Концептуальні основи реформування територіальної організації державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ

ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Виконав:

Конотопцев Олег Сергійович

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Модернізація державного управління є однією з найважливіших потреб суспільного розвитку України. Але проведення протягом вже кількох років адміністративної реформи в Україні ще не дало істотних якісних змін та вагомих результатів. Як зазначив Президент України Л. Кучма у своєму виступі на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 червня 2002 р., незавершеність цієї реформи стала чи не найголовнішим гальмом у поглибленні соціально-економічних і політичних перетворень.

Одним із завдань адміністративної реформи є формування в Україні ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і місцевому рівнях управління. Тільки трансформація територіальної організації влади дозволить сформувати систему державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей. Для забезпечення цього необхідний перехід до нової ідеології функціонування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як діяльності із забезпечення прав і свобод громадян та надання державних і громадських послуг. Це актуалізує задачу створення доцільної системи територіальної організації влади, яка сприяла б становленню України як правової європейської держави з високим рівнем демократії.

Стан наукової розробки проблеми. За час незалежності всі спроби теоретично осмислити та комплексно проаналізувати систему територіальної організації державного управління в Україні не дали належних результатів. Тому теоретичне дослідження територіального устрою та визначення моделі розподілу управлінських функцій між територіальними органами влади ще залишається актуальним науковим завданням, вирішення якого необхідне для досягнення цілей адміністративної реформи в нашій країні.

Дану проблему розглядали науковці П. Бабіч, О. Батанов, В. Баштанник, Н. Березінська, В. Борденюк, О. Власенкова, М. Галянитич, Г. Губерна, Р. Давидов, І. Заяць, В. Карпенко, В. Лебединський, Н. Нижник, Г. Одінцова, І. Посипано, В. Романов, С. Cерьогіна, В. Симоненко, В. Скуратівський, В. Стефанюк, П. Ткачук, Ю. Чернецький, Г. Швидько та ін. Аналогічні дослідження велись і в інших країнах, де цій тематиці присвятили свої праці вчені Ж. Богенар, П. Бодіно, Ж.-Л. Бьоф, О. Дієдеріх, І. Любен, Ж.-Л. Маркс, Г. Райт та ін.

Таким чином, розробка концепції реформування територіальної організації державного управління з використанням вітчизняного історичного і світового досвіду є актуальною науковою проблемою і має важливе значення для вдосконалення практичної діяльності державних установ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота виконана в межах Комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування”, що реалізується в Національній академії державного управління при Президентові України. Це дослідження є частиною науково-дослідної роботи кафедри філософії, теорії державного управління та менеджменту Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темою “Адміністративне реформування на рівні територіальних органів влади” (номер державної реєстрації теми 0100U001209). Автор здійснював дослідження історичних аспектів територіальної організації влади.

Мета дослідження - теоретичне обґрунтування, розробка методичних положень та практичних рекомендацій з реформування системи державного управління України на територіальному рівні.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних задач:

- узагальнення і поглиблення визначення теоретичних засад територіальної організації державного управління;

- визначення особливостей розвитку територіальної організації влади на різних історичних етапах та можливості їх врахування при формуванні сучасної системи державного управління на територіальному рівні;

- здійснення аналізу сучасної системи територіальної організації влади України;

- узагальнення іноземного досвіду територіальної організації влади та визначення можливості його застосування чи адаптації;

- визначення основних напрямків і заходів щодо реформування територіальної організації державного управління України.

Об'єкт дослідження - територіальна організація державного управління як система інституцій влади, що здійснюють організуючий вплив на суспільне життя.

Предмет дослідження - історичні етапи розвитку територіальної організації влади в Україні та концептуальні основи її сучасного реформування.

Методи дослідження. У роботі використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Здійснено синтез нових знань на підставі узагальнення теоретичних засад територіальної організації державного управління. Методом дедукції визначено концептуальні засади територіальної організації влади. При дослідженні системи державного управління України на територіальному рівні використано історичний підхід та проаналізовано її сучасний стан. Методом індукції окреслено основні напрямки та заходи з реформування територіальної організації державного управління в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні концептуальних основ трансформації територіальної організації державного управління, що дозволило сформулювати ряд положень, здатних бути визначеними як нові, а саме:

вперше:

- визначено ступінь співвідношення централізації та децентралізації територіальної організації влади України на різних етапах історичного розвитку, що уможливило виявлення головних тенденцій розвитку територіальної організації влади та їх врахування при формуванні сучасної системи державного управління на територіальному рівні.

Удосконалено:

- змістовні характеристики основних визначень, на основі чого запропоновано узгоджене розуміння таких понять, як “територіальна організація державного управління”, “адміністративно-територіальний устрій”, “адміністративно-територіальна одиниця” та ін.

Дістали подальший розвиток:

- використання принципу субсидіарності при виробленні пропозицій з розподілу владних повноважень між територіальними органами влади, зокрема - між територіальними органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

- підходи до зміни структури місцевих державних адміністрацій - запропоновано узалежнити їх структуру від складу Кабінету Міністрів України;

- застосування в державно-управлінському аналізі основних принципів територіальної організації державного управління, а саме - розкрито сутність таких принципів, як “централізація”, “децентралізація”, “деконцентрація”, “субсидіарність” та ін.

Практичне значення одержаних результатів. Внесення змін, обґрунтованих у дослідженні, до чинного законодавства та інших нормативно-правових актів дозволить значно покращити діяльність територіальних органів влади та системи державного управління. Результати дослідження частково були використані в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні навчальних курсів та модулів, тематика яких відповідає спеціальності “Теорія та історія державного управління”. Зокрема, за результатами дослідження факультетом перепідготовки та підвищення кваліфікації для слухачів короткотермінових тематичних семінарів було видано навчальний посібник “Територіальна організація влади України”.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях, а саме: “Актуальні проблеми розвитку регіонального управління та місцевого самоврядування” (Харків, 26-27 лютого 1998 р.); “Актуальні проблеми регіональної економіки та місцевої соціально-економічної політики” (Харків, 10 червня 1998 р.); “Децентралізація державного управління: досягнення та невдачі місцевих влад” (Дніпропетровськ, 7-10 липня 1998 р.); “Проблеми демократизації посткомуністичного суспільства у контексті європейського досвіду” (Дніпропетровськ, 10-11 листопада 1998 р.); “Проблеми формування соціальної держави в умовах трансформації українського суспільства” (Харків, 12 травня 1999 р.); “Стратегія розвитку України до 2010 року” (Харків, 17-18 листопада 1999 р.), а також на Третьому міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 26 лютого 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в семи статтях, з яких п'ять вміщено у збірниках наукових праць, що входять до переліку наукових фахових видань з державного управління, затвердженого ВАК України. Їх загальний обсяг дорівнює 2,7 обл.-вид. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 207 с. Кількість рисунків - 5, таблиць - 9. Список використаних джерел налічує 178 найменувань, десять з яких - французькою мовою.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено зв'язок з науковими програмами, планами та темами установи, встановлено мету і завдання, подано загальну характеристику методів дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення результатів, наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі “Теоретичні засади територіальної організації влади України” окреслено місце цього явища в системі державного управління, що дозволило визначити його головні характеристики, зокрема принципи територіальної організації влади та функції державного управління. Уточнено наступні необхідні для вживання терміни територіальної організації влади, визначення яких у вітчизняній науковій літературі відсутнє взагалі:

Територіальна організація державного управління система органів державної влади, яка забезпечує організуючий вплив держави на суспільство по всій території країни.

Адміністративний рівень сукупність органів влади, діяльність яких поширюється на однакові за статусом адміністративно-територіальні одиниці чи всю державу.

Визначення базової термінології територіальної організації влади дозволило здійснити аналіз основних принципів територіального устрою, найважливішими серед яких є централізація та децентралізація. Але розуміння цих принципів неможливе без дослідження сутності децентралізації. Централізація та децентралізація розглядаються українськими науковцями одночасно як принципи, системи і процеси. У роботі обґрунтовано визначення централізації та децентралізації, в першу чергу, як принципів (оскільки категорія “принцип” визначальна відносно двох інших). Ці принципи різною мірою втілюються в певних адміністративних системах, залежно від чого ці системи можуть бути переважно централізованими чи переважно децентралізованими.

Централізація володіння владними повноваженнями, згідно з якими територіальні органи влади у своїй діяльності максимально підпорядковані центральним органам державного управління.

Децентралізація володіння владними повноваженнями, відповідно до яких територіальні органи влади є незалежними чи автономними від центральних органів влади.

Для більш повного розрізнення цих явищ уточнено ще один термін “деконцентрація”, яка є принципом і процесом, але не є системою. У роботі доведено, що деконцентрація є одним з видів централізації, оскільки територіальні органи державної влади, навіть після отримання певного обсягу повноважень, залишаються підпорядкованими центральним.

Особливої уваги в теоретичному аспекті територіальної організації влади потребує термін “регіон”. Серед переважної більшості українських науковців поширена думка про регіон як соціально-економічне утворення. У роботі доводиться перевага позиції тих науковців, що сприймають регіон як адміністративно-територіальну одиницю (О. Топчієв, В. Шилов та ін.), якою в Україні є область та Автономна Республіка Крим. На основі порівняльного аналізу та розрахунків визначено основні параметри регіону в Європі: територія - 10-80 тис. квадратних кілометрів, а населення - 1-6 млн осіб.

Відповідно до зазначених принципів територіальної організації влади відбувається виконання функцій державного управління. Дослідники, які приділяли увагу специфічним функціям державного управління, солідарні у виділенні окремих груп цих функцій, мають місце лише певні відмінності в їх назвах. Таких груп чотири: політичні функції (здійснення державного суверенітету, функції верховної влади тощо), економічні, соціальні та гуманітарні (духовно-виховна, освітньо-культурна сфера тощо). У роботі використовується наступна класифікація специфічних функцій державного управління, об'єднаних у чотири групи:

1. Функції державного суверенітету (оборона, міжнародне представництво, охорона порядку, контроль, регламентація).

2. Економічні функції (забезпечення функціонування фінансової системи та загальне регулювання економіки).

3. Соціальні функції (соціальний захист та охорона здоров'я).

4. Гуманітарні функції (освіта, культурний розвиток та забезпечення умов наукової діяльності).

Це дозволило окреслити основні напрямки реформування територіальної організації влади України, що сприяло побудові логічної схеми подальшого дослідження. Оскільки функції є визначальними відносно структури - “функція створює орган” - першочерговим завданням визнано раціональний розподіл між територіальними органами державної влади та органами місцевого самоврядування повноважень з виконання функцій управління. Другим кроком є приведення у відповідність до виконання функцій структури територіальних органів влади. При цьому дана проблема має два аспекти: загальна структура територіальної організації влади та внутрішня структура територіальних органів державного управління. Логічним завершенням дослідження визначено вироблення підходів до здійснення трансформаційних процесів територіальної організації влади України за вказаними напрямками.

Другий розділ “Історичні аспекти територіальної організації влади України” присвячено дослідженню особливостей розвитку територіальної організації влади на різних історичних етапах і можливостей їх використання при формуванні сучасної системи державного управління України на територіальному рівні. При цьому акцентується увага на розрізненні історичного досвіду та історичних традицій. Першочергова увага приділяється реалізації принципів централізації (Ц), деконцентрації (ДК) та децентралізації (ДЦ) влади за функціями державного управління з акцентуванням уваги на здійсненні цих процесів на регіональному рівні (таблиця).

У процесі дослідження визначено наступні тенденції:

1. Розвиток територіальних органів влади здійснювався у напрямку передачі їм повноважень від центральних органів державної влади.

2. Передача владних повноважень з виконання функцій державного управління зі здійснення суверенітету територіальним органам влади загальної компетенції призводить до послаблення єдності держави та її розпаду.

У роботі доведено, що деструктивних процесів вдавалося уникнути при обмеженні повноважень адміністративно-територіальних одиниць економічними, соціальними та гуманітарними функціями. Здійснення соціальних та гуманітарних функцій державного управління в Україні впродовж значного часу було покладено саме на органи місцевого самоврядування.

Реалізація основних принципів територіальної організації влади в еволюції системи територіального устрою України

Визначено, що за більш сталих форм державності відбувалася передача владних повноважень від територіальних органів державного управління загальної компетенції до місцевих представництв спеціалізованих центральних органів державної влади. З'ясовано, що ці спеціалізовані територіальні органи влади поступово переводилися із сфери управління місцевих представників уряду в підпорядкування центральним органам виконавчої влади.

Досліджено реалізацію принципів централізації, децентралізації та деконцентрації в територіальній організації державного управління України в минулі часи, завдяки чому виявлено тенденцію зростання небезпеки ліквідації української державності після децентралізації функцій державного управління із забезпечення суверенітету. Це дозволяє враховувати історичні традиції та історичний досвід при визначенні концептуальних основ реформування територіальної організації державного управління.

У результаті вивчення історичних аспектів територіальної організації влади України зроблено наступні висновки:

Історичний досвід державного будівництва України зумовлює необхідність збереження Україною конституційно закріпленої унітарності.

Оскільки Україна не має достатнього позитивного досвіду державного будівництва (простежити діалектичний розвиток територіального устрою та визначити готові взірці неможливо), то при реформуванні територіальної організації системи державного управління слід активно застосовувати іноземний досвід.

У третьому розділі “Аналіз територіальної організації державного управління сучасної України та іноземного досвіду організації влади на територіальному рівні” досліджено сучасну територіальну організацію влади. Здійснений аналіз дозволяє стверджувати, що загальна структура територіальної організації влади в Україні досить вдала у виконавчому аспекті - на сьогоднішній день на кожному адміністративному рівні існує лише один виконавчий орган загальної компетенції: місцеві державні адміністрації в областях і районах та виконавчі комітети рад у населених пунктах. Відзначається, що територіальні органи влади процедурно пов'язані між собою, що, за певних умов, може сприяти їхній продуктивній співпраці. Також стверджується, що загальна структура територіальної організації влади відповідає загальноєвропейським стандартам.

Одночасно відзначається, що виконання функцій державного управління територіальними органами влади неструктуроване. Відсутній чіткий розподіл компетенції та повноважень між територіальними органами влади (як між органами державного управління та органами місцевого самоврядування, так і різними адміністративними рівнями), через що ці органи на сьогоднішній день неспроможні якісно виконувати свою роль. Тому внутрішня структура територіальних органів державного управління є недосконалою. З іншого боку, робиться висновок, що чинне законодавство ще не остаточно визначило стан справ у сфері територіальної організації влади, що не дозволяє створити ефективну систему державного управління на територіальному рівні.

Особливу увагу приділено здійсненню функції контролю відносно територіальних органів влади. Контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування покладено на голів місцевих державних адміністрацій. Проте, оскільки на районному та обласному рівнях саме вони є керівниками виконавчих органів, здійснення контролю відносно місцевих рад на цих адміністративних рівнях є позбавленим сенсу.

Відсутність власного позитивного досвіду примушує активно використовувати іноземний досвід територіальної організації влади. Ефективність державного управління в країнах Західної Європи дає підстави стверджувати, що адаптація підходів до структури територіальної організації влади цих держав дозволить Україні підвищити ефективність діяльності органів влади. Аналіз адміністративно-територіальних одиниць субнаціонального адміністративного рівня всіх країн Європи дозволяє зробити висновок, що все це розмаїття зводиться до двох типів, розповсюджених на нашому континенті: “регіон” та “кантон”. Регіон визнається відповідним областям України, тобто на цьому рівні адміністративно-територіальні одиниці України не потребують трансформації.

Більш конкретне використання іноземного досвіду можливе з урахуванням надбань окремих країн, зокрема доведено можливість вибору як взірця Франції. Ця країна є найбільш схожою з Україною та, незважаючи на рівні можливості українських науковців щодо вивчення іноземного досвіду всіх держав, найбільшу увагу цими дослідниками приділено саме Франції. Визначено придатними до запозичення чітку структурованість територіальних органів влади Франції та ідею чіткого розподілу компетенції між цими органами з акцентуванням особливої уваги на структурі територіальних органів влади та їх взаєминах, особливо на регіональному рівні.

Оскільки територіальні органи влади Франції мають чітку стандартну структуру, зафіксовану в нормативно-правових актах, то застосування аналогічних норм в Україні дозволить значно поліпшити роботу системи територіальної організації державного управління. Територіальна організація влади Франції має чітку владну ієрархію: територіальні органи державного управління тут є місцевими представництвами міністерств, а префект тільки координує їх діяльність. Ця система радикально відрізняється від української, де місцеві державні адміністрації є територіальними органами виконавчої влади загальної компетенції. Тому одним із заходів реформування територіальної організації державного управління України пропонується узалежнити внутрішню структуру місцевих державних адміністрацій від складу вищого органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Територіальні органи влади Франції мають чітко визначені сфери компетенції, що дозволяє їм уникати дублювання в роботі та вдало співпрацювати. Це теж знайшло відображення в нормативно-правових актах, при цьому особливу увагу приділено розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Повноваження розподілені не тільки між органами державної влади та місцевого самоврядування, але й між територіальними органами влади різних рівнів. Процедура їх взаємодії чітко визначена, подвійне підпорядкування відсутнє. Цей розподіл здійснено за принципом: “Комуна забезпечує щоденні потреби, департамент забезпечує зв'язок між містом та селом, регіон здійснює планування”. Для підвищення ефективності роботи територіальних органів влади України пропонується розподілити їх повноваження за принципом субсидіарності.

Особливої уваги при дослідженні досвіду Франції приділено регіону. Через спроможність регіону акумулювати ресурси, на нього покладено значні повноваження із виконання соціально-економічних функцій державного управління. Для більш ефективної діяльності на регіональному рівні створено спеціальний орган соціально-економічну раду, яка завдяки своїм широким повноваженням та способу формування дозволяє залучити найбільш активних представників суспільного життя регіону до планування регіонального розвитку. Пропонується створення аналогічної інституції в Україні, що сприятиме подальшій демократизації суспільства та дозволить краще враховувати регіональні особливості.

Дослідженням доведено, що на сьогоднішній день загальна структура територіальної організації державного управління України є достатньо вдалою і не потребує значних змін. З іншого боку, реформування потребує розподілу повноважень між територіальними органами влади. Разом з цим, повинна трансформуватися внутрішня структура територіальних органів державного управління. Проводити це передбачається із широким залученням готових взірців територіальної організації влади Франції. Зокрема, слід узалежнити внутрішню структуру місцевих державних адміністрацій від структури центральних органів виконавчої влади.

У четвертому розділі “Обґрунтування підходів до здійснення трансформаційних процесів територіальної організації влади України” подано конкретні пропозиції щодо реформування територіальної організації влади України взагалі та територіальних органів державного управління зокрема.

Першочерговою визначено необхідність розподілу повноважень між територіальними органами влади. Українські науковці констатують наявність проблеми нерозподіленості компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування, між територіальними органами влади різних адміністративних рівнів. Проте вони практично не зробили достатньо чітких пропозицій стосовно цього. У публікаціях проблемно-постановчого характеру лише наголошується на актуальності цієї теми та констатується відсутність визначеності. Єдиним позитивним моментом є наголошення на необхідності здійснення децентралізації в державному управлінні.

На сьогоднішній день проблема розподілу повноважень полягає в першу чергу в недостатньо чіткому розмежуванні сфер компетенції між територіальними органами державного управління та органами місцевого самоврядування. Оскільки в територіальному устрої сучасної України на кожному адміністративному рівні існує лише один виконавчий орган влади загальної компетенції, то повноваження, віднесені до сфери компетенції територіальної громади, можуть бути реалізованими тільки органами місцевого самоврядування, а віднесені до адміністративно-територіальних одиниць вищих рівнів органами державної (виконавчої) влади.

Розподіл повноважень між територіальними органами влади пропонується здійснити за чітким принципом: надання управлінських послуг, обов'язково необхідних для всіх мешканців, необхідно закріпити за органами місцевого самоврядування територіальних громад, а інших - за органами державної (виконавчої) влади. Наприклад, у сфері соціального захисту до повноважень територіальних громад повинно бути віднесено забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості. У сфері охорони здоровя - організація первинної медичної допомоги та медичного страхування. У сфері освіти - надання повної загальної середньої освіти. Саме такий розподіл дозволить реалізувати принцип субсидіарності в територіальній організації влади та здійснювати управління на різних адміністративних рівнях найефективніше, оскільки адміністративно-територіальні одиниці створені спеціально для покращення якості державного управління, наближення державної влади до об'єкта управління.

Стосовно контролю діяльності територіальних органів влади пропонується для забезпечення зворотного зв'язку в процесі державного управління та захисту інтересів мешканців адміністративно-територіальних одиниць наділити обласні та районні ради певними контролюючими функціями щодо місцевих державних адміністрацій. Здійснення контролю за виконавчими органами місцевого самоврядування пропонується залишити у представників виконавчої влади (голів місцевих державних адміністрацій), але обмежити їх вплив правом оскарження законності рішень.

На сьогоднішній день конкретних пропозицій відносно реформування структури територіальних органів влади зроблено практично не було. Винятком є пропозиції щодо створення нових органів - адміністративних судів та муніципальної міліції. Одними з головних причин цієї необхідності називають неспроможність прокуратури якісно здійснювати загальний нагляд в адміністративній сфері та значну технічну складність для судів загальної юрисдикції розглядати адміністративні справи. Проте не досліджується питання про спроможність судів на сучасному етапі вирішити цю проблему. Замовчуються перспективи такого розвитку подій за умов наявності значних рудиментів тоталітарного режиму як в адміністративному, так і судовому апараті. Тому створення адміністративної юстиції в Україні є недоцільним. У дисертації доведено недоцільність створення муніципальної міліції - через фінансову залежність від органів місцевого самоврядування така міліція буде безпорадною проти корупції в цих органах. Крім того, нерівномірність розселення не дозволить мешканцям малочислених громад створити власну міліцію, що порушить принцип додержання рівності в правах громадян України.

Стосовно трансформації структури територіальних органів влади України вважається за необхідне зробити наступні пропозиції. Територіальні органи державного управління, які виконують функції із здійснення державного суверенітету, повинні бути незалежними від впливу місцевих державних адміністрацій. Усі інші територіальні органи міністерств необхідно включити до складу місцевих державних адміністрацій. При цьому для створення дієвої вертикалі виконавчої влади всі ці місцеві представництва центральних органів виконавчої влади повинні утворювати окремі підрозділи всередині місцевих державних адміністрацій. Таким чином, запропоновано узалежнити організаційну структуру місцевих державних адміністрацій від складу Кабінету Міністрів України.

ВИСНОВКИ

державне управління централізація децентралізація влада

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове розв'язання наукового завдання з теоретичного обґрунтування та розробки методичних положень і практичних рекомендацій щодо реформування системи державного управління на територіальному рівні. Вироблені концептуальні основи реформування територіальної організації системи державного управління України. Здійснено науково-теоретичне обґрунтування основних напрямків та заходів з реформування головних елементів системи державного управління на територіальному рівні. Зокрема, зроблені наступні висновки:

1. Адміністративну реформу на територіальному рівні необхідно здійснювати з чітким визначенням її концептуальних засад. Найважливішою з них є визначення територіальної організації державного управління як системи органів державної влади, які забезпечують управлінський вплив держави по всій території країни. Крім того, концептуальним є визнання необхідності застосування власного історичного та іноземного досвіду як територіальної організації влади взагалі, так і адміністративного реформування зокрема.

2. У результаті дослідження історичних передумов трансформації територіальної організації влади України та визначення головних тенденцій і превалюючих детермінант розвитку територіальної організації державного управління України (зокрема, реалізації принципів централізації, децентралізації та деконцентрації в територіальній організації державного управління України в минулі часи) виявлено тенденцію зростання загрози українській державності після децентралізації функцій державного управління із забезпечення суверенітету.

3. Аналіз системи територіальної організації влади сучасної України дозволяє стверджувати, що реформування потребує лише структура територіальних органів державного управління, що можливо після розподілу компетенції між територіальними органами влади.

4. Розподіл компетенції між територіальними органами влади необхідно здійснити згідно з принципом субсидіарності. У дисертації вироблено пропозиції щодо розподілу повноважень між територіальними органами державного управління та органами місцевого самоврядування з використанням принципу субсидіарності.

5. Оскільки Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, а місцеві державні адміністрації здійснюють її в районах та областях України, то необхідно узалежнити організаційну структуру місцевих державних адміністрацій від складу Кабінету Міністрів України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Конотопцев О.С. Еволюція адміністративно-територіального устрою Наддніпрянської України // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ ХФ. - 1999. - № 1. С. 24 - 34.

2. Конотопцев О.С. Трансформація територіальних органів охорони правопорядку // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. Х.: УАДУ ХФ. - 1999. № 3. С. 24 - 31.

3. Конотопцев О.С. Проекти реформування територіальної організації влади у незалежній Україні // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. Х.: УАДУ ХФ. - 2000. № 3. С. 30 - 38.

4. Конотопцев О.С. Територіальні аспекти адміністративного реформування в Україні // Зб. наук. праць УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип. 2: У 4 ч. Ч. ІІ. С. 125 - 130.

5. Конотопцев О.С. Основні підходи до здійснення трансформаційних процесів територіальних органів влади України // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. № 2. С. 107 - 113.

6. Конотопцев О.С. Використання досвіду територіальної організації влади Французької республіки при проведенні адміністративної реформи в Україні // Децентралізація державного управління: досягнення та невдачі місцевих влад: Матеріали регіональної науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ: ДФ УАДУ, 1998. - С. 90 - 95.

7. Конотопцев О.С. Концептуальні основи реформування територіальної організації влади в Україні (з використанням досвіду адміністративної реформи у Франції) // Придніпровський вісник. 1998. № 95-96. С. 105 - 108.

8. Конотопцев О.С. Територіальна організація влади в Україні: Навч. посіб. для слухачів короткотермінових тематичних семінарів. - Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. - 36 с.

Размещено на Allbest.ru