Виконання рішень суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Задача 1

Умова:

Згідно з рішенням третейського суду з Мережко на користь Рокотова було стягнено шість тисяч двісті тридцять три гривні. Рокотов, маючи на руках рішення третейського суду, звернувся до державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби по місцю проживання Мережка з вимогою провести примусове виконання рішення, однак державний виконавець відмовив Рокотову в задоволенні вимоги.

Чи правильно вчинив державний виконавець?

Які документи відносяться до виконавчих?

1.1 Загальні поняття

У даному випадку державний виконавець вчинив правомірно, відмовивши в задоволенні вимоги Мережко провести примусове виконання рішення третейського суду.

Відповідно до ст. 50 закону України «Про третейські суди» сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.

У нашому випадку, як ми бачимо, добровільного виконання рішення третейського суду не відбулося.

Згідно із ст. 57 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», далі Закон. Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред'явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Для того, щоб виконати рішення третейського суду у примусовому порядку, необхідним є отримання відповідного виконавчого документа у суді, а саме виконавчого листа (згідно ст. 3 Закону «Про виконавче провадження»). Тому рішення Третейського суду не визначається виконавчим документом і для примусового виконання вимагає отримання виконавчого листа.

1.2 Підстави виконання та виконавчі документи

Завданням Державної виконавчої служби є здійснення виконання рішень судів та інших органів відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну виконавчу службу». Інші органи, установи, організації та посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до ст. 6 Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця (ст. 2 Закону).

Характеристика рішень, ухвал та постанов, що підлягають виконанню відповідно до ст. 3 Закону у порядку виконавчого провадження.

Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах.

У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення, якими задоволено позовні вимоги про присудження до виконання певних дій, якщо боржник відмовився від їх добровільного виконання. Рішення про відмову у задоволенні позовів про присудження, про визнання, про зміну і припинення правовідносин не потребують примусового виконання, окрім виконання у частині стягнення судових витрат. Рішення про визнання є підставами їх реалізації іншими способами: добровільним виконанням, реєстрацією компетентним органом держави встановлених судом правовідносин чи правового статусу громадян. Підлягають виконанню й ухвали суду, які мають ознаки реалізованості і вимагають примусового виконання, зокрема, такі: про забезпечення позову згідно із ст.. ст. 156 ЦПК, 154 України, застосування запобіжних заходів (ст. 626 ЦПК), про стягнення штрафів (ст.ст. 44, 48, 95 ЦПК та ін.), про поворот виконання (ст.ст. 420-422 ЦПК, та ст. 380 ЦПК), про уточнення, доповнення рішення, зміну порядку та способу виконання (ст.ст. 213-215 ЦПК, ст. 373 ЦПК., ст. 33 Закону «Про виконавче провадження»), а також ухвали суду апеляційної та касаційної інстанції, суду з перегляду справи за винятковими обставинами, якими змінюються рішення (ст.ст. 305, 334 ЦПК).

Відповідно до ст. 179 ЦПК, ст. 175 ЦПК України суд може затвердити (визнати) мирову угоду сторін. До такого затвердження (визнання) суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про затвердження (визнання) мирової угоди сторін суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Вироки, ухвали та постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень.

Санкціями кримінального законодавства, серед усієї низки кримінальних покарань, встановлено і певні майнові стягнення (штраф (ст. 53 Кримінального кодексу України, далі - КК) та конфіскація майна (ст. 59 КК)). Штраф може бути призначено як основне або додаткове кримінальне покарання. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправні роботи із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, однак на строк не більше двох років.

Штраф може бути призначено під час виконання вироку у кримінальній справі, за якою призначено інший вид покарання.

Згідно зі ст. 12 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) ДВС виконує покарання у вигляді штрафу та конфіскації майна у випадку та у порядку, передбачених КВК та законами України. Підставою виконання покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування (ст. 4 КВК).

Постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення.

Кодексом про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) передбачено повноваження суду щодо розгляду та вирішення справ, пов'язаних із притягненням громадян та посадових осіб до адміністративної відповідальності. Відмінність суду від інших органів, уповноважених на розгляд справ про адміністративні правопорушення, полягає у тому, що суд наділено ширшими повноваженнями щодо застосування санкцій майнового характеру. Наприклад, окрім штрафу винятково за рішенням суду накладаються такі адміністративні стягнення, як оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення (ст.ст. 24, 28 і 29 КпАП).

До повноважень у цьому випадку належить і відшкодування збитків, заподіяних учиненим правопорушенням, про що виноситься постанова (ст. 329 КпАП).

Рішення, ухвали, постанови господарських судів.

Господарський суд при відправленні правосуддя у господарських справах уповноважений виносити рішення, ухвали та постанови, які у силу загальних положень Конституції України наділено усіма ознаками загальнообов'язковості. Зокрема, відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) рішення, ухвали та постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. У господарському процесі також передбачено можливість застосування забезпечення позову та застосування запобіжних заходів, затвердження мирової угоди між сторонами.

Виконавчі написи нотаріусів.

Іноді відповідальність боржника за деякими борговими документами є очевидною та безспірною, що випливає з їх змісту, а щодо самих документів не виникає сумніву у їх достовірності. У таких випадках закон передбачає можливість стягнення грошових сум чи майна шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису.

Виконавчий напис - це нотаріальна дія, яка полягає у наданні сили виконавчого документа борговому документу, визначеному законом, про стягнення з боржника на користь кредитора (стягувана) грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса допускається з низки вимог, чітко передбачених актами законодавства у порядку, встановленому Законом України «Про нотаріат». Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 визначено підстави для вчинення виконавчого напису, затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Ним визначено як підстави для вчинення виконавчого напису наступні вимоги:

- про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими правочинами;

- про стягнення з фізичних осіб податкової заборгованості;

- про стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних із авторським правом;

- про стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти;

- про стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

- про стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених із військової служби, і військовозобов'язаних після закінчення зборів;

- про повернення об'єкта лізингу;

- про стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

- про стягнення за чеками.

Рішення третейських судів.

Третейський суд є особливим юрисдикційним органом, оскільки може розглядати справу і вирішувати спір тільки у разі, якщо про це домовляються сторони, між якими виник спір.

ГПК (ч. 2 ст. 12) визначено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Відповідно до Закону України «Про третейські суди» сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (ст. 50). Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що на його вирішення за угодою сторін можуть передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньо-торгівельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків (згідно із ст. 2). Рішення про стягнення грошових сум виконується у встановленому порядку через установи банку, решта рішень - державним виконавцем. Якщо на банківському рахунку боржника немає грошей, а також у разі неможливості стягнення грошових сум з інших причин рішення може бути виконано державним виконавцем шляхом звернення стягнення на майно боржника.

Рішення комісій із трудових спорів.

Комісія із трудових спорів - орган, уповноважений на вирішення трудових спорів у порядку, встановленому ст.ст. 221 і 224 Кодексу законів про працю№ (далі - КЗпП), є первинним органом з розгляду трудових спорів, за винятком спорів, зазначених у ст.ст. 222, 232 КЗпП. Комісія з трудових спорів приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданнях.

У рішенні має бути зазначено: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії та дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії.

Копії-рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу (ст. 227 КЗпП).

Постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

КпАП регламентує підстави та порядок виконання постанов у частині майнових стягнень у вигляді штрафу, який може бути накладено на громадян та посадових осіб за вчинення правопорушень, у порядку та розмірах, визначених законом (ст.ст. 24, 27).

Рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людний».

Відповідно до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод (Рим, 11 листопада 1950 р.) передбачено обов'язок держав-учасниць Конвенції забезпечувати дотримання прав та основних свобод, визначених цим міжнародним документом, а також поширення юрисдикції Європейського Суду з прав людини, створеного згідно з протоколом № 11 до Конвенції. Відповідно до ст. 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р.).

Рішення державних органів, прийняті з питань володіння та користування культовими будівлями та майном.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. передбачено, що ці об'єднання громадян мають право використовувати для своїх потреб будівлі та майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культову будівлю може бути передано у користування двом і більше релігійним громадам за їх згодою. З кожною громадою укладається окремий договір, у якому передбачається порядок і черговість користування вказаною будівлею. Спори з питань, пов'язаних із володінням та користуванням культовими будівлями та майном, вирішують місцеві державні органи (обласні, Київська та Севастопольська міські, АР Крим), державний орган України у справах релігій. їх рішення, не оскаржені до суду, протягом місяця із дня прийняття, а у разі оскарження - після прийняття судом рішення про відмову у задоволенні скарги (ст. 24814 ЦПК), може бути виконано примусово органом виконання.

Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках.

Рішення відповідних органів та посадових осіб Антимонопольного комітету України про накладення адміністративних стягнень на посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю виконуються в порядку, встановленому законом (ч. 9 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.).

Зокрема, відповідно до ст. 44 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вилучення чи накладання арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації проводиться у робочий час незалежно від їх місцезнаходження, в тому числі в службових приміщеннях та транспортних засобах, що належать суб'єктові господарювання, на робочих місцях працівників на підставі розпорядження державного уповноваженого чи голови територіального відділення Антимонопольного комітету України; у місцях проживання та інших володіннях осіб - на підставі рішення суду.

Про вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації складають протокол, в якому зазначають дату його складання, прізвище та посаду особи, яка провела вилучення, наклала арешт, перелік вилучених чи тих, на які накладено арешт, предметів, документів, інших носіїв інформації чи майна. Протокол підписують два уповноважені працівники Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень, які провели вилучення, наклали арешт. Протокол також підписують особи, які були присутніми при вилученні, накладенні арешту.

У разі відмови осіб від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

Копія протоколу про вилучення, накладення арешту надається суб'єкту господарювання, у якого було вилучено, арештовано документи, предмети, інші носії інформації, або вручається представникові суб'єкта господарювання.

Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів, документів, інших носіїв інформації державний уповноважений Антимонопольного комітету України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України приймає розпорядження.

Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу.

Державний виконавець у випадках, передбачених законом, покладає на боржника обов'язок сплатити виконавчий збір (встановлену законом грошову суму, яка сплачується у разі невиконання рішення добровільно у строк, встановлений державним виконавцем), витрати на проведення виконавчих дій (оплата діяльності державного виконавця, послуг перекладача, експерта, спеціаліста, понятих та інших учасників виконавчого провадження, проведення розшуку та ін.), притягує учасників виконавчого провадження до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання їх обов'язків.

Визнана у встановленому порядку претензія.

Відповідно до ст. 222 Господарського кодексу України від 16.01.2003 зі змінами та доповненнями від 11.02.2010 (далі - ГК) учасник господарських відносин, який вважає свої права та законні інтереси порушеними, може скористатися до судовим (претензійним) способом врегулювання спору. При цьому у деяких спорах (перевезення, надання послуг зв'язку, на державне замовлення) справу не може бути передано на розгляд господарського суду тільки за умови додержання сторонами встановленого для такої категорії спорів порядку досудового їх врегулювання (ст. 5 ГПК). За результатами розгляду претензії учасник господарських відносин може її відхилити або визнати. Претензія про визнання боргу є підставою виконання у тому разі, якщо вона відповідає встановленим законом вимогам щодо змісту та форми, а також іншим вимогам, які встановлено законодавством про виконавче провадження.

Рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу.

До них, зокрема, належать постанови про реабілітацію жертв політичних репресій. За ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» такі особи мають право на грошову компенсацію, на повернення натурою вилучених будівель, іншого майна або їх вартості.

Рішення про це приймають штатні комісії органів місцевого самоврядування. У разі невиконання цих рішень добровільно, вони виконуються примусово державним виконавцем.

Отже, звернувшись до чинного законодавства, ми розглянули перелік актів, що підлягають виконанню у порядку виконавчого провадження.

Ці рішення об'єднано поняттям підстави виконання - це є рішення уповноваженого державного чи громадського органу (посадової особи) (юрисдикційний акт), яке підлягає виконанню органами державної виконавчої служби у разі невиконання його добровільно. Отже, лише ці документи можуть стати підставою для відкриття виконавчого провадження.

Виконавчі документи:

Підстава виконання - це лише передумова для відкриття виконавчого провадження, а безпосередньою підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій є виконавчий документ. Його значення у процедурі реалізації захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права полягає у тому, що без нього виконавче провадження не може бути відкрито і державний виконавець зобов'язаний відмовити у такому відкритті (ст. 26 Закону «Про виконавче провадження»).

До першої групи належать ті виконавчі документи, які оформляють за підставами виконання, визначеними у ст. 3 Закону.

Виконавчі листи. Виконавчі листи видають суди на підставі: рішень, вироків, ухвал, постанов судів; рішень іноземних судів і арбітражів, якщо їх визнано й допущено на території України у встановленому законом порядку; рішень третейських судів.

Основним виконавчим документом є виконавчий лист, який виписує канцелярія суду і підписує суддя чи голова суду, їх підписи засвідчуються печаткою суду. У разі видачі виконавчого листа про конфіскацію майна на виконання вироку у кримінальній справі у ньому має бути зазначено, яку саме частину майна конфіскують, або перераховано те майно, що конфіскують.

Відповідно до положень законодавства про третейський суд, цивільного процесуального та господарського процесуального законодавства для того, щоб виконати рішення третейського суду у примусовому порядку, необхідним є отримання відповідного виконавчого документа у суді (виконавчого листа чи наказу господарського суду).

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, оскільки законодавством передбачено порядок виконання рішень третейського суду, п. 16 Положення про третейський суд (щодо вирішення господарських спорів), що передбачає необхідність звернення до господарського суду) із заявою про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду, не повинен застосовуватись, а у видачі наказу господарського суду на примусове виконання такого рішення слід відмовляти з посиланням на чинне законодавство (п. 2 Роз'яснення Вищого господарського суду України «Про виконання рішень третейських судів» від 17 лютого 1997 р. № 02-5/57).

Такий стан правового регулювання цих відносин зумовив потребу офіційного тлумачення положень щодо виконання рішень третейських судів. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 р у справі про виконання рішень третейських судів вказано, що рішення третейських судів водночас є виконавчими документами, на підставі яких за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби мають забезпечити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом.

Закон України «Про третейські суди» передбачає необхідність отримання виконавчого документа і встановлює порядок його отримання у разі, якщо його виконання потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами (ст. 55), що передбачає виконання рішення третейського суду у примусовому порядку органами державної виконавчої служби.

Ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законом.

У такому разі виконавчим документом є акти суду, в яких не виписуються виконавчі листи загального територіального чи військового суду. На нашу думку, необхідно наділити виконавчою силою ухвали суду про забезпечення доказів у разі потреби витребування та огляду доказу (ст. 36 ЦПК, ст. 133 ЦПК). Про вжиття запобіжних заходів суд постановляє ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо таку призначено. Копії ухвали надсилаються заявникові та особі, щодо якої має бути вжито запобіжні заходи, негайно після її постановления (ст. 624 ЦПК).

Накази господарських судів:

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому рекомендованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо з кожного позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, або якщо виконання мало бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за певним наказом (ст. 116 ГПК).

Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, в наказі має бути зазначено, з якого часу розпочинається перебіг строку його дії.

Наказ після підписання суддею засвідчується печаткою господарського суду (ст. 117 ГПК).

Ухвали, постанови господарських судів у випадках, передбачених законом. Їх застосовують у тому разі, якщо не видається наказ господарського суду. Щодо названих ухвал встановлено загальні правила стосовно складання судових постанов із урахуванням особливостей, пов'язаних із подальшим їх примусовим виконанням (забезпечення позову, застосування запобіжних заходів тощо).

Виконавчі написи нотаріусів:

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис вчинюється на документах, що посвідчують заборгованість, і має містити такі реквізити:

- дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

- найменування та адреса стягувача;

- найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

- строк, за який провадиться стягнення;

- суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

- розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

- номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Посвідчення комісій з трудових спорів.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії з трудових спорів у встановлений строк (ст. 229 КЗпП) комісія з трудових спорів підприємства, установи, організації видає працівникові посвідчення, що має силу виконавчого листа.

У посвідченні має бути вказано: найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дату його прийняття і видачі посвідчення; прізвище, ім'я та по батькові працівника; рішення по суті спору. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови комісії з трудових спорів підприємства, установи, організації та печаткою комісії. Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений ст. 228 КЗпП строк із заявою про вирішення трудового спору до районного (міського) місцевого суду. На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку, держаний виконавець виконує рішення у примусовому порядку (ст. 230 КЗпП).

До другої групи виконавчих документів слід віднести ті, які водночас є підставами виконання. Тому особливу увагу приділяють процесуальному (процедурному) оформленню таких виконавчих документів.

Постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Наприклад, виконавчим документом є постанова про відшкодування майнових збитків, заподіяних адміністративним правопорушенням, обов'язковою вимогою до якого є встановлення строку на його виконання. Відповідно до ст. 329 КпАП майнову шкоду має бути відшкодовано порушником не пізніше ніж через п' ятнадцять днів із дня вручення йому копії постанови (ст. 285), а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніше ніж через п'ятнадцять днів із дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

Рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном.

Рішення центральних та місцевих органів у справах релігій приймаються у порядку, встановленому положенням про від повідне відомство, законами «Про місцеві державні адміністрації», «Про свободу совісті та релігійні організації».

Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення (витяг із нього за винятком інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доводиться до відома в інший спосіб.

Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу.

Ці постанови державного виконавця є самостійним виконавчим документом, на підставі якого відкривається виконавче провадження тільки у тому разі, якщо виконавче провадження завершено, проте залишилися незавершені стягнення за певними підставами виконання. Хоча, як правило, у цьому випадку нове виконавче провадження не відкривають, а постанову долучають до вже відкритого виконавчого провадження за основним, первісним виконавчим документом. Вимоги щодо реквізитів таких документів встановлено Інструкцією про проведення виконавчих дій.

Рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу служб (ДВС).

До цієї категорії належить визнана у встановленому порядку претензія. Хоча вона безпосередньо не є виконавчим документом, однак відповідь на претензію, в якій не повідомлено про перерахування визнаної суми, є підставою для примусового стягнення заборгованості органами ДВС, якщо через 20 днів після її отримання такого перерахунку не було проведено (ст. 8 ГПК). До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми - то й копія претензії.

Отже, виконавчий документ - це документ встановленої форми та змісту, який подається до ДВС і є основною підставою для вирішення питання про відкриття виконавчого провадження з виконання припису юрисдикційного акта, визначеного ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Вимоги до виконавчого документа. Законом встановлено низку вимог, яким має відповідати виконавчий документ. Ці вимоги можна поділити на загальні та спеціальні. Загальним вимогам мають відповідати усі виконавчі документи, які подаються до державного виконавця для відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 19 Закону у виконавчому документі має бути зазначено:

- назву документа, дату видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

- дату і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

- найменування стягувача і боржника, їх адреси, дату і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

- резолютивну частину рішення;

- дату набрання чинності рішенням;

- строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписано уповноваженою посадовою особою і скріплено печаткою.

Законом може бути встановлено також інші додаткові спеціальні вимоги до виконавчих документів.

Порушення вимог щодо форми та змісту виконавчого документа мають певні наслідки.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, встановленим ст. 19 Закону, державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яку затверджує начальник відповідного відділу ДВС, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові (ст. 26 Закону).

У цій постанові державний виконавець зобов'язаний роз'яснити стягувачеві його право звернутися до суду чи іншого органу (особи), який видав юрисдикційний акт, про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог процесуального (процедурного) законодавства та законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до ст. 370 ЦПК замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення, може видати дублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб.

Задача 2

Умова:

При виконанні державним виконавцем опису майна Іванова, згідно з рішенням Євпаторійського міського суда про стягнення з нього грошових коштів в якості відшкодування шкоди, до квартири Іванова з'явився Ільченко, який заявив протест проти включення до опису двох телевізорів, які знаходяться в квартирі, мотивуючи це тим, що телевізори належать йому, а Іванову були передані тільки на тимчасове користування, оскільки Іванов є телевізійним майстром і обіцяв їх перевірити. Державний виконавець міського відділу державної виконавчої служби за заявою Ільченко виключив телевізор з акту опису і арешту. Крім того, сусід Іванова Ситніков прохав не включити до акту опису і арешту холодильник, який знаходиться в квартирі самого Ситнікова не було достатньо місця установки холодильника. Однак державний виконавець відмовив Ситнікову задовольнити його прохання, включивши холодильник до опису та наклав арешт на все майно, яке включено до акту опису і арешту. Ситниковим була принесена скарга на дії державного виконавця.

Чи вірно принесена скарга на дії державного виконавця?

Який порядок захисту прав інших осіб при виконанні рішення?

Складіть проект позовної заяви від імені Ситнікова про звільнення майна із під арешту. Недостатні дані виберіть на свій розсуд?

2.1 Загальні положення

Державний виконавець не мав права включати до опису майно іншої особи. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При здійсненні своїх прав та обов'язків державний виконавець повинен був керуватися Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», а саме ст. 5, та Наказом «Про затвердження Інструкції про проведення виконанавчих дій», а саме п. 2.1.2, де державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому законом та передбачені Інструкцією права і обов'язки в точній відповідності до закону, не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, роз'яснювати особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їх права та обов'язки.

Неправомірність державного виконавця полягає у тому, що він не перевірив і не впевнився, що описане ним майно належить не Іванову, а Ситнікову. Державний виконавець при проведенні виконавчих дій не встановив приналежність описаного ним майна, незаконно поклавши на нього арешт.

Описана державним виконавцем холодильник є власністю Ситнікова, що повинно підтверджується відповідними документами.

2.2 Закон «Про виконавче провадження»

Згідно із ст. 85 Закону «Про виконавче провадження» зазначено, що у виконавчому провадженні можна оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, й інших посадових осіб ДВС.

При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Ситніков вірно звернувся із скаргою на порушене майнове право.

Існує такий порядок звернення із скаргою:

Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:

1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;

2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);

4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;

5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, розглядається у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарги, подані без додержання вимог, розглядаються начальником органу державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

2.3 Конституційний захист своїх законних інтересів та прав

Конституцією України передбачено (ст.55), що кожна людина має право на захист своїх законних інтересів та прав. Діючим законодавством визначено порядок захисту громадянами своїх прав та законних інтересів шляхом подачі письмового звернення до органів державної влади, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб, органів державної виконавчої служби або шляхом висловлення своїх пропозицій на особистому прийомі у керівників цих установ в усній формі.

Законом України "Про звернення громадян" визначено такі основні види звернень як скарга та заява. Це є основні способи захисту прав інших осіб при виконанні рішення.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) посадових осіб.

Порядок звернення скарги було розглянуто у попередньому питанні.

Заява - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно із ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органа і посадових осіб ДВС та звернень учасників виконавчого провадження», п.16 передбачено, що вимоги осіб щодо приналежності майна їм, а не боржникові, вирішуються шляхом пред'явлення позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт.

У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання.

Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.

За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту.

У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Постанови начальника органу державної виконавчої служби та державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду у 10-денний строк. Порядок пред'явлення позовної заяви визначено гл. 2 ст. 118-126 ЦПК України.

Малюнок - Зразок заяви:

Задача 3

Умова:

За позовом Сизоненко Чугуївський міський суд своїм рішенням від 22 травня 2005 року зобов'язав Ткаченка протягом двомісячного строку відремонтувати стелю на стіні в квартирі, яку займає Сизоненко в зв'язку з тим, що Ткаченко, залишив відкритим у своїй квартирі водопровідний кран залив Сизоненко, чим зіпсував побілку та штукатурку стелі і стін. Після закінчення двомісячного строку, державний виконавець виявив, що Ткаченко ремонту не робив і відмовляється його проводити.

Які міри встановлені законом для забезпечення примусового виконання таких рішень?

За позовом Сизоненко Чугуївський міський суд своїм рішенням від 22 травня 2005 року зобов'язав Ткаченка протягом двомісячного строку відремонтувати стелю на стіні в квартирі, яку займає Сизоненко в зв'язку з тим, що Ткаченко, залишив відкритим у своїй квартирі водопровідний кран залив Сизоненко, чим зіпсував побілку та штукатурку стелі і стін.

Після закінчення двомісячного строку, державний виконавець виявив, що Ткаченко ремонту не робив і відмовляється його проводити.

Які міри встановлені законом для забезпечення примусового виконання таких рішень?

3.1 Загальні підстави дій

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації (ст. 50 Закону). Інструкція в п. 5.1.1 зазначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає ще й у виявленні майна, пояснюючи, що виявлення проводиться шляхом надсилання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, ДАІ, БТІ, нотаріату. В тій же Інструкції (п. 4.13.3) міститься положення про розшук майна боржника, де також роз'яснюється, що розшук здійснюється шляхом запитів у ті ж самі установи. З положень Інструкції випливає, що державний виконавець зобов'язаний виявляти майно за рахунок коштів, виділених для фінансування витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій. Державний виконавець при зверненні стягнення на майно боржника керується порядком звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, передбачений ст. 50 Закону «Про виконавче провадження». Черговість звернення стягнення на майно боржника-фізичної особи є такою:перша черга - кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунках у цінних паперах у депозитаріях цінних паперів; друга черга - рухоме майно (за винятком майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, відповідно до переліку, який визначено додатком до Закону; третя черга - нерухоме майно (щодо якого також встановлено певну внутрішню черговість). Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадять у разі, якщо в боржника немає достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертають стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий будинок або квартиру, разом із останнім - також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.

Порядок опису і арешту майна боржника визначений п.5.6.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99р. №74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999р. за №65/4158, згідно якого при проведенні виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника державний виконавець складає акт опису й арешту майна.

Згідно із ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущімлюють його законних інтересів. Порядок реалізації визначено ст. 61 Закону.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997;

2. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р., із змінами та доповненнями від 21.01.2010 ВР України № 606-14;

3. Закон України «Про третейські суди» від 11.05.2004р. зі змінами та доповненнями від 05.03.2009 р., ВР України №1701-4;

4. Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р., зі змінами та доповненнями від 22.12.2006 р., ВР України;

5. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р., зі змінами та доповненнями від 16.04.2009 р., ВР України;

6. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 зі змінами та доповненнями від 06.09.2005 р., ВР України;

7. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 р., зі змінами та доповненнями від 15.12.2009 р., ВР України;

8. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001, зі змінами та доповненнями від 16.04.2009;

9. Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР, із змінами та доповненнями від 14.04.2009;

10. «Про затвердження Інструкції про проведення виконанавчих дій». Наказ Мінюст України від 15.12.1999 р., зі змінами та доповненнями;

11. Бортновська Зоряна. Виконання рішень Європейського суду з прав людини. - Юр.газета №11 (23) 15 червня 2004;

12. Ю.В. Білоусов. Виконавче провадження//Навч. посіб. - К.: Прецедент, 2005; виконавчий суд майновий

13. Буркацький Л.К. Складання процесуальних документів на захист прав та інтересів громадян:. Комент., позовні заяви, заяви, скарги: Навч. посіб. - К., 2002.

Размещено на Allbest.ru

...