Цивільні зобов'язання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Цивільне зобов'язання -- це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Уся сукупність цивільних зобов'язань створює певну систему, яку називають зобов'язальним правом -- це підгалузь цивільного права. Систему зобов'язального права, як і система цивільного права взагалі, побудовано за пандектною системою, тобто з поділом на загальну та особливу частини. Загальна частина зобов'язального права містить загальні для всіх видів зобов'язань положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення. Особлива частина зобов'язального права складається з низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов'язань. До структури Особливої частини зобов'язального права належать такі інститути:

- зобов'язання щодо передачі майна у власність -- інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності однієї особи у власність іншої (купівля-продаж, поставка, міна, дарування тощо);

- зобов'язання щодо передачі майна у речове право на чужу річ -- інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності чи іншого обмеженого речового права однієї особи у речове право на чужу річ іншої (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);

- зобов'язання щодо виконання робіт -- інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об'єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо);

- зобов'язання щодо надання послуг -- інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання тощо);

- зобов'язання щодо використання прав інтелектуальної власності -- інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок створення, використання та розпорядження об'єктами права інтелектуальної власності (ліцензійний договір, створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, комерційна концесія тощо);

- зобов'язання з багатосторонніх правочинів -- інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення багатосторонніх правочинів (спільна діяльність, просте товариство тощо);

- зобов'язання з односторонніх правочинів -- інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення односторонніх правочинів (публічна обіцянка нагороди, публічне оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення тощо);

- зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

- зобов'язання зі створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

- деліктні зобов'язання -- інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із відшкодування завданої шкоди;

- кондикційні зобов'язання -- інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави.

Основна частина

зобов'язання цивільний власність право

Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету -- виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання. Зокрема, у ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає -- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що основоположним при визначенні виконання зобов'язання є принцип належно виконаного зобов'язання. Згадавши оціночну категорію належності щодо визначення виконання зобов'язання слід виділити основні риси, які б відмежовували цей вид виконання зобов'язання від неналежного виконання. Говорячи про принцип належного виконання зобов'язання, слід виходити з таких критеріїв.

Зобов'язання має бути виконано належним суб'єктом, тобто боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -- прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Однак не слід відкидати можливості множинності осіб у зобов'язанні, участь третьої сторони у зобов'язанні та заміну осіб у зобов'язанні.

Зобов'язання має бути виконано у належному місці, тобто тому місці, що чітко передбачено договором чи законом, у якому повинно бути проведено виконання зобов'язання. За загальним правилом, місце виконання зобов'язання має бути встановлено в договорі. Якщо ж це місце не встановлено у договорі, чи то внаслідок упущення сторін, чи то внаслідок того, що зобов'язання виникли не на підставі договору, то в цьому випадку, відповідно до ст. 532 ЦК України діють такі правила:

- за зобов'язанням про передання нерухомого майна -- місце виконання визначається за місцезнаходженням цього майна;

- за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, -- за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

- за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, -- за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

- за грошовим зобов'язанням -- за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, -- за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Однак якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

- за іншим зобов'язанням -- місце виконання зобов'язання визначається за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має бути виконано в належний строк, тобто той строк (відрізок в часі) чи термін (точка в часі), який визначається для виконання цього зобов'язання. При цьому, якщо строк виконання зобов'язання не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК).

Якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, законодавець допускає дострокове виконання зобов'язання. Однак в окремих випадках дострокове виконання є недопустимим, наприклад, у разі укладення договору зберігання чи поставки продовольчої продукції, що має швидкі терміни псування.

Недотримання строків виконання зобов'язання тягне за собою прострочку виконання, а відповідно і правові наслідки. В переважній більшості випадків вина за прострочення виконання зобов'язання покладається на боржника. Однак в окремих випадках прострочка може відбуватись і з вини кредитора, наприклад, у разі, якщо він відмовився прийняти належне виконання, чи відмовився віддати борговий документ, чи видати розписку про належне виконання зобов'язання.

Зобов'язання має бути виконано в належний спосіб, тобто у відповідному, передбаченому в договорі чи чинному законодавстві порядку. Наприклад, окремі зобов'язання може бути виконано шляхом разового акту, наприклад, зобов'язання за договором купівлі-продажу. Інші ж зобов'язання виконують у ході цілої сукупності взаємопов'язаних дій, наприклад, зобов'язання із внесенню періодичних платежів за користування кредитом. Однак таке виконання зобов'язання частинами можливе лише у випадку, що прямо встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК). В іншому випадку кредитор має право не приймати такого виконання та вимагати одноразового виконання зобов'язання.

Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання

1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599. Припинення зобов'язання виконанням

1. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 600. Припинення зобов'язання переданням відступного

1. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Стаття 601. Припинення зобов'язання зарахуванням

1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Стаття 602. Недопустимість зарахування зустрічних вимог

1. Не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 603. Зарахування у разі заміни кредитора

1. У разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.

2. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Стаття 604. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін

1. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

2. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

3. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

4. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 605. Припинення зобов'язання прощенням боргу

1. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Стаття 606. Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі

1. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання

1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Стаття 608. Припинення зобов'язання смертю фізичної особи

1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

Стаття 609. Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи

1. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Висновок

Велика кількість зобов'язань припиняється сьогодні за домовленістю сторін. Причому слід розрізняти такі способи здійснення припинення зобов'язань за цією обставиною: шляхом передання відступного, шляхом новації та шляхом прощення боргу.

Під поняттям передання відступного як підстави припинення зобов'язання слід розуміти передачу боржником кредитору грошей, іншого майна, виконання робіт, надання послуг тощо. Тобто відступне -- це певний акт відкупу від виконання свого зобов'язання. Відступне засвідчується відповідним договором чи іншою домовленістю сторін. Розмір, строки та порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Новація, своєю чергою, є домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Відмінність новації від передання відступного полягає в тому, що за відступного зобов'язання між сторонами припиняються, а за новації відбувається заміна зобов'язань між тими самими сторонами, тобто не втрачається правовий зв'язок між ними. Новація припиняє як основні, так і акцесорні зобов'язання між сторонами, якщо інше не передбачено договором. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Прощення боргу -- звільнення боржника від виконання зобов'язання, яке здійснюється кредитором на безоплатній основі. Припинення зобов'язання внаслідок прощення боргу можливо лише у разі, якщо воно не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Поєднання боржника та кредитора в одній особі як підстава припинення зобов'язання можливе у разі, якщо боржник за зобов'язанням отримує право вимоги за зобов'язанням. Це можливим є, наприклад, при злитті чи приєднанні юридичних осіб, що пов'язані взаємними зобов'язаннями, або ж у разі, якщо до особи в порядку спадкування переходять права вимоги до себе ж у зобов'язанні.

Зобов'язання припиняється також і у разі неможливості його виконання. Однак цю неможливість має бути зумовлено обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає. Переважно ці обставини мають об'єктивний характер, наприклад, знищення майна, що становить предмет зобов'язання внаслідок дії непереборної сили. Якщо неможливість виконання зумовлено суб'єктивними, а отже винними обставинами, то в цьому разі не відбувається повного припинення зобов'язання, а воно трансформується у нове зобов'язання щодо відшкодування завданих цим збитків.

Смерть фізичної особи-боржника та кредитора тягне також припинення зобов'язання. Однак за такої підстави припиняються виключно зобов'язання, що нерозривно пов'язані з особою боржника чи кредитора й через це не можуть бути виконані чи прийняті іншою особою. Наприклад, зобов'язання із авторського договору, або ж зобов'язання із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Інші ж зобов'язання, які не мають такого тісного зв'язку з особою боржника чи кредитора, наприклад, майнові, переходитимуть у порядку правонаступництва.

Ліквідація юридичної особи-боржника чи кредитора також тягне припинення зобов'язань, оскільки ліквідація є таким способом припинення юридичної особи, який не передбачає правонаступництва. Однак і в цьому разі, законодавець робить виняток і зазначає, що у випадках, якщо законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладено на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, то зобов'язання не припиняються.

Список використаних джерел

1. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради, 2003.

2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. -- К.: Істина, 2006.

3. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О. Заіки. -- К.: Істина, 2004.

4. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003.

5. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре».

6. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- 2-е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2004.

7. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. -- Одеса: Юридична література, 2004.

Размещено на Allbest.ru