Теоретичні та методичні питання неідентифікаційних досліджень в судовому почеркознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ НЕІДЕНТИФІКАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В СУДОВОМУ ПОЧЕРКОЗНАВСТВІ

Івакін Едуард Олександрович

КИЇВ - 2003

Анотація

Івакін Е.О. Теоретичні та методичні питання неідентифікаційних досліджень в судовому почеркознавстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.- Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та методичних питань проведення неідентифікаційних почеркознавчих досліджень на сучасному рівні розвитку судового почеркознавства.

За результатами проведеного узагальнення експертної практики, анкетування експертів-почеркознавців та представників правоохоронних органів, а також аналізу літературних джерел скореговане коло неідентифікаційних задач, які можуть бути вирішені на сучасному етапі розвитку судового почеркознавства.

Надана критична оцінка можливостей існуючих методик для вирішення класифікаційних та діагностичних задач. Обґрунтована необхідність розробки такої формалізованої системи ознак почерку та процесу їх виділення, яка б надала можливість однозначного їх сприйняття будь яким експертом. Виявлені найбільш поширені недоліки, притаманні існуючим методикам по вирішенню класифікаційних задач, які приводять до необґрунтованих висновків експертів.

Розроблені методичні рекомендації щодо формулювання оціночних суджень експертів по вирішенню діагностичних завдань на кожному з етапів дослідження та формуванню висновку, а також по оформленню висновків судово-почеркознавчої експертизи при вирішенні такого типу задач.

Ключові слова: судове почеркознавство, неідентифікаційні дослідження, класифікаційні дослідження, діагностичні дослідження, висновок експертизи, експерти-почеркознавці.

Аннотация

Ивакин Э.А. Теоретические и методические вопросы неидентификационных исследований в судебном почерковедении. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и методических вопросов проведения неидентификационных почерковедческих исследований на современном уровне развития судебного почерковедения.

Автором исследованы психофизиологические основы формирования почеркового навыка, определена роль комплексного влияния с одной стороны естественных - психических и физиологических механизмов, а с другой условий обучения, воспитания и трудовой деятельности пишущего, а также ряда других внешних и внутренних факторов на появление признаков почерка, которые являются основанием для решения неидентификационных задач.

Теоретически и практически обоснована классификация задач, которые решаются неидентификационными исследованиями в судебно-почерковедческой экспертизе.

По результатам проведенного автором обобщения экспертной практики, анкетирования экспертов-почерковедов и представителей правоохранительных органов, а также анализа литературных источников определён круг неидентификационных задач, которые могут быть решены на современном этапе развития судебного почерковедения.

Критический анализ существующих методик решения классификационных задач позволил автору обнаружить наиболее распространенные недостатки, присущие существующим методикам по решению классификационных задач, которые приводят к необоснованным выводам экспертов. В частности, по мнению автора, поскольку ныне все количественные методики рассчитаны лишь на моделирование принятия экспертных решений, а выделение признаков происходит на субъективном уровне, невозможно достичь полной объективизации оценочной деятельности эксперта. Пока процесс выделения информативных признаков остается на качественно-описательном уровне, результаты исследования даже с помощью методик, которые базируются на математическом моделировании оценочной деятельности эксперта, как и раньше являются субъективными и в значительной мере зависят от квалификации эксперта. Первоочередной задачей в дальнейшей объективизации процесса исследования при решении классификационных задач является поиск путей выделения признаков почерка, их формализации, которая предоставит возможность однозначного восприятия признаков почерка любым экспертом.

Дана критическая оценка возможностей существующих методик для решения диагностических задач. Специфика решения диагностических задач, лежит в особенности исследования почерковых объектов, которые содержат измененные свойства письма.

Существенное значение, по мнению автора, при решении диагностических задач имеют сведения о возможном исполнителе, а также условиях, в которых мог быть выполнен почерковый объект. Эти сведения автор рассматривает как самостоятельный компонент задачи и вспомогательные средства её решения.

Обращается внимание на необходимость четкого формулирования задачи эксперту, предоставляется приблизительный перечень решаемых вопросов. Указывается на существенное значение сведений о вероятном исполнителе и условиях, в которых мог быть выполнен почерковый объект. Автор, рассматривает эти сведения как отдельные компоненты диагностической задачи и вспомогательные средства для его решения.

Успешное решение неидентификационных почерковедческих задач возможно при чётком формулировании задания эксперту. Утверждая это, автор приводит приблизительный перечень вопросов, которые могут быть решены экспертом-почерковедом.

Ключевые слова: судебное почерковедение, неидентификационное исследование, классификационное исследование, диагностическое исследование, вывод экспертизы, эксперты-почерковеды.

Annotation

E. Ivakin. Theoretical and methodological questions of nonidentification research in the judicial graphology - Manuscript.

The thesis for obtaining the scientific degree of the candidate of law by profession - criminal process and criminal law, forensic examination. -The National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2002.

The thesis is devoted to the research of theoretical and methodological questions of non-identification graphology research carrying out on the contemporary level of judicial graphology development.

As a result of conducted summary of examination practice, questionnaire of graphology experts and law enforcement representatives as well as the literal sources analyses a range of tasks were chosen. They could be solved on the contemporary level of judicial graphology development.

The possibilities were estimated and the most spread defects were revealed. These defects are typical for the present methods on solving the classification and diagnostic tasks which lead to unproved expert conclusions.

The recommendations concerning the stating of estimated expert opinions on non-identification tasks solution at the every stage of research and making the conclusions of forensic graphology examination were given while solving such kinds of tasks.

Key words: judicial graphology, non-identification research, classified research, diagnostic research, graphology experts.

1. Загальна характеристика роботи

почерк діагностичний неідентифікаційний

Актуальність теми дослідження. Розвиток незалежної України вимагає вирішення багатьох складних соціально-економічних та політичних проблем у суспільстві. Злочинність наблизилась до факторів політичного значення, стала характеристикою стану суспільства, суттєвим дестабілізатором громадського життя.

Природно, що зміни на краще в суспільстві пов'язані з підвищенням ефективності боротьби зі злочинністю.

Успіх боротьби зі злочинністю визначається якістю розслідування злочинів і судового розгляду кримінальних справ. Досягнення істини на попередньому слідстві та у судовому розгляді можливо тільки шляхом встановлення обставин, сукупність яких складає предмет доказування по конкретній справі.

Засобом доведення в кримінальному процесі служать лише такі докази, що отримані з джерел, строго визначених кримінально-процесуальним законодавством. Основною задачею правосуддя є встановлення за допомогою доказів об'єктивної істини в справі.

Стаття 75 КПК України до одного з таких джерел доказів, використовуваних з метою встановлення істини, відносить висновок експертизи.

Найсуттєвішим втіленням у життя Конституції України є зростання наукового потенціалу правоохоронних органів, що активно сприяє розвитку різних видів криміналістичних досліджень речових доказів. Активне впровадження в судово-експертну практику криміналістичних досліджень - це проява державної політики України, необхідна умова підвищення ефективної діяльності правоохоронних органів.

Криміналістичні експертизи як важливий науковий резервуар інформації відображають загальні тенденції переходу на новий рівень боротьби зі злочинністю.

Серед численних видів судової експертизи одне з перших місць належить криміналістичній експертизі почерку і підписів, призначуваної по значній кількості карних і цивільних справ.

По багатьох видах злочинів (злочини проти державного ладу, проти особистості, особистої і державної власності тощо) часто основним джерелом доказу по справі служить висновок судово-почеркознавчої експертизи, за допомогою якої установлюються факти, що мають значення для справи. Як правило, це почеркознавчі дослідження, спрямовані на встановлення конкретного виконавця того чи іншого рукописного документа.

Високий рівень теорії і методик судового почеркознавства, застосовуваних в експертній практиці, дозволяє експертам успішно вирішувати багато задач ідентифікаційного характеру.

Сучасний стан розвитку судового почеркознавства не означає, що розробка основних його проблем завершена. Вірніше говорити про те, що покладений початок його заглибленому пізнанню, вивченню основних закономірностей формування, функціонування та зміни почерку, їх експертного дослідження.

У наш час судово-почеркознавча експертиза поряд з ідентифікаційними задачами спроможна вирішувати також так звані неідентифікаційні, які дають можливість одержувати інформацію про зовнішні обставини письма та внутрішній стан виконавця, а також інформацію про різні параметри особи (наприклад, стать, вік тощо), тобто вирішувати задачі про групову належність виконавця почеркового об'єкту.

Властивості почерку, які використовуються для індивідуальної ідентифікації, у значній мірі вивчені криміналістами. У меншій мірі досліджено ті властивості почерку які несуть інформацію про зовнішні обставини виконання рукопису і внутрішній стан пишучого, а також властивості почерку, що дозволяють вирішувати класифікаційні задачі (встановлення статі виконавця, його віку і т.д.). Не вирішено і ряд теоретичних питань, пов'язаних із віднесенням цих видів досліджень до тієї або іншої групи.

Водночас потреби практики щодо вирішення цих почеркознавчих задач достатньо великі.

Обґрунтованими і переконливими висновки експерта можуть бути лише у випадках, коли він підтверджує їх аналізом тих фактів, що встановлені в процесі дослідження, докладно описує методику дослідження і в деяких випадках навіть посилається на конкретні положення науки, які використовував в своєму дослідженні.

Методи і методики діяльності експерта - це система дій і операцій по вирішенню практичних задач, яки відіграють важливу роль у вирішенні задач судової експертизи. Вони формуються та базуються на відповідних наукових методах; характері і властивостях об'єкту діяльності; досвід вирішення конкретних практичних задач.

У судовій експертизі метою застосування всякого методу є встановлення об'єктивної істини. Але експертне дослідження відрізняється від загального наукового дослідження тим, що визначну роль відіграє можливість допустимості того чи іншого метода для використання в експертній практиці, тобто його апробація з метою визначення наукової обґрунтованості, надійності, можливості отримання за його допомогою достовірних результатів.

Питання неідентифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві були предметом дослідження багатьох вчених-криміналістів. До числа відомих розробок відносяться дослідження, проведені вченими-криміналістами Ароцкером Л.Ю., Орловою В.Ф., Купріяновою Г.А., Кулагіним П.Г., Колонутовою А.І., Кірсановим З.І., Рогозіним О.П., Каюновим О.Н., Сахаровою Н.Г., Погібко Ю.М., Клименко Н.І., Салтевським М.В. Серьогіним В.В. та іншими.

Як показує практика, існуючі методики не є досконалими і не завжди дозволяють вирішити в повній мірі поставлені перед експертами неідентифікаційні задачі.

Виділені вченими-почеркознавцями симптомокомплекси ознак, що використовуються для вирішення діагностичних задач, мають груповий характер і тому не дозволяють встановити конкретну причину, що спричинила зміни в почерку.

Так, значну складність становить вирішення задачі про визначення внутрішнього стану виконавця, зокрема, стану підвищеного нервового збудження або гальмування, стресу, хвилювання, або стану, пов'язаного із порушенням опорно-рухових функцій, тощо.

Не всі методики, запропоновані для вирішення класифікаційних задач, дають достовірні результати (наприклад, методики встановлення віку та статі виконавця по коротких записах). Це можна пояснити недостатньою ефективністю розроблених раніше методик, надзвичайною складністю і трудомісткістю для використання в експертній практиці, а також тим, що вони розроблені для дослідження текстів, виконаних російською мовою, без урахування особливостей українського алфавіту. Особливо це стосується методик по встановленню статі та віку виконавця рукописного тексту. Крім того, всі існуючі методики вирішення класифікаційних задач ґрунтуються на обрахуванні інформативної значимості ознак згідно старих прописів російської мови, що після введення в дію нових прописів значно завищує її.

Разом з тим, відомості, які отримані за допомогою таких досліджень, іноді необхідні слідству або суду, бо дозволяють підтвердити або виключити ту чи іншу слідчу версію.

Висвітлення основних проблем судового почеркознавства на сучасному рівні розвитку є нагальною потребою.

У зв'язку з цим і виникла необхідність в аналізі як самих методик і методичних рекомендацій, так і експертної практики з метою визначення ефективності використання в ній існуючих методичних рекомендацій і вирішення питання про подальший їх розвиток та удосконалення.

Недостатня вивченість зазначеної проблеми і, у той же час, її практичне значення обумовили актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розробка даної теми пов'язана з планами науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання "Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр.", затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 року № 837/9 і плану основних напрямків діяльності МВС України з виконання Комплексної програми (п.42); плану виконання підрозділами Національної академії внутрішніх справ України наказу № 722 МВС України "Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр."; щорічних планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.

Мета і задачі дослідження. На підставі вивчення психофізіологічних основ формування почеркових навичок, сучасного стану і можливостей судово-почеркознавчої діагностики і класифікації, критичного аналізу існуючих методик і методичних рекомендацій, призначених для вирішення неідентифікаційних задач, вивчення та узагальнення практики проведення неідентифікаційних почеркознавчих досліджень, анкетування спеціалістів в галузі судового почеркознавства надати пропозиції щодо можливостей та шляхів удосконалення методичних рекомендацій, практики їх використання, що дозволить розширити коло задач, розв'язуваних экспертами-почеркознавцями.

Для досягнення цієї мети були розв'язані такі задачі:

проаналізовані психофізіологічні основи формування почеркової навички з метою обґрунтування можливостей почерку як носія класифікаційної та діагностичної інформації;

розроблено теоретичні і методичні питання криміналістичного дослідження для вирішення класифікаційних та діагностичних задач судово-почеркознавчої експертизи;

визначено місце і значення методів математичного моделювання для вирішення класифікаційних та діагностичних задач судово-почеркознавчої експертизи;

проаналізовані загальні принципи побудови методик для вирішення неідентифікаційних задач судово-почеркознавчою експертизою;

проведено узагальнення практики судово-почеркознавчих експертиз по вирішенню неідентифікаційних завдань;

проведено анкетування експертів-почеркознавців та представників правоохоронних органів;

- розроблено методичні рекомендації щодо напрямів удосконалення існуючих методик для вирішення неідентифікаційних задач, самого процесу дослідження і оформлення висновків експертів по вирішенню такого виду завдань.

Об'єктом дослідження є рукописні тексти, підписи.

Предметом дослідження є динамічна сталість почерку та його властивості, обумовлені гнучкістю динамічного стереотипу, що дозволяють пристосовуватись до умов письма, які змінюються.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи та основні категорії діалектико-матеріалістичного пізнання соціальних явищ і процесів розвитку та взаємозв`язку об`єктів реальної дійсності, система загальнонаукових та спеціальних методів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі гуманітарних, у тому числі й юридичних наук. Поряд із загальнонауковими методами дослідження (діалектична логіка, аналіз і синтез, індукція і дедукція і т.ін.) в дисертації, з урахуванням специфіки теми та мети дослідження, застосовувались методи конкретно-соціологічних досліджень (документальні спостереження, опитування, експериментальний) і деякі окремі наукові методи (історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та ін.), які забезпечили ефективність наукового аналізу.

Зокрема, при аналізі чинного вітчизняного і зарубіжного законодавства застосовані історичний та порівняльно-правовий методи, при узагальнені і аналізі експертних досліджень - статистичний, при проведенні узагальнення висновків експертів-почеркознавців - експериментальний метод та при оцінці результатів опитування 1000 фахівців правоохоронних органів з питань використання методик неідентифікаційних досліджень в проведенні судових почеркознавчих експертиз - метод анкетування.

Положення, висновки й рекомендації, які є в дисертації, базуються на широкому нормативному, науково-теоретичному й практичному матеріалі.

Правову базу дослідження складають Конституція України, закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, чинні відомчі нормативні акти та інструктивні документи МВС України та Міністерства юстиції України.

Теоретичною базою дослідження є наукові праці з проблем філософії, загальної теорії права, соціології, психології, галузевих правових наук і, перш за все, криміналістики і судової експертизи. Емпіричну базу дослідження складають узагальнення експертної практики Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України і ДНДЕКЦ МВС України (проаналізовано більше 600 наглядових проваджень за 1994-1999 р.р.), результати соціологічних досліджень з питань теми дисертації, проведених автором шляхом анкетування і опитування 1000 респондентів - працівників органів внутрішніх справ.

Наукова новизна дисертації визначається дослідженням на монографічному рівні на підставі вивчення психофізіологічних основ формування почеркових навичок, критичного аналізу існуючих методик вирішення як класифікаційних так і діагностичних задач, теоретичних і практичних питань, направлених на подальше удосконалення методик та методичних рекомендацій по вирішенню судово-почеркознавчою експертизою неідентифікаційних задач.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в наступних основних положеннях:

- обґрунтована класифікація задач, які вирішуються неідентифікаційними дослідженнями в судово-почеркознавчій експертизі;

- скореговане коло неідентифікаційних задач, які можуть бути вирішені на сучасному етапі розвитку судового почеркознавства;

- виявлені найбільш поширені недоліки, притаманні існуючим методикам по вирішенню класифікаційних задач, які приводять до необґрунтованих висновків експертів, обґрунтована думка про неможливість використання деяких з них при проведенні судових експертиз;

- обґрунтована думка про те, що методика встановлення похилого й старечого віку виконавця рукописного тексту вирішує не класифікаційну, а діагностичну задачу - встановлення відносно постійних (хронічних) збиваючих факторів, до яких можна віднести й вікові зміни організму;

- визначені можливості існуючих методик для вирішення діагностичних задач. Обґрунтована необхідність розробки такої формалізованої систему ознак і процесу їх виділення, яка вирішила б завдання однозначного сприйняття всіх ознак будь-яким експертом;

- надані рекомендації щодо формулювання оціночних суджень експертів по вирішенню діагностичних завдань на кожному з етапів дослідження, загального висновку та надані методичні рекомендації по оформленню висновків судово-почеркознавчої експертизи при вирішенні діагностичних задач.

Теоретична і практична значимість дисертаційної роботи визначається тим, що розробка проблематики експертного дослідження має на меті сприяти подальшому розвитку теорії судової експертизи, її наукових засад, а пропозиції і рекомендації дисертанта спрямовані на підвищення ефективності рішення практичних задач слідчої й експертної діяльності. Автором визначені напрями та надані рекомендації щодо проведення подальших досліджень з метою удосконалення експертної практики при вирішенні найбільш складного виду задач судово-почеркознавчої експертизи, вирішення яких значно збільшить обсяг експертної інформації про досліджуваний об'єкт, підвищують їхній науковий рівень і обґрунтованість висновків експертів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданні кафедри криміналістичних експертиз Національної академії внутрішніх справ України, оприлюднені на міжнародній науково-практичної конференції “Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини” (Київ, 26 березня 1999р.) та на міжнародній науково-практичної конференції “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (Сімферополь, 19-21 вересня 2002р.). Теоретичні і експериментальні висновки роботи використані в процесі викладання курсу криміналістичних експертиз (теоретичні основи судової експертизи, судове почеркознавство) в Навчально-науковому інституті підготовки слідчих і криміналістів Національної академії внутрішніх справ України.

Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні опубліковані автором в 5 одноособових наукових статтях, три з яких у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел (327 найменування). Повний обсяг дисертації - 190 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, зв'язок з науковими програмами, розкривається її мета і задачі, методологічна і теоретична основи, на яких базується висвітлення наукової новизни і практичної значимості розроблювальної теми; визначаються основні положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Почерк як носій класифікаційної та діагностичної інформації” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. “Психофізіологічні основи формування почеркового навику” присвячений розгляду питань, що стосуються психофізіологічних основ рішення класифікаційних та діагностичних задач судово-почеркознавчої експертизи. Зокрема, звертається увага на те, що формування почерку і зміни в ньому відбуваються в результаті комплексного впливу з однієї сторони природних - психічних і фізіологічних механізмів, а з іншого боку - під впливом умов навчання, виховання і трудової діяльності пишучого, а також ряду інших зовнішніх і внутрішніх факторів.

В результаті впливу цих обставин і факторів почерк здобуває ознаки, на основі яких з'являється можливість встановлювати деякі дані, що характеризують особистість виконавця (стать, вік тощо).

Разом з тим, пристосувальні можливості писемно-рухової системи не безмежні. Вплив різноманітних факторів на почерк може бути таким значним, що успішне пристосування механізму письма по ходу рухів виявляється неможливим. Різноманітні причини по-різному порушують процес письма й змінюють властивості почерку та умови виконання рукопису.

Саме дослідження стабільності та мінливості властивостей почерку залежно від зовнішніх умов, наприклад, незвичної пози, незвичного матеріалу письма, внутрішнього стану особи, що пише (підвищеної збудливості, сп'яніння, захворювання тощо), від наміру змінити свій почерк з метою маскування тощо озброюють криміналістів-почеркознавців знаннями про специфічні зміни почерку в залежності від конкретної збиваючої причини чи групи причин, сприяють правильній оцінці виявлених ознак почерку при проведенні ідентифікаційних досліджень, а головне, слугують основою для вирішення діагностичних завдань при судово-почеркознавчих дослідженнях.

Підрозділ 1.2. “Сучасний стан та можливості судово-почеркознавчої класифікації та діагностики” присвячений дослідженню сучасного стану та можливостей судово-почеркознавчої класифікації та діагностики де дисертант звертає увагу на умови, за яких можливо вирішення такого роду задач. В дисертації відмічається, що хоча почеркознавчі задачі і поділяються на три типи: ідентифікаційні, діагностичні та класифікаційні, на практиці розмежувати ці види дослідження вкрай складно. Досить часто вирішення, наприклад, ідентифікаційної задачі, вимагає від експерта проведення діагностичного дослідження і навпаки. Вирішення класифікаційної задачі по встановленню віку виконавця нерідко потребує вирішення діагностичних питань стосовно стану його здоров'я на момент виконання рукопису.

Автор відмічає, що питання щодо неідентифікаційних досліджень могло бути поставлено лише на певному рівні розвитку почеркознавства, коли основні теоретичні й практичні питання ідентифікаційних досліджень були вироблені.

Критично проаналізувавши існуючі точки зору щодо класифікації неідентифікаційних судово-почеркознавчих досліджень, дисертант заперечує Серьогіну В.В., який встановлення даних про виконавця рукопису, соціально-демографічних даних про особу виконавця об'єднав в одну групу з визначенням психофізіологічного стану особи, патологічного стану особи відніс їх до ситуаційних досліджень.

На думку автора, така позиція необґрунтована. Неправомірно до однієї групи ситуаційних задач включені різні за своєю суттю питання: одні, що тяжіють до ідентифікаційних (встановлення групової належності - стать, вік тощо) і вирішуються на підставі ознак почерку, які притаманні тій чи іншій групі осіб; інші, вирішення яких базується на змінах в почерку, пов'язаних з порушенням письмово-рухової навички внаслідок впливу тих чи інших збиваючих факторів. В дисертації обґрунтовується позиція відносно поділу неідентифікаційних задач судового почеркознавства на класифікаційні та діагностичні. До класифікаційних досліджень справедливо віднести: встановлення статі та віку виконавця рукопису; встановлення освіти виконавця; встановлення професійної приналежності виконавця рукописного тексту; встановлення національної приналежності особи яка виконала рукопис; встановлення місця отримання освіти виконавця; встановлення схожості почерків двох різних осіб тощо. До діагностичних досліджень відносяться: встановлення зовнішньої обстановки й умов виконання рукопису; встановлення внутрішнього стану виконавця рукописного тексту.

Розглядаючи питання щодо неідентифікаційних ознак, дисертант спирається на теорію рівнів Н.А. Бернштейна щодо побудови письма, використання закономірностей функціонування та взаємодії рівнів, що виконують писемно-рухове завдання.

Проведені автором узагальнення експертної практики, анкетування експертів-почеркознавців та представників правоохоронних органів, а також аналіз літературних джерел дали можливість скорегувати коло неідентифікаційних задач, які можуть бути вирішені на сучасному етапі розвитку судового почеркознавства.

Розділ 2 “Види неідентифікаційних досліджень, що проводяться експертами-почеркознавцями” в якому автор досліджує у відповідності з наданою ним раніше класифікацією види неідентифікаційних почеркознавчих досліджень.

Підрозділ 2.1. ”Класифікаційні почеркознавчі дослідження”.

Розглядаючи наявні в літературі точки зору щодо визначення виду задач при встановленні статі, віку виконавця, місця формування письмово-рухової навички, установлення рідної мови, професії і ряд інших, автор висловлює думку про те, що вони являють собою суто класифікаційні задачі судово-почеркознавчої експертизи. Обґрунтовуючи свою точку зору, дисертант вважає, що сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних об'єктові - особистості того, хто писав. Ця група завдань тяжіє до завдань ідентифікаційного характеру. Але оскільки вона має відмінності від останньої, її справедливо виділити у самостійну групу завдань - класифікаційних.

В дисертації ретельно проаналізовані всі існуючі на даний час методи математичного моделювання для вирішення класифікаційних задач встановлення віку, статі виконавця.

У результаті їх критичного аналізу, базуючись на результатах проведеного узагальнення експертної практики по вирішенню цього виду задач, а також результатах анкетування спеціалістів - почеркознавців та представників правоохоронних органів, автор вказує на найбільш поширені недоліки, притаманні існуючим методикам по вирішенню класифікаційних задач, які приводять до необґрунтованих висновків експертів. Так, визначення інформативної значимості проводилось за ознаками почерку, передбаченими старими прописами російської мови без урахування особливостей українського алфавіту. Використання цих ознак почерку для вирішення таких задач на сучасному етапі, з введенням в дію у 1971 році нових прописів, які суттєво відрізняються від старих, приводить до завищення інформативної значимості багатьох ознак почерку. Крім того, інформаційні ознаки, передбачені у переліках до методик, вибирались без урахування системи рухів того, хто пише, в цілому.

При створенні цих методик враховувались “прямі” кореляційні залежності між статтю і ознаками почерку. На першому етапі розробки експертних методик, повязаних із встановленням параметрів особи за почерком, це було виправдано й правомірно. Разом із тим, цілком природна невідповідність “прямих” морфологічних та “опосередкованих” психологічних даних про ту чи іншу особу може відображатися у почерку, впливаючи як на ступінь надійності відповідних методів, так і на їх ефективність, у тому числі й на пояснення зони НПВ та помилкових рішень.

При визначенні віку виконавця тексту в методиці не враховано, що співвідношення ознак почерку в осіб молодого і середнього віку й трансформованих властивостей в залежності від віку значною мірою залежить від окремих властивостей почерку конкретної особи, складності його структури. У звязку з цим, на думку автора, остаточний висновок щодо віку виконавця рукописного документу повинен робитись не лише на основі аналізу його почерку, але й шляхом ретельного вивчення обставин появи досліджуваного документу, його змісту, стилю викладення тексту, особливостей писемної мови тощо. Тільки застосовуючи такий підхід можна досягти більш точного висновку щодо віку й виключити помилки.

Відзначаючи малу ефективність і сумнівний рівень вірогідності одних і трудомісткість інших, автор до того ж звертає увагу на неможливість їхнього використання в повному обсязі для рішення задач визначення статі та віку виконавця рукописного тексту, виконаного українською мовою, у зв'язку з тим, що розроблені комплекси ознак розраховані тільки на російську писемність.

Аналізуючи методику встановлення похилого й старечого віку виконавця рукописного тексту, автор з урахуванням проведеного ним узагальнення експертної практики, обґрунтовує думку про те, що ця методика вирішує не класифікаційну, а діагностичну задачу - встановлення відносно постійних (хронічних) збиваючих факторів, до яких можна віднести й вікові зміни організму.

На думку дисертанта, нагальною проблемою як для теорії так і для практики проведення почеркознавчих класифікаційних досліджень є удосконалення існуючих методик та подальша розробка питань щодо визначення кореляційної залежності між почерком та загально-фізичними властивостями за почерком (конституції людини, типу будови тіла, зросту тощо) та створення відповідних науково-обґрунтованих методик. Це дозволить отримувати необхідну пошукову інформацію й тим самим звужувати коло розшукуваних осіб.

Підрозділ 2.2. “Діагностичні почеркознавчі дослідження в судовому почеркознавстві” розглядається суть поняття діагностичних досліджень у судовому почеркознавстві.

Визначаються діагностичні задачі, які вирішуються судово-почеркознавчими дослідженнями: встановлення факту незвичайності письма, визначення характеру цієї незвичайності, групи чи різновиду обставин, що вплинули на виконавця почеркового об'єкту, а іноді і конкретної причини, яка викликала зміни у звичайному почерку даної особи.

Розглядаючи види діагностичних досліджень, що проводяться судовими почеркознавцями, автор вказує на те, що носіями об'єктивної інформації, використовуваної для встановлення фактичних даних, що складають предмет експертного розв'язання діагностичних завдань є діагностичні ознаки почерку.

Нині судове почеркознавство переживає етап розвитку, на якому якісні традиційні методи дослідження не можуть задовольняти у повному обсязі потреби почеркознавчої експертизи. Суб'єктивний характер вирішення експертних задач на якісному рівні особливо яскраво виявляється при дослідженні таких складних об'єктів як змінений почерк.

В дисертації досліджуються існуючі на даний час методики, в тому числі алгоритмізовані, які використовуються для вирішення судово-почеркознавчою експертизою діагностичних задач. З урахуванням результатів проведеного автором узагальнення експертної практики робиться висновок про можливості існуючих методик для вирішення діагностичних задач. Зокрема, звертається увага на те, що моделювання в судовому почеркознавстві нині має фрагментарний характер. Воно не охоплює предмету дослідження в цілому і тим більше весь процес дослідження, а відтворює лише певні сторони об'єкту та окремі етапи дослідження. Досвід моделювання в судовому почеркознавстві найуспішніше втілюється в оціночній діяльності експерта. Поки що дуже вдалим є його застосування для виділення ознак почерку. Ще не розроблено таку формалізовану систему ознак і процесу їх виділення, яка вирішила б завдання однозначного сприйняття всіх ознак будь-яким експертом. Найбільш розповсюдженим зараз у судовому почеркознавстві є математичне моделювання прийняття експертних рішень. Але, на думку автора, оскільки нині всі кількісні методики розраховані лише на моделювання прийняття експертних рішень, а виділення ознак відбувається на суб'єктивному рівні, неможливо досягти повної об'єктивізації оціночної діяльності експерта. Доки процес виділення інформативних ознак залишається на якісно-описовому рівні, результати дослідження навіть за допомогою методик, які ґрунтуються на математичному моделюванні оціночної діяльності експерта, як і раніше є суб'єктивними і значною мірою залежать від кваліфікації експерта. Першочерговим завданням в подальшій об'єктивізації процесу дослідження являється пошук шляхів і можливостей об'єктивізації процесу виділення ознак почерку, їх формалізації.

Підрозділ 2.3. “Специфіка методики вирішення діагностичних завдань в різних експертних ситуаціях”.

В підрозділі розглядається структура вирішення діагностичних завдань в залежності від компонентного складу питань які стоять перед дослідженням. Базуючись на методичних рекомендаціях, запропонованих А.А. Купріяновою, для вирішення двох основних категорій діагностичних завдань (наявність як досліджуваного об'єкту так і порівняльного матеріалу; наявність лише досліджуваного об'єкту), автор піддає критичному аналізу практику проведення таких досліджень. На конкретних прикладах з експертної практики звертається увага на найбільш розповсюджені помилки, які зустрічаються як при оцінці виявлених експертами діагностичних ознак так і при формулюванні висновку експерта щодо вирішення діагностичного завдання. Зокрема, автор звертає увагу на необхідність при проведенні діагностичного дослідження враховувати той факт, що трансформація ознак почерку під впливом збиваючих факторів може полягати не лише у появі діагностичних ознак, а й у їх зникненні. Наприклад, при деяких нервових захворюваннях або у осіб, що страждають на алкоголізм, рухи під час письма стають утрудненими. Під впливом фармакологічних засобів (алкоголю) у таких осіб посилюються збуджувальні процеси, ступінь прояву діагностичних ознак може значно зменшитись або й зовсім зникнути. Тому іноді на факт виконання тексту в незвичних умовах може вказувати при наявності діагностичних ознак у зразках почерку виконавця відсутність або значно менший ступінь їх прояву в досліджуваному документі.

В роботі за результатами узагальнення експертної практики наголошується на необхідності вирішення у відповідності з методичними рекомендаціями порядку вирішення підзавдань, а саме: розпізнавання незвичайності письма в досліджуваному документі; встановлення факту наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису і зразків; визначення тимчасового чи постійного характеру незвичайності письма; розпізнавання певної групи збиваючих факторів або конкретної збиваючої причини. Не вирішення або невірне вирішення хоча б одного з них призведе до експертної помилки чи необґрунтованих експертних висновків. В роботі розглянуті етапи та стадії вирішення діагностичних задач, надані рекомендації щодо формулювання оціночних суджень експертів на кожному з них та загального висновку стосовно вирішення діагностичного завдання.

В дисертації аналізуються модельні методи, які застосовуються експертами-почеркознавцями при вирішенні діагностичних завдань: методика встановлення факту виконання рукопису навмисно зміненим почерком скорописним способом; методики встановлення факту виконання рукопису незвичною до письма (лівою) рукою. Аналіз експертної практики використання цих методик дозволив автору надати рекомендації по удосконаленню процесу виділення ознак почерку та їх оцінки.

Підрозділ 2.4 “Висновки експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних завдань”.

У підрозділі звертається увага на те, що специфіка діагностичних завдань, особливості дослідження почеркових об'єктів, які містять змінені властивості письма, обумовлюють деякі особливості складання тієї чи іншої структурної частини висновку експертизи.

За результатами узагальнення практики вирішення діагностичних завдань при проведенні почеркознавчих досліджень автором надані рекомендації по оформленню висновку експертизи.

Звертається увага на необхідність чіткого формулювання завдання експерту, надається приблизний перелік вирішуваних питань. Вказується на суттєве значення відомостей про ймовірного виконавця та умов, в яких міг бути виконаний почерковий об'єкт. Автор, розглядає ці відомості як окремі компоненти діагностичного завдання та допоміжні засоби для його вирішення. В роботі надані рекомендації щодо описування результатів огляду почеркового об'єкту, послідовності описування виділених ознак почерку, формулюванню часткового синтезу про дію якихось збиваючих факторів, результатів ідентифікаційного дослідження, а також підсумкової частини висновку експертизи з наданням прикладів відповідних формулювань. На думку автора, висновок експерта при вирішенні діагностичних завдань, незалежно від характеру висновків (ступеня їх визначеності), обов'язково має супроводжуватись фотознімками. Це не лише забезпечує наочність, підвищує переконливість висновків, а й полегшує перевірку оціночних суджень експерта.

У висновках автором сформульовані найбільш суттєві положення і пропозиції, одержані внаслідок дисертаційного дослідження цієї теми, визначено рекомендації щодо подальшого удосконалення процесу вирішення неідентифікаційних задач при проведенні судово-почеркознавчих експертиз.

Cписок опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Івакін Е.О. Неідентифікаційні дослідження в судовому почеркознавстві // Право України. - К.: МЮ України, 1999. - № 2. - С. 89-91.

2. Івакін Е.О. Деякі питання методики діагностичних досліджень у судовому почеркознавстві // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. К.: НАВСУ, 1999. - № 3. - С. 193-197.

3. Івакін Е.О. Удосконалення експертної системи, як одна з гарантій захисту прав людини // Тези доповідей п'ятої міжнар. нау. пр. конф. “Суд в України: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини”. - Том 1. - К., НДІ “Проблеми людини”. - 1999. - С. 496-497.

4. Івакін Е.О. Державна судова експертиза - гарантія одержання об'єктивних і достовірних доказів у справі // Право України. - К.: МЮ України, 2000. - № 9. - С. 45-46.

5. Івакін Е.О. Основні напрямки розвитку експертної системи в Україні // Тези доп. нау. пр. конф. “Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю”. - К.: НАВСУ. - 2000. - С. 228-230.

Размещено на Allbest.ru