Відповідальність юридичних осіб як проблема науки кримінального права

Корупція є одним із основних чинників негативного впливу на всі сфери суспільного життя. Як зазначають провідні вчені, корупція і злочинність у сфері економіки досягли такого рівня, що почали визначати характер і напрями реалізації реформ не тільки у сфері економіки, а й в системі державної розбудови і правоохоронної діяльності [1, 3]. Тому пошук нових нетрадиційних шляхів протидії корупції і злочинності вельми актуальний. Одним із них є встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних злочинів.

В українському законодавстві така спроба була зроблена прийняттям 11 червня 2009 року Закону України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" [2]. Отже, в українській правовій реальності постала проблема визнання суб'єктом злочину юридичної особи. Незважаючи на використання в назві Закону терміна "правопорушення", дана відповідальність згідно зі ст. 2 згаданого Закону була передбачена виключно за вчинення таких злочинів: ст. 209 "Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом", ч. 1 або ч. 2 статей 235-4 "Комерційний підкуп", 235-5 "Підкуп особи, яка надає публічні послуги", статтями 364 "Зловживання владою або службовим становищем", 365 "Перевищення влади або службових повноважень", 368 "Одержання хабара", 369 "Пропозиція або давання хабара" і 376 "Втручання в діяльність судових органів" Кримінального кодексу України (КК України). У цій же статті вказано, що підставою для притягнення юридичної особи до відповідальності є вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті одного з вищезгаданих злочинів. Отже, фактично юридична особа була визначена додатковим, "вторинним" суб'єктом корупційних злочинів.

Незважаючи на те, що із введенням у дію Закону України "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції" від 21 грудня 2010 року зазначений вище Закон втратив чинність, сам факт його прийняття свідчить, що суспільство не байдуже ставиться до вирішення проблем притягнення юридичних осіб до відповідальності за корупційні правопорушення.

Враховуючи небезпечність корупційної злочинності для України на сучасному етапі її розвитку, а також рівень науково-теоретичної розробленості всіх аспектів цього питання та потреб практики, наукові дослідження відповідальності юридичних осіб є надзвичайно актуальними і заслуговують на більш пильну увагу з боку українських науковців.

Проблеми протидії корупції та її впливу на розвиток інституційних перетворень в економіці й соціально-політичній сфері України досліджувалися в роботах багатьох науковців, а саме: Л.В. Багрій-Шахматова, О.О. Дудорова, А.П. Закалюка, О.Г. Кальмана, В.М. Куца, О.М. Литвака, В.Ю. Мейтуса, М.І. Мельника, Є.В. Невмержицького, А.В. Савченко, Є.Д. Скулиша, М.І. Хавронюка та інших. Однак реформування законодавства щодо відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень з урахуванням зарубіжного досвіду та українських традицій правозастосування в них не розглядалося.

З огляду на це метою статті є дослідження можливостей реформування законодавства щодо встановлення відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень з урахуванням зарубіжного досвіду та українських традицій правозастосування.

Для української правової реальності інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень абсолютно новий. Ані в кримінальному праві Російської імперії, ані, тим більше, в кримінальному праві УРСР і СРСР така відповідальність не передбачалась. Уперше на доктринальному рівні питання кримінальної відповідальності юридичних осіб постало після визнання на Нюрнберзькому процесі злочинними таких нацистських організацій, як НСДАП, СС, СД, гестапо тощо [3]. Водночас деякі вчені, аналізуючи природу випадків визнання організацій злочинними та винними у вчиненні злочинів проти миру і людяності, зазначали, що санкції, які застосовуються до юридичних осіб, слід називати заходами безпеки, а не кримінальною відповідальністю юридичних осіб [4].

З переходом пострадянських держав до ринкової економіки постало питання можливості настання кримінальної відповідальності стосовно юридичної особи за злочини, вчинені її керівниками або засновниками в інтересах даної юридичної особи.

У Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Проти корупції" (ст. 26) від 11 грудня 2003 року, а також у Кримінальній конвенції "Про боротьбу з корупцією" від 27 січня 1992 року (ст. 18) зазначається: держави, що підписали цю Конвенцію, вживатимуть таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідні для забезпечення відповідальності юридичних осіб за передбачені цією Конвенцією кримінальні злочини давання хабара, зловживання впливом та відмивання доходів, вчинені на їхню користь будь-якою фізичною особою, яка діяла незалежно або як представник того чи іншого органу юридичної особи та обіймає керівну посаду у цій юридичній особі із використанням: представницьких повноважень юридичної особи чи повноважень приймати рішення від імені юридичної особи; чи повноважень здійснювати контроль за діяльністю юридичної особи.

Ряд дослідників вказують на необхідність введення такого інституту в кримінальне законодавство України. Так, Л.І. Шеховцева, поділяючи думку про встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб, зазначає такі переваги її встановлення:

1) значна кількість злочинів вчинюється через юридичні особи, цивільна відповідальність не дає тих процесуальних гарантій, які наявні при кримінальному переслідуванні;

2) на юридичні особи може накладатися штраф, що значно перевищуватиме максимальний розмір штрафу для фізичної особи;

3) не є правильним те, що кримінальну відповідальність за діяння, вчинені на користь юридичної особи, несуть лише фізичні особи; 4) велике значення може мати і сам факт засудження юридичної особи; 5) якщо наша держава хоче набути членство в Європейському Союзі, то потрібно ввести кримінальну або квазікримінальну відповідальність юридичних осіб, як це зроблено в багатьох європейських державах [5].

Із цією аргументацією складно погодитися, оскільки інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб, на думку практично всіх радянських та значної частини російських і українських учених, суперечить основним принципам кримінального права: принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності; винної та особистої відповідальності як невід'ємної ознаки злочину; вольового характеру діяння як складової об'єктивної сторони злочину.

Однак це не означає, що кримінальне законодавство не потребує удосконалення, тим більше, що досвід деяких зарубіжних країн демонструє можливість кримінальної відповідальності юридичних осіб. Водночас варто зауважити, що такий принцип отримав визнання лише на початку буржуазної епохи (та й то в державах континентальної системи права).

У Руській правді (Коротка редакція, Правда Ярославичів) передбачалась відповідальність верви (сільської громади) за приховування вбивці (п. 19) [6]. У Салічній правді (джерело права франкської держави у VII-X ст.ст.) відповідальність за вбивство натовпом могла покладатися на всіх учасників, незалежно від того, чи брали вони участь власне у вбивстві (§ XXI § ХХШ) [7, 5-6].

Однак варто підтримати твердження А.В. Савченка про те, що впровадженню інституту кримінальної відповідальності юридичної особи перешкоджає насамперед інертність мислення, коли кримінальна відповідальність традиційно пов'язується з фізичною особою, а це не повною мірою відображає складність ситуації [8, 524-530].

Так, сформульована у Законі "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" підстава накладення такої відповідальності вчинення від імені та в інтересах юридичної особи керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із згаданих вище злочинів. Значною мірою це формулювання збігається із ст. 207 Примірного КК США, яка встановлює кримінальну відповідальність юридичної особи у випадках, якщо:

1) передбачений злочин визначається не кодексом, а спеціальним статутом;

2) злочин було вчинено шляхом невиконання покладеного на корпорацію спеціального обов'язку або дозволу, було вчинено згідно з наказом, виконано або допущено радою директорів або агентом-керівником високого рангу [4, 36-37].

Стаття 121-2 КК Франції передбачає, що юридичні особи, за винятком держави, підлягають кримінальній відповідальності згідно з положеннями статей 121-4-121-7 (ці статті визначають поняття "виконавець злочину", "співучасть" та "замах") у випадках, передбачених законом або регламентом [8, 524-530]. юридичний корупція відповідальність законодавство

Частина 1 § 14 КК ФРН передбачає поширення закону, який визначає необхідними для караності окремі ознаки чи особливості особи (наприклад, керівник підприємства), на іншу особу, якщо вона діяла як: 1) повноважний орган юридичної особи або член такого органу; 2) повноважний представник торговельного товариства; 3) законний представник іншої особи. §75 КК ФРН визначає, що злочинні дії ставляться в вину юридичній особі, якщо особа діяла: 1) як представницький орган юридичної особи або член такого органу; 2) як керівник неправомочного об'єднання або член правління такого об'єднання; 3) як член повного торговельного товариства; 4) будучи повноважним представником або займаючи керівну посаду як особа, яка має генеральну довіреність від торговельного підприємства, що є юридичною особою, або від осіб, вказаних у пунктах 2, 3.

Таким чином, наведене у ст. 2 згаданого Закону положення подібне до аналогічних законів іноземних держав. Проте слід зауважити, що вперше інститут кримінальної відповідальності юридичної особи було запроваджено в країнах "загального права" англосаксонській правовій сім'ї понад 100 років тому. Для більшості країн цієї правової сім'ї характерна відданість правовим традиціям, високі правова свідомість і культура. Саме тому для них не становить загрози нечіткість, а в деяких випадках оціночність ряду нормативних визначень, зокрема і в сфері кримінальної відповідальності юридичних осіб.

Інкорпоровані в джерела кримінального права країн континентальної системи права, такі визначення значно уточнюються достатньо порівняти лише відповідні статті кримінального законодавства ФРН та Франції з Примірним Кримінальним кодексом США. Але ж Примірний КК США є документом, спеціально розробленим для використання Інститутом американського права, на відміну від досить хаотичного законодавства окремих штатів. Отже, французькі та німецькі законодавці знайшли можливість адаптувати інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб до своєї правової системи шляхом удосконалення його нормативно-правового регулювання.

Що ж маємо сьогодні в Україні? При низькому рівні культури, і правової зокрема, що існує наразі в нашій державі, в тому числі і серед працівників органів кримінальної юстиції, будь-яка, навіть найкорисніша норма може використовуватись для протизаконного тиску на юридичних осіб, зокрема для здійснення рейдерства. При цьому, на жаль, реального контролю над законністю винесення рішень судів в Україні фактично не існує, а постанова у справі стосовно юридичної особи, як зазначалося у Законі України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", могла бути переглянута лише в апеляційному порядку та за нововиявлених обставин. Складність в оскарженні постанов судів неодмінно сприятиме пошуку юридичними особами можливостей неправового вирішення даного питання.

Саме тому будь-яка неточність, будь-яке недосконале формулювання норми, особливо кримінально-правової, лише підвищить рівень зловживань в органах кримінальної юстиції, сприятиме дедалі більшому розповсюдженню корупційних проявів.

Серед таких недосконалих формулювань слід виокремити наступні. Приміром, у визначенні підстави притягнення до відповідальності юридичної особи згадується така дефініція, як вчинення "від її імені та в її інтересах" одного зі згаданих вище злочинів. Передусім дивує, яким саме чином можна вчинити злочин від імені певного суб'єкта права неважливо, природного чи штучно створеного. Адже, як правило, підприємства, установи чи організації не дають уповноваженим особам довіреність на вчинення злочину. Тому складно довести, що винна фізична особа діяла саме "від імені" юридичної особи. Однак при значному рівні корумпованості органів кримінальної юстиції така дефініція може бути використана для тиску на юридичних осіб, навіть якщо вчиненим їх службовою особою було завдано шкоди самій юридичній особі.

Те саме фактично стосується такої ознаки відповідальності, як вчинення злочину "в інтересах" юридичної особи. Інтереси юридичної особи закономірно випливають з мети її діяльності, що визначається установчими документами юридичної особи, відповідно до ч. 3 ст. 88 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 57 Господарського кодексу України та інших актів законодавства України. Навряд чи можна побачити установчі документи юридичних осіб, в яких би зазначалось, що метою даного підприємства, установи, організації є вчинення злочину. Саме тому, враховуючи крайній формалізм українського правосуддя, довести факт вчинення злочину в інтересах юридичної особи (навіть якщо вона отримала від вчинення цього злочину матеріальну вигоду або інші переваги) досить важко.

Крім того, слід зауважити, що за своїм змістом поняття "юридична особа" в англосаксонській правовій системі суттєво відрізняється від аналогічного поняття у правовій системі України. В США та Великій Британії юридична особа приватного права це, як правило, підприємницька організація. У цьому ж законі до числа юридичних осіб приватного права входили також ряд непідприємницьких (некомерційних) організацій громадські об'єднання, релігійні організації, політичні партії, споживчі кооперативи тощо.

Тож недоцільно було б через, наприклад, вчинення злочину ігуменом монастиря фактично обмежувати всіх монахів у реалізації права на свободу совісті. Водночас навіть незначні штрафи для некомерційної організації можуть стати обмеженням у її діяльності. Для релігійних організацій України проблема впорядкування юридичної відповідальності є ще більш актуальною через міжконфесійні сутички, в яких сторони вдаються до не зовсім правомірних засобів протистояння.

Норми Закону України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" не відповідали конституційним засадам судочинства. У конституційному поданні Верховного Суду України зазначалося, що цей Закон взагалі не відповідає ст. 129 Конституції України щодо процедури притягнення до відповідальності. Цілий ряд необхідних положень в ньому просто були відсутні. В Законі не передбачалися обов'язкові процесуальні заходи, необхідні для розгляду справи в суді. Зокрема, не визначено особливості його дії в часі, просторі; поняття, а також особливості вини юридичної особи у вчиненні правопорушення; обставини, які виключають винність; обставини, які обтяжують або пом'якшують відповідальність юридичної особи, тощо.

Так, у ч. 1 ст. 9 цього Закону встановлювалося, що провадження у справах стосовно юридичних осіб мало здійснюватися відповідно до цього Закону. Таким чином, він повинен містити усі процесуальні норми для здійснення провадження у таких справах. Разом із тим у Законі не встановлювався порядок відводу (самовідводу) судді, секретаря судового засідання, а також інших учасників процесу; подачі та оцінки доказів; застосування технічних засобів тощо.

Слід зазначити, що це тільки ті прогалини, що є очевидними навіть для студентів, які хоча б поверхнево ознайомлені з основами процесуального законодавства. Таким чином, вказаний Закон це яскравий приклад того, як загалом позитивно-прогресивну ідею можна зганьбити, викривити поспішним науково і практично необґрунтованим втіленням у законодавстві.

З огляду на наведене вище слід зазначити, що встановлення відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень сприятиме удосконаленню кримінального законодавства в цілому. А це потребує детального, комплексного, системного реформування різних галузей вітчизняного законодавства. Зокрема розроблення теоретичної моделі загальних засад кримінальної відповідальності юридичних осіб; визначення, за які конкретно злочини може встановлюватись їх відповідальність; внесення змін до положень Конституції України, норм Кримінально-процесуального кодексу України, адміністративної та інших галузей вітчизняного законодавства; слід також розібратися у питаннях правових гарантій захисту юридичних осіб від свавілля окремих чиновників, незаконних спроб захоплення бізнесу.

Таким чином, запровадження інституту відповідальності юридичних осіб у національне законодавство в жодному разі не повинно стати спонтанним і недостатньо продуманим кроком [9].

Що стосується юридичних осіб, то доцільно було б встановити таку їх відповідальність за вчинення корупційних злочинів, що поєднувала б особисту відповідальність винного, який вчинив корупційний злочин, і накладення цивільно-правових стягнень на юридичну особу у виді штрафу, заборони займатися певним видом діяльності, ліквідації юридичної особи. А підставою для цієї відповідальності має бути вчинення керівником, засновником, іншою особою, уповноваженою діяти від імені юридичної особи, злочину, передбаченого певною статтею, якщо в результаті вчинення цього злочину юридичною особою було отримано матеріальну чи іншу вигоду, покращено її становище на ринку або отримано інші незаконні пільги чи переваги. Не можуть бути суб'єктами відповідальності непідприємницькі юридичні особи приватного права, що є неприбутковими. Також необхідно більш ретельно регламентувати порядок притягнення до відповідальності і провадження у справах стосовно юридичних осіб.