Правопорушення і правомірна поведінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Право - важливий інститут регламентації, розвитку й охорони суспільних відносин. Проте самі ці відносини є продуктом життєдіяльності людей, їх поведінки у суспільстві. Отже, право може регулювати суспільні відносини лише впливаючи на поведінку конкретних людей, окремих осіб, із дій яких складаються ці відносини. Право - один з важливих інструментів управління поведінкою людей, яка виступає безпосереднім об'єктом правового регулювання.

Поведінка людей надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вираження, інтенсивність, мотиви, цілі, наслідки. Властиво, будь-яка поведінка виступає об'єктом моральної й правової оцінки.

Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка має певне соціальне значення, а тому певним чином врегульовується тими чи іншими соціальними нормами.

У подальшому моєму дослідженні я буду розглядати правову поведінку та її види: правомірну і протиправну поведінку, їх поняття, види та основні ознаки.

Актуальність теми курсової роботи. На даний час тема мого дослідження є актуальною у нашому суспільстві. Правопорушення і протиправна поведінка - ці два протилежних аспекти присутні в нашому житті. Правопорушення несе певну деградацію суспільства. Щоб усунути цей негатив, потрібно перш за все дослідити його закономірності, види і характерні ознаки, а вже потім проаналізувати і виробляти нові інноваційні ідеї для подальшого його подолання у нашому суспільстві.

Будь-якому правопорушенню протистоїть правомірна поведінка, яка, на мою думку, повинна бути присутня у більшості членів нашого суспільства і тому, актуальність мого дослідження полягає в тому, щоб достеменно дослідити правопорушення і правомірну поведінку, щоб в подальшому можна було б виробляти нові методи та ідеї для обмеження правопорушень в нашому суспільстві правомірної поведінки, як основоположного чинника справжньої демократичної держави.

Дослідники. Проблеми правової поведінки та її видів досліджені в наукових працях окремих провідних вчених: Скакун О. Ф., М. Абдулаєв, С. Комаров, А . Малько, Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський, Мурашин О.Г., Хома Н.М. та інші.

Мета і завдання курсової роботи полягає в тому, щоб зрозуміти і осягнути усю сутність правопорушення, визначити його ознаки та види; довести, що правомірна поведінка - це, як правило, суспільно корисна, суспільно необхідна, бажана, допустима поведінка осіб, яка має відповідати правовим нормам держави і гарантуватися саме цією державою.

Об'єктом курсової роботи є правопорушення і правомірна поведінка.

Предметом є правомірна поведінка, як певна вольова поведінка суб'єкта права, яка відповідає приписам правових норм, які, як правило, не суперечать основним принципам права і відповідно гарантуються державою; основні риси і види правомірної поведінки; правопорушення, його основні ознаки і склад.

Методологію складає система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечують об'єктивний аналіз предмету.

Практичне значення полягає у можливості глибшого розуміння правомірної і протиправної поведінки; у можливості використання даного матеріалу у підготовці до практичних занять, лекцій, наукових конференцій, тощо.

Структура курсової роботи відповідає її меті та завданням і складається з вступу, трьох розділів, які містять підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи викладено на сторінках.

1. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА

Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність,яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками.[11, 197]

Суб'єкти у процесі своєї життєдіяльності постійно перебувають в соціальному середовищі, яке впливає на них через певну сукупність факторів та умов соціального характеру, які у юридичній літературі отримали назву багаторівневої системи соціальних інститутів.

У юридичній літературі даний вплив державних органів та громадських організацій на процес реалізації суб'єктами своїх прав, свобод та обов'язків розглядається як соціальне середовище у широкому (макросередовище, яке включає відносини, що формуються у межах суспільства, держави в цілому) та вузькому значеннях (мікросередовище, яке включає ті відносини міжособистісного характеру, що склалися у межах невеликої соціальної групи чи трудового колективу тощо, до яких входять окремі суб'єкти).

Соціальне середовище досить динамічна категорія, вона потребує постійного регулятивного впливу. Правові норми регулюють поведінку суб'єктів у межах даного середовища. Поведінка врегульована нормою права, отримала назву правової. [1, с. 484]

Діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціально корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індиферентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).

З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на два види: правомірну поведінку і правопорушення. У складі правовідносин вони відіграють роль юридичних фактів: правомірну поведінку може призводити до виникнення правовідносин, у яких суб'єкти здійснюють суб'єктивні права й обов'язки на основі реалізації регулятивних норм; правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм.

Будь-яка правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками, що не співпадають за своїм змістом:

а) соціальною значущістю (поведінка з точки зору інтересів суспільства, особи, держави може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки;

б) психологічною характеристикою, яка полягає в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи. Ця ознака обумовлена самою природою права. Поведінка піддається регулюванню правовими засобами. Закон може стимулювати корисні для суспільства та особи вчинки або перешкоджати суспільно шкідливим тільки в тому разі, коли вони контролюються волею і свідомістю;

в) юридичною ознакою, суть якої полягає в наявності певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостях, передбачених нормами права. Межі поведінки, що зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;

г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права й обов'язки, реалізуються заходи відповідальності;

д) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки конкретний свідомо-вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб'єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з точки зору права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм. Намір, бажання вчинити юридичне діяння самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами;

е) підконтрольністю правової поведінки і її гарантованістю державою. Ця ознака полягає в тому, що саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб'єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку. Правомірна поведінка забезпечена гарантіями інституційними (державний апарат) і юридичними.

Таким чином, сама правова сфера життя суспільства робить вчинки різних суб'єктів правовими й, отже, такими, що мають низку загальних рис, ознак, які дозволяють відмежовувати правові вчинки від не правових. За цими ознаками і проводиться відмінність між правомірною і протиправною поведінкою. [2 с.348-350]

2. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА

2.1 Поняття правомірної поведінки

Правомірна поведінка - це вид правової поведінки, що характеризується соціальною корисністю, відповідає інтересам суспільства, держави й окремих осіб; відповідає моделям можливої поведінки, зафіксованим в нормах права, має позитивні юридичні наслідки, гарантується з боку держави.

Правомірна поведінка є засобом втілення прав і обов'язків в життя. Правомірна поведінка знаходить вираження як у активній дії, так і бездіяльності, коли людина відмовляється від здійснення дій, небезпечних і шкідливих для суспільства і заборонених законом.

Правомірна поведінка є передумовою нормального функціонування всього суспільства, гарантією правопорядку. Суспільство і держава зацікавлені в такій поведінці. Відповідно до загальноприйнятого визначення правомірна поведінка визнається єдино правильною, належною поведінкою, регульованою правовими нормами.

Людина діє правомірно, якщо вона чітко дотримується правових норм. Її дії є соціально корисними, які можуть бути як бажаними, так і необхідними для нормального існування і розвитку суспільства. [3, с. 176-177]

М. Абдулаєв та С. Комаров вважають, що правомірна поведінка - це усвідомлення особою та відтворення у своїх діяннях всіх соціальних норм суспільства, свідома, вольова поведінка, спрямована на досягнення особистого чи суспільного блага.

А. Малько дещо звужує визначення правомірної поведінки, підкреслюючи, що правомірна поведінка - це діяння суб'єктів, що відповідає нормам права та соціально корисним цілям.

Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що правова поведінка - це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка включає два аспекти:

- інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання;

- поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків [1, 484-485]

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб'єктивних прав і обов'язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність. Як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і обов'язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах - як конкретні життєві обставини; у правовідносинах - як суб'єктивні права і обов'язки; в їх реалізації - як загальна форма і засіб, і насамкінець, в правопорядку - як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.[6,199-200]

2.2 Ознаки правомірної поведінки

- Правомірна поведінка відповідає вимогам правових норм. Особа діє правомірно, якщо вона точно дотримується правових приписів. Це формально-юридичний критерій поведінки. Нерідко правомірна поведінка трактується як поведінка, що не порушує норм права.

- Правомірна поведінка є соціально корисною поведінкою. Ці дії, адекватні способу життя, корисні (бажані), а часом і необхідні для нормального функціонування суспільства. Позитивну роль вона відіграє і для особи, оскільки завдяки їй забезпечується свобода, захищаються права і законні інтереси.

- Правомірній поведінці притаманна така ознака, яка характеризує її суб'єктивну сторону, яку, як і будь які інші дії, складають мотиви і цілі, внутрішнє ставлення до них індивіда. Суб'єктивна сторона свідчить про рівень правової культури особи, ступінь відповідальності особи, про її ставлення до соціальних і правових цінностей. Соціальна роль правомірної поведінки надзвичайно велика.

Вона є найбільш ефективною формою реалізації права, яка гарантується і охороняється державою.

Властиво, через правомірну поведінку здійснюється впорядкування суспільних відносин, яке необхідне для нормального функціонування і розвитку суспільства, забезпечення стійкого правопорядку. Правомірна поведінка є важливим фактором вирішення тих завдань, які сьогодні стоять перед українською державою. І зрозуміло, що молода держава зацікавлена в такій поведінці, вона підтримує її організаційними заходами, заохочує, стимулює.[4, 448]

2.3 Класифікація правомірної поведінки

Правомірну поведінку можна класифікувати. Класифікація може здійснюватись на основі різних підстав:

I. Залежно від суб'єктів розрізняють:

- правомірну індивідуальну поведінку;

- колективну поведінку (діяльність трудових колективів, державних органів).

II. Залежно від об'єктивної сторони розрізняють:

- активні дії;

- бездіяльність.

III. Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:

- дотримання;

- виконання;

- застосування.

IV. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягнути суб'єкт реалізації, розрізняють:

- юридичні акти;

- юридичні вчинки.

V. Залежно від суб'єктивної сторони розрізняють:

- соціально активну поведінку, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;

- конформістську поведінку - це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів , основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;

- маргінальну поведінку, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;

- звичну поведінку, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.[1, с. 485-487]

Слід підкреслити, що правомірна поведінка не перестає бути правомірною тому, що її суб'єктивну сторону складають соціально засуджувані мотиви, якщо останні не виражаються в заборонених правом діяннях.

Правомірна поведінка у всіх її проявах є запорукою стабільності і суспільного спокою. У цьому полягає її головна соціальна цінність.[10, 200]

3. ПРАВОПОРУШЕННЯ

3.1 Поняття протиправної поведінки

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів - подій і правопорушень - вимірюється кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти:

1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми;

2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;

3) юридичний акт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні ознаки, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб'єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. З формально-юридичного аспекту протиправність - це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб'єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб'єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб'єкта.

Разом з тим не всі об'єктивно протиправні вчинки можуть вважатися правопорушеннями. Для останніх обов'язковою ознакою є наявність вини - внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства.

Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображують негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення - можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

Суб'єкти,що вчинили об'єктивні правопорушення (без вини), зобов'язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав.[6, 201-202]

Правопорушення є різновидом поведінки, яка суперечить інтересам суспільства. Воно завдає шкоди правам і законним інтересам громадян, їх колективам і суспільству в цілому, ускладнює і дезорганізує розвиток суспільних відносин.[7, 34]

Отже, правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

3.2 Причини правопорушень

Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні протиріччя, що завжди присутні в суспільстві.

Основні причини правопорушень:

а) об'єктивні причини (не залежать від особи, вони зумовлені обставинами) - причини економічного характеру, соціальні причини, обставини родинного характеру, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам, суттєві вади, недоліки законодавства, особливості оточення;

б) суб'єктивні причини (пов'язані з самою особою) - темперамент особи, незнання особою вимог закону, конкретні психічні відхилення, схильність до вживання алкогольних, наркотичних чи токсичних речовин.

Правопорушення зумовлюється, не однією окремою причиною, а відразу кількома. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їхнього усунення є одним із завдань правоохоронних органів. Проте, усунути всі причини неможливо, бо нереально ліквідувати всі суперечності, які існують у суспільстві. Завдання держави - звести ці причини до найнижчого рівня.

Кожне правопорушення є конкретним, тому що скоюється індивідуальним або колективним суб'єктом у певний час і в певному місці, характеризується конкретно визначеними ознаками.[9, 28]

Причини правопорушень відвіку цікавили філософів і юристів, але й тепер вони не мають однозначного пояснення. Існує декілька теорій причин неправомірних видів поведінки.

Теологічна теорія (розвинена головним чином в християнстві) бачить причину правопорушень у недосконалості світу, який є ареною боротьби Бога і диявола. Бог і диявол ведуть спір за людину, за душу людини. Бог звертається до кращих і світліших проявів людської душі, а диявол зваблює різноманітними спокусами. Піддавшись дияволу і опинившись у владі одного або декількох смертних гріхів, людина ступає на шлях порушення як божественних, так і людських законів.

З цієї теорії випливає, що єдиний шлях усунення правопорушень - це релігійне виховання людини, покаяння тих, що порушили Божі заповіді.

Метафізична теорія (старогрецькі мислителі, німецький філософ ХІХ ст. Артур Шопенгауер ) стверджує, що причини правопорушень лежать за межами людини і людського світу. Людиною керують деякі не персоніфіковані сили (Доля, Світова Воля), перебороти які вона не в змозі. Причому ці надприродні сили, як правило, або дуалістичні і поєднують у собі добро і зло, або відкрито ворожі добру. Так, Світова Воля у Шопенгауера виступає як сліпа і зла сила, що перетворює людину на щось подібне до тигра або гієни. Лише охоронна функція права і держави запобігає самознищенню людства.

Перспективи подолання правопорушень, з погляду цієї теорії, дуже песимістичні. Людство повинне примиритися з недосконалістю світового порядку і всього лише спробувати зменшити прояви зла.

Антропологічні теорії (італійський криміналіст ХІХ ст. Чезаре Ломброзо, австрійський лікар-психіатр ХХ ст. Зігмунд Фрейд ) пояснюють причини правопорушень психофізіологічними властивостями людини: спадковістю, комплексом неповноцінності, душевною хворобою і психічними аномаліями. З погляду прихильників цього підходу до причин правопорушень, правопорушення - це не стільки юридична проблема, скільки проблема психології, психіатрії і медицини. Правопорушник потребує лікування, психологічної допомоги, а найбільш небезпечних злочинців потрібно ізолювати від суспільства.

Соціологічні теорії (утопіст - соціаліст Томас Мор, юрист епохи Просвітництва Чезаре Беккарія, юристи соціологічного, зокрема - марксистського напряму) бачать причини правопорушень у різноманітних суспільних явищах. Так, Мор вважав головною причиною порушення законів бідність, різку майнову нерівність, несправедливий характер правових і державних інститутів. Марксисти розглядали правопорушення як породження класового суспільства.

Сучасні прихильники соціологічного підходу виділяють декілька чинників - причин правопорушень: дегуманізація людини і суспільства в цілому в результаті науково-технічної революції; наростаючий розрив між бідністю більшості і розкішшю меншості; міжнаціональні протиріччя; руйнування традиційних суспільних зв'язків у результаті урбанізації, міграційних процесів, економічної і професійної конкуренції. Неоднакове положення соціальних спільнот (класів, шарів, груп) у системі суспільних відносин, в соціальній структурі суспільства обумовлює соціально-економічну нерівність, відмінності (і вельми істотні) в реальних можливостях задовольнити свої потреби. Це не може не породжувати заздрість, незадоволеність, соціальні конфлікти, протестні реакції, що приймають форму різних девіацій.

Соціологічні теорії правопорушень є найбільш популярними і містять найбільш реалістичну програму протидії правопорушенням. Правопорушення завжди складатимуть елемент суспільного життя, але їх можна мінімізувати, навіть запобігти шляхом цілеспрямованих соціальних і державних заходів. Наприклад, соціальна політика держави, спрямована на подолання бідності, сприяє зменшенню кількості майнових злочинів.

Правильне встановлення причин певних правопорушень - неодмінна умова їх профілактики і зниження загального рівня протиправної поведінки.[10, 208-209]

3.3 Ознаки правопорушення

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву,є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах;

2) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул) або суспільно небезпечним поведінкою (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) - основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної;

3) виражається в поведінці - протиправній дії або бездіяльності. Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свобідної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи;

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією збитки суспільству і державі, містить вину.

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.[5, 420-421] Суспільна небезпека правопорушень визначається всією сукупністю ознак правопорушення:

а) цінністю того блага, на яке посягає правопорушення;

б) шкідливістю наслідків, що наступають як результат правопорушення;

в) способом діяння;

г) мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Відсутність хоча б однієї з зазначених вище ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Вони дозволяють відмежовувати правопорушення від порушень інших соціальних норм і утворюють поняття «склад правопорушення».

3.4 Склад правопорушення

Склад правопорушення - це сукупність закріплених у законі ознак об'єктивного та суб'єктивного характеру, за наявності яких суспільно - небезпечне діяння визнається конкретним правопорушенням.[4, с. 451]

Юридичний склад правопорушення - це сукупність ознак правопорушення в єдності його об'єктивних характеристик, які є необхідними для визначення даного діяння правопорушенням.

Елементи складу правопорушення:

- об'єкт правопорушення;

- об'єктивна сторона правопорушення;

- суб'єкт правопорушення;

- суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, охоронювані правом. Наскільки різноманітні відносини в суспільстві, настільки різноманітні об'єкти правопорушення. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні й інші права й інтереси суб'єктів права, державний і суспільний лад, стан навколишнього середовища, життя, честь, гідність, здоров'я людини. Об'єктивна сторона правопорушення вказує на його зовнішнє вираження. Зміст об'єктивної сторони складають: протиправне діяння, його суспільно шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали.

Суб'єктом правопорушення визнається деліктоздатна осудна особа, що досягла визначеного законом віку.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини, тобто психічним ставленням особи до свого вчинку та його наслідків.

Розрізняють дві основні форми вини:навмисність (умисел) і необережність. Навмисність буває прямою і непрямою. Прямий умисел виявляється в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру свого діяння, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і бажанні їхнього настання. Непрямий умисел полягає в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і свідомому допущенні їх.

Необережність теж буває двох видів: самовпевненість і недбалість. Самовпевненість виявляється в передбаченні правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажним розрахунком їх запобігання. Недбалість виявляється в непередбачені правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків правопорушення, хоча він міг і повинен був їх передбачати.[3, с.179-180]

Правопорушення розрізняються за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.

Злочини - це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом.

Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об'єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особистість, політичні, трудові, майнові і інші права громадян. У зв'язку з підвищеною небезпекою злочину закон передбачає за їхнє скоєння найсуворіше кримінальне покарання. На відміну від інших видів правопорушень, перелік злочинів, передбачених кримінальним законом вичерпний і розширювальному тлумаченню не підлягає. Проступки - правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочин небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне або цивільно-правове покарання. Залежно від сфери скоєння розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні проступки. Цивільні правопорушення відрізняються специфічним об'єктом зазіхання. Це майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, регульовані нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового та сімейного права. Ці правопорушення виявляються в невиконанні чи неналежному виконанні договірних зобов'язань, у заподіянні майнової шкоди та ін. Згідно ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.[11, 10]

Дисциплінарні правопорушення являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.[3, c. 181]

ВИСНОВОК

правомірний поведінка боротьба соціальний

Правова поведінка - це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що здійснюються дієздатними та деліктоздатними суб'єктами, регламентуються нормами права і викликають правові наслідки.

Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від своєї протилежності - протиправної поведінки, є соціальне корисною, здійснюється дієздатними суб'єктами, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.

Правопорушення, або протиправна поведінка, як вид правової поведінки, є антиподом правомірної поведінки. Правопорушення - це суспільне шкідливе, винне, протиправне, каране діяння, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.

В юридичній літературі й сьогодні йдуть суперечки про соціальні та біологічні причини правопорушень. Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Причому, пріоритет повинен бути за соціальним факторами через те, що особа формується й діє у відповідному соціальному середовищі й вчинки її залежать не стільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від між особистих відносин різного рівня і суспільства в цілому.

Основна причина протиправної поведінки людини пов'язана з різноманітними протиріччями, що впливають на дестабілізацію нормального функціонування соціального середовища й індивіда. Загострення цих протиріч спричиняє ріст правопорушень. Підтвердженням цього служать енерційні рушійні тенденції в економічній, політичній та інших сферах нашого життя. Причому протиріччя, що виникають у сфері економіки є наріжним каменем, детонатором усіх інших протиріч.

Основні напрями боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища.

Правоохоронні органи нашої держави ведуть активну, послідовну боротьбу з правопорушеннями, проте вони неспроможні самі значно знизити масштаби їх поширення в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально-політичних, організаційних заходів, які будуть спрямовані на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості і культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин.

Велика роль відводиться правовому вихованню. Громадяни повинні бути інформовані щодо правових вимог, які пред'являються до них державою. Адже інколи порушення приписів пов'язано не з антисоціальним ставленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму і наркоманії.

Необхідно підвищити результативність діяльності самих правоохоронних органів, поліпшити їх кадровий склад, матеріально - технічне забезпечення тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд «Право для України», 1997. - с.130.

2. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посібник - К.: МАУП, 2003.-240с.- Бібліогр.: с.229-232

За ред. М. В. Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина.- Харків: Право, 2002.-432 с.

3. Загальна теорія держави і права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юрид. наук, професора В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 320 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / Р.А.Каможний, С.М.Тимченко, Н.М.Пархоменко, С.М.Легуша. - К.: Вид. Паливода А.В., 2007. - 296 с. - (Б-чка студ.) - Бібліогр. в кінці розд.

5. Загальна теорія держави і права:[ Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В.Цвік, В.Д.Ткаченко, Л.Л,Богачова та ін..;

6. Загальна теорія держави та права: Підручник.-Львів: «Новий світ - 2000», 2003.-584 с.Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.

7. Кишеньковий довідничок. Основи права. /Автор-упорядник Бармак М. - Тернопіль - АСТОН, 2006 - 384 с.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення. - Х.: ПП «ІГВІНІ» , 2008. - 256 с.

9. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права. Державний іспит. - Харків: Одіссей, 2008. 256 с.

10. Основи держави і права України: Підручник / За ред. проф. В.А. Орлинського, проф. В.К. Грищука, М.А. Мацька. - К.: Знання, 208. - 583 с.

11. Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Енциклопедичний курс. Підручник.-Харків: Еспада, 2006.-776с.

13. Теорія держави і права / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Онішенко 2006

14. Теорія держави і права: Академічний курс. Підручник.-К.: Юрінком Інтер, 2006.-688с.

15. Федоренко Г.О. Теорія держави і права: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення.-К.:КНЕУ,2006.-232с.

Размещено на Allbest.ru

...