Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано навчальний посібник “Адміністративна відповідальність в Україні” (здобувачем розроблено підрозділ “Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень”, обсяг - 0,5 д.а.). В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях “Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування” (Суми, 2000), “Конференція ад'юнктів і слухачів магістратури” (Харків, 2001), а також на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у навчальному посібнику “Адміністративна відповідальність в Україні”, чотирьох статтях в наукових журналах та збірниках наукових праць, а також двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів‚ які об'єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 214 сторінок. Список використаних літературних джерел складається із 373 найменувань і займає 32 сторінки, додатки - 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, об'єкт і предмет‚ мета і завдання‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ І “Загальні положення провадження щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Сутність виконавчого провадження та його місце в адміністративному процесі” підкреслюється, що виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є частиною адміністративного процесу, зокрема, складовою провадження в справах про адміністративні правопорушення.

У дисертації простежується динаміка формування таких важливих понять, як “адміністративний процес” і “адміністративне провадження”, зазначається, що усвідомлення сутності цих понять потребує використання положень, вироблених як загально-правовою теорією, так і наукою адміністративного права.

Здійснивши аналіз розвитку уявлень про поняття адміністративного процесу, дисертант дійшов висновку, що його можна визначити як врегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади (посадових осіб), зміст якої становить розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ, що виникають у сфері державного управління, в порядку реалізації завдань та функцій виконавчої влади.

Адміністративне провадження, яке становить частину адміністративного процесу, в роботі визначається як нормативно врегульований порядок вчинення процесуальних дій, які забезпечують законний і об'єктивний розгляд та вирішення індивідуальних адміністративних справ, об'єднаних спільністю предмета. Основним критерієм поділу адміністративного процесу на окремі види проваджень слугує характер індивідуально-конкретних управлінських справ, що відображає їх найбільш суттєві властивості та особливості. Цей критерій обумовлює специфіку того чи іншого виду провадження, оскільки кожне провадження має на меті вирішення конкретної категорії адміністративних справ відповідно до чітко визначеної процедури розгляду. Поділ адміністративного процесу на провадження обумовлює формування інститутів адміністративно-процесуального права, до яких належать інститути дисциплінарного, виконавчого провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення та ін.

У дисертації звертається увага на необхідність чіткого відмежування “виконавчого провадження” як складової частини адміністративного процесу і “виконавчого провадження” - стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення. Хоча вони і мають однакову назву, але відрізняються за завданнями, правовою основою, змістом, процедурами тощо.

На підставі здійсненого аналізу дисертант робить висновок про те, що виконавче провадження як стадія - це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність державних органів, спрямована на практичну реалізацію адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику, в ході якої останній зазнає позбавлення відповідних благ і обмежень особистісного, морального чи матеріального характеру з тим, щоб спонукати його не вчиняти правопорушень у майбутньому.

У другому підрозділі “Виконання постанов як стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення” розкривається сутність основних етапів цього провадження, комплексно аналізуються сутність та зміст виконання постанов про накладення адміністративних стягнень як завершальної стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення, розкриваються її характерні особливості.

Зазначається, що стадія виконання постанов про накладення адміністративних стягнень включає кілька елементів. Це, по-перше, початок процесу виконання постанови про накладення стягнення. По-друге, обов'язкове інформування правопорушника про накладене стягнення з метою справити виховний вплив на нього, попередження можливого ухилення від виконання стягнення, створення необхідних умов для забезпечення участі порушника у своєчасному і повному виконанні стягнення, а також забезпечення йому правових гарантій для оскарження постанови про застосоване стягнення. Крім цього, в разі виконання стягнення у вигляді попередження таким інформуванням досягається мета безпосереднього виконання стягнення, а під час виконання стягнення у вигляді штрафу - постанова звертається до добровільного виконання. Третім елементом виконавчого провадження є доведення постанови до відома органу (посадової особи), покликаного здійснювати виконання, коли добровільне виконання неможливе. Четверта складова полягає в безпосередньому реальному виконанні постанови про застосування стягнення. Нарешті, п'ятим елементом є завершення виконавчого провадження. Цей момент свідчить також про закінчення реального застосування до правопорушника правообмежень, обумовлених адміністративним стягненням, і реалізації адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

Аналізуючи значення та зміст зазначених елементів, здобувач підкреслює, що діяльність щодо виконання адміністративних стягнень, як і будь-яка інша правова діяльність, складається з низки послідовних процесуальних дій, які відрізняються одна від одної своїм призначенням, особливостями правових позицій учасників, термінами здійснення тощо. На думку дисертанта, існування різних завдань провадження щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень обумовлює виділення в ньому п'яти основних етапів, кожен з яких охоплює здійснення певних груп процесуальних дій. Це: порушення виконавчого провадження; доведення постанови до відома порушника; звернення постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання; безпосереднє виконання постанови і завершення справи. З'ясування змісту зазначених груп процесуальних дій, термінів їх здійснення важливо для правильного розуміння змісту і структури провадження щодо виконання адміністративних стягнень в цілому. В підрозділі детально характеризуються особливості правового регулювання та практичного здійснення кожного з цих етапів.

У третьому підрозділі “Повноваження міліції щодо застосування і виконання адміністративних стягнень” підкреслюється, що виконання постанов про накладення адміністративних стягнень входить до компетенції різних органів і посадових осіб. Особливе місце серед них займають органи внутрішніх справ України, зокрема, міліція. Міліція є державним озброєним органом виконавчої влади, одним із основних завдань якого закон називає виконання адміністративних стягнень.

У дисертації підкреслюється, що можна виділити два напрямки діяльності міліції щодо виконання адміністративних стягнень. Перший напрямок полягає у виконанні постанов, винесених посадовими особами самої міліції. Щорічна кількість таких постанов коливається в межах від сотень тисяч до кількох мільйонів, що свідчить про величезні обсяги роботи в цій сфері. Другий напрямок - це забезпечення виконання адміністративних стягнень, застосованих іншими органами і посадовими особами (постанов суддів про накладення стягнень у вигляді адміністративного арешту, позбавлення спеціального права і оплатного вилучення чи конфіскації вогнепальної зброї та боєприпасів).

У роботі зазначається, що нормативну основу діяльності міліції щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень становлять різні нормативні акти, які в сукупності утворюють законодавство про адміністративні проступки. Систему цього законодавства в наш час складають Кодекс України про адміністративні правопорушення і окремі законодавчі акти. Підкреслено, що широта суспільних відносин, які перебувають під охороною міліції, обумовила значно більший, порівняно з іншими галузевими органами, обсяг їх юрисдикційних повноважень. Відповідно до чинного законодавства міліції надано право розглядати і вирішувати справи про досить широке коло адміністративних правопорушень.

Основну увагу в підрозділі приділено аналізу тих стягнень, постанови про застосування яких міліція має право виконувати. Посадові особи міліції правомочні застосовувати попередження і штраф, в тому числі й виконувати їх безпосередньо на місці вчинення правопорушення. Вони виконують також постанови про застосування позбавлення спеціального права, оплатного вилучення зброї і боєприпасів, адміністративного арешту і здійснюють видворення за межі держави іноземців і осіб без громадянства, які грубо порушують законодавство України.

У підрозділі детально аналізуються також результати соціологічного опитування працівників міліції і громадян щодо дієвості існуючої системи адміністративних стягнень і ставлення до неї респондентів. Особливо підкреслюється той факт, що тільки 4 % опитаних оцінюють ефективність системи адміністративних стягнень як достатньо високу і вважають, що вона не потребує ніяких змін.

Розділ ІІ “Провадження щодо виконання міліцією постанов про накладення окремих адміністративних стягнень”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено характеристиці провадження щодо виконання постанов про накладення того чи іншого стягнення, а також проблем підвищення ефективності діяльності міліції у цій сфері.

У першому підрозділі “Провадження щодо виконання постанов про накладення штрафу” зазначається, що штраф є найпоширенішим видом адміністративних стягнень майнового характеру взагалі і тих, що накладаються посадовими особами міліції зокрема. Він застосовується більш ніж у 80 % усіх випадків притягнення порушників до адміністративної відповідальності. Штраф є домінуючою формою адміністративної відповідальності, оскільки він застосовується як єдиний або альтернативний захід стягнення практично за будь-яке правопорушення, передбачене в Особливій частині розділу ІІ КпАП.

У роботі зроблено висновок, що чинне законодавство не встановлює єдиного порядку виконання зазначеного адміністративного стягнення. Процедура його виконання залежить від ряду чинників: добровільності сплати правопорушником штрафної суми, наявності скарги або протесту на постанову, наявності або відсутності у порушника постійного заробітку, місця накладення штрафу тощо. Проте, в будь-якому випадку правопорушнику надається можливість самому сплатити накладений на нього штраф. Така сплата має бути здійснена не пізніше п'ятнадцяти днів із дня вручення порушнику копії постанови про накладення штрафу.

В дисертації зазначається, що добровільна сплата накладеного штрафу не повинна залишатися безконтрольною. Належна організація контролю за процесом виконання стягнення - одна з умов повного стягнення накладеного штрафу. Здійснені дисертантом дослідження в цій сфері показали, що у більшості випадків у встановлений 15-денний термін адміністративний штраф добровільно сплачують лише від 20 до 25 відсотків правопорушників. У зв'язку з цим посадовим особам міліції, які здійснюють провадження у справах про адміністративні правопорушення, слід приділяти належну увагу роз'ясненню порушникам порядку сплати накладеного штрафу. Така роз'яснювальна робота може здійснюватися як на стадії розгляду справи і прийняття по ній рішення, так і в момент звернення постанови про накладення адміністративного штрафу до виконання.

У роботі названо ще кілька причин, через які механізм добровільної сплати правопорушником визначеної суми штрафу в наш час належним чином не спрацьовує. Перш за все, багато порушників ігнорує обов'язок щодо сплати штрафу, сподіваючись таким чином ухилитись від стягнення. Крім цього, суми штрафів у наш час настільки високі, що у людей часто просто немає грошей для сплати штрафу.

У підрозділі звертається увага також на ефективність провадження щодо виконання постанов про накладення штрафу в цілому. Зазначається, що в наш час в разі несплати порушником штрафу в п'ятнадцятиденний строк добровільно постанова надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом. Проте і цей механізм не спрацьовує, значна частина штрафних сум (приблизно 25 %) взагалі не стягується. Тому зроблено висновок, що з метою підвищення ефективності виконання всіх постанов про застосування штрафу доцільно дещо спростити його порядок, скоротивши окремі ланки виконавців, і за основу взяти підвищення зацікавленості самого порушника у добровільній сплаті суми штрафу.

У другому підрозділі “Провадження щодо виконання постанов про позбавлення права керування транспортними засобами” зазначається, що функції щодо виконання таких постанов покладено на посадових осіб Державної автомобільної інспекції. Зазначене адміністративне стягнення застосовується за недотримання (невиконання) порядку користування спеціальним правом, вчинення грубих порушень правил дорожнього руху, які створюють загрозу життю, здоров'ю та майну самого порушника або іншим особам, об'єктам державної чи колективної власності, природі.

У роботі аналізуються результати проведеного дисертантом соціологічного опитування населення та працівників міліції з метою визначення їх ставлення до адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права, а також до порядку його застосування та виконання. Респондентам було запропоновано висловити своє ставлення до того, яким був би оптимальний строк у випадках грубого чи систематичного порушення порядку користування транспортним засобом. Найбільше працівників міліції вважає, що цей строк має бути не більшим, ніж один рік (42 % респондентів). Ще 23 % вважає, що найбільш оптимальним був би строк 1-2 роки. Строку понад 3 роки віддають перевагу 20 % працівників, які відповіли на це запитання. Тих, хто вважає оптимальним період 2-3 роки - лише 15 %.

В дисертації зазначається, що в наш час механізм прийняття рішення про позбавлення права керування та виконання відповідної постанови врегульовано дуже незадовільно. Так, на практиці працівники Державтоінспекції вилучають посвідчення на право керування, готують матеріали справи і надсилають їх судді. Суддя, в свою чергу, приймає постанову про позбавлення права керування транспортними засобами, яка виконується посадовими особами органів внутрішніх справ шляхом вилучення посвідчення водія. Проте, як має відбуватися передача посвідчення водія від міліції до суду і навпаки, законом не врегульовано.

В підрозділі звернуто увагу на недостатню врегульованість питання про категорії транспортних засобів, керувати якими водієві може бути заборонено постановою, оскільки в санкціях відповідних статей допускається позбавлення права керування і „транспортним засобом”, і „транспортними засобами”, від чого залежить також виконання постанови. Тобто, під час виконання зазначеної постанови посадова особа має чітко уявляти, якими категоріями (видами) транспортних засобів було надано право керувати порушнику і права керування якими з них його позбавлено відповідно до винесеної постанови.

В роботі сформульовано пропозицію про доцільність розширення умов скорочення строку позбавлення спеціального права, зокрема, зазначається, що дуже дієвим заходом було б надання можливості сплати додаткового штрафу. Наведено також оцінки, які було дано цій пропозиції учасниками опитування. Відповідно до його результатів, багато респондентів-працівників міліції (47,6 %) визнає, що процедуру необхідно змінити, а саме - передбачити поновлення права за умови закінчення половини призначеного строку і сплати додаткового штрафу. Ще частина (27,2 %) теж не проти змін у цій процедурі, але тут можливість поновлення права пов'язується із поданням індивідуального клопотання. 25 % опитаних вважає, що потрібно залишити існуючий порядок. Серед населення ці цифри виглядають таким чином: за можливість сплати додаткового штрафу після закінчення половини строку висловилось 42,2 %; за скорочення строку на підставі індивідуального клопотання - 36,8 %; за залишення існуючого порядку - 21 %.

Звертається також увага на проблему існування випадків, коли особа, позбавлена права керування, має два посвідчення водія, одне з яких вилучається, а інше правопорушник продовжує використовувати. Досить часто такі водії керують транспортними засобами без посвідчення. Тому, на думку дисертанта, необхідно віднайти способи забезпечення механізму реального покарання порушників правил дорожнього руху і не допускати їх до цього процесу під час відбування стягнення.

У третьому підрозділі “Провадження щодо виконання постанов про застосування адміністративного арешту” підкреслюється, що адміністративний арешт є найсуворішим адміністративним стягненням. Він застосовується суддею на строк до п'ятнадцяти діб лише у виняткових випадках, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи правопорушника, застосування штрафу або виправних робіт буде визнано недостатнім. На практиці адміністративний арешт призначається близько 38 відсоткам громадян, щодо яких справи розглядаються у суді.

В роботі зазначається, що сутність виконання даного стягнення полягає в примусовому супроводженні особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до спеціально призначеної для цієї мети установи органів внутрішніх справ (спеціального приймальника), де вона утримується під вартою протягом строку, визначеного у постанові судді, і щодо неї здійснюються заходи виховного і трудового впливу.

Головною проблемою правового регулювання провадження щодо виконання постанов про застосування адміністративного арешту в дисертації названо відсутність закону, який би визначав режим утримання заарештованих у зазначених спеціальних установах, хоча КпАП України передбачає встановлення правил відбування адміністративного арешту саме законами. Разом з тим жоден закон України не встановлює ці правила. Це питання врегульовано Положенням про спеціальний приймальник для осіб, підданих адміністративному арешту, затвердженим відомчим наказом. На думку дисертанта, такі положення мають регулюватися на законодавчому рівні.

В підрозділі детально аналізується порядок виконання постанов про накладення стягнення у вигляді адміністративного арешту. Зроблено висновок, що, зважаючи на демократизацію життя суспільства, слід переглянути режим тримання заарештованих і правообмеження, обумовлені застосуванням стягнення у вигляді адміністративного арешту. Зокрема, необхідно збільшити норми харчування і розміри коштів, що спрямовуються на це, яких в наш час виділяється явно недостатньо. Слід також вирішити питання про забезпечення даної категорії осіб спецодягом відповідно до сезону для виконання господарських робіт за договором, дозволити листування, побачення з родичами, надати можливість у вільний від роботи час прослуховувати радіопередачі, знайомитися з періодичною пресою тощо.

Сформульовано також пропозиції щодо вирішення ряду інших проблем, пов'язаних із виконанням даного виду адміністративного стягнення. Так, на думку дисертанта, у спеціальній статті КпАП доцільно встановити відповідальність порушника за: ухилення від відбування адміністративного арешту, що виражається у самовільному залишенні місця відбування; злісну непокору законному разпорядженню працівника спецприймальника, пов'язаному з виконанням даного виду стягнення. Як захід відповідальності може бути запропоновано не зараховувати до строку виконання стягнення час ухилення порушника від праці, період, відбутий до моменту вчинення злісної непокори законному розпорядженню працівника спецприймальника, а у випадку самовільного залишення місця відбування арешту - не зараховувати частково або повністю відбутий строк арешту. Виконання стягнення в таких випадках зупиняється і призначений строк арешту обчислюється спочатку.

У заключному, четвертому підрозділі “Проблеми підвищення ефективності діяльності міліції щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень” зазначається, що суспільство зацікавлене в тому, щоб послідовно зменшувалась кількість правопорушень, оперативно виявлялися і усувалися обставини, що призвели до їх вчинення, цілком відновлювався порушений правопорядок, а також неухильно дотримувався принцип невідворотності відповідальності за вчинення протиправних діянь. Іншими словами, боротьба з правопорушеннями повинна бути дієвою і ефективною, такою ж має бути і діяльність міліції щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Проведене дослідження дозволило виділити ряд причин, які знижуюють ефективність діяльності міліції в сфері виконання постанов про накладення адміністративних стягнень: недосконалість законодавчої бази; низький рівень добробуту значної частини населення; слабке інформаційно-методичне забезпечення цієї діяльності; недостатньо високий рівень підготовки правозастосовців - працівників міліції, а також відсутність потрібного цілеспрямування. Чинна редакція КпАП України має багато недоліків, що негативно впливають на стан правозастосовчої практики на всіх стадіях провадження в справах про адміністративні правопорушення, а законодавець не встигає оперативно реагувати на зміни, що відбуваються.

В результаті узагальнення зазначених обставин, а також з урахуванням даних соціологічного опитування, проведеного здобувачем, в дисертації сформульовано основні шляхи і умови підвищення ефективності діяльності міліції щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Перший такий шлях полягає в удосконаленні законодавства про адміністративні правопорушення в цілому. Саме досконалість законодавчої регламентації самої системи стягнень і провадження в справах про адміністративні правопорушення дозволить кардинально поліпшити правозастосовчу практику міліції та інших органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними проступками.

Другий шлях передбачає удосконалення правового регулювання процесу виконання постанов. Ряд суспільних відносин, що виникають на стадії виконання, регулюється не тільки нормами адміністративного, але і цивільно-процесуального права. Крім того, на цій стадії діє значна кількість норм відомчих нормативних актів, якими регламентуються в основному матеріально-технічні операції, що здійснюються суб'єктами виконання.

Третій шлях пов'язаний з підвищенням професіоналізму працівників міліції, які беруть участь у здійсненні провадження в справах про адміністративні правопорушення. Четвертий шлях передбачає вирішення організаційних і організаційно-технічних питань. Існуючі прорахунки багато в чому обумовлені тим, що керівники органів внутрішніх справ недооцінюють значущість роботи щодо виконання адміністративного законодавства, яка займає важливе місце в зміцненні правопорядку.

Зміст п'ятого шляху складають заходи щодо посилення контролю за адміністративно-юрисдикційною діяльністю міліції. Серед них важливе місце належить відомчому контролю. Під час здійснення такого контролю оцінці підлягають всі аспекти діяльності щодо виконання постанов, зокрема, їх обґрунтованість, правомочність накладення та виконання адміністративних стягнень, правомірність передачі матеріалів щодо порушників на розгляд громадськості тощо. Розглянуті заходи, на думку дисертанта, здатні певною мірою поліпшити діяльність міліції щодо здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення в цілому, а також підвищити ефективність її діяльності щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень як найважливішої складової зазначеного провадження.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практичної діяльності міліції щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Основні з них такі:

1. В нормативно-правових актах МВС України слід закріпити обов'язок посадових осіб міліції, які здійснюють провадження в справах про адміністративні правопорушення, роз'яснювати порушникам порядок виконання винесеної постанови, зокрема, про накладення штрафу.

2. З метою підвищення ефективності виконання постанов про застосування штрафу доцільно дещо спростити його порядок і за основу взяти підвищення зацікавленості самого порушника у добровільній сплаті суми штрафу. Для цього варто скоротити строк, передбачений ст. 307 КпАП України, до 5-7 днів.

3. В КпАП України доцільно передбачити можливість виплати штрафних сум у розстрочку як за добровільного порядку виконання постанови, так і у випадку примусового її виконання.

4. До осіб, що не мають постійного місця проживання та роботи і допустили порушення громадського порядку і антиалкогольного законодавства, застосувати стягнення у вигляді штрафу частіш за все неможливо, тому найбільш ефективним заходом впливу в цих випадках було б застосування громадських робіт.

5. В наш час назріла необхідність у запровадженні спеціальної норми, яка передбачала б відповідальність за ухилення від обов'язку сплати штрафу, тому КпАП доцільно доповнити новою статтею такого змісту: “У випадку ухилення порушника від сплати штрафу районний (міський) суд (суддя) за поданням державного виконавця, юрисдикційного органу (посадової особи) вправі замінити невиплачену суму штрафу стягненням штрафу у подвійному розмірі, виправними роботами або адміністративним арештом на строк до 15 діб”.

6. Доцільно було б скоротити строк давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до 1 місяця.

7. Статтю 301 КпАП України доцільно доповнити частиною 3 такого змісту:

“Перебіг строку давності переривається, якщо особа, притягнута до адміністративної відповідальності, ухиляється від виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Відлік строку давності поновлюється з дня виявлення цієї особи”.

8. Статтю 30 КпАП доцільно доповнити частиною 2 такого змісту: “Особа позбавляється права керування транспортним засобом тієї ж категорії, яким керувала під час вчинення правопорушення, або всіма видами транспортних засобів”.

9. Слід законодавчо закріпити правові заходи, що гарантували б виконання постанов про накладення стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

10. Для індивідуальних транспортних засобів, водії яких керували ними в стані сп'яніння чи будучи позбавленими права керування або без права керування взагалі, доцільно запровадити державні номерні знаки спеціальної серії.

11. В ст. 320 КпАП слід уточнити підстави та порядок скорочення строку позбавлення права керування транспортними засобами.

12. Доцільно, на думку дисертанта, запровадити відповідальність за порушення режиму відбування адміністративного арешту, особливо - за втечу особи з місця роботи чи утримання та за злісну непокору законному розпорядженню працівника спецприймальника, пов'язаному з виконанням даного виду стягнення.

13. Зважаючи на демократичні зміни в житті суспільства, конституційне визнання України правовою, соціальною державою, варто було б пом'якшити існуючий режим відбування адміністративного арешту, який в наш час мало відрізняється від режиму відбування кримінального покарання у вигляді позбавлення волі, а часом є навіть жорсткішим. Пом'якшення могли б стосуватися, наприклад, надання права на користування літературою, телебаченням, на відвідування рідних, листування, передачі, покращення харчування тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

1. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень // В кн.: Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-е вид., виправл. і доп. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2001. - С. 13-25.

2. Джагупов Г.В. Деякі питання виконання органами внутрішніх справ постанов про накладення адміністративних стягнень // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. Вип. 1. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1996. - С. 42-44.

3. Джагупов Г.В. Проблеми провадження в справах по виконанню постанов про накладення штрафу // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. Вип. 2. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С. 149-151.

4. Джагупов Г.В. Деякі проблеми виконання постанов про позбавлення спеціального права // Українське адміністративне право: Збірник наукових праць. - Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД: Ініціатива, 2000. - С.93-94.

5. Джагупов Г.В. Вплив розміру штрафу на забезпечення його стягнення // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 15. - С. 36-39.

6. Джагупов Г.В. Сучасні проблеми стягнення адміністративного штрафу // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Спецвипуск. - С. 121-125.

7. Джагупов Г.В. Сучасні проблеми застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 16. - С. 168-173.

Размещено на Allbest.ru