Поняття та особливості актів управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття та особливості актів управління

2. Чинність актів органів виконавчої влади

3. Види актів управління

Висновки

Література



Вступ

Інститут правових актів управління має надзвичайно важливе як науково-теоретичне, так і прикладне значення, особливо в сучасних умовах реформування в Україні державно-управлінського механізму та його адміністративно-правового забезпечення. Адже саме правові акти управління є головним засобом регулювання відносин у сфері діяльності органів виконавчої влади, це одна з основних форм реалізації завдань і функцій органів державного управління. За допомогою таких актів досягається упорядкованість і стабільність адміністративно-правових відносин, їх розвиток. Важливість згаданого інституту очевидна, і необхідність встановлення правових норм безпосередньо в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності обумовлена тим, що закони містять лише певні загальні норми, що не можуть повною мірою регулювати всі сторони суспільного життя та всі відносини, які виникають в ході реалізації законів. Правові акти управління займають значне місце у правовій системі нашої держави. Вони видаються на підставах, передбачених Конституцією та законами України, призначені для регулювання як загальних, так і конкретних правовідносин. Включені до загальної системи державно-владного впливу на конкретні сторони суспільного життя, правові акти управління забезпечують формування та функціонування конкретних суб'єктів і об'єктів управлінської, правоохоронної та правозабезпечувальної діяльності. По суті, весь процес реалізації виконавчої влади в усьому розмаїтті його елементів та стадій отримує свій цілеспрямований розвиток завдяки використанню правових актів управління, що визначають організаційні форми, методи, межі та правила діяльності як суб'єктів виконавчої влади, так і підпорядкованих чи підвладних їм об'єктів

Мета дослідження полягає розгляді актів органів виконавчої влади як провідної форми реалізації повноважень.

Досягнення зазначеної мети проводилось в процесі вирішення таких основних завдань:

- розгляд поняття актів управління

- визначення особливостей актів органів виконавчої влади

Акти органів виконавчої влади важливу роль у суспільному житті. Оскільки цими актами регулюються усі сфери суспільних право відношень, на фоні усіх перебудов які відбуваються зараз в державі, актуальність обраної теми не ставиться під сумнів. Необхідність розробки теорії актів управління обумовлена місцем і роллю актів у системі засобів здійснення функцій державного управління, у механізмі правового регулювання, значенням теорії в удосконалюванні практики використання даних правових засобів. Повинна проходити реалізація стратегічного курсу на прискорення соціально-економічного розвитку товариства. Вона потребує мобілізації усіх резервів практики державного керівництва. Багато чого має бути зробити для удосконалювання діяльності державних органів і посадових осіб по підготуванню і прийняттю актів управління, організації їхній виконання. У результаті мір, прийнятих в останні роки, стало помітно деяке поліпшення й у цій області. Але в цілому винятково широка і різноманітна практика використання даних правових засобів ще потребує в корінному поліпшенні. У вирішеннях вищих державних органів, у спеціальній літературі й у спільній пресі утримується чимало критичних зауважень про порядок підготування актів управління, відзначаються низька якість більшості актів, їхня недостатня дієвість.

У даний час питання про дефектні вирішення ставитися особливо гостро. Перетворення - знаходиться в прямій залежності від того, наскільки ефективно будуть при цьому використовуватися необхідні правові засоби і насамперед акти органів державної влади і управління. Демократія, твердження принципу гласності стає все більш відкрита інформація про роботу державного апарата, його хибах. Краще висвітлюються дефекти більшості правових актів, прийнятих на різноманітних рівнях державного управління. З виданням і застосуванням дефектних актів управління насамперед пов'язані величезні фінансові, матеріальні й інші втрати. Це - і мільйони тонн викинутих та закопаних у землю чорних і кольорових металів, і мільйони тонн вугілля, загубленого при його транспортуванні залізницею, і щорічна шкода, нанесена народному господарству на мільярди гривень через погані шляхи, і т.д. і т.п.

Дефектні акти управління дуже відчутно позначаються і на здійсненні самої управлінської діяльності. З різноманітними необґрунтованими і незаконними актами, зокрема, безпосередньо пов'язане створення безбережного моря галузевої й іншої звітності з усіма негативними наслідками, що випливають звідси.

У відомчих актах і актах низової ланки управління бувають випадки порушення прав і законні інтереси громадян. Деякі господарчі керівники припускають сваволю при звільненні робітників. Серйозними дефектами страждає форма більшості актів управління. Спостерігаються невиправдане різноманіття, різнобій форм актів, що видаються по палимо самим питаннях органами управління тої самого ланки, а в ряді випадків - тими самими органами.

Не вижита практика видання актів управління в невстановлених формах. Навіть деякі акти міністерств юстиції і їхні органи висловлюються у форми, не установлені законодавством. Порушення форм актів управління, не що викликаються необхідністю, їхнє різноманіття скорочують можливості машинного опрацювання актів-документів, негативно позначаються на робота з їхнього урахування, організації правової інформації, на сприйнятті виконавцями розпоряджень актів. Хиби актів управління, усієї практики використання даних правових Засобів обумовлені багатьма причинами самого різноманітного характеру. Якість актів управління залежить від рівня усієї роботи органів влади і управління.



1. Поняття та особливості актів управління

На сьогодні як у правовій науковій літературі, так і на законодавчому рівні відсутній єдиний підхід до визначення "правового акта управління", хоча питання інституту правових актів управління було й залишається предметом наукових дискусій фахівців з теорії права, з конституційного та адміністративного права.[10 c. 20]

Різноманіття визначень поняття актів управління пов'язано з причинами, і кожної з них так чи інакше може бути пояснення визначення поняття актів управління через їхню пологову приналежність до рішень може бути мотивовано хоча б такими, що вирішеннями називають не тільки вид (форми) актів місцевих Рад народних депутатів і один із видів (форм) актів виконавчих комітетів цих Рад, але й акти усіх узагалі суб'єктів державного управління. Проведений ще в 90-х роках порівняльний аналіз ряду визначень понять актів управління, зроблених в адміністративно-правовій літературі в 80-90-е роки, безперечно показав вплив названих вище чинників на їхній характер і якість. Передусім необхідно звернути увагу на те, що в науковій юридичній літературі правові акти управління розглядаються у різних значеннях, що призводить до певного змішування понять. Серед усіх підходів до сутності та змісту поняття "правовий акт управління" найпоширенішими є наступні варіанти тлумачення цього поняття.[12 c. 39]

* Правовий акт управління - це важлива форма управлінської діяльності (форма управління).

* Правовий акт управління - це управлінське рішення (при цьому термін "рішення" має універсальний характер і встановлює необхідність виконання конкретних дій особами та органами, яким адресоване певне рішення).

* Правові акти управління - це правові акти, і в такому разі до них можна віднести й акти, які приймаються органами законодавчої влади, місцевого самоврядування, судом, прокуратурою.

* Правові акти управління - це дії (або волевиявлення), оскільки вони можуть розглядатись як виконання певних дій правоустановлюючого або правозастосовчого характеру у сфері державного управління.

* Правові акти управління - це приписи, оскільки реальним змістом правових актів управління є правоустановлюючі та правозастосовні приписи.

* Правові акти управління - це різновид документів (юридичних, службових), оскільки ті приписи, які в них містяться, мають своє документальне оформлення[17 c.26]

Різноманітний підхід адміністративістів до визначення українського державного управління як виду державної діяльності, їхньої розбіжності по питанню про суб'єктів цієї діяльності і її форм - одна з головних причин існуючого становища з визначенням поняття актів управління. На жаль, і у визначеннях, даних уже після того. Поняття актів управління визначають по-різному: через форму діяльності, дії, волевиявлення, розпорядження, документи, офіційні вирішення, результат волевиявлень, спільне поняття правових актів державних органів і т.д.

Акти управління називають: формою управління; однієї з форм діяльності державних службовців; результатом управлінської діяльності; продуктом виконавчої діяльності, засобом вираження вирішення; документами, що виражають вирішення органів управління; формою вираження управлінської діяльності; вираженням управлінських дій; правовими формами реалізації компетенції державних органів; результатом правотворчої форми діяльності; особливою формою управління; однобічними владними повеліннями; результатом виконавчої діяльності; одним із проявів управлінської діяльності; формою визначеного утримання і т.д. У Конституції України термін "вирішення" крім позначення актів місцевих Рад використовується також для позначення усіх актів органів, державної влади і державного управління усі акти усіх органів державної влади. Оскільки акти управління ставляться до числа правових (як-от про такі акти управління і мова йде в дійсній роботі), їх визначають за допомогою більш широкого поняття - . правові (іноді державно-владні) акти як дії, волевиявлення акти управління визначають тому, що означають право установлення або право застосуванні (або одночасно ті й інше) у сфері державного управління, що, як відомо, здійснюється шляхом рольових дій-волевиявлень відповідних суб'єктів управління.[5 c.27]

Утримання актів управління складають і право при мінні розпорядження. Звідси поява визначень поняття актів управління через розпорядження. Нерідко зустрічаються визначення поняття актів управління як документів зв'язано з документальним оформленням багатьох з них Акти управління називають й результатом власного волевиявлення суб'єктів управління по їх управлінським рішенням тут враховується вольовий характер актів управління й той факт, що під управлінським рішенням часто розуміють вимеслинний акт, сформульовану ідею, яка потім загортається в форму юридичних актів утримуючихся у багатьох джерелах визначення поняття актів управління неможливо назвати відображуючи різні їх сторони, взаємно дорівнюючими один одного й своєю совокупністью (або в совокупності видатної частини їх) даючи необхідне представлення про основні властивості даних правових уявлень задачам до даного наукового забезпечення навчального процесу існуючі розробки визначень розгляданого поняття не відповідає різноманіття тут виходить за кордони раціонального в більшості випадків автори стараються виконувати головне требування, до визначень, вказівок на існування, а проведенні дослідження різних видів актів управління поступово поглиблюють наші знання про ці правові уявлення.[11 c.100]

Акти управління в однім підручнику по адміністративному праву визначаються - як особлива юридична форма виконавчої розпорядливої діяльності, в інше - як офіційне вирішення, прийняте органом управління по тому чи іншому питанню виконавчої і розпорядливої діяльності, у третьому - як розпорядження повноважного органа державного управління (посадової особи). Правовий акт управління - є засноване на законі однобічне, юридично владне розпорядження повноважного органа державного управління (посадової особи), спрямоване на встановлення правових норм або виникнення, зміна і припинення конкретних правовідносин із метою практичної реалізації задач і функцій виконавчої і розпорядливої діяльності.

У виконанні законів беруть участь усі органи української держави. Визначення актів управління через форму управлінської діяльності - широка і різноманітна група визначень цього поняття в літературі. Цінність таких визначень для теорії і практики управління пов'язана з повнотою і точністю визначення самої форми управлінської діяльності. Але питання про форми управлінської діяльності, їхньому понятті, видах, критеріях класифікації і зараз (як і раніше) ставиться до числа дискусійних і при характеристиці актів управління освітлюється не завжди. З'являються висловлення, що інколи в адміністративно-правовій літературі, про наявність єдності поглядів по цих питаннях не відбивають справжнього становища справ. У деяких випадках вони відразу й заперечуються авторами, як тільки справа доходить до перечислення конкретних форм управлінської діяльності. "У адміністративно-правовій літературі про форми управлінської діяльності вирішується в принципі единообразно, якщо не вважати окремих часткових розбіжностей". Але далі Признається, що "загальновизнана класифікація форм управлінської діяльності відсутніх", називаються форми управлінської діяльності, що "виділяються частіше усього" (встановлення загальнообов'язкових норм, видання адміністративних актів, висновок договорів, здійснення суспільно-організаційної діяльності, учинення матеріально-технічних дій).[11 c.27]

Деякі автори, як уже відзначалося, акти управління і називають результатом діяльності. Акт-документ може бути схарактеризована і як зовнішня форма правових розпоряджень, що утримуються в ньому, зовнішня форма їхній існування. І говорячи про акт як про результат діяльності, у першу чергу ми маємо на увазі, звичайно, що утримуються в ньому розпорядження. Результат діяльності - акт-документ, природно, може існувати (діяти) його суб'єкта, що породив довше, цієї діяльності - органа держави, посадової особи. Або навпаки, його життя може бути коротше часу дії (існування) цього суб'єкта з волі останнього або з волі суб'єкта державної діяльності, що вищестоящого. Так чи інакше, але конструкцію акт (документ)- формоправові властивості, зв'язувати тільки або навіть головним чином із неправовими її формами не можна. Це безперечно Саме за допомогою необхідних волевиявлень (актів-дій) воля народу стає державною волею - з'являються (змінюються, скасовуються) правові норми. Волевиявлення державних органів і відповідних посадових осіб не можна виключити і з поняття правопримінних актів управління Характеристика правових актів як результату правової діяльності зустрічається й у спільній теорії права А Ф Шебанов, наприклад, називав нормативно-правовий акт зовнішнім проявом і безпосереднім результатом правотворчоської діяльності.

Правовий акт управління призначений упорядковувати певні суспільні відносини. Це досягається за допомогою різних способів - шляхом встановлення правових норм, виникнення, зміни та припинення правовідносин, шляхом забезпечення реалізації правових норм, правового захисту законних інтересів. Правові акти управління можуть бути основою для прийняття інших актів.

Кожен правовий акт управління займає таке місце в ієрархії актів, за якого зберігається принцип його "вертикального" підпорядкування актам вищих органів виконавчої влади. Ієрархія юридичних актів управління відображає реальні відносини між державними органами і має велике значення для збереження законності в державі. Недотримання чіткої ієрархії, взаємо підпорядкованості актів призводить до порушення правопорядку і законності.[12 c. 85]

Визначення акта як форми діяльності, а форми як способу здійснення функцій ні для науки, ні для практики управління нічого не дає. Тут найбільше чітко проступає спільний дефект будь-якого визначення акта управління через форму управлінської діяльності - поняття одного явища визначається через поняття іншого, що є спірним. Звернемося до освітлення питання про форми управлінської діяльності останнім часом. Чи не ліквідує класифікація форм управлінської діяльності, дана в самих формах. Аналізоване визначення поняття форми діяльності відразу було віднесено до числа спірних становищ.[12 c.39]

Робота з адміністративного права, один із чинників, що обумовлюють недоцільність визначення актів управління через форму управлінської діяльності.

Для більш широкого й повного розуміння управлінських актів, слід визначитися з їх особливостями, тобто основними ознаками.

Акти державного управління мають усі ознаки, що притаманні правовим актам державних органів. Разом з тим вони мають свої характерні особливості. виконавчий влада акт повноваження

При співвідношенні різноманітних правових актів витримується принцип верховенства закону, який є вищою формою виявлення державної влади. Закон приймається вищим органом державної влади та є джерелом для усіх інших державних актів, у тому числі і для актів державного управління, що видаються на підставі та на виконання закону. Акти державного управління підзаконні. Як акт вищого органу державної влади закон має найвищу юридичну силу. Він не може бути скасований, змінений чи призупинений яким-небудь іншим актом. Акт державного управління має похідний від закону характер. Він видається тоді, коли це прямо зазначено у законі. Акт державного управління пов'язаний з досягненням часткового результату, його адресати конкретно визначені, як і окремі юридичні приписи, що містяться в акті, внаслідок чого акт державного управління має підзаконний характер - у ньому не може бути проявлена державна влада у тій повноті, як це може мати місце в законі.

Акт державного управління, як підзаконний акт не може змінити або скасувати закон. Законами ж може бути скасований, змінений або призупинений будь-який акт державного управління.

У статті 92 Конституції України закріплене певне коло питань, які визначаються виключно законами України. Актом державного управління не може вирішуватися питання, що за Конституцією України належить до компетентних органів законодавчої влади. Тому незаконними є акти управління, видані органами виконавчої влади, якими вносяться доповнення, уточнення, поправки, корективи іншого характеру, до будь-яких кодексів, інших актів законодавчої влади, норми яких регулюють суспільні відносини у відповідних регіонах чи галузях. [7]

Акти державного управління відрізняються від судових актів. По-перше, судові акти у відповідності із завданнями суду, як правило, видаються у зв'язку з порушенням правової норми. Акти державного управління встановлюють правові норми, вони видаються з широкого кола питань, що виникають у зв'язку регулюванням цивільних, фінансових, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а не тільки у зв'язку з порушенням правових норм.

По-друге, судові акти видаються лише у випадках, чітко визначених законом. Багато актів державного управління поряд з судовими актами видаються і тоді, коли необхідність у них виникає із компетенції цього органу, окресленій законом у більш загальній формі, ніж компетенція суду. Характер багатогранної управлінської діяльності не дозволяє детально регламентувати усі можливі варіанти рішень при відповідних обставинах.

По-третє, судові акти видаються на підставі закону. Судді незалежні і підпорядковуються лише закону. Ні один судовий акт не може бути прийнято на підставі вказівки, даному суду яким-небудь державним органом або особою. Акти державного управління часто видаються на доручення вищих органів або посадових осіб, причому у ньому може міститися вказівка на те, яким повинне бути рішення того чи іншого питання.

Судові акти завжди є актами застосування норм права, вони не містять норм права. Акти державного управління можуть бути і нормативними.

Судові акти приймаються у особливому, встановленому законом, процесуальному порядку. Процедура їх прийняття, форма, порядок набуття чинності та інше суворо регламентовані законом. Ці ж питання відносно актів державного управління регулюються не лише законом, але й самими актами державного управління та вирішуються інакше.

Акти органів прокуратури - протест, подання, припис, постанова, поряд із судовими актами - також є реагуванням на порушення законності. Цими актами не створюються норми права, що притаманно для актів органів управління, юридичні відносини ці акти також не породжують. [4]

Акти об'єднань громадян, це акти колегіальні, вони мають силу лише для членів даної громадської організації чи партії. Вони забезпечуються заходами морального впливу. Дія ж багатьох актів державного управління, маючи одноособовий, однобічний, владний характер, поширюється далеко за межі органу, який їх видає, до того ж може забезпечуватися державно-примусовими заходами, що стимулюють виконання вимог актів державного управління.

Акти державного управління і управлінські рішення мають як спільні риси, так і відмінності. Управлінські рішення є проявом соціального управління, підсумковою формою відповідного управлінського циклу. Управлінські рішення - це програми і директиви, плани та прогнози, акти планування і рішення трудових колективів, наукові рекомендації та методичні вказівки, технічні норми, умови, нормативи, правила, настанови тощо. Деякі елементи внутрішньої структури актів державного управління збігаються з елементами структури управлінських рішень: мета, відповідальні виконавці, строки, засоби досягнення мети. Але на відміну від актів державного управління, управлінські рішення можуть мати будь-яку документальну форму, сфера їх дії більш обмежена порівняно з актами державного управління, невиконання актів державного управління може тягти за собою застосування юридичних санкція, оскарження яких також передбачене законодавством. Управлінське рішення не має ніяких спеціальних засобів захисту.

Акти державного управління не слід плутати зі службовими документами - доповідними записками, довідками, посвідченнями, актами ревізії тощо. Деякі з останніх мають певне юридичне значення. Вони засвідчують той чи інший факт, який може бути підставою для видання акту державного управління. Але ці документи не містять правових норм, не можуть самі змінити, припинити чи встановити адміністративно-правові відносини. Оформлення низки документів можливо лише за наявності відповідного акту управління.

Від цивільно-правових договорів акти державного управління відрізняються тим, що вони є наслідком однобічного волевиявлення органу державного управління, а договір - результат взаємної згоди двох або кількох сторін. Лише в окремих випадках виданню акту державного управління може передувати попереднє узгодження учасників майбутніх адміністративно-правових відносин, що не має, однак правоутворюючого значення. Правовідношення виникає не з моменту подібного узгодження, а з моменту видання відповідного акту державного управління.

За видання незаконного акту державного управління відповідальність, як правило, несе лише орган, що видав його (інколи і вищий - при наявності вини з його боку). При укладенні незаконної угоди відповідають обидві сторони у рівній мірі.

Акти державного управління поряд із законами встановлюють порядок та умови укладення цивільно-правових договорів (правила роздрібної торгівлі, договори поставки, перевезення тощо).

Отже, можна визначити, що акти державного управління - це обов'язкові владні приписи, видані органами державного управління, що накладають на громадян, громадські організації, підприємства, установи, організації різних форм власності та їх посадових осіб певні обов'язки або надають їм які-небудь права.



2. Чинність актів органів виконавчої влади

Акти виконавчої влади діють у вимірах простору й часу, але їм передують опрацювання, видання, набрання чинності та дія з певними обов'язковими вимогами. Положення про те, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), є засадничими й вихідними щодо актів державного управління.

Дія актів державного управління в просторово-часовій дійсності - це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актів управління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій: 1) постановка питання про видання акта управління; 2) опрацювання проектів актів управління; 3) видання актів управління; 4) доведення актів управління до відома адресатів - суб'єктів адміністративно-правових відносин; 5) набрання чинності актами управління; 6) дія актів управління.

Процедури опрацювання проектів, прийняття, набрання чинності та дію актів управління регулюють нормативні акти.

Ініціатором видання акта управління може бути будь-який суб'єкт державного управління. Це такі суб'єкти, як органи виконавчої влади, державні підприємства, установи, державні службовці, громадські об'єднання, а також громадяни.

Процес підготовки акта управління встановлює, переважно, сам орган і закріплює його у відповідному акті. Прикладом такого порядку проходження й опрацювання документа в структурних підрозділах Адміністрації Президента може бути витяг із тексту Положення про Адміністрацію Президента України від 19 лютого 1997 р., в якому відповідно до п. 5 на виконання своїх завдань Адміністрація "забезпечує підготовку проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів України, що вносяться Президентом у Верховну Раду... в порядку законодавчої ініціативи". Положення запроваджує єдиний порядок проходження й опрацювання документації, забезпечує оприлюднення законів України, указів і розпоряджень Президента. Для здійснення своїх функцій Адміністрація має право: запитувати й одержувати в установленому порядку необхідні для виконання своїх завдань матеріали від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і посадових осіб; користуватися банками даних інших державних органів; використовувати державні, в тому числі урядові, системи зв'язку й комунікацій; залучати до виконання окремих робіт і завдань, до участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірних засадах, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Порядок внесення проектів рішень Кабінету Міністрів здійснюється на підставі Положення про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, затвердженого 8 липня 1993 р. У межах своєї компетенції опрацьовують проекти своїх рішень також міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевої державної адміністрації, органи місцевого самоврядування, адміністрації підприємств, установ тощо. Проекти актів управління повинні бути узгоджені з іншими зацікавленими суб'єктами управлінських відносин. Важлива роль у підготовці та узгодженні проектів належить юридичній службі органів управління. Після закінчення опрацювання проекту та його обговорення приймається рішення, яке підписують відповідні посадові особи: Прем'єр-міністр, міністр, директор тощо.

Наступний етап - видання актів управління. Акти виконавчої влади видають у певному порядку, з додержанням відповідних процесуальних правил. На цьому етапі акт управління стає офіційним документом. Одні акти видають колегіальні органи, інші - єдиноначальні.

Доведення актів управління до відома адресатів - здійснюють у різний спосіб: одні публікують у пресі, інші просто доводять до відома виконавців. Перший - це оприлюднення актів законодавства України, наприклад, у "Офіційному віснику України", в якому публікують: закони України, укази й розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер, акти Конституційного Суду України, нормативно-правові акти Національного банку України, міжнародні договори України, що набрали чинності, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України, публікація актів у інших засобах масової інформації. Акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування публікують у місцевих друкованих виданнях, вивішують у громадських місцях, передають по радіо та телебаченню.

Другий спосіб доведення правових актів до відома адресатів - це розсилання текстів зацікавленим учасникам управлінських відносин. У разі прийняття актів індивідуального характеру зацікавленим особам надсилають їх копії або вони ознайомлюються з ними під розписку.

Набрання чинності актами управління - момент, коли акти управління набувають юридичної сили. Питання про час набрання актом чинності розв'язують по-різному:

а) акт управління набирає чинності з часу його опублікування або підписання акта єдиноначального органу компетентною посадовою особою;

б) акт управління набирає чинності з моменту, вказаного в самому його тексті;

в) у інших випадках - з моменту доведення його до виконавців.

Строки введення в дію постанов Кабінету Міністрів визначено в їх тексті. У разі, якщо в постановах строк не вказаний, вони набирають чинності з часу їх прийняття. Розпорядження Кабінету Міністрів набирають чинності з моменту їх підписання. Акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, їх відділів і управлінь, органів місцевого самоврядування набирають чинності, як правило, в строк, указаний у їх тексті, а коли строк не вказаний, то з моменту одержання акта виконавцем.

Дію актів управління розрізняють у просторі, часі та за колом осіб. За територією дії акти виконавчої влади поділяють на акти, що діють у масштабі всієї держави, та акти, що діють у межах адміністративно-територіальних одиниць. Здебільшого, дія актів управління в просторі та часі здійснюється згідно з компетенцією відповідного органу виконавчої влади. Так, акти Кабінету Міністрів України поширюють свою дію на всю територію України, якщо інше не обумовлено в самому акті. Аналогічно вирішуються питання дії актів управління відповідних державних адміністрацій і актів виконавчої влади АРК. Щодо актів управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, то їх дія поширюється за ознаками відомчої належності на відповідні органи управління, установи, підприємства.

Окремі міністерства та інші центральні органи управління приймають акти, які є обов'язковими до виконання установами, підприємствами, організаціями незалежно від їх підпорядкування. Такі акти приймають, наприклад, міністерства охорони здоров'я, освіти, фінансів, внутрішніх справ, Служби безпеки України. Дія актів управління за колом осіб має за мету конкретно визначити перелік уповноважених або зобов'язаних органів управління, громадських об'єднань, державних службовців, громадян. У таких актах управління вказують перелік суб'єктів, на яких поширюється їх дія (наприклад, на неповнолітніх, залізничників, працівників авіаліній України тощо).

Дія правових актів управління в часі є складнішою, оскільки вона передбачає неоднакові правила дії для актів управління. У вимірах часу акти управління діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме:

1) закінчення строку, на який було прийнято акт (нормативні акти);

2) припинення дії акта в зв'язку з виконанням його приписів (переважно індивідуальні акти);

3) прийняття нового акта з даного питання (наприклад, Указ Президента України "Про Адміністрацію Президента України" від 14 грудня 1996 p., в п. 7 якого сказано, що втратив чинність Указ Президента України "Про реорганізацію Адміністрації Президента України" від 21 липня 1994 p.);

4) з часу скасування нормативного акта.

Умовою для скасування акта управління можуть бути різні обставини, але найчастіше це застарілість акта чи його незаконність. Анулює правовий акт як орган, що прийняв його, так і вищий орган.

Зміни, зупинення та скасування актів управління відбуваються з різних причин.

Зміни застосовують з метою забезпечення ефективності актів управління, внесення до них необхідних доповнень, змін, проведення додаткових заходів або видання їх у новій редакції. Прикладом цього може бути постанова Кабінету Міністрів України "Про доповнення порядку обчислення стажу державної служби" від 11 грудня 1996 р.

Зупинення дії актів управління (як тимчасовий захід) спрямовано, як правило, на забезпечення законності або доцільності в державному управлінні. Цей захід застосовують для захисту як державних і суспільних інтересів, так і громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади, їх посадових осіб. Дію актів зупиняють, наприклад, у зв'язку з поданням скарги, винесенням протесту прокурором у справах про адміністративні правопорушення тощо.

Скасування актів управління - визнання недійсності акта в цілому або окремих його положень. Відповідно до Конституції України скасовувати неправомірні акти може Президент України. Він скасовує акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів АРК. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства, можуть бути скасовані Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Особливе місце в системі визнання актів недійсними (правові акти або їх окремі положення) посідає Конституційний Суд України. До його повноважень належить розв'язання питань про відповідність Конституції України: законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради АРК (ст. 150 Конституції України). За рішенням Конституційного Суду України закони та інші правові акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (ст. 152 Конституції України).

До чинних актів управління висувають певні вимоги. Акти управління повинні обслуговувати сферу соціальних, духовних, політичних і економічних потреб. Вони мають бути оптимальними, доцільними, соціально справедливими й ефективними. Ефективність управлінських рішень - це результат, зіставлений з витратами на реалізацію цих рішень. Вона залежить від різних чинників: організації, мотивації, кваліфікації кадрів, забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами тощо. Акти повинні передбачати як безпосередні, так і соціальні наслідки в перспективі. Стосовно конкретної ситуації акти управління мають забезпечувати реалізацію норм Конституції, постійно переглядати попередні рішення в світлі виникнення нових проблем і нового підходу до них з урахуванням сучасних обставин.

Акти управління повинні відповідати певним обов'язковим юридичним вимогам:

1) нормативно-правові акти приймають на основі Конституції України й мають відповідати їй;

2) органи виконавчої влади можуть видавати акти тільки з питань, віднесених до їх компетенції, і в межах своїх повноважень;

3) акти повинні відповідати меті, приписам і вимогам законодавчого акта, з приводу виконання якого вони прийняті;

4) акти мають видавати в установлених порядку та формі.

Це свідчить про основну вимогу - законність акта управління, тобто відповідність його приписів, форми та порядку видання обов'язковим вимогам Конституції та іншим нормам чинного законодавства України.

Письмові акти повинні відповідати певним організаційно-технічним вимогам, а саме: ставити перед виконавцями завдання, сформульовані не в загальних фразах, а конкретно. Це передача підлеглим можливих настанов стосовно засобу виконання завдання, створення для виконавців мотиваційних ситуацій, а також умов для виконання завдання.

Правові акти мають бути видані у формі, передбаченій чинним законодавством. Такі форми є обов'язковими, якщо вони визначені в Конституції України, положеннях, кодексах, статутах, правилах, інструкціях. До організаційно-технічних належать вимоги щодо реквізитів актів управління. Вони повинні містити вказівки на виконавців (адресатів) і авторів акта (адресантів), дату прийняття акта та строки його виконання, відповідні підписи, штампи, печатки.

Вимоги конституційного та лінгвістичного характеру полягають у тому, що акти повинні бути викладені державною мовою (ст. 10 Конституції України), грамотно, чітко, конкретно, ясно, зрозуміло для виконавців.

Акти обов'язкові для виконання всіма, кому їх адресовано, з моменту набрання ними чинності. Акти управління, видані з порушенням вимог, які ставлять до них, є дефектними. Дефектні акти можуть бути нікчемними або заперечними.

Нікчемні акти управління - це акти незаконні. Вони не породжують ніяких юридичних наслідків, не повинні виконуватися, їх юридична неспроможність є явною. Згідно з конституційними положеннями ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За видання та виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст. 60).

Заперечні акти - це такі, що містять певні недоліки, проте останні не позбавляють їх юридичної сили, але можуть бути оскаржені зацікавленими суб'єктами права.

Після оскарження або опротестування акт може бути визнаний або правомірним, законним (після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації заперечні акти підлягають виконанню, на відміну від нікчемних актів.

3. Види актів управління

У теорії адміністративного права правові акти державного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:

* За юридичними властивостями;

* За межею дії;

* За характером компетенції органів, які приймають акти;

* За положенням органів, що видають акти, за ієрархією.

*Розглянемо класифікацію цих критеріїв.[10 c.38]

За юридичними властивостями усі правові акти державного управління поділяються на дві великі групи: нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адміністративного права).

Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Правотворче призначення - важлива властивість нормативних актів. Нормативний акт не просто викладає відповідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.

Правотворча роль нормативних актів державного управління знаходить прояв у:

- конкретизації норм вищої юридичної сили;

- визначенні типових правил поведінки в галузі державного управління (митні правила, правила дозвільної системи);

- втіленні в життя різних соціально-економічних програм (програми приватизації);

- визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права;

- встановленні необхідних обмежень і заборон;

- формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємодії різних учасників управлінських відносин;

- забезпеченні охорони встановленого у галузі державного управління порядку відносин.

Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.

Основні ознаки акта застосування норм адміністративного права такі:

· має індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в акті припису;

· має державно-владний характер і обов'язковий для всіх, кому адресований. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою силою держави.

· завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) - суб'єкта застосування норм адміністративного права.

· спричиняє виникнення, зміну, припинення адміністративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Водночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції.

За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поділяються на такі:

- що діють на всій території без обмежень у часі.

- що діють на всій території протягом певного терміну.

- що діють на частині території без обмежень у часі.

- що діють на частині території протягом певного тер міну.

За характером компетенції органів, які видають акти, останні діляться на акти загального, галузевого і функціонального управління.

Перші регулюють управлінські відносини в усіх сферах і галузях;

другі - відносини, пов'язані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті - регулюють одну чи кілька державних функцій.

До першої групи актів державного управління належать: акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій. До другої - акти управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також керівників галузей і служб місцевих державних адміністрацій; до третьої - акти функціональних органів управління (податкова адміністрація).

За положенням органів, які приймають акти, за ієрархією, останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для різних органів управління встановлені різні назви актів.



Висновки

На сьогодні як у правовій науковій літературі, так і на законодавчому рівні відсутній єдиний підхід до визначення "правового акта управління", хоча питання інституту правових актів управління було й залишається предметом наукових дискусій фахівців з теорії права, з конституційного та адміністративного права.

Серед усіх підходів до сутності та змісту поняття "правовий акт управління" найпоширенішими є наступні варіанти тлумачення цього поняття.

* Правовий акт управління - це важлива форма управлінської діяльності (форма управління).

* Правовий акт управління - це управлінське рішення (при цьому термін "рішення" має універсальний характер і встановлює необхідність виконання конкретних дій особами та органами, яким адресоване певне рішення).

* Правові акти управління - це правові акти, і в такому разі до них можна віднести й акти, які приймаються органами законодавчої влади, місцевого самоврядування, судом, прокуратурою.

* Правові акти управління - це дії (або волевиявлення), оскільки вони можуть розглядатись як виконання певних дій правоустановлюючого або правозастосовчого характеру у сфері державного управління.

* Правові акти управління - це приписи, оскільки реальним змістом правових актів управління є правоустановлюючі та правозастосовні приписи.

* Правові акти управління - це різновид документів (юридичних, службових), оскільки ті приписи, які в них містяться, мають своє документальне оформлення

Правовий акт управління призначений упорядковувати певні суспільні відносини. Це досягається за допомогою різних способів - шляхом встановлення правових норм, виникнення, зміни та припинення правовідносин, шляхом забезпечення реалізації правових норм, правового захисту законних інтересів. Правові акти управління можуть бути основою для прийняття інших актів.

Правовий акт - акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення

Відомчий акт - підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Підзаконний нормативний акт органів місцевого самоврядування - акт-документ (постанова, рішення), що видається в межах компетенції органу місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад), який містить норми права, обов'язкові для населення самоврядованих територій, а також для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій. Це правовий акт громадянського суспільства.



Література

1. Конституція України від 26 червня 1996 року.

2. Указ Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999.

3. Указ Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999

4. Авер'янов В. Адміністративна реформа і правова наука//Право України.-2002.-№3.-с.20-27.

5. Авер'янов В. Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. - Харків, 2001. - 40 с.

6. Адміністративне право України. За ред. Ю.П. Битяка. - Харків:

7. Право, 2000.

8. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. - М.: Изд-во БЕК, 1997. - 368 с.

9. Васильєв А.С. Административное право Украинн (общая часть) -X., 2001. - С. 146.

10. Глазунова Н.И. Государственное (административное) управление: учебник - М.: ТК Велби; изд-во "Проспект", 2006. - 359 с

11. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер'янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

12. Державне управління в Україні (навчальний посібник) / За заг. ред. д. ю. н., проф. В.Б. Авер'янова. - К.: Вид-во ТОВ "СОМИ", 1999 - 265 с.

13. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. - К.: Факт, 2003. - 384с.

14. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій: - К.: Вентурі, 1996

15. Колодій А. М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 460 с

16. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

17. Мельник И.В. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. - К.: Вентурі, 2005. - 437с.

18. Общая теория государства и права: Акаем. Курс: В 2-х томах. - Т. 2: Теория права. - Под. ред. М.Н. Марченко.- М.: Зерцало, 1998. - 528 с.

19. Проценко Т. Критерії оцінки управлінської діяльності органів виконавчої влади в регіоні // Упр. сучасним містом. - 2001. - № 7-9 (3). - С. 18-22.

20. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. В 2-х т Т 2 -М., 2002. - С. 247.

21. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. - Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2002. - 653 c.

Размещено на Allbest.ru

...