Логіко-структурні дефекти земельно-правових норм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Логіко-структурні дефекти земельно-правових норм

Т. Коваленко

Рівний та вільний доступ до землі, реалізація конституційних вимог щодо охорони землі як основного національного багатства, гарантованість земельних прав громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад забезпечуються існуючою в державі системою земельно-правових норм та їх зовнішнім закріпленням у відповідних джерелах земельного права. Перешкодою на шляху досягнення мети правового регулювання земельних відносин є юридичні дефекти.

Дефекти земельно-правових норм, спрямованих на забезпечення раціонального використання та охорони земель, здійснення прав на земельні ділянки різними суб'єктами, проявляють ті чи інші недоліки правового регулювання, серед яких можна назвати прогалини, колізії, декларативність, невизначеність правових принципів та норм, безсистемність та непослідовність прийняття нормативно-правових актів земельного законодавства, відсутність механізмів реалізації правових приписів, термінологічні, логічні, граматичні помилки в текстах нормативно-правових актів тощо, які негативно впивають на ефективність правового регулювання земельних відносин в Україні.

В теорії права та галузевих науках юридичні дефекти правових норм залежно від їх змісту поділяють на логіко- структурні та техніко-юридичні [3; 8, 15; 14]. Логіко- структурні дефекти з'являються внаслідок недотримання правил логіки при побудові правової норми та її закріпленні в тексті нормативно-правового акта, а також у випадку порушення вимог щодо структури правової норми.

У правовій доктрині до логіко-структурних дефектів правових норм відносять колізії, антиномію (суперечності права), прогалини в праві, зайве (надмірне) дублювання, нераціональне розташування правових норм, логічну недосконалість правових конструкцій, незбалансованість диспозицій та санкцій правових норм, незбалансованість законодавчого регулювання окремих правових інститутів [12, 12; 13, 7]. В цілому з наведеними позиціями можна погодитись, проте нераціональне розташування правових приписів більше стосується форми нормативно-правового акта, а не його змісту. Логічну недосконалість правових норм навряд чи можна віднести до видів юридичних дефектів. Вона швидше виступає причиною появи дефектів у правовому регулюванні земельних відносин, зокрема таких як невизначеність правових приписів.

Юридичні колізії як різновид логіко-структурних дефектів земельно-правових норм є "відмінностями або суперечностями між приписами правових актів, що регулюють ті самі суспільні відносини, пов'язані із використанням, охороною та відтворенням земель" [9, 15]. Істотною ознакою колізії правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин, є відмінність результатів застосування таких норм, що призводить до формування суперечливої практики регулювання певних земельних відносин та вирішення певних земельних спорів, породжує невизначеність правового впливу на сферу земельних відносин внаслідок неможливості прогнозування результатів застосування тих чи інших правових норм, негативно вливає на гарантованість прав суб'єктів земельних правовідносин. Зокрема, аналіз змісту правової норми щодо набувальної давності на нерухоме майно, закріпленої у ст. 119 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. (далі - ЗК України) та ст. 344 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (далі - Цк України), свідчить про істотні відмінності результатів застосування вказаних правових приписів. Так, у ст. 119 ЗК України гарантовано право громадянина лише на звернення до уповноважених органів щодо оформлення права власності чи права користування земельною ділянкою, якою особа добросовісно, відкрито та безперервно користується протягом 15 років. На відміну від ЗК України, у ст. 344 ЦК України не обмежується коло суб'єктів, які можуть набувати право власності на нерухомість на підставі набувальної давності лише громадянами, так як така можливість передбачена для всіх осіб, які можуть бути власниками певних об'єктів нерухомого майна. Крім того, у ЦК України гарантується право на отримання нерухомого майна у власність на підставі судового рішення та за умови добросовісного, відкритого та безперервного володіння протягом 10 років. Наявність вказаних колізійних норм земельного та цивільного законодавства, юридична недосконалість конструкції ст. 119 ЗК України призводить до звернення осіб до судів із позовами про визнання права власності на земельну ділянку на підставі ст. 344 ЦК України, а не відповідної норми земельного законодавства, що не зовсім узгоджується із ст. 9 ЦК України щодо субсидіарного застосування норм цивільного законодавства, проте цілком відповідає конституційним приписам щодо гарантування права власності на землю (ст. 14), судового захисту земельних прав (ст. 55), а також земельно-правовому принципу гарантування прав на землю (ст. 5 ЗК України).

До логіко-структурних дефектів норм у механізмі правового регулювання земельних відносин можна віднести також конкуренцію правових приписів. Конкуренція правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин, негативно впливає на ефективність правозастосування, гарантованість земельних прав, забезпечення охорони землі як основного національного багатства, оскільки призводить до формування неоднозначної практики тлумачення та застосування правових приписів, ускладнює вибір норм при використанні, застосуванні, дотриманні чи виконанні земельно- правових імперативів. Прикладом негативного, шкідливого впливу конкуренції норм на ефективність правового регулювання земельних відносин є конкуренція кримінально-правових норм. Зокрема, ускладнює кваліфікацію злочинів у сфері використання та охорони земель при притягненні особи до кримінальної відповідальності конкуренція статей 239 "Забруднення або псування земель" та 254 "Безгосподарське використання земель" Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. (далі КК України). Зміст безгосподарського використання земель не визначається ні у кримінальному, ні у земельному законодавстві, що ускладнює застосування норм ст. 254 КК України внаслідок необхідності конкретизації судом цього оціночного поняття у кожному окремому випадку. В юридичній науці існують різні підходи до визначення змісту безгосподарського використання земель. На думку В. А. Клименко зазначені дії полягають у невиконанні заходів щодо попередження та ліквідації процесів засолення та заболочення ґрунтів, заростання кущами та рідколіссям сільськогосподарських угідь, заходів по попередженню ерозії ґрунтів, забруднення їх відходами промислових підприємств, стічними водами при будівництві, розробці корисних копалин, проведенні дослідницьких робіт; нездійснення зняття та зберігання родючого шару ґрунту підприємством при виконанні робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриття та не проведенні своєчасної та повноцінної рекультивації ділянок земель, відведених у тимчасове користування для видобування корисних копалин; непроведення терасування схилів; невиконання обов'язкових заходів по покращенню ґрунтів та охороні ґрунтів від вітрової ерозії, водної ерозії та інших процесів, які погіршують стан ґрунтів; в екологічно необґрун- тованому використанні у недопустимо великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів та ін. [4, 531]. Безгосподарське використання земель П. С. Берзін визначає як невиконання заходів, пов'язаних із захистом земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пере- осушення, ущільнення; попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів, а також захистом сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; невиконання або порушення вимог здійснення консервації деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь; невиконання умов зняття, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; не проведення рекультивації порушених земель тощо [1, 75-76]. Проте вказані діяння, на нашу думку, можуть бути кваліфіковані і як псування чи забруднення земель, що негативно впливає на ефективність заходів з кримінально-правової охорони землі як основного національного багатства.

В теорії права та галузевих науках звертається увага на істотні відмінність між колізією та конкуренцією правових норм, а саме: (1) на відміну від юридичної колізії правових норм, ознакою якої є відмінність результатів застосування правових приписів, при конкуренції норм результат їх застосування буде однаковим [6, 20]; (2) при конкуренції норми не суперечать одна одній, на відміну від колізії норм; (3) про конкуренцію мова йде в конкретному випадку застосування закону, а колізія існує незалежно від наявності якої-небудь конкретної ситуації [15, 70-71].

В теорії земельного права А. М. Мірошниченко обґрунтовує висновок, що колізія та конкуренція норм є різними поняттями, що не мають нічого спільного [10, 93]. Погоджуючись із відмінною правовою природою колізії та конкуренції правових норм, варто зазначити, що вказані негативні явища у механізмі правового регулювання земельних відносин мають ряд спільних рис. Насамперед, вони характеризується негативним впливом на ефективність земельно-правового регулювання, що дає підстави віднести їх до логіко-структурних дефектів механізму правового регулювання земельних відносин. Крім того, як для колізії, так і для конкуренції земельно-правових приписів є характерною наявність певної суперечності (колізія) або відмінності (конкуренція) у застосуванні земельно-правових приписів. Враховуючи наведені спільні ознаки, конкуренцію та колізію правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин, можна розглядами як різновиди правової антиномії.

Серед логіко-структурних дефектів правового регулювання земельних відносин можна назвати прогалини. У земельному праві України прогалина полягає у відсутності земельно-правової норми, яка б врегульовувала ті земельні відносини, що підпадають під сферу правового впливу та за тих чи інших об'єктивних і суб'єктивних обставин потребують саме правового врегулювання. Прогалини в праві, - зазначає В. В. Лазарєв, - це дефекти системи права, коли відсутні окремі норми і цілі їх сукупності, які повинні у відповідності з об'єктивними потребами суспільного розвитку закріпити та забезпечити інтереси класу (народу) [5, 71].

Сучасне земельне право України характеризується значною кількістю прогалин, наявність яких суттєво ускладнює правове регулювання земельних відносин. Не отримали розвитку в земельному законодавстві конституційні норми щодо права кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ч. 2 ст. 13). У Конституції України не визначені межі здійснення права власності на землю від імені Українського народу органами державної влади та місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 13). Для чинного ЗК України є характерною значна кількість бланкетних та відсилочних норм до законів, інших нормативно-правових актів, окремі з яких не прийняті до цього часу, що є свідченням істотної дефектності ЗК України, прийняття якого спричинило суттєве збільшення прогалин у правовому регулюванні земельних відносин. Так, в силу положень ЗК України 2001 року використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств (ст. 35), порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом (ст. 46), порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом (ст. 49), порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом (ст. 52), порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (ст. 54), види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом (ст. 94), земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом (ст. 137), межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону (ст. 175), зонування земель здійснюється відповідно до закону (ст. 180) тощо. Незважаючи на вказані імперативні норми ЗК України, відповідні закони й досі не прийняті, що негативно впливає на гарантованість земельних прав суб'єктів земельних правовідносин, ефективність правової охорони землі як основного національного багатства, здійснення державного та самоврядного регулювання у земельній сфері.

До логіко-структурних дефектів правових норм в теорії права відносять зайве (надмірне) дублювання. Дублювання правових приписів є досить поширеним дефектом правового регулювання земельних відносин, яке полягає у наявності декількох правових норм, які регулюють одну й ту ж групу земельних відносин та співпадають за змістом і способами правового впливу. Деструктивний вплив дублювання земельно-правових норм на механізм правового регулювання земельних відносин полягає у захаращуванні правового простору непотрібними повторами, що веде до невиправданого збільшення обсягів земельного законодавства та, відповідно, ускладнення користування ним. Для земельного права України притаманне як абсолютне дублювання (повторення правової норми дослівно в декількох нормативно-правових актах), так і відносне дублювання (норма повторюється в іншому словесному вираженні, але несе те ж саме змістовне навантаження). Прикладом абсолютного дублювання є визначення земель сільськогосподарського призначення, несільськогоспо- дарських угідь, земель житлової та громадської забудови, що ідентично відтворені в ст. 22, ст. 38 ЗК України та ст. 14 Податкового кодексу України.

Значна кількість дублюючих норм у механізмі правового регулювання земельних відносин свідчить про наявність процесів інформаційної надмірності в земельному праві України, які виникають за умови вміщення однакових норм до кількох нормативно-правових актів або прийняття кількох нормативно-правових актів для регулювання одних і тих же земельних відносин. В теорії права під інформаційною надмірністю розуміють явище, при якому частина текстів нормативно-правових актів, в тій чи іншій формі, повторює одну й ту ж інформацію, не несе в собі додаткового змістовного навантаження та яку можна опустити або перетворити без втрат для змісту нормативно-правового акта [7]. Прикладом невиправданого дублювання земельно- правових норм та створення зайвого обсягу законодавчого матеріалу є Закон України "Про використання земель оборони" від 27 листопада 2003 р., більшість норм якого відтворюють дослівно чи викладені в дещо іншому словесному формулюванні, але тотожні по суті, нормам ЗК України (ст. 77, ст. 100, ст. 115), Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. (ст. 40), "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р. (ст. 35, ст. 48), "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 р. (ст. 31).

Водночас, не в усіх випадках закріплення подібних моделей поведінки суб'єктів земельних правовідносин у нормах земельного права буде мати місце такий дефект правового регулювання як дублювання. Аналізуючи особливості земельних прав, Д. В. Бусуйок стверджує, що запровадження в систему земельного права України практично аналогічних до інституту строкової оренди землі інститутів строкового емфітевзису та су- перфіцію є недоцільним. Наслідком цього є дублювання та ускладнення правового регулювання однорідних земельних відносин [2, 17]. Проте з такою позицією важко погодитись, оскільки право орендного землекористування та права на користування чужими земельними ділянками, до яких відносяться емфітевзис та супер- фіцій, є різними за своєю правовою природою. Так, право оренди є правом зобов'язальним, а емфітевзис та суперфіцій є речовими права, що обумовлює особливості їх виникнення, зміни, припинення та здійснення юридичного захисту. Крім цього, запровадження суперфіцію та емфітевзису у практику регулювання земельних відносин створює додаткові можливості для суб'єктів земельних відносин набувати права на користування землею для задоволення своїх земельних потреб. З врахуванням зазначеного норми земельного та цивільного права, спрямовані на регулювання емфітевзису та суперфіцію, не можна вважати такими, що дублюють земельно- правові норми щодо орендного землекористування.

У теорії права та галузевих науках до логіко- структурних дефектів відносять незбалансованість диспозицій та санкцій правових норм [12, 12]. Проте використання оціночного терміну "незбалансованість" лише ускладнює з'ясування характеру наведених дефектів правового регулювання. Земельно-правова норма має свою внутрішню будову. Структуру земельно-правової норми становить диспозиція, гіпотеза та санкція. В теорії права П. О. Недбайло зазначав, що "лише за наявності всіх трьох елементів думка законодавця, хоча й висловлена в різний час, являється правовою нормою. В протилежному випадку це буде або частина норми, або положення не правового характеру" [11, 67].

Особливістю земельного права є юридична фіксація окремих елементів земельно-правових норм в різних джерелах. Так, в ЗК України, Законі України "Про охорону земель" передбачені обов'язки суб'єктів земельних правовідносин щодо раціонального використання та охорони земель, водночас санкції за недотримання зазначених вимог містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. та КК України. дефект земельний правовий колізія

З врахуванням особливості будови правової норми, у випадку відсутності гіпотези або санкції, незабезпеченості реалізації матеріальних норм процесуальними нормами можна виділити юридичні дефекти внутрішньої форми (структури) земельно-правової норми. Зокрема, у ст. 211 ЗК України міститься перелік земельних правопорушень, у випадку вчинення яких винні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Водночас у кримінальному та адміністративному законодавстві не встановлені санкції за ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них, а також порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Характерною особливістю земельного права України є поєднання матеріальних та процесуальних норм. Норми матеріального права є первинними регуляторами земельних відносин, визначають правовий статус суб'єктів земельних правовідносин, правовий режим земель та інших об'єктів зазначених відносин, встановлюють заходи юридичної відповідальності за порушення вимог земельно-правових норм тощо. Так, нормами ст. 121 ЗК України визначено цільове призначення та розміри земельних ділянок, які громадяни України мають право безоплатно набувати із складу земель державної та комунальної власності (приватизовувати). Норми процесуального права встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Зокрема, в ст. 118 ЗК України містяться процесуальні норми, які визначають порядок реалізації права громадян України на безоплатну приватизацію земельних ділянок.

У земельному праві норми процесуального та матеріального права є взаємозалежні та взаємообумовлені. Відсутність відповідних процесуальних норм позбавляє ефективності норми матеріальні, робить їх "дефектними", фактично перетворюючи на "правове сміття". Так, у ст. 41 та ст. 42 ЗК України закріплено право житло- будівельних (житлових) та гаражно-будівельних кооперативів, а також об'єднань співвласників багатоквартирних житлових будинків на безкоштовне отримання у власність земельних ділянок для житлового і гаражного будівництва. Водночас, у ст. 118 ЗК України передбачено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок лише громадянами. Відповідні процесуальні норми, спрямовані на визначення механізмів реалізації права на приватизацію земельних ділянок юридичними особами, відсутні як у ЗК України, так і у інших земельних законах. У ч. 2 ст. 130 ЗК України передбачено переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянами України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідними органами місцевого самоврядування. Проте порядок реалізації вказаної матеріальної норми законодавчо не визначений, що ускладнює реалізацію закріпленого в земельному законодавстві права переважної купівлі та негативно впливає на гарантованість земельних прав громадян.

Проведене дослідження дає підстави для висновків, що одним із видів юридичних дефектів правових норм у механізмі земельно-правового регулювання є логіко- структурні дефекти, які з'являються внаслідок недотримання правил логіки при побудові правової норми та її закріпленні в тексті нормативно-правового акта, а також у випадку порушення вимог щодо структури правової норми. До логіко-структурних дефектів правових норм можна віднести юридичні дефекти внутрішньої форми, структури земельно-правової норми, а також колізію, конкуренцію, прогалини, дублювання правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин. Юридичні дефекти внутрішньої форми (структури) земельно-правової норми мають місце у випадку відсутності гіпотези або санкції, незабезпеченості реалізації матеріальних норм процесуальними нормами. Колізія правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин, є суперечністю між приписами нормативно-правових актів, що регулюють тотожні земельні відносини, застосування яких призводить до різного результату. Суть конкуренції правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин, полягає у відмінності між приписами нормативно-правових актів, що регулюють тотожні земельні відносини, застосування яких призводить до однакового результату. Прогалина має місце у випадку відсутності норми земельного права, яка б врегульовувала ті земельні відносини, які підпадають під сферу правового впливу та за тих чи інших об'єктивних і суб'єктивних обставин потребують саме правового врегулювання. Дублювання земельно- правових норм полягає у наявності декількох правових норм, які регулюють одну й ту ж групу земельних відносин та співпадають за змістом і способами правового впливу. Запобігання, вчасне виявлення та усунення зазначених логіко-структурних дефектів земельно- правових норм сприятиме ефективності правового регулювання земельних відносин, забезпечить гаранто- ваність земельних прав осіб та збереження землі як основного національного багатства України.

Размещено на Allbest.ru