Аксіологічні питання об'єктивації клімату в екологічному праві України

В умовах орієнтації суспільства на парадигмальні засади сталого розвитку, проблема зміни клімату набуває актуальності у всіх сферах суспільних відносин на локальному, державному і глобальному рівнях. Ратифікація Рамкової конвенції ООН про зміну клімату свідчить про взяття Україною обов'язку «захищати кліматичну систему на благо нинішнього і майбутнього поколінь людства на основі справедливості у відповідності зі спільною, але диференційованою відповідальністю», що вимагає розробки належного правового регулювання впливів діяльності на клімат на національному рівні [18]. За таких обставин, правова конструкція захисту (охорони) клімату потребує наукового дослідження на предмет еколого-правової об'єктивації в сучасному екологічному праві.

Необхідно відмітити, що чинне законодавство України не визначає клімат самостійним об'єктом екологічного права, а доктринальні джерела не позбавлені дискусійності з приводу місця правового регулювання впливів на клімат у сучасній системі екологічних правовідносин. Думки вчених з цього приводу поляризуються у підходах, при яких клімат обмежується правовою охороною атмосферного повітря у міжнародно-правовій [3, с. 643], або внутрішній системі екологічного права [5, с. 532 - 536; 8, с. 269; 6, с. 310 - 311].

На думку деяких вчених, питання охорони клімату взагалі виключається зі сфери еколого-правового регулювання. Зокрема, за словами Т.Г. Пучініної, «сам по собі клімат не може розглядатися в якості складової частини природного середовища», а «кліматичні природні ресурси залишаються за рамками правового регулювання в силу їх неоречевленого характеру» [17, с. 9, 46]. На думку Н.В. Кузнєцової, використання сонячної енергії або кліматичних ресурсів не піддається у достатній мірі контролю і регулюванню зі сторони людини» [9, с. 4].

Наведені судження показові у тому, що складність юридичної об'єктивації категорії клімату частково зумовлена поліаспектністю цього поняття, та невизначеністю терміну «кліматичний ресурс», який зустрічається у чинному законодавстві України [12], еколого-правовій [17, c. 9, 46; 9, c. 4; 11, c. 78], та іншій літературі [1; 22; 23].

Кліматичною програмою України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №650 від 28.06.1997 р. передбачено, що клімат є одним з основних природних ресурсів, від якого залежать умови життя і діяльності людини, напрями і рівень розвитку економіки [12].

Термін «кліматичний ресурс», враховуючи семантичне значення поєднаних у ньому понять «клімат» (від грецьк. «klima», «klimatos» - «нахил»), що означає кут нахилу земної поверхні до сонячних променів, і «ресурс» (від франц. ressourse - «запас»), тобто запаси, можливості, джерела, потребує з'ясування коректності свого юридичного закріплення в опосередкованих ним екологічних відносинах.

Враховуючи традиційне в еколого-правовій доктрині визначення природних ресурсів [11, с. 86], під кліматичними ресурсами необхідно розуміти ту «частину речовини», яка вилучається у процесі використання клімату, і призначена для задоволення екологічних, економічних, соціальних потреб людини. Відтак, кліматичні ресурси як різновид природних ресурсів, є предметом вивчення прикладної кліматології, що полягає у з'ясуванні їхнього впливу на різні галузі економіки та умови проживання населення, а також розробляє рекомендації, спрямовані на ефективне використання кліматологічної інформації. З цією метою виділяють геліоенергетичні (використання сонячної теплової та електричної енергії), вітроенергетичні (вітрової енергії), агрокліматичні та агрогідрологічні (застосування у сільськогосподарському виробництві), рекреаційні (забезпечення організації відпочинку) та терапевтичні (застосування лікувальних властивостей) кліматичні ресурси [12, с. 267].

Як видно з наведеного переліку, відомі насьогодні кліматичні ресурси за різними критеріями можна класифікувати на такі види:

1) за джерелом походження того чи іншого кліматотворчого фактору, на енергетичні (енергія сонця, енергія вітру), та неенергетичні (температура повітря, опади, тиск, вологість ґрунту, і т.і.);

2) за сферою суспільних відносин, пов'язаною з використанням кліматотворчих факторів, на ті, що використовуються для задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих, естетичних, інших потреб людини.

Керуючись визначенням кліматичних ресурсів, можна виділити такі суттєві в правовому контексті ознаки: а) невичерпність, завдяки якій ці ресурси не споживаються у матеріальній та нематеріальній діяльності людства, не знищуються в процесі використання, а тому не потребують вжиття спеціальних заходів для свого відновлення та охорони; б) неречове (енергетичне) походження клімату, так як першоосновою його утворення є сонячна енергія, у зв'язку з чим кліматичні ресурси не можуть бути об'єктами права власності, володіння і розпорядження; в) стихійний процес формування, що перешкоджає точному прогнозуванню і контролю цих ресурсів; г) специфіка державного обліку та оцінки, за яких клімат обліковується не як ресурс, а згідно з Кліматичним кадастром України, ведення якого здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №650 від 28.06.1997 р. [12] - як статистичні метеорологічні дані, а відповідно до Національного кадастру антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №554 від 21.04.2006 р. - як об'єкт еколого-негативного чи еколого-позитивного впливу діяльності людини [14].

Таким чином, поняття «кліматичний ресурс» застосовується для позначення передусім кількісного та якісного ефекту від використання речовини та енергії кліматотворчих факторів, характерних для клімату того чи іншого регіону, що «вилучається» з навколишнього природного середовища з метою задоволення потреб людини. Однак такому використанню, на нашу думку, підлягає не стільки клімат у комплексному значенні, скільки конкретні властивості його складових метеорологічних елементів: сонячної радіації; енергії вітру; температури, тиску, опадів та вологості атмосферного повітря; вологості ґрунту тощо. У зазначених якостях поняття кліматичних ресурсів частково підпадає під визначення відновлювальних (альтернативних) джерел енергії, передбачене ст. 1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» №555-IV від 20.02.2003 р. [15], зокрема у частині використання сонячної та вітрової енергії, енергії хвиль та припливів в якості альтернативи традиційним джерелам енергії - викопним видам палива, що також є джерелами викидів парникових газів.

Це додатково підтверджується положеннями Статуту Міжнародного агентства з відновлювальної енергії від 26.01.2009 р. [19], де зазначено, що важливе значення відновлювальні ресурси відіграють у скороченні концентрації парникових газів в атмосфері, сприяючи тим самим стабілізації кліматичної системи й передбачаючи сталий, безпечний та м'який перехід до екологічно чистої економіки, у захист клімату (ст. 3).

Отже, еколого-економічний ефект від використання відновлювальних джерел енергії, що передусім вкладається у зміст поняття «кліматичний ресурс», дозволяє розглядати цю категорію в системі засобів реалізації економічного механізму правового регулювання діяльності, що впливає на клімат. Поза тим, залишається невирішеним питання про відповідність цього поняття концептуальному змісту й меті правовідносин стосовно охорони клімату, що дозволяла би представити його в якості об'єкта екологічного права.

Відомо, що в середині 70-х років 20 століття штучна зміна клімату була засобом виконання пріоритетних державної політики окремих держав, досягнення яких змушувало науковців розробляти масштабні проекти: щодо зменшення льодового покриву в Північно-льодовитому океані, впливу на течії та зміну їх напрямів, та інші (2, с. 73 - 83; 23, с. 37 - 42). Такий утилітарний підхід до природи частково був викликаний обмеженими уявленнями про клімат лише як про невичерпний природний ресурс.

Штучні зміни погоди, а відповідно і клімату на регіональному рівні, допускаються діючим законодавством України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» №2707-12 у редакції від 02.12.2010 р. [16] та постанови Кабінету Міністрів України №301 від 13.03.2002 р. [13], діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності за спеціальним дозволом. Дозвіл видається безоплатно терміном на один рік.

Наведені положення оперують тим вузьким розумінням клімату, яке пропонується фізичними науками у зв'язку з дослідженням погоди і слугує відправною точкою визначення змісту поняття «кліматичний ресурс». Проте абстрагуючись від визначення клімату фізичними науками, в міжнародно-правовому регулюванні категорія клімату консолідує у собі юридичний інтерес, будучи невід'ємним джерелом, ознакою і умовою навколишнього природного середовища, а відтак, і визначальним фактором впливу на людину і суспільні відносини.

За таких обставин, чи виступає клімат об'єктом еколого-правової охорони?

Традиційним в еколого-правовій доктрині вважається підхід, за яким під об'єктом екологічного права розуміють ті чи інші природні і природно-антропогенні цінності [3], майнові, природні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини» [4, с. 5]. В аксіологічному розумінні поняття «благо» (індивідуальне і загальне) заключає у собі компроміс волевиявлень різних суб'єктів у тій мірі, в якій вони відповідають загальній правовій нормі, тому у філософсько-правовому контексті благо - це юридично кваліфікований інтерес [10, с. 72]. Філософська категорія «цінності» у одному зі своїх тлумачень позначає належне та бажане, знаходить свою реалізацію у специфічному соціальному визначенні об'єктів навколишнього світу, яке виявляє їхнє позитивне або негативне значення для людини і суспільства [21, с. 742].

З таких філософсько-правових позицій об'єктом екологічного права може бути будь-який природний об'єкт, що на певному етапі суспільного розвитку становить інтерес до своєї правової охорони від впливу людини за умови відповідного законодавчого закріплення.

Відомо, що з точки зору синтезу філософських і природничих уявлень про екологічні відносини, виділяються три компоненти взаємодії між Людиною і природою: перший - прямий природний вплив на людину; другий - зворотній негативний (антропогенний) людський вплив на природне середовище; третій - вплив перетвореної в результаті антропогенної діяльності природи на Людину [20, с. 211]. Експерти підтверджують цю концепцію висновками про те, що протягом останніх декількох десятиліть стали особливо очевидними два фактори взаємовідношення людини і клімату Землі: перший - це вплив людської діяльності на клімат, що проявляється при спалюванні викопного палива, шкідливій практиці землекористування і ведення сільського господарства; другий - це посилення вразливості деяких людських спільнот до небезпек, викликаних зміною клімату [24]. Отже, феномен еволюційного перетворення клімату з об'єкта природи у перетворений антропогенним впливом (людською діяльністю) об'єкт потребує адекватного нормативного закріплення цієї категорії в екологічному праві України.

Саме такий аксіологічний підхід прослідковується на рівні міжнародно-правового конституювання клімату в якості «блага нинішнього і прийдешнього поколінь людства», а тому й самостійного об'єкта еколого - правової охорони, закріпленого Рамковою Конвенцією ООН про зміну клімату від 09.05.1992 р. (Нью-Йорк) [18]. Згідно зі ст. 1 Конвенції, зміна клімату - це зміна клімату, яка прямо або непрямо обумовлена діяльністю людини, породжує зміни у складі глобальної атмосфери і накладається на природні коливання клімату, що спостерігаються протягом порівняльних періодів часу.

Правові передумови для його продовження у національному законодавстві закладено Стратегією національної екологічної політики України на період до 2020 р., затвердженою Законом України №2818-VI від 21.12.10 р., Національному плані заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, затвердженому Розпорядженням Кабінету Міністрів України №346-р. від 18.08.2005 р. із змінами від 05.03.2009 р., іншими підзаконними нормативними актами. Однак, запровадження дієвих інституційно-функціональних, економіко-стимуляційних, компенсаційних, науково-технічних та інших засобів реалізації окреслених заходів можливе лише на рівні комплексного забезпечення охорони клімату як об'єкта екологічного права.

Вказане свідчить про необхідність об'єктивації універсального визначення клімату в правовому регулюванні середовищеоохоронного та антропоохоронного блоків еколого-правових відносин, що в сукупності формують предмет правового регулювання впливів діяльності на клімат. Подолання безоб'єктності реально діючих суспільних відносин, поєднаних спільною метою - охороною навколишнього середовища в частині свого невід'ємного компонента - клімату, може бути реалізовано шляхом розробки комплексного правового регулювання як негативної (що охоплює скорочення викидів парникових газів), так і позитивної (енергозбереження, поліпшення якості поглиначів і накопичувачів парникових газів, пом'якшення і адаптація до зміни клімату) поведінки суб'єктів екологічних відносин.

кліматичний економічний енергія право

Размещено на Allbest.ru