Соціальна держава: поняття і характерні ознаки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна держава: поняття і характерні ознаки

Рябенко Є.М.

З моменту становлення України як суверенної незалежної держави розпочалися істотні зміни у всіх сферах суспільного життя: процес переходу від тоталітаризму до демократії, від командної до ринкової економіки, від одноманітних до поліваріантних форм культурного життя. Орієнтуючись на досвід розвинених країн Заходу, в Конституції У країни задекларовано, що Україна є незалежною, демократичною, правовою, соціальною державою. Таке проголошення відображає більше бажаний, ніж реальний стан держави. Демократичні цінності, що закріплені в Конституції У країни, є своєрідним еталоном, метою, орієнтиром держава у своєму розвитку. Однак, слід зазначити, що Основний Закон України не розкриває змісту зазначених положень це є завданням науки, що, відповідно, і визначає актуальність обраної теми дослідження.

Дослідження феномену «соціальної держави», визначення його ознак, функцій та структури, уточнення поняття «соціальна держава» є метою даної публікації.

Поняття «соціальна держава» виникає у першій половині XIX ст. Щодо остаточного визначення цього феномена, консенсусу досягнуто не було соціальну державу розглядають і як форму конституційного устрою і як тип організації державного життя, і як державу, що виконує соціальну функцію, і як характеристику правової держави. Характерно, що одні автори використовують термін «соціальна держава», інші «соціально-правова» та «держава соціально-демократичної орієнтації», проте всі вони за своїм змістом майже не відрізняються один від одного [11].

Так, А.Салмін вважає, що соціальна держава це така соціально-економічна організація, яка гарантує основній частині найманих працівників певну економічну та соціальну стабільність, що забезпечується не лише за допомогою трансферної діяльності, а й шляхом підтримки високих темпів економічного зростання, підвищення ефективності системи управління тощо [9]. І. Яковюк соціальну державу розглядає як державу соціально-демократичної орієнтації, специфіка якої полягає у функціональній єдності конституційних принципів демократичної, правової та соціальної державності [16].

Ганс Браун і Матильда Hixayc визначають сучасну демократичну соціальну державу як політичну організацію суспільства, де існування громадян є централізовано регульованим і упорядкованим піклуванням про них у всіх життєвих ситуаціях з боку держави, яка виступає як первинна суспільна реальність сучасної демократії і обслуговується перетвореною економічним лібералізмом господарською системою, побудованою на принципах соціальної справедливості [14].

JI. Четверикова соціальну державу визнає державою, що має такі завдання: досягнення загального добробуту суспільства шляхом надання мінімальної соціальної підтримки та створення сприятливих умов для самостійного досягнення високого рівня добробуту самими громадянами; забезпечення стабільності в суспільстві; екологічної безпеки. Така держава є правовою, володіє ґрунтовною законодавчою базою, має розвинене громадянське суспільство, поєднує ринкову економіку з державним регулюванням [13].

Структурним результатом діалектичної взаємодії правової держави, ринкової економіки та демократичної влади визначає соціальну державу О. Скрипнюк [10,с.42].

Ґрунтуючись на змісті Конституції України, Г.Гетьман визначив соціальну державу як таку, що прагне і здатна здійснити політику, спрямовану на забезпечення громадянських прав для всіх членів суспільства, гарантування умов гідного життя людей, а також створити умови для вільного і всебічного розвитку особистості та забезпечити реалізацію втілених у законній формі інтересів кожного громадянина у поєднанні з інтересами всього суспільства [6, с.2].

Отже, «соціальність» держави з позиції визначення її мети полягає у репрезентації суспільного інтересу на державному рівні з урахуванням індивідуального розвитку особистості, наділеної громадськими правами.

З даного визначення можна виділити основні риси соціальної держави: конституційні гарантії забезпечення основних громадянських прав особистості; наявність багатогалузевої економіки з численними формами власності; синтез планових та ринкових механізмів регулювання виробництва; турбота з боку державної влади про забезпечення загальної зайнятості населення; доступність освіти; державна підтримка малозабезпечених верств населення; наявність дійової системи охорони здоров'я та соціального захисту.

Виходячи з цього, мета соціальної держави, сформульована як забезпечення гідного існування всіх громадян, дає змогу синтезувати різні сфери науки і суспільної практики права, економіки, політики. Однак, таке визначення мети соціальної держави схоже з визначенням мети правової держави, демократичного суспільства чи взагалі держави як такої.

Наведені визначення соціальної держави, що акцентують увагу на різних сферах життєдіяльності людей (правовій, політичній, економічній, культурній) і самі риси соціальної держави дозволяють виділити декілька основних понять, які створюють багатоаспектність і системність концепту «соціальна держава», і розглянути їх у співвідношенні до нього. До наступних понять можна віднести такі: правова держава; демократична держава; громадянське суспільство; соціальна ринкова економіка, інформаційне суспільство.

Розглянемо співвідношення понять демократичної і соціальної держави. На думку О.Скрипнюка, редукція соціальної держави до демократичної форми політичного устрою спостерігається як в концепціях американських вчених і політичних діячів минулих століть (А.Гамільтон, Т.Джефферсон, Д.Медісон, Т.Пейн), так і серед сучасних науковців (К.Ковінгтон, Дж.Ліндсей, П.Сквайр, Р.Сміт), які безпосередньо виводять соціальні та правові чинники в діяльності держави, спрямованої на зниження рівня соціальних конфліктів як джерела суспільної нестабільності, з демократичної форми правління. В російській політико-правовій думці такий погляд відстоює академік Т.Тимофєєв, який зазначає, що повноцінна демократія включає демократію політичну і соціальну, вона невіддільна від спрямованості на забезпечення прав і соціальних потреб особистості [12,с.174].

Сучасні теорії демократії визначають її виключно як відкритий спосіб прийняття рішень через представницькі органи влади, тобто коли цей процес здійснюється за участю народу. З цього приводу особливого значення набула теорія партисипаторної демократії, представниками якої виступають Р.Даль, Р.Дарендорф, Г.Ласкі, К.Макферсон, Д.Сарторі. Але, незважаючи на те, що демократичний устрій передбачає волевиявлення більшості та їх участь в прийнятті державних і управлінських рішень, він не обов'язково передбачає визначення держави як соціальної в виділених твердженнях про основні риси соціальності, тому редукція соціальної держави тільки до демократичного ладу не є достатньо науково обґрунтованою, і можна казати, що саме в соціальній державі передбачається демократія як політичний режим і принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Для формування концепції соціальної держави треба розглянути поняття правової держави та їх взаємозв'язок. Ідея правової держави, як зазначає В. Кульчицький, пов'язана з утвердженням таких її принципів, як панування права в усіх сферах суспільного життя і верховенство закону; зв'язаність законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян; непорушність свободи, прав та інтересів, честі й гідності, їх охорона та гарантованість, взаємна відповідальність держави і особи [10, с. 22].

Правова держава реальне втілення ідей і принципів конституціоналізму. Це держава, яка обмежена в своїх діях правом, яке захищає свободу, безпеку і гідність особистості, і, яке підпорядковує владу волі народу. Тобто, взаємовідношення між особистістю і владою визначаються в державі конституцією, яка утверджує пріоритет прав людини, які не можуть бути порушені законами держави та її діями, і, як зазначає Г.Щедрова, під правовою державою слід розуміти державу, в якій «здійснюється верховенство закону, неухильно охороняються права і свободи громадян, панує соціальна справедливість» [15, с.27].

Отже, кажучи про соціальну державу, обов'язково слід мати на увазі, що ця держава має бути правовою і демократичною. Соціальна держава завжди здійснює свої цілі та принципи у формі правової державності, хоча при цьому рухається у напрямку якнайбільшої гуманізації суспільних стосунків шляхом розширення прав особистості та наповнення правових норм справедливим змістом. Спільність між правовою та соціальною державою полягає в тому, що обидві покликані забезпечити благо кожного окремо взятого індивіда: чи шляхом запровадження правових гарантій громадянських та політичних прав особистості та встановлення чітких меж можливого державного втручання, як це робить правова держава, чи соціальною безпекою та матеріальними умовами вільного і гідного існування своїх громадян, як це робить соціальна держава.

Важливим теоретичним конструктом, який знаходиться у співвідношенні з концепцією соціальної держави (і не тільки), виступає поняття, як теоретично-філософська категорія, так і емпірично встановлена екстраполяція реальності поняття і дійсність громадянське суспільство. Саме цей соціально-філософський концепт виступає найбільш наближеним до поняття соціальної держави, відтворюючи в своєму концептуальному змісті основні (за діалектичною схожістю) риси соціально спрямованої державності як філософської категорії.

У концептуальному дослідженні громадянського суспільства особливе значення має його розуміння як явища. Громадянське суспільство варто, на нашу думку, аналізувати як спільноту в аспекті реалізації людиною себе як громадянина.

Дж.Лок, виступаючи як ідеолог ліберального напрямку розвитку, пропонує розглядати громадянське суспільство як стан суспільства соціальної справедливості, що досягається шляхом відстоювання інтересів та свобод домінуючих верств населення держави, при чому держава виступає як відносно стабілізуючий соціальний інститут врегулювання суспільних конфліктів. Виходячи з основних положень філософії громадянського суспільства провідних філософських вчень того часу, громадянське суспільство можна вважати конкретним способом інституалізації демократії та сферою добровільного об'єднання громадян із метою реалізації їхніх інтересів. Громадянське суспільство це особливий феномен для публічної сфери, де ті чи інші суб'єкти шляхом активної добровільної діяльності забезпечують реалізацію власних цілей суспільного життя. Ернест Геллнер у книзі «Умови свободи: громадянське суспільство та його суперники», аналізуючи і осмислюючи основні концепції громадянського суспільства XVIII-XIX століть, вказує на те, що воно з'явилося на світ як продукт діяльності особливого типу особистості: «модулярної людини» («modular man»), яка поєднувала індивідуалізм з різними формами солідарності і взаємодопомоги і входила (не органічно, а коли їй того хотілося) до різноманітних добровільних асоціацій, що плекали дух кооперації і взаємодопомоги індивідуалістично настроєної, автономної, суверенної людини [5, с. 72].

Сучасні концепції громадянського суспільства базуються насамперед на основних ідеях мислителів того часу, і їх визначення цього поняття мають принципову контекстуальну схожість. Так, спеціалісту в галузі структурно-функціонального аналізу, соціологу-парсоністу із Каліфорнійського університету (СІЛА) Джеффрі Александеру належить найкоротше за кількістю слів і водночас найширше за значенням визначення даного феномена: «громадянське суспільство це сфера людської солідарності». Близьким до нього є погляди Майкла Уольцера, котрий описує громадянське суспільство як «простір невимушеної людської асоціації» і Юргена Габермаса, котрий розглядає громадянське суспільство як публічну сферу суспільної взаємодії і як життєвий світ людини. В усіх випадках мова йде про найзагальніше місце, яке займає громадянське суспільство у суспільній системі в цілому [10].

Формулюють своє розуміння громадянського суспільства і російські та вітчизняні вчені Ю.Васильчук, К.Гаджієв, І.Кравченко, АМігранян, В.Ступішин та інші. К.Гаджієв, громадянське суспільство визначає як «систему забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від одного покоління до іншого, систему самостійних та незалежних від держави суспільних інститутів, що покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та колективів, реалізації приватних інтересів, чи індивідуальних, чи колективних» [4, с. 80].

Виходячи з ретроспективного аналізу поняття громадянського суспільства, можна казати, що громадянське суспільство як явище входить до сутнісних ознак правової і демократичної держави, що в свою чергу виступає однією з характеристик соціальної держави.

Ще одне поняття, яке характеризує сутність соціальної держави з точки зору соціально-економічної сфери соціальна ринкова економіка. Трансформаційні процеси, Друга світова війна, світова економічна криза 30-х років минулого століття всі ці фактори позначилися на формуванні концепції соціальної ринкової економіки, яка набула рис соціальності і соціальної держави через державне регулювання ринково-господарських відносин і гарантування матеріального добробуту усім верствам населення. Необхідно зазначити, що будь-яка економіка за самим своїм визначенням соціальна, оскільки вона просто не може не бути соціальним інститутом. При цьому під соціальною ринковою економікою розуміється цілком конкретний тип господарської системи, що виник та інституціоналізувався у XX ст., особливо після Другої світової війни в індустріально розвинутих країнах Заходу. Як, зазначає О.Оболенський, концепція соціальної ринкової економіки передбачає синтез гарантованих правовою державою політичних свобод, економічної свободи та ідеалів соціальної держави, що гарантує соціальну захищеність громадян і соціальну справедливість.

Запровадження принципів соціальної держави у 50-60-і роки XX століття дало змогу значно піднести загальний життєвий рівень населення, підвищити економічну ефективність, забезпечити можливості вільного розвитку для всіх соціальних верств, гарантувати політичні свободи на підставі правової держави. На думку М.Араха, саме курс європейських країн на розбудову соціально орієнтованої державної влади синтезував принципи «ліберального регулювання суспільно-економічних відносин з практикою втручання держави у господарські відносини» [2,с. 17].

Отже, в економічній сфері функції соціальної держави полягають: в забезпеченні соціального захисту, нейтралізації негативних проявів ринкової економіки через регулювання і контроль держави, матеріально-фінансовій підтримці населення, розробці соціальних програм.

Сучасні глобалізаційні процеси суттєво впливають і на сутність соціальної держави, яка змушена змінювати і трансформувати свої акценти і пріоритети в багатьох напрямках свого розвитку. Поруч з концепцією соціальної держави, яка вже має свої історико-генетичні джерела, починаючи, з 60-70-х років минулого століття формулюється доктрина постіндустріального суспільства, важливішою концепцією якого є концепція інформаційного суспільства. Біля її витоків Д.Белл, Г.Кан, Дж.Несбітт, Д.Тапскотт, Е. Тоффлер, Т. Форестер, Ю. Хаяші. Як зазначає Д.Тапскотт: «Нове суспільство розумової праці, що ґрунтується на застосуванні людських знань до всього, що виробляється й до того, як це робиться. Нові ідей будуть головним джерелом добробуту» [7,с. 107].

В 70-ті роки минулого століття здійснюється конвергенція двох ідеологій інформаційного суспільства і постіндустріалізму, який мав достатню теоретичну базу. Засновником теорії постіндустріального суспільства є американський соціолог Д.Белл, який визначив постіндустріальне суспільство як суспільство знання, де «головним стало домінування теоретичного знання, переважання теорії над емпіризмом і кодифікація знань в абстрактні групи символів, які можуть бути застосовані для вивчення різних сфер досвіду» [3,с.25]. В якості основних рис постіндустріального суспільства Д.Белл виділяє наступні, які розглянемо в порівнянні з суттєвими особливостями концепції соціальної держави.

За Беллом, для постіндустріальної стадії суспільства характерний перехід від виробництва речей до виробництва послуг, причому послуг, які пов'язані з охороною здоров'я, освітою, дослідженнями і управлінням, що призводить до зростання інтелігенції, професіоналів і технічного класу. В соціальній державі саме соціальні послуги, пов'язані з охороною здоров'я, освітою та сферою управління, виступають домінуючим пріоритетом соціальної політики.

Центральне місце в постіндустріальному суспільстві, за Д.Беллом, займає знання, причому знання теоретичне, інноваційне. Він вважає, що «будь-яке сучасне суспільство існує за рахунок інновацій і соціального контролю за змінами, воно намагається передбачати майбутнє і здійснювати планування. Саме зміни в усвідомленні природи інновацій зробить вирішальним теоретичне знання» [17, с. 20]. Дійсно, для соціальної держави характерний інноваційний підхід до соціального прогнозування і контроль та регулювання соціально-економічних процесів. Тому, орієнтованість в майбутнє ще одна риса постіндустріального суспільства, яка передбачає контроль за технологіями, оцінки технологій, розробку моделей технологічного прогнозу, де особливого значення набуде інтелектуальна технологія, яка застосовується в прийнятті управлінських рішень [1 ,с. 30].

Центральна роль теоретичного знання в постіндустріальному суспільстві визначить, на думку Д.Белла, і положення вченого як центральної фігури такого суспільства «подібно тому, як підприємство було провідним інститутом в останні сотні років завдяки його ролі в організації масового виробництва товарів-речей, університет чи інша форма інституціоналізації знання буде центральним інститутом в наступні сотні років завдяки своєї ролі джерела інновацій і знання» [17, с. 344].

Поняття «інформаційне суспільство» передбачає, що в даному суспільстві основною цінністю є інформація, тобто це суспільство, де інформація перетворилася на важливіший ресурс, виробництво і розподіл якого виступає суттєвою (соціально і особистісно значимою) економічною, політичною і культурною діяльністю. Іншу, більш розгорнуту трактовку поняття запропонували С.Нора і А.Мінк, які сформулювали ідеал інформаційного суспільства, як «ідеальне ринкове суспільство, в якому освіта та інформація формують кожну людину, яка усвідомлює колективні обмеження, і суспільство ідеального планування, де центр отримує від кожної одиниці базису істинні повідомлення про цілі і побажання і відповідно з цим формує власну структуру і позицію. Інформація та участь в управлінні розвиваються в єдиному процесі». В інформаційному суспільстві, підкреслюють С.Нора і А.Мінк, групові плани в більшій мірі, ніж раніше відображають соціальні і культурні прагнення. Одночасно буде зростати і зовнішній тиск. В цих умовах «тільки влада, яка володіє гідною інформацією, зможе сприяти розвитку і гарантувати незалежність країни» [18, с.135].

Порівняльний аналіз рис інформаційного суспільства і сутнісних ознак соціальної держави дозволяє виділити схожі тенденції щодо центральних функцій і завдань. Наявно виступає значимість системи соціальних послуг, освіти як осередку і центрального інституту планування і прогнозування розвитку суспільства, який здійснює контроль за розвиненням технологій, особливо інтелектуальних в сфері управління соціальними процесами і прийняття прогнозованих соціальних рішень. Tому можна зазначити, що дійсно соціальна держава повинна мати ознаки інформаційного суспільства, надаючи відповідь сучасному цивілізаційному виклику шляхом переосмислення власних цінностей, смислів та орієнтирів.

Підсумовуючи концептуальний аналіз поняття «соціальна держава», можна виділити ознаки сучасної соціальної держави.

Перше. Наявність громадянського стану суспільства та правової демократичної держави, що передбачає: відповідність закону права (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію; законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту; розвиненість інститутів громадського самоврядування; постійний діалог населення з владними структурами через різноманітні організації громадянського суспільства; солідаризм у формуванні відносин між різними соціальними групами, суб'єктами політики; побудову відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності; проведення державою політики соціальної поступки вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

Друге. Соціальна ринкова економіка, яка передбачає поєднання планових та ринкових механізмів регулювання суспільного виробництва; наявність державної, приватної та комунальної форм власності; формування численного середнього класу; нейтралізація негативних проявів ринкової економіки через регулювання і контроль держави.

Третє. Соціальна спрямованість програмних та практичних дій держави, її інститутів, які забезпечують: можливість особи домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення; можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці; здійснення соціальної допомоги громадянам, не спроможним відповідати за свій добробут забезпечення гарантованого життєвого рівня соціально вразливих верств населення, що гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Четверте. Наявність розвинутої, інноваційної системи освітніх, науково-дослідних соціальних центрів та інститутів, які: здійснюють освітянську діяльність в суспільстві, враховуючи як національні соціокультурні інтереси, так і світові тенденції розвитку освітнього простору; беруть участь у формуванні особистості компетентного професіонала громадянина; здійснюють прогнозування і планування розвитку соціальної держави і соціально орієнтованої ринкової економіки; здійснюють контроль за технологіями, оцінку технологій, розробку моделей технологічного прогнозу, де особливого значення набуває інтелектуальна технологія, яка застосовується в прийнятті управлінських рішень.

Виходячи з цього, можна дати визначення концепту «соціальна держава». Соціальна держава це правова, демократична держава, яка має розвинене громадянське суспільство і прагне забезпечити громадянські права для всіх членів суспільства; має господарську систему, побудовану на принципах соціальної справедливості, і соціально орієнтовану ринкову економіку, яка поєднується з державним регулювання; спрямована на досягнення загального добробуту суспільства шляхом надання мінімальної соціальної підтримки та створення сприятливих умов для самостійного досягнення високого рівня добробуту самими громадянами; сприяє всебічному розвитку і самореалізації особистості через розвинену систему освітніх інститутів і всесвітній інформаційний простір.

соціальний держава конституційний

Список використаних джерел

1. Алексеева И.Ю. Возникновение идеологии информационного общества // Информационное общество. М.: Академия, 1999. Вып. С.30-35.

2. Арах М. Европейский союз: видение политического объединения. М.: Экономика, 1998. 395 с.

3. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева. М.: Институт социологии РАН, 1999. 956 с.

4. Гаджиев К.С. Политическая наука. Пособие для преподавателей, аспирантов и студентов гуманит. фак. М.: Междунар. отношения, 1994. 398с.

5. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. М.: Московская школа политических исследований, 2004. 240 с.

6. Гетьман Г.П., Килимник Ю.В. Чи стане Україна соціальною державою? Бесіди про Конституцію. К.: Пресс, 1996. 187 с.

7. 7.3елінський М.Ю., Скалацький В.М. Інформаційне суспільство як новий тип організації життєдіяльності особистості // Теорія і практика управління соціальними системами. 2002. №4. С. 107-112.

8. Сартори Дж. Вертикальная демократия // Полис. 1993. №2. С.79- 87.

9. Э.Сшенко А. Основні теоретико-методологічні підходи зарубіжної і вітчизняної політичної науки до визначення і сутності понять «держава загального добробуту» і «соціальна держава» // Людина і політика. 200! №6. С.148154.

10. ІО.Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. K.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького HAH України, 2000, 600 с.

11. И.Супруненко А.П. Соціальна держава: передумови становлення в Україні // Політологічний вісник: 36. наук. пр. К.: Пресс, 2005. Вип.18. С.246-254.

12. 12.Тимофеев Т. Социальные проблемы и движения в контексте перемен // Полис. 1996. №4. С,166-179.

13. ІЗ.Четверікова JI.О. Соціальна держава: теоретичний аспект // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. Львів,2004, -Вип. 15. -С, 103-107.

14. П1аповал. В. Конституційна категорія соціальної держави // Право України. 2004. № 5. С.14-19.

15. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство і правова держава: проблеми становлення. К: Ісідо, 1997. 243с.

16. Яковюк І.В. Соціальна і правова держава: співвідношення понять // Державне будівництво та місцеве самоврядування: 36. наук. пр. К.: Пресс,

17. -Вип.1. С,99-105.

18. Bell D. The coming of Post-industrial Society. AVenture in Social Forcasting. N.Y.: Basic Books, Inc., 1973.

19. Nora S., Mine A. The Computerisation of Society. A Report to the President of France. Cambridge, Г., 1980.

Размещено на Allbest.ru