Особливості застосування принципів права при визначенні напряму дії закону в часі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ПРАВА ПРИ ВИЗНАЧЕННІ НАПРЯМУ ДІЇ ЗАКОНУ В ЧАСІ

О. Москалюк

Дія нормативно-правового акту в часі характеризується трьома аспектами: набуттям чинності; втратою чинності; напрямом дії норми права в часі. Дату набуття чинності, так само як і дату втрату чинності встановити не складно. Такі дати, як правило, вказуються чи в самому нормативно-правовому акті, чи їх можна визначити відповідно до положень інших нормативно-правових актів. Складніше визначити напрям дії норми права в часі, коли необхідно встановити, яка норма повинна застосовуватися до продовжуваних правовідносин, що виникають при чинності однієї правової норми, а припиняються при чинності вже іншої. Наявність цієї проблеми обумовлена тим, що в багатьох випадках нормативно-правові акти не містять вказівки щодо вибору правової норми в такій ситуації. Так, з поміж 87 проаналізованих нами законів, прийнятих в 2008 році, лише в двох законах було зазначено відносно яких юридичних фактів і відносин повинні застосовуватися положення нового закону, ще в одному випадку визначення юридичних фактів, на які розповсюджується закон, відбувалося на підставі іншого закону. правова норма час правовідносини

Проблема визначення напряму дії норми права в часі розглядалася ще в роботах представників теорії права радянської доби (праці А. Тілле, С. Алексеєва). В сучасний період питання, пов'язані з дією норми права в часі, в українській юридичній науці досліджувалася

С. Погребняком, О. Пушняком, Л. Макаренко, П. Рабіновичем, І. Оборотовим, А. Мірошніченком, О. Підлубною. Втім, вважаємо, що на сьогодні існує практична та теоретична необхідність повернення до цієї проблеми для з'ясування обґрунтованості застосування нових підходів до визначення критерію вибору правової норми при встановленні напряму дії закону в часі. Відтак метою цієї статті є аналіз можливості використання принципу правової визначеності при встановленні напряму дії норми права в часі.

Нагадаємо, що в юридичній науці виділяються три напрями дії нової норми права в часі: зворотна дія (поширення дії нової норми на факти і породжені ними правові наслідки, які виникли до набуття новою нормою чинності); негайна дія (поширення дії нової норми на факти та породжені ними правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають уже після моменту набрання чинності новою нормою права); перспективна дія (поширення дії нової норми лише на юридичні факти і правові наслідки, які виникли після набуття новою нормою).

В радянській теорії права за основне правило була прийнята теза про негайну дію нової норми права; зворотна дія поряд із перспективною дією стала лише виключенням із цього правила [1, c.111]. Ще А. Тілле вказував, що вивчення радянської практики дозволяє зробити висновок: основним принципом дії закону в часі є негайна дія. І далі, закон діє негайно при відсутності перехідних вказівок [2, c.89, 91]. Згодом дана позиція була підтримана і С. Алексєєвим [3, c.242]. У теперішній час в Україні в юридичній науці і на практиці дотримуються такого самого підходу. Зокрема, принцип негайної дії продовжує визнаватися основним принципом дії закону в часі в більшості підручників з теорії права [4, c.159; 5, c. 311]. Вказаної позиції притримуються і представники галузевих юридичних наук [6, c. 34]. Таким чином, традиційний підхід до дії закону в часі передбачає, що за загальним правилом норма права має негайну дію.

Цей підхід пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою. Саме тому такий перехід відбувається негайно або дуже швидко, оскільки ніяких перешкод для цього немає [7, c.70].

Водночас останнім часом в юридичній літературі з'явився і альтернативний погляд на проблему визначення напряму дії закону в часі. Так, Д. Бахрах, вказує що в багатьох випадках основним напрямом дії закону в часі повинна визнаватися саме перспективна дія нової норми. Негайна ж і зворотна дія можлива лише у випадках, прямо встановлених в законі [8, c. 187-188]. Схожу позицію висловлює і Л. Макаренко: винятком із загального принципу негайної дії правового припису повинно бути спеціальне загальне правило: новий правовий припис, який погіршує правове становище громадян, на них не розповсюджується, тобто діє перспективно [9, c. 69].

На думку А. Мірошниченка, загальне правило дії правових норм має бути визначено таким чином: правова норма поширюється на правовідносини, що виникли після набрання нормою чинності, та триваючі відносини, що продовжують існувати на момент набрання чинності. Якщо із фактами, що мали місце до набуття чинності, пов'язані правові наслідки, це має бути прямо застережене в гіпотезі правової норми [10, c. 186]. Отже, фактично основним напрямком дії закону в часі, він пропонує вважати перспективну дію нової норми.

Спробуємо висловити власну точку зору. Конституція України закріплює принцип верховенства права, одним з складових елементів якого є принцип правової визначеності. Цей принцип передбачає вимогу розумної стабільності права і можливість завчасного пристосування особи до змін законодавства. На конституційному рівні принцип правової визначеності конкретизується в тому числі положеннями ч. 3 ст. 22 Конституції України: "при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод". З цієї норми Конституції України слідує, що нова норма, яка погіршує правове положення особи в триваючих відносинах відносно норми, яка була чинною на момент виникнення правовідносин, повинна мати лише перспективну дію.

Саме така позиція до розуміння дії закону в часі відображена в ряді Постанов Конституційного Суду Російської Федерації. Зміна законодавцем раніше встановлених умов повинно здійснюватися таким чином, щоб дотримувався принцип підтримання довіри громадян до закону і дій держави, який передбачає збереження розумної стабільності правового регулювання і недопустимість внесення довільних прав в чинну систему норм, а також у випадках необхідності - надання громадянам можливості протягом перехідного періоду адаптуватися до внесених змін. З цим пов'язані законні очікування громадян, що набуте ними на основі чинного законодавства право буде поважатися владою і буде реалізовуватися [11, 12].

Втім в юридичній літературі відмічається, що в практиці Суду ЄС принцип правової визначеності (принцип законних очікувань) підлягає певним обмеженням. Перше з них - критерій доцільності: право захищає очікування лише розсудливих і обачних осіб. Друге - критерій законності. Тому на цей принцип можна посилатися лише у випадку, коли очікування мають законний характер [13, c.180].

З точки зору принципу правової визначеності питання дії закону в часі розглядається і в правовій доктрині

Іспанії: держава не вправі довільно відміняти норми, спрямовані на надання мінімальних гарантій певним соціальним групам. В науці конституційного права Іспанії підтримується концепція "раніше набутих прав", яка використовується для захисту правового положення, яке склалося раніше відповідно до чинного в минулому права від можливих в майбутньому змін нормативної бази, які б могли вплинути на вказане положення ex post facto. Водночас, ця концепція застосовується обмежено, оскільки на думку Конституційного суду Іспанії, захист раніше набутих прав за всяку ціну суперечить духу Конституції Іспанії [14]. Таким чином в правовій доктрині Іспанії принцип правової визначеності так само, як і в практиці Суду ЄС має обмежений характер.

Виходячи з викладеного ми пропонуємо наступний підхід до визначення напряму дії норми права в часі. За загальним правилом, норма, яка погіршує правове положення громадян в триваючих відносинах відносно норм, які були чинні на момент виникнення правовідносин, має перспективну дію. Іншими словами, нова норма застосовується лише до юридичних фактів та правовідносин, які виникли після набуття новою нормою чинності .

Водночас таке правило має винятки. Якщо принцип доцільності і законності обумовлює потребу в тому, щоб нова правова норма відразу "включилась" в регулювання як правовідносин, що виникнуть в майбутньому, так і правовідносин, які виникли при чинності старих правових норм,але остаточні юридичні наслідки за якими ще не наступили, застосовується принцип негайної дії норми права в часі.

Пояснимо нашу позицію щодо визначення напрямків дії норми права в часі наступними уявними прикладами.

Приклад №1. Кабінет Міністрів України приймає постанову, якою вносить зміни до нормативно-правового акту, що регулює підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, якими збільшується термін навчання в аспірантурі денної форми навчання з 3 до 5 років. При цьому у відповідному нормативно-правовому акті відсутні норми, які б визначали поширення даної норми на осіб, які вже вступили до аспірантури, однак ще не завершили навчання. З точки зору традиційного підходу в даному випадку презюмується, що норма права має негайну дію, тобто поширюватиметься також і на осіб які вступили до аспірантури за попередніми правилами. На наше переконання, ця гіпотетична колізія, виходячи з принципу правової визначеності, повинна бути розв'язана таким чином, щоб нова норма не поширювалася на осіб, які вступили у відповідні правовідносини при чинності попередньої норми, адже є вірогідним, що особи, які вступили до аспірантури, знаючи про збільшення тривалості навчання, відмовилися б від вступу до аспірантури.

Розглянемо інший приклад. Для певної категорії осіб законодавство протягом тривалого часу передбачало отримання непомірно високих пенсій. Як наслідок законодавець вносить зміни до законодавства, яким передбачає зменшення розміру пенсійних виплат для відповідної категорії осіб. Разом з тим, законодавець не вказує чи поширюється дана норма на існуючі правові відносини щодо виплати пенсії. В такому випадку, зважаючи на критерій доцільності, видається вірним застосування принципу негайної дії нової норми, а для обґрунтування такого підходу можна використати принцип рівності та принцип співрозмірності.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що виходячи з принципу правової визначеності, вибір правової норми при подоланні темпоральних колізій, пов'язаних з тривалістю правовідносин в часі, повинен здійснюватися шляхом застосування перспективної дії нової норми. Втім дане правило не поширюється на випадки, коли перспективна дія нової норми приводить до порушення інших принципів права. В такому разі з метою надання переваги одному з принципів права використовується критерій доцільності та законності.

Література

1. Оборотов І. Г. Темпоральні характеристики права: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 "теорія та історія держави і права; історія політичних вчень" / І. Г. Оборотов. - Одеса, 2008. - 202 с. 2.

2. Тилле А. А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и пространстве / А. А. Тилле. - М.: Юридическая литература, 1965. - 204 с.

3. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. / С. С. Алексеев. - М.: Юрид. лит., 1982. - Т. 2. - 359 с.

4. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. / В. О. Котюк - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

5. Загальна теорія держави і права: підручник / [За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петриши- на]. - Х.: Право, 2002. - 432 с.

6. Підлубна О.В. Норма цивільного процесуального права: поняття, межі дії та реалізація в цивільному судочинстві: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процесс; сімейне право; міжнародне приватне право" / О.В. Підлубна. - Чернівці, 2007. - 204 с.

7. Погребняк С. П. Колізії в законодавстві України та шляхи їх переборення: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 "теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень" / С. П. Погребняк. Х., 2001. - 201 с.

8. Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени. Теория, законодательство, судебная практика / Д. Н. Бахрах - М.: Норма, 2004. - 224 c.

9. Макаренко Л. О. Теоретичні закономірності дії правових приписів: Дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 "теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень" / Л. О. Макаренко. - К., 2004. - 191 с.

10. Мірошниченко А. М. Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні: Монографія / А. М. Мірошниченко. - К.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2009. - 268 с.

11. Постановление Конституционного Суда РФ от 24.05.2001 № 8-П "По делу о проверке конституционности положений части первуй статьи 1 и статьи 2 федерального закона "О жилищных субсидиях гражданам, выезжающим из районов крайнего севера и приравненных к ним местностей" в святи с жалобами граждан А.С. Стах и Г.В. Хваловой" // [Электронный ресурс] - режим доступа: http://www. referent. ru/7/44716

12. Постановление Конституционного Суда РФ от 29.01.2004 № 2-П "По делу о проверки конституционности отдельных положений статьи 30 федерального закона "О трудовых пенсиях в Российской Федерации" в связи с запросами групп депутатов Государственной Думы, а также Государственного Собрания (Ил Тумэн) Республики Саха (Якутия), Думы Чукотского Автономного Округа и жалобами ряда граждан" // [Электронный ресурс] - режим доступа: http://bestpravo.ru/ fed2004/data07/tex22286.htm

13. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): Монографія / С. П. Погребняк. Х.: Право. - 240 с.

14. Сухарева О.О. Правовая определенность как принцип законодательной деятельности на примере Испании - [Электронный ресурс] - режим доступа: www.Iomonosov-msu.ru/aOrchive/ Lomonosov_2007/25/rebeIdechi@gmaiI.com.pdf.

Размещено на www.allbest.ru