Держава та громадянське суспільство у реалізації молодіжної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Держава та громадянське суспільство у реалізації молодіжної політики

Як засвідчує практика, молодіжна політика здійснюється не самопливом. В її формуванні та реалізації беруть участь держава і громадянське суспільство. І хоча обидва чинники в принципі діють в одному напрямі, їх роль в стратегії молодіжної політики є далеко не тотожною. Зупинимось на цьому більш детально.

В. Крикунова, виходячи з принципу суб'єктності молодіжної політики, аналізує два її види. Перший вид - державна молодіжна політика, де суб'єктом є держава в особі його спеціальних органів, діяльність яких більшою чи меншою мірою пов'язана з розвитком людини (освіта, культура, фізичний розвиток, праця, дозвілля і т.д.). У держави є можливість опертися в своїй молодіжній політиці на певну ідеологію - систему поглядів, ідей, в яких виражається відношення до існуючих проблем і протиріч; на систему права, що нормативно закріплює базові параметри ідеального проекту (образу) молодої людини і молоді, що відповідає викликам історії і потребам розвитку людини і суспільства.

Другий вид - суспільна молодіжна політика, в якій суб'єктом є різні партії, профспілки, бізнес-співтовариства, ЗМІ, молодіжні об'єднання, самі молоді люди. Різні суспільні сили можуть будувати молодіжну політику, виходячи з власних ресурсів. Молодіжна політика політичних партій, суспільних об'єднань обмежена їх правовими можливостями, але має важливий напрям розвитку, який полягає в тому, що виробляється якась ідеальна модель (нормативний образ) молодої людини, молоді, яку організація (корпорація) прагне представити всьому суспільству як еталон [I, С. 280].

На думку Р. Сторожук, успішність реалізації державної молодіжної політики залежить від того, чи буде вдосконалено механізми реалізації цієї політики, що гнучко поєднують правові, державно-владні складові як на рівні компетентних органів державної влади, так і на рівні органів місцевого самоврядування, які забезпечують управління, координацію у молодіжній сфері та реалізацію державної молодіжної політики, а також громадські інституції, діяльність яких є важливою умовою залучення широких верств населення, насамперед молоді, до вирішення загальносуспільних завдань, формування механізмів соціальної самоорганізації громадян, їх громадянсько-правової свідомості та відповідальності, с. 14].

Активізація співпраці держави та громадськості в рамках молодіжної політики, згідно Р. Сторожук, має передбачати:

• підвищення суб'єктності молодіжної спільноти;

• стимулювання громадської активності молоді;

• сприяння долученню молоді до процесу розробки та реалізації молодіжної політики;

• якісне покращення інформаційної складової молодіжної політики шляхом забезпечення багатовекторної взаємодії між різними суб'єктами молодіжної політики, використання різних засобів в ході поширення інформації, сприяння орієнтації інформації на конкретні категорії молоді.

• розробку критеріїв для оцінки ефективності державної молодіжної політики

• моніторинг результатів реалізації державної молодіжної політики [2, с. 15-16].

Розглядаючи функціональні особливості державної молодіжної політики як механізму, за допомогою якого держава вступає у взаємовідносини з молоддю, М. Головатий вважає, що вона має базуватися на наступних принципах.

Принцип участі. Тобто суб'єктом розробки і реалізації державної молодіжної політики мають бути, перш за все, самі молоді громадяни, їх об'єднання, організації.

Принцип гарантій. Згідно з ним держава має надавати всім молодим громадянам мінімум державних соціальних послуг, які стосуються освіти, виховання, духовного і фізичного розвитку, професійної підготовки і працевлаштування. Подальший розвиток особи, її самореалізація - то насамперед зусилля самої людини, її самовдосконалення. Його можна стимулювати різними способами, в тому числі кредитуванням, системою раціональних пільг, визначенням і заохоченням кращих і кращої діяльності.

Принцип соціальної компенсації. У даному випадку йдеться про правовий та соціальний захист саме тих молодих людей, які за власним соціальним статусом та станом здоров'я самі не спроможні про себе подбати (діти з неповних чи багатодітних сімей, сироти, молоді інваліди тощо). Крім того держава, на думку М. Головатого, не повинна брати на себе обов'язок дати максимум гарантій для молоді виключно з «власної кишені». Цей принцип може активно спрацювати лише тоді, коли держава, її структури, органи виконавчої влади активно підтримують інновації самої молоді, молодіжні програми і проекти, які молодь реалізує в першу чергу власними силами.

Принцип пріоритету. В ході здійснення державної молодіжної політики мають, в першу чергу, стимулюватися і підтримуватися ті молодіжні проекти, програми, ініціативи, які сприяють розв'язанню найпекучіших проблем молоді.

Н. Метьолкіна серед механізмів державного управління молодіжною політикою виділяє законодавчо-правовий, що передбачає встановлення і застосування норм права у зазначеній сфері, та організаційно-економічний, який є сукупністю різних конкретних організаційних та економічних елементів, що мають забезпечувати ефективну діяльність державно - управлінської системи[3].

О. Кулик, аналізуючи зміст політико-управлінської діяльності держави у молодіжному середовищі, виділяє наступні її функції:

• законодавча, котрій відповідає діяльність, що полягає у встановленні норм і вимог, дотримання яких обов'язкове для всіх громадян, зокрема молоді, і покликана забезпечити функціональну стабільність суспільства;

• організаційна - управлінська діяльність у молодіжному середовищі, зміст якої полягає у створенні й дотриманні певного порядку в суспільстві, налагодженні господарських, транспортних зв'язків, мобілізації молоді на здійснення громадських справ - боротьбу зі стихійним лихом, протистояння агресії тощо;

• політична - діяльність, що полягає в забезпеченні участі молоді в політиці;

• економічна - діяльність, що полягає в участі молоді у формуванні бюджету держави, визначенні статей і розмірів державних витрат, дотації соціально необхідних галузей, впливі на експортно-імпортну політику, впровадженні економічних санкцій чи протекціонізму тощо;

• соціальна - діяльність, що передбачає задоволення потреб молоді в зайнятості, житлі, охороні здоров'я, соціальному захисті, соціальному страхуванні;

• культурно-освітня - діяльність, що полягає в організації державної підтримки участі молоді в науково-дослідній роботі, створенні й забезпеченні умов для задоволення культурних потреб, надання можливості загальної освіти, забезпечення якості освіти тощо[4].

На думку М. Перепелиці, ефективна політика щодо молоді передбачає наявність розвиненої молодіжної інфраструктури, значну й організовану частину якої складають соціальні служби для молоді. Особлива їх роль визначається здійсненням безпосередньо на місцях соціальної роботи з різними категоріями юнаків і дівчат здебільшого у складні періоди їх соціального становлення. Молодіжну інфраструктуру доповнюють організаційні структури з працевлаштування та відвернення безробіття серед молоді, мережа позашкільних навчально-виховних закладів, за місцем проживання, заклади, установи з організації дозвілля молоді, клубні заклади. Молодіжну інфраструктуру складають елементи підпорядковані не лише державним органам у справах сім'ї та молоді, а й іншим відомствам. Частина їх формує недержавний сектор, що розширюється [5, с. 12].

Важливе значення для ефективної молодіжної політики має створюваний структурами громадянського суспільства простір свободи, що є передумовою вільної активності, ініціативи молоді.

Як зазначає Ю. Криворучко, для філософського осмислення особливостей молодіжного руху принципове значення має ступінь свободи особи, який залежить від усвідомлення реальної соціальної ролі молоді та форм її впливу на суспільні умови життя. На його думку, рівень суспільно - політичної активності молоді свідчить про рівень її потреб і розуміння свободи. Важливе значення в усвідомленні свободи та перетворенні її у внутрішню потребу належить нормам, цінностям і формам функціонування сфери публічного життя конкретного суспільства, і пов'язаного з нею громадянського простору держави. Передусім це стосується усієї мережі або сітки ціннісних значень (пріоритетів), поширюваних у суспільстві засобами освіти, культури, масової інформації тощо. Свобода перестає бути абстрактним поняттям і перетворюється у сукупність конкретних ціннісних значень (пріоритетів) саме через інтерпретацію її у публічній сфері, де вона набуває реальних ціннісних ознак свобод політичної й громадянської [6, с.і 1-12].

Розглядаючи відносини держави та громадськості, О. Старинець відмічає, що державна молодіжна політика неможлива без активної участі громадських структур, передусім, молодіжних громадських організацій. Держава повинна виконувати координуючу і організаційну роль, здійснюючи правові, фінансові, інформаційні і інші функції, а молодіжні організації - виступати ініціатором змісту політичних і інших рішень, що приймаються владою, обґрунтовуючи їх суть і переконуючи в їх необхідності [7, с. 11-12J.

Таким чином, необхідною умовою ефективної молодіжної політики є політична активність та творчість молоді, яка переважно реалізується у діяльності молодіжних громадських організацій та рухів. Так, М. Головатий наголошує, що молодіжна політика в цілому реалізується через молодіжний рух, який представлений у суспільстві різноманітними молодіжними структурами, у першу чергу організаціями, об'єднаннями, рухами молоді [8, с. 135].

В. Барабаш аналізуючи процеси інституціоналізації молодіжного руху, відзначає, що молодіжний рух як різновид соціальної ініціативи та громадської активності виконує низку функцій, серед яких однією з найважливіших є залучення молоді до суспільного життя, її соціалізація у складних соціальних процесах. Участь у організованій громадській діяльності дозволяє молодій людині відчути себе частиною суспільства, де вона живе, усвідомити свої можливості та корисність своїх дій, а успішне становлення та розвиток молодіжного руху є гарантією розвитку здорового суспільства [9, с.З].

Ю. Криворучко робить акцент на ціннісний зміст молодіжного руху, що визначається вибраними молодою людиною формами громадської, культурної і соціально-політичної активності, спрямованої передусім на самоздійснення молодої людини, виявлення її творчого потенціалу. Tому, на його думку, молодіжний рух треба розуміти ширше ніж сукупність молодіжних організацій або як громадську чи соціальну активність молоді, спрямовану винятково на приватні інтереси [6, с. 15].

В. Барабаш визначає молодіжний рух як форму організованої діяльності молоді, що відображає її активну соціальну позицію щодо досягнення спільних цілей або задоволення спільних потреб, а також захисту, збереження, зміни або зміцнення системи цінностей або відносин, що склалися між членами молодіжної групи або об'єднання. На його думку, до функцій молодіжного руху можна віднести функції цілепокладання, регулятивну, інтегративну, транслюючу, комунікативну [9, с. 10].

Складність та багатоманітність феномену молодіжного руху вимагає аналізу його структурних елементів, вироблення певних критеріїв класифікації форм політичної активності та творчості молоді.

На думку В. Головенька, молодіжний рух, як і політична система суспільства в цілому, щонайменше включає в себе такі три підсистеми: інституційну або організаційно-інституційну (це державні та громадські структури, які розв'язують проблеми молодіжної політики); регулятивну або нормативну (це законодавство стосовно молодіжного руху і програмні та статутні документи самих організацій); комунікативну або інформаційну (це молодіжні засоби масової інформації, інші молодіжні видання) [10, с. 10].

К. Плоский, аналізуючи вплив молоді на розвиток місцевої демократії, виділяє наступні аспекти її участі у житті своєї громади: робота в органах місцевого самоврядування; участь у діяльності інститутів громадянського суспільства на місцевому рівні (громадські організації, місцеві осередки партій); громадська активність (участь у місцевих виборах, місцевих ініціативах); співпраця молоді з владними інститутами на місцевому рівні та участь в ухваленні рішень [11, с. 102].

Ю. Криворучко в якості ядра організаційно-інституційної сфери молодіжного руху розглядає громадські самодіяльні молодіжні організації. Організаційно молодіжний рух складається з таких громадських об'єднань молоді, як молодіжні організації та неформальні ініціативи. Молодіжний рух сучасної України можна поділити на дві групи: за статутними завданнями, тобто за метою активності (політичні, виховні, релігійні, спортивні, мистецькі та інші об'єднання) і за контингентом його учасників (дитячо - юнацькі, студентські, тощо). Окрім того, формально організований рух повсякчас доповнюється неформальними ініціативами та субкультурами молоді [6, с. 16].

В. Кулік, Т. Голубоцька та О. Голубоцький у молодіжному русі виділяють масову організовану соціально-політичну активність у вигляді організованої - в громадські організації, творчі спілки тощо - молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, іноді «молодіжної субкультури», а також вузькоцільові рухи, які взаємно доповнюються I 12.С. 661.

До організованої частини молодіжного руху В. Барабані відносить молодіжні партії, молодіжні секції, філії, «крила» при «дорослих» громадських об'єднаннях, партіях; громадські молодіжні організації (союзи, спілки, асоціації, рухи тощо), які можуть бути різними за назвою, за масштабами діяльності, але повинні обов'язково мати чотири головні ознаки: офіційно оформлене членство (причому, воно може бути у різних формах: видачі членських квитків, нагрудних значків тощо); участь членів об'єднання у створенні його матеріальної бази, у тому числі шляхом сплати вступних і членських внесків; участь у самоуправлінні об'єднання; наявність статуту об'єднання, інколи програми чи іншого програмного документа; різноманітних громадських молодіжних та дитячих фондів; любительські клуби за інтересами, що різняться як за напрямами (культурологічні, спортивні тощо), так і за формами діяльності; релігійні молодіжні об'єднання, тощо. До неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи відносяться ті молодіжні об'єднання, які не мають чітко вираженої організаційної структури, програмних документів або, як їх іще називають, «неформальні групи», «молодіжні субкультури» [13, с. 127].

Отже, центральне місце у молодіжному русі займають молодіжні громадські організацій. Як зазначає В. Барабаш, в умовах сучасного суспільства інституціональні форми діяльності дозволяють більш ефективно досягти цілей, що ставлять перед собою ті або інші об'єднання. Саме тому все частіше неформальні молодіжні угруповання та об'єднання організаційно закріплюють свою діяльність, тим самим переводять її на формальні інституціональні засади. Як наслідок, все частіше використовується поняття «молодіжні організації» для характеристики і відображення суті того чи іншого виду молодіжного руху [9, с. 10].

На думку В. Головенька, молодіжні громадські організації є важливим чинником залучення молоді до участі в суспільному житті. Ці організації допомагають молодим людям вирішувати їхні проблеми, дають змогу виявляти ініціативу, діяти відповідно до власних потреб та інтересів. Вони є середовищем спілкування і взаємодії, своєрідним `суспільством у суспільстві», у якому, крім загальноприйнятих правил поведінки, діють свої норми і закони. Саме через ці організації молоді люди стають активними громадськими діячами, здатними розкрити свій потенціал і здібності як у власних, так і в загальнодержавних інтересах [14, с. 127].

М. Канавець відзначає, що залучення молоді до діяльності громадських, зокрема, молодіжних організацій спрямоване на виконання важливої соціальної функції - стимулювання громадської активності молоді у вигляді соціальних ініціатив. Підтримка молодіжних ініціатив розвиває молодіжну культуру, заохочує молодих людей брати на себе відповідальність, забезпечує конкурентну перевагу на ринку праці, без чого не можливий розвиток громадянського суспільства та держави [15, с. 183-184].

Що являє собою молодіжна громадська організація та в чому полягає специфіка її діяльності?

Згідно з М. Головатим, молодіжною громадською організацією є об'єднання молодих людей, створене для задоволення власних потреб у спілкуванні з однодумцями, а також для успішнішої реалізації своїх інтересів у всіх сферах життєдіяльності. Завдяки цим організаціям регулюють стосунки молоді з державою та створюють найсприятливіші умови для розвитку молодої людини [16, с. 12-13].

Відзначаючи багатовимірність поняття «молодіжні громадські організації» О. Бень пропонує трояке визначення цього поняття відповідно до субстанціональних, дескриптивних та функціональних характеристик:

• - молодіжні громадські організації - це соціальна спільнота, сформована на добровільних засадах молодими людьми, які мають спільні чи подібні інтереси і спільно діють для досягнення певної мети;

• - молодіжні громадські організації - це об'єднання молодих людей, сформоване для досягнення певної мети чи задоволення певної потреби, яке має власну історію, сформувало свою структуру та систему норм і правил, пройшло процеси легітимації та легалізації, а також є невід'ємною (проте незалежною) частиною усього суспільства;

• молодіжні громадські організації - це один з інститутів громадянського суспільства, який відповідає за формування такого суспільства, виконуючи функцію посередника між державою і громадськістю [17, с. 341].

Молодіжні організації можуть розглядатися як окрема підсистема громадянського суспільства, і на них можуть поширюватись традиційна типологізація недержавних організацій за такими критеріями, як мета організації, суб'єкт та об'єкт, сфера, масштаб, вид і спрямованість діяльності тощо.

Проте молодіжні громадські організації мають свою специфіку, що, на думку О. Кулініча, окрім вікових характеристик проявляється у наступних особливостях:

• мотивація участі в молодіжному об'єднанні пов'язана, в першу чергу, з життєвими пошуками особистості;

• у громадському об'єднанні молодій людині надається можливість освоїти нові соціальні ролі, стати суб'єктом права й громадської активності, набути досвід самостійної роботи й відповідальності за її результати;

• опора на інтуїцію та ситуативність у діяльності, що викликано дефіцитом апробованих професійних «наробок», технологій і методів роботи;

• молодь розглядається, з одного боку, як інноваційний потенціал і перетворююча сила, але, в той же час, зберігається традиційне сприйняття її в якості несамодостньої групи, що вимагає виховання й контролю[18].

Ефективна реалізація молодіжної політики передбачає активну співпрацю державних інститутів, політичних партій та структур громадянського суспільства з молодіжними громадськими організаціями. До числа форми такої співпраці, що надають можливості більшого використання організаційного потенціалу молодіжних організацій, М. Перепелиця відносить наступні:

• сприяння створенню різних координаційних і дорадчих структур з метою узгодження молодіжного руху, концентрації зусиль на необхідних напрямах роботи; методична підтримка молодіжних організацій;

• сприяння підготовці лідерів і активістів молодіжного руху;

• зустрічі керівників регіонів з представниками молодіжних організацій;

• виступи молодіжних лідерів, активістів у засобах масової інформації;

• участь керівників областей, районів, міст у заходах, що проводяться молодіжними організаціями [19, с. 12].

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що молодіжна політика є невід'ємним атрибутом сучасного суспільства, що відображає місце та роль у ньому молоді та практичну діяльність різноманітних суб'єктів соціальної дії з приводу вирішення проблем та протиріч, що виникають у взаємовідносинах молоді та суспільства. Одночасно вона виступає складовою частиною загальної політики держави, яка стосується соціалізації молоді, виховання та відтворення трудових ресурсів. Об'єктом молодіжної політики виступає власне молодь, процеси та відносини у молодіжному середовищі, а суб'єктами - міжнародні організації, органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації й об'єднання, профспілки, церква, соціальні інститути у сфері освіти, науки, культури.

Різноманіття молодіжного життя, складність та багатоаспектність проблем молоді має ураховуватися у відповідних напрямах реалізації молодіжної політики у суспільно-політичній, соціально-економічній та культурній сферах. Останні мають спиратися на чітко окреслені базові принципи, jno відбивають філософсько-ідеологічні основи молодіжної політики. Йдеться про неприпустимість патерналістської моделі відношення суб'єктів молодіжної політики до молодого покоління, розвиток суб'єктності молоді, стимулювання її власної активності, найповніше та найефективніше розкриття її інновативного потенціалу, а також врахування культурної, соціальної, політичної неоднорідності соціальних груп молоді. У формуванні та реалізації окреслених філософсько-ідеологічних засад молодіжної політики значну роль відіграє старше покоління - держава та громадянське суспільство. Tому в структурі загальної молодіжної політики слід виокремити державну та суспільну складові, що взаємодоповнюють одне одного. Перша спирається на державну ідеологію та систему права, друга - на певні нормативні уявлення. При цьому політична активність та творчість молоді як передумови успіху молодіжної політики розвиваються та стимулюються передусім зусиллями інститутів громадянського суспільства, серед яких провідну роль відіграють молодіжні громадські організації.

молодіжний державний громадськість правовий

Список використаних джерел

1. Крикунова В.А. Молодежная политика в современной России: понятие, субъекты, факторы формирования / В.А. Крикунова // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. - 2009. - №101. - С, 277-283.

2. Сторожук Р.П. Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України: механізми реалізації: автореф. дис… канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / P П. Сторожук. - Одеса, 2007. - 20 с.

3. Метьолкіна Н.Б. Механізми формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні / Н.Б. Метьолкіна [Електронний ресурс] // Державне будівництво. - 2008. - №1. - Режим доступу до жури.: http://nbuv.gov.ua/e-journals/ DeBu/2008-1/doc/І/14.pdf

4. Кулик О.М. Політико-управлінська діяльність у системі молодіжної політики: сутність, структура, функції/ О.М. Кулик [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика. - 2007. - №2 - Режим доступу до жури.: http:// www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2007-2/txts/07komssf.htm

5. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект): автореф. дис… канд. політ, наук: 23.00.02 / М.П. Перепелиця. - K., 2001. - 19 с.

6. Криворучко Ю. 3. Ціннісний зміст і принципи структурування молодіжного руху в процесі демократичних перетворень в Україні: автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.03 / Ю. 3. Криворучко, - Львів, 2005. - 20 с.

7. Старинець О.Г. Влада і молодь: особливості взаємовідносин в процесі демократизації українського суспільства: автореф. дис… канд. політ, наук: 23.00.02 /

О.Г. Старинець. - K., 2004. - 19 с.

8. Головатый Н.Ф. Социология молодежи: Курс лекций / Н.Ф. Головатый - К: МАУП, 1999. - 224 с.

9. Барабаш В.В. Інституціоналізація сучасного молодіжного руху України: тенденції та проблеми: автореф. дис… канд. соціол. наук: 22.00.04 / В.В. Барабаш. - X., 2005. - 19 с

10. Головенько В.А. Український молодіжний рух у XX столітті: історико - політологічний аналіз основних періодів / В.А. Головенько. - К.: А.Л.Д., 1997. - 160 с.

11. Плоский К.В. Участь молоді у розвитку місцевої демократії в Україні: проб леми та перспективи/K В. Плоский // Український соціум. - 2005. - №1. - С. 101 - 111.

12. Кулік В. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива: Дослідження / В. Кулік, Т. Голубоцька, О. Голубоцький. - K.: Центр дослідження проблем громадянського суспільства, 2000. - 460 с.

13. Барабаш В.В. Молодіжний рух як об'єкт і суб'єкт реалізації молодіжної політики / В.В. Барабаш // Український соціум. - 2004. - №1. - С. 119-130.

14. Головенько В. Ставлення молоді до громадського життя / В. Головенько // Молодь України у дзеркалі соціології / [Заг.ред. О. Балакірєвої, О. Яременка]. - К.:УІСД, 2001. - С, 125-133.

15. Канавець М.В. Взаємодія держави та молодіжних громадських організацій щодо підтримки соціальних ініціатив молоді / М.В. Канавець // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління». Вип. З (9). Державне управління та місцеве самоврядування. - K.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. - С. 181-188.

Головатий М. Молодіжний рух як об'єктивна передумова розробки і здійснення державноїмолодіжної політики в Україні/М. Головатий // Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія і генезис. - K.: Укр. НДІ проблем молоді, 1993. - С. 8-23.

16. Бень О.Т. Молодіжні громадські організації: концептуалізація поняття, функції, класифікація / О.Т. Бень // Вісник Львівського університету. - Серія соціологічна. - 2008. - Вип. 2. - С. 338-345

17. Кулініч О.В. Типологія молодіжних громадських організацій / О.В. Кулініч [Електронний ресурс] // Державне будівництво. - 2008. - №1. - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov. Ua/e-journals/DeBu/2008-l/doc/2/18.pdf

Размещено на Allbest.ru