Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях за законодавством Казимира Великого

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА У СФЕРІ МАЙНОВИХ ПОКАРАНЬ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ КАЗИМИРА ВЕЛИКОГО

К. Марисюк

В умовах формування в Україні правової держави та громадянського суспільства дуже важливим є глибоке вивчення та докорінне переосмислення історії та державноправового розвитку нашої країни. Серед зазначеного кола проблем виділяється група питань, пов'язаних з періодом XIV-XV ст., передусім щодо земель, які перебували під владою Польщі. На дослідження цього періоду, а точніше на вивчення кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях за законодавством Казимира Великого й орієнтована ця публікація.

Як це не видасться дивним, але серйозні вітчизняні напрацювання, пов'язані з законодавством Казимира Великого, а тим більше з питаннями кримінальних покарань, що містились у ньому, у вітчизняній науці історії держави і права взагалі відсутні. Показовим можна вважати, що одна з найвизначніших пам'яток польсько- українського права XIV ст. - Вислицький статут - фактично ігнорований вітчизняними дослідниками і досі навіть не перекладений українською мовою.

Саме тому основною джерельною базою нашого дослідження слугували праці польських авторів ХІХ-ХХ ст., таких як Я. Длугош, Р. Губе, А.З. Хельцель та ін.

Розуміючи всю складність задекларованого дослідження, а також те, що в межах однієї статті неможливо повною мірою проаналізувати всі питання, пов'язані з законодавством Казимира Великого, ми зосередимо свою увагу лише на одному питанні, а саме - на питанні кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях за Вислицьким статутом 1347 р. та за “Повним зводом статутів Казимира Великого” 1420 - 1423 рр.

Як відомо, об'єднання Польщі було завершено в середині XIV ст. в період правління короля Казимира Великого, який включив до складу держави всі історичні польські землі, крім Сілезії та Гданського Помор'я.

Першим виявом перемоги централізаторської тенденції і утворення єдиної Польської держави стало створення в XIV ст. єдиних судебників, об'єднаних згодом в Повний звід статутів Казимира ІІІ.

До правління Казимира ІІІ польські суди керувались головно нормами звичаєвого права [6]. Ці джерела на той час значною мірою вже застаріли, не віддзеркалювали нових відносин і в кожному окремому князівстві мали свої особливості. Крім того, джерелами права слугували окремі князівські розпорядження, які часто суперечили один одному. Не можна не відмітити й таке джерело польського права, як судові рішення, а точніше вироки суддів, які таким шляхом сприяли збереженню одних та відмиранню інших правових звичаїв [6].

В умовах об'єднання країни виникла необхідність у виданні загальнодержавного зводу законів, який би систематизував всі чинні закони і звичаї, надав би їм загальнообов'язкової сили на території усієї Польської держави, а також включив би у себе необхідні нові приписи.

Ця потреба в упорядкуванні законодавства чітко закріплена у ст. 119 “Повного зводу статутів Казимира Великого”: “Так як народ, що знаходиться під владою одного короля, не має користуватись різним правом, щоб він не був подібним до чудовища з декількома головами, для загального блага корисно, щоб на підставі одного й однакового права як в Кракові, так і по всій Польщі судили. Відтак, один король, одне право і одна монета у всім королівстві мають бути”.

Вислицький статут було прийнято 1347 р. у Вислиці “в четверту неділю посту, названу “Laetare” на віче малопольських баронів [2, 210], відтак він став першим кодифікованим збірником звичаєвого права Польщі. Варто зазначити, що цитований вище Я. Длугош був першим, хто зміг точно визначити зазначену дату [3, CCII].

За словами Я.В. Бандткє Стенжинські “…можна вважати статути Вислицького з'їзду 1347 р. найдавнішим зібранням регіональної правотворчості, писаного, загального, такого, що містило приписи з цивільного, кримінального права, а також з питань судового процесу” [1, 235]. Це стверджував і А.З Хельцель [3, CCIV].

До Вислицького статуту згодом було приєднано короткі устави, які видав протягом XIV ст. Казимир Великий і його наступники, котрих в літературі називають екстравагантами, а також статті, що мають характер прецедентів (преюдикати), сформульовані як казуси. Останні були, ймовірно, наслідком роботи королівських секретарів [8, 90].

Статут було написано латинською мовою. На сьогодні збереглися два його варіанти. Перший з них, поміщений в рукописі Оссолінського, очевидно походить з 1400 р. Аналогічного змісту текст, вочевидь значно пізніший за часом, пов'язують з іменем Павла Костки з Войнича, і, на думку Р. Губе, датується 1462 р. Дещо відмінний за змістом Вислицький статут побачив світ близько 1432 р. і поміщений в рукописі клерика Яна з Опатовця [4, 78].

Система покарань у Вислицькому статуті ґрунтується на грошових (майнових) покараннях. Інші види покарань, наприклад, кари на тілі, смертна кара згадуються у ньому лише у виняткових випадках. Грошові покарання умовно можна поділити на два види. Перший, який сам статут називає покараннями (poenae), встановлювали за порушення громадського порядку і спокою, охороняти який мав глава держави та суди. Другий, як оплата завданого приватним особам збитку, встановлювали у розмірі, як “раз і назавжди визначеному правом” [4, 132].

У вузькому розумінні слова, грошовими покараннями були такі:

а) Покарання, що називалося “Шість гривен” (польською - “Szeњж Grzywien”, латиною - “Poena sex marcarum”). Святослав з Войцешина у своєму роз'ясненні до Вислицького статуту визначає її розмір у п'ять грошів без двох квартників (“piкc groszy bez dwуch kwartnikуw”). Таке покарання передбачене у артикулах LII [5, XXV], LVI [5, XXVI], XCIX [5, XXXVI, C [5, XXXVI], CIV [5, XXXVI].

б) Покарання, що називалося “П'ятнадцять” (польською - “Piкtnadzieњжia”, латиною - “Poena qindecim”). Святослав оцінював його розмір у три гривни. Про це покарання йшлося у артикулах VII [5, VII] та LXXXVIII [5, XXXII].

в) Покарання, що називалося “Сімдесят” (польською - “Siedemdziesi№t”, латиною - “Septuaginta”). Святослав припускає, що його розмір міг становити чотирнадцять гривень. Їх передбачено в артикулах IX [5, VIII], XI [5, IX].

У судових книгах замість вислову, що винного засуджено до покарання “Сімдесят”, часто вживався вислів, що винний має заплатити чотирнадцять гривень (“…placi XIV grzywien”) [4, 132].

Грошовими покараннями у широкому розумінні цього терміна вважались такі виплати, починаючи з найнижчої:

а) кварта динарів (артикул XXIV [5, XVI]);

б) три гроші (артикул CIII [5, XXXVI]);

в) чотири скойці (артикул CII [5, XXXVI]);

г) дванадцять грошів (артикул XCVIII [5, XXXVI]);

д) одна гривна грошів (артикул LVI [5, XXVI]);

е) три гривні (артикул XCVII [5, XXXVI]);

є) п'ять гривень (артикул XCVII [5, XXXVI]);

ж) десять гривень (артикул XCVII [5, XXXVI]);

з) п'ятнадцять гривень (артикули XXI [5, XV], XCVII [5, XXXVI]);

и) тридцять гривень (артикули XXI [5, XV], XCVII [5, XXXVI]);

і) сімдесят гривень (латиною - “sexaginta marcas grossorum” [4, 132]). - (артикули XXI [5, XV], LIV [5, XXVI], XCVII [5, XXXVI]).

Згадує окрім того статут і конфіскацію всього майна (латиною - “spoliatio”), яку Святослав у польському перекладі називає “zlupienie”.

Стягувались ці покарання або на користь короля, або на користь суду, або на користь потерпілого. Так, наприклад, покарання “Сімдесят” у випадках, визначених в статуті, завжди йшло на користь короля. Покарання “П'ятнадцять” у трьох випадках йшло до королівської скарбниці, з них - одного разу на користь короля особисто, другого разу - на користь короля і суду, ще іншого разу - на користь короля і потерпілого. Зазвичай покарання “П'ятнадцять” призначали на користь суду та потерпілого значно частіше, ніж винятково на користь потерпілого. Врешті покарання “Шість гривень” призначалось або на користь потерпілого, або на користь суду. Конфісковане майно, згідно зі статутом, стає власністю корони. Всі інші покарання, перелічені вище, тобто відшкодування, стосувались потерпілих [4, 132].

Статут, врешті, відрізняє від покарань, призначених за злочини, покарання, названі судовими (латиною - “poenae judiciariae”). Це були грошові покарання, які сплачували підсудні за порушення приписів, що регулювали судовий порядок [4, 132].

Дещо раніше Вислицького статуту на з'їзді великопольських феодалів було прийнято самостійний Петрківський статут для Великої Польщі [9, 83]. За своїм змістом він був значно біднішим від Вислицького статуту і фіксував в головно вже наявні правові норми.

На початку XV ст., приблизно близько 1420-1423 рр. (точної дати не встановлено), Вислицький та Петрківський статути було об'єднано в єдиний кодекс, який в історико-правовій літературі названо “Повним зводом статутів Казимира Великого”. Як вірно зазначав І. Кузнєцов, з прийняттям так званих “Статутів Казимира Великого” було зроблено рішучий крок в кодифікації права в загальнопольських масштабах [10, 296].

Основу цього зводу склав Вислицький статут, який було включено повністю; Петрківський статут увійшов у звід як додаток до нього в частині, що не суперечила Вислицькому статуту. “Повний звід статутів Казимира Великого” (“Zwod zupelny Statutow Kazimiera Wielkiego”) і “Додаток до зводу статутів Казимира Великого” (“Dopolnienie zwodu 54 К. Марисюк Statutow Kazimiera Wielkiego”) разом налічують 165 [12] (відповідно до А.З. Хельцеля - 166 [3, 44-173]) статей і змістовно складаються з двох статутів; Вислицького (Малопольського) та Петрківського (Великопольського) [12].

В середині XV ст. його переклали з латини на польську. Згодом з'явилися переклади руською мовою, оскільки судебник повною мірою діяв і на території захопленої поляками Галицької Русі і в приналежному Великому князівстві Литовському Підляшшя [11, 27].

Зберігаючи назагал систему і ключові положення Вислицького статуту у сфері кримінального права, “Повний звід статутів Казимира Великого” дещо доповнює та коригує останній. Помітно це і в питаннях, пов'язаних з майновими покараннями.

Як і у Вислицькому статуті, у досліджуваному нормативно-правовому акті грошові стягнення умовно можна поділити на ті, що сплачувались на користь громадської влади (так звана вина) та ті, що йшли на користь потерпілого.

Вина, як і раніше, поділялась на три види, а саме: “шість гривень”, “п'ятнадцять” та “сімдесят”, хоча загальна кількість звернень до досліджуваних нами покарань суттєво збільшилася.

Водночас, не можна не звернути увагу на те, що якщо у Вислицькому статуті вони згадувались приблизно пропорційно, тобто майже однакову кількість разів, то “Повний звід статутів Казимира Великого” явно виокремлює одне з них, а саме - “п'ятнадцять”. Таку думку підтверджує той факт, що зазначене покарання згадується у 22 статтях (V [7, 52], XIII [7, 58], XV [7, 60], XVIII [7, 63], XXI [7, 66], XXIII [7, 68 - 69], XXIV [7, 70], LXXVII [7, 107], LXXVIII [7, 108], LXXXIII [7, 112], LXXXVI [7, 113], XCI [7, 115], XCII [7, 116], XCIII [7, 116], XCIV [7, 116], XCVII [7, 119], CV [7, 123], CXIII [7, 129], CXXXIV [7, 147], CXXXIX [7, 153], CXL [7, 154], CLI [7, 162]), тоді як покарання “сімдесят” (XXIII [7, 69], XXV [7, 71], CXXXIX [7, 153], CXL [7, 154], CLVI [7, 165]) та покарання “шість гривень” (LXXXII [7, 111], LXXXVI [7, 113], LXXXIX [7, 115], XC [7, 115], CXLI [7, 156]) - кожне лише у п'яти артикулах.

Певних видозмін зазнали й штрафи на користь потерпілого. Окрім загального скорочення звернень до них, частково змінилась і їхня система.

Відповідно до “Повного зводу статутів Казимира Великого” вона виглядала таким чином:

а) кварта грошей (артикул LXII [7, 96]);

б) пів гривні (артикул СLI [7, 162]);

в) одна гривня (артикули CXXIX [7, 141 - 142], CLI [7, 162], CLII [7, 163]);

г) півтори гривні (артикул CXXVIII [7, 140]);

д) три гривні (артикули XCVII [7, 119], CXIII [7, 129], CXVI [7, 131], CXXVIII [7, 140], CLI [7, 162]);

е) п'ять гривень (артикул XCVII [7, 119]);

є) вісім гривень (артикул CLI [7, 162]);

ж) десять гривень (артикул ХCVII [7, 119]);

з) п'ятнадцять гривень (артикули LVIII [7, 94], XCVII [7, 119], CLI [7, 162]);

и) тридцять гривень (артикули LVIII [7, 94], XCVII [7, 119]);

і) шістдесят гривень (артикули LVIII [7, 94], LXXXIV [7, 113], XCVII [7, 119]).

З наведеного переліку можна помітити три суттєві зміни. По-перше, законодавець відмовився від чотирьох найменших за розміром штрафів. По- друге, систему оцінки штрафів зведено до однієї системи грошових одиниць, відтак, із законодавства зникли не характерні для тогочасної Польщі “динари”, “стойці” тощо. По-третє, максимальний розмір штрафу на користь потерпілого знижено з сімдесяти гривень, передбачених у Вислицькому статуті, до шістдесяти.

Містить “Повний звід статутів Казимира Великого” і згадки про застосування конфіскації майна (наприклад, в артикулах LXI [7, 96], LXIX [7, 101], CXVI [7, 131]), однак і надалі чіткої характеристики зазначеного виду покарання законодавцем недано.

Підсумовуючи викладене вище, варто погодитися зі словами В. Урущака, який називає Казимира Великого першим польським законодавцем у повному розумінні цього слова [6]. Саме йому вдалося провести реформу чинного права, згідно з якого традиційне звичаєве право було підпорядковано писаному (т.-зв. королівському) праву.

Загалом же законодавство Казимира Великого виражало бажання польського короля та його наближених до перебудови правової системи Польщі з використанням як місцевих традицій, так і класичного римського права і християнської доктрини.

Відобразилось це прагнення і на системі майнових покарань, яка поєднала в собі як традиційне прагнення до охоплення нею максимального кола злочинних діянь, так і передові тенденції того часу, а саме - поєднання у санкціях статей майнових з іншими видами покарань з метою підняття ролі тілесних та інших публічно-кримінальних стягнень.

Література

правовий законодавство казимир майновий

1. Bandkie Stezynski J.W. Historya prawa polskiego. - Warszawa: W drukarni Banku Polskiego, 1850. - 749 s.

2. Dlugosz J. Dziela wszystkie. T. IV. - Krakow: Wydane staraniem Alexandra Przedzieckiego, 1868. - 556 s.

3. Helcel A.Z. Starodawne prawa polskiego pomniki. T. 1. - Warszawa: Nakladem Ksiкgarni Gustawa Sennewalda, 1856. - 699 s.

4. Hube R. Ustawodawstwo Kazimierza Wielkiego. - Warszawa: Staraniem i nakladem Redakcyi Biblioteki Umiejкtnosci Prawnych, 1881. - 305 s.

5. Statuta Wislickie. Teksty / Dodatek do: Hube R. Ustawodawstwo Kazimierza Wielkiego / R. Hube. - Warszawa: Staraniem i nakladem Redakcyi Biblioteki Umiejкtnosci Prawnych, 1881. - 305 s.

6. Uruszczak W. Statuty Kazimierza Wielkiego jako џrуdlo prawa Polskiego / W. Uruszczak // www.law.uj.edu.pl/users/khpp/dznauk_pliki/statuty.htm

7. Zwуd zupelny Statutуw Kazimierza Wielkiego z tlуmaczeniem Swiкtoslawa z Wojcieszyna / Helcel A.Z. Starodawne prawa polskiego pomniki. T. 1 / A.Z. Helcel. - Warszawa: Nakladem Ksiкgarni Gustawa Sennewalda, 1856. - 699 s.

8. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. - М.: Юридическая литература, 1980. - 560 с.

9. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002.

10. История государства и права славянских народов / Авт.-сост. И. Кузнецов / И. Кузнецов. - М.: Новое знание, 2004. - 587 с.

11. Краткая история Польши / Л. Горизонтов, В. Дьяков, Ф. Зуев, А. Манусевич и др. - М.: Наука, 1993. - 528 с.

12. Ливанцев К.Е. Полный свод статутов Казимира Великого [Електронний ресурс] // www.monsalvat.globalfolio.net/rus/dominator/kazimir_great/ivancev_kazimir/

Размещено на Allbest.ru