Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

МІЛІЦІЯ ХАРКІВЩИНИ У 1917-1930 РОКАХ

Спеціальність: Теорія та історія держави і права

КОЦАН ІГОР ДМИТРОВИЧ

Харків, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українське суспільство в основу свого існування заклало основні принципи правової держави, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Принципове значення для досягнення її стандартів має захист прав і свобод громадян. Цій головній меті підпорядковано і реформування системи МВС України. У процесі сьогоднішньої реорганізації міліції з метою раціонального рішення практичних питань доцільно насамперед досліджувати власне минуле. Адміністративна реформа, розвиток місцевого самоврядування з необхідністю ставлять перед сучасними органами внутрішніх справ завдання наближення їх до населення, створення місцевої (муніципальної) міліції, розробки оптимальної організаційної моделі та належних правових засад діяльності її регіональних структур, у тому числі низової ланки - міського районного органу внутрішніх справ. Відтак, сьогоднішні завдання вимагають урахування історичного досвіду, того позитивного і негативного, що накопичено вітчизняними органами внутрішніх справ протягом історії їх розвитку.

Перед українською історично-юридичною наукою стоїть широке коло проблем, розв'язання яких створить теоретичне підґрунтя для виконання завдань сучасного державного будівництва. Цю роботу необхідно здійснювати з урахуванням того, що багато сторінок вітчизняної історії були перекручені в цілях відповідності класовому підходу, в угоду ідеологічним догматам. Роботи багатьох авторів, визнаних тоталітарною державою ворожими чи ідейно чужими, у тому числі й українських, знаходилися в спецсховищах, більшість архівних документів було засекречено, а деякі проблеми і зовсім перебували під забороною, що на державному рівні вело до неправильних історично-правових оцінок подій і особистостей. До числа таких малодосліджених тем із повним правом можна віднести історію органів внутрішніх справ і зокрема міліції. Вивчення історії міліції в умовах кардинальних соціально-політичних змін, неодноразових спроб державотворення на території України, здійснюваних різними політичними силами, потім переходу до нової економічної політики з її елементами ринкової економіки та згортання непу важливо проводити на регіональному рівні. Це створює можливість для детального дослідження правової практики, того, яким чином особливості правового регулювання та організаційної будови відображалися безпосередньо на діяльності міліції в досліджуваний період. Важко знайти кращий подібний приклад, ніж міліція Харківщини, регіону, який мав у своєму складі столичне місто - крупний центр економічного, соціального, культурного життя України досліджуваного періоду.

Створення міліції та організація діяльності міліції відбувалися в усіх регіонах України при однаковій правоохоронній націленості. Проте кожний регіон мав свої особливості, що виявлялися в якості матеріально - технічної бази, штату співробітників, їх фаховому рівні.

В пошуках нових форм і методів роботи, нової організаційної структури, нової системи управління міліцією Харківщини мали місце певні прорахунки і помилки. Це спричинялося і тим, що удосконалення діяльності і структури робітничо-селянської міліції здійснювалося в складній обстановці безперервної гострої боротьби із внутрішніми і зовнішніми супротивниками. Аналіз становлення і розвитку робітничо-селянської міліції свідчить про те, що ці процеси були невід'ємною частиною розбудови держави і права на нових засадах, відбили всі недоліки і успіхи радянської влади досліджуваного періоду.

Знання об'єктивної історично-правової картини минулого, з усіма його здобутками та недоліками, дасть сьогодні можливість уникнути деяких помилок у реформуванні органів внутрішніх справ в умовах побудови демократичної, правової, соціальної держави, знайти найбільш досконалі організаційно-правові форми сучасної правоохоронної діяльності, провести спадкоємну лінію між минулим, сучасним і майбутнім. Стан наукового опрацювання проблеми. Спроби підготувати історичний нарис про радянську міліцію здійснювались неодноразово. Перші публікації належать до 20-х рр. ХХ ст. Так, у 1924 р. керівництво НКВС РРФСР прийняло рішення про написання історії радянської міліції. На його виконання в часопису “Робітничо-селянська міліція” була опублікована історична довідка, в якій знайшли відбиток основні моменти розвитку радянської міліції за сім років її існування і намічалися проблеми, що вимагали розробки.

У 20-і рр. окремі статті з цієї тематики друкувалися в часопису “Адміністративний вісник”, зокрема, у № 10-11 за 1927 р. була розміщена стаття, присвячена 10-річному ювілею робітничо-селянської міліції. У наступні роки історія органів внутрішніх справ спеціально взагалі не досліджувалася, і лише в 60-і рр. розвідки в цій області відновилися. І зараз, на жаль, можна констатувати той факт, що процес написання історії міліції здійснюється складно і повільно. Донедавна навіть вперше введені в науковий обіг матеріали тлумачилися однобоко, фрагментарно і заідеологізовано. Ця тема, незважаючи на її наукову та практичну актуальність, недостатньо вивчалась у вітчизняній історіографії.

Проте є праці, присвячені історії міліції, що фрагментарно відтворюють різні періоди історії в окремих регіонах, в тому числі і Харківщині. Серед науковців, що внесли значний вклад у написання історії органів внутрішніх справ, необхідно назвати С.В. Біленка, О.Я. Малигіна, П.П. Михайленка, Р.С. Мулукаєва, А.П. Тимченка. Безпосередньо дослідженої теми торкалися А.Й. Рогожин, О.Н. Ярмиш, Л.О. Зайцев. У 1987 р. до 70-річчя радянської міліції була видана монографія С.Г. Курила, за редакцією О.М. Бандурки, “Життя свого не шкодуючи: з історії міліції Харківщини”. Широко використовуючи документальні джерела і спогади ветеранів, автор відтворив багато яскравих епізодів боротьби міліції проти злочинності і копітку роботу з профілактики правопорушень. Цією науково-публіцистичною роботою, по суті, вичерпується спеціальне вивчення міліції Харківщини.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці відомих українських і російських правознавців. У дисертації використані загальнотеоретичні, правові, історичні положення, сформульовані А.Й. Рогожиним, П.П. Михайленком, О.Н. Ярмишем, Р.С. Мулукаєвим, Л.О. Зайцевим, А.П. Тимченком.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, складеної на виконання п. 49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002-2005 рр., пп. 1-13 тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п. 1.1., п. 1.3., п. 1.4. “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.

Мета і задачі дослідження.

Об'єктом дослідження є робітничо-селянська міліція УСРР в 1917-1930 рр.

Предметом дослідження є історично обумовлені закономірності та особливості організації і становлення міліції Харківщини, організаційно-правові підвалини і структурна будова в їх еволюції.

Автор ставить за мету комплексне спеціальне дослідження організаційно-правових засад та правової діяльності міліції Харківщини в 1917-1930 рр. як типової для вказаного періоду регіональної системи органів внутрішніх справ. Відповідно до поставленої мети визначені наступні наукові завдання дисертаційного дослідження:

- розкрити чинники і умови формування міліції Харківщини як системи органів охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;

- з'ясувати вплив соціально-економічних та політико-правових чинників на розвиток і функціонування міліції Харківщини у досліджуваний період;

- дослідити правові підвалини, що були покладені в основу функціонування міліції Харківщини;

- простежити процеси та виявити специфічні ознаки при переході від недержавної, самодіяльної, до державної природи робітничо-селянської міліції на прикладі Харківщини;

- проаналізувати структурну будову міліції, показати зміни у задачах і функціях її структурних підрозділів;

- визначити етапи становлення міліції Харківщини у зазначений період історії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1917-1930 рр. Нижня межа визначається започаткуванням радянської міліції, верхня - прийняттям 13 грудня 1930 р. ЦВК и РНК СРСР постанови про ліквідацію НКВС союзних та автономних республік, а також постанови “Про керівництво органами Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) діяльністю міліції та карного розшуку”, що означало створення єдиної загальносоюзної системи органів міліції.

Територіальні рамки дослідження окреслені межами сучасної Харківської області. Такий підхід зумовлений численними змінами, що відбувалися в адміністративно - територіальному устрої Харківщини протягом досліджуваного періоду історії. Це перехід на чотириступеневу, потім на триступеневу, а у 1929-30 рр. - на двоступеневу систему. При цьому кордони Харківських губернії, округу та району зазнавали змін.

Методологічну основу дисертації складає сукупність загальних та спеціальних наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для вирішення задач та досягнення мети дослідження. Головним з них є філософський діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів та явищ. Історично-правове дослідження здійснювалось у відповідності з принципами об'єктивності та історизму. Широкого застосування в роботі знайшли і прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, аналогія. Для визначення місця і ролі органів міліції в державному механізмі УСРР використовувався метод, котрий дозволив простежити державний механізм УСРР та його ланки у взаємозалежності та взаємодії. Системно-структурний метод дозволив розглядати міліцію як відносно самостійну підсистему державного механізму. Історично-генетичний метод застосовувався при дослідженні подібності завдань міліції на різних етапах. Велика кількість нормативного матеріалу, що регламентував структуру та діяльність органів міліції, зумовила широке застосування формально-юридичного та порівняльно-правового спеціальних методів наукового пізнання. Відповідність правових засад та організації діяльності робітничо-селянської міліції реальним суспільним потребам досліджувалась завдяки соціологічному методові.

Джерельна база дисертаційного дослідження різноманітна. До першої групи віднесені законодавчі та інші нормативно-правові акти, що регулювали діяльність робітничо-селянської міліції.

У роботі використана низка джерел, вміщених у збірках документів, у першу чергу, в “Історії міліції України” укладачів П.П. Михайленка і Я.Ю. Кондратьєва.

Специфіку джерельної бази дисертації визначило те, що ціла низка нормативно-правових актів, передусім відомчих, була віднайдена серед архівних документів.

Отже, архівні матеріали дозволили не лише дослідити організаційну будову та правову діяльність органів міліції, але й окремі аспекти її правового регулювання.

Основну кількість архівних документів стосовно Харківщини містять фонди Харківського обласного державного архіву, а також архіву інформаційного бюро управління МВС України в Харківській області. Це друга група джерел.

Третя група представлена матеріалами тогочасної преси.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній юридичній науці на монографічному рівні проведене комплексне дослідження процесу організації та становлення робітничо-селянської міліції Харківщини. Наведений у роботі історичний аналіз еволюції радянської міліції дозволяє виявити тенденції розвитку організаційних форм, напрямів та методів її діяльності.

На основі проведеного наукового дослідження сформульовано низку положень:

- робітнича міліція Харківщини протягом перших місяців існування радянської влади виступала і як озброєна сила, що виконувала військові функції, і як інструмент охорони громадського порядку. Проте, ці озброєні формування, побудовані не на фаховій основі, не могли належною мірою ні виконувати військові функції, ні ефективно забезпечувати громадський порядок, ні тим більше вести ефективну боротьбу зі злочинністю;

- 1919-й рік, після відновлення радянської влади в Україні, став переломним в історії робітничо-селянської міліції. Всупереч попереднім соціалістично-утопічним ілюзіям, вона почала формуватися як елемент механізму держави, створювалася у цей час переважно радами, військово-революційними комітетами, відділами по боротьбі з контрреволюцією при місцевих комітетах незаможних селян;

- трансформації системи органів внутрішніх справ у 20-ті роки обумовлювались низкою обставин: зміною політичної обстановки, обсягу та характеру виконуваних функцій. Специфікою фінансування органів державного управління. Переведенням фінансування органів міліції на місцевий бюджет; відмовою від надзвичайні в умовах нової економічної політики;

- в системі каральних та правоохоронних органів УСРР, як вказує дослідження історії робітничо-селянської міліції на Харківщині, вона відігравала підпорядковану, другорядну роль стосовно органів ОДПУ і прокурорсько-слідчих органів. Таке правове становище органів міліції отримало відповідне нормативно-правове закріплення;

- хибна система фінансового забезпечення органів внутрішніх справ з місцевого бюджету в умовах одержавлення рад і проголошення місцевого самоврядування „буржуазним інститутом” призвела до значного перевантаження працівників міліції, до погіршення стану охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю та спричинила зростання соціальної напруженості в лавах міліції;

- незважаючи на вади правового забезпечення та організаційної структури, а також кадрової політики в органах радянської міліції Харківщини, вона за основними напрямами діяльності (боротьба з бандитизмом, спекуляцією і незаконним виготовленням підакцизних товарів, із злочинами проти власності, охорона громадського порядку, боротьба з безпритульністю і дитячими правопорушеннями) у певній мірі справлялася з покладеними на неї завданнями.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що наукові результати роботи можуть бути використані при читанні загальних і спеціальних курсів лекцій, при розробці та виданні підручників, науково-популярних робіт з історії органів внутрішніх справ України, курсових робіт. Висновки і пропозиції, зроблені в процесі дослідження, використовувалися дисертантом для розробки тематики і методичних рекомендацій щодо написання контрольних робіт зі спеціального курсу “Історія органів внутрішніх справ.” Положення дисертації можуть знайти застосування при розробці проблем, пов'язаних із реформуванням міліції України на сучасному етапі. Крім того, зібрані і систематизовані в дисертації факти можуть бути використані в системі краєзнавчої та виховної роботи з курсантами, яким належить стояти на захисті державності та особистих прав і інтересів громадян незалежної України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідались на науковій конференції молодих учених Університету внутрішніх справ (Харків, 15 листопада 1996 р.), на науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 14 квітня 2000 р.), на V Міжнародних історично-правових читаннях “Актуальні проблеми історіографії історії права” (Сімферополь, Алушта, 3-5 жовтня 2000 р.), використовувались при підготовці методичних рекомендацій і читанні лекцій зі спецкурсу “Історія органів внутрішніх справ” в Національному університеті внутрішніх справ.

Публікації. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції викладені дисертантом у шістьох статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, зокрема в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації визначена предметом та логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що об'єднують 8 підрозділів і 13 пунктів, висновків, списку використаних джерел (202 найменування). Обсяг дисертації - 179 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовуються територіальні та хронологічні рамки дослідження, визначається його мета та основні завдання, методологічні засади, розкривається наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, перелічуються публікації, подаються відомості щодо апробації та впровадження результатів роботи в програму навчального процесу.

Перший розділ “Створення радянської міліції на Харківщині. Правові основи її організації та діяльності (1917-1920 рр.)” присвячений аналізу основних етапів процесу створення радянської міліції на Харківщині і складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі „Пролетарська міліція та її основні форми в період від Лютневої до Жовтневої революції. Створення загонів робітничої міліції та Червоної гвардії в Харкові” на підставі аналізу джерел, з використанням вже наявних наукових праць, які більшою або меншою мірою стосуються досліджуваної теми, формулюється теза, що у період після Лютневої революції 1917 р., у ході якої було ліквідовано стару систему правоохоронних органів, більшовики України стали приділяти значну увагу двом важливим напрямкам своєї діяльності. По-перше, вони прагнули здобути прихильників у лавах новоствореної народній міліції Тимчасового уряду, правові основи організації та діяльності якої визначалися урядовою постановою “Про заснування міліції” від 17 квітня 1917 р. Але основні зусилля більшовиків були спрямовані на створення своєї „пролетарської міліції”, яка, відповідно тодішнім їхнім уявленням, повинна була поєднати в собі „функції народної армії з функціями поліції, з функціями головного і основного органу державного порядку та державного управління”. Та насамперед, така міліція мала стати формою озброєння пролетаріату для майбутньої боротьби за захоплення влади. Така пролетарська міліція на практиці створювалася у двох формах: як робітнича міліція та у формі Червоної гвардії.

В Харкові дружини робітничої міліції почали створюватися вже з березня 1917 р. внаслідок активної пропаганди членів місцевого більшовицького комітету серед люмпенізованих робітників великих заводів - Гельферіх-Саде, ВЕК тощо. Розуміючи, яку небезпеку становлять озброєні загони робітників, контрольовані ліворадикальною партією, місцева державна адміністрація здійснила низку спроб підпорядкувати робітничу міліцію собі або, принаймні, органам громадського самоврядування (міській Думі, громадським комітетам тощо), включити їх до складу офіційно існуючих органів міліції. Однак реалізувати це не вдалося.

З метою практичного розвитку тези про необхідність широкого загального озброєння народу, вже у березні-травні 1917 р. більшовики почали формувати й загони Червоної гвардії, яка в літературі радянського періоду характеризується як „вища форма пролетарської міліції”. 11 травня 1917 р. Харківський комітет більшовиків, очолюваний Артемом (Ф.А. Сергєєвим), прийняв рішення про створення в місті Червоної гвардії, розробив і запропонував подати на затвердження зборів партійного активу Статут Червоної гвардії. Було вжито активних заходів для озброєння червоногвардійців.

В дисертації звертається увага на те, що за своєю структурою червоногвардійські загони зазвичай поділялися на дві частини: постійну. Постійна частина несла службу по підтриманню громадського порядку та охороняла визначені більшовиками об'єкти. Червоногвардійці ж частиною займалися своєю основною трудовою діяльністю і лише при нагальній необхідності для виконання певного завдання викликалися на збірний пункт.

Наприкінці підрозділу відзначаються характерні недоліки усіх форм так званої пролетарської міліції. Серед них, насамперед, відсутність штату фахових працівників і, по-друге - поєднання здійснення військових функцій з функціями органів охорони громадського порядку.

Другий підрозділ “Робітнича міліція як початковий етап становлення радянської міліції. Її організаційні форми в Харкові і правові основи діяльності” охоплює період від жовтня 1917 р. до квітня 1918 р.

В початковий період після проголошення УСРР стрункої системи органів охорони правопорядку на українській території, що контролювалася більшовиками, ще не існувало. Для виконання цих функцій створювалися різноманітні органи. Так, 30 січня 1918 р. було створено Харківський губернський головний штаб по боротьбі з контрреволюцією. На нього покладалася координація дій в боротьбі з анархією, спекуляцією, саботажем і масовими виступами. Штаб наділявся правом здійснення арештів та обшуків, він зобов'язаний був ліквідувати безладдя і передавати винних суду революційного трибуналу, боротися з хуліганством, пияцтвом, торгівлею спиртними напоями і т. ін.

Паралельно, за прикладом радянської Росії, де за постановою НКВС РРФСР “Про робітничу міліцію” від 28 листопада 1917 р. було створено міліцію, яка перебувала цілковито у віданні рад робітничих і солдатських депутатів, розбудова таких органів розпочинається й в УСРР. На відміну від Росії, в радянській Україні нова міліція створювалася поступово, спочатку на підставі постанов окремих місцевих рад або військово-революційних комітетів. В цей період не було видано єдиного акту про створення робітничо-селянської міліції України. Наприклад, в Харкові рішення про її організацію було прийнято 31 грудня 1917 р. на скликаних членом Всеукраїнського ЦВК Рад С. Буздаліним зборах рядових та нижніх чинів колишньої міліції Тимчасового Уряду.

У дисертації наголошується, що складність ситуації в 1917-1918 рр. в Україні, тимчасова ліквідація радянської влади призвели до того, що завершених форм у цей період процес організації міліції не набув. Якихось законодавчих актів, які б визначали єдині принципи організації і діяльності міліції, так і не було видано. Не було впроваджено й централізованого керівництва її діяльністю.

Історично-правовий аналіз архівних матеріалів щодо створення та діяльності радянської міліції у м. Харкові та в окремих повітах Харківської губернії показав, що на цьому етапі становлення радянської міліції, коли вона ще не була державним органом з постійним особовим складом, основною формою охорони прав і безпеки громадян було патрулювання вулиць збройними загонами. Проте використання майже виключно таких методів діяльності незабаром довело свою неефективність. Продовжувалося зростання злочинності, і справитися з нею непрофесійними засобами було неможливо. Робітнича міліція протягом перших місяців радянської влади виступала і як збройна сила, що виконувала військові функції, і як інструмент захисту радянської влади та охорони громадського порядку. Збройні формування трудящих, побудовані не на фаховій основі, не могли належною мірою ні виконувати військові функції, ні ефективно забезпечувати громадський порядок, ні, тим більше, ефективно протидіяти злочинності. Виникла необхідність створення не лише регулярної армії, але й професійної міліції з чітко визначеною структурою та компетенцією, у діяльності якої запроваджувалися б різноманітні методи роботи, широко використовувався досвід органів поліції Росії кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Відзначено, що міліційні формування трудящих, створені у перші місяці після більшовицького перевороту, свою роль значною мірою виконали: вони сприяли утвердженню влади рад на місцях, охороні громадського порядку, до певної міри стримували зростання кримінальної злочинності. Проте історичні умови вимагали створення спеціального апарату для боротьби з політичними супротивниками, державного органу, основним завданням якого стало б забезпечення підтримання громадського порядку, охорона особистої та майнової безпеки населення, захист державної та кооперативної власності.

У третьому підрозділі “Харківська робітничо-селянська міліція - штатний державний орган охорони громадського порядку. Завдання, структура і компетенція органів робітничо-селянської міліції (1919 - 1920 рр.)” визначено, що створення та становлення міліції в Харкові вже як складової загальнодержавних органів, було продовжено лише у 1919 р., після відновлення радянської влади. Будівництво міліції здійснювалося під безпосереднім керівництвом центральних та місцевих органів КП(б)У переважно радами, військово-революційними комітетами, відділами боротьби з контрреволюцією при місцевих комітетах незаможних селян. Звертає на себе увагу той факт, що хоча юридично УСРР була незалежною державою, все ж організація та діяльність міліції на території України значною мірою регулювалася нормативно-правовими актами (декретами, розпорядженнями та постановами), що видавалися органами влади РРФСР.

Значну роль в організації міліції УСРР відігравали політичні чинники. Домінував класовий підхід до комплектування кадрів органів внутрішніх справ, що знайшло своє юридичне закріплення у низці нормативних актів, наприклад, в наказі № 3 по Харківській губернській робітничо-селянській радянській міліції від 30 січня 1919 р. Встановлений порядок залучення особового складу міліції до діючої армії створював міліціонерам певні переваги порівняно з мобілізацією безпосередньо до РСЧА. Саме тому вже скоро штати міліції виявилися „роздутими”, а лави їх заповнені людьми, що не відповідали поставленим вимогам. 9 лютого 1919 р. був опублікований декрет Раднаркому УСРР “Про організацію міліції”, що юридично закріпив створення в Україні органу охорони громадського порядку. Після опублікування декрету будівництво міліції в УСРР набуло більш організованих форм. Під керівництвом НКВС України запроваджувалася одноманітність в її структурі й формах діяльності.

Вже до другої половини 1919 р. робітничо-селянська міліція України мала визначену структуру та централізоване керівництво. На місцях вона була підпорядкована місцевим радам, у центрі - Народному комісаріату внутрішніх справ, а по лінії судово-карного розшуку та судово-карної міліції, які були утворені на початку 1919 р. і на той час не входили до складу загальної міліції, а були самостійними установами - Народному комісаріату юстиції.

Завершився цей період розробкою і затвердженням Радою Народних Комісарів України 14 вересня 1920 р. Положення „Про робітничо-селянську міліцію”. Цей документ увібрав надбаний у винятково складних обставинах досвід організації та діяльності української міліції.

У другому розділі „Радянська міліція Харківщини в 20-ті роки” доведено, що до середини 1920 р., склалися і визначилися найбільш життєздатні, що відповідали реальній дійсності, форми організації міліції як постійного спеціального державного органу охорони громадського порядку, методи її діяльності. Було створено відповідний апарат радянської міліції.

У першому підрозділі „Удосконалення організаційних форм та правової основи діяльності міліції Харківщини у 20-і рр.” досліджено, що, маючи своїм призначенням втілювати в життя розпорядження радянської влади й охороняти особисту і майнову безпеку населення, державну та кооперативну власність, у 20-ті рр. міліція була змушена неодноразово вдосконалювати структуру не лише з метою віднайти кращі форми організації, але й відповідно до обсягу та характеру виконуваних функцій, що постійно змінювались.

На початку 20-х рр. матеріальний стан та кадрове забезпечення міліції не відповідав вимогам часу. Поліпшити якісний склад і матеріальне становище працівників міліції вважалось можливим тільки перебудувавши міліцію за військовим зразком, зберігаючи водночас всі її специфічні риси. Вже з жовтня 1921 р. у питаннях стройової підготовки та постачання міліцію було підпорядковано військовому командуванню. В іншому вона, як і раніше, лишалася у підпорядкуванні Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УСРР та місцевих органів влади. Спираючись на виявлені у фондах Харківського обласного державного архіву накази начальника губернської міліції Коваленка дисертант здійснив спробу розглянути, як ця перебудова відбувалася у Харківській губернії. На підставі аналізу архівного матеріалу автор дійшов висновку, що здійснена воєнізація за низкою показників позитивно позначилася на стані міліції: поліпшилась дисципліна, дещо підвищився рівень матеріального забезпечення, лави міліції були дещо поповнені за рахунок кадрових військових. Проте вона мала і низку суттєвих недоліків: структура міліції часто змінювалася, що призводило до зміни її штатів; органи місцевої влади здебільшого не розуміли мети воєнізації та реорганізації міліції; виконкоми місцевих рад самоусувалися від надання допомоги міліції, послабили контроль за її діяльністю; губернські й повітові військкомати часто обмежували компетенцію міліції, втручалися в її службову діяльність.

У цей період більшість змін, що відбулися в організаційної структурі міліції РРФСР, було здійснено й у міліції УСРР. Зазвичай це закріплювалося наказами НКВС УСРР та Головного управління міліції, яке входило до складу НКВС УСРР на правах відділу. Допускалися відступи, що викликалися місцевими умовами, але в кожному окремому випадку Головне управління міліції України повинно було доводити до відома Головної міліції Російської Федерації всі випадки відступів, докладно мотивуючи ухвалені рішення. Це було ще одним кроком до надмірної централізації в системі правоохоронних органів.

Окремо в роботі досліджено процес організації промислової міліції Харківщини, яка діяла в усіх губерніях поряд із загальною міліцією протягом всього досліджуваного періоду на підставі постанови Раднаркому від 31 березня 1922 р., Інструкції про організацію та службу промислової міліції (червень 1932 р.) та постанови ВУЦВК та РНК УСРР Про промислову міліцію (17 грудня 1924 р.). Вона формувалася на договірних засадах, займалася винятково охороною підприємств і установ, забезпечувала громадський порядок на їх території.

У 1923 р. Головним управлінням міліції та карного розшуку НКВС УСРР було підготовану та видано низку нормативно-правових актів, що регламентували діяльність міліції. В дисертації докладно розглянуто Інструкцію для районних наглядачів міських районів (16 червня 1923 р.), Інструкцію про відносини між райвиконкомами та начальниками міліції району (23 червня 1923 р.), Правила проходження служби у робітничо-селянській червоній міліції та кримінальному розшуку (1 грудня 1923 р.) та інші важливі документи, на положення яких спиралися працівники міліції у своїй повсякденній праці.

Червень 1924 р. ознаменувався здійсненням кардинальної реорганізації апарату міліції: було ліквідовано губернські апарати міліції, за рахунок чого розширено окружні управління. Структура апарату тепер виглядала так: Головне управління, окружні управління, районні управління. У 1924-1925 рр. була проведена реорганізація повітового апарату міліції. Райони міліції як зайві ланки ліквідувалися, що дозволило скоротити штати допоміжного персоналу, зберегти кошти, а також підвищити рівень керівництва повітової міліції. Здійснені заходи до певної міри сприяли зростанню ефективності роботи міліції, дозволили підняти її авторитет серед населення.

Водночас, доводиться визнати, що наслідки передачі утримання органів внутрішніх справ місцевому бюджету були доволі негативними. Загальна штатна чисельність міліції протягом 20-х років послідовно зменшувалась. Хибна система фінансового забезпечення спричинила зростання соціальної напруженості в лавах міліції внаслідок того, що співробітникам сусідніх органів міліції, які працювали в однакових умовах, встановлювались оклади, що істотно відрізнялися. Зміни призвели до значного перевантаження працівників міліції і, внаслідок цього, до певного погіршення показників охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

Прийняття постанови ВУЦВК і РНК УСРР 29 грудня 1930 р. “Про порядок підпорядкування органів міліції і карного розшуку органам Державного Політичного Управління УСРР”, котрим ДПУ і його місцевим органам давалися широкі повноваження по керівництву органами міліції і карного розшуку, означало створення єдиної загальносоюзної системи органів міліції. 25 березня 1931 р. РНК СРСР видав перше загальносоюзне Положення про робітничо-селянську міліцію, яким запроваджувався принцип централізації міліції. Місцеві органи - крайові, обласні управління, районні та міські відділи відтепер безпосереднє підпорядковувалися загальносоюзним органам міліції. Органи карного розшуку були об'єднані з міліцією в єдине відомство.

У другому підрозділі „Кадрова політика” з метою визначення особливостей роботи з кадрами значна увага в дисертації приділяється аналізу кадрової політики у системі правоохоронних органів Харківщини (класовий підхід до підбору кадрів, чищення лав міліції, шкільно-курсова підготовка, спроби підвищення добробуту працівників міліції).

Чищення в органах міліції почалося ще у 1920 р. Скороченню підлягали:

- дезертири з фронту, які працювали в міліції;

- колишні співробітники царської політичної поліції;

- політичні противники радянської влади;

- особи, позбавлені громадянських прав;

- особи, що “експлуатували чужу працю”;

- особи, що обіймали при старому режимі високі адміністративні посади;

- нездатні до несення служби за станом здоров'я.

Згідно наказу № 37 начальника Головного управління робітничо-селянської міліції “Про чистку в міліції” (1921 р.) скороченню не підлягали члени РКП.

Їхні кандидатури навіть не розглядалися створеними “комісіями з чистки”. Скороченим кваліфікованим спеціалістам необхідно було знайти заміну. Для цього треба було організувати планомірну підготовку нових кваліфікованих кадрів. З цією метою 11 червня 1921 р. у Харкові були організовані курси червоних міліціонерів (курси підготовки рядового та молодшого командного складу міліції) Харківської губернії. Ці курси стали першим спеціальним навчальним закладом для підвищення фахового рівня працівників міліції. Для навчання на курсах червоних міліціонерів мобілізовувалася сільська молодь. В 1921 р. в Україні були створені губернські (окружні) курси командного складу, одними з перших серед яких стали Харківські, які з часом були перетворені на Всеукраїнську школу командного складу міліції та розшуку.

Протягом кількох тижнів курсанти мали вивчати загальноосвітні дисципліни, а також знайомитись з основами права. Щоправда, внаслідок невисокої кваліфікації викладачів рівень правової освіти працівників міліції спочатку залишався досить низьким. Головним наслідком розгортання освітньої діяльності на цьому етапі стала ліквідація до 1925 р. неписьменності серед командного складу. Серед решти працівників її було поборено до початку 30-х років.

Поступово курси підготовки командного складу почали діяти регулярно і кожен випуск направляв для практичної роботи до органів міліції кілька десятків працівників, здатних керувати окремими підрозділами, забезпечувати виконання завдань, покладених на органи внутрішніх справ.

Отже, з початку 20-х рр. наголос у кадровій роботі в органах міліції, зважаючи на політичну ситуацію у державі, поступово змінюється: від орієнтації переважно на кількісні показники до розуміння необхідності підвищення якості (професійних вмінь, навичок) особистого складу. Але внаслідок високої текучості кадрів та періодичних “чисток” проблема укомплектування органів міліції висококваліфікованими фахівцями зберігала свою гостроту та актуальність ще протягом тривалого часу.

Підбиваючи підсумки аналізу тих основних змін, що відбулися в правоохоронних органах Харківщини й України в цілому в роки нової економічної політики, автор загалом дає їм позитивну оцінку, але відзначає, що повного успіху реформи все ж не мали. Вже через декілька років, коли сталінський режим остаточно затвердився, усі ланки юридичного механізму швидко деформувалися і стали елементами системи анти законних репресій.

У третьому розділі „Основні напрямки діяльності радянської міліції Харківщини у період 1917-1930 років” відзначається, що серед найважливіших заходів правоохоронних органів, спрямованих на охорону особистої та майнової безпеки громадян у перші дні й місяці радянської влади, були: припинення п'яних погромів і ліквідація банд, що чинили нальоти, убивства, грабіжництва, та тероризували населення. Ці операції проводилися спільними зусиллями органів ВНК, міліції. Для здійснення вказаних заходів залучалися також загони збройних робітників та військові частини.

Автор звертає увагу на той факт, що на початковому етапі становлення радянської міліції, коли вона ще не була постійним державним органом, основною формою охорони прав та безпеки громадян було патрулювання вулиць збройними загонами робітничої міліції. Проте така організація і методи роботи міліції незабаром довели свою неефективність. З подальшим розвитком і удосконаленням організаційно-правових форм діяльності розширювалася і сфера дій харківської міліції, і її методи. Ширше застосовувалися профілактичні та виховні заходи. Співробітники міліції зміцнювали контакти з домовими та квартальними комітетами, виступали з лекціями, бесідами. Значну роль відіграв інститут дільничних інспекторів. Тогочасні успіхи в розкритті злочинів були досягнуті, зокрема, й завдяки застосуванню передових на той час криміналістичних методик. Поширилася практика ведення криміналістичного обліку, утворювалися реєстраційні бюро тощо.

Документи і матеріали, що маються в нашому розпорядженні, дозволяють зробити висновок, що основними напрямками діяльності міліції Харківщини в період від 1917 р. до 1930 р. були: боротьба з бандитизмом, спекуляцією і самогоноварінням, із злочинами проти власності, охорона громадського порядку, боротьба з безпритульністю і дитячими правопорушеннями та ін.

Перший підрозділ „Боротьба зі злочинністю” розглядає проблеми боротьби зі злочинністю на Харківщині. Починаючи з 1922 р. став змінюватися характер злочинності - замість великих банд, що мали на озброєнні кулемети і навіть артилерію, орудували групи, що нараховували одиниці, рідше - десятки грабіжників. У цих умовах усе більше значення почав набувати карний розшук. Рішуча боротьба працівників розшуку з озброєними бандами дала свої наслідки. Протягом 1923-1925 років було ліквідовано багато озброєних банд. З переходом до індустріалізації і початку суцільної колективізації сільського господарства органи міліції більше уваги стали приділяти боротьбі з господарськими і посадовими злочинами.

Другий підрозділ „Адміністративна діяльність радянської міліції„ присвячений аналізу адміністративної діяльності міліції. Характерною рисою досліджуваного періоду була відсутність чітких нормативних положень якими б точно окреслювалося коло діяльності міліції. Часто це змушувало органи міліції покладати на себе обов'язки, які не мали прямого відношення до її функцій. В 20-х рр. неодноразово приймалися рішення щодо звільнення органів міліції від невластивих їм функцій. Але всі зусилля, вжиті в цьому напрямку, виявилися марними. міліція державний революційний

Третій підрозділ „Боротьба за неухильне дотримання працівниками міліції вимог законності” висвітлює заходи керівництва міліції Харківщини, спрямовані на забезпечення законності в лавах міліції.

Дисертант доходить висновку, що, незважаючи на труднощі, які об'єктивно існували в зазначений період, органи міліції загалом гідно справлялися з покладеними на них обов'язками.

У висновках підбито основні підсумки дослідження. Результати дисертації розглянуто в єдності теоретичних та історично-правових сторін проблем. Сформульовано основні концептуальні рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. Історично-правовий аналіз становлення та розвитку міліції протягом 1917-1930 рр. на Харківщині надає можливість визначити перспективи розвитку та шляхи удосконалення організації, напрямків та методів діяльності міліції України в сучасний період.

ЛІТЕРАТУРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Із історії розбудови робітничо-селянської міліції України на початку 1919 р. // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - №2. - С. 107-110.

Організація та діяльність санітарно-адміністративного відділу при Харківській губернській міліції // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - Вип 7., Ч. 3. - С. 157-162.

Створення і становлення карного розшуку на Харківщині (1919-1930 рр.) // Вісник Університету внутрішніх справ, 2000. - Спецвипуск. - С. 97-101.

Шкільно-курсова підготовка кадрів радянської робітничо-селянської міліції Харківщини в 20-і роки. // Вісник Університету внутрішніх справ, 2000. - Вип. 11. - С. 209-212.

Організація української радянської робітничо-селянської промислової міліції в 20-і рр. // Вісник Національного університету внутрішніх справ, 2002. - Вип. 19. - С. 188-192.

Размещено на Allbest.ru

...