Гендерна паритетність у державному управлінні: становлення та тенденції розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

КУЛАЧЕК Ольга Іванівна

УДК 35.01: 305

ГЕНДЕРНА ПАРИТЕТНІСТЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ:

СТАНОВЛЕННЯ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

25.00.01 - теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ - 2003



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській Академії державного управління при Президентові України.

жінка державотворення гендерний політика

Науковий керівник - доктор філософії (PhD), професор

КРАВЧЕНКО Богдан Олександрович,

Українська Академія державного управління при Президентові України, проректор з міжнародних зв'язків.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

ГОШОВСЬКА Валентина Андріївна,

Рада національної безпеки і оборони України, заступник секретаря;

кандидат наук з державного управління

РАЧИНСЬКИЙ Анатолій Петрович,

Українська Академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри державного управління і менеджменту.

Провідна установа - Національний інститут стратегічних досліджень, відділ соціальних відносин та громадянського суспільства, м. Київ.

Захист відбудеться “18” вересня 2003 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ - 57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий “18” серпня 2003 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як розвинутої соціально-правової держави з високим рівнем життя й політичною стабільністю зумовлює необхідність комплексного аналізу однієї з важливих проблем теорії та історії державного управління - оптимізації управління шляхом застосування демократичного принципу рівноправної участі всіх громадян у державотворчих процесах, теоретичного осмислення паритетності в державному управлінні як важливого компоненту підвищення результативності й ефективності управління, а також розвитку громадянського суспільства в Україні.

Складні, суперечливі процеси ринкових реформ, формування нової соціальної структури суспільства з відповідними інтересами й цінностями передбачають зміни в структурі соціально-політичних відносин між чоловіками та жінками. Якщо у західному суспільстві розвиток демократії пов'язується з розширенням участі жінок у процесі вироблення й прийняття управлінських рішень, руйнацією негативних стереотипів щодо повноправної участі жінок в державному управлінні, то в Україні спостерігається розвиток протилежних західній практиці тенденцій.

У політичній і адміністративній системі це виявилось у скороченні представництва жінок у Верховній Раді України 4-го скликання (23 жінки -- 5,1%) і на рівні змін соціокультурного контексту подальшої політичної та управлінської діяльності за низької репрезентації жінок у вищих органах влади, що свідчить про усунення їх від процесу прийняття рішень. Обмеженість жінок у виборі, можливостях і участі в окремих сферах життєдіяльності суспільства, має прямі й пагубні наслідки для соціально-економічного розвитку країни.

Аналіз цих явищ відбувається за умов практичної відсутності концептуальних розробок проблематики щодо участі жінок у державному управлінні. Реальна проблема полягає, з одного боку, у відсутності фундаментальних і прикладних досліджень, у центрі яких проблема гендерної паритетності у сфері владних відносин, з іншого - в існуванні потенційного чи реального протиріччя, суть якого виявляється в усуненні жінок від реальної влади і процесу прийняття рішень.

Забезпечення реалізації конституційного права громадян на рівноправну участь у процесі прийняття рішень, створення сприятливого організаційно-правового поля для досягнення гендерної паритетності в державно-управлінських відносинах зумовлюють необхідність визначення пріоритетів державної гендерної політики в усіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, в адміністративній системі.

У контексті адміністративної реформи України актуальним є системне дослідження формування гендерно збалансованого державного кадрового апарату, особливо його керівного складу. Саме управлінський персонал сучасної адміністративної системи піддається різкій критиці, а помилки й прорахунки управлінців істотно впливають на рівень життєдіяльності країни, добробут її громадян, авторитет держави.

Актуальність теми дослідження зумовлена також світовими тенденціями запровадження паритетної участі жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, і зокрема, в державному управлінні. Україна підтвердила свій намір виконувати Рекомендації Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН "Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир у ХХІ столітті", а також Декларацію тисячоліття ООН, у якій глави держав і урядів визнали свою колективну відповідальність за підтримку принципів людської гідності, рівноправності і рівності на глобальному рівні. Ратифікація Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, зобов'язання уряду щодо виконання рекомендацій міжнародних організацій визначили суттєво нові принципи організації управління.

Особливості впровадження нової парадигми влади, відповідно до якої передбачається змінити моральні засади, оптимізувати використання людського ресурсу, зокрема його жіночої складової, висвітлено в публікаціях провідних вітчизняних учених: В.Авер'янова, В.Бакуменка, В.Гошовської, С.Дубенко, О.Воронька, В.Князєва, Б.Кравченка, В.Куценка, Г.Лелікова, Е.Лібанової, Г.Литвинова, М.Логунової, В.Лугового, Н.Нижник, В.Олуйка, М.Пірен, В.Ребкала, В.Скуратівського, В.Троня, В.Шахова, О.Яковенка та інших.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми є предметом аналізу в працях українських: М.Богачевської-Хом'як, Т.Василевської, Л.Гонюкової, Н.Грицяк, Н.Дармограй, І.Жеребкіної, О.Іваницької, Л.Кобелянської, Н.Лавриненко, Е.Лібанової, О.Луценко, Т.Мельник, С.Оксамитної, С.Павличко, Л.Смоляр, В.Тертички, В.Фесенка, О.Ярош, хоча проблема формування гендерної паритетності висвітлюється ними фрагментарно, що засвідчує відсутність концептуальних ґрунтовних розробок теоретико-методологічних і організаційно-правових аспектів її аналізу в контексті наукової галузі “державне управління”.

Дане дослідження значною мірою спирається на теоретичне вивчення світового досвіду з'ясування гендерної паритетності в системі державно-управлінських відносин, узагальненого в працях зарубіжних фахівців Е.Сміта, Е.Гіденса, Л.Дугала (Великобританія), Ф.Хоувелінгена (Нідерланди), Г.Атаманчука, О.Вороніної, І.Ільїна, О.Мезенцевої, Є.Охотського, Н.Пушкарьової (Росія), М.Гінної, М.Девідсона, С.Купера, М.Лі, E.Остера, (Канада), Ю.Габермаса, Р.Хоф (Німеччина), Р.Брайдотти, К.Гіліган, К.Мілет, М.Рубін, Д.Скотт (США), М.Фуко (Франція) та інших.

Потреба у здійсненні комплексного дослідження особливостей становлення й тенденцій розвитку гендерної паритетності в державному управлінні, вироблення дієвої моделі збалансованої участі жінок і чоловіків в адміністративній системі сучасної Україні зумовила вибір теми дисертації. Формування гендерної паритетності є одним з основних чинників досягнення консенсусу в українському суспільстві, успішної реалізації демократичних реформ як необхідної умови для входження України до світового співтовариства повноправним партнером.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі політології Української Академії державного управління при Президентові України (далі - УАДУ) в межах комплексного наукового плану “Державне управління і місцеве самоврядування в Україні" (НДР № 0199U00282).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розкритті сутності гендерної паритетності й обгрунтуванні закономірностей і тенденцій її розвитку в державному управлінні України.

Для реалізації цієї мети визначено наступні завдання:

- здійснити історико-теоретичний аналіз суспільного статусу жінок, їх ролі в процесі державотворення в концепціях зарубіжних і вітчизняних досліджень;

- охарактеризувати теоретико-методологічні засади та основні напрями сучасних гендерних досліджень;

- узагальнити становлення нових підходів у формуванні системи державно-управлінських відносин з урахуванням гендерного компонента й охарактеризувати провідні тенденції розвитку гендерної паритетності в державному управлінні України;

- розкрити зміст гендерного аналізу політики як дієвого конструкту дослідження владних відносин;

- висвітлити зарубіжний досвід реалізації державної політики рівних прав жінок і чоловіків, з'ясувати основні закономірності його впровадження на державному та міжнародному рівні;

- визначити роль гендерного підходу до розвитку нової парадигми менеджменту;

- проаналізувати гендерні диспропорції у владних структурах України;

- виявити існуючі перешкоди й бар'єри кар'єрного зростання жінок на різних рівнях виконавчої влади в Україні;

- обґрунтувати необхідність активного й системного впровадження гендерної паритетності у сфері державно-управлінських відносин;

- запропонувати ефективні механізми реалізації державної політики рівних прав і можливостей у сфері державного управління в Україні;

- удосконалити понятійний апарат дослідження процесів державного управління, розширити документально-інформаційну базу.

Об'єктом дослідження є гендерний аспект державно-управлінських відносин в Україні.

Предметом дослідження є становлення й тенденції розвитку гендерної паритетності в системі державного управління України.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети в роботі використано комплекс методів, зокрема: теоретичний аналіз філософської, політологічної, соціологічної літератури, завдяки якому виявлено становлення нових підходів до системи державно-управлінських відносин з урахуванням гендерного компонента; порівняльно-історичний метод, що передбачає можливість вивчення різних концепцій формування державної політики рівних прав, теоретичного обґрунтування закономірностей і виявлення основних тенденцій розвитку гендерної паритетності у світовій практиці.

У другому й третьому розділах роботи використано методи класифікації й систематизації, що дозволило узагальнити основні науково-теоретичні напрями гендерних досліджень, проаналізувати законодавчо-нормативну базу національних систем регулювання гендерної паритетності в державному управлінні; такі загальнонаукові й спеціальні методи як діалектичний аналіз, синтез, класифікація, аналогія, індукція, дедукція. У межах четвертого розділу застосовуються різні тестові методи, а також метод польових досліджень, гендерний аналіз статистичних даних на рівні районів, областей.

Розробка даної проблематики має особливе значення для формування й розвитку нової галузі - державного управління, сприяє виробленню в процесі наукових пошуків нового ставлення до об'єкта й предмета дослідження, з'ясуванню різних філософсько-світоглядних позицій і методологічних принципів у розробці певних аспектів теорії державного управління.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в системному дослідженні теоретико-методологічних і організаційно-правових засад гендерної паритетності та розробці цілісної концепції формування зазначеної парадигми в системі державного управління. Зокрема:

- уперше визначено й систематизовано основні дослідницькі підходи до розгляду проблеми участі жінок у державно-управлінських відносинах, що сформувались у вітчизняній і зарубіжній науці державного управління, на основі чого вироблено необхідні методологічні засади дослідження процесу формування гендерної паритетності на сучасному етапі розвитку українського суспільства;

- розроблено оригінальну класифікацію науково-теоретичних напрямів, що містить визначення культурно-символічних і статево-рольових функцій чоловіків і жінок у суспільстві й детермінованого ними соціального статусу;

- розкрито основні закономірності становлення та тенденції розвитку гендерної паритетності в державному управлінні в країнах розвинутої демократії, формування організаційно-правового забезпечення, спеціальних стратегій застосування принципу рівноправності жінок і чоловіків у питаннях управління й розвитку службової кар'єри; виявлено залежність ефективності державного управління від гендерно збалансованої кадрової політики;

- удосконалено підходи до визначення основних напрямів і перспектив розвитку кадрової політики в органах держаної влади та місцевого самоврядування в Україні з урахуванням гендерного фактора;

- запропоновано авторське визначення гендерного аналізу політики як теоретичного та прикладного дослідження, експертних оцінок і альтернативних політичних рішень, спрямованих на дотримання принципу гендерної паритетності, на оптимізацію використання креативного потенціалу жінок і чоловіків; уперше розмежовано поняття “гендерний аналіз політики” та “аналіз гендерної політики”, що передбачає аналітику державних рішень та політичних дій, які безпосередньо і опосередковано впливають на соціальну ситуацію в суспільстві;

- систематизовано провідний зарубіжний досвід реалізації політики рівних прав жінок і чоловіків, що включає нормативно-правові й організаційні аспекти її здійснення на державному та міжнародному рівнях; визначено спеціальні стратегії та механізми формування гендерного балансу в органах державної влади, зокрема застосування на певний термін гендерних квот;

- досліджено рівень впливу історичних, економічних, політичних і культурних умов на розвиток гендерної паритетності в державному управлінні. Запропоновано новий підхід до класифікації стилів управління з урахуванням гендерного компонента;

- доведено, що гендерні диспропорції у владних структурах України зумовлені високим рівнем скорочення кількості жінок на вищих рівнях органів державної влади й відмовою від квот для жінок, а також відсутністю фундаментальної системи цінностей як одного з критеріїв розподілу владних повноважень;

- визначено основні проблеми та перешкоди кар'єрного зростання жінок на державній службі, а саме: вплив традиційного оточення на робочому місці, значне навантаження, брак часу, відсутність належних умов для поєднання сімейних і професійних обов'язків, моральні чесноти, що стримують жінок у просуванні по службі;

- дістало подальшого розвитку обґрунтування необхідного комплексу заходів щодо оптимізації державного управління шляхом застосування демократичного принципу рівноправної участі всіх громадян у державотворчих процесах, формування гендерної паритетності в державному управлінні на основі удосконалення організаційно-правових засад і механізму реалізації політики рівних прав, через структурну реорганізацію, зміни функцій, компетенції і методів діяльності органів влади для забезпечення підтримки як на громадсько-політичному рівні з боку населення й державних діячів високого рівня, так і на рівні персоналу державної служби;

- розширено документально-інформаційну базу, що стосується формування гендерної паритетності на європейському й міжнародному рівнях, збагачено понятійний апарат дослідження управлінських процесів шляхом адаптації у вітчизняний науковий обіг значної кількості нових термінів, що зустрічаються в конвенціях, договорах, звітах ООН про людський розвиток, інших документах. Введено в науковий обіг поняття "гендерна паритетність в державному управлінні", що визначається як принцип рівноцінного представництва жінок і чоловіків у будь-яких владних структурах і органах місцевого самоврядування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні формування й тенденцій розвитку гендерної паритетності в державному управлінні сучасної України, теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації якого можуть бути використані для викладання ряду відповідних дисциплін.

Метод гендерного аналізу застосовано при розробці та впровадженні методології аналізу державної політики на кафедрі політології УАДУ, а також на базі Дніпропетровського регіонального інституту державного управління УАДУ.

Базові висновки й пропозиції реалізовано в процесі практичної роботи в управлінні у справах сім'ї та молоді Херсонської облдержадміністрації (довідка про впровадження № 01-13/145 від 11.03.03 р.), Центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій Херсонської облдержадміністрації (довідка про впровадження № 52 від 18.03.02 р.). Основні положення дисертації використовуються в просвітницькій діяльності сучасних громадських об'єднань (довідка про впровадження № 25/7 від 25.07.03 р.).

Апробація основних результатів дослідження. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження викладені у наукових доповідях і виступах на науково-практичних конференціях і семінарах. Зокрема, на науково-практичній конференції “Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть” (Київ, 2001 р.); методологічному семінарі "Гендерна політика та адміністративна реформа" (УАДУ, 2000), науково-практичному семінарі "Розвиток гендерної політики: реалії та перспективи" і круглому столі "Суспільство і держава: діалог для розвитку гендерної рівності" (Херсон, 2001); на науково-практичних конференціях: "Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми та перспективи" (УАДУ, 1998), "Наукове забезпечення адміністративної реформи в Україні" (УАДУ, 1999), "Жінки України на порозі нового тисячоліття: проблеми та перспективи" (Крим, Судак, 1999), "Державна регіональна політика в Україні" (УАДУ, 2000), "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (УАДУ, 2001), "Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз" (УАДУ, 2002); міжнародних наукових конференціях "Розвиток демократії в Україні" (Київ, 2000), "Державне управління: регіональний аспект" (Ужгород, 2000).

Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилась на міжнародному семінарі "Гендер і культура" на базі Інституту Відкритого Суспільства (Угорщина, Будапешт, 2001); в літній школі для фахівців за напрямом "Аналіз політики" (Дніпропетровський регіональний інститут державного управління УАДУ, 2001); на щорічних науково-практичних міжнародних конференціях NISPAcee "Удосконалення зв'язків між управлінням і державою" (Болгарія, Софія, 1999); "Десять років розвитку: перспективи та виклики на майбутнє для державного управління" (Угорщина, Будапешт, 2000).

Публікації. За теоретичною проблематикою, що знайшла своє відображення в дисертації, опубліковано 12 статей, у тому числі 5 - у наукових фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Наукова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 8 додатків. Повний обсяг дисертації - 225 сторінок, з них - 197 сторінок основного тексту, 10 сторінок додатків. Список використаних джерел містить 318 найменувань (69 - іноземною мовою).



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, розкрито елементи наукової новизни та практичне і теоретичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Участь жінок у державотворчому процесі: джерельний аналіз” - досліджено історичний розвиток наукової думки щодо соціального статусу жінки за різних часів і в різних суспільних формаціях. Зокрема показано, як на ґрунті античних і середньовічних антижіночих концепцій формуються нові підходи до оцінки самого принципу статевої диференціації, сучасні погляди на роль і місце жінки в державотворчому процесі.

Доведено, що символічне ототожнення чоловічого з раціональним, а жіночого з емоційним міцно утвердилась на початку розвитку філософської думки (Платон, Аристотель, Цицерон). У середньовічній християнській філософії Ф.Аквінський продовжує традицій Св.Августина і Ф.Олександрійського, які протиставляли форму і матерію, душу і тіло, раціональність і емоційність, маскулінність і фемінність. Визначальним є період пізнього середньовіччя не тільки з огляду на ставлення до жінок, але й з огляду на сутність і моральні засади влади.

Відзначено, що ідея домінування над природою, підкорення й оволодіння нею (Ф.Бекон, Декарт, Т.Гоббс) призводить до культу сили, породжує ідеологію домінування чоловіка в суспільстві, подальшого приниження жінок і відсторонення їх від владних структур. Для французького просвітителя й демократа Ж.-Ж.Руссо, в уявленні якого природа є дійсною цінністю, жінка, що тотожна природі, все ж виявляється нижчою істотою порівняно з чоловіком. Тому, на його думку, необхідно виключити жінку із громадянського суспільства та “помістити” у сферу особистого й сімейного. Така ж тенденція розвивається в німецькій філософії, що презентують І.Кант, Г.В.Ф.Гегель, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер та інші.

Не зважаючи на домінування зазначених підходів, починаючи з ХVIIІ століття західна думка формує нові принципи оцінки статевої диференціації. Виникають учення (Сен-Сімон, Ш.Фур'є, К.Маркс і Ф.Енгельс), згідно з якими культурним ідеалом є поєднання обох онтологічних принципів маскулінного й фемінного, а соціальною нормою - рівність жінок і чоловіків у суспільстві. Виникнення такого підходу пов'язано з поширенням просвітницьких і соціалістичних ідей, розвитком ліберальної філософії і концепції громадянських прав, а також із новою хвилею буржуазно-демократичних революцій у Європі.

Видатні російські вчені М.Муравйов, М.Чернишевський, В.Соловйов, М.Бердяєв, П.Флоренський та інші зробили значний внесок у розвиток філософії статі, але уявлення про рівноправність жінок і чоловіків носять в ірраціоналістичній слов'янській філософії статі вкрай абстрактний характер. Це є радше алегорія, ніж категорія, моральна настанова, ніж концепція.

На основі джерельного аналізу вітчизняної наукової думки доведено, що визначення ролі й місця жінки завжди було значущою складовою владних відносин в Україні. Тому аналіз статусу жінки в суспільстві, її роль у державному будівництві та тих метаморфоз, що відбулись починаючи з часів заснування української державності до наших днів, пояснюють деякі проблеми у владній ієрархії сучасної України.

Розглядаючи сутність і закономірності формування моральної культури й розвитку національної свідомості, українські вчені (М.Костомаров, І.Франко, Н.Кобринська, Л.Українка, О.Козуля) підняли проблеми рівноправності жінок і чоловіків, участі жінок у державотворчих процесах, розкрили домінуючу роль жінки в структурі українського родинного життя, а також її визначальну роль у формуванні ідеалів, цінностей та національної психіки (І.Нечуй-Левицький, Б.Цимбалістий, В.Храмова).

Спільними для більшості підходів є проблема міжособистих стосунків жінок і чоловіків, що базується на меншовартості перших. Аналіз показує, що найбільш ґрунтовно це зроблено у працях С.Павличко, Д.Руденка, О.Забужко, Ю.Андруховича, Ю.Винничука. Розглядаючи механізми влади, на які імпліцитно впливають традиційні гендерні стереотипи суспільної свідомості вони зробили вагомий внесок у розвиток теоретичної концепції гендерної паритетності на основі історичних даних та сучасного гендерного дисбалансу в країні.

Складний та міждисциплінарний характер проблеми зумовили різні концептуальні засади визначення ролі жінки в сім'ї та суспільстві, зокрема, в управлінській сфері, їх можна умовно поділити на три напрями, що представляють різні, іноді протилежні позиції вітчизняних вчених. З одного боку, оспівування і обожнювання жінки, визнання її активної, навіть домінуючої ролі в сім'ї та в суспільстві, з іншого - повне заперечення можливої участі жінок в управлінні, зневажливе ставлення до них, застосування основ подвійної моралі, стереотипу меншовартості жінки. Існує також думка, що ця проблема штучно створена, що традиційно в українському суспільстві не було і немає статевої дискримінації.

Вивчаючи крос-культурну варіативність, наукова думка здійснює пошук і пояснення універсалій, до яких належать і питання дихотомії особистого та суспільного, відсторонення жінок від управлінської сфери та передбачуваного домінування чоловіків у суспільстві, що суттєво впливають на статус жінки в суспільстві й на сутність і моральні засади влади.

Здійснений аналіз наукових джерел показав, що з методологічної точки зору окреслені підходи до оцінки самого принципу гендерної диференціації мають дещо однобічний характер, тільки фрагментарно висвітлюється проблема паритетної участі жінок і чоловіків у сфері державного управління, проте вони закладають необхідні передумови для аналізу розгорнутої проблеми і визначають інтерес даного дослідження.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження гендерної паритетності в державному управлінні” - розкрито основні напрями та методологія гендерних досліджень, обґрунтовано вибір напрямку дослідження, визначено сутність гендерного аналізу політики; специфіку розвитку вітчизняної науково-політичної думки щодо гендерної паритетності в державному управлінні та пріоритети наукового забезпечення державної гендерної політики в Україні.

Запропоновано загальний огляд розвитку гендерних досліджень, основним завданням яких є критичний аналіз механізмів влади. Доведено, що гендерний підхід у соціальних науках - це не просто заміна одного терміну на інший, це специфічні методологічні підходи, критичне переосмислення самих основ традиційної соціальної та політичної думки. В основу методології гендерних досліджень було покладено не тільки осмислення різниці в статусах, ролях, рисах характеру, нормах життя жінок і чоловіків, але й аналіз влади та дослідження феномену домінування, що затверджуються в суспільстві частіше через гендерні ролі й відносини.

Зауважено, що імпульсом для розвитку гендерних досліджень стала феміністична політична теорія, концептуальною основою якої є заперечення дихотомії особистого й громадського, що притаманне як традиційній, так і сучасній політичній думці. Подібного роду концептуальний аналіз сприяє розумінню державної влади в контексті турботи про інших і вивчає наслідки такого підходу для політичної теорії і практики.

Визначено роль постмодерністського дискурсу щодо проблем розподілу влади між різними соціальними силами, а також взаємовпливу державної влади й суспільних інститутів. Основною ідеєю постмодернізму є переосмислення концепції демократичного плюралізму, покладеного в основу гендерних досліджень.

Історичне й теоретичне осмислення розвитку демократії ставить перед дослідниками і політиками завдання визначення критеріїв її виміру. Одним з найважливіших критеріїв виміру демократії є нове політичне бачення демократичного плюралізму як паритетної участі чоловіків і жінок у державному управлінні як збалансованного представництва в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Розробка теоретичних питань нової парадигми влади, відповідно до якої змінюються моральні засади, актуалізує оптимальне використання людського ресурсу, зокрема його жіночої складової. Гендерна експертиза законодавства в Україні сприяє введенню гендерного концепту в ході реалізації стратегічних напрямів державної політики.

Разом із тим зазначено, що сучасний стан вітчизняних гендерних досліджень можна характеризувати як широке, але недостатньо структуроване поле концепцій і дефініцій. У ситуації, коли в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні актуалізується питання включення населення в політичне життя країни, у діяльність політичних партій і громадських об'єднань, важливого значення набуває розширення участі жінок у процесі прийняття рішень, посилюється значення більш глибоких, первинних критеріїв соціального розподілу людських спільнот, особливо таких, як гендер.

Логічним результатом наукового аналізу базових теоретичних підходів стали запропоновані автором дефініції:

- гендер як стійка і водночас мінлива система взаємовідносин і взаємодій, що відповідає певному рівню культури суспільства і створює фундаментальну складову соціальних зв'язків, це один з основних компонентів стратифікації суспільства та ієрархізації владних структур;

- гендерна паритетність у державному управлінні як принцип рівноцінного представництва жінок і чоловіків у будь-яких владних структурах і органах місцевого самоврядування;

- ґендерний аналіз політики як теоретичні й прикладні дослідження, експертні оцінки й альтернативи політичних рішень, спрямовані на дотримання принципу статевої рівноправності і оптимізацію використання креативного потенціалу жінок і чоловіків.

Виходячи із специфіки формування гендерної паритетності в державному управлінні, головним завданням наукового забезпечення в цій сфері є вироблення єдиної концепції державної гендерної політики в Україні, зокрема щодо забезпечення рівних прав і можливостей брати участь в управлінні державою. Шляхи наукового обґрунтування цієї концепції передбачають дослідження в трьох галузях наук: теорія та історія державного управління й гендерний аспект владно-управлінських відносин; політологія і соціологія; гендерологія і загальна філософія.

Аналіз базових засад державно-управлінських відносин дозволив визначити методологічними напрямами дослідження впровадження світового досвіду щодо досягнення гендерної паритетності в державному управлінні. Крім того, запропоновано фундаментальну розробку організаційно-правових засад механізму реалізації державної гендерної політики в Україні. Зроблено припущення, що важливою передумовою ефективного управління, рівноправними учасниками якого мають бути як чоловіки, так і жінки, є ліквідація гендерних стереотипів, переосмислення традиційних ролей жінок і чоловіків у громадсько-політичній і адміністративній діяльності, визначення пріоритетів гендерної політики в галузі державного управління.

Отже, визначено й систематизовано основні дослідницькі підходи до розгляду проблеми участі жінок у державно-управлінських відносинах, що сформувались у вітчизняній і зарубіжній науці державного управління, на основі чого вироблено необхідні методологічні засади дослідження процесу формування гендерної паритетності на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Дослідження процесу становлення гендерної паритетності в Україні потребує використання низки загальнонаукових і спеціальних підходів і методів. А саме: методу теоретичного і діалектичного аналізу, синтезу, класифікації, аналогії, індукції, дедукції, різні тестові методи, а також метод польових досліджень, гендерний аналіз статистичних даних на рівні районів, областей. Запропоновано новий підхід до розуміння гендерної паритетності в контексті державотворчих процесів.

У третьому розділі - “Світовий досвід реалізації політики рівних прав у системі владних відносин” - узагальнено організаційно-правові аспекти здійснення політики рівних прав міжнародними організаціями та державами, висвітлено європейський досвід досягнення гендерної паритетності в державному управлінні, охарактеризовано розвиток нової парадигми мернеджменту з урахуванням гендерного компонента.

Обґрунтовано нагальну потребу використання управлінського досвіду країн, що успішно подолали проблеми гендерного дисбалансу в державному управлінні, з метою прискорення формування оптимальної моделі гендерної паритетності у сфері владних відносин. Запропоновано акцентувати увагу на спеціальних інституціях і стратегіях щодо політики гендерної рівності. Узагальнено теоретичні підходи до визначення проблем гендерної паритетності у процесі прийняття рішень.

Результати дослідження показали, що сьогодні жінки в розвинених країнах мають значно більше можливостей бути причетними до розвитку громадянського суспільства, і зокрема, до процесу державотворення. Але багато державних службовців, серед них не лише жінки, продовжують відчувати на собі тиск традиційного, зорієнтованого на чоловіків стилю управління й виробничої культури. Тому науковці й практики вважають, що треба докласти зусиль, щоб повніше користуватися надбанням культури, повніше втілювати принцип різноманітності, який привносять жінки, а також слідкувати за тим, щоб кожний державний службовець мав можливість повної самореалізації.

Проведений аналіз європейського досвіду дозволив визначити, що залучення жінок до процесу вироблення і прийняття рішень у всіх сферах суспільного життя є ключовим завданням політики Ради Європи. Стійка недорепрезентованість жінок у процесі прийняття рішень визначається як “фундаментальний демократичний дефіцит”. Європейське Економічне Співтовариство із часу свого заснування в 1957 році розробило повний цикл програм, що мають на меті забезпечення "рівних можливостей для жінок і чоловіків у їх соціальному, професійному й політичному житті; допомога жінкам, які зазнали перешкоди; заходи для підвищення свідомості". Такі дії з боку ЄС спочатку мали основні цілі:

- додати соціально-політичного виміру до регулюючих правил, що мають зв'язок з економічною політикою;

- зробити певні кроки до ліквідації умов структурної кризи на ринку праці для жінок.

Європейська Комісія висунула серію пропозицій, що мали на меті удосконалення можливостей для жінок поєднувати інтереси сім'ї та роботи. Започаткована в 1996 році щорічна публікація “Звіту про рівноправність”, служить головним інструментом моніторингу для імплементації даної політики.

Визначено дев'ять індикаторів для моніторингу прогресу в цьому питанні, основними з них є:

- пропорційність жінок і чоловіків у національних, федеральних парламентах країн ЄС і в Європейському Парламенті;

- належна пропорція жінок у місцевих представницьких органах влади країн;

- заходи щодо удосконалення збалансованої участі жінок і чоловіків у політичних виборах;

- відповідна пропорція жінок у національних, федеральних урядах і серед членів Європейської Комісії;

- наявність жінок, державних службовців, на найвищих посадах у центральних органах державного управління (після міністра), на міністерських посадах (призначених, обраних, чи номінальних) і еквівалентна градація в Європейських інституціях;

- розподілення найвищих посадових рангів серед жінок і чоловіків у різних сферах державної служби;

- пропорційність жінок серед членів Вищих Судів, насамперед, у Верховному Європейському Суді.

Як засвідчує аналіз документів і звітів комісії ЄС, однією з причин недостатнього впливу Рекомендацій було те, що країни-члени прийняли "значну кількість різних заходів для удосконалення рівноправності" замість запропонованих для країн-членів спеціальних стратегій. Ці стратегії включали:

- законодавчу підтримку гендерного балансу в органах, що приймають рішення, починаючи від парламентського до місцевого рівня;

- цілеспрямовані акції щодо збільшення кількості жінок на вищих посадах;

- налагодження державних структур і застосування удосконалених механізмів;

- організація інформаційних кампаній і тренінгів.

Даючи оцінку ефективності складових європейської гендерної політики доведено, що застосування на визначений термін гендерних квот є найбільш ефективним механізмом у вирішенні проблеми представництва. Країни Скандинавії демонструють приклад найбільш успішного використання гендерних квот для широкого залучення жінок у владні структури. Уперше питання про гендерне квотування в політичних процедурах було винесено на порядок денний шведськими соціал-демократами в кінці 1960-х років. У 1970-1980-і роки воно увійшло у політичну практику Швеції, Норвегії, Фінляндії. Законодавчі ініціативи були введені потім у ряді країн (Австрія, Бельгія, Греція, Іспанія, Німеччина). Усі держави ЄС створили необхідні структури і більшість з країн визначили фонди для спеціальних проектів, що направлені на підвищення гендерної обізнаності і відповідні тренінги.

Виділено основну теоретичну проблему: питання щодо участі жінок в управлінні базується на ідеї про громадянство, рівноправність і представництво, що підживлюється феміністичними теоріями. Таким чином, питання про визначення кількості жінок, репрезентованих у владних структурах, завжди асоціюється з їх участю в процесі прийняття рішень, якістю політики, що може зміцнювати чи знецінювати роль жінок як учасників демократичних змін.

У четвертому розділі - “Гендерна паритетність у державному управлінні України: проблеми та перспективи” - розкривається практичний аспект окресленої проблеми. Зокрема, охарактеризовано сучасний стан гендерних диспропорцій у владних структурах України, проаналізовано проблеми й перешкоди кар'єрного зростання жінок на державній службі, що спричинили таку асиметрію, досліджено організаційно-інституціональні основи загальнодержавної гендерної політики й запропоновано шляхи удосконалення механізму застосування гендерної паритетності в контексті адміністративної реформи.

Світовий і вітчизняний досвід переконує, що досягнення гендерної паритетності відповідає цілям сталого людського розвитку. Тому ООН, ЄС, інші міжнародні організації та агенції враховують гендерний компонент серед основних показників у вимірі рівня людського розвитку.

Однак Україна значно відстає за Індексом співвідношення можливостей за статтю (або Рівнем гендерного розвитку) внаслідок обмеженого залучення жінок на вищі керівні посади й у парламент. Як засвідчують статистичні дані, у 1994 році жінки становили 43 % штату адміністративних і керівних органів. На 1997 рік цей відсоток підвищився майже до 50%, а у 2000 році він сягнув 72 %, однак частка керівників-жінок у цих органах залишається значно меншою, середня заробітна платня жінок приблизно на 30% менша ніж у чоловіків.

Порівняльний аналіз професійної диференціації серед представників груп різного професійного й соціального статусу дав можливість стверджувати, що в державній службі існує гендерна дискримінація.

Гендерна нерівність набирає особливої актуальності в управлінні й участі в ньому як показник нерівного розподілу влади між чоловіками й жінками. Найпереконливішим прикладом такої нерівності є Верховна Рада, де кількість жінок станом на 8 березня 2001 року складала 7,8%, на сьогодні серед народних депутатів лише 5,1% жінок. Така диспропорція, разом із асиметрією у призначенні жінок і чоловіків на керівні посади, зводить Індекс гендерної рівності для України до 0,421 у 1998 році і до 0,428 у 2001 році.

В Україні державні структури з питань поліпшення становища жінок утворювалися під значним впливом жіночого руху, а також на виконання зобов'язань, що взяв на себе уряд після Четвертої Всесвітньої Конференції ООН з проблем жінок. Створено спеціальні органи й структури для розробки заходів, спрямованих на вирішення гендерних проблем. Разом з тим державний механізм забезпечення гендерної рівнопраності потребує вдосконалення.

Здійснений аналіз тенденцій розвитку гендерної паритетності в державному управлінні дозволяє виділити деякі етапи такого впровадження, а саме: легітимація гендерної паритетності, яка передбачає оприлюднення шляхом розгортання наукового і політичного дискурсу; створення необхідних соціально-економічних умов для поєднання професійних і сімейних обов'язків, що сприятиме подоланню негативних гендерних стереотипів; застосування моніторингу участі жінок у процесі прийняття рішень.

Отже, окреслені тенденції вказують на необхідність застосування в Україні спеціальних стратегій на загальнодержавному рівні, зазначених в Пекінській платформі дій, стосовно досягнення рівного представництва чоловіків і жінок у державних і владних структурах, державно-адміністративних утвореннях. Серед цих стратегій: заходи для суттєвого збільшення кількості жінок, при необхідності - шляхом квотування, на всіх державних, урядових і адміністративних посадах; подальше удосконалення національного механізму щодо надання рівних прав і досягнення рівних можливостей в українському суспільстві. Для цього визнано доцільним:

- прийняття Закону України “Про державне забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок”;

- внесення змін і доповнень до існуючих законів, зокрема до Закону України “Про державну службу”, що сприятиме практичному вирішенню питань, пов'язаних зі статусом посад у державному апараті, засобами їх заміщення, оцінкою професійної придатності, механізмом переміщення, просування, стимулювання, відповідальністю тощо;

- створення урядової структури, що буде проводити роботу за загальною координацією питань стратегії та контролю за впровадженням принципу рівності прав жінок;

- інтеграція питань статусу жінок у всі владні структури уряду;

- застосування аналізу, що базується на врахуванні гендерних питань як пріоритетний напрямок державної політики.



ВИСНОВКИ

У дисертації розкрито сутність гендерної паритетності в державному управлінні, запропоновано шляхи її впровадження в Україні на основі здійсненого теоретичного узагальнення закономірностей і тенденцій розвитку гендерної політики у світовій практиці, що відображено в наступних концептуальних положеннях:

1. Історико-теоретичний аналіз суспільного статусу жінок і їх ролі в процесі державотворення, а також базових засад концепцій владних відносин показав, що розглянуті підходи до оцінки принципу гендерної диференціації мають дещо однобокий характер, що свідчить про методологічну незавершеність окресленої проблематики у галузі науки “державне управління” і створює необхідні передумови для її ґрунтовного дослідження.

2. Нова парадигма владних відносин з урахуванням гендерного компоненту почала формуватись у ХХ столітті. У той час, як традиційна політична наука розцінювала жінок тільки як об'єкт владних відносин, нові фундаментальні дослідження доводили необхідність подолання стереотипів меншовартості жінок, що, у свою чергу, стало імпульсом для розробки теоретико-методологічних і організаційно-правових засад гендерної паритетності в державному управлінні, що має особливе значення для реалізації адміністративної реформи в Україні. У сучасних концепціях гендерних досліджень ставлення до влади є ключовим при визначенні нормативних репрезентацій суб'єкта. Якщо йдеться про патріархальну модель світу з фіксованим розподілом статусних функцій, то вважається за можливе припустити, що гендерний аналіз буде використаний при аналітиці державних структур, державної служби, які з погляду традиційної соціумної моделі порушують вже сформований у багатьох країнах світу принцип справедливого розподілу влади.

3. Проблема гендерної ідентичності в управлінській сфері визначається принциповою новизною, знаходиться на перетині пізнавальних інтересів наукової галузі "державне управління", політології, соціології, філософії, психології, інших дисциплін, що зумовлює потребу нетрадиційних підходів до її дослідження. Необхідним є визначення сутності гендерної паритетності в державному управлінні з позиції синергетики, біосоціальної концепції статі, створює теоретико-методологічну основу для з'ясування питань щодо співвідношення об'єктивного й суб'єктивного в процесі формування державної політики рівних прав і можливостей.

4. Узагальнення зарубіжного досвіду реалізації державної політики рівних прав жінок та чоловіків дає підстави стверджувати, що країни розвиненої демократії та міжнародні організації вживають послідовні заходи щодо подолання низької репрезентації жінок у прийнятті політичних, соціально-економічних рішень на державному рівні та у приватному секторі. А саме, запроваджуються спеціальні стратегії щодо законодавчої підтримки гендерного балансу у владних структурах усіх рівнів: квотування та моніторинг реалізації рівних прав і можливостей. Створено спеціальні державні органи і структури, міжнародні інституцій, які забезпечують послідовність цих заходів і їхню інформаційну підтримку. Найбільш успішний досвід впровадження гендерної збалансованості в державному управлінні демонструють країни Скандинавії, Канада. Необхідним є продовження фундаментальних досліджень та моніторінгу участі жінок у процесі прийняття рішень.

5. Демократичні перетворення в Україні стали добрим підгрунтям для підвищення статусу жінки в суспільстві, але якщо у західному суспільстві розвиток демократії пов'язується з розширенням участі жінок у процесі вироблення та прийняття управлінських рішень, руйнацією негативних стереотипів щодо повноправної участі жінок в державному управлінні, то в Україні спостерігається розвиток протилежних західній практиці тенденцій, незважаючи на те, що на рівні законодавчо-правової бази декларується рівність можливостей для усіх соціальних і демографічних груп населення при участі у політичному житті, право обирати та бути обраними. Гендерні диспропорції в центральних та місцевих органах влади сучасної України є яскравим прикладом порушення гендерної паритетності у владних структурах. Отже доцільним є введення нової парадигми гендерної паритетності в державному управлінні. Потрібні цілеспрямовані заходи щодо конкретного застосування принципу гендерної паритетності в управлінській сфері.

6. Дисертаційне дослідження доводить, що значними перешкодами можна назвати традиційний характер роботи багатьох політичних партій і державних структур, їх організаційну культуру, неспроможність сприяти професійному розвитку жінок; дискримінаційні підходи й практику, подвіна завантаженність, значні витрати на здобуття посади в політиці та перебування в ній. Тому пропонуються заходи щодо їх подолання: надання можливісті підвищити свій професійний рівень на систематичній основі; необхідність розширення знань з правових питань; набуття необхідних умінь і навичок соціально-емоційного міжособистого спілкування; введення гнучких графіків роботи як чоловіків, так і жінок для поєднання професійних і сімейних, батьківських обов'язків.

7. Для забезпечення успіху адміністративної реформи необхідно більш активно реалізувати заходи, зазначені в Пекінській платформі дій стосовно досягнення рівного представництва чоловіків і жінок у державних і владних структурах. Потребує невідкладного опрацювання механізм суттєвого збільшення кількості жінок (за необхідності - шляхом квотування) на всіх державних посадах. Необхідно створити координаційну раду з питань гендерної паритетності в українському суспільстві при Кабінеті Міністрів України, до якої б входили представники законодавчої, виконавчої, судової влади, громадських і політичних об'єднань, бізнесових структур, ЗМІ. Потребує реформування нинішня вертикаль виконавчої влади, стосовно забезпечення політики гендерної рівності в суспільстві, зокрема, в органах управління.

8. Проведене дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу. Рівень залучення жінок України до державного управління на сучасному етапі не відповідає їхньому місцю і ролі в економічному, соціальному, духовному розвитку суспільства. Зміст державно-управлінських відносин, організаційно-функціональна структура державного управління в країнах розвиненої демократії, значною мірою залежать від збалансованої участі чоловіків і жінок у процесі державного будівництва, максимального використання жіночого інтелектуального й морально-психологічного потенціалу в процесі вироблення рішень. Досягнення гендерної паритетності в державно-управлінській сфері матиме суттєвий вплив передусім на розвиток громадянського суспільства, а також на такі напрями адміністративної реформи як оптимізація державного управління, гуманізація управлінських рішень, удосконалення кадрової політики з урахуванням гендерної компоненти, підвищення професійної культури взаємовідносин в управлінській сфері покращанню морально-психологічного клімату в колективах державних службовців, підвищенню загальної культури в управлінській сфері.

Державна професійна служба в Україні знаходиться у стадії реформування. Щоб залучити до участі в процесі вироблення й прийняття управлінських і політичних рішень представників жіночої соціальної групи, потрібен час і грунтовна робота з розробки механізмів управління на всіх рівнях державної влади, здатної забезпечити ефективність управління.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кулачек О.І. Роль та місце жінки в політиці та в державотворенні: проблеми й перспективи // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - Вип. 2. - С. 114-119.

2. Кулачек О.І. Адміністративна реформа в Україні: проблеми та перспективи // Вісн. УАДУ. - 1999. - № 4. - С. 48- 54.

3. Kulachek O. Social Defense of Women in the Labour Market // Improving Relations Between the Administration and the Public: 7 Annual Conference / Edited by Joanne Caddy and Jak Jabes. - Sofia, 1999. - P. 334-346.

4. Kulachek O. Gender Inequalities in Ukraine during the transformation period // Ten Years of Transition: Prospects and Challenges for the Future of Public Administration: Proceedings from the Eight Annual NISPAcee Conference held in Budapest, Hungary 13-15 April, 2000 / Edited by Jak Jabes. - Budapest, 2000.- University of Ottawa. - P. 244-256.

5. Кулачек О.І. Жінки в державному управлінні: прихована сила й потенціал // Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 220-229.

6. Кулачек О.І. Жінки в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування: проблеми та завдання на майбутнє // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2.,

Ч. 1. - С. 138-144.

7. Кулачек О.І. Державна регіональна політика в контексті адміністративної реформи: шляхи для продуктивного партнерства // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. 1 - С. 307-318.

8. Кулачек О.І. Українська жінка на початку третього тисячоліття: від соціальних рухів до політики // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2001 р., Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Т.1. - С. 78-82.

9. Кулачек О.І. Проблеми гендерної рівності в державному будівництві: Україна і світовий досвід // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнар. наук. конф. (Київ, 29 жовт. - 1 листоп. 2000 р.). - К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. - С. 551-574.

10. Кулачек О. Жінка плюс чин, або бар'єри на шляху кар'єри // Очима жінок. - 2001. - № 3. - С. 10-15.

11. Кулачек О.І. Розвиток гендерної політики в Україні: реалії та перспективи // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 4. - С. 297-303.

12. Кулачек О.І. Жінки в державному управлінні: європейський досвід та реалії України // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (29 трав. 2002 р., Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т.2. - С. 58-61.

...