Становлення і розвиток органів державної автомобільної інспекції МВС України (1936–2000 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ІНСПЕКЦІЇ МВС УКРАЇНИ (1936-2000 рр.)

Харків - 2003

1. Загальна характеристика роботи

автомобільний інспекція правовий

У сучасних умовах розбудови демократичної Української держави зростає роль наукових досліджень історії держави і права. Це стосується насамперед тих історико-правових проблем, висвітлення яких сприятиме сучасному процесу державотворення в Україні. Адже врахування національного досвіду дасть змогу не лише уникнути повторення помилок, але й визначити найоптимальніші шляхи розвитку українського суспільства.

Важливим завданням, що вимагає нагального вирішення, є проведення державно-правової реформи, складовою частиною якої є побудова ефективно діючих органів державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (далі ДАІ МВС України). Значною мірою її результативність залежатиме від правильного вибору стратегії подальшого розвитку і удосконалення діяльності органів ДАІ МВС України, від реалізації положень Конституції України, Закону України “Про міліцію”, Закону України “Про дорожній рух” та інших нормативно-правових актів, від стану правової культури в суспільстві тощо.

Українська держава, виходячи із загальновизнаних цінностей та прав людини, мучить чітко законодавчо i процесуально окреслити процеси реформування правоохоронних органів.

Удосконалення діяльності органів ДАІ МВС України неможливе без глибокого наукового обгрунтування, без історико-правового дослідження її організаційно-правових аспектів. При вивченні проблеми слід зосередити особливу увагу на специфіці регіонів, врахування якої певною мірою визначає результативність роботи місцевих органів ДАІ МВС України.

У зв'язку із реформуванням судової системи в Україні передбачено створення системи адміністративних судів. До цього часу, розгляд справ про адміністративні правопорушення покладений на суди загальної юрисдикції.

В державотворчому процесі важливе значення має встановлення належного балансу у відносинах між державою i особою. Зміст цих відносин, конкретні права i обов'язки кожної із сторін визначено на конституційному рівні та у чинному законодавстві, але конкретне втілення відповідних правових норм у життя в даній сфері насамперед залежить від позиції судової влади. Враховуючи завантаженість цих судів кримінальними і цивільними справами, справи про адміністративні правопорушення, які направляються органами ДАІ відносно водіїв, що їх скоїли, тривалий час не розглядаються, або їх розгляд носить формальний характер. Зазначені обставини не можуть забезпечувати основний принцип правосуддя - невідворотності покарання. Ці проблеми зумовлюють збільшення правопорушень на автодорогах, а також смертності учасників дорожнього руху.

Доцільно було б залишити право накладання адміністративних штрафів за органами внутрішніх справ відповідно до порядку, що діяв у минулому. Для цього повинен бути визначений перехідний період до часу завершення формування і створення адміністративних судів. В такому разі у працівників ДАІ з'являється додатковий важіль впливу на стан додержання водіями вимог Правил дорожнього руху, що безумовно позитивно вплине на загальний стан правопорядку на дорогах.

Декларуючи себе європейською державою, Україна взяла на себе зобов'язання уніфікації діючого в ЄС законодавства та відповідних нормативів. Значна кількість українського автопарку експлуатується з порушенням екологічних стандартів. Слід чітко визначити на законодавчому рівні ці нормативи (які постійно розвиваються та вдосконалюються в бік ужорсточення вимог) та добиватись їх неухильного дотримання. Для цього недостатньо лише техоглядів та екологічного контролю. У випадку невідповідності автотранспорту, наприклад, екологічним вимогам, необхідно ініціювати заборону його експлуатації із зняттям такого транспорту з обліку.

В цих умовах постає нагальна потреба нових історико-правових праць, у яких на основі повного, всебічного та об'єктивного аналізу необхідно узагальнити національний досвід функціонування органів ДАІ МВС України, в тому числі і в період перебування їх у складі СРСР.

Актуальність теми дослідження визначається: а) необхідністю всебічного дослідження в історико-правовому аспекті суті і узагальнення практики діяльності органів нагляду за безпекою дорожнього руху, врахування цього досвіду у розбудові ДАІ сучасної України; б) конкретними проблемами здійснюваної в Україні правової реформи і створення демократичної, правової держави; в) науковою та практичною важливістю вивчення малодослідженої сфери діяльності ДАІ України у визначений період. Саме в процесі правової реформи належить вирішувати такі питання, як систематизація законодавства та забезпечення його ефективності, питання удосконалення державного управління суспільством.

Аналізуючи історико-правові джерела з питань створення, розвитку та діяльності органів Державної автоінспекції в Україні, автор виявив відсутність грунтовного дослідження в цій галузі історії держави та права України. До теперішнього часу досліджувалися або технічні проблеми забезпечення безпеки руху, або тільки правові питання діяльності ДАІ тощо.

Радянська історіографія характерна тим, що перед дослідниками були досить часто встановлені штучні ідеологічні перепони. До того ж всі архівні джерела, які могли б відтворити реальну картину історико-правового розвитку органів НКВС-МВС, за радянських часів були майже недоступні науковцям. Публікувалися лише нечисленні узагальнюючі праці, присвячені розбудові органів внутрішніх справ, вихід яких пов'язувався з ювілейними датами.

Теоретична основа дослідження - новітні досягнення вчення про державу і право, теорія пізнання і осмислення державно-правових явищ. Її наріжними каменями є наукові розробки сучасних провідних юристів-теоретиків та істориків держави і права, істориків, політологів: В. Авер'янова, М. Ануфрієв, М. Афанасьєва, Д. Бахраха, І. Веремеєнка, В. Гончаренка, Р. Денісова, Л. Зайцева, Ю. Кравченко, В. Кульчицького, Л. Кузнєцова, В. Новіков, М. Поліковський, М. Попова, П. Рабіновича, А. Рогожина, С. Сливка, А. Соколова, Б. Тищика, І. Усенка, О. Ярмиш та ін.

Після проголошення незалежності України на сучасному етапі з'явилася можливість об'єктивного дослідження різних історико-правових тем. Свій внесок у вивчення даної проблеми зробили відомі вчені у галузі теорії та історії держави і права, історії: В. Гончаренко, О.Копиленко, С. Кульчицький, О. Мироненко, П. Рабінович, Б. Тищик, В. Шаповал та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах цільової комплексної наукової програми “Актуальні проблеми історії держави і права України” (наказ Міністерства освіти України від 23.11.1999 р. та наказ ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № Н-164 від 28.03.2000 р.).

Напрямок тісно пов'язаний з галузевими та державними планами і програмами, а також з викладанням навчальних курсів. Зокрема, тематика даного дослідження стосується питань, які є предметом розгляду в курсах “Історія держави і права України”, “Історія міліції України”, в окремих спецкурсах, що викладаються у вищих навчальних закладах України.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розкриття сутності, виявлення закономірностей та особливостей створення, розвитку та діяльності органів ДАІ і МВС України у 1936-2000 рр., встановлення їх історичного значення у процесі розвитку держави і права України.

Для досягнення поставленої мети даного дослідження видається необхідно вирішити такі завдання:

1) визначити соціально-економічні, техніко-юридичні передумови та причини, що призвели до створення органів державної автомобільної інспекції в Українській РСР та сучасній Україні;

2) висвітлити процес утворення органів Державної автомобільної інспекції МВС України, з'ясувати її правовий статус у складі Радянського Союзу, в Західній Україні (у складі Австро-Угорської імперії та Польщі) і після проголошення незалежності України;

3) з'ясувати характерні риси діяльності органів державної автомобільної інспекції з 1936 по 2000 роки;

4) охарактеризувати головні напрямки, форми та методи діяльності органів Державної автомобільної служби у історико-правовому аспекті;

5) дати юридичну оцінку організації і діяльності органів ДАІ МВС України (1936-2000 рр.) та визначити їх історичне значення.

Об'єктом дослідження є органи державної автомобільної інспекції МВС України (1936-2000 рр.).

Предметом дослідження є закономірності та особливості створення, організації, структури, компетенції та діяльності органів Державної автомобільної інспекції МВС України (1936-2000 рр.). В роботі з метою розкриття причин та наслідків досліджуваних подій використовуються також матеріали, які виходять за межі окреслених хронологічних рамок.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є закони діалектики і логіки суспільного розвитку. Специфіка роботи зумовила використання різноманітних наукових методів. У дисертації широко використано системно-структурний та логічний методи, що дало можливість послідовно розкрити систему органів ДАІ МВС Української РСР та України у їх єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності. Передумови створення органів нагляду за дорожнім рухом в Західній Україні, органів ДАІ МВС Української РСР розглянуто відповідно до конкретно-історичних умов того часу, спираючись на соціологічний та хронологічний методи. Аналітичний та історико-правовий методи були використані в процесі дослідження історичних першоджерел, нормативно-правових актів Української РСР та сучасної України.

Дослідження органів ДАІ МВС Української РСР та України проведено переважно з допомогою логічного та порівняльного наукових методів.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали документальних фондів вітчизняних архівів, які, зокрема, зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові (фонд 205 “Накази Міністерства юстиції за 1933-1938 роки”; фонд 146 “Галицьке намісництво”; фонд 859 “Народні збори Західної України”; фонд 309 “Покажчик законів та розпоряджень”); у Державному архіві Львівської області (фонд 59 “Накази та постанови Тимчасового управління в Західній Україні”); в архіві МВС України (фонд 905 “Покажчик наказів та розпоряджень”); у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (фонд 2208).

Важливу групу джерел складають нормативно-правові акти УРСР та сучасної України.

Помітну роль у даному дисертаційному дослідженні відіграли періодичні видання з 1939-2000 рр., різноманітна історико-правова та монографічна література.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі роботи над дисертацією на основі нового архівно-документального матеріалу вперше проведено історико-правову реконструкцію всього комплексу органів ДАІ МВС України з 1936 по 2000 рр. У дисертації вперше в історико-правовій науці зроблено спробу проаналізувати організацію і діяльність органів нагляду за дорожнім рухом в Західній Україні. Вперше було виявлено і введено в науковий обіг ряд нормативно-правових актів, які регулювали діяльність органів нагляду за дорожнім рухом австро-угорського, польського періодів, а такою періоду становлення радянської влади в Західній Україні. Суттєво поглиблено і систематизовано вже існуючі знання про органи ДАІ МВС Української РСР та України, запропоновано принципово нову їх оцінку. Спростовано деякі хибні уявлення, встановлено низку нових, раніше невідомих державно-правових явищ.

Вперше у історико-правовій науці детально досліджено систему органів ДАІ МВС Української РСР та України та визначено особливості їх формування і функціонування;

вперше охарактеризовано етапи формування органів нагляду за автомобільним рухом у період Української РСР та сучасної України;

вперше проаналізовано передумови створення органів ДАІ на території Української РСР та визначено їх соціально-правове призначення в державному апараті;

вперше відображено розвиток органів нагляду за безпекою дорожнього руху УРСР у післявоєнний період (1945-1991 рр.) та встановлено їхнє важливе місце в системі правоохоронних органів Української РСР.

В результаті дослідження отримали подальший розвиток такі наукові положення:

- встановлено соціально-економічні, техніко-юридичні передумови та причини, що призвели до створення органів Державної автомобільної інспекції в Українській РСР, внаслідок чого в державі ефективніше регулювалися суспільні відносини в сфері дорожнього руху;

- з'ясовано процес утворення ДАІ МВС Української РСР та реконструйовано структуру їх органів. Доведено, що вони вдало поєднували принципи колегіальності і одноосібності в управлінні, що місцеві органи ДАІ повторювали структуру центральних органів, тим самими засвідчуючи про досконалість органів ДАІ МВС Української РСР;

- показано правовий статус органів ДАІ МВС Української РСР та України у складі СРСР, в Західній Україні (у складі Австро-Угорщини та Польщі) і після проголошення незалежності України;

- встановлено, що особливе місце в системі органів і службових осіб ДАІ МВС Української РСР та України належало міським відділам і інспекторам, які безпосередньо забезпечували нагляд за дорожнім рухом;

- визначено характерні риси, кількісні показники, а також дано їм оцінку щодо діяльності органів Державної автомобільної інспекції з 1936 по 2000 роки;

- охарактеризовано головні напрямки, форми та методи діяльності органів Державної автомобільної інспекції у історико-правовому аспекті;

- дано юридичну оцінку організації діяльності органів ДАІ МВС Української РСР та визначено їх історичне значення;

- обгрунтовано положення про те, що в сучасних умовах розбудови правової держави необхідно врахувати в доцільних межах національний досвід, зокрема щодо організації і діяльності органів Державної автомобільної інспекції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його положення дають змогу з'ясувати основні напрямки процесу становлення та розвитку органів ДАІ МВС України (1936-2000 р.), виявити їхні характерні риси, а також розкрити закономірності та особливості національного розвитку органів ДАІ МВС України.

Результати даного дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі, в лекційних курсах, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, навчально-методичних робіт з історії держави і права України, історії України, спеціальних курсів, в роботі наукових студентських гуртків вищих навчальних закладів України, а також у процесі навчання та перепідготовки юридичних кадрів, у юридичному всеобучі громадян.

Апробація результатів дослідження. Дисертант, досліджуючи проблему, брав участь у науково-практичних конференціях, у яких брав участь автор, зокрема: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (VI регіональна конференція, Львів, 2000), “Проблеми державотворення і захист прав людини в Україні (VII регіональна конференція, Львів, 2001), “Проблеми державотворення і захист прав людини в Україні (VIIІ регіональна конференція, Львів, 2002 р.).

Публікації. Основні ідеї і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка. Вони викладені у семи наукових публікаціях автора, з яких шість наукових статей та навчально-методичний посібник з історії розвитку та становлення органів ДАІ України

Структура дисертації зумовлена особливостями авторського підходу до розробки даної теми. Вони полягають у вивченні на основі нормативно-правових актів та архівних матеріалів питань організації та діяльності ДАІ МВС України (1936-2000 рр.).

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які нараховують загалом вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг роботи - 170 сторінок. Список використаних джерел налічує 141 позицію.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обгрунтована актуальність теми дослідження; визначені наукова новизна дисертації, її предмет, мета і завдання; розкрита методологічна основа дослідження, охарактеризовані використані джерела; сформульовані висновки і положення, які виносяться на захист; вказано практичне значення роботи та подана інформація про апробацію її результатів.

У першому розділі - “Огляд літератури за темою дисертації” окреслено основні етапи розвитку наукової думки за даною проблемою. Зазначається, що тема дослідження висвітлена ще недостатньо. Автором дається аналіз архівних джерел, у яких висвітлюються різні періоди історії та розвитку органів ДАІ. Також проводиться детальний аналіз робіт радянського періоду та за роки незалежності. Окремо аналізуються праці дослідників у цій галузі в періодичних виданнях.

Поряд з цим автор розуміє, що досліджувану тему неможливо з'ясувати в межах однієї чи декількох праць. Дане дисертаційне дослідження є лише спробою зробити свій посильний внесок у вагому роботу, яка проводиться істориками права і мета якої - всебічне і об'єктивне вивчення історії українського права.

У другому розділі “Державна автомобільна інспекція, її функції” розкрито етапи формування органів нагляду за автомобільним рухом. Автором простежується взаємозв'язок розвитку автомобілебудування та формування органів нагляду за дорожнім рухом. Існуючі сьогодні правила дорожнього руху як зведення взаємопов'язаних норм, що чітко і детально регламентують поведінку учасників руху в різних ситуаціях, з'явилися, звичайно, не відразу. Вони формувалися поступово, в міру економічного розвитку країн, з урахуванням необхідності урегулювати ту чи іншу проблему, що виникала з появою нових видів транспорту, з підвищенням інтенсивності дорожнього руху. Проте в кожному конкретному нововведенні на дорогах, у кожному новому правилі головним завжди була і залишається безпека всіх учасників руху і в першу чергу - пішоходів. Також автором аналізуються функції та основні засади діяльності автоінспекції. Ускладнення процесу дорожнього руху характеризується підвищенням аварійності. У більшості країн питання забезпечення безпеки дорожнього руху розглядають як державні, що тісно пов'язані з економічними і соціальними інтересами суспільства. Водночас зазначимо, що навіть з урахуванням стану доріг України аварійність на автодорогах вражає своїми цифрами. Тяжкість наслідків дорожньо-транспортних пригод в Україні в 3-14 разів перевищує ці ж показники в інших країнах світу. У середньому на добу в останні роки на вулицях та дорогах України реєструвалося 129 пригод, у яких гинули 23 і зазнавали травм 135 чоловік. Щодня у “неоголошеній війні” на дорогах помирає в середньому двоє дітей віком до 16 років і ще 20 отримують травми різного ступеня складності. Головною причиною такого стану з аварійністю є низька дисципліна учасників дорожнього руху, що підтверджується дослідженнями, проведеними ООН. Щорічно працівники Державтоінспекції попереджають понад 12 млн. різних порушень Правил дорожнього руху, в тому числі понад 400 тис. випадків керування транспортними засобами у нетверезому стані. Останнім часом в Україні намітилися тенденції до зміни взаємин працівників міліції та громадян, що базуються на проголошеному пріоритеті прав людини серед основних соціальних орієнтирів нашої держави і полягають в їх гуманізації - переорієнтації працівників ДАІ на надання необхідної допомоги учасникам дорожнього руху. Робота органів ДАІ в Україні повинна оцінюватися за чітко визначеними критеріями: станом аварійності та злочинності, а також - рівнем відносин інспекторів ДАІ з водіями.

Автор зазначає, що ДАІ зараз переорієнтовується з пошуку масового дрібного порушника на попередження грубих порушень Правил, які можуть потягти вчинення ДТП. Головним завданням інспекторів ДАІ стало не виявлення якомога більше правопорушників, як це було раніше, а координація дій для зниження аварійності.

У третьому розділі “Структура, форми і методи діяльності ДАІ (1936 - 1991 рр.)” дисертант розкриває особливості формування органів нагляду за дорожнім рухом у період існування Радянського Союзу, а також відповідних структур у Західній Україні.

Організаційні форми нагляду за дорожнім рухом на теренах колишнього Радянського Союзу, до складу якого входила частина території України, почали складатися з 11 серпня 1919 р., коли Радою народних комісарів РРФСР було прийняте Положення про автомобільну інспекцію. Цим положенням встановлювалися організаційно-правові форми інспекції з авторуху, визначалися структура, компетенція і правовий статус автоінспекції. Декретом Ради народних комісарів РРФСР від 10 червня 1920 року “Про авторух по м. Москва та її околицях (правила)” передбачалося, що нагляд за дотриманням правил руху покладається на автоінспекцію транспортного відділу Московської Ради робітничих і селянських депутатів. Це був початковий і самостійний етап в історії розвитку організаційних форм управління безпекою дорожнього руху. Проте функції автоінспекції виконували не тільки спеціально створений державний орган - автоінспекція, але й інші окремі державні органи, зокрема міліція, транспортний відділ Ради робітничих і селянських депутатів. З часом разом із розвитком автомобільної промисловості та зростанням автопарку країни виникла потреба у створенні органу державного нагляду за автомобільним та дорожнім рухом.

У 1936 р. в системі Центрального управління шосейних і грунтових доріг та автомобільного транспорту при РНК СРСР була створена Державна автомобільна інспекція СРСР як орган державного нагляду за експлуатацією автомобільного транспорту. Вона виконувала переважно функції технічної інспекції. Проте вже перший досвід роботи ДАІ показав, що функції технічної інспекції недостатні для вирішення питань, пов'язаних з автомобілізацією країни. Тому згідно з Постановою РНК СРСР від 3 березня 1936 р. № 424, Державтоінспекція увійшла до складу Головного управління Робітничо-селянської міліції НКВС СРСР. 3 червня 1939 року Постановою РНК СРСР №1182 було затверджене Положення про Державну автомобільну інспекцію.

ДАІ пройшла складний процес становлення та розвитку, органічно влилася в структури МВС СРСР та УРСР і стала однією з їх управлінь. Будучи складовою частиною органів внутрішніх справ, підрозділи ДАІ являли собою досить чисельний, складний за організацією та управлінською структурою організм. Їх підпорядкованість силовим структурам і головна спрямованість протягом понад кількох десятиліть на здійснення охоронно-каральних заходів визначали не лише їх специфіку, функції й завдання, але й природу, характер, а головне - форми й методи службово-оперативної роботи. На життя й функціонування значний вплив справляла суспільно-політична обстановка в країні, особливо в період масових репресій і переслідувань, які породжували у працівників міліції невпевненість, зниження в частинах та підрозділах дисципліни, організованості й порядку.

Автором було проаналізовано архівні джерела та публікації періоду формування органів Державтоінспекції у Західній Україні. Зокрема, формування почалося ще за часів панування Австро-Угорщини. Розпорядженням австрійського Міністерства внутрішніх справ №130 від 5 жовтня 1907 р. створювалися органи дорожнього нагляду (organy nadzoru drogowego). Даний правовий акт утверджував Статут про дорожню поліцію. Починаючи з 23 липня 1908 р., встановлювалися Правила вуличного руху. Проте брак світлофорів, дорожніх знаків, регулювальників спричиняли до частих аварій. Для налагодження відносин між учасниками дорожнього руху розпорядженням Міністерства внутрішніх справ від 4 червня 1910 р. на шосейних дорогах встановлювалися автошляхові знаки. Після входження Західної України до складу Польської держави процес формування органів нагляду за безпекою руху тривав. У кожному повіті функціонувала повітова державна поліція, до складу якої входила дорожня поліція. Процес формування органів нагляду за дорожнім рухом у Західній Україні був нетривалим, що зумовлювалося геополітичним положенням даного регіону і відповідно воєнно-політичними катаклізмами, які відбувалися тут. Німецько-радянський пакт, підписаний у Москві 23 серпня 1939 р., та угода між двома країнами про розподіл сфер впливу у Східній Європі створили передумови глобального світового конфлікту.

У перші дні війни співробітники ДАІ займалися мобілізацією автомашин в армію, збираючи їх по автогосподарствах, виявляли нові машини, перевіряли їх технічний стан і збирали для відправлення на фронт, приймали іспити на право керування автомобілями, перевіряли якість навчання водіїв.

У післявоєнний час працівники ДАІ безпосередньо брали участь у відновленні автомобільного парку країни, здійснювали контроль за правильним і раціональним його використанням, чіткою й ефективною організацією дорожнього руху.

Наказ МВС СРСР № 587 від 2 лютого 1947 р. визначив обов'язки ДАІ в галузі організації та регулювання руху. Витрати на придбання, установку та експлуатацію технічних засобів регулювання здійснювалися коштом місцевих бюджетів. Роботи проводилися силами організацій, які відали міським освітленням, благоустроєм тощо. На початку 1952 р. на вулицях Києва вперше з'явилися безконтактні миготливі світлофори.

З метою узагальнення в єдиному нормативному документі завдань, функцій та прав ДАІ у вересні 1963 р. Рада міністрів СРСР прийняла постанову, якою затверджувалося Типове положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства охорони громадського порядку.

В листопаді 1967 р. Рада міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення безпеки руху в містах, інших населених пунктах і на автомобільних дорогах”, яка визначила головні напрямки і зміст діяльності по попередженню аварійності на транспорті. З 1971 р. почалося систематичне обстеження умов руху на автомобільних дорогах, на вулицях. Великих зусиль вимагало обладнання знаками і покажчиками автомобільних доріг Москва-Ленінград, Москва - Харків - Ялта та інших, що проходили по територіях Росії, України, Білорусії. З 1 вересня 1983 р. було введено в дію Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху”. За цим Указом Державтоінспекція отримувала можливість пред'являти значно більше вимог до керівників автопідприємств та до інших посадових осіб, а не тільки до водіїв, як це було раніше. На початку 80-х років відбулася зміна керівництва МВС СРСР, яка спричинила небачену чистку кадрів особового складу органів міліції. Щоправда, пізніше було визнано, що під час кампанії були допущені явні перегини, і певна частина звільнених співробітників була поновлена на роботі в органах міліції.

Ядерна катастрофа, яка сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., створила вкрай загрозливу ситуацію в країні. Важлива роль у вирішенні завдань з ліквідації наслідків аварії відводилася Державній автомобільній інспекції. Особовий склад підрозділів ДАІ працював у складних умовах, часто на ділянках доріг з високим рівнем радіації, при постійній високій інтенсивності руху транспортних потоків. Першочергові заходи були спрямовані на недопущення проникнення в небезпечну зону автотранспорту та громадян, не залучених до роботи з усунення наслідків аварії. З цією метою перш за все були виставлені загороджувальні пости ДАІ навколо м. Прип'яті. Для забезпечення постійного нагляду за рухом транспорту в район Чорнобильської АЕС за рішенням керівництва МВС України було створено спеціальний батальйон дорожньо-патрульної служби ДАІ із штатною чисельністю 180 одиниць. Для забезпечення безпеки дорожнього руху в 30-кілометровій зоні було задіяно 7 цілодобових і 6 двозмінних постів регулювання.

Підводячи підсумки, автор зазначає, що структура, форми та повноваження Державтоінспекції зумовлювалися багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками соціально-політичного та організаційно-технічного характеру. З точки зору компетенції Державтоінспекція УРСР була органом управління, проте її управлінська діяльність зводилася в основному до функцій нагляду за дотриманням встановлених державою правил, нормативів та стандартів.

У четвертому розділі “Проголошення незалежності Української держави та діяльність ДАІ МВС України на сучасному етапі” розглядаються проблеми відродження Української незалежної держави, процеси створення інститутів державної влади. Автор підкреслює особливе становище ДАІ серед державних інспекцій, що пояснюється надзвичайно складним об'єктом нагляду. Тут важливо зазначити особливості дорожнього руху як соціального явища: в результаті автомобілізації країни кількість суб'єктів дорожнього руху настільки зросла, що можна говорити про нагляд у дорожньому русі як соціальну функцію, діяльність, що торкається інтересів усіх громадян - як України, так і іноземців - учасників дорожнього руху в нашій державі, а також громадських та державних організацій. Соціальна гострота проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху ставить ДАІ в ряд важливих державних інспекцій, що діють в Україні.

Дисертантом проаналізовано процес формування та розвитку органів ДАІ України, нормативно-правові акти, які визначають організацію, структуру та компетенцію.

Аналізуючи правові засади діяльності Державтоінспекції МВС України, необхідно зробити висновок, що з часу проголошення незалежності України була розроблена чітка структура законодавчих та підзаконних актів щодо безпеки та організації дорожнього руху. У цю систему входять Конституція України, яка гарантує дотримання основних прав учасників дорожнього руху, закони та підзаконні акти. Проте немає систематизованої правової бази як для працівників ДАІ, так і для всіх інших учасників цієї служби. А від ефективності діяльності Державтоінспекції значною мірою залежить життя і здоров'я людини, а також збереження матеріальних цінностей держави.

У висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні наукові положення, що становлять зміст дисертації. Зокрема, відзначається:

1. Поширення автомобіля в Українській РСР призвело до потреби створення державних органів нагляду за дорожнім рухом. Такими органами стали органи ДАІ, які з 1936 по 2000 рр. пройшли складний еволюційний шлях свого розвитку.

2. З утворенням органів ДАІ Української РСР значно покращився порядок на автомобільних дорогах, зменшилася аварійність. Структура і організаційна єдність органів ДАІ свідчила про їх досконалість.

3. Після закінчення другої світової війни органам ДАІ належало помітне місце в системі правоохоронних органів Української РСР. Особлива роль у системі органів та службових осіб ДАІ відводилася міським відділам та інспекторам.

4. В період перебування частини українських земель у складі Австро-Угорщини, Польщі та інших держав на цих землях функціонували органи нагляду за дорожнім рухом, які не завжди ефективно виконували свої функції. Це було пов'язано із зневажливим ставленням до місцевого українського населення.

5. Органи ДАІ МВС України (1936-2000). сформувалися і набули розвитку на основі національного державно-правового досвіду. Вони мають незаперечну історичну цінність, оскільки є виразником рівня розвитку права українського народу.

Робота над матеріалами дисертаційного дослідження дала можливість авторові сформулювати такі практичні рекомендації:

1. В умовах становлення ринкових відносин населення (учасники дорожнього руху) повинно бути впевнене в оптимальному використанні податку, що стягується на ремонт та покращання стану вулиць та доріг. З іншого боку, інженери з організації дорожнього руху повинні мати досконалу технічну програму, яка б допомагала їм розробляти комплекс основних заходів щодо покращення вулично-шляхової мережі і раціонального управління дорожнім рухом. При цьому вони повинні мати також юридичні гарантії, щоб захистити себе в разі порушення у суді справ, пов'язаних з ДТП. Національний досвід організації і діяльності органів ДАІ з 1936 по 2000 р. свідчить про залежність рівня аварійності від стану проїзної частини, зокрема її незадовільний стан суттєво зменшує час на вирішення водієм спірних питань руху.

2. Чинність значної кількості несистематизованих нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів ДАІ, призводить до негативного ефекту щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Тому доцільно систематизувати законодавство України у єдиний Дорожній Кодекс України. У ньому повинно бути чітко відображено: об'єкт праворегулювання; суб'єкти правовідносин, їх права та обов'язки; правила, норми та стандарти, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху тощо. Відзначається, що у цьому акті повинні бути зведені основні положення Законів України: “Про дорожній рух”; “Про міліцію”; “Про оперативно-розшукову діяльність”; Кодексу України “Про адміністративні правопорушення”, а також Правил дорожнього руху, Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України. Майбутній Дорожній Кодекс мав би визначати види порушень, покарання за них.

3. Доцільно розробити “Посібник з регулювання дорожнього руху у містах України”, де на основі історичного розвитку відобразити особливості правового регулювання дорожнього руху, його безпеки і визначити умови, які сприяли б підвищенню правосвідомості учасників дорожнього руху, відтак зниження аварійності.

Беручи до уваги, що ефективність діяльності щодо забезпечення безпеки дорожнього руху залежить від профілактичної роботи, яка у свою чергу тісно пов'язана із пропагандою безпеки дорожнього руху, доцільно централізовано щорічно розробляти систему цілеспрямованих заходів на підставі вивчення, аналізу та оцінки оперативної обстановки на автошляхах. У сучасних умовах пропаганда безпеки дорожнього руху має фрагментарний, а інколи й хаотичний та епізодичний характер. У той же час її ефективність повинна бути пов'язана із відповідною цілеспрямованістю, яка має грунтуватися на глибокому аналізі причин аварійності, виявленні та систематизації тих порушень правил дорожнього руху, що частіше за інші призводять до дорожньо-транспортних пригод. На сьогодні вдалим прикладом такої діяльності є публікація “Букварика пішохода” (для дітей початкової школи), надрукованого в Івано-Франківську. Проте відсутність коштів не дає можливості його розповсюдження по всій Україні. Безперечно, ця робота повинна плануватися у всій державі, оскільки планування дозволяє визначати основний зміст пропагандистської роботи на конкретний період; концентрувати зусилля працівників Державтоінспекції на вирішенні головних проблем пропаганди безпеки дорожнього руху; визначати строки, форми та методи їх вирішення.

4. Повніше необхідно використовувати можливості міжнародних інформаційних мереж, у тому числі слід використовувати рекламні повідомлення страхових фірм і організацій, оскільки вони безпосередньо зацікавлені у зменшенні дорожнього травматизму та аварійності. Відповідно до цього доцільно практикувати обговорення стану справ у відділеннях ДАІ з представниками страхових фірм та організовувати з ними обмін інформації щодо порушників Правил дорожнього руху.

5. Необхідно максимально забезпечити принцип невідворотності покарання за вчинене правопорушення. Для цього доцільно також використовувати електронні засоби спостереження за учасниками дорожнього руху. При цьому необхідно забезпечити суворо диференційований підхід до застосування адміністративних стягнень та неухильне додержання процесуальних норм при фіксації порушень.

6. Необхідно звернути особливу увагу на екологічну небезпеку від автомототранспорту. З огляду на це означена проблема чомусь применшена, хоч в державі функціонує, наприклад, природоохоронна прокуратура як окрема структура в галузі прокурорського нагляду. Налагодження ефективної взаємодії Державтоінспекції з органами охорони навколишнього середовища - чи не загальніша з проблем сьогодення.

7. На стан аварійності на автодорогах впливає їх стан. Відповідно до цього, на підрозділи ДАІ доцільно покласти функцію контролю за їх якістю з правом визначення невідповідності стану дорожнього покриття діючим стандартам і нормативам та ініціюванням питання заборони їх експлуатації. При цьому відповідні експерти ДАІ повинні брати активну участь у прийманні автошляхів у експлуатацію та нести відповідальність за їх безпечний стан. Розвиваючи зазначену тезу слід визначити за відповідними структурами ДАІ можливість контролю за цільовим витрачанням коштів, які виділяються на ремонт доріг та їх розбудову.

8. Потрібно постійно аналізувати критерії добору й систему навчання працівників органів ДАІ, рівень дотримання дисципліни та законності серед особового складу, своєчасно планувати та вживати невідкладних заходів щодо виправлення негативних тенденцій в органах ДАІ України. Слід визнати і той факт, що в організації самої кадрової роботи службових органів ДАІ МВС України має місце певна байдужість, неуважне ставлення до людей, до вирішення їхніх проблем, що є одним із чинників, які сприяють звільненню зі служби.

9. З метою подальшого підвищення ефективності боротьби з дорожньо-транспортним травматизмом необхідно з урахуванням місцевих умов та особливостей своєчасно вживати заходів реагування на зміну обстановки з аварійністю на автотранспорті та орієнтувати особовий склад на надання допомоги всім учасникам дорожнього руху, і особливо тим, хто потрапив у складне становище. Для усунення хабарництва серед службових осіб органів ДАІ на дорогах категорично заборонити безпідставні зупинки транспортних засобів та вимагання у водіїв документів, не передбачених чинним законодавством України. Повною мірою слід ефективніше застосовувати чинне законодавство України до керівників підприємств, які порушують правила, норми і стандарти у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху України.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

Хом'як Я.І. Становлення та розвиток органів Державної автомобільної інспекції України. - Львів: Піраміда, 2000. - 62 с.

Хом'як Я.І. Створення та діяльність органів автомобільної інспекції в Західній Україні // Право України.- 2000.- № 11.- С.139-141.

Хом'як Я.І. До питання правової діяльності ДАІ України // Малий і середній бізнес.- 2000.- № 1-2.- С.79-81.

Хом'як Я.І. Правове регулювання відносин у сфері дорожнього руху. - Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини, 2000.- Вип.2.- С.438-441.

Хом'як Я.І. Деякі організаційно-правові та адміністративні аспекти діяльності структурних підрозділів органів внутрішніх справ. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини, 2001.- Вип.36.- С.256-259.

Хом'як Я.І. Деякі аспекти формування органів Державної автомобільної інспекції України // Малий і середній бізнес.- 2001.- № 3-4.- С.9-10.

Хом'як Я.І. Історичні аспекти формування та діяльності органів ДАІ. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини, 2002. - Вип.10.- С.97-100.

Размещено на Allbest.ru