Загальнотеоретичні аспекти кримінально-процесуальної форми як засобу розв'язання завдань кримінального судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ ЯК ЗАСОБУ РОЗВ'ЯЗАННЯ ЗАВДАНЬ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Виконав

Боднар І.

Процесуальна форма є однією з фундаментальних правових категорій, а тому вже була предметом наукового аналізу таких вчених як Ю.М. Грошевий, П.С. Ель- кінд, П.А. Лупинська, П.І. Люблінський, В.Т. Нор, М.С. Мельник, М.М. Михеєнко, А.А. Павлишин, П.Ф. Пашкевич, Н.Н. Полянський, Р.Д. Рахунов, Х.У. Рустамов, М.С. Строгович, Т.В. Трубнікова, І.Я. Фойницький, В.М. Хотенець, Ю.К. Якимович та ін.

Безумовно, їхні дослідження є значним внеском у розвиток вчення про процесуальну форму, однак не вичерпують глибини цієї багатоаспектної проблеми. На сьогодні дискусійним залишається навіть питання її поняття, загальних та окремих ознак, методологічного значення, що свідчить про актуальність продовження досліджень у цьому напрямі.

Насамперед, при визначенні кримінально-процесуальної форми необхідно враховувати принципові методологічні настанови. Зокрема, слід брати до уваги, що поняття формуються на основі узагальнення істотних (з лат. "nota") ознак об'єктів, тобто властивостей, що відрізняють один об'єкт від іншого [1, с. 240], а стисле логічне визначення, яке містить найістотніші ознаки поняття є дефініцією (з лат. "definition") [2, с. 209]. Отже, дати визначення означає розкрити зміст, сутність та характеристику чого-небудь. Тому, наукове поняття повинне відображати істотні й необхідні ознаки, на основі яких і формується наукове визначення.

Крім того, слід враховувати і діалектичний характер кожного явища. Він проявляється в тому, що і сам об'єкт, і знання про нього, постійно змінюються. Відповідно, як слушно зазначає 1.1. Котюк, змінюється та розвивається також визначення поняття [3, с. 114].

З огляду на це, перш ніж перейти до розгляду поняття "кримінально-процесуальна форма", слід зупинитись на аналізі таких категорій як: "явище", "сутність", "форма" та "зміст". Зокрема, явище - це філософська категорія, що відображає зовнішні властивості, процеси, зв'язки предмета, які даються пізнанню безпосередньо в формі живого споглядання [4]. Що ж до сутності, то вона виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. При цьому, слід враховувати, що сутність і явище нерозривно пов'язані: сутність завжди виступає як внутрішній зміст, прихований за явищами, що безпосередньо сприймаються [5].

Що ж до терміну "форма" (з лат. "forma"), то у довідковій літературі він визначається як тип, будова, спосіб організації чого-небудь; зовнішній вияв якого-небудь явища, пов'язаний з його сутністю, змістом [2, с. 1543]. При цьому, під змістом мається на увазі сукупність властивостей, процесів, зв'язків та відносин, тобто те, з чого складається предмет чи явище [6, с.78]. Однак, варто пам'ятати, що зміст завжди оформлений, а форма змістовна [7].

У діалектичній єдності змісту та форми, визначальним є зміст. Як відносно усталена сторона, форма протистоїть безперервним змінам змісту, водночас втілюючи в собі ці зміни. Вичерпавши можливості відображення змін у змісті, форма перестає йому відповідати, починає гальмувати розвиток змісту, що в підсумку призводить до заміни старої форми новою. При цьому істотна зміна форми спричиняє зміну змісту.

Що ж до поняття "процесуальна форма", то вона визначається як сукупність однорідних процедурних вимог, що ставляться до дій учасників процесу та спрямовані на досягнення певного матеріально-правового результату [8, с. 13]. Таке визначення охоплює характеристику процесуальної діяльності не тільки органів правосуддя, а й інших державних органів.

Кримінально-процесуальна форма є видовим поняттям по відношенню до родового - процесуальної форми, і розглядається як: встановлений законом порядок провадження окремих процесуальних дій (чи їх сукупності) [9, с. 33; 10, с. 28]; порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, а також порядок вчинення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення та звернення до виконання процесуальних рішень [11, с. 30]; сукупність встановлених законом умов здійснення процесуальних дій [12, с. 107; 13, с. 51]; умови і послідовність провадження окремих процесуальних дій та прийняття рішень, умови провадження у справі в цілому, тобто всі форми судочинства в їх сукупності, системі, як єдине ціле [14, с. 9]; система відносин, що виникають в результаті діяльності суб'єктів процесу в певній послідовності та врегульованих кримінальним законом при реалізації норм матеріального права [15, с. 13]; вимоги до підстав, порядку, послідовності, умов та строків прийняття процесуальних рішень та вчинення процесуальних дій [16, с. 139].

Однак, наведені визначення не безспірні, оскільки:

з визначення М.А. Чельцова та К.Ф. Гуценко випливає, що у процесуальный формі здійснюються окремі процесуальні дії (наприклад, допит або обшук) або їх сукупність (наприклад, окрема стадія процесу). Однак, слід розрізняти кримінально-процесуальну форму проведення як окремої процесуальної дії, так і судочинства в цілому;

сутність процесуальної категорії не розкривається, якщо її дію поширювати тільки на форми діяльності осіб, уповноважених вести процес, не враховуючи інших учасників кримінального провадження;

не слід ототожнювати кримінально-процесуальну форму з процесуальними відносинами, оскільки не процесуальна форма є системою правовідносин, а правовідносини відбуваються в певній процесуальній формі;

не безспірним є підхід Ю. І. Стецовского та М.С. Строговича, які у зміст процесуальної форми включають тільки умови здійснення процесуальних дій. Адже, його елементами є також і підстави, послідовність їх вчинення, умови та строки прийняття процесуальних рішень;

у жодному з наведених визначень не згадується і така ознака кримінально-процесуальної форми як спрямованість на досягнення певного правового результату, передбаченого ст. 2 КПК України.

Як бачимо, традиційні підходи щодо визначення кримінально-процесуальної форми не повністю розкривають її сутність. Водночас, очевидним є те, що при визначенні її поняття, слід враховувати наступне:

кримінально-процесуальна форма є специфічним різновидом правової форми державної діяльності;

кримінально-процесуальна форма, це не що інше, як процедура (з лат. "ргосєсієгє" - просуватися), тобто порядок, наступність, послідовність у вчиненні відповідних дій для досягнення певного результату [17, с. 185-186];

кримінально-процесуальний закон установлює як процедуру провадження окремих процесуальних дій, так і процедуру всієї процесуальної діяльності;

у законодавстві містяться вимоги не тільки до умов проведення кримінально-процесуальної діяльності, а й до підстав, послідовності вчинення процесуальних дій, умов і строків прийняття процесуальних рішень;

вимоги процесуальної форми поширюються як на органи досудового розслідування, прокуратури та суду, так і на інших учасників кримінального провадження;

кримінально-процесуальна форма є засобом розв'язання завдань кримінального процесу, передбачених в ст. 2 КПК України.

З урахування цього, кримінально-процесуальна форма - це передбачена та визначена кримінально- процесуальним законом процедура провадження у справі в цілому та здійснення учасниками процесу окремих процесуальних дій, спрямована на розв'язання завдань кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальну форму слід розглядати в діалектичній єдності того загального, що характеризує правові форми будь-якої діяльності, і того особливого, що пов'язане з специфікою судочинства. Саме це дає підстави розрізняти її загальні та окремі ознаки.

Зокрема, однією з загальних ознак кримінально- процесуальної форми є доцільность. Адже, доцільний - це відповідний поставленій меті, практично корисний, розумний [18, с. 245]. Доцільна процесуальна форма покликана створити правовий режим діяльності учасників процесу, і таким чином максимально сприяти виконанню завдань кримінального судочинства.

Раціональність процесуальної форми в спеціальній літературі ще називають "процесуальною економією" або "економічністю" [19, с. 66-67], хоча термін "раціональність" стосовно порядку кримінального судочинства є точнішим. Адже, раціональний означає спрямований до кращого, розумнішого застосування чого-небудь; який ґрунтується на вимогах розуму, логіки [18, с. 1017]. Раціональна процесуальна форма повинна забезпечувати досягнення завдань кримінального судочинства з найменшою затратою сил, засобів і часу зі сторони державних органів, їх посадових і службових осіб, громадян.

Простота процесуальної форми означає відсутність непотрібних бюрократичних формальностей, що перешкоджають здійсненню громадянами свого конституційного права на звернення до суду, швидкому та справедливому розгляду справи.

Ефективна процесуальна форма встановлює засади найбільш доцільної процедури здійснення повноважень учасниками процесу, створює належний правовий режим провадження в справі і гарантує всім особам можливість реалізації їхніх прав та законних інтересів.

Обов'язковість процесуальної форми полягає в точному і неухильному виконанні учасниками кримінального судочинства приписів закону, порушення яких позбавляє отримані таким чином результати юридичної сили. кримінальний процесуальний формалізм

Для забезпечення отримання об'єктивних і достовірних результатів процедура кримінального провадження повинна базуватися не тільки на основі кримінально- процесуальної науки, а й на основі даних інших наук. На положеннях логіки і психології вирішуються основні питання побудови кримінального провадження, послідовність стадій та провадження окремих процесуальних дій, розподіл процесуальних функцій, процес доказування, підстави та порядок прийняття рішень та ін.

Правильне вирішення кримінальних справ сприяє закріпленню моральних основ суспільства, а прийоми та методи, що застосовуються в кримінальному судочинстві повинні відповідати його моральним нормам і принципам.

Кримінально-процесуальну форму не можна розглядати як сталу категорію. Загальною тенденцією в її розвитку є подальша диференціація, демократизація та посилення правових гарантій всіх учасників процесу.

Ритуальність сприяє виховному впливу кримінально-процесуальної діяльності, посиленню її авторитетності в суспільстві. Наприклад, всі учасники судового розгляду звертаються до суду, дають свої показання і роблять заяви стоячи [20, ст. 270].

Таким чином, загальними ознаками кримінально- процесуальної форми є доцільність, раціональність, простота, ефективність, обов'язковість, науковість, логічність, психологічність, моральність, змінність, ритуальність, етичність, надійність та ін.

Однак, кримінально-процесуальній формі крім наведених загальних, притаманні й окремі ознаки:

порядок та послідовність розслідування, судового розгляду та вирішення кримінальних справ точно встановлений законом і регулюється самостійною галуззю - кримінально-процесуальним правом;

чітка, законодавчо визначена компетенція органів, уповноважених вести процес у справі, яка випливає з розмежування процесуальних обов'язків між судом, прокуратурою, органами дізнання та слідства, а також з встановлення законом правил підсудності та підслідності, розмежування компетенції між органами, які виконують аналогічні обов'язки;

основоположними засадами, на яких ґрунтується процесуальна форма кримінального судочинства є: незалежність суддів і народних засідателів, підкорення їх тільки закону, гласність судового процесу, право на захист та інші демократичні принципи правосуддя, закріплені в Конституції України;

єдність кримінально-процесуальної форми, що означає побудову її на єдиних принципах, єдиних процесуальних засобах встановлення фактичних обставин справи, єдності форм прийняття рішень, спрямованості на досягнення одних і тих же завдань у всіх кримінальних справах, однаковому об'ємі та характері процесуальних гарантій для учасників процесу, єдиному законодавстві та єдиній системі судів. Однак, це не означає одноманітності, застосування однакового порядку провадження у всіх категоріях справ, навпаки, процесуальні форми кримінального судочинства повинні будуватися диференційовано;

рішення в справі повинні ґрунтуватися на фактах встановлених в процесі провадження, відповідати вимогам закону, бути обґрунтовані та мотивовані;

точне і неухильне дотримання кримінально- процесуальної форми є необхідною умовою правильного розслідування, розгляду та вирішення справи по суті, встановлення істини, забезпечує права та законні інтереси учасників процесу, сприяє розв'язанню завдань кримінального судочинства.

Таким чином, специфіка процесуальної форми кримінального судочинства виражається в діалектичній єдності загальних та окремих ознак. Адже, загальне виражається через особливе, а в особливому, в кожній окремій ознаці процесуальної форми так чи інакше проявляється загальне.

В умовах правової держави, роль і цінність процесуальної форми, яка містить в собі гарантії охорони прав громадян, все більше зростає. Верховний Суд України в своїх постановах постійно звертає увагу судів на необхідність суворого дотримання процесуальної форми, що є неодмінною умовою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини та прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення [21, п. 1 ].

Водночас, процесуальну форму не слід ототожнювати з формалізмом. Формалізм (з лат. "formalis" - складений за формою) в теорії права розуміється як беззастережне дотримання правил, букви закону, надання переваги їхній зовнішній формі, нерідко за рахунок внутрішнього змісту, відрив форми від змісту [22, с. 298].

Формалізм у кримінальному процесі полягає зовсім не в чіткому та неухильному дотриманні встановлених законом процесуальних форм, а в бюрократичному ставленні до справи, в ігноруванні її суті та інтересів учасників.

Значення кримінально-процесуальної форми полягає в тому, що вона створює стабільний, стійкий, юридично визначений режим провадження у справі, містить гарантії прав і законних інтересів громадян, створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність дослідження обставин справи, має важливе значення для здійснення виховного та загально- запобіжного впливу кримінального судочинства.

Отже, викладене дає підстави для висновку, що:

кримінально-процесуальна форма - це передбачена та визначена кримінально-процесуальним законом процедура провадження у справі в цілому та здійснення учасниками процесу окремих процесуальних дій, спрямована на розв'язання завдань кримінального судочинства;

загальними ознаками кримінально-процесуальної форми є її доцільність, раціональність, простота, ефективність, обов'язковість, науковість, логічність, психологічність, моральність, етичність та ін.;

кримінально-процесуальній формі судочинства притаманні й окремі ознаки, що виділяють її серед інших правових форм державної діяльності;

значення кримінально-процесуальної форми полягає в тому, що невиконання вимог, які ставляться до учасників кримінального процесу є істотним порушенням закону, за наявності яких вирок підлягає безумовному скасуванню. Крім того, кримінально-процесуальна форма сприяє всебічному, повному та об'єктивному розслідуванню, розгляду та вирішенню кримінальних справ, є важливою гарантією реалізації прав і свобод учасників процесу та засобом забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства.

Размещено на Allbest.ru