Склад міських виборців в Чернігівській губернії в 1870-1900 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Склад міських виборців в Чернігівській губернії в 1870-1900 роках

Нікітін Ю.О.

На сучасному етапі розбудови незалежної держави влада і суспільство намагаються створити ефективні органи місцевого самоврядування. При розв'язанні даної проблеми необхідно спиратися на історичний досвід нашого народу по вирішенню подібних завдань в минулому. Зміни, що відбуваються в українському суспільстві, за своїм характером і значенням дуже нагадують реформи другої половини XIX ст., які проводилися владою з метою утвердження ринкових відносин. Саме тому актуальною є проблема формування органів міського самоврядування у другій половині XIX ст. Без всебічного аналізу даного питання неможливо з'ясувати причини невдач і досягнення в роботі міських самоврядних інституцій.

Дослідники неодноразово зверталися до вивчення різних аспектів Міських реформ 1870 - 1892 pp. В кінці XIX на початку XX ст. І. Дитятін, І. Фесенко, Д. Семенов, П. Гронський та інші зробили спробу аналізу наслідків реформ, розглянули причини окремих недоліків в роботі муніципальних структур, вказали на їх досягнення. Радянська історіографія проблеми характеризується, з одного боку, домінуванням марксистсько-ленінської методології, а з іншого, залученням широкого кола джерел і розширенням проблематики. В роботах М. Анциферова, П. Зайончковського, П. Зирянова, Л. Писарькової, В. Нардової та інших дослідників аналізується склад населення, діяльність міських самоврядних структур. За часів незалежності української держави відбулася зміна методолігячних орієнтирів. Нові методологічні підходи призвели до перегляду напрямків досліджень. В сучасних роботах вчені в першу чергу аналізують не класову боротьбу, а загальнолюдські цінності, формування нових соціальних груп та їх участь в житті міст. Проте, знайомство з відповідною історіографічною літературою засвідчує недостатній рівень вивчення проблеми формування органів міського самоврядування на регіональному рівні. Зокрема, і сьогодні питання чисельності і складу міських виборців в такому специфічному регіоні, як в Чернігівській губернії у 1870 - 1900 рр. залишається маловивченим. Саме вивченню цього питання присвячена дана розвідка.

Буржуазні реформи 60-70-х pp. XIX ст. сприяли бурхливому розвитку економіки Російської імперії. Відбувається швидке зростання кількості міст. Вже у 1897 р. в Україні статус міст отримали 130 населених пунктів.

Невпинно зростає чисельність міського населення, йде процес формування нових соціальних груп характерних для буржуазного суспільства. Соціально-економічний розвиток регіонів сприяє міграційним процесам та змінам у національній структурі населення. Згідно статистичних даних в містах і посадах Чернігівської губернії в 1860 р. мешкало 199 175 чол. (з них у повітових центрах і Чернігові 124237 чол.). Крім губернського центру до найбільш заселених міст відносилися Глухів 10008 чол., Ніжин 17948 чол., Стародуб 12474 чол. Найменшу кількість мешканців мали Городня, Сураж і Остер (відповідно 3359чол., 4013чол. і 4654 чол.). 53 % міського населення складали чоловіки. В реальному житті на Чернігівщині серед міського населення часто переважали жінки, бо чоловіки часто від'їзджали на заробітки. Досить значна частина міського населення постійно не проживала в містах, шукаючи заробітків в інших містах або навіть селах.

Відповідно до вимог Міського положення 1870 р. виборче право в губернському місті і повітових центрах отримало 12082 чол. Інколи спостерігаються зворотна залежність чим чисельнішим було населення міста, тим менше його представників допускалося до виборів і навпаки. Наприклад, з 2669 мешканців Козельця до виборів було допущено 543 чол.; в Городні з 3359 мешканців виборче право отримали 425 чол.; в Чернігові співвідношення було таким на 14008 населення 636 виборців; в Ніжині ця тенденція зберігалась (на 17948 чол. населення приходилося 1134 виборця). В результаті запровадження нового виборчого законодавства в містах Чернігівщини склалася ситуація, яка не відповідала планам центральної влади. Серед виборців переважали представники непривілейованих станів, які відносилися до третього розряду. До першого розряду увійшло 337 чол., до другого 1137 чол., до третього 10608 чол. (відповідно 3 %, 9 % і 88 % всіх виборців). Лише у Новозибкові, Суражі, Чернігові, Ніжині виборці першого розряду перевищували середній показник по губернії (4-5 %). У Конотопі, Новозибкові, Сосниці, Суражі і Чернігові виборці другого розряду складали від 11 до 24 відсотків усіх допущених до виборів.

За соціальним складом серед виборців переважали міщани-домовласники і торговці. Аналіз соціального стану голів повітових і заштатних міст дав такі результати: 14 були купцями і 3 міщанами. Під час сенаторської ревізії 1880 - 1881 р. місцеві адміністрації надали ревізорам цікавий матеріал, який засвідчує певні тенденції за перше десятиріччя реалізації Положення 1870 р. та зміни, пов'язані з буржуазними перетвореннями 60 - 70-х років XIX ст. За перші два десятиріччя проведення реформ спостерігалася стійка тенденція збільшення чисельності міського населення. Навіть на Чернігівщині, де була відсутня потужна промисловість, чисельність мешканців міст невпинно зростала. У 1879 р. населення повітових міст і губернського центру вже становила 170443 чол. (з них в Чернігові 16810 чол., а в повітових містах 153633 чол.). В середньому по Чернігівській губернії у 1880 - 1881 рр. приблизно 1/10 частина міського населення допускалася до участі у міських виборах. В одних містах виборці становили 1/5 всіх мешканців (Остер), а в інших лише 3 %. Наприклад: Ніжин з населенням 31787 чол. (виборцями з них були 3,8 %; Городня з населенням у 2391 чол., з них 17,6 % виборців). Розподіл виборців за віросповіданням частково відповідав чисельності цих груп серед міського населення. Православні виборці представляли більшість, приблизно 8/10 по губернії. На жаль, у звітах окремо не виділені старообрядці, яких на Чернігівщині в окремих регіонах було багато. Виборці іудеї складали приблизно 14% від загальної кількості. У тих містах, де відсоток іудеїв був значно більший за середній по губернії, там і представництво їх у виборчих списках досягало 20 - 40 % (Стародуб, Чернігів, Сураж). Католики серед загальної кількості виборців складали мізерний відсоток, а в половині міст губернії вони взагалі не мали своїх представників (Чернігів, Глухів, Городня, Козелець, Кролевець, Мглин, Остер).

Значна частина виборців біля 4/5 була делегована від представників непривілейованих звань та станів. Міщани, які складали трохи більше половини виборців, були представлені 65% серед загальної кількості непривілейованих виборців. У багатьох містах чисельність виборців від непривілейованих станів досягала 80 - 90 % (Городня, Стародуб, Остер, Новозибків). В деяких містах спостерігалося збільшення їх представництва від 6/10 до 9/10 всіх виборців непривілейованих звань та станів (Глухів, H.Сіверський, Стародуб, Новозибків, Сураж). Особи привілейованих звань та станів у середньому не складали і 1/5 частини всіх виборців. Виключенням були Чернігів (1/2), Сураж, Козелець (1/3). Купці складали дуже незначний відсоток всіх виборців. Найбільше представництво вони мали в Глухові та Ніжині. Селяни та козаки складали по губернії майже 1/4 частину всіх виборців, що відповідало їх відсотковому представництву і серед міського населення.

Виборчим правом користувалася в середньому по губернії майже половина всіх міських мешканців від привілейованих звань. Тоді як представники непривілейованих звань мали представництво на рівні 1/10. У деяких містах відсоток осіб привілейованих звань та станів, що були виборцями, досить малий (Чернігів 21,1 %, Остер, Ніжин майже 22 %, H.Сіверський 32,2 %). 9/10 всіх виборців були домовласниками. Торговці, в порівнянні з ними складали значно менший відсоток (12,3 %) від загальної кількості виборців. У деяких містах Чернігівської губернії чисельність торговців значно перевищувала середні цифри (Стародуб 26,1 %, Чернігів 20,5 %, Остер 18,7 %). Інша група міст мала мінімальне представництво останніх у виборчих списках (Борозна 1,6 %, Городня 6,7 %, Сураж 6,8 %, Кролевець 7,3 %).

Домовласники та торговці були одними з головних категорій міських виборців, але рівень освіти їх був недостатнім. Особи, що отримали вищу та середню освіту, серед домовласників досягав 2,5 %, а торговців 1,6 % від їх чисельності.

Найменший відсоток виборців по губернії складали ті особи, що сплачували в міську казну максимальні та середні податки. В деяких містах вони взагалі не були представлені (Козелець, Кролевець, Мглин). Навіть у Чернігові найчисельнішу групу виборців складали особи, що платили від 10 до 1 руб. В середньому ж по губернії виборці, що платили на користь міста більше 100 руб., становили 0,1 % всіх виборців, від 100 до 50 руб. 0,3 %, від 50 до 10 руб. 5,7 %, від 10 до 1 руб. 27,9 %, від 1 руб. до 50 коп. 19,3 %, менше 50 коп. 46,7 %.

Заслуговує на увагу співвідношення виборців кожного розряду до числа гласних, які обиралися цими розрядами. Виборці І розряду складали всього 2,5% від загального числа і з них 8/10 потрапляли гласними в думу. У той же час 9/10 виборців відносились до III розряду, а обирали з свого середовища лише 2,2% гласних. З числа виборців II розряду, що представляли 1/10 всіх виборців, 1/5 ставали гласними.

Рівень освіти мешканців міст губернії був досить низьким. В середньому майже половина виборців були неписьменними, а в деяких містах ця категорія складала від 6/10 до 7/10 усіх виборців (Глухів, Конотоп, Остер, Мглин). Особи, що отримали вищу та середню освіту не перевищували 3 % загальної кількості виборців (І розряд 9,8 %, II 9,9 %, III 1,8 %). У більшості міст їх представництво було менше 1% всіх виборців (Глухів, Новозибків).

Деякі повітові центри в окремих розрядах взагалі не мали виборців з середньою та вищою освітою (Городня, Новозибків, Борзна). Особливо малий відсоток даної категорії виборців спостерігався в III розряді. Другою за чисельністю групою виборців після письменних були люди, які взагалі не мали освіти. І якщо в І розряді по містах губернії вони мали невелике представництво (виняток Чернігів та Сураж), а в деяких взагалі були відсутні (Борзна, Глухів, H.Сіверський, Новозибків, Ніжин та Остер), то в II і особливо в III розрядах їх кількість суттєво збільшувалася. В останньому розряді вони в більшості міст домінували.

Кількість православних виборців збільшувалася від І до III розряду.

УІ розряді вони становили 65,6 %, II 70,5 %, III 88,9 %. Сураж був виключенням: православних у І розряді16,7 %, all -38,3 %. В більшості міст відсутнє представництво католиків у виборчих списках було пов'язане з малою чисельністю і подальшим розпорошенням по розрядам. Друга категорія виборців іудеї, навпаки, на І розряді мали найбільше представництво (33,1 %), яке поступово зменшувалося до III (11 %). Більшість іудеїв користувалися виборчими правами (особливо в Чернігові, Кролевці, Мглині, H.Сіверському, Острі, Суражі).

У всіх трьох розрядах спостерігається перевага виборців, що належали до непривілейованих звань та станів. Якщо в І та II розрядах представництво привілейованих осіб серед виборців складало приблизно однаковий відсоток (25,3 % і 27,8 %), то в III він значно зменшувався (16,4 %). УІ розряді найбільший відсоток представники привілейованих звань мали навіть не в губернському місті, а в Городні, Глухові та Борзні, де вони становили від 40 % до 50 % виборців. Більшість же міст мали значно нижче представництво по губернії (Кролевець, Остер, Мглин, Новозибків, H. Сіверський, Стародуб). У більшості міст губернії виборці непривілейованих станів складали від 1/6 до 1/8 загальної кількості. Мінімальне представництво було в Городні та Глухові, а максимальне в Кролевці, але розподіл місць серед даних виборців був неоднаковий. Найбільший відсоток належав купцям, що отримували від 1/5 до 1/8 усіх місць. Максимальне представництво вони мали в містах Кролевець, Мглин, H.Сіверський та Стародуб. Особливістю виборчих списків І розряду можна вважати відсутність там міщан. Цікавим фактом можна вважати хоч і невеликий відсоток виборців від інших станів. Виборці цієї категорії були представлені лише в Острі, Новозибкові, Конотопі та Чернігові. їх кількість була мінімальна (виняток Остер від 15,8 % у І розряді до 41,7 % у III).

Значні відмінності спостерігалися при аналізі складу непривілейованих виборців. На відміну від вищого розряду, кількість купців у II відчутно зменшилася і в різних містах спостерігалося сильне коливання в представництві. Найбільша кількість останніх буда відзначена у Ніжині, Глухові та H.Сіверському (від 50 % до 70 %), а мінімальна у Борзні та Козельці (від 5 % до 17 %). У всіх інших містах чисельність купців у виборчих списках була більш-менш рівною. У цьому ж розряді спостерігалося значне збільшення міщан-виборців до 40 % 50 % (лише у Ніжині 6,4 %). Особливістю двох останніх розрядів було і зростання відсотка виборці від інших станів. Якщо в І розряді дані виборці складали малий відсоток і не мали представництва у всіх містах, то в II розряді спостерігалася інша тенденція. Відсоткова присутність цих виборці була невелика, і спостерігалися досить значні коливання (виняток Борзна). У II розряді спостерігається зменшення представництва виборців від привілейованих звань та станів на користь непривілейованих. Лише в Чернігові спостерігався майже рівний розподіл місць. В інших же містах привілейовані виборці не складали і 20 % від загального числа даного розряду (виняток Козелець). Від 7/10 до 9/10 всіх виборців належали до числа непривілейованих станів.

Кількість міщан-виборців складала у середньому по містах більше половини в III розряді (в Новозибкові 93 %). Закономірно припустити, що більшість дрібних домовласників, прикажчиків, ремісників та інших підприємців саме й потрапили під назвою міщан до II та III розрядів. Другу зачисельністю групу виборців у III розряді склали особи, якихчиновники віднесли до “інших категорій”. В окремих містах вони складали 40 50 % усіх виборців на розряді (Борзна, Остер, Конотоп).

Розмір сплачуваних податків на користь міста за урядовими планами повинен був забезпечити перевагу заможним громадянам у двох перших розрядах, але регіональні особливості дозволяли зменшувати розмір платежів. А це в свою чергу відчиняло двері дрібним платникам до участі у виборах. Повідомлення місцевих органів засвідчують безперечне переважання платників великих податків у І розряді. Виключенням був Кролевець, де всі виборці даного розряду належали до осіб, які сплачували від 10 до 1 руб. на рік на користь свого міста. Всі інші міста губернії (виняток Мглин) представлені у І розряді виборцями з максимальними платежами. Дрібні платники в інших містах взагалі не потрапили до вищого розряду, що повинно було влаштовувати уряд. У II розряді лише у Чернігові та H. Сіверському всі виборці сплачували максимальні податки. Переважання даної категорії осіб спостерігалося і в Ніжині. В інших містах спостерігалося, навпаки, переважання осіб, які сплачували податки від 10 до 1 руб. на рік. У деяких містах воно доходило до 90% і більше. В II розряді спостерігається тенденція до збільшення кількості дрібних платників податків серед виборців, і вона лише посилювалася у III розряді. Середньостатистичні дані по губернії підтверджують дану ситуацію. Із зібраних свідчень лише Чернігів та H.Сіверський мали представництво від осіб, які сплачували податки більше 10 руб., але це, мабуть, було більше винятком, ніж правилом.

Важливою проблемою на яку звертали увагу місцеві чиновники і ревізори була низька активність виборців. Міські виборці проявляли байдужість до виборів (4/5 не з'являлися). Ця байдужість спостерігалась і по категоріям. В окремих випадках більшість на зборах складали торговці (1/3). Чим нижче розряди та чисельнішими вони були, тим більше осіб не приходило на вибори. Це спостерігалось як взагалі, так і по категоріях.

Тільки на вибори І розряду з'явилася більшість як від загальної кількості 54,7 %, так і по категоріям від 5/10 до 6/10. У III розряді спостерігалася найпасивніша явка, всього 4,8 % купців і від 21% до 17% виборців інших категорій.

Кількість виборців І розряду була невелика, це відповідно забезпечувало їм обрання в гласні, але вони неохоче відвідували міські збори, які дуже часто не проводилися через їх відсутність. Питома вага неписьменних, відсоток яких доходив інколи до значних розмірів у II та III розрядах, а також дрібні платники міських податків переважали. Велика кількість виборців II розряду проводила політику затягування голосування та плутанині при балотуванні. Це, в свою чергу, на думку ревізорів, сприяло формуванню пасивного ставлення “освітніх” виборців при балотуванні. Вони або не витримували подібних засідань, або взагалі починали їх ігнорувати. Пасивність потенційних виборців сягала інколи катастрофічних розмірів.

Надані ревізорам дані свідчили майже про однакове ставлення представників привілейованих і непривілейованих звань та станів до міських виборів. Чого можна було чекати від мешканців повітових міст, якщо навіть у губернському місті явка на вибори залишила бажати кращого. Негативними лідерами в цій ситуації були Козелець і Конотоп. Взагалі по губернії Конотоп мав найнижчі показники по участі у виборах (6,8 %). Більш цікаво виглядає участь у виборах представників від непривілейованих станів. Якщо домовласники майже однаково не брали участі у виборах, то серед торговців не було подібного, хоча в окремих містах губернії відсоток торговців, які не з'явившійся на вибори, був досить високий (Стародуб, Конотоп), але в інших їх кількість переважала домовласників. Взагалі ж найнижчий відсоток тих, хто з'явився на міські вибори, був у Конотопі, Глухові, Стародубі, Борзні, H.Сіверському, Городні, Новозибкові (від 8/10 до 9/10 виборців ігнорували міські вибори). По губернії відзначалася низька активність виборців і по розрядах. Тобто, чим нижчий був розряд, тим більший відсоток серед виборців складали непривілейовані особи і активнішими вони були. Якщо в І розряді дана категорія виборців мала досить рівне представництво, то в II були досить серйозні розбіжності між мінімальними та максимальними даними (Мглин 7,9 %, Конотоп 38,5 %). На III розряді ця тенденція знаходила своє продовження (Конотоп 27,1 %, Мглин 77 %). Середня явка домовласників на вибори по розрядах була така: І розряд 2,7% від всіх присутніх на виборах, II розряд -10,4 %, ІЇІ розряд 54,6%. В окремих розрядах домовласники були або взагалі відсутні (Н. Сіверський), або складали переважну їх кількість (Мглин, Сураж, H.Сіверський). Іншою була активність і відповідно представництво на розрядах торговців: І розряд 8,1 % всіх присутніх виборців, II розряд 15,1 %, III розряд 9,1 %.

Досить значна кількість виборців по містах голосували за дорученням. Як не дивно, але найбільша їх кількість від загального числа виборців була в Чернігові (40,5 %). В інших містах їх відсоток не набагато перевищував середні дані по губернії 16,5 % (за винятком Городні).

Пасивність виборців пояснювалась чиновниками махінаціями під час виборів та затягуванням при голосуванні. Так, у Чернігові у виборчий період 1875 - 1879 рр. вибори 16 гласних III розряду тривали 2 дні. Аналогічна ситуація спостерігалась і в Ніжині, H. Сіверському, де вибори в III розряді тривали по 2 - 3 дні. У 1877 р. були зафіксовані порушення при обранні гласних II та III розрядів, допускались до виборів особи з недоїмками, приймали доручення від неписьменних людей, підроблялися підписи. Часто на виборах люди не знали, які протоколи вони підписували і якими були результати голосування. Все це зумовлювало часті скарги в губернську адміністрацію. Ti виборці, що брали участь у зборах по розрядах, у переважній більшості були платниками дрібних податків на користь міста. Найвищим розміром цензу вважалася сума платежу в Кролевці 80 коп., Сосниці 1 руб. 65 коп. Конотопі 2 руб. 21 коп. Нижчі платежі взагалі доходили до мінімуму: Кроловець 5 коп., Козелець 8 коп., Остер, Ніжин 20 коп.

В кінці XIX ст. міське населення губернії становило вже 209 453 чол. (9,11 % всіх мешканців Чернігівщини). 27 716 чол. припадало на Чернігів, що становило 13,2 % від загального числа городян регіону. Продовжувало зростати населення в 1,1 рази в Конотопі (18770 чол.), Борзні (12 526 чол.), а також в 1,2 рази в Новозибкові (15 362). Це збільшення відбулось за період 1888 1897 pp. В той же час в окремих повітових містах зменшилося населення в 0,7 - 0,8 рази (Глухів, Ніжин, Стародуб, Кролевець). Зменшення мешканців в повітових містах і містечках губернії можна пов'язати з певним падінням попиту на хпіб, цукор з кінця 80-х років XIX ст., що змушувало частину міського населення від'їзджати до інших регіонів у пошуках роботи і кращого життя. З 1870 по 1890 рр. в містах губернії продовжувалася тенденція переважання серед виборців представників непривілейованих станів. За даними 1887 - 1889 рр. кількість виборців в містах зросла на 61 % і становила 19 459 чол. В регіоні виборці І розряду становили 3 % від загальної кількості, II розряду 11 %, III розряду 86 %. В Новозибкові виборці І розряду взагалі становили мінімальний показник в 1 % (максимально в Острі 5 %). В H.Сіверському, Мглині та Новозибкові виборці III розряду складали більше 9/10 всіх виборців. Як і на початку дії Положення 1870 p., серед виборців домінували міщани (53,8 %) і дрібні домовласники (31,9 %). Дворяни, купці, почесні громадяни, духовенство та «інші» становили меншість від загального числа виборців (відповідно 8,3 %, 3,8 %, 1,3 %, 0,5 % та 0,4 %).

Такий стан речей засвідчував, що плани царизму в реальному житті не були реалізовані. В містах не були створені муніципальні структури, в яких переважали б представники панівних верств та їх потенційні союзники, що повинні були б реалізовувати і підтримувати державну політику на місцях. Питома частина виборців, що сплачувала на користь міста від декількох копійок до 2 - 3 руб. на рік, у переважній більшості не мала освіти (або лише початкову) і часто не розуміла (і не хотіла) потреб міста і ставала об'єктом маніпуляцій різних зацікавлених груп. Tака ситуація призводила в подальшому до падіння авторитету міських самоврядних інституцій та апатії населення і гласних при вирішенні проблем міст.

Незадоволення урядом і частиною панівних кіл суспільства «недосконалим» Положенням 1870 р. призвело до його заміни на нове Положення 1892 р. Нове Положення більш активно «захищало» інтереси привілейованих станів. На думку Г. Шрейдера, «в основании городского уітавления кладется избирательная система, главная задача которой обеспечить такой состав городского распорядительного органа, который проявил бы как можно склонности к «самостоятельности» и вообще во всех смыслах наиболее соответствовал бы видам администрации». Ще у 1890 р. Чернігівський губернатор О. Афанасьев отримав прогноз кількості виборців за новим Положенням. У відповідності до вимог проекту нового Міського положення кількість виборців повинна була скоротитися до 3483 чол. З них 1089 чол. сплачували податки в сумі 1 тис. руб. і 2047 чол. 300 руб на рік. Ці виборці могли обрати 367 гласних. У порівнянні з даними 1870 - 1889 рр. спостерігається значне зменшення виборців, яке відображало загальне уявлення центральної влади на методи формування міських самоврядних інституцій. Фактично від управління міськими справами був відсторонений значний відсоток мешканців. У порівнянні з 1889 р. кількість міських виборців зменшилася у 7 разів, особливо суттєвим воно було у Мглині (на 92 %) і Ніжині (на 91 %). В результаті реалізації Положення 1892 р. в губернії у виборах взяли участь лише приблизно 35 % від загального числа виборців (945 чол. 1894 p.). Тобто, як і за часів дії Положення 1870 p., проблема пасивності виборців та їх апатії до проблем міст залишалася гострою і не вирішеною. Серед обраних гласних (363 чол.) питома вага припадала на представників привілейованих станів (322 чол.) і незначний відсоток до непривілейованих (41 чол.).

Tаке переважання призводило до ситуації, коли в багатьох містах думи були сформовані виключно з дворян. В контексті реалізації консервативних поглядів на організацію місцевого самоврядування, центральна влада відгукнулась на неодноразові звернення окремих політиків та місцевих адміністрацій і запровадила спрощене управління. На Чернігівщині воно було запроваджене у 3 заштатних містах і 17 посадах. Запровадження оціночного збору обсягом 100 руб. призвело до того, що 98 % населення даних населених пунктів не допускалися до виборів. За конфесійним складом серед виборців в 90-х роках XIX ст. переважали православні, а в містечках і посадах вони становили майже 9/10 усіх виборців.

Таким чином, можна зробити висновок, що за часів дії положень 1870, 1892 рр. незначний відсоток міських мешканців допускався до виборів. Серед виборців за часів Положення 1870 р. переважали православні міщани домовласники з низьким рівнем освіти або взагалі неписьменні, які з апатією відносилися до нагальних потреб міст. Гласні обрані з такого середовища часто не могли піднятися до розуміння необхідності постановки і вирішення найбільш актуальних проблем міського життя в господарсько-фінансовій та освітньо-гуманітарній сферах. Непоодинокими були випадки, коли гласні намагалися використати думи та управи у своїх корисних інтересах. В той же час необхідно пам'ятати і про позитивні досягнення міських самоврядних інституцій. Певна частина недоліків міського громадського управління пояснювалася відсутністю традиційного досвіду громадської муніципальної практики. Міські думи в рамках наданих їм прав та повноважень змогли довести життєздатність органів самоврядування й певну ефективність їх діяльності. Положення 1892 р. стало результатом перемоги консервативних сил в середовищі політичної еліти Російської імперії (і в першу чергу відобразило погляди Олександра III). Воно скоротило коло виборців. Хоча слід відзначити, що нова виборча система сприяла збільшенню питомої ваги осіб не міських станів. До числа виборців і гласних потрапляли представники інтелігенції, які сприяли підвищенню загального освітнього рівня представників самоврядних інституцій. Але це не вирішило проблеми пасивності на виборах і недоліків в роботі міських самоврядних інституцій сформованих на нових засадах. самоврядування держава виборчий

Дана розвідка лише окреслила певне коло питань, що потребує подальшого дослідження. На всеукраїнському та регіональному рівнях малодослідженими залишаються питання впливу діяльності муніципальних структур на повсякденне життя міського населення, участь окремих соціальних, національних та конфесійних груп в житті міст.

Список використаних джерел

1. Дитятин И.И. Устройство и управление городов России. СПб., 1875. 109 с.;

2. Фесенко И.О. К вопросу о реформе городских общественных управлений. В 2 ч. X., 1890. I. 126 с.;

3. Семенов Д.Д. Городское самоуправление: Очерки и опыты. СПб., 1901. 387 с.;

4. Гронский П.П. Как нужно преобразовывать наши городские думы и управы. М., 1906. 64 с.;

5. Анциферов И.П. Пути изучения города как социального организма: Опыт комплексного подхода. JI., 1926. 151 с.;

6. Зайончковский П. Российское самодержавие в конце XIX в. (политическая реакция 80-х начала 90-х годов). М., 1970. 442 с.;

7. Зырянов П. Социальная структура местного управления капиталистической России 1861 1917 гг. // Исторические записки. М., 1982 г. Т. 107. С. 17-31;

8. Писарькова Л.Ф. Социальный состав городских гласних накануне конрреформы 1892 г. // История СССР. 1989. № 6. С. 152 160;

9. Нардова В.А. Городское самоуправление в России в 60-х начале 90-х годов XIX в,Л., 1984.-260 с.;

10. Реєнт О.П. Деякі проблеми історії України XIX початку XX ст.: стан і перспективи наукової розробки // Український історичний журнал. 2000;

11. Домонтович М. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Черниговская губерния. СПб., 1865. 686 с.;

12. Памятная книжка Черниговской губернии. Чернигов, 1862. 86 с.;

13. Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО). Ф. 128. Оп. 1. Спр. 14460.;

14. Центральний Державний історичний архів м. Київ (далі ЦДІА). Ф. 707. Оп. 36. Спр. 442.;

15. Російська національна бібліотека м. Санкт-Петербург (далі РНБ). Ф. 600. Спр. 1725.;

16. Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения, произведенной 28 января 1897 г. СПб., 1905. Т. 2. 320 с.;

17. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. Черниговская губерния. СПб., 1905. Т.48. 344 с.

Размещено на Allbest.ru