всі інші іноземці та особи без громадянства оплачують своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, прийняті до навчально-виховних закладів України, мають права і обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України.

9. Іноземці та особи без громадянства мають право на користування досягненнями культури нарівні з громадянами України.

10. Право на участь в об'єднаннях громадян. Лише іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об'єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань.

11. Іноземцям та особам без громадянства гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах.

13. Іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Слід зазначити, що перелік прав іноземців та осіб без громадянства, зазначених в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не є вичерпним. До прав не вказаних в даному законі можна віднести право на вільний розвиток своєї особистості, право на повагу до гідності, право на страйк тощо[5; с. 190].

На іноземцівта осіб без громадянства покладаються і певні обов'язки. Так, відповідно до ст. 66-68 Конституції України вони, як і взагалі кожна людина, що перебуває в Україні, зобов'язані:

- не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки;

- сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом;

- неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Перелік обов'язків зазначених в Конституції України також не є вичерпним. Так, наприклад, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства повинні дбайливо ставитися до наданого їм житла, дотримувати правил користування жилими приміщеннями, зобов'язані дбайливо ставитися до пам'яток історії та культури, інших культурних цінностей тощо.

Водночас іноземці не можуть бути членами політичних партій України, не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства Украї-ни. Вказані обмеження цілком логічно випливають зі ст. 5 Конституції України, згідно якої носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а тому, очевидно, що особа у якої відсутній правовий зв'язок з державою не повинна брати участь у її управлінні, але і не зобов'язана її захищати.[6; с 211]

Окремо зупинимось на характеристиці прав та обов'язків біженців. Відповідно до ст. 19 Закону України „Про біженців” особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:

- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

- працю;

- підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

- відпочинок;

- освіту;

- свободу світогляду і віросповідання;

- направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

- володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- правову допомогу.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, біженці перебувають на національному правовому режимі. Крім обов'язків, які повинні виконуватися будь-яким іноземцем, що перебуває в Україні на біженців в силу особливого статусу покладаються додаткові обов'язки. Статтею 21 Закону України „Про біженців” передбачено, що особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов'язана:

- повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

- у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

В зв'язку з тим, що процедура отримання статусу біженця досить тривала на особу на різних стадіях оформлення вказаного статусу покладаються додаткові обов'язки та надаються деякі додаткові права чи обмежуються існуючі[7; с 104].

Так, особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на:

- тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України;

- проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;

- правову допомогу.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язана:

- подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

- у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

- проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

- з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;

повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу.

Особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця за відсутності передбачених законом умов, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про надання статусу біженця.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця і яка оскаржує відповідне рішення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

2.2 Гарантії прав і свобод іноземців, осіб без громадянства й біженців в Україні

Законодавством України іноземцям та особам без громадянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України. Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України[8; с. 360].

Вважаю за необхідне більш детально зупинитись на проблемі захисту в нашій державі прав біженців, як найменш захищеної категорії осіб, що розглядаються в даній курсовій роботі.

На територію нашої держави прибувають біженці з пострадянських держав, які постраждали від міжетнічних конфліктів і громадянських війн. Окрім цих осіб у державі з'явилася численна група вихідців з Африки, Азії, Ближнього і Середнього Сходу, які заявляють про себе як про біженців, а також групи осіб, які проживають на території України з часу існування СРСР. Ці особи прибули в державу на законних для того часу підставах, які не мають можливості повернутися до себе на батьківщину з різних причин і продовжують проживати без визначеного правового статусу. Це в'єтнамці, курди, сомалійці, ангольці та інші африканці.

Зростанню кількості іноземців на території України сприяє також значне розширення та збагачення міжнародних зв'язків. Ці стосунки приймають різні форми: зв'язки окремих трудових колективів, туристичні поїздки, поїздки за особистим запрошенням і т.ін.

Є всі підстави вважати, що кількість осіб, які заявляють про себе як про біженців, буде зростати. Цьому сприяє законодавство України.

На думку правозахисників, міграція є найбільш характерним символом нового тисячоліття. Всього у світі, за даними ООН, нараховується близько 90 млн. іммігрантів. Разом з цим зростає й кількість проблем, пов'язаних із цією категорією осіб: правових, економічних, соціальних, етнокультурних, релігійних, психологічних.

Ці проблеми не тільки не вирішуються, а й практично не вивчаються. Серед великої кількості проблем, пов'язаних із біженцями, слід особливо виділити додержання прав людини, захисту її честі та гідності. Вона включає в себе питання, що пов'язані з найважливішими сторонами життя людини. Біженці перебувають утакому стані, що навіть ці основні права часто не дотримуються[9;с 214].

Вивчаючи практику дотримання прав людини, захисту її честі та гідності відносно до біженців і осіб, які шукають притулок, у першу чергу необхідно розглянути закони України, в яких закладено правові норми, що мають відношення до цієї категорії осіб. Це дозволить з'ясувати сукупність прав і обов'язків, що передбачено українським законодавством для цієї категорії осіб. Права біженців, їх честь та гідність захищаються і міжнародними документами. Центральним міжнародним документом, що спрямовано на захист прав біженців і осіб, які шукають притулок, є Конвенція про статус біженців, прийнята у 1951 році.

Окрім цієї Конвенції міжнародне товариство в рамках ООН видало низку документів (декларації, пакети, договори), які містять у собі норми, що стосуються захисту прав біженців. Першим із цих документів є Загальна декларація прав людини, що була затверджена та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. В преамбулі до Декларації зазначено:

“Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і, рівних та невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру; і, беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошене як високе прагнення людей; і, беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і, беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання”[10; с. 1].

У подальшому приймалися інші документи і, насамперед, Міжнародний пакт про громадські та політичні права, Європейська конвенція прав людини та інші, де сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини, її основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини.

Поява цих документів була зумовлена необхідністю міжнародного контролю захисту прав і свобод у масштабах усього суспільства і знаменувала визнання пріоритету загальних норм міжнародного права над нормами внутрішнього державного права.

Україна лише у 2002 р. було прийнято закон відповідно до якого Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців та Протоколу про статус біженців. Це було викликано тяжким економічним станом країни. Разом з тим, основні принципи Конвенції про статус біженців ще раніше увійшли до національного законодавства і таким чином були присутні у правовому полі України.

У новій Конституції України закладені принципи основних прав біженців, які, очевидно, будуть розвинуті та конкретизовані у відповідних законах. Це важливо зробити найближчим часом, тому що правове поле відносно регулювання різних аспектів поведінки іноземців і осіб без громадянства в Україні на багатьох ділянках ще не заповнене.

В українському законодавстві є відповідні нормативні акти, що регламентують права й обов'язки біженців і осіб, які шукають притулок і аналіз яких був здійснений у даній курсовій роботі. Разом з тим, практика їх реалізації пов'язана з великими труднощами, що обумовлені рядом причин: по-перше, відсутністю матеріальних можливостей для реалізації прав біженців, передбачених законом. Неспроможність держави захистити права біженцівта осіб, які шукають притулок, їх честь та гідність викликає вкрай негативні наслідки, оскільки вона паралізує законослухняність населення держави, включаючи і біженців, і осіб, які шукають притулок. До сьогодні не вирішене питання про створення хоча би одного на всю Україну пункту тимчасового розташування біженців. Створюється замкнене коло: держава не надає біженцям місць законного проживання, але вимагає виконання закону про біженців.

Іншою причиною труднощів реалізації українського законодавства відносно біженців і осіб, які шукають притулок, є відсутність досвіду роботи державних органів з такою категорією населення. Це призводить до надто повільної, багатомісячної, а іноді й багаторічної підготовки підзаконних актів. Відсутність же таких документів створює обстановку правової невизначеності, а це означає, що створюється середовище, яке сприяє порушенню прав людини.

Третьою причиною зазначених проблем є невисокий рівень правової культури державних службовців, у тому числі й працівників правоохоронних органів.

Виходячи з цього та враховуючи, що Українаяк суб'єкт міжнародних відносин зобов'язана дотримуватись норм міжнародного права, Декларації прав і свобод людини та інших міжнародно-правових актів, необхідно:

- визначити концепцію національної політики відносно біженців та осіб, які шукають притулок на території України;

- творити загальноукраїнську мережу правових консультаційних пунктів для біженців та осіб, які шукають притулок;

- інформувати всіх іноземців, які прибувають на територію України, про правила та місця їх реєстрації в нашій країні, а також про правила перебування іноземців і осіб без громадянства в нашій державі. Цю інформацію можна підготувати у вигляді пам'яток;

- врегулювати нормативно процедуру вилучення та знищення незаконних документів, що посвідчують особу, у біженців і осіб, які шукають притулок. Ця процедура має носити цивілізований, не принижуючий людську гідність характер;

- органам виконавчої влади організувати роз'яснювальну і правову просвітницьку роботу з керівниками РАЦСів, управлінь просвіти різних рівнів, дитячих дошкільних закладів, шкіл, медичних закладів з питань прав біженців та осіб, які шукають притулок;

- налагодити просвітницьку і виховну роботу з державними службовцями, які працюють з іноземцями, спрямовану на недопущення порушень прав людини, приниження честі та гідності особистості;

- налагодити тісну співпрацю з міжнародним співтовариством з метою залучення коштів міжнародних організацій та країн-донорів для вирішення цієї проблеми.

Від розв'язання цих завдань залежить авторитет нашої молодої держави, що прагне стати цивілізованою демократичною країною.

2.3 Відповідальність іноземців, осіб без громадянства і біженців за порушення законодавства України

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Ст. 19 Закону України „Про біженців” Статтею 29 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Таким чином, на вказаних осіб поширюються всі види юридичної відповідальності, які поширюються на громадян України: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна, матеріальна відповідальності.

Однак в силу особливого правового статусу іноземців та осіб без громадянства на них покладаються додаткові підстави притягнення до юридичної відповідальності.

Так, за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Іноземцю та особі без громадянства, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.

Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та особи без громадянства відпали підстави для його подальшого перебування в Україні.

Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України.

Іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.

Крім зазначеного випадку, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.

Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 30 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.

Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (в порушення заборони щодо в'їзду в Україну, за відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більше ніж шість місяців.

Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.

Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках - органами внутрішніх справ. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв.

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Стосовно біженців ст. 22 Закону України „Про біженців” встановлено, що особа, яка отримала повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця чи у наданні статусу біженця, або втрату чи позбавлення статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

правовий іноземець біженець законодавство



Висновки

Таким чином, з вищенаведеного можна зробити наступні висновки.

В чинному законодавстві чітко зазначені такі терміни, як «іноземець», «особа без громадянства» та «біженець».

Відповідно до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ” від 22 вересня 2011 року , особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Відповідно до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ” від 22 вересня 2011 року іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з Законом України «Про біженців» від 21 червня 2001 року, біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

У роботі я підтвердила актуальність теми, яка зазначена у вступі.

В роботі була використана науково-теоретична основа дослідження якою стали положення, ідеї та підходи, вітчизняних і зарубіжних вчених, роботи яких присвячені визначенню поняття іноземця, особи без громадянства та біженця, авторами яких є: Колпаков В.К., Кузьменко О.В., Аверьянов В. Б,Ківалов С.В. та чинні нормативно-правові акти: Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ” від 22 вересня 2011 року , Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року, Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Була досягнута мена яка полягає в поглибленні теоретичних засад визначення адміністративно-правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців та обгрунтуванні напрямків і шляхів удосконалення законодавства України з питань формування та реалізації цього статусу у правозастосовчій практиці.

Укурсовій роботія вирішила наступні основні завдання :

- дослідила теоретичні засади та розкрила зміст поняття адміністративної правосуб'єктності іноземців, осіб без громадянства та біженців ;

- визначила особливості правового положення іноземців, осіб без громадянства та біженців як суб'єкта адміністративно-правових відносин;

...