Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА В УКРАЇНІ: ВСТУП, ПРОСУВАННЯ, ПРИПИНЕННЯ

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління;

адміністративне право і процес

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Корж Ігор Федорович

Київ - 2004

АНОТАЦІЯ

Корж І.Ф. Військова служба в Україні: вступ, просування, припинення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню проблемних теоретичних та прикладних аспектів вступу громадян на військову службу, їх просування по службі та припинення військово-службових відносин. У роботі розкривається правовий зміст військової служби: визначено її поняття та головну мету функціонування. На підставі розкриття правового змісту та притаманних військовій службі особливостей та відмінностей від інших видів державної служби, обґрунтовується віднесення її до державної служби особливого виду. Розглянуто істотні елементи правового статусу військовослужбовця як суб'єкта військово-службових відносин: права; обов'язки; правові обмеження; гарантії і пільги та проблеми їх реалізації. На підставі здійснених аналізу та класифікації військово-службових відносин, зроблено висновок про віднесення їх до адміністративно-правового виду. Досліджуються підстави виникнення суспільних відносин між державою та громадянином України, пов'язаних з його вступом на військову службу, просуванням по ній та припинення військово-службових відносин, а також особливості механізму просування військовослужбовця по службі. Провадиться аналіз стану нормативних актів, що регулюють зазначені питання; розкриваються недоліки правового регулювання згаданих військово-службових відносин та пропонуються шляхи їх усунення. Визначені основні напрями розвитку законодавства, що регулює військово-службові відносини; сформульовані та обґрунтовані конкретні законодавчі пропозиції та рекомендації.

Ключові слова: військова служба, військовослужбовець, військово-службові відносини, законодавство у воєнній сфері, військове звання, військова посада.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах демократизації суспільних відносин та здійснення соціально-економічних перетворень, вдосконалення організації і діяльності державних інститутів набувають актуальності дослідження різних аспектів військової служби в Україні як особливого виду державної служби. Йдеться, насамперед, про зміст військової служби в частині визначення її завдань, функцій і принципів. Важливим є також вироблення пропозицій та рекомендацій для суб'єктів права законодавчої ініціативи стосовно визначення місця військової служби у державному механізмі загалом та у державній службі зокрема.

Подоланню недоліків, які мають місце в діяльності виконавчої сфери держави має сприяти проведення повноцінної адміністративної реформи, без здійснення якої неможливе системне та результативне проведення воєнної реформи. Зазначене вимагає постійного пошуку та запровадження нових методів і механізмів, спрямованих на розв'язання проблем правового врегулювання функціонування військової служби як специфічного державного інституту.

Нагальною також є потреба істотного вдосконалення правового врегулювання суспільних відносин, пов'язаних із вступом громадян на військову службу, їх просуванням по службі та припиненням військово-службових відносин.

Актуальною залишається необхідність чіткого визначення та законодавчого закріплення правового статусу військовослужбовця. Свого розв'язання потребує також ряд існуючих проблемних питань щодо вдосконалення правового регулювання просування військовослужбовців по військовій службі, дотримання прав і свобод військовослужбовців, практичної реалізації встановлених для них державою гарантій тощо.

Вирішення цих проблем є важливою складовою загального процесу побудови правової, демократичної, соціальної держави та впровадження в різні сфери життєдіяльності суспільства принципу верховенства права.

Таким чином, актуальність обраної теми дисертаційного дослідження зумовлюється необхідністю поглиблення концептуальних державно-правових засад функціонування військової служби в Україні, розгляду теоретичних і прикладних проблем військово-службових правовідносин, здійснення комплексного аналізу чинного законодавства України у воєнній сфері, а також формулювання й обґрунтування відповідних наукових висновків та практичних пропозицій і рекомендацій.

За роки незалежності в Україні було опубліковано ряд наукових праць з питань проблем військово-службових відносин, військового управління, правового статусу та юридичної відповідальності військовослужбовців України (М.В. Макухіна, В.О. Паламарчук, А.Л. Панікян, В.В. Чумак, В.О. Шамрай та ін.). Однак комплексні дослідження правового регулювання вступу на військову службу, просування по військовій службі та її припинення в Україні досі відсутні.

У роботі над обраною темою використовувалися праці вчених з проблем теорії держави і права, представників науки конституційного права, адміністративно-правової, державно-управлінської, військової та інших наук, зокрема: В.Б. Авер'янова, С.С. Алексєєва, О.Ф. Андрійко, Н.В. Артамонова, Г.В. Атаманчука, В.Г. Афанасєва, Е.А. Афоніна, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, Н.В. Вітрука, З.С. Гладуна, В.В. Говорухи, І.П. Голосніченка, О.М. Гончаренка, Є.В. Додіна, В.В. Зуя, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, В.Г. Короткіна, Є.Я. Кравця, О.Д. Крупчана, Е.М. Лисицина, М.Н. Марченка, Ю.І. Мігачова, В.П. Нагребельного, Н.Р. Нижник, А.Ф. Ноздрачова, О.В. Петришина, В.Ф. Погорілка, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, Ю.М. Старілова, М.М. Тищенка, В.Є. Чиркина, Ю.С. Шемшученка та інших.

Крім того, в роботі використані праці, присвячені окремим аспектам організації та правового регулювання військової служби у колишньому СРСР (Д.М. Артамонов, М.В. Артамонов, Х.М. Ахметшин, М.І. Кузнєцов, І.Ф. Побєжимов, П.І. Романов, Д.В. Смирнов, А.А. Тер-Акопов та ін.), а також відповідні зарубіжні дослідження і правові джерела.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у безпосередньому зв'язку з темами наукових досліджень відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. Зокрема, дисертація пов'язана з плановою темою “Проблеми правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні (№ державної реєстрації 0102U001602). В питаннях, що стосуються правового регулювання проходження військової служби, дисертація виконана в межах заходів щодо вдосконалення правового регулювання функціонування воєнної сфери, передбачених Державною програмою розвитку законодавства України до 2002 року, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 року № 976-XIV, а також указами Президента України від 7 квітня 2001 року № 239 “Про Концепцію переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року” та від 6 грудня 2001 року № 1195/2001 “Про заходи щодо дальшого зміцнення обороноздатності держави”.

Мета дисертаційної роботи полягає в з'ясуванні сучасного стану правового регулювання вступу громадян на військову службу, просування по службі та припинення військово-службових відносин; формуванні конкретних висновків та пропозицій щодо удосконалення правового регулювання військово-службових відносин.

Виходячи з поставленої мети, основну увагу дисертант зосередив на вирішенні таких основних завдань:

розкритті правової характеристики військової служби та основних рис військово-службових правовідносин; визначенні місця військової служби в системі державної служби України;

аналізі нормативно-правових актів, що регулюють питання організації та функціонування військової служби, та виробленні конкретних пропозицій щодо систематизації та вдосконалення законодавства у воєнній сфері;

розкритті підстав, умов та особливостей виникнення правовідносин між громадянином та державою, пов'язаних зі вступом на військову службу, а також з припиненням військової служби;

визначенні особливостей механізму просування військовослужбовця по службі та напрацюванні пропозицій щодо вдосконалення правового його регулювання.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини між державою і громадянином, що виникають, змінюються та припиняються у зв'язку зі вступом громадян на військову службу, просуванням їх по службі та припиненням військово-службових відносин.

Предметом дослідження є система нормативно-правових приписів, якими регулюються відносини щодо вступу громадян на військову службу, просування по службі та її припинення.

Методи дисертаційного дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання. В процесі дослідження застосовувались діалектичний підхід до розгляду досліджуваних проблем, а також: історичний - при аналізі становлення законодавства про військову службу в Україні; логічний - при тлумаченні норм права; системний - при дослідженні нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі вступом на військову службу, просуванням по службі та її припиненням; формально-юридичний - при аналізі норм чинного законодавства; порівняльно-правовий - при аналізі сучасної практики нормативного регулювання військово-службових відносин в Україні та в деяких інших державах.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є одним із перших комплексних монографічних досліджень, присвячених теоретичним і практичним проблемам правового регулювання вступу громадян на військову службу, їх просування по військовій службі та її припинення, визначенню особливостей функціонування цього правового інституту. Дисертантом на концептуальному рівні запропоновано шляхи вдосконалення правового регулювання військово-службових відносин у процесі реформування в Україні військових формувань.

Новизну дисертаційного дослідження відображають його наступні основні результати:

1. Сформульовано й обґрунтовано авторське визначення поняття “військова служба”, згідно з яким військова служба розглядається як особливого виду державна служба, яку проходять громадяни України за призовом та за контрактом (добровільно) у військових формуваннях, утворених відповідно до закону, і яка полягає у виконанні завдань та здійсненні функцій держави щодо захисту її суверенітету й територіальної цілісності.

2. Вперше проведено класифікацію військово-службових відносин та запропоновано авторське їх визначення, згідно з яким вони є адміністративно-правовими відносинами, які у відповідності до правової норми та наявності певних юридичних фактів (дій або подій) складаються між наділеними конкретними правами і обов'язками їх суб'єктами, якими є держава в особі уповноважених органів та громадяни України, і які пов'язані з організацією та функціонуванням військової служби. Об'єктом згаданих правовідносин є поведінка їх учасників (дії або утримання від дій), пов'язана із здійсненням захисту Вітчизни від зовнішніх і внутрішніх загроз.

3. Зроблено висновок про недосконалість чинного законодавства в частині юридичної відповідальності військовослужбовців та наявність у ньому конкретних невідповідностей, колізій та прогалин; обґрунтована доцільність прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців України, в якому мають бути визначені діяння, які є адміністративними правопорушеннями.

4. Обґрунтовано потребу в окремих доктринальних чинниках щодо вдосконалення правового врегулювання функціонування військової служби та військово-службових відносин. Запропоновано науково обґрунтовану схему функціонування системи правових актів у воєнній сфері, спрямованих на врегулювання суспільних правовідносин, пов'язаних з військовою службою: Конституція - Закон про основи національної безпеки - закони у воєнній сфері - міжнародні угоди у воєнній сфері - Воєнна доктрина - Стратегія національної безпеки - державні програми у воєнній сфері - підзаконні нормативно-правові акти (включаючи відомчі).

5. Вперше розкрито особливості правового регулювання умов вступу громадян на військову службу та їх відмінності від правового регулювання умов вступу громадян на державну (цивільну) службу; зроблено висновок про адміністративно-правову природу військового контракту, який є адміністративно-правовим договором особливого характеру і являє собою вироблений за узгодженим волевиявленням сторін акт, який встановлює (змінює, припиняє) взаємні права та обов'язки сторін.

6. Дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування важливості дотримання у військових формуваннях України встановлених юридичних критеріїв, які мають забезпечувати просування військовослужбовця по службі за його особистими якостями, професіоналізмом, компетентністю, бажанням, умінням тощо; зроблено висновок, що основною процедурою, за допомогою якої передбачалося б справедливе вирішення зазначеного, має стати конкурс з відбором претендентів на посаду методом проведення іспитів, тестів.

7. Вироблено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання процесу призначення військовослужбовця на посаду та присвоєння йому військового звання, проведення атестації та формування резерву кадрів нормами закону; аргументується доцільність збереження такого виду військової служби, як кадрова служба офіцерського складу.

8. Визначено критерії розмежування понять “військова посадова особа” та “військова службова особа”, запропоновано авторські їх визначення: військова посадова особа - це військовослужбовець, наділений законодавством державно-владними повноваженнями щодо підлеглих йому військовослужбовців, можливістю вчиняти юридично значимі дії та видавати адміністративні акти; військова службова особа - це військовослужбовець, який здійснює у встановленому законом порядку спеціальні повноваження стосовно юридичних чи фізичних осіб, незалежно від їх службової підпорядкованості, і правомочний вчиняти щодо них заходи юридичного примусу.

9. Запропоновано формалізувати наступні підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби: припинення перебування у громадянстві України, набуття подвійного громадянства або громадянства іншої держави; прийняття на військову службу з порушенням встановленого порядку, якими можуть бути факти прийняття на військову службу осіб, що перебувають між собою в близькій спорідненості чи свояцтві, якщо їх служба пов'язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому; подання особою неправдивих або приховування певних відомостей про себе чи своїх родичів, наявність яких перешкоджають укладенню контракту з цією особою (перебування на посаді, пов'язаної з допуском до державних секретів чи до матеріальних цінностей).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальшому науковому опрацюванні загальнотеоретичних питань, пов'язаних з вирішенням правових проблем функціонування військової служби в Україні. Фактичний матеріал, що міститься в дисертації, її основні оцінки і висновки дозволяють більш детально і об'єктивно оцінити ситуацію, яка склалася у воєнній сфері, виявити причинно-наслідкові зв'язки існуючих негативних явищ, визначити ефективність правових заходів щодо їх усунення, вдосконалення чинного військового законодавства.

Дисертація може мати практичне значення для навчального процесу, зокрема при викладанні спецкурсів “Державна служба в Україні”, “Національна безпека України” “Військове право” тощо, а також при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, довідкової літератури із зазначених дисциплін.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Висновки і положення дисертації обговорювались на засіданні відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях та повідомленнях автора на таких конференціях, “круглих столах” і семінарах (у тому числі, міжнародних): “Розвиток цивільного та демократичного контролю над збройними силами. Розробка концепції національної безпеки”, 20 березня 2001 р., Київ (Матеріали міжнародних “круглих столів” на підтримку воєнної реформи в Україні. Парламентське видавництво. К., 2002., С. 28-37); “Соціальні, економічні та правові наслідки воєнної реформи. Роль парламенту в опрацюванні результатів оборонної реформи”, 8 травня 2001 р., Київ (тези не публікувалися); “Підвищення якості реформування Збройних Сил України: проблеми та напрямки діяльності”, 20 вересня 2002 р., Київ (Наука і оборона. -Вип.1 -К.,2003. -С. 21-26); “Демократичний контроль над збройними силами”, 17 грудня 2002 р., Київ (тези передані до президії конференції); “Майбутнє співробітництва в галузі безпеки”, 23-27 червня 2003 р., м. Гарміш-Партенкірхен, Німеччина (тези передані до президії конференції); “Реформа сфери безпеки в Україні: проблеми та пріоритети”, 18 листопада 2003 р., Київ (тези використані в закритій публікації).

Крім того, дисертантом як працівником секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони здійснено супровід законодавчих актів, самостійно або у складі робочих груп внесено пропозиції до низки законопроектів, зокрема: “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про правовий режим воєнного стану”, “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, “Про державну таємницю”, “Про основи національної безпеки України”, “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, “Про контррозвідувальну діяльність”, "Про боротьбу з тероризмом", “Про Державну прикордонну службу України” та ін.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 10 індивідуальних публікаціях автора (шість з них опубліковані у фахових наукових журналах і виданнях).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється сучасний стан дослідження проблем функціонування військової служби, зокрема вступу на військову службу, просування по ній та припинення військово-службових відносин; зумовлюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета і завдання дослідження; формулюються об'єкт і предмет дослідження, характеризуються його методи, а також бачення автором наукової новизни та практичне значення отриманих результатів; зазначаються форми апробації і впровадження результатів дослідження, структура та обсяг дисертації.

У першому розділі “Загальна характеристика військової служби та її правове регулювання” викладаються результати загальнотеоретичного дослідження військової служби (поняття, завдання, функції та правові принципи); розкривається зміст військово-службових відносин та їх суб'єктів; визначаються основи правового статусу військовослужбовця; дається загальна характеристика законодавства України про військову службу.

Проведений аналіз військової служби дає змогу зробити висновок про комплексність цього правового інституту, який включає в себе такі основні складові: вступ на військову службу; присвоєння військових звань; призначення на військову посаду; правовий статус військовослужбовця; матеріальне забезпечення; відрядження; відпустки; навчання; атестацію; просування по службі; звільнення з неї; пенсійне забезпечення.

Розгляд військової служби як системи суспільних відносин дав можливість зробити висновок про те, що вона є органічною складовою, невід'ємною частиною державної служби, її особливим видом. Зазначене випливає з того, що виконання обов'язків військової служби є виконанням державних обов'язків. Військова служба в силу свого специфічного призначення, принципів функціонування, характеру вимог до кандидатів для вступу на військову службу, правового регулювання військово-службових відносин, встановлених для військовослужбовців повноважень і обов'язків, відповідальності, визначення обмежень і заборон має певні відмінності порівняно з іншими видами державної служби. Її відмінність полягає також в об'єкті управлінських відносин. Ним є суспільні відносини, що складаються, змінюються і припиняються в період проходження військової служби і які спрямовані на забезпечення національної безпеки.

Певну увагу в дослідженні приділено визначенню завдань, функцій та принципів функціонування інституту військової служби. Аналіз існуючих в науковій літературі різних точок зору щодо їх класифікації дав змогу запропонувати, на думку дисертанта, найбільш оптимальну з них: поділ завдань на зовнішні і внутрішні в залежності від спрямування загроз національній безпеці, а функцій - на внутрішні і зовнішні в залежності від їхньої спрямованості. Зазначено, що тісно взаємодіючи, функції та завдання військової служби в своїй сукупності сприяють досягненню відповідних цілей правового регулювання військово-службових відносин та виконанню військовою службою своєї соціальної ролі.

Зміст військової служби відображається у відповідних принципах. Термін “правові принципи військової служби” вказує на основоположні риси, сутнісні характеристики, найважливіші у змісті і значенні військової служби. Принципи, які закріплені в нормах, встановлюють закономірності організації та функціонування військової служби; розкривають об'єктивні зв'язки у системі цього інституту; всебічно відбивають її сутність та найважливіші риси; розкривають загальний характер управлінської, виконавчо-розпорядчої та іншої адміністративної діяльності військовослужбовців. Основні правові принципи військової служби випливають з Конституції України і конкретизовані в законах України та в інших нормативно-правових актах. При цьому підкреслюється, що всі принципи взаємопов'язані між собою: дотримання одних сприяє реалізації інших і, навпаки, порушення одного з них негативно відображається на реалізації інших принципів.

З поняттям “військова служба” тісно взаємопов'язане поняття “військово-службові правовідносини”, під якими розуміються правові відносини, що виникають у зв'язку з організацією та функціонуванням військової служби. Військово-службовим правовідносинам притаманні особливі риси, розкриття яких дозволяє визначити їх як адміністративно-правові правовідносини, пов'язані з виконанням військовослужбовцями визначених державою посадових і службових обов'язків та з високим ступенем їхньої відповідальності за оборону Вітчизни. Одним з головних принципів військово-службових відносин є принцип єдиноначальності. Його сутність полягає у тому, що командир (начальник) наділяється всією повнотою владних повноважень стосовно підлеглих і на нього покладається персональна відповідальність перед державою за всі сторони життя і діяльності підрозділу, військового органу.

Військово-службові відносини поділяються автором на дві основні групи: а) такі, що виникають у процесі організації військової служби (добір і розстановка військових кадрів; заміщенням військових посад; проведення атестацій; просування по службі; звільненням з неї тощо); б) такі, що виникають в ході реалізації (відбування) військової служби, зокрема в процесі діяльності військовослужбовців щодо реалізації службових повноважень та виконання службових обов'язків.

Розмаїття і складність зв'язків і відносин, що виникають у сфері військової служби, зумовлює й багатоманітність військово-службових правовідносин. Вони характеризуються певними ознаками та особливостями і класифікуються автором за наступними ознаками: за змістом (матеріальні і процесуальні); в залежності від поділу юридичних норм на регулятивні та охоронні; за характером поведінки зобов'язуючої сторони (активні та пасивні); за видами зв'язків між суб'єктами відносин або за складом їх учасників (вертикальні та горизонтальні).

Аналізуючи поняття “військовослужбовець” та розкриваючи основи його правового статусу, дисертант дійшов висновку, що це поняття і поняття “військова служба” є основоположними для загальнотеоретичного пізнання інституту військової служби і відображають найістотніші фундаментальні закономірності функціонування військової служби. Правовий статус військовослужбовця умовно поділено на загальну та військово-службову частини, які діалектично взаємодіють між собою. Визначення елементів правового статусу військовослужбовця має передбачати чітке їх закріплення у військовому законодавстві. Це дасть змогу відобразити особливості правового статусу військовослужбовця, його соціальну роль і призначення щодо виконання ним своїх функцій і повноважень.

У дисертації зазначається, що одним з елементів правового статусу військовослужбовців є їх юридична відповідальність, яка характеризує відношення військовослужбовця до його службових обов'язків, що закріплені в законах та інших нормативно-правових актах, і проявляється як реакція держави на протиправні дії. Відповідальність військовослужбовців має специфічні особливості, що дає підстави називати військовослужбовця спеціальним суб'єктом кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності. Так, військовослужбовці несуть відповідальність за військові злочини, а за вчинення адміністративних правопорушень передбачені особливості накладення адміністративних стягнень. За проступки, пов'язані з порушенням військової дисципліни або громадського порядку, військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному військовими статутами. Крім того, до військовослужбовців можуть бути застосовані у службовому порядку заходи щодо грошового відшкодування завданих державі збитків, які виникають внаслідок недотримання передбачених військовими статутами, наказами та іншими правовими актами правил використання військового майна, коштів, поводження зі зброєю, бойовою технікою, іншим військовим майном із застосуванням коефіцієнту кратності до їхньої вартості.

За результатами аналізу чинного законодавства про притягнення військовослужбовців до відповідальності, автором вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері регулювання згаданих правовідносин, насамперед, щодо доцільності прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців України, в якому б визначалися діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями. Дана потреба випливає з положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України. Прийняття кодексу, на думку дисертанта, дасть можливість кожному військовослужбовцю у повному обсязі реалізувати свої права та обов'язки, відчути свою захищеність від можливих незаконних дій. У цьому акті мають бути також конкретно визначені і формалізовані дії (бездіяльність), за вчинення яких передбачена дисциплінарна відповідальність військовослужбовців.

Одним з ключових є висновок про те, що функціонування військової служби неможливо без наявності її юридичної першооснови, якою є нормативно-правові акти, що регламентують військово-службові відносини. Зазначено, що за юридичною значимістю і походженням ці акти мають різний рівень. Проте джерелом для всіх їх є Конституція України, в якій знайшли своє правове закріплення найбільш принципові положення. На підставі проведеного аналізу робиться висновок про незадовільний загальний стан справ у воєнній сфері та про назрілу потребу в проведенні в Україні воєнної реформи; вносяться конкретні пропозиції щодо напрямів її здійснення, насамперед, щодо реформування військової служби в контексті реалізації Концепції реформування державної служби в цілому.

У другому розділі “Адміністративно-правове регулювання відносин, пов'язаних з військовою службою (вступом, просуванням, припиненням)” аналізуються питання правового регулювання вступу громадян на військову службу; підстави та умови виникнення правовідносин між державою та громадянами; досліджується основний елемент проходження військової служби - просування військовослужбовців по службі; розкриваються особливості умов, за яких здійснюється їхнє просування по службі; правове регулювання підстав та умов припинення проходження громадянами військової служби.

Дисертантом розкривається порядок правового регулювання організації призову на строкову військову службу, прийняття на військову службу за контрактом, присвоєння громадянам первинного військового звання та призначення їх на військову посаду.

Висвітлюючи порядок призову громадян на військову службу, автор зазначає, що адміністративно-правове його регулювання здійснюється шляхом прийняття та застосування відповідних нормативно-правових актів. У цьому випадку між державою та її громадянами виникають правові відносини на підставі одностороннього волевиявлення держави. У дослідженні розкривається механізм правового регулювання процесу призову громадян на військову службу, зокрема визначаються: категорія громадян, що підлягає призову; порядок проходження військово-медичної комісії; підстави для надання відстрочки від призову; підстави для звільнення від призову на військову службу.

У процесі розгляду порядку комплектування військових формувань за контрактом, аналізуються додаткові (порівняно з призовниками) вимоги, що висуваються до кандидатів для вступу на військову службу. Це зумовлено більшою значимістю посад, на які претендують кандидати за контрактом, та більш ширшими майбутніми службовими повноваженнями. Зазначається, що для кандидатів для вступу на військову службу за контрактом до таких військових формувань, як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України встановлюються спеціальні вимоги.

У дисертації досліджується механізм здійснення добору кандидатів на військову службу залежно від того, чи є він військовослужбовцем або цивільною особою. Особлива увага приділяється контракту про прийняття на військову службу. Автором розкриваються дві форми прийняття на військову службу за контрактом: безпосереднє прийняття на військову службу та прийняття на військову службу курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів. Зазначаються особливості виникнення правових відносин між державою та згаданою категорією громадян, які полягають у зарахуванні громадян до зазначених вищих військових навчальних закладів на добровільних засадах відповідно до особистих заяв та на умовах, визначених контрактом, а також закріплення зазначених правовідносин адміністративним актом - наказом командира (начальника).

У результаті дослідження правової природи контракту для вступу на військову службу, автор прийшов до висновку, що такий контракт не може бути віднесений до особливого виду трудового договору, а є різновидом адміністративного договору.

Ключовим моментом проходження громадянами військової служби є їхнє просування по військовій службі, під яким розуміється призначення військовослужбовця на іншу військову посаду з більш високим посадовим окладом і військовим званням. Просування по службі, на думку автора, повинно визначатися передусім особистими якостями військовослужбовця, його досвідом, професіоналізмом, компетенцією, придатністю до військової служби, а також зумовлюватися рядом чинників: якісним правовим регулюванням в частині морального і матеріального заохочення військовослужбовця; регулярним просуванням по службі; проведенням об'єктивних атестацій тощо. При цьому головним принципом вирішення питання просування по службі має бути державний інтерес до оптимального заміщення посад військовослужбовцями, і цей інтерес повинен мати пріоритет перед особистим інтересом військовослужбовця, який прагне здійснити військову кар'єру.

Аналіз процедури призначення військовослужбовця на посаду, дозволив виділити наступні випадки здійснення зазначеного: вступ громадянина на військову службу та присвоєння йому первинного військового звання; підвищення чи пониження військовослужбовця на військовій посаді та у військовому званні; призначення його на іншу військову посаду; відрядження до іншого військового органу чи до органу виконавчої влади. Реалізація процедури призначення на посаду вимагає дотримання певних вимог, які висунуті самим життям, формалізовані і вимагають від військових начальників безумовного їх дотримання. В дисертаційній роботі детально розкривається така важлива складова просування по службі, як резерв кадрів. Підкреслюється, що він створюється з метою формування професійно підготовленого офіцерського корпусу, збереження та зросту їх інтелектуального потенціалу. Розкривається основний зміст роботи з резервом кадрів.

Важливе значення в діяльності військовослужбовців посідає атестація, яка повинна вирішувати наступні основні завдання: дотримання на практиці принципів військової служби; забезпечення законності в системі функціонування військової служби; застосування до військовослужбовців заходів відповідальності та стимулювання з метою підвищення їхньої дисципліни та відповідальності за виконання дорученої справи; підтримання стабільності військової служби; стимулювання підвищення кваліфікації та професіоналізму військовослужбовців; попередження і боротьба з правопорушеннями та корупцією в системі військової служби тощо. В дисертації розкриваються головні елементи та юридична процедура здійснення атестаційної діяльності, визначається сутність та основні принципи атестування: позапартійність; загальність; гласність; комплексність та колективність оцінки; обґрунтованість оцінки та рекомендацій атестаційної комісії; обов'язковість прийняття за результатами атестування організаційно-правових заходів відповідальності та стимулювання. Робиться висновок про те, що в перспективі одним із важливих елементів і оптимальною організаційно-правовою формою заміщення посад під час проходження військової служби повинен стати конкурс. Він має стати основною процедурою, яка змогла б забезпечити просування по службі за ознаками здібностей, кваліфікації та рівня професіоналізму.

Службове становище військовослужбовця в процесі його просування по службі залежить від його військового звання та військової посади, які взаємодіють між собою. Основне призначення військових звань, зазначається в дослідженні, полягає в забезпеченні відносин влади та підпорядкованості у взаємовідносинах між військовослужбовцями. Військові посади вказують на те, яку долю військової влади матиме військовослужбовець, що її займатиме, які завдання та функції ним виконуватимуться.

Військова посада розглядається дисертантом з організаційної та правової точок зору. Посада характеризує службове місце і роль військовослужбовця у відповідному військовому формуванні. В процесі дослідження розкривається взаємозалежність військової посади та вимог, яким повинен відповідати кандидат, який претендує на відповідну військову посаду: його рівень професійної освіти кандидата; досвід і стаж військової служби; рівень знань нормативно-правових документів, якими регулюється питання виконання відповідних посадових обов'язків та інші. Формалізація зазначених вимог та їх чітке дотримання дозволяє встановити єдині кваліфікаційні вимоги, які мають висуватися до військовослужбовців. На підставі зазначеного вище, обґрунтовується доцільність чіткого визначення статусу військової посади, як для встановлення обсягу службової “дієздатності” військовослужбовця, так і для оптимізації загальної чисельності особового складу військового органу та співвідношення військовослужбовців за військовим званням, а також для успішного вирішення поставлених завдань, для скорочення та спрощення структури військового органу тощо.

Дослідження особливостей умов, в яких здійснюється просування військовослужбовців по службі, дозволив зробити висновок про необхідність законодавчого визначення системи правових гарантій їхньої службової діяльності, тобто, закріплення засобів та способів забезпечення реалізації та захисту прав і свобод військовослужбовців. Для успішного виконання військовослужбовцем функціональних обов'язків, держава має гарантувати йому наступні соціально-економічні умови: належні матеріально-технічні умови служби; грошове забезпечення та інші виплати, передбачені законодавством у військовій сфері; речове забезпечення за науково-розрахованими нормами, необхідне для всебічної діяльності військовослужбовця щодо захисту Вітчизни; житлове забезпечення за рахунок держави; щорічна оплачувана відпустка; медичне обслуговування військовослужбовця та членів його сім'ї тощо, а також різного виду державні допомоги.

Одною із найважливіших складових соціального забезпечення є пенсійне забезпечення військовослужбовців. На підставі здійсненого аналізу видів пенсійного забезпечення; видів і груп пенсійних правовідносин, підстав їх виникнення та припинення; стану реалізації соціальної політики, в частині пенсійного забезпечення військовослужбовців; стану законодавства у сфері пенсійного забезпечення, дисертантом робиться висновок про їх загальний незадовільний стан. З огляду на зазначене, існує нагальна потреба в переоцінці та перегляді окремих норм законодавства щодо надання державою військовослужбовцям соціальних гарантій, насамперед, в частині вирішення питання забезпечення пенсіями в належному розмірі незалежно від періоду часу їх звільнення з військової служби.

Припинення військової служби належить до системи проходження військової служби, є окремим її станом (підсистемою), має спільні з етапом просування по службі елементи: атестацію, заохочення та відповідальність, які на цьому етапі хоч і специфічно, але мають інтегративні властивості і “працюють” на досягнення головної мети зазначеної системи - підтримання військовослужбовця на належному професійному рівні і його готовності до захисту Вітчизни.

Припинення військової служби - це припинення військово-службових правовідносин, яке здійснюється лише за підстав, визначених законодавством. Ними можуть бути як дії, так і події. В залежності від умов реалізації підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби, дії класифікуються дисертантом на такі, що виникають: згідно з законом; з ініціативи командування; з ініціативи військовослужбовця і можуть бути як правомірними, так і неправомірними. Події відбуваються поза волі їх суб'єктів і можуть бути відносними (в певній мірі їх виникнення може залежати від волі людини - смерть, пожежа, аварія), та чистими (абсолютними), які не можуть залежати від волі людини.

Особлива увага в дослідженні приділяється питанню дотримання визначеної законодавством процедури звільнення з військової служби різних категорій військовослужбовців в залежності від її виду. Зазначаються відповідні недоліки правового регулювання цього питання, насамперед щодо звільнення військовослужбовців з військової служби за негативними підставами, що, у свою чергу, підкреслює дисертант, призводить до порушень як норм законів, так і норм Конституції України. В інтересах забезпечення національної безпеки дисертантом пропонується формалізувати наступні підстави для припинення військово-службових правовідносин: припинення перебування у громадянстві України: набуття подвійного громадянства або громадянства іншої держави; дострокове розірвання контракту у зв'язку з прийняттям на військову службу з порушенням встановленого порядку; у зв'язку з відмовою у допуску до державної таємниці, за умови неможливості призначення на іншу посаду та відсутності інших підстав для звільнення; розірвання контракту за власним бажанням з відшкодуванням завданих військовому органу затрат; призупинення військової служби.

У Висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо розкриття підстав, умов та особливостей виникнення правовідносин між громадянином та державою, пов'язаних зі вступом на військову службу, його просуванням по службі та припиненням військово-службових відносин.

Зазначається, що військово-службові відносини започатковуються шляхом здійснення призову громадян на військову службу або укладенням між ними та державою контракту про вступ до неї з подальшою формалізацією зазначених відносин через прийняття адміністративного акта - наказу командира (начальника) військового органу. Це є окремий етап, який передує етапу проходження громадянином військової служби. Він має як свої особливості, так і спільні з етапом проходження військової служби ознаки: об'єкт - суспільні відносини; суб'єкти; юридичні факти тощо.

З метою успішного вирішення завдання щодо переходу до комплектування військових формувань лише за контрактом, дисертант вбачає необхідність у розробці відповідної нормативно-правової бази та відповідних кваліфікаційних вимог щодо проходження військової служби за контрактом; установленні освітніх критеріїв, згідно з якими здійснюватиметься добір кандидатів; перегляді нормативно-правових актів, що регламентують порядок проведення військово-лікарської експертизи та медичного огляду у Збройних Силах; розробці методики оцінки рівня розумового та фізичного розвитку кандидатів для зарахування на військову службу тощо.

Робиться висновок про адміністративно-правову природу військового контракту, який є різновидом адміністративно-правового договору, тобто являє собою вироблений за узгодженим волевиявленням сторін акт, який встановлює (змінює, припиняє) взаємні права та обов'язки. Оскільки в процесі дії адміністративно-правового договору передбачається рівність його сторін, а для військового контракту ця рівність притаманна сторонам лише на етапі його укладення, то військовий контракт відноситься до адміністративно-правового договору особливого вид

Оскільки ключовим моментом проходження громадянами військової служби є просування по ній, робиться висновок, про важливість дотримання встановлених юридичних критеріїв, за якими основними показниками просування військовослужбовця по службі мають бути особисті якості військовослужбовця, його професіоналізм, компетентність, бажання, уміння тощо. При цьому, основною процедурою, за допомогою якої забезпечувалося б справедливе просування по службі за зазначеними ознаками, має стати конкурс, який, у свою чергу, має передбачати відбір претендентів на посаду методом іспитів. Вирішення цих питань можливе лише за умови врегулювання існуючої системи військово-службових відносин не підзаконними актами, а законом.

На підставі загальнотеоретичного дослідження дається загальна характеристика військової служби: визначено поняття та головну мету її функціонування; основні функції та правові принципи. В силу свого специфічного призначення, принципів функціонування, характеру вимог до кандидатів для вступу на військову службу, правового регулювання військово-службових відносин, встановлених для військовослужбовців повноважень і відповідальності, визначених для них обмежень і заборон військовій службі притаманні відмінності від інших видів державної служби. Це дає підстави класифікувати її як державну службу особливого виду.

З поняттям “військова служба” тісно взаємопов'язане поняття “військово-службові правовідносини”, які являють собою суспільні відносини, що стосуються організації та функціонування військової служби. Зазначені правовідносини виділяються в конкретний різновид адміністративно-правових відносин, одним з головних принципів яких є принцип єдиноначальності.

Суттєвими елементами правового статусу військовослужбовця як суб'єкта військово-службових відносин, є його права, обов'язки, правові обмеження, заборони, гарантії та пільги. Зазначається важливість таких діалектично взаємодіючих частин правового статусу, як загальної та військово-службової; виділяється провідна роль останньої як центрального елементу правового інституту військової служби. Одним з елементів правового статусу військовослужбовців є їх юридична відповідальність за вчинення ними правопорушень. Аналіз законодавства про притягнення військовослужбовців до відповідальності висвітлює проблему законодавчої невизначеності діянь, які є дисциплінарними правопорушеннями. Її вирішення пропонується здійснити шляхом розроблення і прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців України.

Ключовим є висновок про те, що функціонування військової служби неможливе без наявності її першооснови, якою є нормативно-правові акти, що регламентують військово-службові відносини. Проте проведений аналіз нормативно-правової бази у воєнній сфері свідчить про відсутність її чіткої систематизації та досконалості. З урахуванням незадовільного загального стану у воєнній сфері, назрілу потребу в проведенні в Україні воєнної реформи, робиться висновок про доцільність реформування військової служби в контексті реалізації Концепції реформування державної служби загалом.

З метою необхідності подальшого вдосконалення законодавства у частині регулювання питання щодо звільнення громадян з військової служби пропонується розширити перелік конкретних підстав для цього, якими можуть бути: припинення перебування у громадянстві України та набуття подвійного громадянства або громадянства іншої держави; прийняття на військову службу з порушеннями встановленого порядку; подання особою неправдивих або приховання певних відомостей про себе чи своїх родичів, наявність яких перешкоджають укладенню контракту з цією особою тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Проблеми адміністративно-правового регулювання строків проходження строкової військової служби в Україні // Держава і право. - Вип. 11. - К., 2001. - С.209-216.

2. Про законодавче врегулювання відбування покарання військовослужбовцями в дисциплінарних батальйонах Збройних Сил України // Часопис Київського університету права. - Вип. 1. - К., 2002.- С.66-72.

3. Деякі проблеми впровадження демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави // Держава і право. - Вип. 15. - К., 2002. - С.70-78.

4. Завдання і функції військової служби в Україні // Держава і право. - Вип. 17. - К., 2002. - С. 170-177.

5. Регулювання військово-службових відносин у процесі професіоналізації Збройних Сил України // Наука і оборона. - Вип. 1. - К., 2003. - С.21-26.

6. Проблеми регулювання військово-службових відносин у процесі професіоналізації Збройних Сил України: правовий аспект // Людина і політика. -Вип. 2. - К., 2003. - С.124-134.

7. Принципи військової служби в Україні // Часопис Київського університету права. - Вип. 2. - К., 2003. - С.7-14.

8. Практика правового регулювання конкурсного добору кандидатів на державну службу в Сполучених Штатах Америки // Вісник державної служби України. -Вип. 3. -К., 2003. - С.79-84.

9. Поняття та правове положення військовослужбовців військових формувань України // Держава і право. - Вип. 19. - К., 2003. - С. 225-230.

10. Посадові та службові особи в системі військової служби // Наука і оборона. -Вип. 1. -К., 2004. - С.43-46.

Размещено на Allbest.ru