Організаційно-правові засади енергетичної паспортизації будівель

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ БУДІВЕЛЬ

Ю. Ващенко

Забезпечення енергетичної ефективності будівель є одним із пріоритетних напрямів енергетичної політики Європейського Союзу та Держав-членів ЄС.

Зокрема, Європейським парламентом та Радою ЄС 16 грудня 2002 року було прийнято Директиву № 2002/91/ЄС про енергетичні характеристики будівель. У зазначеному акті законодавства ЄС, зокрема, передбачено, що Держави-члени ЄС повинні у національному законодавстві визначити методологію розрахунку комплексних енергетичних характеристик будівель та закріпити мінімальні вимоги щодо енергетичних характеристик для нових та існуючих будівель.

Відповідно до Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" [2] енергетика, включаючи ядерну, належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства ЄС. У зв'язку з цим актуальними є дослідження, спрямовані на адаптацію законодавства України в сфері енергозбереження в цілому, та, зокрема, в сфері енергетичної ефективності будівель. У цьому контексті необхідно зазначити, що організаційно-правові аспекти енергетичної паспортизації будівель ще не були предметом спеціального наукового дослідження.

Кабінетом Міністрів України 02 квітня 2009 року було затверджено проект Закону України "Про енергетичну ефективність будівель", розроблений Міністерством з питань житлово-комунального господарства України [3]. Зазначеним законопроектом передбачено поступове запровадження в Україні енергетичної паспортизації будівель. Вказаний законопроект розроблено у тому числі з метою адаптації законодавства України у цій сфері до вимог зазначеної вище Директиви. У зв'язку з цим у даній публікації пропонується до уваги аналіз положень Директиви щодо енергетичної паспортизації будівель. Особливу увагу приділено питанням, які виникають при тлумаченні зазначених вимог Директиви у процесі їх імплементації у національне законодавство Держав-членів ЄС.

Згідно з вказаною Директивою енергетична паспортизація будівель проводиться з метою спрощення отримання інформації про енергетичні характеристики будівлі, їх відповідність нормативно встановлених вимогам, а також стимулювання власників до впровадження енергозберігаючих заходів у будівлях.

Паспорт енергетичної ефективності будівель повинен надаватися власником будівлі або уповноваженою ним особою при будівництві нових будівель, а також у разі проведення значної реновації, відчуження або найму існуючих будівель. Він повинен містити енергетичні характеристики будівлі та супроводжуватися рекомендаціями щодо рентабельного їх удосконалення. Термін дії паспорту енергетичної ефективності будівлі встановлюється Державами-членами ЄС та не повинен перевищувати 10 років.

Директивою передбачено, що паспорт енергетичної ефективності будівель повинен складатися незалежно кваліфікованими та/або акредитованими експертами.

Держави-члени самостійно визначають організаційно-правові засади проведення енергетичної паспортизації будівель відповідно до вимог зазначеної Директиви.

Державне управління в сфері енергетичної ефективності будівель та, зокрема, енергетичної паспортизації будівель здійснюють уповноважені органи державної влади. У більшості держав-членів ЄС зазначені повноваження закріплені за декількома державними органами в межах їх компетенції. З цього приводу фахівцями висловлюється думка, що більш доцільним є закріплення повноважень щодо енергетичної паспортизації будівель за одним органом державної влади. Розподіл повноважень у зазначеній сфері між декількома органами може призвести до дублювання повноважень та неефективної їх реалізації. З метою уникнення такої ситуації, у разі неможливості зосередження повноважень в одному органі державної влади, рекомендується визначити один державний орган, уповноважений здійснювати координацію та спрямування діяльності всіх інших органів державної влади.

Обсяг повноважень державних органів щодо енергетичної паспортизації будівель у Державах-членах ЄС також відрізняється.

Як правило, до повноважень органів державної влади в сфері енергетичної паспортизації будівель у Державах-членах ЄС віднесено:

• встановлення мінімальних вимог щодо енергетичних характеристик будівель та методології обчислення енергетичних характеристик будівель;

• визначення кваліфікаційних вимог щодо спеціалістів, уповноважених проводити енергетичну паспортизацію будівель, а також порядок їх навчання та акредитації;

• встановлення порядку енергетичної паспортизації та запровадження ефективного контролю за дотриманням законодавства, норм та правил у цій сфері;

• закріплення вимог щодо форми та змісту паспорту енергетичної ефективності будівель.

Як свідчить досвід держав-членів ЄС, мінімальні вимоги щодо енергетичних характеристик будівель доцільно встановлювати з урахуванням типів будівель. Зокрема, доцільно врахувати такі фактори як час побудови, технічний стан, особливості конструктивних елементів, кліматичні умови, в яких розташована будівля тощо.

Встановлюючи мінімальні вимоги щодо енергетичних характеристик будівель, уповноважені органи влади повинні враховувати, що вони повинні забезпечувати раціональне споживання паливно-енергетичних ресурсів при збереженні належної якості життя населення.

Важливе значення має встановлення методології обчислення енергетичних характеристик будівель. На рівні ЄС розроблені відповідні стандарти, які Держави-члени ЄС впроваджують у своє національне законодавство. Розрізняють два основних методи обчислення енергетичних характеристик будівель: розрахунковий та фактичний. Розрахунковий метод полягає в обчисленні енергетичних характеристик, базуючись не на фактичних показниках споживання паливно-енергетичних ресурсів, а на розрахункових величинах, обчислених в залежності від типу будівлі та поведінки споживача. Натомість, фактичний метод полягає в обчисленні фактичних енергетичних характеристик будівлі на основі показів приладів обліку паливно-енергетичних ресурсів. У Директиві звертається увага на важливість переходу саме до фактичного методу, оскільки це є способом стимулювання споживачів до раціонального споживання паливно-енергетичних ресурсів.

Таким чином, Держави-члени ЄС у національному законодавстві повинні закріпити мінімальні вимоги щодо енергетичних характеристик будівель та методологію їх обчислення.

Наступним важливим питанням, вирішення якого уповноваженими органами держави має передувати процесу енергетичної паспортизації будівель, є встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, уповноважених здійснювати енергетичну паспортизацію будівель, їх навчання та акредитація. Про важливість цього питання свідчить вже той факт, що Держави-члени ЄС отримали право на відстрочення запровадження енергетичної паспортизації будівель на строк до трьох років з метою підготовки достатньої кількості фахівців, уповноважених здійснювати енергетичну паспортизацію будівель.

Необхідно зазначити, що Держави-члени ЄС по різному підійшли до вирішення цього питання. В деяких Державах-членах ЄС, наприклад, в Португалії та Литві, запроваджено ліцензування таких експертів, тоді як в деяких інших країнах, зокрема, в Німеччині, законодавством встановлені лише вимоги щодо освіти та досвіду роботи фахівців, однак, ліцензування або акредитація не передбачені. Компромісним варіантом є акредитація фахівців професійними організаціями - палатами інженерів, архітекторів тощо.

З метою контролю за дотриманням особами, уповноваженими здійснювати енергетичну паспортизацію будівель, вимог законодавства, у деяких Державах-членах ЄС запроваджено ведення державними органами єдиного реєстру паспортів енергетичної ефективності будівель. Однак, на думку деяких фахівців, ведення такого централізованого реєстру є недоцільним з огляду на значні кошти, необхідні для його адміністрування.

Дискусійним питанням є мінімальна площа будівель, які повинні підлягати обов'язковій енергетичній паспортизації. Зазначеною Директивою передбачено особливі вимоги щодо енергетичних характеристик нових та існуючих будівель, загальна корисна площа яких перевищує 1000 м . Зокрема, передбачено, що для нових будівель із загальною корисною площею понад 1000 м2 держави- члени ЄС забезпечать перед початком їх будівництва аналіз та врахування технічної, екологічної та економічної здійсненності альтернативних систем, таких як:

• децентралізовані системи енергопостачання, що базуються на енергії з поновлюваних джерел;

• системи комбінованого виробництва електричної та теплової енергії;

• системи централізованого опалення або кондиціювання повітря, у разі їх наявності;

• теплові насоси (за певних умов).

Також статтею 7 Директиви передбачено додаткові вимоги щодо оприлюднення відомостей паспорту енергетичної ефективності для будівель із загальною корисною площею понад 1000 м2, у яких розташовані органи державної влади та організації, які надають послуги великій кількості осіб, а отже часто відвідуються (наприклад, заклади охорони здоров'я, освіти, культури тощо). Враховуючи те, що вказані будівлі мають бути прикладом раціонального енергоспоживання, у Директиві закріплено, що паспорт енергетичної ефективності будівель повинен розміщуватися у помітному для відвідувачів місці. Можна також продемонструвати рекомендовану і наявну в приміщенні температуру, а де доречно - також і інші важливі кліматичні фактори.

На підставі зазначених положень Директиви деякими фахівцями робиться висновок про те, що енергетична паспортизація є обов'язковою лише для будівель із загальною корисною площею понад 1000 м2. Однак, з такою позицією, на нашу думку, не можна погодитися з таких міркувань. По-перше, у статті 7 Директиви не передбачено, що енергетична паспортизація будівель запроваджується лише для будівель із загальною корисною площею понад 1000 м2. По-друге, у ст. 7(1) Директиви передбачено, що Держави-члени можуть виключити категорії будівель, про які йдеться у ст. 4(3). У ст. 4(3) Директиви передбачені такі категорії будівель:

• будівлі та пам'ятники, що офіційно знаходяться під охороною як частина відомого середовища, або ж у зв'язку з їх особливою архітектурною чи історичною цінністю, де відповідність даним вимогам неминуче змінить їх характер або вигляд;

• будівлі, які використовують як місця вшанування і для релігійних заходів;

• тимчасові будівлі із запланованим терміном використання два роки або менше, промислові майданчики, майстерні, нежитлові сільськогосподарські будівлі, що потребують незначної кількості енергії, і нежитлові сільськогосподарські будівлі, які використовує галузь, охоплена державною галузевою угодою щодо енергетичних характеристик;

• житлові будинки, які планується використовувати менше, ніж чотири місяці на рік;

• автономні будівлі із загальною корисною площею, меншою 50 м2.

Таким чином, Держави-члени можуть не поширювати вимоги щодо енергетичної паспортизації на зазначені вище категорії будівель, у тому числі на будівлі, площа яких менше 50 м2.

Певні труднощі мають місце при тлумаченні положень Директиви щодо енергетичної паспортизації багатоквартирних житлових будинків. Виникає питання, що має бути об'єктом енергетичної паспортизації - багатоквартирний житловий будинок в цілому, чи квартира? Так, згідно зі статтею 2(1) Директиви під будівлею розуміється накрита дахом споруда, що має стіни, енергія в якій використовується для формування клімату в приміщенні; цей термін може стосуватись будівлі в цілому або її частин, що були заплановані або змінені для окремого використання. Зокрема, це можуть бути нежитлові приміщення у багатоквартирному житловому будинку. Виходячи з наведеного визначення, квартира не підпадає під категорію "будівля". Однак, у статті 7(1) Директиви міститься положення, згідно з яким паспортизація квартир або частин, розрахованих на окреме використання у житлових блоках, може базуватись на:

• загальній паспортизації всього будинку для житлових блоків зі спільною системою опалення, або оцінці іншої типової квартири у тому ж блоці.На підставі зазначених положень Директиви можна зробити висновок, що об'єктом енергетичної паспортизації можуть бути багатоквартирний житловий будинок в цілому, нежитлові приміщення у багатоквартирному житловому будинку, а також квартири.

Однак, як свідчить досвід Держав-членів ЄС, як правило, об'єктом енергетичної паспортизації є багатоквартирний житловий будинок в цілому, а не окремі квартири.

Ще одним важливим організаційним питанням енергетичної паспортизації будівель є форма та зміст паспорту енергетичної ефективності будівель. Відповідно до статті 7 зазначеної вище Директиви паспорт енергетичної ефективності будівлі повинен містити еталонні значення, такі як правові стандарти та вихідні показники, щоб надати можливість користувачам порівняти та оцінити енергетичну ефективність будівлі. Тобто, паспорт енергетичної ефективності будівлі повинен включати нормативно встановлені енергетичні характеристики будівлі відповідного типу та фактичні (або розрахункові) енергетичні характеристики конкретної будівлі. При цьому Директивою передбачено, що паспорт енергетичної ефективності будівлі має супроводжуватися рекомендаціями щодо рентабельного покращання енергетичної ефективності будівлі. Звертаємо увагу, що зазначені рекомендації не обов'язково мають викладатися в паспорті енергетичної ефективності будівлі. Як свідчить досвід Держав-членів ЄС, зазначені рекомендації вмістяться у звіті про енергетичний аудит будівлі, який додається до паспорту енергетичної ефективності будівлі. У паспорті енергетичної ефективності будівлі зазначені рекомендації можуть викладатися у стислому вигляді.

Правова природа зазначених рекомендацій енергетичних аудиторів у Державах-членах ЄС відрізняється. Зокрема, в одних державах-членах зазначені рекомендації мають лише рекомендаційний характер, тоді як в інших вони є обов'язковими для впровадження власниками будівель; у разі ігнорування рекомендацій щодо покращання енергетичних характеристик будівлі до її власника можуть бути застосовані санкції, передбачені законодавством. Однак, враховуючи те, що метою енергетичної паспортизації будівель є стимулювання власників до покращення енергетичної ефективності будівель, а не покарання за невідповідність будівлі встановленим нормам щодо енергетичних характеристик, ми поділяємо думку фахівців, які вважають, що впровадження в будівлях енергозберігаючих заходів, рекомендованих за підсумками енергетичного аудиту, має бути добровільним.

Таким чином, Директивою Європейського парламенту та Ради ЄС від 16 грудня 2002 року №2002/91/ЄС про енергетичні характеристики будівель визначено загальні вимоги щодо енергетичної паспортизації будівель, а вже конкретні механізми їх впровадження визначають Держави-члени ЄС.

Література

енергетична паспортизація будівля

1. Директива Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу 2002/91/ЄС від 16 грудня 2002 р. "Про енергетичні характеристики будівель" // OJ L 1/65 4.1.2003.

2. Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 р. №1629-IV // ВВР. - №29. ст. 367.

3. Проект Закону України "Про енергетичну ефективність будівель" // http:www.minjkg.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru