Лісабонський договір і Єдині європейські стандарти прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru

Лісабонський договір і Єдині європейські стандарти прав людини

О. Венецька

Конституція для об'єднаної Європи повинна була стати визначальним документом Європейського Союзу (далі - ЄС), який не тільки регулював би усю його діяльність, але й ґрунтовно реформував би сам ЄС, посилюючи інтеграцію та ствоюючи утворення, максимально подібне до державного. Але на референдумах у Франції та Нідерландах ця Конституція не одержала підтримки громадян, а отже, й не була ратифікована цими державами. Своєрідною альтернативою Конституції ЄС став Лісабонський договір, який змінив Договір про Європейський Союз і Договір про створення Європейського Співтовариства (далі - Лісабонський договір). Він був підписаний 13 грудня 2007 р. і став компромісним варіантом довгоочікуваного документа, який регулював би правопорядок оновленого ЄС.

Лісабонський договір, на відміну від Конституції, є не єдиним уніфікованим документом, який замінював би відповідні установчі договори, а джерелом змін до них. Він має таку структуру:

стаття 1 - Зміни до Договору про Європейський Союз;

стаття 2 - Зміни до Договору про заснування Європейського Співтовариства;

статті 3-7 - Заключні положення; Протоколи; Декларації.

Лісабонський договір скасовує пануючу систему “стовпів” і закріплює за ЄС статус юридичної особи. Скорочується кількість єврокомісарів і депутатів Європейського парламенту. З 2014 року передбачено голосування за кваліфікованою більшістю: для прийняття рішення необхідно отримати підтримку 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС. При цьому застосовуватимуть так званий “компроміс Іоанніна”, який дає підстави до 2017 року будь-якій групі держав-членів ЄС (але не менше чотирьох) поставити питання щодо повторного обговорення текстів офіційних документів.

З прийняттям Лісабонського договору посилюється увага ЄС до проблеми захисту прав людини. Зокрема, до преамбули Договору про Європейський Союз додано такий абзац: “Виходячи з культурного, релігійного, гуманітарного спадку Європи, з якого розвинулись універсальні цінності непорушних та неподільних прав людини, свободи, демократії, рівності, верховенства права”.

Договір доповнюється ст. 1 а такого змісту: “Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права і поваги до прав людини, включаючи права осіб, які належать до меншин. Дані цінності є спільними для держав-членів у суспільстві, для якого прегогативу мають плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність і рівність між чоловіком та жінкою”.

Окрема увага приділяється громадянам ЄС. У зміненій ст. 8 Договору про Європейський Союз зазначено, що “у своїй діяльності Союз повинен дотримуватись принципу рівності його громадян, які отримують однакову увагу від його інституцій, органів, посадових осіб і агенцій”. Встановлюється громадянство ЄС. Згідно ч. 3 ст. 8а Договору про Європейський Союз кожному громадянинові надається право участі у демократичному житті ЄС. Рішення повинні прийматись якомога відкритіше й ближче для громадянина. У ч. 1 ст. 8 а Договору про Європейський Союз закріплено обов'язок інституцій надавати громадянам та їх об'єднанням можливості висловлювати свої погляди щодо будьякої діяльності ЄС і публічно обмінюватись ними.

Зміни, що стосуються прав людини, вносять також і до Договору про заснування Європейського Співтовариства, який перейменовується на Договір про функціонування ЄС.

Так, додається ст. 5 б, в якій йдеться про те, що у визначенні та імплементації своєї політики і повноважень ЄС повинен мати на меті боротьбу з дискримінацією на основі статі, раси, етнічного походження, релігії чи переконань, неповносправності, віку або сексуальної орієнтації.

До Договору включається ст. 1 6б, у ч. 1 якої встановлено, що кожен має право на захист особистих даних.

Згідно зі ст. 16с ЄС поважає і не має упереджень щодо статусу церков і релігійних об'єднань чи громад у державах-членах згідно національного законодавства. Відповідно до ч. 2 цієї статті ЄС однаково поважає статус філософських та неконфесійних організацій згідно з національним законодавством.

Додається також новий розділ “Недискримінація і громадянство Союзу”.

Серед прав громадян вирізняють: право вільного пересування і вибору місця проживання на території держав-членів; право голосу і право висувати свою кандидатуру на виборах до Європейського Парламенту і на муніципальних виборах держав-членів на тих самих умовах, що і громадяни цих держав-членів; право на території третьої країни, яка не має дипломатичних зв'язків із їхньою державою користуватись захистом дипломатичних та консульських установ будь- якої іншої держави-члена на тих самих умовах, що і її громадяни; право петиції до Європейського Парламенту, право звернення до Європейського Омбудсмена, право звернення до інституцій та органів Союзу на будь-якій з мов Договору й одержання відповіді на тій самій мові.

Найважливішим є те, що з прийняттям Лісабонського договору нарешті зроблено конкретні кроки для реалізації давно обговорюваної ідеї про приєднаня ЄС до ЄКПЛ. Надзвичайно важливе значення у цьому випадку має нова редакція ст. 6 Договору про Європейський Союз: “1. Союз визнає права, свободи і принципи, визначені в Хартії основоположних прав ЄС від 7 грудня 2000 року, адаптованої у Стразбурзі 12 грудня 2007 року, яка повинна мати таку саму юридичну силу, як і Договори.

Положення Хартії жодною мірою не розширюють повноваження Союзу, визначені в Договорах.

Права, свободи і принципи Хартії повинні тлумачитись відповідно до загальних положень Розділу VІІ Хартії, який регулює її тлумачення і застосування, а також у чіткій відповідності до пояснень, на які посилається Хартія, щодо джерел цих положень.

2. Союз повинен приєднатись до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке приєднання не повинно впливати на повноваження Союзу, визначені у Договорах.

3. Основні права, які гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і які випливають з конституційних традиицій, спільних для держав-членів, становлять загальні принципи права Союзу”.

Отже, нарешті чітко визначено правовий статус Хартії та (що, можливо є найважливішим для захисту прав людини в ЄС) запроектовано майбутнє приєднання ЄС до ЄКПЛ.

Таку можливість досить довгий час активно обговорювали дослідники проблематики захисту прав людини в ЄС. Про приєднання ЄС до ЄКПЛ було вказано й у Конституції для об'єднаної Європи [7]. І ось тепер Лісабонським договором офіційно закріплено необхідність такого приєднання.

Цей крок вочевидь став би визначальним у становленні єдиної європейської системи захисту прав людини. Адже поки що на ЄС як на самостійне утворення не поширюється дія ЄКПЛ. Це попри те, що усі держави-члени ЄС її ратифікували. Тому нині неможливо звернутись до Європейського Суду з прав людини у разі порушення прав людини не державою-членом, а власне ЄС.

До підписання Лісабонського договору установчі договори ЄС не передбачали можливості його приєднання до ЄКПЛ, оскільки спочатку ЄС функціонував лише як економічна організація. Проблема захисту у ньому прав людини постала з подальшим розвитком та розширенням компетенції ЄС. Вперше в актах первинного законодавства ЄС ЄКПЛ була згадана у Договорі про Європейський Союз, зміни до якого були внесені Амстердамським договором. Він передбачає, що ЄС “повинен поважати основні права, гарантовані Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод” [3]. Це положення, безперечно, вказувало на визнання і необхідність дотримання ЄС встановлених Радою Європи стандартів прав людини. Але воно прямо не передбачало поширення на ЄС в цілому (тобто на діяльність інституцій, які його уособлюють і представляють) механізмів їх захисту, передбачених ЄКПЛ.

Ще у 1996 році Рада Міністрів Європейського Союзу зверталась до Суду Справедливості Європейських Співтовариств із запитом щодо можливості приєднання їх до ЄКПЛ. Тоді цей Суд вказав на відсутність такої можливості з огляду на те, що вона не передбачена в установчих договорах, а тому Співтовариство не має необхідних повноважень. Однак Суд визнав спеціальне значення ЄКПЛ для ЄС [5].

З прийняттям Хартії питання про приєднання ЄС до ЄКПЛ набуло ще більшої актуальності. Хартія стала першим документом ЄС, що регулює відповідну сферу на рівні правопорядку ЄС, а отже, і наділяє органи ЄС відповідною компетенцією [1, с. 47]. Її прийняття стало позитивним фактом у розвитку системи захисту прав людини в ЄС, але при цьому “важливим є уникнути створення альтернативної європейської системи захисту прав людини та основоположних свобод, яка б могла конкурувати з ЄКПЛ” [4, с. 92]. Інакше це мало би неабиякі негативні наслідки, оскільки руйнувалася б цілісність існуючої системи захисту прав людини, яка створювалась довгий період часу і вже сформувала свої стандарти. Проте є підстави сподіватися, що приєднання ЄС до ЄКПЛ попередить такий розвиток подій.

Ще раніше висловлювали думку про те, що приєднання ЄС до ЄКПЛ і Хартія основних прав ЄС повинні розглядатись не як альтернативи, а радше, як взаємодоповнення. На засіданні Конвенту 17 грудня 1999 р. Комісіонер ЄС Антоніо Віторіно зазначив, що прийняття Хартії основних прав не уникне приєднання ЄС до ЄКПЛ і не зробить його непотрібним [4, с. 93].

Приєднання ЄС до ЄКПЛ повинно відбутись із урахуванням особливостей природи самого ЄС, про що вказується також у Протоколі до Лісабонськго договору, який стосується ст. 6(2) Договору про Європейський Союз [6]. Зокрема в угоді про приєднання має бути звернено увагу на специфіку можливої участі ЄС в контролюючих органах ЄКПЛ. Також потрібно буде враховувати необхідність розмежування участі в ЄКПЛ самого ЄС в цілому та його держав-членів.

Як бачимо, зі змінами, що їх вносить Лісабонський договір у Договір про заснування Євроейського Економічного Співтовариства і у Договір про Європейський Союз, ЄС робить серйозні кроки у напрямі приєднання до системи захисту прав людини, створеної Радою Європи. Але передбачені зміни, зокрема і приєднання до ЄКПЛ, можна буде реалізувати лише після набуття Лісабонським Договором чинності. З огляду на проблеми із ратифікацією цього документа у Польщі та Ірландії, виникає ризик того, що Лісабонський договір може повторити долю Конституції ЄС. Такий стан, відповідно, гальмує і розвиток подій щодо закріпленого у Лісабонському Договорі приєднання ЄС до ЄКПЛ, що є негативним фактором для формування узгодженої системи захисту прав людини в Європі, яка нині є вкрай необхідною. Досягнення цієї узгодженості є питанням не суто правовим, але й політичним [4, с. 94].

Література

лісабонський договір європейський право

1. Власов А. Реалізація прав людини як принципу конституціоналізму в Європейському праві. // Юридична Україна, 4/2007. 45-50.

2. Charter of Fundamental Rights of the European Union. // http://eurlex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2007:303:0001:0016:EN:PDF.

3. Consolidated Version of the Treaty on European Union.// Official Journal of the European Communities. - 24.12.2002. - C 325/5.

4. Kruger Hans Chistian. Reflections Concerning Accession of the European Communities to the European Convention on Human Rights.//21 Penn St.Int'l L. Rev.89.Р.89-99.

5. Opinion 2/94 on Accession of the Community to the European Human Rights Convention, 1996, 2 CMLR 265.

6. Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community// http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cmsUpload/cg00014.en07.pdf.

7. Treaty establishing a Constitution for Europe. Brussels, 29 October 2004. - CIG 87/2/04 REV 2.

Размещено на Allbest.ru