Особливості конституційної системи Королівства Данія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СИСТЕМИ КОРОЛІВСТВА ДАНІЯ

Н. Мяловицька

Розвиток державного будівництва в країнах Європи є важливим чинником її політичної та економічної стабільності. Тому важливим інструментом цього процесу є характер і рівень сучасної інституалізації державного життя.

Метою даної статті є узагальнення позитивного досвіду побудови конституційної системи організації державної влади та місцевого самоврядування, а також створення ефективних правових та організаційних гарантій захисту прав як національних меншин, так і корінних народів в Королівстві Данія. Ця тема частково висвітлювалась у науковій літературі, зокрема у працях:

A. Автономова, М. Баглая, В. Борденюка, Р. Єнгібаряна, Д. Злато польського, І. Кресіної, В. Ріяки, В. Чиркіна, B. Шаповала, Ю. Шемшученка та ін., однак питання особливостей конституційної системи цієї унітарної держави докладно не досліджувалося.

Невелика за розміром та кількістю населення Данія належить до найдавніших держав Західної Європи. Вона була заснована племенами данів, які проживали спочатку на південній частині Скандинавського півострова, а потім у V-VI ст. заселили увесь Датський архіпелаг та Ютландію. З VIII ст. почалися завойовницькі походи датських вікінгів на Західну Європу та Північну Африку. На початку ХІ ст. до складу Датської держави входили східна частина Англії та Норвегія. Пізніше Данія підкорила собі землі поморських слов'ян та Північну Естонію. Однак постійні війни та внутрішньодержавні міжусобиці виснажили цю величезну державу і вона на початку Х ст. втратила більшу частину завойованих володінь. Перелом настав лише у 1397 р., коли була укладена Кальмарська унія, згідно з якою під владою датських королів об'єдналися Данія, Швеція (з Фінляндією) та Норвегія (з Ісландією). Проте Кальмарська унія проіснувала недовго. У 1523 р. від підлеглості Данії звільнилася Швеція, а в 1813-1814 рр. і Норвегія (без Ісландії). З цього часу розвиток Данії відбувався в рамках власної національної державності, але із збереженням особливих відносин з Норвегією, Швецією та іншими північними країнами, з якими Данію єднає спільна історична доля та культура.

В сучасних кордонах Данія існує з 1944 р. після розірвання унії з Ісландією.

Конституційний розвиток у Данії був започаткований в 1849 р., коли в період посилення буржуазних революцій на європейському континенті була прийнята перша датська конституція. Її потім послідовно змінювали конституції 1855 та 1863 рр. У 1866 р. чинність конституції 1849 р. була поновлена, але до неї були внесені поправки. У 1915 р. Конституція 1849 р. з наступними поправками була кардинально переглянута, і тому цей рік у Данії вважається роком уведення нової конституції.

При розробці згаданих перших конституцій Данії її автори керувалися концепцією німецького правознавця, послідовника Г. Гегеля - Лоренца Штейна про найдоцільнішу форму правління держави. Як відомо, Г. Гегель давав своє власне трактування принципу поділу державної влади. Він розрізняв:

а) владу законодавчу;

б) владу урядову;

в) владу королівську.

На його думку, перша має своїм завданням визначити і затвердити загальні засади, друга - підвести окремі випадки під загальні засади і третя - привести все до єдності шляхом живої індивідуальності. Правильне поєднання цих влад і є істинний державний устрій - конституційна монархія, яка для Г. Гегеля була ідеалом.

Л. Штейн розвинув далі це положення, розглядаючи форму правління держави в аспекті її взаємовідносин із суспільством. На його думку, ідеальною є "соціальна конституційна монархія", яка стоїть над суспільством, класами і партіями. Ця держава має бути також правовою, яку Л. Штейн визначав як державу, що має конституційне, адміністративне право, "де управління ведеться згідно з духом конституції", "а закон спирається на конституцію", де "встановлюються гарантії панування закону над розпорядженням, а конституції - над законом". За Штейном, у правовій державі законодавча влада "панує" над виконавчою, а монарх "забезпечує домінування загальнодержавною волі" і є "найвищим захисником інтересів слабких і пригнічених". Монарх виступає як "осереддя держави", "найвище особисте її начало".

Концепція конституційної монархії, але з урахуванням нових реалій в країні та тенденцій світового розвитку, була збережена і при прийнятті за результатами референдуму нової Конституції Данії від 5 червня 1953 р., яка є чинною і нині.

Текст конституції вирізняється чітким і стислим формулюванням положень основного закону, що загалом характерно для правової традиції скандинавських країн. Та примітною рисою конституції Данії як правового документа є незмінність конституційної регламентації. За 50 з лишком років до її тексту не було внесено жодної поправки, що пояснюється, головним чином, дуже ускладненою процедурою перегляду конституції.

Відповідно до §88 Конституції, встановлено порядок змін і доповнень до неї. Якщо парламент приймає законопроект з метою прийняття нового конституційного положення і уряд бажає його прийняття, видається указ про нові вибори парламенту.

Якщо законопроект приймається новим складом парламенту без змін, він передається протягом 6 місяців після його схвалення на референдум для затвердження або відхилення. Правила проведення референдуму визначаються законом.

Якщо більшість виборців, які брали участь у голосуванні, але не менше 40 відсотків від їх загального числа, голосують за підтримку прийнятого парламентом законопроекту і він схвалюється також королем, то лише тоді такий законопроект стає невід'ємною частиною конституції. За Основним законом Данія є конституційною монархією. Королівська влада успадковується представниками королівської династії чоловічої та жіночої статі відповідно до положень Закону про престолонаступництво від 27 березня 1953 р., який належить до конституційних актів (§2 конституції).

Король є главою держави. За Конституцією, він має бути членом євангелічної лютеранської церкви (§6 Конституції). Формально король наділений у визначених конституцією межах "верховною владою з усіх питань королівства" (однак відповідальність за практичну діяльність щодо керівництва державою несуть міністри (§§12-13).

Законодавчу владу в Данії здійснюють спільно король і однопалатний парламент (фолькетинг, що в перекладі означає народні збори). Однак король фактично лише оприлюднює прийняті парламентом закони. До складу парламенту, який обирається на чотири роки, входить не більше 179 депутатів. Віковий ценз як для активного, так і для пасивного виборчого права становить 18 років. Вибори проводяться за пропорційною системою.

Виконавчу владу в Данії фактично здійснює уряд - Рада Міністрів. Саме цей орган реалізує переважну більшість повноважень, які віднесені до королівських. Король призначає прем'єр-міністра та інших членів уряду. Проте вибір залежить від того, яка політична партія одержала більшість голосів виборців, а також від особи, яка очолює ту чи іншу партію.

Особливістю організації виконавчої влади в Данії є існування Державної ради, яка є, власне, формою публічної демонстрації діяльності уряду. До складу ради входять усі міністри, які засідають у присутності і за головування короля. У такий спосіб урядовим рішенням надають авторитету рішенням глави держави.

За формою державного устрою королівство Данія є унітарною державою, поділеною на 14 областей (амтів), які, у свою чергу, поділяються на комуни. Міста Копенгаген і Фредеріксберг виділені в окремі адміністративні одиниці, але вони мають менше прав, ніж області. Органи управління амтів очолюють начальники амтів, які призначаються й звільняються з посади королем за поданням уряду. У свою чергу начальники амтів за поданням місцевих рад призначають і звільняють з посади старост комун та бургомістрів муніципалітетів. Такий порядок формування органів виконавчої влади забезпечує її цілісність по всій вертикалі і досить жорсткий контроль за діяльністю її низових ланок. Представницькими органами на місцях є ради амтів, комун та муніципалітетів, які обираються безпосередньо населенням терміном на 4 роки.

Законодавство Данії передбачає проведення місцевих референдумів як демократичного інструменту контролю за виконавчою владою та обмеження партійного домінування в радах. Так, близько 60 з 500 датських муніципалітетів мають нормативно-правову основу для проведення референдумів про відміну рішень органів влади, а 2/3 - про їх проведення за місцевою ініціативою.

До складу Королівства Данія входять дві колишні його колонії - Фарерські острови і Гренландія, які після Другої світової війни одержали статус політичних автономій.

Фарерські острови (загалом 24 острови, з них заселеними є 17) розташовані на кордоні Атлантичного і Північного Льодовитого океанів, їх населення становить понад 43 тис. чоловік, більшість серед яких - фа- рерці. Офіційні мови - фарерська і датська, причому фарерська вважається першою офіційною, а датська - другою.

Фарерські острови користуються внутрішньою автономією на підставі Закону про самоврядування від 23 квітня 1948 р. Вищим законодавчим органом на островах є однопалатний парламент (легтінг) у складі 32 депутатів, які обираються загальним голосуванням за системою пропорційного представництва.

Уряд автономії (ландсстюрі) у складі 4 чоловік формується парламентом. До компетенції парламенту і уряду входить лише вирішення питань внутрішнього життя островів.

Два представники Фарерських островів входять до парламенту Данії. У свою чергу інтереси Королівства Данія на островах захищає його представник - Верховний комісар.

Другим автономним утворенням у складі Данії є Гренландія. Колонізацію цього острова Данія почала у 1721 р. (до цього він належав Норвегії). У 1744 р. була встановлена державна монополія на торгівлю Данії з Гренландією, яка проіснувала до 1950 р.

Колоніальний статус Гренландії був скасований у 1953 р. з прийняттям Конституції Данії. Територія острова була проголошена територією Датського королівства.

17 листопада 1978 р. датський парламент більшістю голосів прийняв Закон про надання внутрішньої автономії Гренландії, який був схвалений населенням острова на референдумі 17 січня 1979 р. і набрав чинності з 1 травня 1979 р. Відповідно до цього закону, дорадчий орган місцевого самоуправління - гренландський ландсрод був замінений законодавчим органом - ландстінгом (парламентом) у складі 31 депутата, які обираються на 4 роки загальним голосуванням на основі пропорційного представництва. Виконавчу владу в Гренландії здійснює уряд, що формується парламентом. Нині у парламенті Данії Гренландію представляють 2 депутати. Королівство Данія в Гренландії представляє Верховний комісар. Порівняно з Фарерськими островами Гренландія має більшу самостійність. Так, її населення, скориставшись правом проведення місцевого референдуму, у 1985 р. відмовилося від участі у Європейському економічному співтоваристві, хоча Данія продовжувала зберігати в ньому своє членство.

24 листопада 2008 р. в Гренландії відбувся референдум щодо розширення автономії. За позитивне рішення цього питання проголосувало близько 80% учасників референдуму.

У волевиявленні взяли участь 72% з 39 тис. жителів Гренландії, які мають право голосу. За підсумками референдуму у травні 2009 р. датський парламент ухвалив Акт про самоврядування, який набрав чинності 21 червня 2009 р. За цим законодавчим актом Гренландія одержала широкі автономні повноваження. Її адміністрація має тепер право розпоряджатися природними ресурсами, керувати власною судовою системою і поліцією. Після проголошення розширеної автономії Гренландії формальним главою держави залишається королева Данії Маргрете ІІ.

Першочерговим завданням острова з новим статусом, - вважає прем'єр-міністр Гренландії Куупік Клейст, - є вирішення соціальних проблем. Великі надії уряд покладає на видобуток багатих покладів нафти і газу на території острова, що дасть можливість скоротити дотації датського уряду, які становлять на сьогодні третину бюджету острова. Клейст очолює партію "Братство інуі- тів", яка виступає за повну незалежність Гренландії і побудови першої незалежної ескімоської держави.

Ескімоси, які називають себе інуітами, складають основну частину населення Гренландії, на острові проживає також близько 10 тис. датчан. Офіційні мови - ескімоська і датська. Гренландці широко користуються ескімоською мовою, яка має свою писемність і є другою, поряд із датською, мовою викладання в школі. Ескімоською мовою створена література, видаються газети, ведуться теле- і радіопередачі.

Підсумовуючи розгляд конституційної системи Данії та статусу її автономних утворень, слід відзначити їх відповідність сучасним стандартам, а цьому значною мірою сприяє стабільність конституції держави та неухильне дотримання правил і традицій, які визначають основні риси організації влади в країні. Запровадження інституту автономій відіграло важливу роль не лише у вирішенні питань державного будівництва, а й значною мірою у запобіганні етнорегіональним конфліктам та проявам сепаратизму.

Література

1. Шершеневич Г.Ф. История философии права / Г.Ф. Шершеневич. - СПб.: Изд. бр. Башмаковых, 1907. - 588 с.

2. Мироненко О.М. Штейн Лоренс / О.М. Мироненко // Юридична енциклопедія: в 6т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.). - К.: Вид-во "Українська енцикл." ім. М.П. Бажана, 1998-2004. - Т.6: Т-Я-2004. - 768 с.

3. Конституции государств Европы: в 3 т. / под. ред. Л.А. Окунькова. - М.: Изд-во НОРМА, 2001. - Т. 1. - 824 с.

4. Європейський досвід реформи адміністративно-територіального устрою; в кн.: Адміністративно- територіальна реформа в Україні: політико-правові проблеми / за ред. І.О. Кресіної. - К.: Логос, 2009. - 480 с.

5. Брук С.И. Население мира. Этнодемографический справочник / С.И. Брук. - М.: Наука. - 1986. - 832 с. державний конституційний влада

6. Енгибарян Р.В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции / Р.В. Енгибарян. - М.: Норма, 2007. - 496 с.

7. Сыченко Екатерина. Конец ледникового периода / Екатерина Сычен- ко // Эксперт., 2009. - №25. - С. 37.

Размещено на Allbest.ru