Формування бюджетів міст Харківської губернії у пореформений період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування бюджетів міст Харківської губернії у пореформений період

Рудик О.В

На сучасному етапі розбудови незалежної України аналіз досвіду муніципальної діяльності в дореволюційний період може мати позитивне значення, особливо щодо організації місцевого самоврядування. Питання фінансової діяльності органів міської влади є сьогодні вельми актуальним. Досвід діяльності органів самоврядування міст і посадів Харківської губернії заслуговує окремого дослідження. Дореволюційна історіографія не встигла його узагальнити. Єдина спроба дослідити основні аспекти діяльності органів міського громадського самоврядування здійснена Г.І. Шрейдером мала місце в 1902 р.[1]. Автор проаналізував досвід реалізації Міських положень 1870 р. та 1892 p., навів фактичний матеріал, зробив узагальнення щодо формування та виконання муніципальних бюджетів. До 1917 р. було створено помітний масив статей та окремі монографії Л.А. Веліхова, О.Г. Михаловського, В.Ф. Тотоміанца та інших, в яких проаналізовано принципи організації міського господарства, формування й виконання муніципальних бюджетів, джерела фінансування та напрями інвестицій[2]. У радянський період історики приділяли мало уваги цій темі, так як вона вважалася неактуальною. За часів незалежності з'явилися роботи, автори яких зробили спробу з нових методологічних позицій проаналізувати проблему діяльності самоврядних структур, а саме Ю.О. Нікітіна[3] в яких він більшою частиною аналізує діяльність муніципалітетів Чернігівської губернії, О.М. Головка, Токарева В.M., Чорного Д.М.[4] Спеціального комплексного дослідження історії міського самоврядування Харківської губернії серед якого особливе значення має досвід формування та виконання муніципального бюджету в несприятливих економічних умовах дотепер немає, це одна з найменш розроблених тем в історіографії.

Виконати визначені законом функції міське самоврядування могло лише за наявності необхідного фінансового забезпечення. Бюджети місті посадів формувалися надходженнями від оподаткування нерухомості, продажу торгово-промислових документів, місцевих зборів, доходів від комунальної власності.

Міська управа робила свій кошторис, який затверджувався спочатку думами, а потім губернським правлінням. Губернатор, будучи представником державної адміністрації, здійснював контроль за законністю зборів. У випадках, коли виявлялися порушення законодавства стосовно оподаткування, рішення виборних органів скасовувалися[5,с.104].

Серед джерел надходжень найбільш вагомим став податок із нерухомого майна. З квітня 1872 р. на основі ст. 55 і 128 Положення самоврядні органи отримали право оподатковувати нерухомість у містах, визначаючи суму податку і термін його оплати[6,арк.21 ]. Обсяг податку обмежувався встановленими ставками, які не могли перевищувати 1 % цінності чи 10% прибутковості майна, і змінювався в разі здачі останнього в оренду [7,арк.4]. Майно громадських і державних установ оподатковувалося за окремою тарифною шкалою, і ці збори були значно вищими (приблизно в 10 разів), аніж із приватної власності[8,арк.36]. Від оподаткування на користь місцевих бюджетів звільнялася нерухомість імператорської родини, державних залізничних станцій, науково-освітніх і благодійних закладів, духовних відомств. Якщо перераховане майно здавалося в оренду, то на основі доповнення до ст. 129 воно оподатковувалося на загальних засадах. За рішенням міських органів від оподаткування звільнялися малозабезпечені сім'ї і власники малоприбуткового майна. У таких випадках з 1892 р. управи стали готувати обґрунтування на звільнення, а остаточне рішення приймалося Губернським у земських і міських справах присутствієм[9,38].

Оскільки в Положенні не вказувалося верхньої межі оцінок неоподаткованого майна, самоврядні структури на свій розсуд збільшували надходження до бюджетів. Нерідко могли оподатковуватися навіть малоцінні селянські будівлі. Невдовзі Сенат надіслав циркуляр, яким роз'яснив, що законом не передбачалося подвійного збору.

Щоб визначити розмір податку, потрібно було оцінити нерухомість. Цією справою займалися члени управ чи спеціально сформовані комісії, до складу яких залучалися представники місцевого населення[7,арк.10]. Був установлений термін сплати податків 1 жовтня, за невчасну сплату хоча б за місяць нараховувалася пеня 1 % від суми податку. Через неспроможність населення вчасно платити податки виникала заборгованість 10,арк. 15]. Недоїмки виникали, перш за все, через обтяжливість податкових ставок. Малої середньо-забезпечені стани населення своїми прибутками не покривали податків у міську, земську і державну скарбниці, тобто значна частина городян виявилася неплатоспроможною. У 1871 р. сума недоїмок по Харкову сягала 54552 крб. 11 коп., тобто 23 % усіх прибутків зарік[ 11,с,58]. Зазначимо, що через неспроможність частини населення сплачувати місцеві податки сума недоїмок залишалась суттєвою. Так, у 1891 р. заборгованість по місцевим податкам і зборам досягла 151036 крб. 80 коп.[12,54]. За даними на 1912 р. по Харківській губернії сума недоїмок становила 589034 крб. [ 13,с.2]. Місцеві управи покривали бюджетний дефіцит за рахунок кредитів та внесків міських фінансово-кредитних установ. Стягування податків з нерухомості пов'язувалося з великою тяганиною, адже органи самоврядування не мали права примусу.

З цієї причини списки боржників направлялися до поліцейських відділень для вжиття необхідних заходів, де часто вдавалися до конфіскації майна. муніципальний самоврядування губернія бюджет

Aлe при цьому обсяги надходжень майнового податку до бюджетів зростали завдяки збільшенню чисельності жителів, розбудові населених пунктів

із використанням цінних будівельних матеріалів. Станом на 1 січня 1891 р. їх загальна сума по Харкову сягала 160012 крб. 63 коп., а у 1871 р. тільки 95629 крб. Найвагоміші доходи по цій статті були в губернському місті. Із загальної суми вони склали 22,6 %. У заштатних містах і посадах майновий податок за 1891-1892 рр. становив 11563 крб. Найбільші надходження були у м. Суми 1978 крб.; проте в той же час у посадах Вовчанськ, Водолага, Мерефа такий вид податку зовсім не значився.

Отже, майновий податок був важливим джерелом поповнення місцевих бюджетів. Але при абсолютному збільшенні цього виду податку, його загальна вага від загальних міських прибутків поступово зменшувалась від 40,5 % у 1871 р. до 22,6 % у 1891 р.[14,с.236]. За 20 років удільна вага цього податку зменшилась у 1,5 рази.

На основі ст. 128 Міського положення бюджети зростали за рахунок реалізації торгових і промислових посвідчень, видачі ліцензій на утримання трактирів, акцизного збору з питних закладів, збору з візницького промислу [ 15,арк.24].

Найбільше зборів поступало з торгових і промислових посвідчень, а також білетів на роздрібну торгівлю. При видачі купецьких посвідчень стягувалося на користь виборних органів по 25 % їх вартості, а білетів на роздрібну торгівлю по 10 %[ 16,арк. 157]. Збір з торгових документів у місті Харків у 1871 р. складав 13679 крб. 16 коп., а у 1891 р. досяг 33937 крб. 74 коп.[ 17,с.67]. У містах і посадах губернії розмір прибутків від торгових патентів був різним. Найвищі суми надходжень були у Сумах 6798 крб., Охтирці 2032 крб. і Слов'янську 1579 крб., де протягом року відбувалося по 3-5 ярмарків із товарообігом до 25 тис. крб.[ 18,арк.45].

Важливим джерелом поповнення бюджетів був продаж ліцензій на утримання трактирів. Згідно зі ст. 310 Статуту про питні збори від жовтня 1872 р. вони відкривалися виключно з дозволу самоврядування. У кінці календарного року всі, хто бажав утримувати трактири, подавали письмові заяви до управ із зазначенням асортименту продукції і місця розташування (не можна було розміщувати біля культових споруд, приміщень місцевої адміністрації, промислових підприємств, на базарних площах тощо). Підприємець зобов'язувався також подати довідку з поліцейського відділення про свою благонадійність. Після отримання дозволу на відкриття трактиру купувався патент на підприємницьку діяльність. Оплата за нього вносилася до міської скарбниці протягом обумовленого терміну, а за несвоєчасну сплату накладався штраф або навіть анулювалася ліцензія[ 19,арк. 17]. Якщо заклад не відкривався з вини підприємця, то за викуплений патент гроші не поверталися.

Торгівля міцними напоями пов'язувалася ще й з акцизним збором [20,арк.16]. Його обсяги залежали від кількості реалізованої продукції, але не перевищували 60 крб. нарік[21,арк.5]. А, наприклад, заборгованість по акцизному збору могла стати причиною відмови у підприємництві в майбутньому. Збір з трактирів з період від 1871 по 1891 р. досяг по Харківській губернії 1181697 крб. 35 коп. І складав приблизно 11,1 % прибутків усіх міських бюджетів Харківської губернії[ 14,с.405]. У 1891 р. обсяги акцизного збору в 10 повітових містах становили 10234 крб. або 4 % всіх надходжень до бюджетів[7,арк.14].

Ст. 128 Положення 1870 p., що підтверджено статтею 134 Положення 1892 p., органам міського самоврядування надавалося право оподатковувати візницький промисел. У місті Харкові він був встановлений ще у 1867 р. за рішенням Міського Товариства. Так, з фаетону та лінійки збір складав 12 крб., з дрожки 6 крб., з ломового та дрягильського візника по З крб. на рік. У 1879 р. на право візницького промислу було видано 1468 ярликів ломових, дрягильських 287, фаетонових 424 та дрожечних 286 на загальну суму 12069 крб.[22,арк.29]. З 1871 по 1891 р. сума прибутків по Харківській управі складала 257055 крб.[ 14,с.405]. На початку XX ст. доля візницького промислу почала зменшуватись, але залишалась значною. Лише по місту Харкову за 1913 р. він складав 23456 крб. На початку XX ст. у зв'язку з розвитком інфраструктури губернського та повітових міст до бюджету почали поступати податки з коней та екіпажів приватних осіб. Цей вид оподаткування у місті Харків з'явився лише у 1902 р. У м. Суми лише у 1908 р. У позаштатних містах губернії цей вид податку не набув поширення. Хоча на прикладі міста Харкова можна переконатись, що цей вид оподаткування був суттєвою статтею наповнення міського бюджету. У 1902 р. до міського бюджету Харкова було перераховано 8592 крб. цього податку, у 1903 р. 9927 крб., у 1904 р. і 1688 крб.

Розвиток ринкових відносин пожвавив ярмаркову торгівлю, яку організовували по 3-5 разів на рік у кожному населеному пункті. На ярмарках місцеве населення вдовольняло свої потреби фабрично-заводською продукцією. Становлення капіталістичних відносин у Харківській губернії позитивно позначилось на місцевій торгівлі та підприємництві. У 1875 р. від передачі міських місць під лавки торгівцям, міська казна Харкова одержала з Благовіщенського ринку до 20000 крб., Кінного 2572 крб., Нечитинського 3112 крб.[23,с.25]. У 1889 р. до міського бюджету з Благовіщенського ярмарку до бюджету міста надійшло 38844 крб., Кінного 5952 крб. Крім того в оренду здавались Харківською управою місця для торгівлі поза ринками. У 1889 р. дохід від оренди цих місць складав 20706 крб.[14,с.388].

Досить значним джерелом бюджетних надходжень була оренда торгових місць для повітових губернських та повітових міст. У 1912 р. Сумська управа одержала від оренди торгових місць по місту 13985 крб.[24,арк.7]. У місті Ізюмі оренда плата за користування торгівельними місцями принесла до бюджету в 1876 р. 2698 крб., а у 1911 р. ця сума збільшилась до 9876 крб.[25,с.39].

З торгівлею пов'язувався дорожній збір, бо майже всі товари провозили на ринки вулицями населених пунктів. Статтею 867 Статуту шляхів сполучення передбачалося, що торгівці та промисловці, перевозячи товари по кам'яних мостових, сплачуватимуть шосейний збір. Ухилення від сплати каралося 16-кратним штрафом[26,арк. 1 ]. Віддаючи збір на користь управ, уряд розраховував, що вони будуть утримувати дороги в належному стані. Шосейний збір почасти також здавався в оренду: складався відповідний контракт, орендарі вносили у вигляді застави розмір річної ренти, і потім у їхні обов'язки входив ремонт мостових. Думи визначали тарифи збору. За самовільне підвищення на орендарів накладалися штрафи і навіть анулювався контракт без повернення застави. 1889 р. у Сумах надійшло по цій статті 6550 крб., а в 1892 р. вже 9100 крб., що на третину більше[26,арк. 11].

Джерелом формування міських бюджетів були збори з аукціонів. їх обсяги залежали від кількості і ціни проданого майна. До міської скарбниці вносилося, як правило, 2 % виручених коштів[27,с.39].

Перелік зборів засвідчив їх прибутковість для бюджетів, проте використовувалися вони не всіма органами самоврядування. Особливо обмеженими щодо можливостей наповнення бюджету були посади та позаштатні міста Харківської губернії. Це зумовлювалось слабкою інфраструктурою міст, низьким рівнем їхнього соціально-економічного розвитку. Ця тенденція спостерігалась до 1917 р.

Ще одним джерелом наповнення бюджету була міська власність. Особливо після реформи 1861 р. зріс попит на землю. У 1875 р. Харківська міська управа передала в оренду на невизначений строк під цегляний завод 27,5 дес., під іподром 43 дес., під миловарений завод 5 дес., під хліборобство 616 дес., під бахчі 79 дес. Орендна плата за землю складала: хліборобство 5 крб.; бахчі 15 крб.; заводи від 2 до 5 крб. за десятину землі. Усього за оренду землі у 1875 р. Харківська міська управа одержала 4147 крб. 88 коп.[28,арк.1]. Через 15 років прибутки від здачі в оренду муніціпальної землі зросли до 8000 крб. У 1889 р. місто одержало з землі 12573 крб., а у 1914 р. складали 27456 крб.[14,с.38].

Міські управи здавали в оренди і водні ресурси, перш за все, риболовні озера. Озера орендували одна чи кілька осіб. Традиційно вони вносили у вигляді застави третину річної плати, розмір якої залежав від прибутковості озера. У 1889 р. до Сумської управи надійшло 450 крб., а в 1901 р. 1287 крб. Таким чином, міські органи самоврядування намагалися використовувати по-господарські землі і місцеві природні ресурси.

Значними були відрахування до міських бюджетів від фінансово-кредитних установ. Перші громадські банки на Харківщині почали з'являтись після 1862 р. Перші громадські банки у Харківській губернії відкрилися 1866 р. у Харкові і 1869 р. у Сумах. У 1872 р. був створений банк у Охтирці[29,с.16]. У 1873 р. в Російській імперії розпочався економічний спад, темпи розвитку фінансової інфраструктури на Харківщині уповільнились. Внаслідок економічного спаду фінансова неспроможність суб'єктів підприємництва набрала масового характеру, що привело до уповільнення темпів формування банківських установ [30,с, 16]. Підчас нового економічного піднесення у 80-90-х pp. XIX ст. фінансові установи громадської форми з'являються майже в усіх повітових містах губернії [30,с. 16]. Статутний капітал Харківського міського купецького банку дорівнював 1300000 крб. До 1913 р. він зріс до 2347476 крб.[31,арк.14]. До 1913 р. було перераховано до міської скарбниці у 1879 р. 26000 крб., 1884 р. 95302 крб., 1889 р. 62875 крб., 1899 р. 120620 крб., 1904 р. 157402 крб.,

1909 р.156447 крб., 1910 р. 159012 крб.,1912 р. 143004 крб. [32,с.87]. Особливо активно банківська система на Харківщині почала розвиватись після впровадження Столипінської аграрної реформи. Стрімкий розвиток товарно-грошових відносин на селі і в містах губернії вимагав значних коштів на кредитування населення. Так, Харківським міським банком у 1908 р. були встановлені такі депозитні ставки: 5,5 % річних на 1-2 роки; після 2-5 років 6,5 %, понад 6 років 7 %. По обліку векселів вони становили 8 %, на заставу нерухомості 6,5 %, цінних паперів 6 % річних[33,с.12]. Кредитами користувалась велика кількість населення. У 1900 р. лише в Харкові їх видано 12311 особам, 75 % із яких були селяни і різночинці, 10 % дворяни і 15 % купці. Середній розмір кредиту на одну особу становив від 400 до 600 крб.[33,с. 12].

З 1870 по 1880 рр. загальна сума прибутків трьох громадських банків збільшилася на 465 % і сягала 167892 крб. Найбільше зростання було в Харківському банку 678 %, Сумському 504 % і Охтирському 498 %[33,с.12]. Банки віддавали до міських бюджетів до двох третин своїх прибутків. Банківські внески складали приблизно 25 % усіх надходжень до міських бюджетів[34]. Перші значні відрахування до міською скарбниці Харкова зафіксовано документально у 1870 р. Перше відрахування складало лише 5000 крб.[35,с.26] Але вже у 1879 р. внески банку складали 15 % усіх прибутків міською скарбниці[36,с.34]. У 1891 р. сума відрахувань до міського бюджету Харкова складало 64876 крб.[37,с.37] Усього з 1870 по 1891 рр. до бюджету було перераховано міським банком 962686 крб. 50 коп. Банки також виділяли кошти на покращання міського благоустрою. З 1870 р. Харківський міський громадський банк щорічно виділяв по 4 тис крб. на потреби Олександрійської лікарні[38,с.15]. Протягом 1880-1910рр. на потреби ремісничого училища міським банком Харкова було виділено більше 100000 крб.[39,с.25]

Отже, вище наведені факти свідчать, що формування місцевих бюджетів йшло із різних джерел. Наприклад, казна Харківського самоврядування поповнювалася доходами від комунальної власності, податками і зборами. У 1891 р. надходження від цих джерел становили 707539 крб.[40,с.31], а у 1910 р. 3421907 крб.[41,с,22].

Протягом досліджуваного періоду загальний обсяг міських прибутків губернії зріс більше, ніж у 10 разів. Істотне збільшення спостерігалося у Сумах, Охтирці, Чугуєві та Харкові, що відповідало темпам соціально-економічного розвитку цих міст.

Підсумовуючи викладене зазначимо, що формування міських бюджетів залежало від соціально-економічних умов місцевості, від здатності місцевого самоврядування господарювати, визначати джерела наповнення місцевих бюджетів. Базою доходної частини бюджетів були кошти від оподаткування нерухомого майна населення, громадських і державних установ та продажу торгово-промислових ліцензій. Їx обсяги визначалися рівнем соціально-економічного стану у кожному поселенні. Також самоврядні структури використовували й інші джерела наповнення бюджетів: трактирні збори, візницький промисел, кінний збір, дорожній збір. Важливу роль у формуванні бюджетів відігравала місцева власність. Міські управи Харківської губернії здавали в оренду орні і пасовищні землі, землі промислового призначення, озера, торгові місця, промислові підприємства тощо. Поява фінансово-кредитних установ за участю органів міського самоврядування сприяла розвитку економічного життя регіону, змінювала на краще інфраструктуру міст, ставала постійним джерелом прибутку міських бюджетів. Наявна фінансова база дозволяла вирішувати важливі питання комунального господарства, сприяла швидкій урбанізації міст Харківської губернії на межі XIX-XX ст.

Список використаних джерел

1. Шрейдер Г.И. Наше городское управление: Этюды, очерки, заметки. СПб., 1902.

2. Тотомианц В.Ф. Муниципализация промышленных предприятий, м., 1902

3. Тотомианц В.Ф. Самоуправление и городское хозяйство. СПб., 1910

4. Михайловский А Бюджеты русских городов//Известия Московской городской думы. 1905. сент.-дек.

5. Озеров И.Х. Большие города, их задачи и средства управления. М., 1906

6. Сиринов М. Городской кредит//Городское дело. 1910. №3.С.129-135

7. Велихов Л. Новый госналог на недвижимость//Там же. 1911. №20,-С.1461-1465

8. Велихов Л. Трагическое состояние городских финансов//Там же. 1912. №4. С,258 262.

9. Нікітін Ю.О. Основні витратні статті міських бюджетів на прикладі міст Чернігівської губернії в 70-ті роки XIX ст.//Пам'ять століть. 2006. №3-4. С,176183.

10. Головко О.М. Харківське міське самоврядування у 1893 1917 роках. Автореф. дис. ...канд. істор. наук.. Харків, 1997. 18 с.

11. Чорний Д.М. По лівий берег Дніпра: проблеми модернізації міст України (кінець XIX поч. XX ст.). Харків, 2007. 301с.

12. Токарев В.М. Харьковское городское самоуправление по Городскому положению 1870 года (историко правовое исследование). Автореф. дис. ...к.ю.н. X., 1998. 18 с.

13. Систематический зборник решений Правительствующего Сената, разъясняющий Городовое положение. Составили барон В.Майдельи В.Белюстин. Спб.: Б.и., 1879. 393 с.

14. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАУК). Ф. 442. Оп. 106. Од. зб. 123.

15. Державний архів Харківської області (далі ДАХО). Ф. 3. Оп. 1. Од. зб. 171.

16. ЦДІАУК. Ф. 442. Оп. 208. Од. зб. 81.

17. Земский сборник Харьковской губернии. 1892. № 3. 154 с.

18. ДАХО. Ф. 18. Oп. 1. Од. зб. 156.

19. Отчет о денежных оборотах городских касс за 1871 год. Спб., 1872.

20. Отчет о денежных оборотах городских касс за 1891 год. Спб., 1892.

21. Харьковские губернские ведомости за 1911 год. X., 1912.

22. Багалей Д.И. и Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существоания. X., 1912. Т. 2.

23. ДАХО. Ф. 304. On. 1. Од. зб. 19.

24. ЦДІАУК. Ф. 442. Оп. 552. Од. зб. 127.

25. Отчет о доходах и расходах по городу Харькову 1891 году. X., 1892. 67 с.

26. Харьковские губернские ведомости. X., 1892. № 149.

27. ДАХО. Ф. 18. On. 1. Од. зб. 52.

28. ЦДІАУК. Ф. 442. Оп. 107. Од. зб. 126 .

29. ДАХО. Ф. 18. On. 1. Од. зб. 52.

30. О сборе с извозного промысла //Об извозном промысле. Ф. 45. On. 1. Т. 1. -Стр. 443.

31. Отчет о занятиях Харьковской городской управы за время 1875-1876 годы и о состоянии городского общественного хозяйства. X., 1877.

32. Державний архів Сумської області (далі ДАСО). Ф. 251. Оп. 1. Од. зб. 185.

33. Отчёт Харьковской Губернской Земской управы Губернскому земскому собранию очередной сессии 1911 года. X.: Типо-литография Ю.М. Беркмана, 1911.-84с.

34. ДАСО. Ф. 813. On. 1. Од. зб. 224. Арк. 1.

35. Наше государственное и народное хозяйство. Спб.: Типография В.О. Киршбаума, 1909. 63 с.

36. Об отчете городского управленияза 1875-1876 гг. Ф. 45. Оп. 18. Спр. 207.

37. Обзор Харковского городского общественного банка за 1879 г. Харьков, 1880. 36 с.

38. Варнеке О. До історії українських міст наприкінці XIX та на початку XX ст. К. Думка, 1996. 56 с.

39. ДАХО. Ф. 34. Од. зб. 2.

40. Современнное хозяйство города Харькова (1910-1913). В 2-х вып. Вып. I.-X., 1911.

41. Обзор Харьковского городского общественного банка за 1908 г. Харьков, 1909.-46 с.

42. Харьковские губернские ведомости. 1875-1885 гг.

43. Отчет о денежных оборотах городских касс за 1870 год. Спб., 1885.

44. Отчет о денежных оборотах городских касс за 1879 год. Спб., 1880.

45. Отчет о денежных оборотах городских касс за 1891 год. Спб., 1892.

46. Отчет о доходах по городу Харькову за 1870 год. X., 1871.

47. Отчет о доходах по городу Харькову за 1910 год. X., 1911.

48. Петров Н.В, Материалы для истории Харьковской городской думы и городского хозяйства Харькова за 25 лет с 1871 по 1896 год. X., 1901. Вып. 3.

49. Отчет о доходах по городу Харькову за 1910 год. X., 1911.

Размещено на Allbest.ru