Громадські об'єднання як інститут громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадські об'єднання як інститут громадянського суспільства

Матвійчук А.В

Характерною ознакою сучасних демократичних суспільств є розгалужена мережа громадських організацій найрізноманітнішого спрямування. На майже одностайну думку політологів, громадські об'єднання як інститути громадянського суспільства виступають єднальною ланкою між суспільством і державною владою, вони є формою інституціоналізації різноманітних суспільних інтересів та їх захисту на рівні публічно-правових відносин. З цієї точки зору ступінь поширення («щільності») громадських об'єднань та рівень участі в них громадян може розглядатись як один з основних показників розвиненості громадянського суспільства, хоча, безумовно, не слід шукати якогось однакового для всіх країн математичного значення цього показника.

Питання сутності і типологізації громадських організацій у вітчизняній літературі розглядали Т. Базовкін, О. Лісничук, Г. Новичков, О. Ярош та інші. Щодо громадських організацій національних меншин, то вони виступають, як правило, лише основою досліджень політико-правових аспектів захисту прав національних меншин (О. Антонюк, Н. Беліцер, В. Никитюк, Ю. Римаренко, М. Шульга, Л. Шкляр) та етнонаціональних відносин в Україні (В. Євтух, В. Котигоренко, І. Кресіна, О. Майборода, Р. Чілачава).

Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять такі компоненти інституційного плану як: «добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади; незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут; у певному аспекті - вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів; залежні від громадськості елементи судової правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо)» [1 ,с.8].

Говорячи про такий інститут суспільства як громадські організації, необхідно, перш за все дати визначення поняттям «громадська організація», «неурядова організація», «недержавна організація», оскільки в науковій літературі ці поняття вживаються як тотожні.

У сучасних міжнародних правових документах щодо громадських організацій використовується назва «неурядові організації» (nongovernmental organizations, NGOs). Зазначити, що зміст понять «неурядові організації» у Західній Європі та країнах СНД не зовсім збігається. У західноєвропейському контексті уряд не підмінює собою державу. Тому інколи можна зустріти поняття «недержавна організація», що є іншим варіантом перекладу англійського терміну [2,с.95].

У Законі України «Про об'єднання громадян» вживається поняття «громадська організація» і дається наступне визначення: «громадська організація - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів» [3,с.504].

Крім цього, існують професійні спілки, релігійні, кооперативні організації; об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради й комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян. Все це розмаїття загалом підпадає під категорію об'єднань громадян (хоча, в силу їх специфіки, у правовому відношенні їх діяльність регулюється різними законами).

Проблема пострадянського суспільства та України зокрема, що розвиток громадянського суспільства почався наприкінці 80-х p. XX ст. після довготривалого тоталітарного режиму Комуністичної партії. Зміни, що відбулися наприкінці 1980-х p., були викликані економічними, екологічними та соціальними проблемами, серйозність яких посилилася після Чорнобильської катастрофи. Влада була нездатна контролювати значне зростання спонтанного громадянського руху, що кинув виклик комуністичній системі країни. З розпадом СРСР основні демократичні права, включаючи свободу слова, свободу інформації та право на об'єднання громадян, були визнані в Україні одразу після здобуття нею незалежності. Закон України «Про об'єднання громадян» (1992) став каталізатором швидкого росту громадських організацій. Українські громадяни почали використовували нові можливості для заснування незалежних від держави, відкритих організацій.

На сучасному етапі кількість громадських організацій в України становить більше 30000. Найпоширенішою сферою діяльності громадських організацій є розроблення та впровадження освітніх і навчальних програм, абсолютна більшість громадських організацій протягом останніх років брала участь у тій або іншій програмній діяльності. Створення та діяльність громадських організацій регулюється Законом України «Про об'єднання громадян». За цим Законом «громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян» [3,с.504].

Окремі громадські організації в Україні можуть бути також зареєстровані та діяти на підставі Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Зокрема це стосується тих організацій, які надають матеріальну фінансову допомогу (гранти) з метою «сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища» [3,с.292].

He підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини.

Залежно від територіальних меж діяльності створюються громадські організації із загальноукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах створювати або вступати у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу. Згідно із Законом У країни «Про об'єднання громадян» засновниками громадських організацій можуть бути громадяни У країни та інших країн, особи без громадянства, які досягли 18 років, а щодо молодіжних та дитячих організацій - 15 років. Членами громадських організацій, за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних і дитячих громадських організацій повинен відповідати характеру їхньої діяльності. Учасниками деяких організацій, наприклад, наукових, можуть бути також колективні члени.

Громадські організації діють на підставі статутів, прийнятих на загальних зборах їх членів. Офіційне визнання (легалізація) організацій здійснюється реєстрацією в органах, зазначених у ст. 14 Закону «Про об'єднання громадян», або повідомленням про створення цих органів. Відмова в реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. З моменту реєстрації громадська організація визнається юридичною особою, тобто може бути учасником цивільно-правових відносин, набувати від свого імені майнових та особистих прав, а також бути носієм інших прав, передбачених ст. 20 Закону «Про об'єднання громадян».

З цього моменту вона набуває права засновувати підприємства, а також інші господарські організації із статусом юридичної особи, які необхідні для виконання її статутних цілей. Власністю громадської організації є кошти та інше майно, передані їй засновниками, членами або державою, набуті від вступних внесків, пожертвувані громадянами та організаціями, а також набуті внаслідок діяльності створених підприємств, господарських організацій, за рахунок власних коштів або на інших засадах, не заборонених законом. За порушення законодавства до громадських організацій можуть бути застосовані покарання у вигляді попередження, штрафу, тимчасової заборони діяльності або окремих видів її примусового розпуску (ліквідації) [3,с.504].

Слід відмітити, що відповідно до українського законодавства громадські організації можуть бути як прибутковими (і підлягати стандартній системі оподаткування), так і неприбутковими (і, отже, користуватися певними преференціями). Прибуткові громадські організації складають незначну частку від їх загальної кількості і не стикаються з проблемами законодавчого визначення виключного переліку видів доходів, порушення яких призводить до втрати неприбуткового статусу. Неприбуткові громадські організації в Україні розподіляються на 8 типів, які визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР [19]. Кожен тип громадських організацій відповідно до закону має дозволені види доходів, які істотно різняться для різних їх типів. Отримання інших видів доходів окрім визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відповідним наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ» від 11 липня 1997 року № 232 призводить до втрати громадськими організаціями статусу неприбуткової організації та застосування до неї штрафних санкцій [4].

З 1 січня 2004 року ситуація із законодавчим регулюванням діяльності громадських організацій різних типів суттєвим чином змінилася у зв'язку з набуттям чинності новою редакцією Цивільного кодексу України. Задля приведення законодавства у відповідність з його вимогами було розроблено Закон України «Про непідприємницькі організації» [4]. Закон установлює організаційно-правові форми непідприємницьких організацій та вимоги до процедур їх заснування, реорганізації, ліквідації, а також визначає суспільно-корисну організацію колективної чи приватної форми власності. За цього закон жодним чином не торкається статусу неприбутковості громадських організацій, що є коректним, оскільки відповідає нормам закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ [4].

Необхідно відзначити, що Господарський кодекс У країни, який набув чинності з 1 січня 2004 року, розглядає всі громадські організації як суб'єкти господарювання (у ст. 55 визначено, що господарські організації - це юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу У країни, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку). Своєю чергою, й Господарський кодекс вводить поняття «неприбуткової організації у сфері господарювання», хоч і не регламентує умов набуття неприбуткового статусу.

З 1 липня 2004 року вступив у дію Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-1V, відповідно до якого будуть реєструватися всі громадські організації [4].

Відповідно до Закон України № 997-V від 27.04.2007 р. (набрав чинності 20.06.2007 р.) «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» [5]. Але слід зазначити, що очікувати на вирішення проблем громадських організацій лише законодавчими актами не варто.

Проблеми заснування громадських організацій перебувають у сфері дії Цивільного та Господарського кодексів, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», а також закону «Про непідприємницькі організації». Проблеми фінансування громадських організацій охоплюються податковим законодавством і регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», хоча вони могли б регламентуватись окремим спеціальним законом про оподаткування неприбуткових організацій, який доцільно було б розробити та прийняти.

Проте розбіжності у визначенні об'єктів регулювання в Цивільному і Господарському кодексах призводить до того, що громадські організації опиняться в законодавчо-невизначеному просторі. Законом У країни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не передбачено статусу об'єднань громадян (місцевих, всеукраїнських, міжнародних).

У науковій літературі мають місце різноманітні визначення понять «громадська організація», «недержавна організація», «неурядова організація». Але в більшості вони є синонімічними. Так, на думку Л. Лойко: «Громадські організації - це формалізовані самодіяльні (неурядові) неприбуткові об'єднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав» [6,с.51].

У такому широкому значенні до розряду громадських організацій потрапляють досить різні за суттю інституції - політичні партії, власне громадські організації, організації за інтересами, благодійні фонди тощо. Вочевидь, ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку, не можна не бачити їх спільної сутності як організацій громадянського суспільства.

«Неурядова організація (НУО), - на думку С.Г. Рябова, - громадське об'єднання індивідів або груп, яке бере участь також у політичній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин)» [7,с. 189].

«Неурядові організації - локальні, національні чи міжнародні об'єднання людей, діяльність яких здійснюється з ініціативи громадян, а не із санкції чи вказівки уряду, й не має на меті отримання прибутку. Неурядові організації виконують широке коло функцій таких як захист прав людини, надання допомоги біженцям, боротьба за роззброєння, здійснення дослідницьких та освітніх заходів» [8,с.567].

На думку О. Голіченко, відповідно до західних джерел, можна виділити наступні види громадських організацій:

власне громадські організації (civil society organizations) - формальні та неформальні групи індивідів або асоціації, які не належать ні владним ні бізнесовим структурам;

недержавні організації (non-governmental organizations) - недержавні організації часто ототожнюють з поняттям громадянського суспільства. Насправді вони складають лише верхівку «айсберга» громадянського суспільства. Вони працюють над питаннями надання допомоги у питаннях захисту прав людини, екологічної безпеки, тощо. Розрізняють недержавні організації з членством та без нього;

недержавні організації з розвитку (non-governmental development organizations) - це такі організації які займаються пошуками шляхів залучення коштів в цілях розвитку певного регіону. Наприклад, такі організації міжнародного масштабу як CARE, Caritas, Novib, Oxfam. Розрізняють організації північного та південного типів. Північні - працюють тільки у напрямку розвитку регіонів. Південні залучаються і до інших проектів на місцевому рівні;

регіональні організації (community-based organizations) - це невидимий шар «айсбергу» громадських організацій, що знаходиться під шаром недержавних організацій. Зазвичай - це організації з членством, які розташовані і діють в певному регіоні. Регіональні організації не є завжди формально зареєстрованими. Вони складаються з гуртків, груп інтересів, клубів. Ці організації працюють на волонтерських засадах, хоча і отримують гранти від недержавних організацій;

представницькі недержавні організації (advocacy NGOs) - організації, що не мають індивідуального членства, а складаються з професійних груп або регіональних недержавних організацій, які прагнуть розширити свої права шляхом колективних зусиль в місцевих асоціаціях та державних структурах. Вони можуть мати місцевий, регіональний, національний та міжнародні масштаби. Представницькі організації забезпечують тренінги, збір інформації та проведення досліджень для своїх членів;

асоціації груп інтересів (interest group associations) - це асоціації професіоналів. Профспілки найбільш повно репрезентують цю групу організацій. Інші недержавні організації відрізняються від профспілок тим, що вони є формально відповідальними тільки перед собою, тоді як профспілка звітується перед своїми членами [9,с.28-30].

Підсумовуючи подані тлумачення термінів «громадянська організація», «неурядова організація», «недержавна організація» та інших, можна зробити висновок, що найдоцільнішим в даній роботі буде використання терміну «громадська організація», оскільки дане поняття має місце в Законі України «Про громадські об'єднання», а також є найбільш вживаним і традиційним для українського суспільства.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p., закріпила право громадян на вільне об'єднання в політичні партії і громадські організації. Професійні союзи також визнано громадськими організаціями, «що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності». Усі об'єднання громадян рівні перед законом (с.т.36) [10,с.7-8].

Можна виокремити найбільш суттєві елементи правового статусу громадських організацій згідно з українським та міжнародним законодавством: правосуб'єктність громадських організацій, що базується на міжнародно визнаній правосуб'єктності кожної людини і праві кожного індивіда на свободу створення асоціації; персональне членство (міжнародні норми розглядають право на свободу асоціації як право індивіда); добровільність; недержавний характер; законність організації та її діяльності; некомерційна мета; можливість обмеження права на асоціацію в окремих випадках у порядку, встановленому національним законодавством.

Сьогодні можна виокремити такі головні проблеми, що стоять перед громадськими організаціями: недостатність людських ресурсів; нестабільне фінансування, через що деякі організації мають припинити свою діяльність або лишаються тільки на папері; крім того, постійний пошук джерел фінансування штовхає громадські організації на зближення з бізнесовими і державними організаціями, що призводить до втрати незалежної позиції; недостатня розвиненість горизонтальних зв'язків між громадськими організаціями (обмін інформацією, проведення спільних заходів) внаслідок того, що кожна з них займає окрему нішу, є практично самодостатньою і діє самостійно; практика створення громадської організації під окрему політичну особу для реалізації її власних інтересів, а не виконання соціальної місії та суспільної функції; як правило, такі організації існують формально і з'являються на арені лише тоді, коли в цьому є політична потреба; маловпливовість. Реальну змогу впливати на рішення Уряду та місцевих органів влади мають лише обмежено коло організацій; брак професіоналів високої кваліфікації. Зараз немає достатньої кількості спеціалістів, які можуть залучатися громадськими організаціями до співпраці, а послуги тих фахівців, які є, потребують високого рівня оплати.

Недостатньою є увага до громадських організацій з боку держави. Державні структури частіше сприймають їх як небажаного прохача, а не як рівноправного партнера, не виявляють бажання до співпраці взагалі або, в кращому разі, відводять громадським організаціям роль другорядного партнера. За таких умов особливого значення набувають такі пріоритети, як забезпечення належних правових та інституціональних підвалин становлення громадянського суспільства, підтримка громадських організацій різних типів, діяльність яких спрямована на утвердження демократичних цінностей у суспільстві, координація діяльності місцевих органів виконавчої влади щодо співпраці з громадськими організаціями. Тому проблема законодавчого регулювання механізмів взаємодії громадських організацій з державними інституціями є однією з найбільш пріоритетних у цій сфері.

Для детальнішого вивчення сутності громадських організацій необхідно визначити, які саме види організацій існують. Слід зазначити, що детальна класифікація громадських об'єднань в політологічній науці практично не розроблена - на відміну, скажімо, від класифікації політичних партій (щоправда, і в останньому питанні існує значна розбіжність думок). Пояснити це можна, з одного боку, величезною розмаїтістю цих інститутів громадського життя як всередині країн, так, особливо, між різними країнами. Існує значна різниця між американською практикою, яка ґрунтується на принципах плюралізму і визначена історично тим, що нові жителі американських штатів були об'єктивно змушені об'єднуватися в асоціації для досягнення як абстрактних політичних, так і щоденних практичних цілей поза будь-яким впливом або контролем держави, і це виробило певні навички самоорганізації для вирішення політичних і суспільних питань [ 11,с.5-7].

Класифікація є важливим аспектом аналізу громадських організацій. Вона допомагає визначити суспільну роль цих організацій, передбачити можливі напрями та наслідки їх активності. Класифікація здійснюється на підставі різних критеріїв. Найголовнішими з них є такі: ступінь організованості, мета і спрямування групової діяльності, а також способи їх дій. Вони є підставою для поділу громадських організацій на захисні, проблемні та інституційні, жорстко організовані і розмиті, легальні й нелегальні тощо [12,с.23].

Найпоширенішими і найтиповішими є групи асоціативного типу, що створюються задля артикуляції, захисту і задоволення власних потреб та інтересів. Вони мають чітку формальну структуру і правовий статус. До таких груп належать профспілки, бізнесові спілки (Українська спілка промисловців та підприємців), молодіжні, жіночі, етнічні, релігійні об'єднання, товариства споживачів, асоціації для проведення вільного часу та інші. Іноді до громадських організацій відносять лобістські організації та групи тиску. Але специфіка останніх полягає в їхньому посередництві (а не захисті своїх власних інтересів), зорієнтованості на політичну владу та відсутності неполітичних форм діяльності.

Незважаючи на відмінності та множинність громадських організацій, для них усіх характерні певні спільні риси, а саме: колективний характер діяльності; добровільність асоціації; принаймні спорадичне здійснення впливу на політичну владу; відсутність претензій на здобуття політичної влади. Саме за цими ознаками ми й відрізняємо їх від усіх інших угрупувань у суспільстві. Класифікація громадських організацій окрім обліку дає змогу змалювати загальну картину існуючої мережі горизонтальних зв'язків між членами суспільства, визначити, які форми суспільної активності є більш, а які менш розвиненими.

Оскільки діяльність організацій дуже багатогранна, і вони вступають у найрізноманітніші суспільні зв'язки з іншими під структурами суспільства, то критеріїв такої класифікації може бути багато. Найголовнішими серед них є: суб'єкт та об'єкт діяльності, сфера діяльності, вид і спрямованість діяльності, мета організації тощо [25].

За суб'єктом діяльності виділяємо жіночі, молодіжні організації, об'єднання ветеранів, пенсіонерів тощо. У цьому випадку нас передусім цікавлять відповіді на питання: хто об'єднався і заради чого об'єдналися? Критерієм класифікації тут є мета організації. Наприклад, розв'язання проблем, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС, - це настільки важлива мета, що, незалежно від того, хто і як буде діяти, вона об'єднує в окремий клас усі організації, спрямовані на її досягнення.

Важливим є питання, в якій сфері суспільного життя діють організації, а критерієм в цьому випадку слугує сфера діяльності. Від критерію залежить конкретний зміст того, що люди роблять: чи це кредитна спілка, яка допомагає своїм членам розв'язувати фінансові проблеми, чи танцювальний клуб, в якому молодь проводить свій вільний час. За цим критерієм ми виділяємо культурно-освітні, екологічні, соціальної допомоги, спортивні організації тощо [12,с.23].

Ще один критерій - за типом і спрямованістю діяльності організації стосовно того суб'єкта, який її утворив. Це може бути благодійна діяльність, спрямована на допомогу іншим, на те, щоб допомогти людям, які не можуть з певних причин (через брак сил, ресурсів, гарантованих прав) захистити себе самі. Прикладом можуть бути організації, що допомагають інвалідам, малозабезпеченим, потерпілим від якогось лиха, правозахисні групи тощо.

Іншою є діяльність, спрямована на захист власних групових інтересів. Працівники об'єднуються з цією метою у профспілки, знедолені групи утворюють свої організації, щоб спільно, громадою домагатись врахування своїх інтересів чи задоволення потреб. Є й такі організації, діяльність яких спрямована на розв'язання проблем, з якими стикаються люди, власними силами членів об'єднання (такими є гаражні кооперативи, кредитні спілки). Діяльність може бути також спрямована на задоволення потреби в саморозвитку, відпочинку і розвагах. Ця потреба реалізується через утворення об'єднань «за інтересами» або аматорських спілок та клубів [13,с,3].

Існує ще один тип діяльності, спрямованої на розв'язання загальносуспільних проблем: реформування освіти або економіки, впровадження певних ініціатив тощо. Ці організації близькі до громадсько-політичних рухів і часто переростають в них.

Найістотнішою характеристикою будь-якої організації, на нашу думку, є усе ж таки тип діяльності, що визначається її спрямуванням та змістом. Відповідно до цього загальна типологія громадських організацій буде мати наступний вигляд:

Організації, діяльність яких спрямована на самих себе: а) захисні, що найчастіше виступають як групи тиску, котрі домагаються врахування своїх інтересів на урядовому рівні; б) самодопомогові; в) аматорські.

Організації, діяльність яких спрямована на інших: а) благодійні фонди; б) благодійні організації; в) правозахисні групи; г) громадсько-політичні й політичні організації та рухи [ 14,с. 17].

Класифікація за виконанням функцій дає можливість виділити наступні типи організацій громадянського суспільства: об'єднання за інтересами («аматори», «колекціонери» тощо); об'єднання, які виконують економічні і соціальні функції (профспілки, самоврядні професійні організації та союзи, асоціації бізнесменів та споживачів); групи, в центі яких перебувають політичні та громадські свободи і обов'язки (так звані сторожові) [15,с.6].

У світовій практиці має місце класифікація громадських об'єднань за такими критеріями як:

за рівнем політизованості чи місцем у політичній системі (політичні партії, громадсько-політичні організації, громадські організації за інтересами);

за рівнем комерціалізації (некомерційні та неприбуткові організації, благодійні фонди, кооперативи);

за характером організованості (партії, рухи, організації);

за ступенем ієрархії (місцеві, регіональні або загальнодержавні організації; первинні організації чи їх об'єднання, асоціації);

за напрямом діяльності, сферою інтересів (професійні, демографічні, творчі, спортивні, культурно-просвітницькі, науково-технічні тощо);

за рівнем стабільності (постійно діючі або тимчасові) [16,с.132].

При класифікації громадських об'єднань слід брати до уваги і їх місцевий, регіональний або загальнодержавний статус, На думку Ласоціка Збігнєва громадські організації можна класифікувати наступним чином:

організації самодопомоги - їхня специфіка зводиться до того, що вони працюють тільки для своїх членів (організація пенсіонерів X в місті V);

опікунські організації - декларують послуги для всіх, хто їх потребує, або лише для певних категорій осіб (організація опіки над глухими дітьми);

представницькі організації - найчастіше представляють інтереси якоїсь спільноти (громадський комітет мешканців вулиці X);

організації меншин - тут представлені інтереси людей з рисами, що відрізняють їх від інших (організація гомосексуалістів);

організації, створені ad hoc - виникають для здійснення конкретної акції (організація, що збирає підписи під петицією);

організації, що займаються хобі та відпочинком - задовольняють специфічні потреби членів та інших людей, зацікавлених даною сферою діяльності(філателістична організація);

цільові організації - найчастіше виконують певні функції, доручені владою (організація, що займається охороною парку);

«традиційні» організації - в широкому змісті як щодо завдань, так і до людей, що підпадають під дію такої організації (скаутська організація) [17,с.6-7].

На нашу думку, кожна класифікаційна система має свої переваги і кожна дає змогу уважно придивитися до природи громадянського суспільства і громадського сектору. Проте жодна окрема система не зможе охопити всього розмаїття діяльності у цій сфері. Більш того, класифікації, які були чіткими в один із періодів, стають менш чіткими в інші часові відрізки. Наприклад, тенденція до комерціалізації соціально активної держави, яка спостерігається в останні роки, спричиняла розмивання меж між державним, приватним і доброчинним. А це призвело до того, що отримало назву «гіпотези розмитого сектора», в якому у громадянському суспільстві настає безлад і плутанина.

Ознакою існування громадянського суспільства є наявність та дієвість громадських організацій. Громадські організації - добровільні масові об'єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного воєвиявлення для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних, спортивних, вікових та інших спільних інтересів. Це формалізовані самодіяльні (неурядові) неприбуткові об'єднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав. Характерною ознакою громадянських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно-структурне забезпечення, що власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

За своєю природою і характером діяльності громадські організації не є політичними. Однак сама по собі їх діяльність може набувати політичного характеру, оскільки вони об'єднують людей, котрі входять до різного спектру політичних сил, і навіть рідко становлять собою потенційну базу для виникнення на їхній основі нових політичних партій.

Діяльність громадських організацій корисна і потрібна для суспільства оскільки вони допомагають людям у повсякденному житті розв'язувати безліч проблем, відкривають широкі можливості для суспільно-політичної ініціативи громадян, для здійснення ними самоврядування. Проте це нерідко стикається з перешкодами. Ці перешкоди можуть бути як зовнішніми за походженням, наприклад тиск або непродумана політика держави, так і внутрішніми, які виникають внаслідок викривлення чи ухилення від принципів на яких базується діяльність громадських організацій як «прояву» громадянського суспільства.

Створення класифікацій і типологій, фактично, є спробами побачити загальне в різних організаціях, звести множину громадських організацій до якихось загальних класів чи типів. Це допомагає визначити суспільну роль цих організацій, передбачити можливі напрями та наслідки їх активності.

Список використаних джерел

громадський організація державний інституція

1. Колодій А. Ф. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу) / А.Ф. Колодій // Електронний незалежний культурологічний часопис «І». - 2001. - № 21.

2. Нікітін В.В. Ресурсний потенціал становлення громадянського суспільства в Україні / Нікітін В. ІЗ. - X.: Магістр, 2006. - 247 с.

3. Збігнєв Л. Кілька зауважень про роль неурядових організацій у демократичній державі / Л. Збігнєв; [пер. Л.Довган]. - Львів : Т-во Лева, 1998. - 10 с.

4. Веб-сторінка Державної податкової адміністрації України: http://www. sta.gov.ua

5. Веб-сторінка офіційного інтернет-представництва президента України: http: //www.president.gov.ua

6. Лойко Л. Типологічне позиціювануя національних організацій в інсти- туціональній структурі громадянського суспільства Л. Лойко // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5. - С.51-60.

7. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или Принципы политического права // Об общественном договоре: Трактаты; [пер. с фр.] - М.: КАНОН-пресс; «Кучково поле», 1998. - 414 с.

8. Політологічний словник / [ред.-упоряд. О.Д. Авдеенко, О.В. Антонюк, О.В. Бабкіна та ін. - К.: Міжрегіон. акад. упр. персоналом. 2005. - 791 с.

9. Аналіз українського законодавства, що впливає на розвиток третього сектору: Доп. підгот. для Світ. Банку Міжнар. центром некомерц. права / [Н. Боржелі, А. Ткачук]. - К: [Леста], 2002. - 112 с.

10. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. - K.: Школа, 2006. - 64 с.

11. Боренько Я. Плюралізм як основна риса американської системи груп інтересу / Я. Боренько // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - Л. - 2002. - Вип. 4. - С.5-7.

12. Органи самоорганізації населення: створення, легалізація, організація діяльності: Нормат. акти, навч.-метод, матеріали / [В.В. Кравченко, Н.В. Кравченко, В.С. Лісовик та ін.; ред. В.В. Кравченко - K.: Атіка, 2004. - 175 с.

13. Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича. - K., 1993.

14. Білецький В. Громадські організації та їх роль у житті суспільства / В. Білецький // Схід. - 1997. - № 8. - С.16-19.

15. Боренько Я. Плюралізм як основна риса американської системи груп інтересу / Я. Боренько // Вісник Львівського університету. Серія : філософські науки. - Л. - 2002. - Вип. 4. - С.5-7.

16. Дослідницькі неурядові організації Центральної Європи / [укл. І. Климпуш, О. Сторожук та ін.]. - K.: «Агентство «Україна», 1998. - 302 с.

17. Збігиєв Л. Кілька зауважень про роль неурядових організацій у демократичній державі / Л. Збігиєв ; [пер. Л.Довган]. - Львів : Т-во Лева, 1998. - 10 с.

Размещено на Allbest.ru