Органи міліції України у міжвоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Органи міліції України у міжвоєнний період (за матеріалами Луганщини)

Довжук І.В., Гуменюк Я.С,

Міліція, як одна з найголовніших структурних інституцій органів внутрішніх справ, своєю діяльністю завжди допомагала радянській владі реалізувати свої повноваження на місцях. Саме на міліцію у міжвоєнний період були покладені головні завдання встановлення правопорядку, безпеки та охорони населення. Такими ці функції залишаються і дотепер. Tому вивчення і аналіз цієї теми є актуальним. Предметом нашого дослідження виступають органи міліції в період формування і становлення радянської влади в Україні. Мета цієї розвідки полягає в розгляді та виокремленні ролі міліції серед інших силових структур, а також окресленні основних етапів її функціонування.

Проблематикою вивчення багатоаспектного виміру цієї теми займалися такі науковці, як П. Михайленко, В. Довбня, О. Шармар, О. Міхеєва, С. Братель. Вони змогли відтворити дійсну картину подій і фактів міжвоєнного періоду, а також конкретно проаналізували і дослідили феномен формування та існування органів міліції у системі правоохоронних структур СРСР.

Міжвоєнні часи увійшли в історію XX ст. як період становлення і панування радянської системи влади. На чолі стояла Комуністична партія, яка за два десятиліття встановила тотальний контроль у всіх сферах суспільно-політичного життя. І одним з найперших кроків, зроблених нею у цьому напрямку, стало відновлення та переформування органів внутрішніх справ країни. Саме створення Народного секретарства внутрішніх справ (HCBC) було першою спробою об'єднати повноваження лідерів партії з можливостями нового органу виконавчої влади, на який покладалося керівництво й організація радянської влади на місцях. У цій ситуації влада виступала як рушійна сила, a HCBC як майбутнє внутрішнього управління і охорони порядку.

HCBC було створено 17 грудня (ЗО за н. ст.) 1917 р. і проіснувало до середини квітня 1918 р. - період, що ознаменував перший етап становлення радянської влади в Україні. Уже в цей час у м. Харкові на І Всеукраїнському з'їзді Рад Україна була проголошена Республікою Рад на чолі з Народним Секретаріатом, "до складу якого разом з іншими секретарствами увійшло і Народне секретарство внутрішніх справ; на початку своєї діяльності керівництво Народним Секретаріатом здійснювалося своєрідною "четвіркою", до складу якої входив і секретар внутрішніх справ"[9,с.22].

Тільки-но влада новоствореного уряду почала активно працювати, як сталися неочікувані зміни у політичному житті України. 29 квітня 1918 р. внаслідок державного перевороту почала функціонали Українська держава гетьмана П. Скоропадського. Але вже на початку 1919 р. радянська влада поновила свої права. Послідовником HCBC став, утворений на основі відділу внутрішніх справ Тимчасового робітничо-селянського уряду України, Народний комісаріат внутрішніх справ. Створення та діяльність цього органу регламентувалась Tимчасовим положенням про організацію HKBC УСРР від 17 лютого 1919 р. Отже, з цього часу офіційно діяв республіканський орган виконавчої влади Радянської України. На HKBC покладалася неабияка функція: контроль за роботою місцевих органів влади, який здійснювався за допомогою органів міліції. Згідно з ухваленим Радою Народних Комісарів (PHK) в УСРР 5 лютого 1919 р. Декретом "Про організацію міліції", яким постановлялося "організувати на території республіки робітничо-селянську радянську міліцію". Також у документі зазначалося, що міліція створюється для охорони революційного порядку, особистої безпеки громадян і для боротьби з кримінальними злочинними елементами[9,с.22].

Звісно, виконання цього Декрету було покладено на НКВС. Але цей декрет не мав у своєму складі ані нормативних положень, ані організаційно штатної структури, ані порядку взаємовідносин міліції з іншими державними органами тощо.

Виходячи з цієї проблеми, у березні 1919 p. HKBC УСРР видало Інструкцію по організації радянської робітничо-селянської міліції, якою встановлювалася однакова схема організаційних заходів щодо формування міліції на місцях. В інструкції вперше давалося правове визначення поняття "радянська робітничо-селянська міліція", за яким міліція розглядалася як "... виконавчий орган Робітничо-Селянської Центральної влади на місцях, що перебуває у безпосередньому віданні місцевих Рад та підпорядковується загальним керівництвом Наркомвнусправ Української республіки по підвідділу Управління радянської міліції"[9,с.23].

Після оновлення HKBC УСРР 19 лютого 1920 p., коли цей орган внутрішніх справ за постановою Президії ВУЦВК став результатом об'єднання відділу з питань внутрішнього управління при Всеукрревкомі та управління уповноважених робітничо-селянської міліції, почалась масштабна робота зі створення відділів та управлінь HKBC губернських та повітових виконкомів рад. Завдання по вдосконаленню структури і компетенції HKBC почали виконуватися у постанові HKBC УСРР від ЗО березня 1920 р. Для централізованого управління органами міліції при HKBC як відділ було засновано Головне управління радянської робітничо-селянської міліції. А вже у квітні цього року за Постановою PHK УCPP "Про організацію відділу карного розшуку" в органах міліції на місцях були засновані відділи або відділення карного розшуку[5,с.22]. Після виходу положення "Про Народний Комісаріат Внутрішніх справ УСРР", окрім визначення головних завдань, прав та обов'язків НКВС, визначався також його структурний склад.

Головне управління робітничо-селянської міліції сало одним з найголовніших підрозділів у структурі HKBC поряд з адміністративно-організаційним відділом, відділом комітетів незаможних селян, відділом національностей, Управлінням комунального господарства, фінансово-кошторисного відділу та Управління справами. У свою чергу до складу Головного управління робітничо-селянської міліції входили такі відділи: адміністративно-стройовий, карного розшуку, інспекторський та постачання, а до сфер його відання належали: загальне керівництво діяльності міліції УСРР; видання різного роду правил, розпоряджень та роз'яснень по міліції; встановлення та проведення заходів щодо посилення дисципліни в міліції; складання через фінансовий відділ HKBC кошторисів та надання звітів про діяльність міліції; організація спеціальних курсів з підготовки працівників міліції; керівництво політичною та культурною роботою в органах міліції; постачання зброєю, спорядженням, продовольством та ін.; інспектування органів міліції; організація місцевих органів міліції" [9,с.23].

Такі особливості у структурі HKBC та Головного управління міліції збереглися до 1924 p. А із серпня цього ж року зі складу HKBC було виведено органи державної безпеки, які почали підпорядковуватися PHK УСРР. 20 вересня новим Положенням про Народний комісаріат внутрішніх справ, ухваленим ВУЦВК УРСР, встановлювалася дещо інша побудова HKBC і, окремо, міліції. Як один зі структурних компонентів НКВС, орган міліції мав розгалужену систему функціонування, тепер він складався з декількох відділів: "відділу міліції та розшуку (складався з трьох підвідділів: міліції, який поділявся на відділення служби міліції та відділення обліку й укомплектування; розшуку, який поділявся на відділення розшуку, відділення обліку та реєстрації, відділення із завідування розплідниками собак-шукачів; політінспекції, яка була наглядовим органом за політроботою міліції та розшуку і збирала інформаційний матеріал про політичний стан органів міліції та розшуку); виправно-трудовий відділ (складався із загального відділення, адміністративно-пенітенціарної та виробничо-господарської інспекцій); інспекція у справах комунального господарства та управління справами[10,с.22]. Керівництво діяльності міліцейських органів і карного розшуку для охорони революційного порядку та громадської безпеки зберігалося за НКВС.

Через два роки, 23 липня 1926 p., постанова ВУЦВК та PHK УСРР вносила деякі зміни у Положення про НКВС УСРР щодо підвищення статусу відділу міліції та розшуку, який отримав нову назву "Головне управління міліції і кримінального розшуку Республіки".

На загальнодержавному рівні процес формування і реконструкції органів міліції виглядав професійно, проте соціальна сфера розвитку не мала таких якісних показників. Передусім, це стосується неналежного підбору кваліфікованих кадрів. Першочерговою умовою прийняття на службу була приналежність людини до Комуністичної партії, незважаючи на рівень її професійної підготовки[3,арк.19]. Ще на початку 20-х років до служби в міліції партія закликала всіх трудящих країни, заради перемоги вільного пролетаріату над засиллям заможних людей. Однак 1922 р. почалися так звані "чистки". Подібний засіб комплектації правоохоронних органів був головним у роки непу. 2 січня 1923 р. ВУЦВК проголосив початок Всеукраїнської чистки міліції. Причини звільнення службовців були різні: служба в поліції та у білих, дезертирство з лав Червоної Армії, хабарництво, непридатність до служби, через досить юний вік, за інтелігентність та ін. У січні цього року була складена "Інструкція про порядок перегляду особового складу міліції та доукомплектування", в якій чітко вказувалося, що саме має на меті це "чищення" - "виявлення відповідного службі в міліції наявного складу працівників її шляхом з'ясування ступеня пролетарської класової свідомості, соціального походження, індивідуальних здібностей, професійної міліцейської підготовки та морального рівня"[ 11,с. 113]. Хоча це лише шаблон, якого, до речі, ніхто не дотримувався; намагання влади знайти формальний приклад для практичного здійснення своїх реальних планів. Чистка 1923 р. завершує процес формування пролетарського складу правоохоронних установ, тобто "міліція після чищення набула більш оформлену пролетарську фізіономію"[ 11,с.114].

Важливою особливістю прийняття на службу до міліції було обов'язкове складання присяги. Подібне рішення було висунуто у постанові ВУЦВК "Про затвердження формули урочистої обіцянки під час вступу до Робітничо-селянської міліції" 11 листопада 1922 р. З часом з'явилися основні вимоги до тексту присяги, які були вже загальноприйнятими у всьому світі - це захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян від злочинних посягань тощо. Наприклад, у тексті Присяги, яку 1922 р. складали працівники міліції на параді частин міліції та військових підрозділів м. Харкова, зазначалося: "Я, сын трудового народа, гражданин Советской Республики, принимаю на себя звание красного милиционера рабоче-крестьянской милиции. Перед лицом трудящихся классов Советской России, Украины и всего мира я обязуюсь носить это звание с честью, добросовестно изучать военное милицейское дело и как зеницу ока охранять военное и народное имущество от порчи и расхищения". Закінчувався текст словами: "... если по злому умыслу отступлю от этого моего торжественного обещания, то да будет моим уделом всеобщее презрение и да покарает меня рука революционного закона"[6,с.20]. Також був ще текст, під яким майбутній міліціонер мав поставити свій підпис, і в якому він зобов'язувався "бути мужнім, тверезим і до всіх ввічливим"[2,арк.31]. Церемонія присяги у всі часи проходила в урочистій обстановці. міліція правоохоронний нквс карний

Одна з проблем, що постала перед органами внутрішніх справ, це проблема безграмотності та незнання української мови серед представників кадрового апарату міліції. Так, постановою PHK УСРР "Про практичні заходи по українізації радянського апарату" від 16 липня 1925 р. були врегульовані питання роботи створеної при PHK Центральної всеукраїнської комісії для керівництва українізацією радянського апарату та аналогічних губернських, окружних та відомчих комісій. Введення нових правил стосовно докорінної зміни мови у діловодстві установ органів внутрішніх справ почало гальмувати процес функціонування перших. Головними проблемами цього, були такі: низький загальний рівень освіти міліціонерів, значне представництво людей інших національностей серед працівників НКВС та міліції, особливо з-поміж керівного складу, які взагалі не володіли українською мовою[7,с.22]. Сам термін "українізація" - це спрямування державно-партійної політики УСРР на запровадження української мови в державних установах, освітній і культурній сферах республіки. Навіть через рік завдання українізації не були виконані повністю, а особливо в органах міліції. Тому боротьба з опануванням "нової" мови йшла безперервно.

9 червня 1926 р. ВУЦВК і PHK ухвалили постанову "Про уточнення функцій органів ДПУ і прокурорського нагляду по справах, що перебувають у провадженні Державного політичного управління УСРР" Державне політичне управління УСРР (ДПУ УСРР) - відомство державної безпеки Радянської України, що існувало в 1922-1934 рр. Утворене за постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. при НКВС УСРР замість скасованої ВУЧК.. Згідно цієї постанови органи ДПУ УСРР з дозволу прокурора здійснювали дізнання та досудове слідство по всіх без винятку злочинах, котрі передбачалися Кримінальним кодексом УСРР. Тобто, з цього часу вони мали необмежені можливості вирішення різних питань у своїй діяльності, за допомогою підпорядкованих ним органам, що стояли нижче за рангом.

Період 1929-1930 рр. став для міліції переломним. Саме з цього часу здійснюється громадянський контроль за її діяльністю з боку ДПУ УСРР. Відповідно до спільного Наказу НКВС і ДПУ УСРР №64/225 від 1 листопада 1930 р. "Про взаємовідносини між органами ДПУ та міліцією", місцеві органи робітничо-селянської міліції та розшуку, крім підпорядкування начальникові робітничо-селянської міліції та розшуку республіки стосовно оперативної роботи, підпорядковувалися безпосередньо начальникам відповідних органів ДПУ. Органи ДПУ мали здійснювати повсякденне керівництво міліцією і розшуком шляхом систематичного проведення інструктажів з організації та використання агентурної мережі та участі у складанні планів оперативної роботи; надання керівних вказівок з розробки та ліквідації групового бандитизму та з окремих найважливіших агентурних і слідчих справ [ 1,арк.42]; організація об'єднаних оперативних нарад з метою вирішення питань, пов'язаних з поліпшенням оперативної роботи та діяльності міліції; інструктажу особового складу міліції з метою його використання для активної оперативної роботи та систематичного контролю боєздатності частин міліції та застосування певних заходів до усунення недоліків[4,с.24]. Наприкінці 1931 р. у складі ОДПУ CPCP Після утворення СРСР на базі ДПУ при PHK РСФРР було утворено Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ) з тими ж самими функціями, що й ДПУ. було утворено Головну інспекцію по міліції і кримінальному розшуку, "реорганізовану в грудні 1932 р. в Головне управління робітничо-селянської міліції ОДПУ УСРР"[13,с.25].

Згодом, дві найголовніші інституції - ОДПУ та ДПУ УСРР припинили своє існування після того, як постанова ЦВК СРСР від 10 липня 1934 р. проголосила створення всесоюзного НКВС. Народним комісаром внутрішніх справ з липня 1934 р. по травень 1937 р. був В.А. Балицький, з травня по червень 1937 р. обов'язки комісара внутрішніх виконував В.Т. Іванов, з червня 1937 р. по січень 1938 р. - І.М. Леплєвський, із січня по листопад 1938 р. - О.І.Успенський, з грудня 1938 р. по вересень 1939 р. - в.о. наркома А.З. Кобулов, з вересня 1939 р. по лютий 1941 р. - І.О. Сєров. Завдання, що покладалися на НКВС України були однакові, проте їх виконання мало деякі особливості з огляду на місцеву приналежність. Після проголошення столицею УСРР м. Києва, перед Наркоматом внутрішніх справ постало першочергове завдання: "забезпечити на належному рівні роботу столичної міліції (наказ № 78 від 9 серпня 1934 р. "Про удосконалення роботи київської столичної міліції"), створення нормальних матеріально-побутових умов для працівників, підвищення заробітної плати (наказ № 390 від 29 квітня 1935 р. "Про підвищення заробітної плати")"[8,с.24]. Усі ці завдання та їхнє вирішення сприяло, на думку керівників НКВС, підвищенню матеріально-побутового становища кожного працівника міліції, зростання якості служби, партійно-політичного виховання і навчання з оволодіння технікою міліцейської роботи.

30-ті роки для міліції стали не тільки періодом прогресивних реформ і якісних змін, але і часом проведення "великої чистки"[ 12,с,20]. Відповідне рішення прийнято на пленумі ЦК ВКП(б) 1937 p., за результатом якого всі органи внутрішніх справ повинні були здійснити "масову операцію". Уже 2 липня 1937 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову "Про антирадянські елементи", згідно якої більша частина куркулів та кримінальників, які повернулися до своїх областей після відбуття строку у північних районах, є головними призвідниками різних антирадянських та диверсійних злочинів у колгоспах, радгоспах та промисловості. ЦК ВКП(б) пропонувало всіх куркулів та кримінальників негайно арештовувати та розстрілювати у порядку адміністративного провадження їх через "трійки", а інших, менш ворожих висилати в райони за рішенням НКВС Республіки. Останній отримав подібну вказівку з Москви (телеграма № 11924) 4 липня 1937 р. Пізніше, ЗО липня 1937 p. НКВС СРСР видав наказ "Про операцію по репресії колишніх куркулів, злочинців та інших антирадянських елементів" № 00447, який ще більше розширив масштаби репресій. Цим наказом передбачалося за чотири місяці репресувати 28100 громадян.

Зазначимо, що в роки репресій населення СРСР та України зокрема зазнало величезних втрат. Сувора політика уряду Й.Сталіна завдала нищівного удару соціальній сфері життя. Хоча і намагалися партійці перевести всю провину за скоєні злочини на НКВС та його відомства, усе одно виправдання цьому немає. Окрім простого люду, страждали і представники вищих ешелонів влади, в яких вбачалися зрадники та "вороги народу".

Таким чином, становлення органів міліції у складі НКВС пройшло тернистий шлях, від створення, визнання значущості та необхідності й до повного знищення головної ідеї - захисту людини.

Список використаних джерел

1. Державний архів Луганської області. - Ф.373. - Оп.1. - Спр.486.

2. Там само. - Оп.2. - Спр.1.

3. Там само. - Ф.1164. - Оп.2. - Спр. З.

4. Братель С. Здійснення громадянського контролю за діяльністю міліції у 1929 - 1938 рр. // Міліція України. - 2009. - №4. - С,24-25.

5. Довбня В. День міліції: історія і сучасність // Міліція України. - 2006. -№11. -С,22-23.

6. Довбня В. Присяга працівників OBC України // Міліція України. - 2008. - №9,-С,20-21.

7. Довбня В. Українізація органів НКВС УСРР у 20-х pp. XX ст. // Міліція України. - 2009. - №2. - С.22.

8. Михайленко П. Відновлення НКВС України та його реорганізація у передвоєнний період (1934 р. - перша половина 1941 р.) // Міліція України. - 2005. - №6. - С,24-25.

9. Михайленко П. Народний Комісаріат Внутрішніх Справ та організаційно- правові засади діяльності у період до утворення СРСР (кінець 1917- 1922 рр.) // Міліція України. - 2005. - №3. - С.22-23.

10. Михайленко П. Народний Комісаріат Внутрішніх Справ УСРР у період з часу входження України в CPCP до ліквідації Наркомату (1923-1930 рр.) // Міліція України. - 2005. - №4. - С.22-23.Міхеєва О. Основні напрямки та зас

11. оби вирішення кадрового питання в правоохоронних установах Донбасу в рр. НЕПу. // Нові сторінки історії Донбасу. Кн. 6. - Донецьк, 1998. - 279 с.

12. Шармар O., Довбня В. Масові репресії в органах НКВС УСРР у другій половині 30-х pp. XX ст. // Міліція України. - 2008. - №1. - С.20-21.

13. Шармар О. НКВС і ДПУ УСРР: взаємини та зміни в підпорядкуванні (1922 - 1934 рр.) // Міліція України. - 2006. - №7. - С,24-25.

Размещено на Allbest.ru