Взаємодія з державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю як вид діяльності судів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЗАЄМОДІЯ З ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ, ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ГРОМАДСЬКІСТЮ ЯК ВИД ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ

М. Вільгушинський

З огляду на проголошену судову реформу та підвищений інтерес як науковців та практиків, так і громадськості до діяльності судової системи України наразі однією з найбільш актуальних наукових проблем у цій сфері є пошук шляхів удосконалення взаємодії судів з державними органами загальнодержавного та місцевого рівня, органами місцевого самоврядування та громадськістю.

При цьому можна констатувати недостатню розробленість теоретико-методологічних засад такої взаємодії, хоча певний внесок у вирішення проблеми було зроблено такими науковцями як Г.О. Федоренко, В.С. Смородинський, Т.І. Француз, О.В. Кондратьєв, М.В. Косюта, А.А. Стрижак, М.В. Савчина, Е.П. Соловйова, В.А. Сьоміна та ін. Більше того, вирішення проблеми в цілому потребує поглибленого доктринального дослідження сутності, значення, принципів, форм і напрямків, поняття та ролі адміністративно-правового забезпечення означеної взаємодії судів, особливо як різновиду судової діяльності.

Тому завданням даної статті є визначення правових засад та основних напрямків взаємодії судів з державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю як різновиду їх діяльності.

Насамперед зазначимо, що адміністративно- правовими засадами судової діяльності є сукупність адміністративно-правових норм, що визначають основні принципи, завдання, форми та методи розвитку нормотворчої і розпорядчої діяльності судових органів у владному механізмі держави задля удосконалення їхнього владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси, а також оптимізації вну- трішньоорганізаційної діяльності судових органів із забезпечення виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень.

Під взаємодією прийнято вважати сумісну дію кількох об'єктів або суб'єктів, при якій результат дії одного з них впливає на інші. Відповідно, щодо системи судів, то найбільш поширеною є їхня взаємодія з державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю.

На думку вчених-адміністративістів, сьогодні найбільш актуальними в галузі взаємодії судів з державними органами , органами місцевого самоврядування та громадськістю є наступні її сприйняття та проблеми.

Виходячи з того, що взаємодія судів базується на відомих управлінських засадах, А.А. Стрижак зазначає, що "державне управління забезпеченням діяльності судів постає перед нами у вигляді внутрішньої (у межах апарату органів держави) взаємодії, координації діяльності працівників державної судової адміністрації, керівників судів та апаратів судів з метою забезпечення здійснення об'єктивного і неупередженого загального (неконституційного) правосуддя у державі, а тому питання його організації потребують постійної уваги і вивчення з боку представників науки державного управління" [1, с.103]. М.В. Савчин зауважує, що механізм конституційної юстиції та його зв'язок з основними правами в Україні проявляється у взаємодії судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України [2, с.63].

О.М. Дроздов, досліджуючи джерела кримінально- процесуального права України, порушує проблему побудови взаємодії судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду України у випадку виявлення загальним судом неконституційності закону; чи може суд загальної юрисдикції вирішити справу, безпосередньо керуючись Конституцією, не застосовуючи положення закону, що вважає неконституційним, або ж він повинен зупинити справу і направити відповідний запит до Конституційного Суду [3, с.124].

Ю.В. Георгієвський, досліджуючи загальні проблеми адміністративної юстиції, зазначає важливість і своєчасність наявних позитивних змін у судовій системі з посилення впливу суду в системі поділу влади, важливості ролі конституційної й адміністративної юстиції в забезпеченні верховенства Конституції, прав і свобод громадян, а також значення судів загальної юрисдикції в правовому захисті громадян. Ми у повній мірі погоджуємося з вченим, що у ході судово-правової реформи реформування системи адміністративних органів та судових органів повинне здійснюватися синхронно, оскільки "реформа судів і органів державного управління - ланки одного ланцюга побудови дійсно правової держави" [4, с.150].

На необхідності дослідження правового механізму взаємодії судів і правоохоронних органів з компетентними установами інших держав щодо вирішення завдань кримінального судочинства, як особливому завданні сьогодення, наголошує А.Г. Маланюк [5, с.4]. Т.І. Француз, досліджуючи політико-правові проблеми становлення і розвитку судової влади в незалежній Україні та виходячи з потреби державного забезпечення та захисту, організації допоміжного персоналу судів, форм взаємодії судів з органами, причетними до здійснення правосуддя, вважає за необхідне кодифікувати усі правові норми, об'єктом яких є судова влада, у єдиному законі про судову владу [6, c.38]. До того ж принцип взаємодії покладено й у визначення судової влади як різновиду державної влади, що взаємодіє поряд з законодавчою та виконавчою владою і реалізується засобами діяльності такого спеціалізованого державного механізму як суди.

Ще однією з особливостей взаємодії судового органу з тим чи іншим означеним суб'єктом як різновиду судової діяльності є її похідність від функціонування судового органу, тобто, діяльність, що виконується відповідно до призначення. Тому з функціями та діяльністю судової влади пов'язують напрями її взаємодії з оточуючою дійсністю, її місце серед елементів правової системи суспільства, а також внутрішні зв'язки між елементами структури судової системи.

Так, наприклад, суб'єктами взаємодії судів за Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" [7], є органи дізнання, слідчі, прокурори (п."в" ч.2 ст.6); орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність (ч.2 ст.22); Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (ч.1 ст.28); командири військових частин (абз.2 ч.3 ст.3). За Законом України "Про Конституційний Суд України" [8] суб'єктами взаємодії Конституційного Суду є суб'єкти права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України - Президент України, народні депутати України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим (ст.40); суб'єкти права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України - Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (ст.41); суб'єкти права на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст.43).

Важливим, на нашу думку, є те, що взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі "механізму стримувань і противаг". При цьому у забезпеченні функціонування державного механізму вчені виділяють таких суб'єктів взаємодії з судами як працівники Державної пенітенціарної служби України (при звільненні особи від відбування покарання; обмеженні волі, виправних робіт без позбавлення волі тощо); органів міліції (при здійсненні приводу, до- ставлення в суд підсудних, які перебувають під вартою), адміністрації державних органів і установ (при витребуванні документів, виклику експертів, проведенні ревізій і т.ін.); адміністрації підприємств, установ, організацій (при призначенні покарання у вигляді виправних, громадських робіт) тощо [9, с.31, 39].

Таким чином, щодо взаємодії судових органів, то базуючись на її розумінні як організації діяльності, цілком природним є її поглиблене дослідження не тільки з переліченими державними органами загальнодержавного та місцевого рівнів, органами місцевого самоврядування та громадськістю, але й з'ясування внутрішнього механізму взаємодії, обумовленого відповідною спрямованістю взаємодіючих суб'єктів.

Розглянемо базові засади та основні напрямки взаємодії судів з державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю як різновиду судової діяльності.

Як відомо, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, повноваженнями якої, згідно зі ст.85 Конституції [10], є внесення змін до Конституції України та прийняття законів України; діяльність з цих питань і щодо функціонування судової влади в сукупності віднесена саме до законодавчої функції Верховної Ради України. Важливою в цьому ракурсі є також установча функція парламенту, яка здійснюється через участь Верховної Ради України у формуванні вищих виконавчих і судових органів шляхом, наприклад, призначення третини складу Конституційного Суду України (п.26 ст.85) та обранні суддів безстроково (п.27 ст.85).

Крім того, Верховна Рада України приймає закони, якими визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи (п.14 ст.92 Конституції України) - це такі закони України як "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23.12.1993р., "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" від 02.02.1994 р. та інші, які в наш час вже потребують суттєвого удосконалення.

При цьому Верховною Радою України все ще не розглянуті такі важливі щодо судової діяльності проекти законів як "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 08.09.2011 р. реєстр. № 9127, "Про внесення змін до Закону України "Про Конституційний суд України" щодо забезпечення прав громадян на конституційне звернення та підвищення ефективності роботи Конституційного суду України" від 29.12.2011 р. реєстр. № 9659 та ін.

Законодавчого вирішення Верховною Радою України стосовно функціонування судової влади потребують доктринально-правові колізії нез'ясованості взаємодії судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду України у випадку виявлення загальним судом неконституційності закону; зокрема, чи може суд загальної юрисдикції вирішити справу, безпосередньо керуючись Конституцією, не застосовуючи положення закону, що вважає неконституційним, або ж він повинен зупинити справу і направити відповідний запит до Конституційного Суду? [3, с.124]. Певні проблеми ми вбачаємо в потребі удосконалення механізму конституційної юстиції та його зв'язку з основними правами в Україні, що проявляється у взаємодії судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України, зокрема, з того, що рішення Конституційного Суду України мають преюдицій- не значення, які можуть лягти в основу для перегляду попередніх рішень адміністративних органів та судів загальної юрисдикції [2, с.63, 65].

Щодо виконавчої влади, то відповідно до ст. ст.113, 118 Конституції України [10] вищим органом у системі її органів є Кабінет Міністрів України, а в областях і районах - місцеві державні адміністрації. При цьому в Конституції України відсутні положення, що визначають характер виконавчої влади, а також єдність її системи. Немає й прямої вказівки на механізми взаємодії виконавчої та судової влади.

Так, Ю.П. Битяк зазначає, що на рівні району в місті є судові органи, але відсутні законодавчі органи та органи виконавчої влади (державного характеру), крім Києва та Севастополя. Тому на цьому рівні виконавча влада здійснюється тільки системою спеціально створених суб'єктів - органами виконавчої влади різних рівнів, які наділено виконавчою компетенцією, що не властиво органам законодавчої та судової влади [11, с.12].

Сьогодні в діяльності органів законодавчої та виконавчої влади достатньо багато чинників і ознак, включаючи й правозастосовні, що досі детально не з'ясовані, та які формують і впливають на взаємодію з органами судової влади. Через це підлягають науковому обґрунтуванню питання єдності державної влади як основи взаємодії з державними органами; особливості взаємодії судів з Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України; форми взаємодії судів з центральними органами виконавчої влади та Прокуратурою України; адміністративно-правові засади взаємодії вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України та Конституційного Суду України тощо.

В Україні судову владу утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції в складі загальних і спеціалізованих судів, які реалізують судову владу шляхом здійснення конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства. Результативність їх функціонування позначається на судовій діяльності в цілому. Функціонально, згідно з призначенням судової влади в державі, органи цієї влади постановою законних та обґрунтованих рішень чи вироків, шляхом застосування чинного законодавства на основі принципу рівності всіх перед законом та судом, мають стримувати інші гілки влади від зловживань. При реалізації своєї компетенції органи виконавчої та законодавчої влади повинні діяти в межах закону та наданих їм повноважень, щоб не відчути на собі дієвість судової влади.

Необхідно зазначити, що взаємодія органів судової влади з органами законодавчої та виконавчої влади, де її ініціатором виступає саме судовий орган, все ще має сьогодні значну кількість малодосліджених теоретичних і практичних нюансів. Так, визначено, що суди загальної юрисдикції вирішують відповідні категорії справ на підставі Конституції та інших законів, прийнятих парламентом. Вони ж допомагають формувати конституційний склад Верховної Ради України шляхом вирішення скарг щодо виборів народних депутатів України [12].

Щодо з'ясування правового механізму взаємодії судів і правоохоронних органів із вирішення завдань кримінального судочинства, то недоліком чинної практики цієї взаємодії є незадовільність взаємодії правоохоронних органів і судів із визначення певного часу розгляду у судах справ про корупційні правопорушення і забезпечення правоохоронним органом, яким складено протокол, явки в суд особи, яка притягається до відповідальності [13]).

Проблемною та малодослідженою сьогодні є взаємодія судових органів з муніципальною владою, яка нарівні з державною владою в якості повноцінного суб'єкта управління суспільними справами на місцевому рівні також бере участь у забезпеченні організації діяльності судової системи.

Щодо взаємодії з громадськістю, яка займає так звану "моніторингово-контролюючу позицію", то її найбільш цікавлять питання управління якістю обслуговування в загальних судах. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є набуття судовими органами громадської довіри до судів та їх авторитетності, розбудови взаємин між судами, громадськістю та засобами масової інформації.

Таким чином, виходячи зі стану розробленості наукової проблеми, в цьому напрямку актуальним вбачаємо поглиблене дослідження засад взаємодії судів з місцевими державними адміністраціями та місцевими правоохоронними органами, різних ланок судової системи на місцевому рівні, а також адміністративно- правове регулювання взаємодії судів з органами місцевого самоврядування, всеукраїнськими об'єднаннями громадян і громадськими організаціями. На особливу увагу заслуговує й дослідження напрямків розвитку правових засад та форм взаємодії судів з державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю, а також зарубіжного досвіду означеної взаємодії. Актуальним є також аналіз нормативноправового забезпечення діяльності та взаємодії судових органів, а також взаємодії Президента України та судової влади. Комплексне вирішення означеної наукової проблеми суттєво поліпшить теоретичні та практичні засади розглянутої взаємодії судових органів як різновиду судової діяльності.

Література

державний місцевий самоврядування суд

1. Стрижак А.А. Державне управління забезпеченням діяльності судів загальної юрисдикції: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Стрижак Андрій Андрійович ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - К., 2005. - 183 с.

2. Савчин М. В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.02 / Савчин Михайло Васильович ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецько- го. - К., 2004. - 218 с.

3. Дроздов О. М. Джерела кримінально- процесуального права України: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Дроздов Олександр Михайлович ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2004. - 235 с.

4. Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Георгієвський Юрій Валентинович ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2003. - 185 с.

5. Маланюк А. Г. Провадження у кримінальних справах, пов'язане з міжнародними відносинами, за законодавством України / Маланюк Андрій Григорович ; Львівськ. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 2004. - 240 с.

6. Француз Т. І. Політико-правові проблеми становлення і розвитку судової влади в незалежній Україні: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.13 / Француз Тетяна Іванівна ; Одеськ. нац. юрид. акад. - О., 2001. - 193 с.

7. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" : від 23.12.1993 р., № 3782-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 51.

8. Закон України "Про Конституційний Суд України" : від 16.10.1996 р., № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996.

Размещено на Allbest.ru