Сутність моралі та права

Невід'ємними елементами культури особистості є професійна і моральна культура, які тісно пов'язані між собою у спеціаліста будь-якого профілю, а у юриста їх взаємозалежність має особливо високу ціну.

5. ЗМІСТ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА

Моральна культура є важливою складовою культури особистості. Моральний дух, моральні якості, взагалі моральний фактор мають велике значення у людській життєдіяльності, функціонуванні соціальних інститутів політики, права та ін.

Моральна культура особистості уявляється як міра її моральної соціалізації, тобто міра засвоєння пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь реалізації їх у діяльності в різних сферах суспільного життя. Іншими словами, це досягнута особистістю міра морального розвитку, яка характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. Найчастіше під моральною культурою розуміють моральну вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, приписів, вимог і реалізацію їх у своїх вчинках.

Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватися через систему функціонально пов'язаних покажчиків: знання основних моральних правил, вимог, приписів, норм, принципів і ідеалів суспільства; оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, таких, що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і всебічному гармонійному розвитку особистості; втілення їх У повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілкуванні; соціально значуща мотивація поведінки і діяльності; дотримання вимог обов'язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах; потреба і здатність (здібність) до постійного морального самовдосконалення. Ці змістовні покажчики моральної культури особистості є невід'ємною складовою її загальної культури. Головним критерієм оцінки рівня моральної культури є реальна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її духовно-моральної свободи в конкретних умовах суспільної, моральної необхідності. Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральної складової будь-якої діяльності і моральних стосунків людини з собі подібними.

В структурному плані моральна культура особистості виступає як діалектична єдність культури моральної свідомості і культури моральної поведінки, які, в свою чергу, є складними підсистемами.

Моральна свідомість уявляється як специфічний вид суспільної свідомості, спрямованої на освоєння ціннісних властивостей суспільних відносин і вчинків людей з точки зору їх відповідності прийнятим у суспільстві моральним нормам та настановам. Одна з найсуттєвіших особливостей моральної свідомості полягає в тому, що соціально необхідне одержує у ній форму особистісного вираження, завдяки чому воно виступає в індивідуальному і суспільному житті як своєрідна програма дії, моральний імператив. Культура моральної свідомості включає культуру етичного мислення і культуру моральних почуттів.

Культурний потенціал моральної свідомості реалізується, перш за все, в культурі етичного мислення. Критерієм культури етичного мислення є оптимальність прийняття моральних рішень і розв'язання моральних конфліктів. Прояви культури етичного мислення різноманітні. Це вміння користуватися набутим етичним знанням, що виражається у вмінні відрізняти добро від зла, застосовувати в конкретній ситуації необхідну, відповідну моральну норму тощо.

Але моральна культура не зводиться лише до знання у сфері моралі. Моральна свідомість має спиратися не тільки на аргументи розуму, а й на силу почуттів. Саме почуття людини, перетворені, відшліфовані моральністю, є могутнім фактором переведення етичних знань у моральні вчинки.

Культура почуттів -- одна з найважливіших характеристик моральної свідомості особистості. Ступінь моральної вихованості людини збігається з тим, наскільки розвинута в неї здатність до «морального резонансу», співпереживання, співчуття, милосердя, наскільки морально чистими є почуття. Все це не менш важливо, ніж культура етичного мислення.

Формування культури моральних почуттів -- дуже важливий резерв вдосконалення моральної культури особистості і міжособистісних стосунків. Такі морально-психологічні якості особистості, як здатність до взаєморозуміння, чуйність, відчуття співпричетності, солідарності забезпечують здоровий морально-психологічний клімат у колективі, згуртованість його членів, нормальне міжособистісне спілкування. Емоційний бік діяльності, моральні почуття розкривають сутність суб'єктивної підготовленості особистості приймати і виконувати моральні вимоги. В цілому ж культура моральних почуттів є одним з основних покажчиків духовно-морального світу особистості.

Отже, у поведінці людини визначну роль відіграє культура моральної свідомості, тобто її внутрішня культура, що ґрунтується на світогляді і засвоєних моральних цінностях. У ній втілюються результати виховання.

Практично-духовна природа моралі означає, що її вимоги невід'ємні від суспільних завдань, наповнені конкретним практичним змістом. Тому поряд з культурою моральної свідомості у моральну культуру особистості входить і культура моральної поведінки (вчинків), тобто зовнішня культура. Це знання і втілення у вчинках, поведінці правил етикету.

Справжня культура, внутрішня і зовнішня, виявляється у всьому: у ставленні до праці; до службових обов'язків; у володінні усною мовою, в одязі, у повсякденному спілкуванні з сім'єю, з колегами, у манері поведінки в гостях, громадських місцях тощо. Складаючись з багатьох компонентів, моральна поведінка виявляється, перш за все, у двох із них: а) вмінні обирати адекватну внутрішній моральній культурі зовнішню форму і б) вмінні оптимізувати спосіб діяльності, обирати і застосовувати ефективні засоби виконання морального рішення.

Таким чином, моральна культура особистості -- це якісна характеристика морального розвитку і моральної зрілості особистості, що виявляється на трьох рівнях:

1) культура моральних почуттів, яка є виразом здатності особистості до співчуття, співпереживання, милосердя, тобто відчувати чужі біль і радість як власні;

2) культура етичного мислення як раціональна складова моральної свідомості. Вона виражається у знанні моральних вимог суспільства, у здатності людини свідомо обґрунтувати цілі і засоби діяльності. Цей ціннісно-орієнтуючий і програмуючий рівень моральної культури залежить від світогляду особистості, етичних знань і переконань і забезпечує внутрішнє сприйняття моральних цілей і засобів;

3) культура поведінки, через яку реалізуються поставлені і прийняті моральні цілі. У ній, у кінцевому підсумку, виражається життєва позиція людини. Культура поведінки характеризує здатність особистості до морального вибору і практичної реалізації цілей, задумів, рішень відповідно до пануючих моральних цінностей.

Нарешті, моральна культура особистості виявляється у всій системі її поглядів і переконань, повсякденній поведінці, конкретних вчинках, що здійснюються нею у різних видах діяльності. Вона присутня у будь-якому виді особистісної культури у тій мірі, в якій будь-який вид людської діяльності має моральний «вимір», моральний аспект.

Результати правознавчої, юридичної діяльності у будь-якій сфері, галузі залежать не лише від інтелектуальних якостей і професійних вмінь юриста, але і від його «етичного потенціалу», від усвідомлення обов'язку і відповідальності, від соціально значущих почуттів і потреб.

Розвинуте етичне мислення, багатство і відрефлектованість почуттів, самоповага і повага до інших, доброзичливість, відповідальність та інші складові внутрішньої культури, знання і дотримання етикету в загальному вигляді характеризують моральну зрілість юриста, свідчать про високий рівень особистісного прояву моральної культури.

Практика показує, що юристи, характерними рисами яких є ввічливість, вміння вислуховувати, повага до людей, увага до їх індивідуальних особливостей, користуються великим авторитетом. Недбале ставлення до справи, до долі людей неприпустимі і засуджуються громадською думкою.

Юристу, як і будь-якій посадовій особі, необхідно вміти приховувати власні переживання, гасити дратівливість і керуватись у стосунках з людьми не тимчасовим настроєм, а почуттями доброзичливості, такту, взаєморозуміння, обов'язку. Слід бути уважним до людини, підходити до неї з оптимістичною гіпотезою, навіть з деяким ризиком помилитися, тобто бачити у будь-якій людині позитивне.

Характеристикою високої моральної культури юриста є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість.

Дуже важливо для будь-якої людини, і особливо юриста, не переходити за межі доброчинності, не виходити за межі позитивних якостей, не втратити почуття міри у спілкуванні ні з тим, хто нижче, ні з тим, хто вище у соціальній ієрархії. Недотримання, порушення міри може знецінити і найкращі моральні якості працівника. Межа між доброчинністю і її антиподами в конкретних життєвих ситуаціях інколи буває ледь помітною. Морально виправдані, наприклад, сміливість без хвацькості (молодецькості, бравади), спритність без необдуманості, твердість без впертості, гідність без зарозумілості, впевненість без самонадіяності тощо.

Моральна культура юриста передбачає стійкій імунітет проти зла, моральну чистоту, вихованість, що виключає виникнення суб'єктивізму, душевної глухоти, зловживання владою, службовим становищем тощо. Чинити опір злу може лише той, хто сам надійно захищений від нього. Ця захищеність базується на чистій совісті, розвинутих почуттях обов'язку, професійної честі і особистої відповідальності, інших моральних якостях юриста, які і є продуктом моральної культури. Мабуть, це, висловлюючись відомими словами, холодний розум, гаряче серце і чисті руки.

Важливою складовою моральної культури юриста є здатність і готовність до моральної рефлексії (самопізнання, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції, і, зрештою, самовиховання (самовдосконалення). Необхідність морального вдосконалення соціально зрілою особистістю переживається як потреба і стає джерелом її активності. Юрист має бути відповідальним за свою професійну і загальнокультурну самоосвіту.

В процесі самовиховання (самоперевиховування) можуть переборюватись емоційна глухота, нещирість, нетерпимість, догматична прямолінійність тощо, а також вироблятись моральні якості, які підносять особистість як людину і фахівця.

Чим вище моральна культура юриста, тим ефективніше він виконує службові обов'язки, тим відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї професійної діяльності. мораль право юрист етика

6. ДЕФОРМАЦІЇ МОРАЛЬНОЇ І ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРАВОВОЇ) СВІДОМОСТІ У ПРАЦІВНИКІВ ЮРИДИЧНИХ ПРОФЕСІЙ

Деформація свідомості -- явище, що пронизує всю людську історію. Деформація свідомості соціальних суб'єктів призводила їх до маргінальності, а потім така свідомість ставала основою і субкультур, і контркультур, останні нерідко задавали нові вектори суспільного розвитку (наприклад, християнство, релігійні реформації, більшовизм та ін.). Деформації свідомості були основою і позитивних, і негативних змін (наприклад, фашизм, деякі релігійні секти).

Коли йдеться про деформації моральної свідомості і професійної правосвідомості працівників правоохоронних органів, то мають на увазі негативні явища, риси, які формуються стихійно чи свідомо в окремих представників цієї професійної групи всупереч суспільним, державним вимогам, стандартам професійної діяльності і поведінки, очікуванням громадської думки. Уявлення про належне, справедливе, бажане й припустиме у діяльності правоохоронців складається у суспільстві, у самій професійній групі, закріплюються у законах і підзаконних актах. Моделі поведінки і діяльності, що закладаються на таких засадах, поступово під впливом негативних факторів соціального середовища, особливостей професійної діяльності можуть розмиватись, руйнуватись і натомість створюватись індивідуальні, корпоративні, привнесені ззовні уявлення, несумісні з суспільними, професійними вимогами. Природно, що вони приховуються, але виражають нову установку індивідуальної ціннісної свідомості й реалізуються у поведінці, діях в умовах відсутності зовнішнього контролю. Такі настанови і дії можуть мати суспільно небажаний, неприпустимий або небезпечний, протиправний характер.

Інколи люди з деформованою свідомістю можуть проникати в правоохоронні органи для досягнення корисливих цілей, задоволення амбіцій тощо. Деформація моральної свідомості і професійної правосвідомості правоохоронців може відбуватись під тиском ззовні, коли для досягнення моральної, правової мети використовуються брудні, неправові засоби та ін. Подібні та інші деформації моральної і правової свідомості працівників юридичної професії мали місце і у далекому минулому, і у роки радянської влади, не подолані вони і у незалежній Україні.

Діяльність працівників юридичної професії здійснюється здебільшого у складних морально-психологічних умовах, на негативному емоційному фоні, у конфліктному середовищі, де немало спокус. Тут виникає загроза деформації свідомості і моральної, і професійно-правової. Причини деформації моральної і професійної свідомості у професійній групі юристів слід шукати як у самому суспільстві, так і у специфічних умовах діяльності конкретних органів і служб.

Панує думка, що юристи можуть бути такими ж недобросовісними, корисливими, як і будь-який громадянин. Залежність рівня моральної культури працівників юридичної професії від рівня моральної культури суспільства -- це гіпотеза. Дійсно, правовий нігілізм населення пострадянської України не може не відбиватись на свідомості професійної групи правоохоронців, яка формується з різних верств цього ж населення. Сьогодні спостерігається розрив між декларованими цінностями та можливістю їх реального досягнення, що призводить до беззаконня, вседозволеності, виправдання злочинів і навіть заохочення до них. Так, лише 26,6% населення м. Харкова вважає, що закон не можна порушувати ні за яких умов. Знецінення на рівні суспільства і особистості моральних цінностей не робить їх значущими і у професійній діяльності юриста. Певною мірою рівень деформацій моральної і професійної свідомості юристів залежить і від того, наскільки побутовість, непрофесіоналізм проникає у сферу їх професійної діяльності. У свій час видатний російський юрист А. Ф. Коні переконливо доводив, що кожен юрист зобов'язаний обов'язково засвоїти основні моральні начала своєї професії, «бо хоч би які хороші були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і призначення у недосвідчених, грубих і недобросовісних руках».

Статистичні дані показують високу плинність кадрів у органах МВС України. Так, у 1994--1995 рр. було прийнято на роботу в органи 44 тис. працівників, а звільнилось у цей же час за власним бажанням 28 тис. осіб. Фіксується і високий рівень порушення законності. За радянських часів при прийнятті на службу в органи акцент робився на політичних якостях особистості. У цивілізованих державах при висуванні юристів на високі посади першочергове значення надається моральним якостям (чесність, порядність, непідкупність, відповідальність та ін.). У сучасній Україні при зарахуванні до особового складу органів МВС на перший план висуваються фізичні властивості, спортивна підготовка, професійні якості. Моральні якості йдуть як другорядні, додаткові, несуттєві.

Матеріали конкретно-соціологічних досліджень, проведених кафедрою соціології Харківського університету внутрішніх справ, свідчать, що працівники міліції (опитувались слідчі і оперативно-уповноважені працівники карного розшуку) орієнтуються на реалізацію особистих інтересів та інтересів ближнього середовища (сім'я, друзі), робота розглядається як джерело матеріальних ресурсів, а не самоціль і не засіб досягнення суспільних ідеалів, самореалізації. Майже у половини опитаних працівників під впливом громадської думки відбувається відторгнення професії. Лише третина отримує (відчуває) позитивні емоції від роботи в органах. Ставлення працівників ОВС до інституту міліції таке, що дві третини опитаних проти можливої роботи своїх дітей в органах правопорядку, а близько половини не пішли б працювати в міліцію у разі повторного вибору професії. Більша частина населення України має низький ступінь довіри до міліції, незадоволена її роботою. «В очах пересічного громадянина ОВС є організованою бюрократичною системою, яка обтяжена корисливістю, тяганиною та байдужістю до людей, позбавлена патріотичних почуттів». Слід зауважити, що професійні і посадові когорти, що мають низький рівень професійної ідентифікації працівника з соціальним інститутом, професією, посадою, можуть формально засвоювати соціально-рольові функції, стереотипи, стандарти поведінки, які реально не реалізуються.

В.О. Болотова, яка разом з кафедрою соціології Харківського університету внутрішніх справ вивчала професійну ідентифікацію працівників ОВС, перш за все, слідчого апарату, фіксує, що «опанування професійними ролями у цій системі відбувається складно і суперечливо. Про це свідчать такі негативні явища, як плинність кадрів, стан дисципліни та законності». Далі автор зазначає, що існуючий у свідомості респондентів образ ідеального працівника їх професії в цілому співпадає з інституціональними вимогами, вираженими в нормативних актах та професіограмах. «Вважається, що слідчий повинен бути не лише дисциплінованим, а й, перш за все, ініціативним, самостійним, відповідальним. Але дослідження виявило відсутність узгодження між вербальною та поведінковою настановами на комплекси ділових якостей: респонденти, перш за все, націлені на формування рис виконавця, що пов'язано з домінуючими в інституті ОВС вимогами. Отриманий схематичний опис модального типу працівника також свідчить про значний розвиток якостей комплексу «дисциплінованість -- ретельність» порівняно з «відповідальністю та самостійністю».

Російські дослідники при аналізі моральних аспектів діяльності працівників оперативних служб і слідчих підрозділів звертають увагу на те, що напівзакритий чи закритий характер їх діяльності, специфіка морально-психологічного становища, негативний емоційний фон, підвищене нервове напруження, примусовий, конфронтаційний характер спілкування й інше так чи інакше відбивається на їх особистій свідомості. Застосування заходів правового примусу не завжди позитивно впливає на свідомість цієї групи правоохоронців. У деяких працівників може сформуватись настанова на допустимість застосування будь-якого примусу, втручання в особисте і громадське життя громадян, може відбуватись зниження цінності людської свободи, звичка до «зворотного» боку життя. Через повторюваність і схожість службових ситуацій, зазначає Д. Грядовой зі співавторами, стереотипи поведінки стають самодостатніми, норови замінюють собою свідомий моральний вибір, стирають основи індивідуальної відповідальності працівників, паралізується їх моральна самостійність. За таких умов можуть статись деформації моральної і правової свідомості і змінитись моральні чи особистісні якості працівника.

Професійна трансформація моральних вимог, а точніше, їх деформація, може бути передумовою виникнення і створення корпоративної «моралі», замкненої на власних інтересах професійної когорти (оперативно-розшукового апарату, або слідчого підрозділу, або інших служб). Корпоративні інтереси професійних когорт, як правило, не відповідають, а то й суперечать інтересам суспільства, професійної групи юристів. Головні причини виникнення корпоративної моралі лежать у підміні за певних обставин морального бачення проблеми суто «професійним», у захисті «честі мундира», у переважанні інструментального підходу до вирішення «делікатних» завдань (не-підконтрольність цілої групи професійних рішень і дій у рамках використання конфіденційного сприяння громадян), орієнтованого на конкретний результат, коли у виборі способу, засобів, прийомів розв'язання завдань раціональність бере гору над моральністю, коли інтереси професії беруть верх над тими інтересами суспільства і держави, заради яких передбачене проведення оперативно-роз-шукових заходів.

Незважаючи на те що діяльність слідчого детально і чітко урегульована і регламентована законом, закон залишає за слідчим вибір між тією або іншою нормою, між тим або іншим процесуальним засобом, прийомом. У стадії попереднього розслідування виникає багато ситуацій, які ставлять слідчого і перед правовим, і перед моральним вибором. І тут залишається немало спокус. Які методи, прийоми, засоби застосувати для швидкого і повного розкриття злочину і викриття винних? Піддаватись спокусі застосування методів конфронтації, боротьби, засобів шантажу, погроз, психічного і фізичного насильства, методів кримінального світу чи стояти на принципах гуманізму, справедливості, законності? Питання про відповідність засобів меті залишається завжди актуальним для слідчого. Нерозвинута моральна культура слідчого може спричинити деформацію його моральної і правової свідомості. Так, формальне ставлення до людей (підлеглих або підозрюваних), до справи, схильність діяти за буквою закону, а не за його духом, байдужість, черствість, грубість, упередженість, підозрілість, корисливість, зверхнє ставлення, приниження людської гідності, втрата почуття гуманності тощо -- це деформації моральної свідомості, які стоять на заваді ефективної професійної діяльності слідчого чи оперативного уповноваженого карного розшуку. Людина за таких умов перетворюється на бездушну машину. Інтелект, воля, не занурені у моральність, -- це стихійне лихо, соціальне і моральне зло.

У процесі підготовки, обговорення, доопрацювання і прийняття «Правил адвокатської етики» деякими адвокатськими об'єднаннями, за інформацією віце-президента Спілки адвокатів України О. Жуковської, висловлювалось невдоволення необхідністю прийняття цих правил. Висловлювались необгрунтовані аргументи, зокрема, що «Правила ...» начебто нав'язані чиновниками Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, щоб у разі необхідності «притиснути адвоката до нігтя». О. Жуковська зауважує, Що адвокатський цех за роки незалежності України розрісся в основному за рахунок колишніх працівників прокуратури і слідчого апарату, підприємців-юристів та ін. і зазначає, що для певної частини адвокатів України (це меншість) «Правила ...» небажані, тому що «заважають розгулу практики за принципом «вирішення питань за відповідну подяку, яка ділиться з тими, від кого ці рішення залежать».

Л.С. Халдєєв, з власного досвіду і узагальнюючи досвід колег і суддівського корпусу Росії, як патріот свого «цеху», привертає увагу до болючих проблем російського правосуддя і деформацій морально-професійної свідомості судців, що завдають шкоди і людям, і правосуддю. На його погляд, основними вадами судової системи і судочинства Росії є:

1) традиційне ідеологічне розуміння суддями своєї мети і призначення «вершити правосуддя», «боротись зі злочинністю», «стояти на сторожі закону» і т. ін.;

2) «обвинувальний ухил»;

3) у ряді випадків судці не розрізняють право і закон, бачать своє завдання бути вірним у служінні закону, сліпо виконувати його і у тих випадках, коли він суперечить почуттю справедливості або практично не може бути співвіднесеним з конкретним випадком, що розглядається. Нерідко судді діють, виходячи з власного розуміння справедливості і доцільності.

Практика свідчить, що для правосвідомості працівників слідчого апарату давно є характерним приймати рішення про пред'явлення обвинувачення з «запасом». Суддя, який озирається на вищі судові інстанції, неминуче схвалює «вирок з запасом» або, навпаки, для спасіння справи, що «розвалюється» у суді, безперспективної для додаткового розслідування, про яке і прокурор не просить, виносить не виправдувальний вирок, а «натягує» хоч на яку-небудь кваліфікацію і/або призначає (визначає) мінімальне покарання. Таким чином, невиконання професійного обов'язку переходить у невиконання обов'язку людського. «Охороняючи» власний спокій, такі судді забувають і про людину, і про правосуддя. У результаті з «обігу» правосуддя випадають і саме правосуддя, і людина, що включена у сферу правосуддя.

Посадовий статус судді, виконання суддівських функцій передбачає певну відчуженість, а остання сприяє виникненню авторитарних схильностей. Частині суддів притаманні комплекси непогрішності та привілею на істину в останній (вищій) інстанції, що сформувались під впливом абсолютного володарювання у судовому процесі. Зрештою поступово відбувається певна деформація характеру і формування негативних особливостей у правосвідомості. Суддівська непогрішність, якщо вона не збалансована здатністю «приборкувати» себе, вмінням користуватись власною «гальмовою системою», якщо вона тяжіє до келійності і корпоративності, неминуче призводить до волюнтаристських рішень і дій. Суддівська корпоративність і солідарність досить суттєво здатні впливати на суддівську об'єктивність.

До основних причин порушення прямих обов'язків, що припускають судді, відносять:

а) недостатню професійну підготовку;

б) недбайливість і елементарну забудькуватість;

в) зверхнє ставлення до процесуальних норм і спрощення процедури судового розгляду;

г) невміння знайти правовий або моральний вихід із ситуацій, що виникають у судовому засіданні;

ґ) неправильну поведінку головуючого, що створює проблемні ситуації. Постійні компроміси з самим собою.

Проведене у 1998 р. Російським Фондом правових реформ і Фондом захисту гласності разом з Російською правовою академією Міністерства юстиції Росії соціологічне дослідження за солідною вибіркою, щодо суду і суддів. Громадська думка сприймає ситуацію у правосудді як неблагополучну. Досить низькими є престиж суду і довіра до нього в очах громадської думки. Суд сприймається населенням як частина заборонного механізму державної машини. Населення не задоволено тим, як реалізуються у судовій практиці засадничі принципи правосуддя: незалежність суду, законність, справедливість, рівність усіх перед законом і судом, доступність правосуддя для всіх. У громадській думці поки що низький рівень готовності звертатись до судового захисту своїх інтересів, оскільки залишається проблемою судової влади її незалежність, недоступність судового захисту для малозабезпечених громадян. Мало привабливим у масовій свідомості залишається і імідж судді. Законослухняні громадяни страждають від протиправних дій самих охоронців закону. Позитивне ставлення до суду зафіксоване лише у третини респондентів. Серйозною соціальною проблемою є стан професійної правосвідомості суддів. Матеріали дослідження свідчать, що державним структурам, які мають захищати права громадян, -- міліції, судовим органам і прокуратурі довіряє абсолютна меншість респондентів (10,6%, 9,8%, 6,7% -- відповідно). Узагальнений образ судці у громадській думці здебільшого склався як негативний: це бездушні чиновники, бюрократи (26,8%), прислужники влади, впливових і багатих людей (27,7%), зажерливі хабарники, продажні люди (18,0%), у той же час менша частина респондентів вважає, що це захисники громадян від сваволі і порушення прав, незалежні і об'єктивні арбітри у суперечках і конфліктах, служителі закону і гаранти справедливості.

Як показує аналіз звернень громадян України до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у 1998 р. найчастіше порушення прав було пов'язане з питаннями дотримання законності і правопорядку, перегляду й виконання судових рішень тощо. За оцінкою Уповноваженого у порушенні прав людини на першому місці стоять правоохоронні органи (54,7% звернень). Здебільшого скарги пов'язані з діяльністю працівників правоохоронних органів, перш за все міліції, а саме: незаконні затримання, застосування недозволених законом методів отримання доказів, порушення права на адвокатські послуги. Значна частина звернень стосувалася порушення процесуальних термінів розгляду цивільних та кримінальних справ у судах, що викликає недовіру людей до судової системи, ефективності її діяльності.

У 1999 р. 55,5% звернень стосувалися порушення громадянських прав правоохоронцями. Перш за все скарги пов'язані з порушеннями права на справедливий судовий захист, на незаконні дії працівників правоохоронних органів, несвоєчасне виконання судових рішень, порушення права на отримання громадянства України, а також права на прописку.

У доповіді наводяться конкретні факти тяганини, зловживання службовим становищем, безпідставного притягнення громадян до кримінальної відповідальності та ін.

Деформації моральної і професійної (правової) свідомості юристів мають різне обличчя, але вони схожі майже у всіх професійних когорт на пострадянському просторі: некомпетентність (невисокий рівень професіоналізму); зловживання владою, службовим становищем в особистих цілях; перевищення своїх повноважень; упередженість, тенденційність, невиправдана жорстокість, тяганина та інші, що вже наводилися. Зловживання владою було завжди. Історичні приклади свідчать, що розміри будь-якої влади провокують високі, а то й надто високі амбіції її носіїв.

Перевиховання юристів з вадами, деформаціями моральної і професійної свідомості -- це завдання держави і її певних органів, соціальних інституцій, громадської думки, професійних об'єднань юристів, відповідних колективів і самої людини як носія деформацій. Висока моральна культура юриста є головним бар'єром на шляху де формацій свідомості, а здатність і здібність до самопізнання, самоаналізу, самооцінки, саморегуляції в цілому до самовиховання (самоперевиховання), самовдосконалення допоможе звільнитись від будь-яких деформацій.

Допомогою на цьому шляху є Конституція України, національне законодавство, норми міжнародного права, правові акти Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй щодо захисту прав людини і ролі юристів у їх захисті.

Народи світу протягом віків, демократичні політичні системи у Новий час накопичили досвід діяльності працівників юридичних професій, який був узагальнений у міжнародних правових актах, затверджених Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, й рекомендований для прийняття рішень та реалізації на національному, регіональному і міжрегіональному рівнях з урахуванням політичних, економічних, соціальних і культурних умов і традицій кожної країни.

Литература

1. Конституція України.

2. Кодекс професійної етики судді.

3. Основні засади професійної етики юристів України.

4. Правила професійної етики нотаріуса.

5. Правила адвокатської етики.

6. Кобликов А. С. Юридическая этика. Учебник для вузов. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА, 1999.

7. Коваль Н. В. Введение в юридическую специальность: Курс лекций. - Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 1998.

8. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология: Учебник. - Харьков: Эспада, 2002.

9. Сливка С. С. Юридична деонтологія. Підручник. - К.: Атака, 2001.

10. Сливка С. С. Правнича деонтологія. Підручник. - К.: Атака, 1999.

Размещено на Allbest.ru