Деякі аспекти обмеження авторського права в Словацькій республіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі аспекти обмеження авторського права в Словацькій Республіці

Л. Комзюк

Актуальність теми дослідження. З часу проголошення незалежності України і обрання нею курсу соціально-економічних реформ інтенсивний розвиток інституту права інтелектуальної власності і становлення відповідного національного законодавства. Хоча на сьогодні правова база в цій сфері складається з понад

30 законів і понад 100 підзаконних нормативно-правових актів, проте наявне правове регулювання і, особливо, практика застосування законодавства до цих пір залишаються недосконалими. Зокрема, українське законодавство про авторське право і суміжні права не повністю відповідає нормам міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна, а також нормам права Європейського Союзу. Значні претензії обґрунтовано висуваються до України щодо широкомасштабних порушень авторського права і суміжних прав. Без вирішення цих проблем не може йтися про здійснення задекларованих на найвищому державному рівні намірів щодо членства України в ЄС, але й про асоціацію і створення з ним зони вільної торгівлі.

Особлива важливість вивчення словацького досвіду обмеження авторських прав зумовлена, зокрема, наступними обставинами: по-перше, гостротою і суспільною значимістю проблеми досягнення балансу між правами інтелектуальної власності (особливо - авторськими) і правом на інформацію як у Словаччині, так і в Україні; по-друге, належністю української і словацької правових систем до однієї - континентальної - сім'ї правових систем; по-третє, відсутністю вітчизняних наукових праць з цієї тематики. інтелектуальний власність законодавство автор

Тому невідкладна активізація вивчення зарубіжного, зокрема словацького, досвіду є одним з найважливіших напрямів вдосконалення охорони авторських прав в Україні і одним із пріоритетних завдань вітчизняної юридичної науки, що й актуалізує тему даного дослідження.

У словацькій юридичній науці окремі питання обмеження авторського права і суміжних прав розглядаються, зокрема, в працях П. Войчіка [1], Я. Лазара [2], П. Муріня [3; 4], Я. Швідроня [5] та інших вчених [6].

Метою роботи є висвітлення актуальних аспектів словацького досвіду обмеження авторських прав, зокрема збалансування їх з правом на інформацію, і вироблення рекомендацій щодо його можливого використання в Україні.

Конституція Словацької республіки [7] у ст. 26 (як і ст. 34 Конституції України [8]) і спеціальні закони гарантують кожній особі право на інформацію [9]. Водночас, конституціями і законами обох держав закріплюються особисті немайнові і майнові права авторів творів [10;11]

З огляду на об'єктивну колізійність цих двох категорій суб'єктивних прав виникає потреба в їх узгодженні з урахуванням балансу інтересів особи і суспільства, особливо в сучасних умовах формування інформаційного суспільства та економіки знань. У деяких випадках може йтися про пріоритетність забезпечення права на інформацію і необхідність встановлення з цією метою певних обмежень авторських прав.

Важливим критерієм для диференціації обмежень майнових авторських прав (у доктрині і законодавстві) є наявність чи відсутність в автора (чи іншого правоволо- дільця) права на отримання винагороди за використання твору (яка може виплачуватись (через уповноважені організації колективного управління майновими авторськими та суміжними правами) або особами, що використовують твір, або передбаченими законом іншими особами, наприклад, виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів, у формі відрахувань (у відсотках) від вартості такого обладнання і матеріальних носіїв).

Словацький закон про авторське право і суміжні права від 4.12.2003 р. [11] передбачає низку таких обмежень (параграфи 24-38). З огляду на обмежений обсяг цієї статті, вважаємо за доцільне проаналізувати лише деякі норми словацького авторського закону, які регулюють відповідні суспільні відносини значно досконаліше, ніж вітчизняне законодавство.

Як і в українському законодавстві (статті 21-25 Закону України "Про авторське право і суміжні права"), ці обмеження також поділяються на кілька видів. Залежно від мети закон дозволяє використання творів (так звана "законна" ліцензія - дещо неточний (краще було б - "передбачена законом ліцензія"), але досить поширений в літературі термін) на різних умовах і в різному обсязі для особистих потреб і для задоволення суспільних інтересів у сфері інформації, освіти, науки з виплатою чи без виплати винагороди.

У параграфі 38 цього закону чітко закріплено так званий триступеневий тест, передбачений кількома міжнародними договорами і директивами ЄС. Відповідно до нього: 1) обмеження майнових прав дозволяється лише в окремих випадках, вичерпний перелік яких визначений законом (у параграфах 24-27); 2) дозволене використання твору іншими особами не може суперечити звичайному використанню твору; 3) дозволене використання твору не може необґрунтовано посягати на охоронювані законом інтереси автора. Додамо до цього також, що умовами дозволеного використання твору є його попереднє правомірне оприлюднення і дотримання особистих немайнових прав автора, які за своєю юридичною природою є необмежуваними.

Авторський закон Словаччини передбачає ефективні запобіжники щодо зловживання правом на дозволене законом використання творів. Так, звільнення фізичної особи від виплати винагороди за виготовлення примірників оприлюдненого твору для особистих потреб чітко пов'язано з відсутністю прямої чи непрямої комерційної мети (параграф 24). Але і в цьому випадку авторові виплачується винагорода виробниками та імпортерами репрографічного обладнання та іншими спеціальними суб'єктами.

Дозвіл на використання твору в рамках громадянських та релігійних обрядів, шкільних вистав, з метою освіти, бібліотеками та архівами, особами з вадами здоров'я чітко обумовлюється безплатністю таких обрядів, вистав і неотриманням прямої чи непрямої майнової вигоди (параграфи 28-31).

Дуже актуальним і корисним було б запровадження до українського законодавства положення словацького закону про виплату авторові твору (через організації колективного управління майновими правами) надавачами платних послуг з розмноження (копіювання) примірників творів (кожен читач на власному досвіді може засвідчити масовий характер таких послуг) винагороди у розмірі 3 % від доходу (п.6 а) параграфу 24).

Детальніше, ніж в українському законі, і досить досконало врегульовані в авторському законі Словаччини особливості обмеження майнових авторських прав у зв'язку з використанням твору з інформаційною метою (параграф 33), цитуванням творів (параграф 25), пропагандою виставок художніх творів (параграф 26), тимчасовим виготовленням примірника твору (параграф 32), публічним виставленням твору (параграф 37), використанням складених творів (параграф 34), копіюванням та декомпіляцією комп'ютерних програм (параграфи 35 і 36) та ін.

Певним недоліком словацького авторського закону є, на нашу думку, відсутність дозволу на використання творів у процесі здійснення публічно-владних повноважень (як це передбачено Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх творів і іншими міжнародними правовими актами). Але, оскільки Словаччина є стороною зазначеної конвенції, то в цьому випадку діють конвенційні норми. В українському авторському законі відповідні положення містяться в п.7 ч. 1 ст. 21 (відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою).

Одним із новітніх прикладів запровадження обмежень авторських прав з метою забезпечення вільного поширення суспільно важливої інформації стало прийняття закону Словацької республіки від 14 грудня 2010 р., яким вносяться зміни і доповнення до законів про вищі школи, про авторське право і суміжні права та до деяких інших законів [12; 13], що набирає чинності з 1 вересня 2011 р. Закон став частковою відповіддю на чисельні скандали зі звинуваченнями в плагіаті багатьох відомих словацьких (як і деяких чеських, польських, німецьких та ін.) політиків під час написання дисертацій і у сприянні в цьому керівників ВНЗ, зокрема й юридичних факультетів цих закладів. Однією з причин, що уможливила успішний захист цих дисертацій, стала відсутність вільного доступу до них широкої громадськості (подібні факти мають місце і в Україні. Вироблено навіть спеціальний механізм для уникнення контролю широкої наукової громадськості у процесі захисту дисертацій високопоставленими керівниками. Два найбільш поширені способи, які застосовуються для цього - свідоме перешкоджання реалізації вимоги законодавства про публічний характер захисту і використання грифу "таємно" для прикриття випадків плагіату і відвертої "халтури" в дисертаціях, які захищаються у відповідних спецрадах. В останньому випадку достатньо, наприклад, посилання на один-два відомчих накази з грифом "таємно" в дисертації, скажімо, з юридичної психології!!!, щоб така дисертація була "засекречена" і її захист відбувався непублічно, "келейно" і з відомим наперед позитивним результатом).

З метою усунення цих негативних явищ, створення кращих можливостей для широкого практичного використання результатів досліджень, отриманих авторами випускних робіт та докторських дисертацій (zaverecnej prace, rigoroznej prace, habilitacnej prace), і для сприяння подальшому розвиткові науки законом Словацької республіки від 14 грудня 2010 р. [12] передбачається, що:

1. випускні і дисертаційні праці не можуть порушувати права та охоронювані законом інтереси, особливо права інтелектуальної власності, третіх осіб або неправомірно містити таємну чи конфіденційну інформацію, особові дані і комерційну таємницю третьої особи. Така інформація може міститись в окремій неоприлюднюва- ній документації, що не є частиною праці, винесеної на захист, і має бути доступною, якщо це конче необхідно під час захисту, лише обмеженому колу осіб - науковим керівникам, опонентам, екзаменаційній комісії;

2. умовою допуску авторів випускних та дисертаційних праць до їх захисту і, отже, набуття ними певного освітньо-кваліфікаційного рівня чи наукового ступеня є письмова згода на оприлюднення і надання доступу публіці до цих праць у центральному реєстрі зазначених праць без виплати авторської винагороди. Формою надання згоди є ліцензійна угода, що містить невиключну територіально необмежену ліцензію, укладена між суб'єктом авторських прав і користувачем твору, яким, відповідно до цього закону, визнається Словацька республіка в особі міністерства шкільництва, науки, досліджень і спорту (Ministerstvo skolstva, vedy, vyskumu a sportu). Таким доступом публіки до твору не повинні порушуватись права автора, пов'язані з наступним використанням твору;

3. адміністратор (рrevadzkovateГ) реєстру оприлюднює зазначені праці у спосіб, що уможливлює масовий (hromadny) доступ протягом 30 днів з дня отримання міністерством шкільництва, науки, досліджень і спорту відповідної ліцензії. За належне і вчасне отримання ліцензійної угоди відповідає висока школа, в якій відбувся захист праці;

4. випускні і дисертаційні праці оприлюднюються разом з інформацією про управління правами і доступні публіці з використанням технологічних засобів, що забороняють записувати на медіа-носії чи друкувати працю;

5. автор може в ліцензійній угоді встановити для себе відкладальну пільгу тривалістю 12 місяців (з можливістю продовження, за певних умов, ще на 24 місяці за рішенням декана факультету чи ректора вищої школи), під час якої є нечинною його згода на доступ до праці публіки;

6. якщо праця (частина праці) вже була опублікована в періодичних чи неперіодичних виданнях, то замість надання доступу до неї в центральному реєстрі випускних та дисертаційних праць автор подає дані адміністраторові реєстру про таку публікацію (назва, видавець, ISSN чи ISBN, наклад видання). Якщо публікація праці (частини праці) в періодичних чи неперіодичних виданнях відбудеться після її оприлюднення в реєстрі, то на вимогу автора доступ публіки до такої праці (частини праці) припиняється адміністратором реєстру. При цьому автор подає відповідні дані про публікацію;

7. на вимогу міністерства шкільництва, науки, досліджень і спорту або автора доступ публіки до праці (частини праці) з реєстру невідкладно припиняється, якщо існує обґрунтована підозра, що праця була оприлюднена в реєстрі з порушенням вимог закону. Відповідальність за шкоду, завдану оприлюдненням праці (частини праці) в реєстрі в цьому випадку несе виключно автор праці;

8. встановлюються особливості порядку оприлюднення випускних і дисертаційних праць, предметом яких є створення художнього твору не в літературній формі;

9. подробиці щодо процесу і формату подання інформації, формату ліцензійних угод, використання електронних засобів при укладанні ліцензійних угод та ін. регулюються актами міністерства шкільництва, науки, досліджень і спорту.

Висновки: Отже, словацький досвід обмеження майнових авторських прав, зокрема в контексті досягнення балансу між авторськими правами і правом на інформацію, може бути корисним для вдосконалення українського законодавства. Творчо використовуючи цей (та інший зарубіжний) досвід, доцільно було б, зокрема, внести відповідні зміни до законів України про авторське право і суміжні права, про вищу освіту і до відповідних підзаконних нормативно-правових актів.

1. При цьому, насамперед, необхідно чітко закріпити в авторському законі так званий триступеневий тест та положення про неприпустимість здобуття в рамках дозволеного використання твору прямої чи непрямої комерційної вигоди і обов'язковість дотримання особистих немайнових прав автора. Потрібно було б також передбачити створення і функціонування загальнодоступного електронного державного реєстру випускних (дипломних, магістерських) робіт та дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) і доктора наук. Автори відповідних наукових творів мають бути зобов'язані законом надавати згоду на оприлюднення цих творів і використання їх на умовах обмеженої невиключної ліцензії адміністратором реєстру (Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України) без виплати авторської винагороди. Доцільно встановити, що зазначена згода є необхідною умовою допуску авторів до захисту наукових праць і набуття ними певного освітньо-кваліфікаційного рівня чи наукового ступеня.

Література

1. Vojcik P. Zaklady prava dusevneho vlastnictva. - Kosice : Pravnicka fakulta, Univerzita Pavla Jozefa Safarika, 2007. - 47 s.

2. Lazar J. Obcianske pravo hmotne. 1 a 2 zvazok / J. Lazar (red.) a kol. - Bratislava : IURA EDITION, 2010. - 1263 s.

3. Murin P. Autorske pravo (autorske pravo, pravo vykonnych umelcov a s obidvoma swisiace majetkove prava) / Peter Murin. - Bratislava : Epos, 2002. - 367 s.

4. Murin P. Autorske pravo. Komentar k novemu autorskemu zakonu / Peter Murin.. - Bratislava : Epos, 2004. - 303 s.

5. Svidron J. Pravo dusevneho vlastnictva v informacnej spolocnosti a v systeme prava / J. Svidron (editor), Z. Adamova, M. Navrat, A. Skreko. - Bratislava : Veda, vydavatel'stvo SAV, 2009. - 675 s.

6. Novela zakona o vysokych skolach // http://portal. gov.sk/ Portal /sk/.

7. Ustava Slovenskej republiky z 1. septembra 1992 // Zbierka zakonov. - C. 92/1992.

8. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.- 1996. - № 30. - Ст. 141 (з наступними змінами).

9. Zakon zo 17. maja 2000 o slobodnom pristupe k informaciam a o zmene a doplneni niektorych zakonov (zakon o slobode informacii) // Zbierka zakonov. - C. 211/2000 Z.z.

10. Закон України "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону N 2627-III від 11.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. -2001. - № 43. - Ст.214.

11. Zakon zo 4. decembra 2003 o autorskom prave a pravach s^isiacich s autorskym pravom (autorsky zakon) // Zbierka zakonov. - C. 618/2003.

12. Zakon zo 14. decembra 2010, ktorym sa meni a dopina zakon c. 131/2002 Z. z. o vysokych skolach a o zmene a doplneni niektorych zakonov v zneni neskorsich predpisov // Zbierka zakonov. - C. 6/2011.

13. Zakon z 21. februara 2002 o vysokych skolach a o zmene a doplneni niektorych zakonov // Zbierka zakonov. - C. 131/2002.

Размещено на Allbest.ru