Управління процесами формування ґендерної політики в Україні (організаційно-правові аспекти)

Дисертантом запропоновано можливі шляхи вдосконалення законодавства, одним з яких є прийняття спеціального закону, який забезпечував би державні гарантії рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, законодавче закріплення механізму реалізації ґендерної рівноправності у всіх сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим окремий підрозділ 2.4. “Формування законодавчої бази забезпечення ґендерної рівності в Україні” присвячений аналізу законопроектів з питань ґендерної рівності. Наявність відразу трьох законопроектів, які містять багато спільних рис, поданих до Верховної Ради протягом 1999-2003 рр., свідчить не тільки про зростання актуальності проблеми, але й про можливі складнощі з проходженням законопроектів через Верховну Раду. Загальним методологічним підходом до аналізу кожного з законопроектів було визнання того принципу, що проект закону не повинен бути спрямованим тільки на захист основних прав і свобод жінок в Україні, а має зобов'язувати органи державної влади сприяти і надавати підтримку забезпеченню рівних можливостей чоловіків і жінок і утвердженню міжстатевої рівності в усьому суспільстві, водночас захищаючи ті права жінок, які не визначені в існуючому законодавстві.

В дисертації сформульовано змістовні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення ґендерної політики в Україні, а саме: обґрунтовано необхідність здійснювати регулярний моніторинг виконання міжнародних договорів України та конвенцій, до яких приєдналася Україна, зокрема Пекінської Платформи дій, ратифікувати Факультативний протокол до Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”, внести зміни та доповнення до деяких статей Конституції України (наприклад, ст.ст. 24, 43) з урахуванням принципу ґендерної рівності, переглянути перелік небезпечних для здоров'я робіт, до яких не можуть залучатися жінки, внести зміни до Закону України “Про вибори”, додавши положення щодо необхідності формування ґендерно зважених виборчих списків від партій та громадсько-політичних блоків на виборах всіх рівнів, розробити окремий комплексний закон “Про протидію торгівлі людьми в Україні”, описавши в ньому повноваження різних органів державної влади в цьому процесі, прийняти спеціальний цільовий Закон про державні гарантії рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та інші.

Третій розділ “Державне управління процесами формування ґендерної політики в Україні” починається з підрозділу 3.1.“Суб'єкти державного управління процесами реалізації політики стосовно жінок і ґендерної політики в Україні”.

Основними суб'єктами у сфері державного управління процесами формування та розвитку ґендерної політики та політики стосовно жінок в Україні є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України; у системі органів виконавчої влади важливу роль відіграють міністерства - центральні органи останньої. Тому в пункті 3.1.1. “Повноваження органів державного управління у формуванні та впровадженні ґендерної політики в Україні” аналізуються повноваження, компетенція та діяльність органів державної влади центрального рівня щодо формування та реалізації ґендерної політики, державно-правові закономірності взаємовідносин держави і громадянського суспільства, правова регламентація державно-управлінської діяльності в сфері ґендерної політики в Україні.

В пункті 3.1.2. „Проблеми інституціонального оформлення державної політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні” досліджується процес становлення та діяльності спеціальних інституцій, які несуть відповідальність за розробку та впровадження в життя правових та політичних рішень ґендерної політики - Комітету у справах материнства та дитинства при Президентові України, Державного комітету України у справах сім'ї та молоді (до 1999 р. -Міністерства); роль Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України у становленні ґендерної політики; досвід європейських держав з розвинутою демократією в інституціональному забезпеченні політики рівності; рекомендації міжнародних організацій щодо функціонування національних механізмів поліпшення становища жінок і впровадження ґендерної рівності та можливості їх використання в Україні.

В дисертації зазначається, що попри значну роботу, проведену державними органами, виявляється недостатня ефективність державного управління у сфері ґендерної політики, демонстрація владою непослідовності у запровадженні ґендерної рівності. Парадоксом, з точки зору дисертанта, є те, що Українська держава, приєднавшись до основних міжнародних документів з питань ґендерної рівності, не виявила достатньої політичної волі в активному проведенні ґендерної політики. Так, серйозним недоліком, що підриває авторитет влади в очах громадян, дисертант вважає невиконання на практиці положень існуючого законодавства і рішень, прийнятих державними органами. Виявлено й помилки у формуванні структур з роботи з жінками в органах виконавчої влади, зокрема, постійні зміни статусу та повноважень Державного комітету України у справах сім'ї та молоді.

Окремо приділено увагу питанням управління процесами формування та становлення ґендерної політики на обласному рівні (пункт 3.1.3. „Управління ґендерною політикою на обласному та місцевому рівнях та проблеми його вдосконалення”), в якому аналізується досвід діяльності Київської міської державної адміністрації у цьому напрямі, а також найкращі приклади програмного підходу у Херсонській та Дніпропетровській областях.

Оскільки завдання ґендерної політики є комплексними та багатоаспектними, включають в себе діяльність у різних сферах суспільного життя, їх досягнення потребує використання різноманітних методів та форм управління як засобів цілеспрямованого керівного впливу, які аналізуються в підрозділі 3.2. “Методи та форми державного управління ґендерною політикою та їх вдосконалення”.

У підрозділі розглядаються адміністративні, моральні, політичні методи управління та особливості їх застосування в процесах формування ґендерної політики. Так, у взаємодії органів державної влади та неурядових організацій важливу роль відіграють моральні і політичні методи управління, виникає також необхідність запровадження економічних методів. Дисертант показує, що рух відбувається від “управління” як одностороннього процесу, побудованого по вертикалі, до “взаємодії” як двостороннього процесу впливу та координації діяльності державних органів і недержавних організацій. В міжнародних документах з ґендерної рівності частіше використовується поняття “механізм” замість “управління”; в понятті “механізм” закладено принцип взаємодії, в його реалізації вирішальну роль відіграють не адміністративні, а соціально-психологічні методи, переконання. Увага приділяється також аналізу квотування, як можливому методу досягнення ґендерної рівності в політичній сфері.

Дисертант показує, що вибір форми управління обумовлюється перш за все необхідністю досягнення мети управлінського впливу, підвищення ефективності управлінських рішень з урахуванням особливостей об'єкта управління. Тому їх дослідження дає можливість фахівцям органів державного управління орієнтуватися у різноманітті форм державного управління для вибору та впровадження найбільш ефективних з них у конкретній управлінській ситуації. Аналіз діяльності Державного комітету України у справах сім'ї та молоді дав можливість конкретизувати та узагальнити методи управління ґендерною політикою, сформулювати пропозиції щодо їх оптимізації.

У будь-якій демократичній державі функції виконавчої влади здійснюються суб'єктами не лише виключно державної влади. Важливе місце підрозділу 3.3. “Роль неурядових організацій у формуванні ґендерної політики” обумовлюється різноманітною активною діяльністю, яку виконують міжнародні та неурядові організації, політичні партії в становленні та формуванні політики. Тому в підрозділі здійснюється аналіз потенціалу, форм та напрямків участі неурядових організацій України, перш за все жіночих, у процесах формування і впровадження ґендерної політики, реалізації державних програм, механізми взаємодії органів державної влади та неурядових організацій, вплив жіночого руху на процеси розвитку державного управління у сфері державної політики стосовно сім'ї та жінок з метою визначення шляхів оптимізації взаємодії держави та неурядових організацій (пункт 3.3.1. “Громадські організації в системі управління державною політикою”). Досить сказати, що саме завдяки ініціативі неурядових організацій було створено Міністерство України у справах сім'ї та молоді (1996), впроваджуються важливі соціальні програми.

Форми, принципи та методи співпраці державних структур з неурядовими громадськими організаціями є предметом дослідження пункту 3.3.2. “Основні сфери участі неурядових організацій в управлінні процесами становлення ґендерної політики в Україні”. Такими сферами, на думку дисертанта, є: 1) участь у розробці та впровадженні нормативно-правових, програмних і концептуальних документів щодо політики стосовно жінок та гендерної політики; 2) ініціювання та участь у формуванні національних установ щодо впровадження ґендерної політики, а також механізму її реалізації; 3) здійснення громадського контролю за ходом реалізації політики та дотриманням принципу рівності прав жінок та чоловіків; 4) підтримання зв'язків з міжнародними організаціями; 5) проведення досліджень з проблем становища жінок, ведення наукової та освітньої діяльності; 6) виконання програм соціального спрямування, ініційованих самостійно, або в співпраці з органами державної влади, здійснення організаційних та інших заходів.

У пункті 3.3.3. “Проблеми координації діяльності неурядових організацій” досліджується національний та міжнародний досвід у цій сфері, а також ефективність роботи існуючих координаційних рад. На основі цього в дисертації формулюються пропозиції щодо удосконалення взаємодії та координації діяльності неурядових організацій для підвищення ефективності управління ґендерною політикою в Україні, зокрема, необхідність відновлення роботи Координаційної ради неурядових організацій при Державному комітеті України у справах сім'ї та молоді, проведення форумів, спільних заходів, залучення до реалізації державних програм.

В четвертому розділі дисертації “Організаційно-правові аспекти управління процесами формування ґендерної політики в Україні”, який включає чотири підрозділи, досліджуються питання кадрового, фінансового, науково-інформаційного забезпечення ґендерної політики, а також досвід підвищення ефективності управління на прикладі реалізації програм з протидії торгівлі людьми в Україні.

Важливе місце в розділі займає аналіз проблем кадрового забезпечення формування ґендерної політики в різних аспектах - підрозділ 4.1. “Проблеми кадрового забезпечення процесів формування ґендерної політики в Україні”. Ці проблеми постають, по-перше, як проблема забезпечення компетентними кадрами органів виконавчої влади, які є суб'єктами впровадження політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні; по-друге, як проблема формування ґендерного паритету в органах державної виконавчої влади; по-третє, як проблема підготовки ґендерно чутливого кадрового складу органів виконавчої влади взагалі.

Дисертант доходить висновку, що найпростіше досягти ґендерного балансу у державному секторі, тому саме з нього необхідно розпочати роботу з формування ґендерно збалансованої кадрової політики. Особлива увага приділена досвіду кадрового забезпечення правоохоронних органів фахівцями з питань протидії торгівлі людьми, який можна визначити як модельний для формування резерву кадрів у галузі ґендерної політики в цілому. З метою поліпшення кадрового забезпечення ґендерної політики дисертант вважає необхідним роботу щодо формування кадрового резерву державних службовців проводити з врахування ґендерного балансу; провести дослідження та вивчити питання щодо збалансування за статями представництва жінок та чоловіків в органах державної влади на національному, обласному та місцевому (міському, районному) рівнях; ввести в штатний розклад управлінь у справах сім'ї та молоді обласних державних адміністрацій, які здійснюють координацію діяльністю щодо протидії торгівлі людьми спеціальну штатну посаду - відповідального за координацію діяльності з впровадження ґендерної політики та протидії торгівлі людьми, а також посади радників з ґендерних питань в усіх центральних органах виконавчої влади.

Багато проблем виявлено дисертантом у сфері фінансового забезпечення політики (підрозділ 4.2. - “Фінансове забезпечення процесів формування ґендерної політики - важлива умова її ефективності”). Дисертант вбачає можливості для покращення ситуації у цій сфері на шляху більш активного залучення міжнародних та донорських організацій для здійснення державних програм та розвитку ґендерної політики. Саме загострення уваги до подолання існуючих труднощів, а також поширення та використання кращого досвіду взаємодії державних та міжнародних організацій, на думку дисертанта, веде до удосконалення державного управління у сфері ґендерної політики.

Науково-методичне забезпечення діяльності владних структур є невід'ємною сферою здійснення державного управління. Особливо зростає значення науково-інформаційної діяльності у такій новій сфері формування та реалізації державної політики як ґендерна політика. В підрозділі 4.3. “Науково-інформаційне забезпечення ґендерної політики” оцінюється стан науково-методичного забезпечення процесів формування ґендерної політики в Україні, перспективи його розвитку та шляхи покращення ситуації у цій сфері.

Основною метою наукового та інформаційного забезпечення процесів становлення ґендерної політики в Україні дисертант визнає всебічну наукову та інформаційну підтримку діяльності органів державної влади та недержавних організацій на основі комплексу організаційних, нормативно-правових, технічних та інших заходів.

На перший план у здійсненні наукового та методичного забезпечення ґендерної політики у дисертації висувається діяльність науково-дослідних установ, і перш за все Державного інституту проблем сім'ї та молоді, неурядових і міжнародних організацій. В підрозділі також аналізуються можливі сучасні форми та технології науково-інформаційного забезпечення ґендерної політики, серед яких виокремлюється ґендерна експертиза програм, законів, документів, проведення різноманітних досліджень з урахуванням ґендерного підходу, підготовка і розповсюдження спеціальних моніторингових доповідей, використання Інтернет-технологій тощо.

Змістовно обґрунтовується висновок про те, що проблема боротьби з торгівлею жінками не може вирішуватися відокремлено від питань, пов'язаних із становищем жінок в українському суспільстві, наявністю ґендерної нерівності та ґендерної дискримінації. Оскільки в цій галузі на рівні управління та проведення організаційно-правових заходів Україна досягла, за оцінками міжнародних та національних експертів, певних успіхів, назва підрозділу 4.4. “Досвід підвищення ефективності управління (на прикладі реалізації програм по протидії торгівлі людьми в Україні”) відображає зміст, спрямований на аналіз позитивних досягнень та недоліків у конкретній сфері державного управління. У пункті 4.4.1. ”Державні програми протидії торгівлі людьми як приклад комплексного підходу до управління процесами протидії торгівлі людьми”) здійснено порівняльний аналіз двох державних програм - запобігання торгівлі жінками та дітьми (1999 р.) та протидії торгівлі людьми (2002 р.). Детально аналізуються труднощі координації різних суб'єктів управління та впровадження політики протидії торгівлі людьми як важливої складової ґендерної політики держави (пункт 4.4.2. “Вирішення проблем координації діяльності та суб'єктів реалізації програм”), виявляються методи та форми взаємодії неурядових, міжнародних та урядових організацій, яка оцінюється дисертантом як умова ефективного управління політикою та досягнення поставлених цілей (пункт 4.4.3. “Взаємодія неурядових, міжнародних та урядових організацій як шлях підвищення ефективності управління”). Дисертант подає низку практичних пропозицій та рекомендацій організаційно-правового плану щодо покращення процесів управління ґендерною політикою держави.

ВИСНОВКИ

В дисертації закладено основи теорії управління ґендерною політикою в Україні, визначено сутність, цілі, напрямки, принципи ґендерної політики, наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - вдосконалення управлінської діяльності з формування важливого напрямку державної політики. Основним завданням дослідження було обґрунтування на основі аналізу концептуальних засад ґендерної політики, її нормативно-правового та організаційного забезпечення, розкриття процесів становлення та розвитку ґендерного законодавства, повноважень та функцій суб'єктів творення та реалізації ґендерної політики, виявлення позитивного досвіду, існуючих протиріч та недоліків, а також шляхів підвищення ефективності управління у цій сфері. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Визнаючи ґендерну політику одним з основних напрямків державної політики, необхідною складовою частиною демократичних перетворень в державі та входження України у світовий та європейський простір, дисертант формулює визначення ґендерної політики як комплексної, цілеспрямованої діяльності держави, яка здійснюється через законодавчу, виконавчу і судову гілки влади як на національному, так і на регіональному рівнях на основі врахування ґендерного аналізу, і спрямована на ліквідацію всіх форм дискримінації за ознакою статі та досягнення рівного розподілу економічних, соціальних і політичних ресурсів між жінками і чоловіками. В дисертації також проаналізовано її поступовий розвиток від політики стосовно жінок до політики забезпечення рівних прав та можливостей.

Організаційні та організаційно-правові основи формування ґендерної політики вперше піддано аналізу з огляду на їх комплексність та багатогалузевість. В дисертації доводиться, що ефективність законодавства по суті є мірою можливості влади впливати правовими засобами на розвиток суспільних відносин відповідно обраним пріоритетам та напрямкам розвитку, однією з обов'язкових умов трансформації суспільства. Тому були запропоновані можливі шляхи вдосконалення правової бази, одним з яких є прийняття спеціального ґендерного законодавства.

В аналізі діяльності суб'єктів управління ґендерною політикою вперше виявлено особливості повноважень різних гілок влади у цьому процесі, здійснено періодизацію процесів інституалізації державної політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні, виявлено позитивні надбання та недоліки у діяльності держави щодо формування відповідних органів державної влади. Особлива увага приділена удосконаленню діяльності Державного комітету України у справах сім'ї та молоді та його підрозділів як уповноважених органів влади, відповідальних за розробку та впровадження в державі ґендерної політики, сформульовано чисельні практичні рекомендації та пропозиції у цій сфері.

В характеристиці ролі та місця неурядових та міжнародних організацій увагу було приділено виявленню їх потенціалу, нормативно-правовому забезпеченню та можливих сфер реалізації в процесі формування та впровадження ґендерної політики в Україні.

Аналізуючи на прикладі реалізації програм із запобігання торгівлі людьми міру ефективності державного управління, дисертант велику увагу приділяє питанням кадрового, науково-методичного, фінансового, інформаційного забезпечення процесів управління, питанням координації зусиль різних суб'єктів, формам, методам та принципам взаємодії державних, недержавних та міжнародних організацій у процесі формування та реалізації ґендерної політики, що вважає виявом ефективності управління.

В дисертації сформульовано чисельні конкретні пропозиції та рекомендації щодо покращення управління процесами формування та впровадження ґендерної політики в Україні, її нормативно-правового, кадрового, науково-інформаційного забезпечення, практичного здійснення. Їх може бути враховано в процесі підготовки і уточнення законодавчих та інших нормативно-правових, у тому числі відомчих актів, зокрема, проекту Закону “Про державні гарантії рівних прав та рівних можливостей чоловіків та жінок”, внесення доповнень до законодавства з протидії торгівлі людьми, роботі по створенню комплексного закону з протидії торгівлі людьми в Україні, удосконалення Положення про Державний комітет України у справах сім'ї та молоді та типового положення про обласні управління у справах сім'ї та молоді.

Результати дослідження значною мірою вже було використано дисертантом під час роботи в творчих групах з підготовки Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, Концепції державної сімейної політики в Україні, Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні на 1999-2001 рр. (постанова Кабінету Міністрів № 1768 від 25 вересня 1999 р.), Комплексної програми протидії торгівлі людьми в Україні на 2002-2005 рр. (постанова Кабінету Міністрів України № 776 від 5 червня 2002 р.). На основі отриманих в дисертації результатів дослідження підготовлено і направлено до Верховної Ради та передано народним депутатам України для подальшого опрацювання пропозиції до багатьох проектів законів та інших нормативних актів.

Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в сфері управління процесами формування ґендерної політики в Україні накопичено чимало проблем, обумовлених як недосконалістю її нормативно-правового регулювання, так і організаційно-управлінських рішень, проблемами кадрового, науково-інформаційного, фінансового забезпечення, вирішення яких сприятиме удосконаленню цієї діяльності і в результаті - розвитку демократичного громадянського суспільства та правової соціальної держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Монографії

Левченко К.Б. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку. - Харків: Вид-во НУВС, 2001. - 348 с.

Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті: У 2 кн. / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Національна академія внутрішніх справ / Ю.С. Шемшученко (заг.ред.), Ю.І. Римаренко (упоряд.). - Київ, 2001. - 748 с.

Левченко К.Б. Ґендерна політика в Україні: визначення, формування, управління. - Харків: Вид-во НУВС, 2003. - 384 с.

Соціальний аналіз основних чинників торгівлі людьми: реальна ситуація та шляхи запобігання: Колективна монографія. - Київ: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2003. - 92 с.

Наукові брошури

Левченко К.Б. Ґендерна рівність: філософсько-правовий аналіз: Наукове видання. - Харків.: НУВС, 2003. - 48 с.

Левченко К.Б. Національний механізм формування та впровадження ґендерної політики в Україні: історико-правовий огляд: Наукове видання. - Харків: НУВС, 2003. - 44 с.

Левченко К.Б. Реалізація в Україні міжнародно-правових актів з прав жінок (на прикладі Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”). Наукове видання. - Харків: НУВС, 2003. - 40 с.

Навчальні посібники

Левченко К.Б. Соціальна робота по допомозі потерпілим від насильства та взаємодія правоохоронних органів та недержавних організацій // Посібник по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми. - Харків: Університет внутрішніх справ, 1999. - С. 6-11.

Запобігання торгівлі жінками: Посібник для вчителів навчальних закладів системи загальної середньої освіти / За ред. Левченко К.Б., Удалової О.А. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. - 184 с.

Социальная работа по предупреждению торговли людьми и оказанию помощи потерпевшим / Под ред. Левченко Е.Б., Трубавиной И.Н.: Учебно-практическое пособие. - Киев: УИСИ, 2001. - 134 с.

Как организовать деятельность по предупреждению торговли женщинами: Практическое пособие для тренингов /Савич Л., Шваб І., Калашник О. Дорошок Т., Черепаха К. - Киев: УИСИ, 2001. - 109 с.

Противодействие торговле людьми: Учебное пособие / Под. ред. профессора Бандурки А.М. - Харьков: НУВД, 2003. - 166 с.

Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень:

Левченко К.Б. Ґендерна теорія як предмет навчання в вузі // Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції “Роль вузів у вирішенні проблем безперервної освіти та виховання особистості (від шкільної до післядипломної). - Харків, 1995.

Левченко К.Б. Ґендерна рівновага як методологічний принцип виховної роботи в вузі // Тези доповідей республіканської конференції “Проблеми виховання студентства в технічному вузі”. - Київ, 1996.

Левченко Е.Б. Проблемы вывоза женщин из Восточной и Центральной Европы для секс-торговли // Проблемы конституционализма: Гендерные вопросы в сфере права: Сб. научн. трудов / Под ред. Е.И. Гаповой. - Минск, 1998.- Вып. 2. - С. 70-75.

Levchenko K., Lakiza-Sachuk N., etc. Information Campaign Against Trafficking in Women From Ukraine. - International Organization for Migration, 1998. - 32 p.

Levchenko K. The legislation on trafficking in women and prostitution in Ukraine. - Vienna: Ludwig Boltzman Institute, 1999. - 36 p.

Левченко К.Б. Злочин “торгівля людьми” та проблеми забезпечення дотримання жіночих людських прав працівниками правоохоронних органів // Вісник Університету внутрішніх справ. - Харків, 1999. - Вип. 8. - С. 306-310.

Левченко К.Б. Деякі аспекти адаптації учбових програм з врахуванням правозахисного та гендерного підходів // Вісник Університету внутрішніх справ. - Харків, 1999. - Вип. 9. - С. 77-82.

Левченко К.Б. Торгівля жінками в сучасній Україні - загроза національній безпеці // Матеріали науково-практичної конференції “Жінки та духовна безпека суспільства”. Частина 1. - Харків, 1999. - С. 25-28.

Левченко К.Б. Міжнародні організації, які працюють в напрямі запобігання торгівлі жінками в Україні // Вісник Університету внутрішніх справ. - Харків, 1999. - Спецвипуск. - С. 120-126.

Левченко К.Б. “Торгівля людьми” та “торгівля жінками”: проблеми формування термінології сучасних документів” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Харків, 2000. - Вип. 11. - С. 24-30.

Левченко Е.Б. Торговля женщинами: нарушение прав человека или добровольное рабство // Общественные науки и современность. - Москва, 2000. - № 4. - С. 58-67.

Левченко К., Калашник О., Черепаха К., Шваб И., Савич Л. Торговля людьми: противодействие и защита прав женщин: Сборник материалов. Научно-производственное издание. - Киев: УИСИ, 2000. - 132 с.

Левченко К.Б., Шваб І.А. Визначення статусу “особа, потерпіла від торгівлі людьми” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Харків, 2001. - Вип. 14. - С. 41-45.

Левченко К.Б. Проблеми формування міграційної політики України та захисту прав жінок-мігранток в світі міжнародних документів з прав людини // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Харків, 2001. - Вип. 16. - С. 82-89.

Левченко К. Ґендерні інтереси та конфлікти в сучасному українському суспільстві // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Зб. наук.статей (за матеріалами ХІ Харківських політологічних читань). - Харків: Право, 2001. - С. 179-180.

Левченко К.Б. Деякі аспекти включення питань прав жінок до навчально-виховного процесу: аналіз методологічних підходів // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник. - Київ: Міністерство освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти, 2001. - Вип. 27. - С. 79-87.

Левченко К.Б. Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід // Практична філософія та правовий порядок: Зб. наук.статей. - Харків, 2001. - С. 166-168.

Левченко К.Б. Насильство стосовно жінок: законодавчі та адміністративно-організаційні заходи протидії (1995-2002 рр.): Науковий журнал // Право і безпека. - 2002. - № 2. - С. 90-94.

Левченко К.Б. Проблеми дотримання прав жінок на освіту в Україні // Рідна школа. - 2002. - № 6. - С. 11-13.

Левченко К.Б. Взаємодія органів освіти і неурядових організацій у веденні превентивної роботи по запобіганню торгівлі людьми // Рідна школа. - 2002. - № 8-9. - С.5-8.

Левченко К.Б. Конституційні засади реалізації жіночої політики в Україні: Науковий журнал // Право і безпека. - 2002. - № 3. - С. 60-63.

Левченко К.Б. До визначення понять “жіноча політика” та “ґендерна політика”: Науковий журнал // Право і безпека. - 2002. - № 4. - С.102-106.

Левченко К.Б. Щодо дискусій навколо використання терміна “сексуальна експлуатація” при опису проблеми торгівлі людьми // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому національному університеті. - 2002. - № 1. - С. 124-130.

Левченко К.Б. Концепція “особливих прав”: переваги та недоліки використання в міжнародному та національному законодавстві // Наше право. - 2003. - № 1. - С. 77-82.

Левченко К.Б. Політичні права жінок у сучасному суспільстві: проблеми пріоритетів // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Харків, 2002. - Вип. 20. - С. 257-263.

Левченко К.Б. Нормативно-правове забезпечення державної політики стосовно жінок у сфері зайнятості в Україні та його відповідність сучасним вимогам // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Харків, 2003. - Вип. 21. - Ч. 2. - С. 23-30.

Левченко К.Б. Проблеми вдосконалення діяльності органів державної влади щодо формування та реалізації політики стосовно жінок // Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали науково-практичної конференції, м. Сімферополь, 19-20 травня 2003 р. - Харків: Вид-во НУВС. 2003. - С. 30-38.

Левченко К.Б. Щодо вдосконалення методів та форм управління у сфері державної політики стосовно сім'ї та жінок в Україні: Науковий журнал // Право і безпека. - 2003. - Т. 2. - № 1. - С. 31-38.

Левченко К.Б. Деякі думки щодо законопроекту “Про забезпечення рівності прав жінок та чоловіків”: Науковий журнал // Право і безпека. - 2003. - Т. 2. - № 2. - С. 10-13.

Левченко К.Б. Превентивна діяльність та захист прав жінок: досвід та перспективи взаємодії правоохоронних органів та неурядових організацій // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. - Дніпропетровськ, 2003. - № 2. - С. 163-169.

Левченко К.Б. Європейський вимір та проблеми формування ґендерної політики в Україні // Наше право. - 2003. - № 3. - С. 16-21.

Левченко К.Б. Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі дітьми в Україні та можливість його удосконалення: Науковий журнал // Право і безпека. - 2003. - Т. 2. - № 3. - С.17-21.

Размещено на Allbest.ru