Місце авторського права в системах права держав Центрально-Східної Європи: деякі методологічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІСЦЕ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В СИСТЕМАХ ПРАВА ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ: ДЕЯКІ МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Л. Комзюк

На початку ХХІ століття в Україні помітно активізувалась увага до проблем теорії і практики інтелектуальної власності (далі - ІВ), особливо до авторського права і суміжних прав (далі - АПіСП). Одним з факторів цієї активізації стала розробка й прийняття Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 р. в новій редакції (від 11.07.2001 р.) та нового Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особливо включення в нього Книги четвертої "Право ІВ", що актуалізувало проблему визначення місця правового регулювання охорони прав на об'єкти ІВ у системі права й пожвавило методологічні дискусії на цю тему. Помітне місце в процесі формування сучасних теоретико-методологічних засад АПіСП і права ІВ загалом належить класичним науковим і навчальним виданням відомих зарубіжних авторів, насамперед, Л. Бентлі й Д. Шермана, Д. Ліпцік (які стали більш доступними українському читачеві завдяки російським перекладам), Е. Ґаврілова, В. Дозорцева, О. Сергєєва, С. Сударікова та ін.

З найбільш вагомих результатів українських дослідників АПіСП відзначимо праці С. Бондаренка, В. Дроб'яз- ка й Р. Дроб'язка, Р. Шишки, а також зрослу увагу до інтелектуально-правової проблематики в підручниках з цивільного права.

Метою цієї статті є аналіз методологічних здобутків юриспруденції постсоціалістичних країн, зокрема Польщі, Росії, Словаччини та Чехії у визначенні місця авторського права в системі права та вироблення на цій основі рекомендацій щодо можливого їх використання в Україні.

Як відомо, основу правового регулювання відносин у сфері ІВ України становлять норми, закріплені в Книзі четвертій "Право ІВ" ЦК України (глави 35-46), главах 75 "Розпоряджання майновими правами ІВ" і 76 "Комерційна концесія", що входять до Книги п'ятої ЦК "Зобов'язальне право". Безпосередньо ж АПіСП присвячені окремі статті Глави 35 "Загальні положення про право ІВ", Глава 36 "Право ІВ на літературний, художній та інший твір (авторське право)", Глава 37 "Право ІВ на виконання, фонограму, відеограму, програму (передачу) організації мовлення (суміжні права). Поряд з нормами ЦК відносини, пов'язані з об'єктами АПіСП регулюються вже згаданим окремим Законом України "Про авторське право і суміжні права", який має комплексний (а не лише цивільно-правовий) характер.

У системі ЦК України знайшов своє втілення й легальне закріплення домінуючий у даний час в українській цивілістиці підхід до визначення місця права ІВ у цілому й АПіСП зокрема в системі права України. С.Бондаренко, наприклад, відзначає, що "об'єктивне АП як різновид права ІВ є цивільно-правовим інститутом, норми якого регулюють певну зовнішньо і внутрішньо споріднену категорію особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників, пов'язаних зі створенням і використанням літературних, художніх та інших творів, а також з розпоряджанням майновими правами ІВ щодо них". Ця ж точка зору відбита й у підручнику В. Дроб'язка і Р. Дроб'язка.

У підручнику Є. Харитонова і Н. Саніахметової без достатнього, на наш погляд, обґрунтування стверджується, що "відповідно до сучасної вітчизняної концепції у цій сфері право ІВ розглядається як особливий різновид права власності, і, отже, речових прав на специфічний об'єкт - результати творчої, інтелектуальної діяльності". Із цим висновком ми погодитися ніяк не можемо. Адже там само автори визнають, що, оскільки ЦК України містить поряд із Книгою третьої "Право власності та інші речові права" окрему Книгу четверту "Право ІВ", а "ст. 419 ЦК України, визначаючи співвідношення права ІВ і права власності, фактично тлумачить їх як однопорядкові категорії", це означає, що "розробники Кодексу й, що особливо важливо для розуміння сутності пануючої доктрини, таким чином підкреслили соціально-економічне значення ІВ, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.

У цьому плані значний інтерес викликає дослідження зарубіжного, зокрема польського, словацького і чеського, досвіду правового регулювання відносин, пов'язаних зі створенням і використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності, насамперед теорії і практики АПіСП. Відомий німецький учений професор Ґ.П. Ґьотинґ - один з авторів ґрунтовного науково-практичного посібника з АП виходить із розуміння АП Німеччини як "особливої області приватного права, близької до цивільного права", стосовно якого "АП утворює власне незалежне регулювання". Трохи нагадує цей підхід і позиція Д. Ліпцік, що визначає АП як "специфічну область права, відмітною рисою якої є закріплення суб'єктивних прав автора на результати особистої творчості, створені в результаті його інтелектуальної діяльності".

Поширені в польській, словацькій і чеській юридичній науці концепції досить подібні до вищевикладених позицій, що адекватно відображає об'єктивно існуючу реальність. Варто підкреслити методологічне значення того факту, що в чинних ще з соціалістичних часів цивільних кодексах Польщі, Словаччини і Чехії (і в проектах нових, які нині активно розробляються в цих країнах у процесі європеїзації цивільного права) не лише немає окремих структурних елементів (частин, розділів, глав), спеціально присвячених ІВ, зокрема й АПіСП, але взагалі відсутні положення щодо АПіСП (крім поодиноких бланкетних норм, що відсилають до спеціального законодавства). Так, наприклад, у п. 3 § 1 ЦК Чехії встановлено, що правові відносини, які виникають з результатів інтелектуальної, творчої діяльності, регулюють спеціальні закони, а п.3 § 1 ЦК Словаччини передбачає, що "ЦК регулює також правові відносини з інтелектуальної власності, якщо ці відносини не регулюють інші закони".

У польській юридичній літературі також має місце розуміння АП як права sui generis щодо норм цивільного права, що дозволяє урегулювати відносини, які вимагають специфічного підходу в силу, зокрема, специфіки об'єктів АП.

Один з авторів багатотомного польського академічного видання "Система приватного права", том 13 якого присвячений АП, С. Ґжибовскі робить висновок про те, що сучасне АП "як самостійна частина цілого правового порядку, зібрані разом стосовні до нього правові приписи не становлять ніякої т.зв. галузі права". Не включаються вони навіть як цілісність у жодну з галузей і не створюють її частини. Передумовою віднесення правових приписів до приписів АП і конструювання їх в окремій групі є їхня спрямованість на регулювання відносин, пов'язаних зі створенням і використанням твору. При цьому не має значення, навколо якого методу правового регулювання вони вибудувані і до якої галузі права належало б їх віднести. Це не єдина група правових приписів, виділена за подібним критерієм. У цьому контексті варто згадати, крім АП, винахідницьке, гірське, водне право й т. д. Всі вони становлять комплексні групи правових приписів, яким відповідають і комплексні дисципліни в юридичній науці. Як і в інших подібних комплексах правових приписів, в АП є свій головний стрижень, закорінений у цивільному праві, оскільки саме воно створює каркас із суб'єктивних прав. Основне значення мають для АП Польщі загальні положення ЦК, норми зобов'язального й інших інститутів цивільного права. Неоднорідністю характеру й змісту відносин, що регулюються АП, а також різнорідністю способів використання творів як об'єктів АП зумовлюється і необхідність різнорідного врегулювання організаційних, фінансових, процедурних та інших проблем. Тому, підсумовує С. Ґжибовскі, окремі приписи АП з неминучістю мають характер приписів права цивільного, адміністративного, фінансового, кримінального, процесуального, міжнародного приватного і т. д.

Відомий чеський вчений І. Телец визначає АП (в об'єктивному розумінні) як "сукупність правових норм приватноправового характеру, яка становить особливу нормативну систему, що є складовою підсистемою приватного права". Змістом цієї суспільно-нормативної системи є правові норми, які в основному закріплені в авторському законі, а "диференціюючим критерієм її виділення є спеціальне чи пріоритетне (prednostnf) регулювання. Інакше кажучи, регулювання авторським законом має перевагу над загальним приватноправовим регулюванням відповідно до ЦК". При цьому АП базується на приватноправових принципах, легально виражених у ЦК. АП, як випливає з його характеру, не є універсальним ані жодним "збірним" охоронним правом (системою), але спеціальним охоронним правом. Це означає, що предметом АП може бути лише те, що, в рамках легального розуміння поняття твору відповідно до авторського закону кореспондує функціональній природі цього приватного права, законодавчо і системно визначеній авторським законом. Спільно з іншими "нематеріальними" (nehmotnymi) правами АП становить підсистему приватного права, що характеризується ідеальними благами як об'єктами прав і пріоритетним (prednostnf) регулюванням, рамками якої охоплюються спеціальні положення.

Сукупність цивільно-правових норм цієї підсистеми, тобто право ІВ, складає (поряд з інститутом "права на охорону особистості", який є приблизним аналогом інституту особистих немайнових прав в українському цивільному праві), на думку більшості чеських та словацьких цивілістів, один з інститутів "права нематеріальних благ". У свою чергу, інститут "права нематеріальних благ" є інститутом вищого рівня, однопорядковим з інститутами зобов'язального права, речового права і спадкового права, з якими він входить до особливої частини цивільного права.

Такі підходи дещо відрізняється від пануючих вже досить давно у польській інтелектуально-правовій доктрині, де сукупність цивільно-правових норм права ІВ розглядається як однопорядкова з інститутом "права нематеріальних благ", що є певним відходом від методологічних засад, які зберігались протягом тривалого часу, починаючи з першого польського авторського закону 1926 р., на розробку якого великий вплив справили німецькі концепції про право нематеріальних благ ("Immateriale GQterrecht"). Ці новітні тенденції зберігаються і розвиваються у процесі розробки проектів нового ЦК Польщі.

Що стосується підходів до даного питання російських учених, то найбільш обґрунтованою ми вважаємо точку зору В. Дозорцева. Він один з небагатьох звертав увагу на ту основну обставину, що відповідно до Конституції РФ "правове регулювання ІВ" виходить за рамки цивільного законодавства і вказується у її ст. 71 поряд з ним у переліку питань, що перебувають у веденні РФ. Цілком логічним є його висновок (який ми повністю поділяємо), що "повна регламентація окремих видів виключних прав у тому числі й АПіСП. Л.К. включає норми не тільки цивільного, але й адміністративного, процесуального, фінансового й інших галузей права, тобто має комплексний характер. Е. Ґаврілов, хоча й досить категорично відзначає, що "ІВ - складова частина цивільного права" і її охорона "має цивільно-правовий характер" (у відповідності зі ст. 2 ЦК РФ відносини, пов'язані з охороною і використанням об'єктів інтелектуальної власності, віднесені до предмета регулювання цивільного права), все ж погоджується з тим, що "федеральне законодавство повинне регулювати й ті питання охорони ІВ, які виходять за рамки цивільного права (структура органів, процедури реєстрації й т. ін.)".

У процесі новітньої кодифікації російського цивільного законодавства положення щодо АПіСП були внесені до глави 70 "Авторське право" (статті 1255-1302) та глави 71 "Права, суміжні з авторськими" (статті 13031344) частини четвертої "Право інтелектуальної власності" ЦК РФ. Тому, у зв'язку з набранням чинності частиною четвертою ЦК РФ, з 1 січня 2008 р. втратив чинність Закон РФ про АПіСП 1993 р. та інші закони, які були джерелами АПіСП. Цим було завершене законодавче закріплення процесу перетворення АПіСП в інститут цивільного права РФ.

Чинний Закон України "Про авторське право і суміжні права" має комплексний, а не лише цивільно-правовий характер (на комплексність законодавства про ІВ також вказує О. Кохановська). Він, як і ЦК, виходить із дуалістичного розуміння авторського права, що складається з особистих немайнових й майнових прав. Це свідчить про належність українського АП до так званої дуалістичної моделі континентальної системи droit d'auteur, представленої також Францією, Іспанією, Італією, Польщею (Закон про АПіСП від 4.02.1994 р, чинний у редакції 2000 р.), Росією, Словаччиною (Закон про АПіСП 2003 р.), Чехією (Закон про АПіСП 2000 р.). Зауважимо, що перехід до дуалістичної моделі в Словаччині і Чехії відбувся досить недавно, у процесі розробки і прийняття нині чинних авторських законів. Це було поверненням до підходів чехословацького авторського закону 1953 р. і переглядом концепції попереднього авторського закону ЧССР 1965 р., який ґрунтувався на моністичній моделі.

Ця (моністична) модель, втілена, зокрема, у німецькому законі про АПіСП, характеризується підходом до регулювання особистих немайнових і майнових правомочностей як складових цілісного, невідокремлюваного права, що належить авторові й зберігає з ним зв'язок; в обороті ж можуть бути лише окремі правомочності, які закріплюються за іншими особами. Цікаво, що деякі російські вчені, зокрема Е. Ґаврілов, наголошували на необхідності будувати російське АП "по типу німецького" як на єдиному розумному для Росії шляху, не допускаючи повної передачі прав.

Явищем, важливим для врахування з точки зору забезпечення ефективного правового регулювання суспільних відносин у сфері ІВ, є певна кореляція між:

а) моністичним розумінням АП і можливістю (але не обов'язковістю) віднесення його до цивільно-правового інституту права нематеріальних благ;

б) пов'язаністю дуалістичних концепцій з виходом АП за межі інституту права нематеріальних благ і перетворенням на самостійну підсистему права.

Це пояснюється тим, що моністична модель надає особистісного характеру всім (включно з майновими) правомочностям єдиного суб'єктивного АП і розглядає все це право як особисте, пов'язане (якщо йдеться про майнові правомочності) чи не пов'язане з майновим. А при дуалістичному розумінні АП майнові права на твір виникають і здійснюються більшою чи меншою мірою незалежно від особистих немайнових, є оборотоздатними якраз в силу своєї не особистісної майнової природи (економічного змісту) і якісно відрізняються від особистих немайнових прав. Більш того, вони підпадають під поняття "майно" в широкому розумінні. Тому відносити їх до об'єктів немайнових благ, правовий режим яких визначається в рамках цивільно-правового інституту права нематеріальних благ (в Україні - особистих немайнових прав), було б неадекватністю з теоретичної і практичної (в аспектах правотворення і правозастосування) точок зору.

З огляду на це стає зрозумілим, чому в Словаччині і Чехії після переходу на початку ХХІ ст. до дуалістичної моделі АП намічається, а в Польщі набуває подальшого розвитку (зокрема, в процесі опрацювання проектів нових ЦК) доктринальне розуміння його місця (як і в цілому місця права ІВ) поза межами цивільно- правового інституту права нематеріальних благ і лише у тісному зв'язку з ним. Цьому сприяє розвиток суспільних відносин у сфері ІВ та постійне збільшення масиву і суспільної важливості спеціального законодавства про АП у цих країнах, що особливо пов'язано зі зростанням питомої ваги норм права і судової практики ЄС у процесі гармонізації (європеїзації) АП, а також з розбудовою інтелектуально-правової наукової та правоохоронної інфраструктури.

Наше бачення місця АПіСП України в системі права та його взаємозв'язку з основними галузями (інститутами) вітчизняного права, в основному, співпадає з домінуючими підходами польської юриспруденції, проаналізованими вище. В даному питанні ми спираємось на досить поширені як в українській, так і в зарубіжній юридичній науці концепції про наявність у системі права міжгалузевих комплексних інститутів (підсистем, міжгалузевих нормативних комплексів), одним з яких доцільно, на нашу думку, вважати АПіСП України.

Варто привернути увагу до домінуючого в Україні розуміння необхідності, у випадку колізії, переважного застосування норм ЦК (хоч загального, але пізнішого закону), а не Закону про АПіСП (спеціального закону). Особливо яскраво це проявляється, наприклад, у питанні належності майнових прав на службовий твір, по різному врегульованому нормами ЦК і Закону про АПіСП (ситуація дещо пом'якшується диспозитивністю цих норм). Виникають проблеми у визначенні співвідношення і застосуванні норм Закону про АПіСП та ЦК, які стосуються, відповідно, авторських договорів і договорів щодо розпоряджання майновими правами ІВ. Це ще один аргумент на користь того, що потрібно визначитись, "хто в домі господар", тобто подолати неминучу суперечливість "подвійного" правового регулювання відносин у сфері ІВ (зокрема, й тих, що є предметом АП у широкому розумінні) в рамках ЦК і спеціальних законів. Оскільки один з можливих альтернативних варіантів, здійснений в Росії (повна кодифікація всього законодавства про ІВ в частині четвертій ЦК РФ і втрата чинності всіма спеціальними законами), вже піддається обґрунтованій критиці провідними російськими (О.П. Сергєєвим та ін.) і зарубіжними (Ш.Г. Кетлер навіть вважає інтелектуальну власність, посилаючись на багатьох російських юристів, за "інородне тіло всередині Цивільного кодексу") науковцями і практиками, то залишається вибір з двох основних варіантів - або (використавши досвід Польщі, Словаччини, Чехії та всіх інших європейських країн, крім Франції) виключити з ЦК всі норми щодо ІВ (крім тих, що відсилають до спеціального закону), зосередивши їх у спеціальному законодавстві (зокрема, в Законі про АПіСП), або прийняти окремий кодекс про ІВ (назва умовна), скасувавши спеціальні закони і виключивши з ЦК книгу четверту. При цьому потрібно враховувати й можливість прийняття в рамках ЄС (хоч і у віддаленій перспективі) кодексу АП, робота над концептуальними засадами якого ведеться досить активно, а також ще більш віддалене можливе прийняття європейського ЦК, що викличе необхідність відповідної адаптації вітчизняного законодавства.

Таким чином, підводячи підсумки, можемо констатувати розходження підходів у юридичній науці України і Польщі, Словаччини, Чехії у визначенні місця і взаємозв'язків АПіСП у системах права зазначених держав. юриспруденція авторський право

При цьому, на наш погляд, більш продуктивним з теоретичної і практичної точок зору було б не зводити АПіСП до одного з інститутів цивільного права, як це має місце в Україні (і в Росії), що призводить до штучного звуження його змісту і не відповідає складу його норм, які містяться в Законі про АПіСП та інших формах (джерелах) АПіСП. Доцільнішим ми вважаємо концептуальне розуміння АПіСП України як міжгалузевого комплексного інституту, ядром якого є норми права, зосереджені у Книзі четвертій ЦК та Законі про АПіСП. У Польщі, Словаччині і Чехії (як і в інших європейських країнах) ніякої необхідності в розширенні "присутності" авторсько-правових (і в цілому інтелектуально-правових) норм у цивільних кодексах учені й законодавці не бачать. Хоча, це зовсім не означає, що і в Україні потрібно негайно здійснити декодифікацію інтелектуально-правового законодавства. Можливо, більш перспективним варіантом було б продовження кодифікаційних процесів, тобто розробка, широке обговорення науковою громадськістю і прийняття Інтелектуального кодексу (Кодексу інтелектуальної власності). Але це вже тема для подальших досліджень і наукових дискусій.

Література

1. Bently L. Intellectual Property Law / L. Bently, B. Sherman. - Second Edition. - Oxford : Oxford University Press, 2004. - 1131 p. (російський переклад 1-13 глав першого видання цієї праці див.: Бентли Л., Шерман Б. Право интеллектуальной собственности: Авторское право / Л. Бентли, Б. Шерман / Пер. с англ. В.Л. Вольфсона. - СПб.: "Юридический центр Пресс", 2004. - 535 с.);

2. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Д. Липцик / Пер. с фр.; предисл. М.Федотова. - М.: "Ладомир". Изд-во ЮНЕСКО, 2002. - 788 с.;

3. Гаврилов Э.П. Правовая охрана интеллектуальной собственности как составная часть гражданского права / Э.П. Гаврилов // Патенты и лицензии. - 2004. - № 5. - С. 9-15.;

4. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сб. статей / В.А. Дозорцев, Исслед. центр частного права. - М.: "Статут", 2003. - 416 с.;

5. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник / А.П. Сергеев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК "Велби", Изд-во "Проспект", 2004. - 752 с.;

6. Судариков С.А. Основы авторского права / С.А. Судариков. - Минск: Амалфея, 2000. - 512 с.;

7. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права: навч. посібник / С.В. Бондаренко. - К.: ІІВП, 2008. - 288 с.;

8. Дроб'язко В.С. Право інтелектуальної власності: навч. посібник / В.С. Дроб'язко, Р.В. Дроб'язко. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с.;

9. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект / Р.Б. Шишка. - Харків : Вид-во НУВС, 2002. - 368 с.;

10. Дзера О.В. Цивільне право України: підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - Кн. 1. - 976 с.;

11. Харитонов Е.О. Гражданское право Украины: Учебник / Харитонов Е.О., Саниахметова И.А. - Изд. второе. - Харьков: ООО "Одиссей", 2005. - 960 с.;

12. Lowenheim U. Handbuch des Urheberrechts / Herausgegeben von Prof. Dr. Ulrich Lowenheim. - MQnchen: Verlag C.H. Beck, 2003. - 2149 s.;

13. Golat R. Prawo autorskie i prawa pokrewne / R. Golat. - 3 wyd. - Warszawa : Wydawnictwo C.H. Beck, 2005. - 273 s.;

14. Radwanski Z. System prawa prywatnego / Red. naczelny Zbigniew Radwanski. - Tom 13. Prawo autorskie. - Warszawa : Wydawnictwo C.H. Beck; Instytut nauk prawnych PAN, 2003. - 772 s.;

15. Barta J. Prawo autorskie i prawa pokrewne / J. Barta, R. Markiewicz. - Krakow: ZAKAMYCZE, 2004. - 427 s.;

16. Lazar J. Obcianske pravo hmotne. 1 a 2 zvazok / J. Lazar (red.) a kol. - Bratislava: IURA EDITION, 2010. - 1263 s.;

17. Svidron J. Pravo dusevneho vlastnictva v informacnej spolocnosti a v systeme prava / J. Svidron (editor), Z. Adamova, M. Navrat, A. Skreko. - Bratislava: Veda, vydavatel'stvo SAV, 2009. - 675 s.;

18. Plecity V. Zaklady obcanskeho prava / V. Plecity, J. Vrabec, J. Salac. - 4 vyd. - Plzen: Ales Cenek, 2009. - 295 s.;

19. Hurdik J. Obcanske pravo hmotne I. Obecna cast. Ochrana osobnosti / J. Hurdik, P. Lavicky, I. Telec. - Plzen: Ales Cenek, 2008. - 140 s.;

20. Fiala J. Nekolik Qvah o systemu obcanskeho prava / J. Fiala // Pravnik. - 2003. - C. 12. - S. 1187-1199;

21. Kodeks cywilny z dnia 23 kwietnia 1964 r.// Dz. U. 1964. № 16. Poz. 93;

22. Obciansky zakonnik z 26. februara 1964 // Zbierka zakonov. - C. 40/1964;

23. Obcansky zakonik ze dne 26. unora 1964 // Sbirka zakonu. - C. 40/1964;

24. Telec I. Autorsky zakon: komentar / I. Telec, P. Tuma. - Praha: C.H. Bek, 2007. - 989 s.;

25. Маковский А.Л. Комментарий к части четвертой Гражданского кодекса Российской Федерации / Под. ред. А.Л. Маковского; вступ. ст. B.Ф. Яковлева; Иссл. центр частн. права. - М.: Статут, 2008. - 715 с.;

26. Ustawa z dnia 4 lutego 1994 r. o prawie autorskim i prawach pokrewnych - tekst jednolity // Dz. U. - 2000. - Nr. 80. - Poz. 904 (ze zmіanami). 7. Zakon zo 4. decembra 2003 o autorskom prave a pravach sQvisiacich s autorskym pravom (autorsky zakon) // Zbierka zakonov. - C. 618/2003 (zmena: 84/2007 Z.z., 220/2007 Z.z.);

28. Zakon o pravu autorskem, o pravech souvisejicich s pravem autorskym a o zmene nekterych zakonu ze dne 7. dubna 2000 (autorsky zakon) // Sbirka zakonu. - C.121/2000 (ve zneni zakonu c.81/2005 Sb. z., c.61/2006 Sb. z., c.186/2006 Sb. z., c.216/2006 Sb. z.);

29. Сергеев А.П. Новое российское законодательство по интеллектуальной собственности: приобретения и потери / А.П. Сергеев // Цивілістичні читання з проблем інтелектуальної власності, присвячені пам'яті професора О.А. Підопригори: 18 квітня 2007 р. Збірник наукових доповідей та статей. - К.: ТОВ "Лазуріт- Поліграф", 2008. - C. 17-27;

30. Kettler S.H. Das Patent-, Kennzeichen- und Urheberrecht nach dem Vierten Buch des russisches ZGB / S.H. Kettler // Osteuropa. Recht. - 2009. - № 4 (Dezember). - S. 329-349.

Размещено на Allbest.ru