Особисті немайнові права як уособлення захисту прав і основних свобод людини в сучасній Україні

Розгляд особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи як уособлення захисту прав і основних свобод людини в сучасній Україні. Право на життя (дискусії), право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 20.08.2013
Размер файла 21,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ЯК УОСОБЛЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ І ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

О. Кохановська

Актуальність публікації випливає із самого змісту прав, яким вона присвячена як найбільш важливим для фізичної особи, для самого її існування і значення, яке надається реалізації цих прав в усіх розвинутих державах. Так, до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи Цк України відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, які закріплені у главі 21. право життя медичний допомога

Головним, фундаментальним правом людини є право на життя. Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, отже, воно є найбільш природним. ЦК України у ст. 281 закріплює невід'ємне право на життя кожної фізичної особи, яка не може бути позбавлена життя і має право його захищати від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

Традиційно право на життя розумілося як право на збереження життя і трактувалося, перш за все, як відмова від війни і участі в ній, відмова від смертної кари, встановлення порядку застосування зброї і знаходження її у цивільному обігу. Коментарі до Конституції України, роз'яснюючи поняття права на життя, вказують на те, що його зміст різниться у різних державах.

Зміст наведеної ст. 27 Конституції України свідчить, на думку фахівців конституційного права, про те, що в Україні діє принцип не абсолютного, а відносного права на життя: "Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя". ЦК України, як можна зрозуміти із тексту ст. 281, веде мову про абсолютне право на життя: "Фізична особа не може бути позбавлена життя".

Не лише складним, але і дискусійним завжди було саме поняття життя. Можна погодитися з думкою, що життя - це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біосоціального організму.

Оскільки життя є триваючим процесом, важливе значення має визначення моменту появи життя і моменту його припинення. Для цивільного права ці проблеми пов'язані із визначенням юридично значимих фактів ї їх правовими наслідками. Саме завдяки праву на життя у правовій державі, де в повній мірі діють закони громадянського суспільства, права та законні інтереси громадян є пріоритетними між всіма іншими.

В сучасному розумінні право на життя розглядається як особисте немайнове право фізичної особи, яке виникає з приводу особистого нематеріального блага, яким є життя кожної людини. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоче- ної особи. Народження та смерть людини - особливий різновид юридичних фактів, що належать до подій. Однак цивільне право не може не охоплювати своїм регулюючим впливом зазначені події, оскільки як народження людини, так і в ряді випадків її смерть, відбувається у зв'язку з волевиявленням тих чи інших осіб, які можуть суттєво вплинути на зародження нового життя чи передчасне закінчення існуючого.

Право на життя має декілька аспектів, в тому числі право на збереження життя (індивідуальності) і право на розпорядження життям. Законодавче встановлення початку життя дозволяє відповісти на питання: на якій стадії свого розвитку людський ембріон чи плід стає життєздатним (може існувати поза організмом матері) і є суб'єктом права. При цьому під процесом народження в медичній практиці і теорії розуміється проміжок часу між початком фізіологічних пологів і моментом початку самостійного дихання дитини, а отже під юридичним фактом народження розуміється початок самостійного дихання дитини.

Цивільне право України приділяє значну увагу питанням штучного переривання вагітності і впровадження репродуктивних технологій. Така дія, як штучне переривання вагітності, може здійснюватися за бажанням жінки, якщо вагітність не перевищує дванадцяти тижнів і може бути проведена при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів у випадках, встановлених законом (ч. 6, ст. 281 ЦК України). Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності встановлюється законодавством. Повнолітня жінка або чоловік мають також право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

Передбачена законом охорона прав та інтересів майбутньої дитини є способом збереження можливих суб'єктивних прав на випадок, якщо дитина народиться живою. Таким чином, законодавство, так само як і раніше, визнає суб'єктом права лише ту дитину, яка народилася живою, а до народження дитина є лише можливим майбутнім суб'єктом права. Між тим, на нашу думку, доречно вести мову про повагу до життя зачатої дитини, враховуючи сучасні тенденції досліджень у сфері генетики і проблеми, пов'язані з донорством органів, клонуванням тощо, а також європейські традиції.

Початок і кінець життя людини являють собою юридичний факт - подію, з якою пов'язані виникнення, зміна, припинення правовідносин. Щодо смерті, то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічна смерть передбачає можливість відновлення життєдіяльності, але в суворо обмежений період. Біологічна смерть незворотна і ніякі медичні маніпуляції не можуть призвести до відродження людини. У стані клінічної смерті громадянин залишається суб'єктом права. Це означає, що медичні працівники зобов'язані надавати йому допомогу. Моментом смерті, таким чином, можна вважати лише незворотне припинення діяльності мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.

Право на життя в аспекті розпорядження життям проявляється як можливість піддавати його значному ризику і вирішувати питання про припинення життя. Прикладами розпорядження своїм життям свідомо і добровільно можуть слугувати робота каскадером, рятівником, цирковим актором, а також здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів тощо. І навпаки, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю, як це закріплено у ст. 282 ЦК України.

Слід зазначити, що ч. 4 ст. 281 ЦК України присвячена проблемі евтаназії. Термін "евтаназія" у перекладі з грецької означає "легка, щаслива смерть". У сучасному трактуванні "евтаназія" часто ототожнюється з поняттям "вбивство з милосердя" та розуміється як скорочення руками медиків життя хворих певної категорії на їх прохання. Розрізняють активну (позитивну) евта- назію, коли використовують засоби, які прискорюють настання смерті (передозування снодійного, смертельна ін'єкція та ін.) та пасивну (негативну), яка означає відмову від заходів, які сприяють підтримці життя. Обидва види евтаназії стосуються хворого пацієнта і можливі лише на його прохання. Звертає на себе увагу те, що законодавство України закріплює положення про однозначну заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

Право на життя фізичної особи включає також питання про проведення медичних, наукових та інших дослідів щодо фізичних осіб. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою (ч. 3 ст. 281 ЦК України).

Для правового обґрунтування проведення медичних дослідів необхідно встановити критерії, виходячи з яких вирішується питання про суперечність між суспільною зацікавленістю у новому науковому відкритті та інтересами індивіда, охороною його життя та здоров'я. Ці критерії називаються загальними положеннями про межі допустимості медичного експерименту. Серед них можна назвати: принцип пропорційності цілей, який полягає в тому, що заподіяна шкода повинна бути співрозмірною науковому внеску, який має значення для всього людства; принцип мінімального ризику, зміст якого полягає у вимозі знизити можливий ризик досліду на підставі попередніх форм перевірки, дослідів на тваринах і відповідного всебічного висновку про межу ризику аналогічних втручань у сфері профілактики, діагностики, лікування або реабілітації. У відповідності із ст. 28 Конституції України, жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Крім того, громадянин може скасувати свою згоду у будь-який момент і без пояснень причин своєї відмови.

Стерилізація належить до заходів медичного втручання, що обмежують процеси репродукції у людини і може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи, за наявності медичних та соціальних показань за згодою опікуна цієї особи і з додержанням вимог, встановлених законом.

Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю фізичної особи, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, пов'язане з відповідним складом цивільних деліктів. Зокрема, у ст. 282 ЦК України йдеться про можливість виникнення деліктного зобов'язання внаслідок створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб.

Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, важливе місце посідає право кожної фізичної особи на охорону здоров'я (ст. 283 ЦК України), в цілому ж питанням прав у сфері охорони здоров'я присвячено ст. 283 - 287 ЦК України, крім того, окремі норми, які мають безпосереднє відношення до даного права, містяться у інших статтях ЦК, зокрема, у ст. 282 тощо.

У відповідності із ст.49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права у ч. 1 ст. 12 визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, а згідно із Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я, який був прийнятий Міжнародною конференцією охорони здоров'я у Нью-Йорку і підписаний 22 липня 1946 року, здоров'я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише характеризується відсутністю хвороб чи фізичних дефектів. У відповідності із Цк України охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. Так, ч. 3 ст. 49 Конституції України передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Важливе місце серед відносин у сфері охорони здоров'я займають відносини "лікувальний заклад - фізична особа - пацієнт", які переважно виникають з ініціативи фізичних осіб. У виняткових випадках підставою виникнення таких відносин є постанова суду чи адміністративний акт.

Право на охорону здоров'я закріплено у ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 р. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 р. // ВВР., 1993. - № 4. - Ст.19., яка передбачає життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний огляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь тощо.

Ст.284 ЦК України проголошує право фізичної особи на надання їй медичної допомоги незалежно від будь-яких обставин, при цьому фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, надання медичної допомоги провадиться за її згодою. Ці положення вказують на те, що підставою виникнення, тривання і припинення відносин з надання медичної допомоги є воля пацієнта, його усвідомлена згода, чим підтверджується цивільно-правовий характер відносин з надання медичної допомоги і відсутність у них елементів відносин влади та підпорядкування. Це також свідчить про те, що законодавець стоїть на позиції визнання права на повагу людської особистості і самовизначення фізичної особи. Така позиція повністю відповідає Декларації про політику у галузі забезпечення прав пацієнта у Європі, яка приділяє значну увагу згоді пацієнта на надання медичної допомоги і наголошує на тому, що інформована усвідомлена згода є передумовою будь-якого медичного втручання. Якщо пацієнт неспроможний висловити свою волю, а медичне втручання необхідне за невідкладними показниками, його згода на це втручання презюмується.

Ч. 4 ст.284 ЦК України, у відповідності із положеннями Декларації, надає повнолітній дієздатній фізичній особі, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, право відмовитися від лікування. Це положення можна розуміти, узагальнюючи, і як право відмовитися від медичної допомоги. Але у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Відносини між лікувальними закладами та фізичними особами є цивільно-правовими договірними. У діяльності лікувального закладу проявляється диспозитивність у застосуванні одного чи декількох методів лікування та діагностики, різної форми укладення договору на надання медичної допомоги (письмової, усної), виборі місця надання допомоги.

Правовідносини між лікувальними закладами і фізичними особами мають складну структуру: їх зміст складають декілька груп взаємопов'язаних суб'єктивних прав та обов'язків. До першої групи входять основні права та обов'язки договірного правовідношення: право громадянина на забезпечення його кваліфікованою медичною допомогою та обов'язок лікувального закладу таку допомогу надати. Крім того, громадянин користується правом повідомити необхідну інформацію про стан свого здоров'я, а лікувальний заклад зобов'язаний зберігати її у таємниці. Громадянин вправі вимагати роз'яснення діагнозу, методів лікування та можливих наслідків, а лікувальний заклад зобов'язаний дати таке роз'яснення. У визначених випадках громадянин зобов'язаний оплатити медичні послуги, а відповідний лікувальний заклад вправі вимагати їх оплати. ЦК України закріплює також право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката та священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду (ст. 287 ЦК України).До другої групи входять права та обов'язки, які закріплені за окремими категоріями громадян, наприклад, право матері на перебування у стаціонарі з дитиною, яка потребує догляду, або - за лікувальними закладами за особливих обставин хвороби чи травми громадянина, а саме - обов'язок інформувати родичів про доставленого у тяжкому стані громадянина до лікарні. Третю групу складають права та обов'язки, які є додатковими, тобто виконують допоміжну функцію щодо основного змісту зобов'язання зберігання речей пацієнта тощо.

У відповідності із ст.39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 р. медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я, а пацієнт, який досяг повноліття має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.

Право кожної повнолітньої особи на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я, передбачається ст. 285 ЦК України. Крім того, дана стаття передбачає право батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників на інформацію про стан здоров'я дитини чи підопічного. Даному праву кореспондує обов'язок лікаря надати відповідну інформацію у доступній формі.

В літературі дискутується питання - як розуміти термін "повна інформація" та чи завжди лікар повинен подавати повну і вичерпну інформацію пацієнту про стан його здоров'я. Якщо інформація про хворобу особи може погіршити стан її здоров'я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити їх можливість ознайомлення з окремими медичними документами. ЦК України і Основи пропонує наступне: якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами. Таким чином, праву пацієнта на повну інформацію про його хворобу кореспондує відповідний обов'язок лікувального закладу. Наголос при цьому слід поставити не на обов'язку лікаря, а скоріше не праві пацієнта. Поряд з правом пацієнта на інформацію про стан свого здоров'я існує також право на інформацію про фактори, які можуть бути небезпечними для здоров'я людини.

Слід підкреслити, що в разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також мають право на оскарження цих висновків до суду. Назване право закріплено у ч.4 ст.285 ЦК України і включається до складу права на інформацію про стан здоров'я переважно через те, що дослідження причин смерті дає відповідь на питання про причини смерті, правильність лікувальних заходів, які застосовувались за життя померлого.

Під час надання фізичній особі медичної допомоги, проводячи її обстеження та лікування, медичні працівники отримують відповідний комплекс відомостей про цю особу. Характер відносин між пацієнтом і медичним персоналом має довірчий характер і передбачає конфіденційність інформації, яку надає лікареві пацієнт і яку він отримує у процесі діагностики та лікування. Ч. 3 ст. 286 ЦК України зобов'язує кожну фізичну особу утримуватись від поширення будь-якої інформації про хворого, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з будь-яких джерел, встановлюючи неви- значене коло суб'єктів таємниці про стан здоров'я.

Звертає на себе увагу те, що, гарантуючи кожному громадянину таємницю його особистого життя (ст. 301 Цк України), закон зобов'язує медичних працівників та інших осіб, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків чи з інших джерел стало відомо про стан здоров'я фізичної особи, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні, утримуватись від поширення такої інформації. Доповнення об'єктів таємниці фактом звернення за медичною допомогою, а також захист від розголошення будь-яких відомостей, одержаних під час медичного огляду є важливим, оскільки передбачити, яку саме інформацію надасть хворий, звертаючись за медичною допомогою досить важко. Не можуть бути також розголошені відомості, почуті від хворого, коли він перебував у непритомному стані. Абсолютний характер таємниця про стан здоров'я пацієнта зберігає і після його смерті.

Відомості, які складають зміст таємниці про стан здоров'я, можна поділити на такі групи: відомості про сам факт звернення особи за медичною допомогою; відомості про хворобу (діагноз, протікання хвороби, прогноз); відомості про застосовані методи лікування та їх ефективність; відомості про особу, яка звернулася за допомогою, - її минуле, звички, фізичні та психічні недоліки, інтимні зв'язки тощо; відомості про сім'ю хворого, інтимні стосунки.

Таким чином, об'єктом таємниці про стан здоров'я можна розглядати медичні дані та інформацію про особисте життя хворого, отриману при виконанні медичних обов'язків. Із загального правила про заборону розголошувати таємницю про стан здоров'я існує ряд винятків, передбачених чинним законодавством. Цк України забороняє вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Медична таємниця порушується, коли у листку тимчасової непрацездатності точно вказується діагноз. У випадках, встановлених законодавством, фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду.

Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я має, перш за все, всі ті права, які мають пацієнти, які не перебувають на стаціонарному лікуванні (ст. ст. 283 - 286 ЦК України). Разом з тим, ці особи мають ряд специфічних прав, які пов'язані з особливим режимом їх лікування та перебуванням у спеціальному медичному закладі, що дозволяє виділити їх в окрему групу даної статті. Такими правами, як видно із ст.287 ЦК України, є права фізичної особи на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Весь комплекс зазначених прав спрямований на те, щоб життя пацієнтів було максимально наближене до звичайних умов, а оскільки значна частина життя людини пов'язане із спілкуванням з іншими людьми, то ЦК України справедливо встановлює, що фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я має право на зустріч з близькими людьми, адвокатом, священнослужителем тощо.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що ЦК України містить значний перелік особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її природне буття, а зміст цих норм відповідає не лише сучасному стану прав людини в Україні, але і прагненням нашої країни зайняти відповідне місце серед країн Європи, які приділяють увагу не лише законодавчому закріпленню цих основоположних прав, але і реалізації їх на найвищому досяжному рівні.

Размещено на www.allbest.ru

...

Подобные документы

  • Правоздатність та дієздатність фізичної особи. Поняття та ознаки особистих немайнових прав що забезпечують природне існування людини та соціальне буття громадян. Гарантія та загальні і спеціальні способи захисту прав у цивільному законодавстві України.

    контрольная работа [21,1 K], добавлен 05.05.2015

  • Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.

    реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010

  • Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

    курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014

  • Проблеми дотримання, гарантування прав, свобод і законних інтересів фізичної особи. Закріплення юридичних можливостей індивіда у конституційно-правових нормах. Зміст і гарантії забезпечення свободи пересування людини та громадянина в сучасній Україні.

    статья [18,4 K], добавлен 19.09.2017

  • Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Захист прав людини на регіональному рівні. Права і свободи людини на Україні. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки.

    реферат [20,6 K], добавлен 28.01.2009

  • Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин". Класифікація прав людини та громадянина. Структура конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав людини. Проблеми захисту прав і свобод в Україні на сучасному етапі розвитку.

    курсовая работа [37,0 K], добавлен 06.09.2016

  • Поняття особистих немайнових прав та їх значення в сучасному цивільному праві. Цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя фізичної особи. Міжнародні стандарти захисту особистого життя фізичної особи. Міжнародні організації з захисту прав людини.

    дипломная работа [113,7 K], добавлен 08.11.2010

  • Відповідність Конституції України міжнародним стандартам в галузі прав людини. Особливості основних прав і свобод громадян в Україні, їх класифікація. Конституційні гарантії реалізації і захисту прав та свобод людини. Захист прав i свобод в органах суду.

    реферат [11,5 K], добавлен 12.11.2004

  • Поняття, зміст та характерні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні. Сутність конституційних політичних прав і свобод громадянина. Економічні, соціальні, культурні і духовні права і свободи людини та громадянина, їх гарантії і шляхи захисту.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 09.05.2011

  • Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Стандарти здійснення судочинства в рамках окремої правової системи. Можливості людини в сфері захисту своїх прав та гарантії їх забезпечення. Вибудовування системи норм цивільного процесу в Україні.

    статья [42,8 K], добавлен 11.08.2017

  • Існування в юридичній науці двох головних напрямків визначення суті прав і свобод людини: природно-правовового та позитивістського. Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.

    реферат [19,5 K], добавлен 28.01.2009

  • Функція ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина як основна функція держави. Специфіка судового захисту виборчих прав. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав.

    научная работа [34,6 K], добавлен 10.10.2012

  • Утвердження інституту омбудсмана у світі та в Україні. Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні. Конвенція про захист прав людини та основних свобод для України: європейська мрія чи реальний захист прав людини?

    курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.04.2008

  • Історія виникнення та розвитку адвокатури - добровільного професійного громадського об’єднання, покликаного сприяти захисту прав і свобод, представляти законні інтереси громадян та надавати їм юридичну допомогу. Права та обов’язки адвоката в Україні.

    реферат [38,6 K], добавлен 18.02.2011

  • Визначення конституційно-правового статусу людини і громадянина як сукупності базових правових норм та інститутів. Місце органів правосуддя в механізмі захисту громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав і свобод громадян.

    курсовая работа [112,4 K], добавлен 19.07.2016

  • Розвиток прав людини в Україні. Економічні, соціальні та культурні права людини. Економічні права людини. Соціальні права та свободи людини. Культурні права людини. Механізм реалізації і захисту прав, свобод людини і громадянина, гарантії їх забезпечення.

    курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.12.2008

  • Загальна характеристика питанням запровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового захисту прав та свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади. Аналіз поняття, організації, завданн та основних функцій міліції в Україні.

    контрольная работа [24,7 K], добавлен 04.01.2008

  • Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини. Обгрунтування права громадянина на справедливий судовий розгляд. Характеристика діяльності Європейського суду з прав людини. Проведення процедури розгляду справи та ухвалення рішень.

    контрольная работа [25,8 K], добавлен 05.01.2012

  • Розвиток ідеї прав людини, сучасні міжнародно-правові стандарти в даній сфері, класифікація та типи. Принципи конституційних прав і свобод людини і громадянина. Система прав за Конституцією України, реалії їх дотримання і нормативно-правова база захисту.

    курсовая работа [52,9 K], добавлен 07.12.2014

  • Міжнародне право в галузі прав людини, дієвість міжнародного права, міжнародні організації захисту прав людини та їх діяльність, міжнародні організації під егідою ООН. Європейська гуманітарна юстиція.

    курсовая работа [51,3 K], добавлен 05.03.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.