Адміністративно-правовий статус Президента України

37

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1: ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

РОЗДІЛ 2: ПРЕЗИДЕНТ ЯК ГОЛОВА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

РОЗДІЛ 3:ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Глава держави -- Президент України. Інститут президентства було введено Законом України “Про заснування поста Президента України і внесення змін і доповнень до Конституції України”. Конституційні зміни, що стосуються інституту президентства, свідчать, що цей інститут постійно розвивається, на нього впливають трансформаційні процеси в суспільстві. Змінюються й уявлення політиків, вчених про місце й роль Президента України в системі влади, йде пошук встановлення його нового конституційно-правового статусу. Для чіткішого визначення повноважень гілок влади і, зокрема, Президента України, потрібне удосконалення конституційної реформи.

Правовий статус Президента України визначено у розділі V чинної Конституції, який встановлює місце і роль Президента в державі, окреслює коло його відповідальних повноважень, регламентує порядок обрання Президента і припинення його посадових функцій, а також форми співпраці Президента з органами законодавчої і виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади.

Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади.

Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. За чинною Конституцією, Президент є лише главою держави. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Щодо повноважень Президента України в його взаєминах з виконавчою владою, то Конституція 1996 р. виводить Президента за межі виконавчої влади.

Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики закріплено статтею 106 Конституції України, згідно з якою Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів уряду та інших органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях уряду, а також мати своїх представників у Кабінеті Міністрів, Конституційному Суді, Верховній Раді.

Президент здійснює свої Конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.

Метою написання курсової роботи є всебічне вивчення та аналіз адміністративно-правового статусу Президента України контексті змін, внесених до Конституції України та інших нормативно-правових актів.

Структура курсової роботи складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуто повноваження, яким наділений Президент України у сфері виконавчої влади. Другий розділ характеризує координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України -- РНБО, а саме, його склад, функції та роль Президента у керівництві ним. Третій розділ присвячений інституту представників Президента України. В ньому розглянуто повноваження та права чотирьох основних представництв Президента України: Представництва Президента України у Верховній Раді, Представництва Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представництва Президента України у Конституційному Суді України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

Розділ 1

ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Згідно Конституції України Президент України має цілу низку обов'язків та повноважень. Основні повноваження Президента у сфері виконавчої діяльності закріплені у ст. 106 Конституції України [1].

Деякі повноваження у сфері виконавчої влади Президент України здійснює за згодою Верховної Ради України, інші -- самостійно чи за поданням Прем'єр-міністра України.

За згодою Верховної Ради України Президент України призначає Прем'єр-міністра України; призначає на посади та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову державного комітету телебачення і радіомовлення України.

За поданням Прем'єр-міністра України Президент України призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах:

утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань: здійснює керівництво у сфері національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка (координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України; вносить до Верховної Ради України по дання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації -- з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини. Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування [1].

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

На основі та на виконання Конституції та законів України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції України, акти Президента України скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Конституція України у ст. 106 наділяє Президента України досить широкими функціями і повноваженнями. Проте реальний обсяг їх на практиці залежить від: стану розмежування в Основному Законі повноважень законодавчої влади і Президента; особливостей функціонування усіх гілок влади; конкретної політичної ситуації, яка визначається співвідношенням сил всередині країни.

Стаття 106 Конституції України, на жаль, не визначає, що саме закріплено в ній: компетенцію, сукупність предметів відання, прав та обов'язків, або лише повноваження Президента України.

Виходячи з цього, компетенцію Президента, як сукупність предметів відання, прав та обов'язків можна поділити на певні групи, які зумовлені функціями глави держави.

Оскільки компетенція будь-якого органу публічної влади є похідною від покладених на нього функцій, можна систематизувати функції Президента України виходячи з того, що наявність глави держави, який не входить у жодну з гілок державної влади, ніяким чином не порушує принципу поділу влади, оскільки його головні повноваження спрямовані на виконання "внутрішніх" щодо державного механізму функцій, у першу чергу, на забезпечення організаційної та функціональної єдності державної влади.

Загальну систему функцій Президента України становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво Держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова Функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю [12].

Перші дві функції мають прерогативний характер, тобто властиві тільки главі держави, і зумовлюють необхідність Існування самого цього інституту, інші теж мають важливе значення, але можуть бути наявні в інших державних органах.

Функція забезпечення єдності державної влади поділяється на три підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) урівноважування гілок влади, створення балансу сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади. Водночас залежно від сфери вияву функція представництва держави поділяється на дві підфункції: внутрішньополітичне і зовнішньополітичне представництво.

На сьогодні найважливіші повноваження Президента закріплені в Конституції України, а решта визначені законами України ("Про Президента Української РСР", "Про міжнародні договори України", "Про оборону України", "Про громадянство України" та ін.). Компетенція глави держави, як і його правовий статус взагалі, не можуть визначатися підзаконними нормативними актами, а у чинній Конституції України завдання, функції та компетенцію Президента викладено впереміш, іноді неповно і неточно.

Аналізуючи природу взаємостосунків Президента і виконавчої влади, в першу чергу слід приділити увагу питанням механізму формування уряду. В цілому від обсягу повноважень Президента у призначенні та звільненні міністрів, інших високопосадових урядових діячів залежить ступінь його контролю над усім апаратом виконавчої влади. Відповідні процедури мають у різних країнах значні відмінності, а їх характер залежить від існуючих форм державного управління.

Що ж до відповідних повноважень глави держави в Україні, то одним із найважливіших і найдієвіших повноважень Президента України як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади. В сучасній українській науковій думці щодо відповідних повноважень Президента України є кілька точок зору. Зокрема, переважна більшість дослідників вважають, що відповідні прерогативи притаманні та необхідні інститутові Президентства в нашій державі (А. Кудряченко, М.І. Михальченко, Ф.Г. Бурчак, В.М. Шаповал та ін.), але певна частина науковців взагалі відкидають як доцільність запровадження інституту Президентства в Україні, так і дієвість наданих йому повноважень [3, 5, 6, 10]. Розглянемо деякі повноваження Президента України з огляду на коментарі його опонентів.

Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Процес призначення прем'єр-міністра України проходить такі етапи: визначення Президентом кандидатури на цю посаду, розгляд Верховною Радою України кандидатури, у разі відхилення -- наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення прем'єр-міністра України.

Президент України не пізніше ніж на десятий день після вступу на посаду або припинення повноважень Кабінету Міністрів, після консультацій з головою Верховної Ради України та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій має внести на розгляд Верховної Ради кандидатуру на посаду прем'єр-міністра України. У свою чергу, Верховна Рада України на пленарному засіданні розглядає внесену Президентом України кандидатуру на посаду прем'єр-міністра не пізніше як у 10-денний термін з дня внесення.

На засіданні кандидат на посаду прем'єр-міністра України виступає з програмною заявою про основні напрями діяльності уряду. Постанова Верховної Ради України про призначення кандидата на посаду прем'єр-міністра України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради - 226 голосів.

Якщо Верховна Рада відхилить кандидату ру, внесену Президентом України, останній у 7-денний термін після консультації з головою Верховної Ради та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради України нову кандидатуру на цю посаду.

У разі повторного відхилення Верховною Радою кандидатури на посаду прем'єр-міністра Президент України вносить на розгляд Верховної Ради кандидатуру, погоджену з депутатськими групами та фракціями, що становлять більшість від конституційно го складу Верховної Ради України. Про погодження кандидатури складається протокол, що скріплюється підписами Президента України та уповноваженими представниками відповідних депутатських груп і фракцій.

Кожний наступний розгляд Верховною Радою України кандидатури на посаду прем'єр-міністра України (за винятком першого) відбувається в тому ж порядку, але не пізніше ніж у 7-денний термін.

Після одержання згоди Верховної Ради Президент України в 3-денний термін видає указ про призначення прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України впродовж 14 днів від дня свого призначення на посаду вносить Президентові пропозиції щодо структури та персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України. На підставі подання прем'єр-міністра Президент видає указ про призначення членів Кабінету Міністрів України. Структура та кількісний склад Кабінету Міністрів затверджується указом Президента.

На підставі подання прем'єр-міністра Президент України після затвердження структури та кількісного складу Кабінету Міністрів видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів. У списку має бути не менше ніж дві третини посадових осіб від загальної кількості членів Кабінету Міністрів. За поданням прем'єр-міністра, Президент України призначає керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також осіб, які очолюють міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади.

Відповідний процес, на думку вітчизняного дослідника В. Золоторьова, призводить до того, що уряд, "затиснутий" між парламентом і Президентом, не має стимулів виявляти активність і ентузіазм. Він також вважає, що "парламентський вплив на призначення прем'єра й уряду є мінімальним".

У свою чергу, якщо комплексно поглянути на українську політичну систему, то на нашу думку, Президент саме і є тим чинником, який зумовлює дієвість у функціонуванні уряду. Варто відзначити, що за умов відсутності законодавчо зумовленої парламентської більшості у Верховній Раді, представлення в ній різноманітних політичних сил, які свою діяльність грунтують на різних, іноді досить суперечливих ідеологічних позиціях, коли членство в уряді певною частиною політиків розглядається як засіб для задоволення своїх економічних інтересів, що ніяк не сприяє стабільному процесові формування та функціонування уряду.

Політична практика, як світова, так і постсоціалістична, переконливо демонструє, що у разі делегування парламентові повноважен ня формувати уряд, останній у кращому випадку буде роздертий чварами між ідеологіч ними чи бізнесовими супротивниками, а в гіршому - взагалі не буде сформований. Це в обох випадках так чи інакше може призвести до значного загострення суспільно-політич ної ситуації в країні. Водночас Президент, на виконання своїх конституційних повноважень - гаранта державного суверенітету, сприяє формуванню такого уряду, який, на його думку, може найдієвіше працювати для досягнення соціально-економічної стабільності в країні.

В свою чергу, новосформований Кабінет Міністрів України набуває повноважень з моменту складення присяги не менш ніж двома третинами від загальної кількості його складу на пленарному засіданні Верховної Ради України в присутності Президента не пізніше ніж через 10 днів після сформування Кабінету Міністрів України.

Кожен член Кабінету Міністрів може бути звільнений з посади Президентом України за власною ініціативою або за поданням прем'єр-міністра. З питань припинення повноважень, прийняття чи неприйняття відставки членів Кабінету Міністрів Президент України видає відповідні укази. Члени Кабінету Міністрів, відставка яких прийнята Президентом, за його дорученням продовжують виконувати свої повноваження до набуття повноважень новими членами Кабінету Міністрів України, але не довше ніж 30 діб.

Кабінет Міністрів утворюється на строк повноважень Президента України. Повноважен ня Кабінету Міністрів України припиняють ся у випадках:

- обрання нового Президента;

- прийняття Президентом рішення про припинення повноважень прем'єр-міністра України;

- прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;

- відставки або смерті прем'єр-міністра України (ст. 115 Конституції України).

Доцільно розглянути зазначені випадки докладніше. Так, у випадку обрання нового Президента України прем'єр-міністр подає йому заяву про відставку уряду на церемонії вступу Президента на посаду (інавгурації) після складення ним присяги. Повноваження Кабінету Міністрів можуть бути припинені і за рішенням Президента України. У зв'язку з цим Президент видає указ, а прем'єр-міністр невідкладно подає Президентові заяву про відставку Кабінету Міністрів, яка приймаєть ся главою держави.

Згідно зі ст. 87 Конституції України, Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри. Якщо відповідна постанова прийнята, то прем'єр-міністр України, отримавши рішення Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України, одразу вручає Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів, що приймається Президентом.

На думку дослідника В. Мельниченка, український уряд постійно перебуває під загрозою відставки, що спричиняє певну несамостійність його дій та постійне оглядання на Президента та Верховну Раду України. Також він стверджує, якщо буде прийнято рішення про відставку уряду, то Президент не несе відповідальності за це рішення [6].

Як демонструє досвід парламентських країн, зокрема Італії, в яких уряд відіграє надзвичайно важливу роль у системі державного управління і де конституційно закріплено політичну відповідальність уряду перед парламентом, з кожною зміною внутрішньопар ламентської розстановки політичних сил уряд регулярно відправляється у відставку, що провокує урядову кризу та зупинку в практичній діяльності уряду.

На думку автора, навряд чи таке можуть дозволити собі суспільства перехідного типу, якими, зокрема, є країни пострадянського простору. Парламентська залежність уряду, різновекторні підходи до принципів його діяльності здатні призвести до його недієздат ності, неспроможності здійснити непопулярні, однак украй необхідні для суспільної стабільності заходи. Тому необхідна незаангажована особа, яка постійно контролювала б діяльність уряду і в разі виникнення певних негативних моментів, що можуть нести загрозу національній безпеці держави, скоординувала б діяльність чи взагалі замінила цей склад уряду. Відповідні повноваження якраз і притаманні Президентові України.

А український науковець Ф. Шульженко декларує, що сьогоднішні реалії суспільно-по літичного життя в Україні вимагають обмеження повноважень Президента в тому, щоб парламент давав згоду на рішення щодо відставки уряду [10].

Аналіз існуючих форм Президентської влади показує, що закріплення в світовій державній практиці відповідного механізму спрацьовує тільки в країнах зі стабільною соціально-по літичною ситуацією. Натомість введення такого механізму, як ми вважаємо, значно обмежить роль Президента України в оперативному реагуванні на негаразди суспільного життя та поставить його в один ряд з політико-економічними угрупованнями, які присутні у парламенті, змушуючи "випрошувати" згоди на заміну уряду, що погано виконує свої функції.

У структурі вищих виконавчих органів центр ваги державного управління при всіх моделях організації влади незмінно припадає на уряд. У свою чергу, співвідношення повноважень між Президентом та урядом у сфері здійснення виконавчої влади визначається тією або іншою системою правління.

Щодо повноважень Президента України в його взаєминах з виконавчою владою, то Конституція 1996 р. виводить Президента за межі виконавчої влади. Повноваження Президента України з організації і діяльності виконавчої влади, на думку багатьох вчених, безпосередньо випливають з форми правління в Україні.

Натомість супротивники інституту Президентства наводять кілька аргументів щодо "недосконалості Президентської влади", тому розглянемо повноваження Президента України з зауваженнями його опонентів. Так, вітчизняна дослідниця Л. Кривенко вважає, що "Президент України входить до системи виконавчої влади" [5], російський науковець В. Чиркин зазначає, що "Президент України ... виступає і як орган виконавчої влади" [9].

За ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами. Водночас він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України. А в інших розділах Основного закону зазначено такий суперечливий момент, що організацію і діяльність органів цієї гілки влади визначає Верховна Рада, а формує її Президент (п. 12 ст. 92, п. 10 ст. 106 Конституції України).

Повноваження Президента щодо призначен ня вищих посадових осіб у виконавчій владі ми вже розглянули вище. Також Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням прем'єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Наділення відповідними повноваженнями Президента України, на думку В. Мельниченка, "засвідчує несамостійність органів виконавчої влади у здійсненні ними своїх повноважень" [6].

В Основному законі закріплено також повноваження Уряду в стосунках з Президентом України та створюваними при ньому органами. До цих повноважень належать: участь Кабінету Міністрів у виконанні повноважень Президента України; підготовка урядом пропозицій з питань повноважень Президента; відносини з Радою національної безпеки і оборони України; відносини з консультатив ними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами при Президентові України. Засідання Кабінету Міністрів можуть скликатися прем'єр-міністром за ініціативою Президента України. Якщо засідання відбувається за ініціативою Президента, то він головує.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених у певних пунктах статті 106 Конституції, скріплюються підписами прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Зокрема, це такі досить важливі рішення, як припинення повноваження Верховної Ради України чи призначення членів Кабінету міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень. У свою чергу, В. Золоторьов вважає, що відповідна контрасигна ція має "досить формальний вигляд" [3].

У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 Конституції виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на посаду нового Президента покладається на прем'єр-міністра України. При цьому є цілий ряд обмежень щодо діяльності прем'єр-міністра України в період виконання ним обов'язків Президента України.

А загалом, аналізуючи систему державної влади в Україні, Ф. Шульженко пропонує повернутися до попередніх варіантів, щоб наблизити інститут Президента до виконавчої гілки влади [10]. Чим фактично визначити Президента головою виконавчої влади.

Якщо ж комплексно проаналізувати весь спектр Президентських повноважень щодо виконавчої влади як з огляду на світовий досвід, так і в Україні, то на думку автора, зі зміною статусу Президента України, коли він згідно з новою Конституцією є виключно главою держави, тобто не входить до жодної гілки влади, то питання про сутність та правові засади виконавчої влади як окремої гілки державної влади не було вирішено до кінця. Окрім того, певні складнощі виникають при організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України. Це становище, на наш погляд, зумовлено боротьбою між законодавчою гілкою влади і Президентом на час прийняття Основного закону України.

Але досвід функціонування пострадянських країн переконливо свідчить, що Кабінет Міністрів України має бути органом виконавчої влади, що підзвітний Президенту. А Президент виведений із структури виконавчої гілки влади й незалежний від позицій певних політичних сил та груп. Це зумовлюється слабкістю й невиразністю партійної системи нашої держави, в якій політичні сили ще не здатні репрезентувати інтереси своїх прихильників на загальнодержавному рівні. А надання, в свою чергу, Президентові всієї повноти владних повноважень виконавчої гілки влади, як пропонують певні науковці, здатне призвести, на наш погляд, до формування умов щодо зародження авторитариз му на теренах України.

Щодо української моделі політичної системи держави, то можна стверджувати, що у даному варіанті яскраво простежується прагнення закріпити незалежність виконавчої влади відповідно до принципу поділу влад. Така позиція є обгрунтованою і має право на існування. Вона виявляє прагнення виконавчої влади захистити себе від постійного втручання законодавчої влади у її власну сферу діяльності. А закріплення в Конституції України інституту контрасигнації Президентсь ких актів, на нашу думку, зумовлює необхідність врахування Президентом реальних можливостей виконавчих структур щодо втілення в життя прийнятих ним указів і розпоряджень.

Аналіз місця і ролі Президента України в механізмі здійснення виконавчої влади дає змогу стверджувати, що Президент України має досить вагомі позиції у формуванні, визначенні загальних пріоритетів та контролі виконавчої влади тощо, але відповідну діяльність глава держави обов'язково має узгоджувати та поділяти з Верховною Радою України.

Президент України на виконання своїх конституційних повноважень, юридично теж не як голова виконавчої влади, визначає загальні, стратегічні пріоритети та завдання діяльності виконавчої влади й контролює ключові сфери діяльності уряду, а прем'єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, практичне управління. Разом з тим, як безпосередню програму необхідних дій розробляє уряд, а затверджує Верховна Рада. У цьому, на думку автора, виявляється демократичний характер української політичної системи, що включає як виконавчу, так і законодавчу гілки влад у реалізацію державної політики та зумовлює важливу роль Президента як інтегруючого чинника державно-владного механізму України. Враховуючи це, наша держава є напівПрезидентською республікою світового зразка.

Попри всі зазначені позитивні моменти стосунків Президента України з виконавчою владою, необхідно зазначити, що існує ще цілий ряд не до кінця вирішених або ж відверто негативних моментів цих взаємовідносин. Так, не досить чітке розмежуван ня взаємин законодавчої та виконавчої влади щодо їх компетенції, місця і ролі Президента в цих стосунках, що спостерігається у Конституції України, може призвести до порушень або змін як закріпленої в нашій державі формі правління, так і єдності структури управління. Причому можуть виникнути нові позаправові види відносин, колізії, непогодженості та навіть і відкрите протистояння.

На думку автора, відповідна незавершеність механізму реалізації державної влади справляє значний негативний вплив на життєво необхідні процеси реформування, що відбуваються сьогодні в нашій країні. Зокрема, серед проблем, що потребують нагального розв'язання, можна відзначити остаточно не завершений процес формування і законодавчого закріплення системи та механізму діяльності вітчизняних органів виконавчої влади. Також більш докладного законодавчого обгрунтуван ня, уточнення та закріплення потребують взаємовідносини Президента, уряду та парламенту України.

Практика державного життя України демонструє нагальну потребу вирішення та законодавчого закріплення механізму створення парламентської більшості та взяття нею на себе відповідальності за дії уряду. Сучасний стан речей призводить до того, що, давши згоду на призначення прем'єр-міністра та підтримавши програму дій уряду, парламент самоусувається від поточної підтримки виконавчої гілки влади та перетворюється на ретельного її критика, здобуваючи таким чином пропагандистські дивіденди. Вирішення відповідного питання надало б змогу об'єднати зусилля Президента, уряду та парламенту в розв'язанні існуючих негараздів суспільного життя. Водночас потребує удосконалення механізм запобіжних заходів щодо можливості відставки уряду як парламентом, так і Президентом України.

Актуальною залишається проблема посилення ролі уряду в державному житті, зокрема усунення існуючої сьогодні певної підміни та дублювання функцій останнього з боку адміністрації Президента та практики безпосереднього вирішення Президентом України конкретних управлінських питань тощо. Також, врешті-решт, значне поширення серед чиновників виконавчих структур свавілля, нехтування правовими актами та корупція потребують запровадження прозорих, демократичних процедур контролю щодо формування та діяльності виконавчих структур.

Розділ 2

ПРЕЗИДЕНТ ЯК ГОЛОВА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президенті України.

Функції Ради Національної безпеки і оборони України:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України [5].

Указ Президента України “Про деякі заходи щодо забезпечення скорочення видатків Державного бюджету України на утримання органів управління” від 04.11.2008 № 997/2008 затверджує граничну чисельність працівників Апарату РНБО у кількості 210 штатних одиниць [10].

Рада національної безпеки і оборони України:

1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:

а) визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;

б) проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони;

в) удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

г) проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України;

ґ) матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

д) заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

є) доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

є) залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України;

ж) забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

з) питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України [5].

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110 і 111 Конституції України виконання обов'язків Голови Ради національної безпеки і оборони України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять:

· Прем'єр-міністр України;

· Міністр оборони України;

· Голова Служби безпеки України;

· Міністр внутрішніх справ України;

· Міністр закордонних справ України.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Правовий статус Секретаря РНБО України як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державну службу».

Секретар РНБО України забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України. Секретар РНБО України має заступників, які за його поданням призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України.

На посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників можуть призначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці. Основною організаційною формою діяльності Ради національної безпеки і оборони України є її засідання. Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України.

Голова Ради національної безпеки і оборони України:

1) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України;

2) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;

3) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України;

4) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов'язані з виконанням покладених на неї функцій;

5) заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання;

6) затверджує Положення про апарат РНБО України, його структуру, штат [5].

Секретар Ради національної безпеки і оборони України:

1) готує пропозиції щодо перспективного і поточного планування діяльності Ради національної безпеки і оборони України;

2) подає на розгляд Президента України проекти актів Президента України про введення в дію рішень РНБО України, в тому числі стосовно пропозицій і рекомендацій по реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

3) організовує роботу, пов'язану з підготовкою та проведенням засідань Ради національної безпеки і оборони України та контролем за виконанням прийнятих нею рішень;

4) інформує Президента членів РНБО про хід виконання рішень Ради;

5) координує діяльність робочих та консультативних органів Ради національної безпеки і оборони України;

6) за дорученням Голови Ради національної безпеки і оборони України представляє позицію РНБО України у Верховній Раді України, у відносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, з політичними партіями і громадськими організаціями та засобами масової інформації, з міжнародними організаціями [5].

Повноваження заступників Секретаря РНБО України визначає Президент України.

Розділ 3

ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Представник Президента України у Верховній Раді України (далі -- Представник Президента України) є особою, яка уповноважується Президентом України забезпечувати взаємодію між Президентом України і Верховною Радою України.

Представник Президента України відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради України, її постійних та тимчасових комісій, депутатських фракцій, а також в інших заходах, що здійснюються Верховною Радою України, її органами та посадовими особами;

2) представляє на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів та тимчасових комісій проекти законів, пропозиції Президента України до законів, повернутих главою держави для повторного розгляду, а також інших документів, внесених Президентом України;

3) інформує Президента України про хід і результати розгляду у Верховній Раді України та її органах документів, внесених Президентом України;

4) бере участь у підготовці проектів законів, матеріалів до доповідей, звернень та інших документів, які вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України;

5) відповідно до наданих повноважень представляє подання Президента України до Верховної Ради України про призначення, звільнення, одержання згоди на призначення, звільнення відповідних посадових осіб;

6) вносить в установленому порядку на розгляд Президента України у разі потреби пропозиції щодо представлення, супроводження у Верховній Раді України внесених Президентом України законопроектів, а також пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду;

7) бере участь за дорученням Президента України в роботі узгоджувальних та інших комісій, експертних груп, які утворює Верховна Рада України, її органи;

8) сприяє зміцненню контактів, організації зустрічей Президента України з головами комітетів, тимчасових комісій, керівниками депутатських фракцій Верховної Ради України;

9) здійснює моніторинг проектів законів, постанов Верховної Ради України, внесених іншими суб'єктами законодавчої ініціативи, бере участь у здійсненні аналізу таких проектів, зокрема з питань, що виникають у взаємовідносинах Президента України з Верховною Радою України, та в разі потреби вносить відповідні пропозиції;

10) виконує інші доручення Президента України [9].

Представник Президента України має право в установленому порядку:

1) ініціювати запити щодо одержання, одержувати необхідні для виконання своїх повноважень матеріали та інформацію від комітетів і тимчасових комісій, депутатських фракцій, інших органів Верховної Ради України, а також структурних підрозділів її апарату;

2) вносити пропозиції щодо підготовки законопроектів, інших документів для внесення Президентом України до Верховної Ради України;

3) вносити пропозиції щодо утворення експертних та робочих груп з окремих напрямів своєї діяльності, залучення спеціалістів, науковців та експертів для виконання покладених на нього завдань;

4) користуватись інформаційними базами даних Секретаріату Президента України, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку та комунікацій, іншими технічними засобами.

Представник Президента України для виконання покладених на нього завдань у встановленому порядку взаємодіє із структурними підрозділами Секретаріату Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, взаємодіє з комітетами і тимчасовими комісіями, депутатськими фракціями, іншими органами Верховної Ради України, а також структурними підрозділами її апарату.

Представництво Президента України у Кабінеті Міністрів України

Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України (далі -- Представник Президента України) є особою, яка уповноважується Президентом України забезпечувати взаємодію між Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Представника призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням Голови Секретаріату президента України.

Представник Президента України відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, представляє на засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, а також його консультативно-дорадчих та інших органів позицію Президента України з питань, що розглядаються, та інформує главу держави про хід та результати такого розгляду;

2) здійснює моніторинг актів та в разі потреби проектів актів Кабінету Міністрів України, вносить Президентові України пропозиції щодо зупинення дії актів Кабінету Міністрів України у разі їх невідповідності Конституції України;

3) вносить Президентові України пропозиції щодо підготовки проектів законів, а також актів Президента України з питань, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України, бере участь у розробленні таких проектів;

4) бере участь у розробленні проектів законодавчих актів, які вносяться Президентом України або за його дорученням Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України з питань діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади;

5) здійснює за дорученням Президента України інші функції [11].

Представник Президента України має право в установленому порядку:

1) брати участь в обговоренні питань, які розглядаються на засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, постійних і тимчасових робочих органів, а також консультативно-дорадчих та інших органів, утворених Кабінетом Міністрів України, відповідно до позиції Президента України вносити пропозиції, робити застереження, давати пояснення;

2) ініціювати запити щодо одержання, одержувати необхідні для виконання своїх повноважень матеріали та інформацію від Кабінету Міністрів України, в тому числі про порядок денний засідання Кабінету Міністрів України разом із відповідними матеріалами, протоколи, стенограми засідань Кабінету Міністрів України, засідань урядових комітетів, а також про проекти законів та інших нормативно-правових актів, які розробляються на виконання доручень Президента України;

3) запитувати та одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади необхідні для виконання своїх повноважень матеріали та інформацію, проекти законів та інших нормативно-правових актів, які розробляються на виконання доручень Президента України;

4) вносити пропозиції щодо утворення експертних та робочих груп з окремих напрямів своєї діяльності, залучення спеціалістів, науковців та експертів для виконання покладених на нього завдань;

5) користуватись інформаційними базами даних Секретаріату Президента України, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку та комунікацій, іншими технічними засобами;

6) визначати уповноважених осіб для участі у засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів [11].

Представництво Президента України у Конституційному Суді України

Представник Президента України у Конституційному Суді України представляє на постійній основі у Конституційному Суді України Президента України як суб'єкта права на конституційне подання, бере участь у конституційному провадженні. Представник Президента України уповноважений брати участь у підготовці та провадженні у справах у Конституційному Суді України без додаткового спеціального доручення Президента України.

Представник Президента України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Представником Президента України є за посадою один із заступників Глави Секретаріату Президента України. Представник Президента України має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою.

Представник Президента України:

1) координує підготовку проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України, відповідних документів та матеріалів, що підлягають розгляду Конституційним Судом України;

2) вчиняє як представник суб'єкта права на конституційне подання, учасник конституційного провадження всі дії, передбачені Законом України "Про Конституційний Суд України" та Регламентом Конституційного Суду України;

3) вносить за дорученням Президента України зміни та уточнення до конституційних подань, внесених Президентом України, позиції глави держави щодо конституційних подань інших суб'єктів права на конституційне подання, в тому числі під час розгляду справ Конституційним Судом України;

4) координує діяльність інших представників Президента України, визначених для участі в конституційному провадженні у конкретних справах, що розглядаються Конституційним Судом України;

5) інформує Президента України про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України, подає Президентові України пропозиції щодо забезпечення виконання рішень Конституційного Суду України;

6) бере за дорученням Президента України участь у розробленні та правовій експертизі проектів нормативно-правових актів, в опрацюванні інших документів;

7) здійснює за дорученням Президента України інші повноваження [12].

Представник Президента України для здійснення своїх повноважень має право в установленому порядку:

1) взаємодіяти з відповідними посадовими особами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та їх апаратами, а також з органами місцевого самоврядування, установами та організаціями;

2) брати участь в обговоренні питань, які розглядаються на засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, постійних та тимчасових робочих органів, а також консультативно-дорадчих та інших органів, утворених Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з підготовкою пропозицій щодо внесення Президентом України до Конституційного Суду України конституційних подань, вносити пропозиції, робити застереження, давати пояснення;

3) запитувати та одержувати необхідні для здійснення своїх повноважень матеріали і відомості від органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування;

4) ініціювати створення експертних та робочих груп для підготовки узгоджених пропозицій, включення до їх складу працівників Секретаріату Президента України, представників інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, вчених, фахівців, вносити пропозиції щодо залучення фахівців на платній основі;

5) брати участь у нарадах, конференціях, круглих столах та інших заходах з питань, що стосуються конституційного судочинства, виступати з питань, що на них обговорюються;

6) вносити пропозиції та погоджувати кандидатури осіб, які представлятимуть позицію Президента України на пленарних засіданнях Конституційного Суду України;

7) користуватись інформаційними базами даних Секретаріату Президента України, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій.

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим

Указ Президента України “Про деякі заходи щодо забезпечення скорочення видатків Державного бюджету України на утримання органів управління” від 04.11.2008 № 997/2008 затверджує граничну чисельність працівників Представництва Президента в АРК у кількості 35 штатних одиниць [10].

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим (далі-- Представництво) є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України.

Постійний Представник призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим має чотирьох заступників, у тому числі одного першого. Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим [7].

Представництво:

1) вивчає стан виконання в Автономній Республіці Крим Конституції і законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, вживає заходи до забезпечення належного виконання актів законодавства України Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Радою міністрів Автономної Республіки Крим, районними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим;

2) сприяє додержанню конституційних прав і свобод людини і громадянина та досягненню міжнаціональної злагоди, соціально-економічної і політичної стабільності в Автономній Республіці Крим;

3) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Конституції та законам України і в разі потреби вносить пропозиції про зміни, скасування або зупинення їх дії;

...