Верховенство права в адвокатській діяльності при здійсненні правової допомоги інвалідам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Верховенство права в адвокатській діяльності при здійсненні правової допомоги інвалідам

В.М. Турський

Українське тлумачення принципу верховенства права дається у ст. 8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується."

У своїй адвокатській діяльності завжди пам'ятаєш слова з преамбули Конституції України:

"Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України."

В перше прийнято в Україні КАС. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2.)

У п. 1, ч. 1, ст. 7 КАС України говориться, що принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є верховенство права.

Коли говориться про людину та громадянина, то маються також на увазі й особи з інвалідністю, які є часткою нашого народу і складають п'ять відсотків всього населення України, це біля двох з половиною мільйонів громадян. Щорічно отримують вперше інвалідність сто двадцять шість тисяч осіб. Через велику смертність населення України чисельність інвалідів не збільшується, але постійно обновлюється.

За даними Міжнародної організації охорони здоров'я, на Україні повинно бути, через Чорнобильську катастрофу і чисельні негаразди біля сімнадцяти відсотків населення з інвалідністю. В усьому світі існує за статистичними даними десять відсотків інвалідів при загальній кількості шестисот п'ятдесяти мільйонів осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Ст. 1 цього закону проголошує:

"Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами."

Відповідно до п. 2.1 інструкції "про встановлення груп інвалідів" МОЗ України № 16.01/20 від 28 грудня 1991 р. встановлено, що підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі. При забезпеченні засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома, можливе виконання різних видів праці.

В п. 4 цієї інструкції встановлено анатомічні дефекти і прирівняні до них стани при яких надається перша група інвалідності:

4.1.1. Відсутність очей.

4.1.2. Уроджені рудиментарні очні яблука.

4.1.3. Субатрофія обох очних яблук з гостротою зору з переносимою корекцією до 0,01.

4.1.4. Хронічні, спадково-дегенеративні захворювання ЦНС та травми при незворотних станах та при хронічно-прогресувальному перебігу з одним або декількома такими синдромами: геміплегією, вираженим аміостатичним синдромом, вираженою атаксією, гіперкінетичним синдромом з неможливістю стояння та ходьби, тетраплегією, верхньою чи нижньою параплегією або різко вираженим парапарезом, з вираженим нижнім парапарезом зі значним порушенням функції тазових органів, тотальною афазією, вираженим парезом трьох кінцівок.

4.1.5. Кукси двох кінцівок: нижніх - на рівні середньої третини стегна і вище, кукси кистей з відсутністю усіх фаланг чотирьох пальців, за винятком першого чи трьох пальців кисті, включаючи перший, і більш високий рівень ампутації."

З такими захворюваннями громадян в нашій державі з першою групою інвалідності налічується біля триста тисяч осіб.

Як ці громадяни України здійснюють принцип верховенства права? А якщо точніше зазначити, як держава забезпечує відносно до цих громадян реалізацію принципу верховенства права?

Інвалідам в першу чергу першої групи недостатньо виділяється коштів на догляд за нею, її лікування та харчування і зовсім у прожитковому мінімумі не згадується про його потребу у правовому забезпечені.

Додаткове навантаження лежить на адвокаті, якій надає інваліду правову допомогу у тому, як подолати бар'єри фізичні, психологічні, транспортні, будівельні тощо разом з реалізацією прав інваліда.

Верховенство права для людей з інвалідністю гарантує їм виконання зобов'язань держави, встановлених статтями Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Так, ст. 35 цього закону гарантує, що інваліди забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення.

Мовою спілкування між оточуючими та людьми з інвалідністю здійснюється за допомогою різних пристроїв та технологій, залежно від захворювання та навичок людини, що має фізичний дефект.

Так, люди з проблемами слуху застосовують різного виду слухові апарати, слабозорі для читання застосовують також різного виду прибори для збільшення тексту та спеціальне освітлення, сліпі застосовують прибори, що дозволяють користуватися шрифтом Брайля, звуковими комп'ютерними технологіями. Люди без рук користуються спеціально індивідуально виготовленими протезами. Додатково інвалід першої групи обов'язково повинен мати спеціально навчену людину для надання йому сторонньої допомоги. Сліпому необхідний секретар чтець, глухому сурдоперекладач.

Звичайно ж, скалічена хворобою людина потребує спеціально пристосованого саме під неї спеціального місця для спілкування. Людині на візку, для того, щоб вона могла писати необхідно мати спеціальний столик необхідної висоти. Для людей, що користуються калота сечозбирачами спеціальні стільці. Слабозорим додатково лампа для додаткового освітлення на столі тощо.

Сучасні технології дозволяють пристосовувати комп'ютер та спеціальне комп'ютерне обладнання для спілкування.

Розвиток людських цінностей розвиває і природне право людини.

Не було двісті років назад окулярів, слухових апаратів, штифта Брайля, комп'ютерів не було і права на їх використання. Тому в законах закладено вимога забезпечити людей з інвалідністю можливістю максимально бути приближеними до прав і можливостей здорових людей і не створювати штучні бар'єри, коли можна завчасно подбати про громадян з інвалідністю.

В цьому законі закладені спеціальні вимоги у окремих статтях у яких говориться:

"Стаття 26. Органи державної влади, підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів до жилих, громадських і виробничих будинків, споруд, громадського транспорту, для вільного пересування в населених пунктах.

Стаття 27. Планіровка і забудова населених пунктів, формування жилих районів, розробка проектних рішень, будівництво і реконструкція будинків, споруд та їх комплексів без пристосування для використання інвалідами не допускається.

У тих випадках, коли з об'єктивних причин неможливо пристосувати для інвалідів діючі об'єкти, за рішенням органів місцевого самоврядування за участю відповідних підприємств (об'єднань), установ і організацій створюються інші сприятливі умови життєдіяльності інвалідів, зокрема, будівництво спеціальних об'єктів.

Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а також підприємств (об'єднань), установ і організацій, які не мають можливості пристосувати свої об'єкти для інвалідів."

На жаль, вже більше 15 років такі побажання в нашій державі декларуються, а за кордоном це є норма життя. Верховенство закону для наших чиновників, ще не стало верховенством права і соромно, що це верховенство права немічні люди повинні виборювати, а не надаватися здоровими людьми, які розуміють, що обов'язки треба виконувати, але їхня культура і свідомість не набрала належного правового рівня.

Надаючи адвокатську допомогу інвалідам, приходиться роз'яснювати представникам держави, що інваліди, це не щось таке не відоме, а це такі ж люди, які наділені рівними з усіма громадянами правами.

Таке безпідставне порушення верховенства права у нашій державі потрібно викорінювати, шляхом широкого висвітлення можливостей та способу життя інвалідів, проведення серед міліції, прокурорів, суддів, адвокатів, державних службовців, спеціального курсу навчання спілкування та поводження з особами, що волею долі стали інвалідами. Такий курс повинно ввести у ВУЗах поруч з етикою та естетикою.

Через непорозуміння суддів важко навіть заставити діяти існуючі норми у ЦПК та КАС України, що до інвалідів з проблемами слуху.

Так, в ст. 68 КАС Україні говориться, що перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

У ст. 55 ЦПК України зазначено, що перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Не складно написати відповідну заяву до суду, але це не вирішує питання. Законодавець прописуючи ці норми показав на скільки він не досконало володіє цим питанням, тому що люди маючий зазначений дефект не всі навчені спеціальній жестовій мові, чи мові зчитування по губам, тай школи такого спілкування різні. В більшості проблеми з слухом та мовою стаються в наслідок хвороби і людині потрібен довгий час, щоб прилаштуватися до спілкування з оточуючими, або довго очікувати в черзі на протезування слуховим або голосовим пристроєм.

Звичайно, потрібно враховувати ще й те, що спілкування через перекладача потребує значно більше часу, терпіння і витримки від учасників процесу.

На практиці здорові люди поважають в більшості собі подібних. Любов до ближнього не проявляється у спілкуванні з інвалідом. Цю біблійську заповідь приходиться нав'язувати учасникам процесу.

Проведення у судах засідань у судейських кабінетах, або у непристосованих залах, де немає для учасників процесу столів, куди можна покласти папери, або зробити записи, говорить про елементарну неповагу суду до учасників процесу. Що тоді можна говорити про ті випадки коли учасниками процесу стають інваліди?

З міжнародної конвенції про захист і заохочення прав і достоїнства інвалідів, що прийнята у 2007 році зазначено:

"Стаття 13. Доступ до правосуддя

1. Держави-учасниці забезпечують інвалідам нарівні з іншими доступ до правосуддя, у тому числі шляхом надання процесуальних можливостей з урахуванням віку, для того щоб про ефективне здійснення ними прямих і непрямих учасників, у тому числі свідків, у всіх юридичних процесах, включаючи стадію розслідування й інші стадії попереднього провадження.

2. З метою сприяння забезпеченню ефективного доступу інвалідів до правосуддя держави-учасниці сприяють належному навчанню тих осіб, що працюють у сфері відправлення правосуддя, включаючи співробітників поліції і місць позбавлення волі."

Мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті і забезпеченні повного здійснення інвалідами на рівній основі всіх прав людини й основних свобод.

Принципами цієї Конвенції є:

a) повага невід'ємного достоїнства, особиста самостійність, включаючи свободу робити свій власний вибір, а також незалежність людини;

b) недискримінація;

c) повне та ефективне залучення та включення в суспільство;

d) повага різноманітностей та прийняття інвалідності як частини людської багатоманітності та гуманності;

e) рівність можливостей;

f) доступність;

g) рівність чоловіків і жінок;

h) повага еволюціонуючих здатностей дітей-інвалідів та повага прав дітей-інвалідів зберегти свою індивідуальність.

Держави-учасники зобов'язуються забезпечити та заохочувати повне здійснення всіх прав людини та основних свобод всіма інвалідами без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. З цією метою держави-учасники зобов'язуються:

a) вживати всі необхідні законодавчі, адміністративні та інші заходи для здійснення прав, визнаних цією Конвенцією;

b) вживати всіх належних заходів, в тому числі законодавчих, для зміни чи відміни існуючих законів, постанов, звичаїв та практики, що дискримінують інвалідів;

c) враховувати у всіх стратегіях і програмах захист та заохочення прав людини інвалідів;

d) утримуватись від будь-яких дій та практики, що не узгоджуються з цією Конвенцією, та забезпечувати, щоб державні органи та установи діяли у відповідності до цієї Конвенції;

e) вживати всіх належних заходів для ліквідації дискримінації за ознакою інвалідності, будь-якою особою, організацією або приватним підприємством;

f) здійснювати дослідження, розробку або сприяти, розробці, наявності і використанню:

— товарів, послуг, устаткування й об'єктів універсального дизайну для задоволення особливих нестатків інвалідів, що повинні вимагати лише мінімальної можливої адаптації і мінімальних витрат, для того щоб вони могли задовольняти особливі нестатки інвалідів, і просувати ідею універсального дизайну в розробці стандартів і керівних принципів;

— нових технологій, включаючи інформаційно-комунікаційні технології, засобів, що полегшують мобільність, пристосувань, технологій, що підходять для інвалідів, з приділенням першочергової уваги дешевим технологіям;

g) надавати інвалідам доступну інформацію про засоби, що полегшують мобільність, пристосуваннях й асистивних технологіях, включаючи нові технології, а також інші форми допомоги, допоміжні послуги й об'єкти;

h) заохочувати викладання фахівцям і персоналові, що працює з інвалідами, прав, визнаних у цій Конвенції, для того щоб удосконалювати надання допомоги і послуг, гарантованих цими правами.

У відношенні економічних, соціальних і культурних прав кожна держава-учасник зобов'язується вживати заходів при максимальному використанні наявних у нього ресурсів і, у разі потреби, у рамках міжнародного співробітництва, з метою поступового досягнення повної реалізації цих прав, без збитку для безпосередньо застосовних зобов'язань, що витікають з міжнародного права прав людини.

При розробці і застосуванні законодавства і стратегії з метою реалізації цієї Конвенції і в рамках інших процесів прийняття рішень з питань, що стосуються інвалідів, держави-учасниці діють у тісному контакті з інвалідами і за їхньої активної участі, включаючи дітей-інвалідів, через організації, що представляють їх.

Ніщо в цій Конвенції не торкається положень, що в більшому ступені сприяють реалізації прав інвалідів і можуть міститися в законах держави-учасниці або нормах міжнародного права, що діють у цій державі.

Не допускається ніяких обмежень або відхилень стосовно до основних прав людини, визнаних або існуючих в будь-якій державі-учасниці цієї Конвенції, відповідно законам, конвенціям, постановам або звичаям, під тим приводом, що ця Конвенція не визнає таких прав або що вона визнає їх у меншому обсязі.

Положення цієї Конвенції поширюються на всі частини держав без яких-небудь обмежень або вилучень.

Держави-учасниці визнають, що всі особи рівні перед законом та мають право на однаковий захист з боку закону та однакове його використання без будь-якої дискримінації.

Держави-учасниці забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою інвалідності та гарантують інвалідам рівний та ефективний правовий захист від дискримінації за будь-якими підставами.

Для заохочення рівності та ліквідації дискримінації держави-учасниці вживають всі належні кроки для забезпечення надання всіх розумних зручностей. інвалід держава право дискримінація

Конкретні заходи, необхідні для прискорення чи досягнення фактичної рівності інвалідів, не вважаються дискримінацією за змістом цієї Конвенції.

Непотрібно чикати прийняття нашою державою цієї конвенції. Прояв божої любові та людської гідності повинен бути присутній у кожної людини. Верховенство права постійно розвивається і притягує до себе втілення справедливості, рівності, любові, ненасилля, миру, правди, добра і багатьох інших проявів людяності на нашій планеті Земля. Проявляючи дискримінацію до інших ми в першу чергу дискримінуємо себе.

Мати нам дала життя для того, щоб ми були гідними мати звання Людини.

Размещено на Allbest.ru