Нотаріальне процесуальне правовідношення: теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

нотаріальний процесуальний правовідношення

НОТАРІАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

М. Бондарєва

Дослідження особливостей нотаріальних процесуальних правовідносин через розкриття їх мети, характеру, визначення місця в системі правовідносин, а також їх структури видається актуальним і важливим в світлі необхідності підвищення ефективності нотаріальної процедури, а також значимості такої процедури для охорони та захисту прав громадян. В цьому контексті важливою видається концепція, запропонована С.Я. Фурсою [11, с.131], згідно з якою до складу нотаріальних правовідносин як узагальнюючої структури входять серед інших і нотаріальні процесуальні відносини - "відносини, що безпосередньо стосуються вчинення нотаріального процесу" [11, с.135]. Дійсно, особливість нотаріального процесуального правовідношення багато в чому обумовлена формою його практичної реалізації - процедурою, під якою традиційно розуміється встановлений офіційний порядок дій, виконання, обговорення [6, с.749]. У процедурі як формі існування процесуального правовідношення реалізується змістова частина його структури - права та обов'язки суб'єктів такого правовідношення, які діють певним чином в межах запропонованих їм законом або поведінкою інших учасників обставин. "Кожний юрисдикційний орган діє, застосовуючи права, в межах процедури (процесуальної форми), передбаченої для даного виду органів. Більш того, процесуальна форма притаманна діяльності і тих органів, які юрисдикційні функції на здійснюють" [13, с.76].

В спеціальній літературі [5, с. 164, 165, 170] висловлюються різні точки зору стосовно розуміння понять "процес" та "процедура", а також їх співвідношення та характеру взаємного впливу. Так, на думку Т.Ю. Баришпольскої "процес... має розглядатися як видове поняття по відношенню до поняття "процедура" [1, с.19- 20], а в розвиток запропонованого підходу автор виділяє поряд з "цивільною охоронною процедурою" (фактичне уособлення цивільного процесу) також "цивільну регулятивну процедуру" і пропонує включити до її складу порядок укладення договорів, виконання окремих видів зобов'язань, нотаріальне посвідчення правочинів. Очевидно, що нотаріальна процедура щодо посвідчення правочинів відноситься автором до процедур регулятивного характеру, у порівнянні з якими процедури "охоронні" ототожнюються виключно з судовими юрисдикціями. Запропонований спосіб поділу юридичних процедур потребує, вважаю, наступних уточнень. Виходячи із способу тлумачення змісту термінів "охорона" і "захист" [6, с.418], розглядати захист можна як приватний випадок охорони; або ж охорона може розцінюватися в якості умовної мети захисту. Таким чином ігнорування охоронної та правозахисної функції нотаріату є безпідставним, як і обмеження нотаріальної функції виключно регулятивною складовою, адже "нотаріат захищає інтереси, пов'язані із встановленням очевидних фактів та обставин, в той час як суд встановлює такі факти і обставини, існування яких не видається очевидним і потребує достатньо ґрунтовного аналізу доказів" [13, с.14-15].

Отже, виходимо із обґрунтованості розмежування термінів "процес" і "процедура", і розділяємо думки тих вчених [9, с.143], які конструктивні і змістові характеристики процесуального правовідношення визнають такими, що в якості підстави його виникнення пропонують розглядати не конкретні життєві обставини, а формально закріплені в нормах права моделі таких життєвих обставин. Адже саме з модельним, а не реальним варіантом поведінки закон пов'язує настання юридичних наслідків. Такий підхід дозволяє врахувати всю різноманітність складних і не передбачуваних реалій життя, надати нормативного оформлення більшому колу суспільних відносин і відійти від зайвого намагання в кожному індивідуальному випадку правозастосування конкретизувати норму під ту чи іншу ситуацію. Даний підхід видається справедливим і для нотаріальних процесуальних правовідносин. Підтвердження такої думки знаходжу у С.Я. Фурси, яка зазначає, що для реальних дій суб'єктів узагальнюючим буде поняття "нотаріальний процес", а передбачений (від себе додам - ідеальний, модельний - авт.) порядок вчинення нотаріальних дій вчена розглядає в якості процедури [11, с.90]. Настання юридичних наслідків пов'язується законодавцем ні з кожною індивідуальною конкретною життєвою обставиною, а з ідеальною, узагальненою на підставі аналізу найбільш типових життєвих обставин і формалізованою в праві, умовною схемою - моделлю, при співпадінні з якою реальна життєва обставина тягне за собою такі юридичні наслідки. Таким чином, виникнення нотаріальних процесуальних правовідносин буде наслідком не безумовного звернення громадянина до нотаріуса, результатом збігу в даній конкретній ситуації низки обставин, що є необхідними елементами правової моделі виникнення нотаріального процесуального правовідношення: дотримання порядку звернення, підвідомчість (територіальна та предметна) нотаріусу відповідної справи, наявність належним чином оформлених повноважень у представника, належність заявника тощо. Підтримую в аспекті зазначеного професора Фурсу С.Я., яка вказує на "виникнення нотаріальних правовідносин не тільки через нормування їх відповідними статтями законодавства, а й через діяльність уповноважених і правомочних осіб" [11, с.125]. При цьому набір таких необхідних елементів моделі, які у сукупності будуть породжувати наслідки, залежить від мети, яку переслідує заявник, звертаючись до органів нотаріату, і, в кінцевому результаті, від обраного провадження.

Формулювати поняття нотаріального процесуального правовідношення слід, очевидно, з врахуванням двох моментів: загальних характеристик будь-якого правовідношення, які розглядаються в теорії права, а також особливостей виникнення та розвитку саме процесуальних правовідношень як їх прийнято оцінювати в традиційних процесуальних галузях. Правовідношення визначається як суспільне відношення, врегульоване нормами права, зміст якого утворюють взаємні зв'язки суб'єктивних прав та юридичних обов'язків їх учасників [10, с.34], у якому відображуються воля держави і воля його учасників [10, с.26], а виникнення та розвиток пов'язується з визначеними нормами права юридичними фактами [14, с.54], серед яких вказується, зокрема, вирішення юридичної справи [7, с.57]. Необхідним при формулюванні дефініції нотаріального процесуального правовідношення є врахування його специфіки і місця в системі інших правовідносин. Підтримую той підхід в індивідуалізації певних груп правовідносин, коли в першу чергу враховується цільова спрямованість відповідного виду діяльності, змістом якої правовідношення фактично і є. Якщо погодитися з тим, що метою, тобто правовим результатом, на настання якого спрямоване будь-яке процесуальне правовідношення є вирішення юридичної справи, то не буде викликати заперечень твердження про спрямованість нотаріального процесуального правовідношення на вирішення справи нотаріальної, іншими словами на вчинення нотаріального провадження. Отже, загальне поняття нотаріального процесуального правовідношення може бути сформульоване наступним чином: врегульоване нормами нотаріального процесуального права суспільне відношення, яке виникає при вирішенні нотаріальної справи (вчиненні нотаріального провадження).

Що стосується моменту закінчення нотаріального процесуального правовідношення, то настання цього моменту може мати місце на різних стадіях процесу: від моменту вирішення питання про відкриття провадження, до етапу його вчинення. При цьому наявний безпосередній зв'язок між етапом розвитку процесуального правовідношення та перебігом процесу: виявлення ознак спірності правовідношення тягне відкладення провадження з причин, визначених у Законі України "Про нотаріат" і, можливо, зупинення нотаріального провадження. При цьому не слід ототожнювати процесуальне правовідношення з провадженням у нотаріальній справі, про що вже говорилося вище, хоча, як відмічається в літературі [8, с.142] припинення правовідношення є логічним результатом вчинення (закінчення) нотаріального провадження.

Ще один важливий аспект досліджуваної проблеми специфічна структура нотаріального процесуального правовідношення. Суб'єктний склад учасників такого правовідношення передбачає обов'язковість участі в ньому нотаріуса або іншої особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних проваджень. При цьому, суб'єктний склад досліджуваного правовідношення може змінюватися в процесі його розвитку і, як справедливо відмічає С.Я. Фурса, такі правовідношення є "складним явищем,.. Вони можуть розпочатися за заявою одних осіб і при їх вчиненні до нотаріального процесу можуть вступати з власної ініціативи інші особи" [11, с.138-139], але "при цьому правовідношення зберігає свої риси і продовжує існувати в зміненому вигляді" [12, с.310]. Нотаріус, як особа, яка застосовує право, повинен визначити обсяг прав управомочених осіб - заявників, і, в разі встановлення факту наявності такого права, - вчинити нотаріальну дію. Відповідно встановлення факту відсутності у заявника права тягне реалізацію кореспондуючого обов'язку нотаріусом - відмову у вчиненні нотаріального провадження. При цьому, як вже відмічалося, встановлення процесуальних фактів наявності або відсутності права у заявника здійснюється шляхом співвіднесення їх з відповідними правовими (процедурними) моделями обставин, зафіксованими в законодавстві. А специфіка встановлення фактів в нотаріальному процесі полягає в необхідності перевірки як існування фактів, з якими пов'язується можливість вчинення нотаріального провадження, так і відсутності фактів, які тягнуть відмову у вчинені такого провадження [2, с.67].

Зміст нотаріального процесуального правовідношення утворюють взаємопов'язані суб'єктивні процесуальні права та обов'язки осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних проваджень, осіб, які звернулися за вчиненням таких проваджень, а також осіб які сприяють вчиненню нотаріального провадження. Слід відмітити відмінні ступені правової урегульованості комплексів прав та обов'язків учасників нотаріального процесуального правовідношення. Якщо правам та обов'язкам нотаріусів в Законі України "Про нотаріат" присвячені окремі статті з відповідними назвами, то перелік прав осіб, що беруть участь у нотаріальному провадженні не знайшов свого оформлення в названому Законі.

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що нотаріальне процесуальне правовідношення характеризується певними особливостями, пов'язаними як з формою його реалізації - процедурною, так і з його специфічними метою та структурою.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баришпольская Т.Ю. Гражданские процесс и процедура: Понятие, служебная роль, проблемы теории и практики: Автореф. дис. .канд. юрид.наук. Томск, 1998.

2. Калиниченко Т.Г. Правовая природа нотариальных процедур: теоретический аспект// Нотариальный вестникъ. - 2009. - № 6.

3. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. М.: Юрид. лит., 1958.

4. Масленникова Н.И. Гражданский процесс как форма социального управления. - Свердловск, 1989.

5. Никитюк П.С. Наследственное право и наследственный процесс. - Кишинёв, 1973.

6. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой, М.: Русский язык, 1991.

7. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть. М.: Норма, 2008.

8. Рожкова М.А. Юридические факты гражданского и процессуального права: соглашения о защите прав и процессуальные соглашения / Исслед. центр частного права. - М.: Статут, 2009.

9. Синайский В.И. Русское гражданское право. М.: Статут, 2002.

10. Толстой Ю.К. К теории правоотношения, Л.: Издательство Ленинградского университета, 1959. 11. Фурса С.Я. Нотаріальний процес: Теоретичні основи. - К.: Істина, 2002. - 320 с.

11. Черепахин Б.Б. Правоприемство по советскому гражданскому праву. "Труды по гражданському праву". М.: Издательство "Статут", 2001.

12. Чечот Д.М. Иск и исковые фомы защиты права // Правоведение. - - № 4. - С. 76.

13. Чечот Д.М. Неисковые производства. М.: Изд- во "Юрид. лит.", 1973.

Размещено на Allbest.ru