Змістовне наповнення деяких основних термінів, які характеризують процеси зближення національних законодавств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Змістовне наповнення деяких основних термінів, які характеризують процеси зближення національних законодавств

В. Радзивілюк

Ю. Нагребецька

Термінологічна різноманітність нормативних приписів, присвячених регламентації процесів зближення національних законодавств породжує значну кількість питань. До них, зокрема, можна віднести наступні: яким терміном (термінами), враховуючи його (їх) змістовне наповнення слід позначати ті явища та процеси, які зараз відбуватися та будуть відбуватися у межах правового простору нашої країни у зв'язку з інтеграційними процесами, а саме: як пов'язаний той чи інший термін зі сферою його застосування; які обмеження як часові так і просторові пов'язані з даним терміном; які заходи, процедури ним охоплюються; як дані терміни взаємодіють між собою; які критерії їх диференціації тощо.

Що ж стосується правової теорії, то вона теж використовує весь спектр термінів, які позначають правові явища, котрі опосередковують процеси змін національного законодавства, що пов'язані з факторами зовнішніми - такими як гармонізація, адаптація, уніфікація тощо - переважно як синоніми чи навіть тотожні терміни.

Багаточисленні визначення досліджуваних термінів, які ми можемо знайти у науковій літературі в цілому вірно відображають суть даних явищ, однак вони не позбавлені певних недоліків. В той же час вірне застосування та розуміння даних термінів становитиме додатковий інструмент прояву сутності і динамічності природи надскладних правових явищ: інтенсивної взаємодії та взаємовпливу правових систем і відповідних інтеграційних процесів. Приймаючи до уваги вищевикладене, на нашу думку, слід звернутися в першу чергу до дослідження основних традиційних форм проведення погодженого законодавчого розвитку країн через призму термінології, яка міститься у нормативних актах.

До таких основних правових форм погодженого законодавчого розвитку відносяться: гармонізація, адаптація та уніфікація законодавства.

До гармонізації законодавства зазвичай звертаються у випадках, коли схожі економічні, політичні умови та потреби, що складаються у різних країнах викликають необхідність однакового правового регулювання.

В законодавстві ЄС, і не тільки у ньому, але й у зарубіжному законодавстві та міжнародно-правових документах, відсутнє нормативне визначення термінів "гармонізація" та "зближення", зазначені терміни вживаються у цьому законодавстві як синоніми. Про це, зокрема свідчать положення статей 3, 93, 94, 129, 149, 150 та інших Договору про заснування Європейської Спільноти від 21 березня 1957 року [1].

Під гармонізацією законодавства у Євросоюзі розуміється досягнення певної ідентичності норм права всіх держав - членів ЄС через прийняття в межах цієї організації директив, які мають обов'язкову юридичну силу, хоча, як вже зазначалось, легального визначення "гармонізації" законодавства у нормативних актах, що мають міжнародно-правовий характер не існує.

Проте, таке визначення ми можемо знайти у нормативних актах національного законодавства, наприклад, у Методиці визначення критеріїв євроінтеграційної складової державних цільових програм, де гармонізація розуміється як "процес приведення національних стандартів у відповідність із стандартами ЄС" [2, п. 2], у Методичних рекомендаціях щодо приведення положень проектів нормативно-правових актів з питань прямого оподаткування у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГААТ - сОт, в яких гармонізація визначається як "процес коригування законодавства держав - членів Європейського Союзу на підставі правових актів ЄС, зокрема директив, які мають обов'язкову силу для держав - членів ЄС та вимагають від цих держав привести їх внутрішнє законодавство у відповідність до положень директив" [3, п.1.2 (3)] та інших.

Звісно наведені визначення е недостатніми для характеристики такого багатогранного процесу як гармонізація.

Позбавлені єдності й погляди як вітчизняних так і зарубіжних науковців стосовно розуміння даного терміну.

Для того щоб зрозуміти сутність гармонізації як правового явища слід визначити іманентні ній особливості, до яких можна віднести наступні:

· в теперішній час започаткування процесу гармонізації законодавства, як правило, відбувається на основі та під впливом документів міжнародно-правового характеру (в основному ратифікованих міжнародних угод), що укладаються між державами - членами певного політичного, економічного, правового тощо інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), в подальшому цей процес відбувається на підставі правових актів відповідних органів інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот). В ЄС, зокрема, це директиви, що мають обов'язкову силу для усіх держав - членів Європейської спільноти. Однак, процеси гармонізації можуть бути пов'язані й з односторонніми діями тієї чи іншої держави, що спрямовані на використання зіставленого досвіду, котрий мається у інших країнах. При розробці та прийнятті національних нормативних актів може враховуватися досвід правової регламентації тих чи інших відносин, у певній сфері або може враховуватися досвід правової регламентації певних питань тощо інших держав, внаслідок чого відбуватися гармонізація правового регулювання. Так, наприклад, при розробці нині діючій редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" 1992 року [4] був врахований та використаний досвід нормотворіння Російської Федерації у даній сфері;

· процес гармонізації, пов'язаний з обумовленою необхідністю зовнішньої взаємодії однієї системи законодавства з іншою (зокрема, національного законодавства з правом інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот) або законодавством іншої країни (країн);

· суб'єктами гармонізаційних процесів у законодавчий сфері, як правило, виступають держави - члени таких об'єднань (спільнот) або окремі держави, які не є членом того чи іншого об'єднання (спільноти);

· гармонізація законодавства здійснюється з метою досягнення певного рівня узгодженості, сумісності правового регулювання у відповідних країнах, для реалізації їх взаємодії шляхом: досягнення ідентичності в регулюванні у певних сферах, напрямках, окремих питаннях або вдосконалення правового регулювання;

· процеси гармонізації законодавства передбачають застосування з метою їх реалізації значну кількість різноманітних та різнопланових заходів, зокрема до таких заходів можуть бути віднесені: узгодження правових концепцій; розробку спільних принципів правового регулювання; запозичення досвіду інших країн щодо правової регламентації певних відносин, їх сегменту тощо; ратифікацію міжнародних угод; прийняття модельних законодавчих актів; прийняття актів - директив; визнання рівного об'єму прав фізичних та юридичних осіб; визнання юридичних документів тощо [5, с. 335];

· гармонізація законодавства, як правило носить обов'язковий характер для держав членів відповідного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), але не є обов'язковою для країни, яка при прийнятті нормативних актів враховує досвід інших країн.

З урахуванням названих ознак гармонізацію можна розглядати як процес, що здійснюється між державами - членами певного політичного, економічного, правового тощо об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), пов'язаний з обумовленою необхідністю зовнішньої взаємодії однієї системи законодавства з іншою, або процес пов'язаний й з односторонніми діями тієї чи іншої держави, що спрямовані на використання досвіду правового регулювання, котрий мається у інших країнах з метою вдосконалення національного правового регулювання та досягнення зближення систем законодавства через скорочення диференційних ознак для реалізації їх взаємодії, що може здійснюватися у різних формах шляхом: досягнення ідентичності в регулюванні у певних сферах, напрямках, окремих питаннях; визначенням конкретних узгоджувальних дій щодо співробітництва, координації, кооперації тощо; визначенням сфер, напрямків, елементів законодавчих систем, що не потребують охоплення процесом гармонізації.

Терміни "адаптація" та "апроксимація" є близькими за змістом. Їх широке застосування пов'язується з правом ЄС, де вони почали вживатися з 90-х років XX сторіччя.

За слушним висновком Н.О. Семенової поняття адаптації законодавства "використовується поряд з доктринальними термінами апроксимація і наближення права (законодавства) (перше - транслітерація від перекладу англійською другого)" [6, с. 238]. А з часу поширення acquis communautaire на країни, які висловили намір вступити в перспективі до ЄС, терміни "адаптація" та "апроксимація" застосовуються як синоніми [7, с. 16].

Якщо ж ми звернемось до першоджерел - етимології слів на основі яких утворились дані терміни, то ми побачимо, що термін "апроксимація" має своє походження з латинської мови (approxmo) і перекладається як наближатися, слово "адаптація" теж має походження з латинської мови (adapto) та перекладається як пристосовувати, пригладжувати.

Таким чином, виходячи з вище з'ясованого, терміни "адаптація", "апроксимація" відносяться до термінів - аналогів.

Легальне визначення "адаптації законодавства" ми можемо знайти Розділі I Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейского Союзу, в який "адаптація законодавства України до законодавства Європейского Союзу - це поетапне прийняття та впровадження нормативно - правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейского Союзу" [8], у Розділі II Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейского Союзу де вона розуміється як процес приведення законів України та інших нормативно - правових актів у відповідність з правовою системою Європейского Союзу, у Методичних рекомендаціях щодо приведення положень проектів нормативно-правових актів з питань прямого оподаткування у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГААТ - СОТ: "адаптація - процес розробки і прийняття нормативно- правових актів та створення умов для їх належного впровадження і застосування з метою поступового досягнення повної відповідності права України із європейським правом" [3, п.1.2 (2)] та інших. законодавство право уніфікація адаптація

Термін "адаптація", без визначення останнього, вживається у багатьох підзаконних актах українського законодавства, наприклад у Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу [9], у Методиці визначення критеріїв євроінтеграційної складової державних цільових програм [2] та інших.

Вживається цей термін і в правових і методичних документах, прийнятих на рівні ЄС.

Представники правової доктрини висловлюють досить різні погляди щодо розуміння термінів "адаптація" та "апроксимація". Проте на обов'язкову необхідність визначення їх змістовного наповнення звертають увагу досить багато вчених, зокрема О.К. Вишняков [10, с.260], А.В. Фадеїв [11, с. 158] та інші.

Яке ж змістовне наповнення мають ці терміни, які з огляду на вищезазначене ми розглядаємо як аналогічні:

· започаткування процесу адаптації законодавства відбувається на виконання положень документів міжнародно-правового характеру та поступово (поетапно) здійснюється у межах національного законодавства;

· адаптація законодавства "має проводиться з урахуванням особливостей національної правової системи, економічних та соціальних умов суспільства" [12, с. 156];

· процес адаптації, пов'язаний з обумовленою необхідністю досягнення в майбутньому відповідності між національним законодавством та законодавством інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), наприклад ЄС;

· суб'єктами процесу адаптації у законодавчий сфері, як правило, є певні держави, які висловили документально оформлений намір стати державами - члени певного політичного, економічного, правового тощо інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот);

· адаптація законодавства здійснюється з метою з метою поступового досягнення відповідності законодавства певної країни у визначених сферах, напрямках, окремих питаннях з правом інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), зокрема, із європейським правом, шляхом: розробки та прийняття нормативних актив, адаптованих до вимог правової системи інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), наприклад, Європейского Союзу аж до їх належного впровадження і застосування;

· адаптація законодавства здійснюється у певних правових формах, таких як:

"а) наближення - процес прийняття, внесення змін чи скасування правових норм з метою наближення положень національного законодавства до положень актів законодавства Європейського Союзу для створення належних умов імплементації правового порядку Європейського Союзу;

б) координації - процес узгодження тієї частини національного законодавства та практики його застосування, по якій наближення або транспозиція є неможливими або непотрібними;

в) імплементації - процес транспонування актів законодавства Європейського Союзу, включаючи створення порядку та процедур їх впровадження (імплементація у вузькому сенсі); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, які відповідають європейському праву, органами державної влади (імплементація в широкому сенсі)" [3, п.1.2 (2) а) - в)].

Треба зазначити, що імплементація у свою чергу здійснюється у таких правових формах як: відсилка, що має місце, коли держава впроваджує у своє законодавство норму, яка санкціонує застосування міжнародно-правових положень для регламентації відповідних внутрішньодержавних відносин; інкорпорація - це надання міжнародній нормі сили норми внутрішнього законодавства шляхом включення без зміни її (їх) змісту або окремої (окремих) міжнародно-правових норм або усього документу, в якому вони містяться; трансформація це перетворення норм міжнародного права у норми національного законодавства шляхом прийняття спеціального закону або іншого нормативного акту, який регулює відповідні відносини [12, с. 157 -158].

· процес адаптації національного законодавства передбачає застосування різноманітних заходів, зокрема, до таких заходів можуть бути віднесені: "прийняття різноманітних програм зближення (наближення); укладення угод та договорів щодо правого співробітництва; обмін інформаційно-правовими оглядами; координація планів законодавчої діяльності; рекомендації; визнання спільного "правового поля"; рівне урахування міжнародно-правових стандартів; узгоджене виконання внутрішньодержавних процедур" тощо [5, с. 335].

· адаптація законодавства може мати як добровільний характер, саме такий характер вона має до самовизначення держав в їх намірі вступу до відповідного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), зокрема, ЄС, так і характер обов'язковий - після подання заявки про членство у відповідному об'єднанні (спільноті), об'єднаннях (спільнотах);

· здійснення адаптаційних процесів у сфері національного законодавства повинно відбуватися поступово, починаючи з розробки та прийняття нормативних актив, адаптованих до вимог правової системи відповідного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), зокрема Європейского Союзу аж до їх належного впровадження і застосування

Враховуючи викладене, адаптацію законодавства слід розглядати як процес, що здійснюється на основі положень документів міжнародно-правового характеру і національного законодавства та полягає у поступовому (поетапному) досягненні відповідності національного законодавства певної держави з законодавством інтеграційного об'єднання (спільноти), об'єднань (спільнот), членом якого бажає стати певна держава шляхом розробки, прийняття та впровадження нормативно - правових актів та створення умов для їх належного застосування, що здійснюється у визначених правових формах з застосуванням різноманітних заходів.

Говорячи про уніфікацію законодавства, не можна не погодитись з висловленням О.М. Бірюкова, стосовно того, що "сьогодні на хвилі процесів глобалізації відчувається посилення впливу уніфікації права перед усім у сфері регулювання торгівельних відносин" [12, с.154].

Термін "уніфікація" має латинське коріння та походить від слів "unio едність + facere робити" та означає приведення до єдиної норми або форми, до одноманітності.

Багаточисленні визначення уніфікації законодавства, що містяться у теоретичних джерелах у цілому вірно відображають суть даного явища, однак вони не позбавлені недоліків, зокрема поняття уніфікації як правило, зводиться до який то її характерної ознаки або неповної сукупності таких ознак.

Для того щоб зрозуміти чим же відрізняється уніфікація від вже розглянутих традиційних форм проведення погодженого правового розвитку країн треба визначити її характерні ознаки, до яких можна віднести наступні:

· уніфіковані нормативні положення відрізняються за суб'єктом їх прийняття, зокрема, модельні закони можуть прийматися законодавчими органами федерації для її суб'єктів, другі - міждержавними об'єднаннями для держав-членів, треті - міжнародними організаціями у якості правового зразка, четверті - розробляються вченими - юристами та спеціалістами та мають доктринальний характер;

· процеси уніфікації можуть здійснюватись як у межах однієї країни, так і у межах певного регіону, у рамках міждержавних об'єднань (спільнот) (наприклад, заходи з уніфікації, що здійснюються у країнах ЄС) або навіть виходити за такі межі;

· уніфікація як процес полягає у виробці одноманітних оптимальних уніфікованих норм, які розраховані на врегулювання схожих відносини, з урахуванням їх властивостей та якостей; розробці уніфікованих правових моделей у певних сферах регулювання тощо, що веде до узагальнення та єднання структур механізму правової регламентації та отримує свій подальший розвиток у формі техніко-формалізованої обробки вже прийнятих уніфікованих положень: у вигляді або окремої норми (норм) або окремого нормативного акту, або структурного змісту певних розділів того чи іншого нормативного акту, положення якого регламентують відповідні питання тощо (тобто видання уніфікованих норм та нормативних актів - лише частина цього процесу, юридична основа уніфікації) і завершується цей процес процедурою включення до національних законодавств одноманітних норм у відповідності до міжнародних угод, типових актів, єдиних норм-стандартів або виконання обов'язкових регламентів тощо;

· метою уніфікації є усунення законодавчих відмінностей у сфері регламентації певних суспільних відносин, їх одноманітне врегулювання та однакове застосування норми права та відповідно уникнення правових конфліктів;

· уніфікація може проводитись у різних правових формах - шляхом укладення міжнародних договорів (найбільш розповсюдженим засобом уніфікації є укладення міжнародних конвенцій, досягнута у результаті використання цієї правової форми уніфікація права засновується на міжнародних зобов'язаннях країн - учасниць такої конвенції), відтворення у внутрішньодержавному праві положень або принципів, підходів та рішень, що містяться у документах, що розроблені на міжнародному рівні: модельних законодавчих актів, таких зокрема, як загальні принципи, примірні закони, регламенти, основні умови, основні положення, правила тлумачення тощо;

· для того щоб уніфіковані положення нормативних актів міжнародно-правового характеру регламентували внутрішньодержавні відносини вони повинні війти у систему національного права той чи іншої держави, тобто повинні бути імплементовані у внутрішнє право, так модельні закони отримують силу у межах той чи іншої держави після прийняття, визнання та схвалення їх - в будь якому об'ємі - національним парламентом, що стосується уніфікованих норм міжнародних конвенцій то вони вимагають для своєї реалізації особливої процедури - для їх визнання у якості обов'язкових на території даної держави необхідно підписання, ратифікація, схвалення та приєднання.

Отже, уніфікація це багатоетапний процес, котрий здійснюється певними суб'єктами міжнародного права та відповідно компетентними органами тієї чи іншої держави у визначених правових формах, що спрямований на досягнення одноманітності використання правових засобів шляхом виробки оптимальних нормативних приписів, для досягнення соціально значущих цілей при регламентації визначених видів суспільних відносин.

Література

1. Договір про заснування Європейської Спільноти від 21.03.1957 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2003. - № 4, № 10.

2. Про затвердження Методики визначення критеріїв євроінтеграційної складової державних цільових програм: наказ Міністерства економіки від 16. 03. 2005 р., № 62 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 17. - Ст. 926.

3. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо приведення положень проектів нормативно-правових актів з питань прямого оподаткування у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГААТ - СОТ: наказ Державної податкової адміністрації від 04. 10. 04 р. № 578 // Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ. - 2004. - № 42.

4. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.92 р., № 2343-ХІІ// Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 31. - Ст. 440.

5. Тихомиров Ю.А. Коллизионное право: учебное и научно - практическое пособие / Юрий Александрович Тихомиров. - М.: Издание г - на Тихомирова, 2000. - 394 с.

6. Семенова Н.О. Апроксимація законодавства як прояв динамічного виміру права: генезис, зміст і функції / Н.О. Семенова // Трансформація політики в право: різні традиції та досвід: матеріали міжнар. наук. конф. (Київ - Харків, 912 листоп. 2005 р.); за ред. В.Я. Тація. - Х.: Право, 2006. - С. 238 - 247.

7. Малишева Н.Р. Теоретичні аспекти гармонізації законодавства / Н.Р. Малишева // Збірник наукових доповідей членів Академії правових наук України (2008 - 2009 роки): [упоряд.: М.Я. Сегай]; за ред.

В.Я. Тація. - К.: "АдЕФ -Україна", 2009. - С. 8 -31.

8. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейского Союзу: Закон України від 21. 11. 2002 р., № 228 - IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 3. - Ст. 12.

9. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 11. 06.1998 р., № 615/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 24. - Ст. 3.

10. Вишняков О.К. Правове забезпечення зовнішньоекономічної інтеграції України: [монографія] / О.К. Вишняков. - Одеса, Юридична література, 2007. - 286 с.

11. Фадеев А.В. Адаптация законодательства Украины к законодательству ЕС: некоторые аспекты необходимости применения системного похода / А.В. Фадеев // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: [зб. науч. трудов / отв. ред. Мамутов В.К.]. - Донецк: ООО "Юго-Восток, Лтд", 2005. - С.156-159.

12. Бірюков О.М. Транскордонні банкрутства: теорія і практика: [монографія] / Олександр Миколайович Бірюков. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. - 318 с.

Размещено на Allbest.ru