Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО ТА ДОВЕДЕННЯ ДО БАНКРУТСТВА

Спеціальність: Кримінальне право та кримінологія

ГРЕК Б.М.

Київ, 2005 рік

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (ч. 4. ст. 13). Важливе місце при цьому відводиться захисту прав та законних інтересів кредиторів і інвесторів, оскільки посягання на ці права не лише зачіпають власні інтереси, але і підривають довіру до держави, позбавляючи її економіку важливого фінансового джерела - кредитів та інвестицій, і становлять велику суспільну небезпеку.

Нині у Кримінальному кодексі України (далі - КК) передбачено низку норм, яких в українському кримінальному праві до переходу до ринкових відносин не існувало. Це є наслідком корінних змін в економіці країни, що знайшло своє відображання у нормах Розділу VІІ КК “Злочини у сфері господарської діяльності”.

В Україні набули поширення нові види злочинів, до яких відносяться злочини, пов'язані з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства в той час, коли проблема кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства, незважаючи на її значущість і актуальність, у науці кримінального права є ще недостатньо теоретично розробленою. Для вітчизняної правової науки розробка кримінально-правових заходів щодо запобігання кримінальним формам банкрутства на даному етапі є значною мірою новим напрямом наукового пошуку, який має враховувати реалії сьогодення.

Теоретичною основою дослідження слугували праці вчених у галузі кримінального права, кримінології, фінансового, господарського права в межах, необхідних для пояснення предмету дослідження, зокрема, українських: Г.В. Андрусіва, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, В.І. Борисова, І.П. Голосніченка, В.Г. Гончаренка, І.М. Даньшина, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, М.І. Панова, В.М. Поповича, В.В. Сташиса, В.Я. Тація; російських: Я.М. Брайніна, В.В. Волженкіна, Л.Д. Гауфмана, В.В. Колесникова, А.М. Медведєва, А.М. Трайніна, Б.С. Утевського, Е.А. Фролова, А.М. Яковлєва, П.С. Яні. Іноземних: К. Гайарфаса, Де Брюс Л., Дж. Ерла, Р. Дрейка, Г. Папе, А. Рапачинського, М. Редвана, Р. Фридмана, А. Халустік та ін.

Незважаючи на наявність таких наукових досліджень як монографії О.М. Бірюкова, В.В. Джуня, М.І. Тітова, а також дисертації Р.Г. Афанасьєва, В.А. Малиги, Б.М. Полякова, В.В. Радзивилюка та інших вчених, Україна на сьогодні не має цілісної концепції, яка б відображала реальний стан протидії фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства. Питання щодо такої протидії досліджено лише у двох наукових дослідженнях: Н.М. Ляпунової “Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство” та О.О. Круглової “Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину)".

Відмічаючи значний внесок цих авторів в розробку багатьох теоретичних проблем, слід зазначити, що наукова праця Н.М. Ляпунової була присвячена відповідальності за злочини в сфері банкрутства, якi були передбачені статтями 1562, 1563 Кримінального кодексу України 1961 р., тобто ще до прийняття чинного КК, а О.О. Круглової - відповідальності лише за один склад злочину, передбачений ст. 219 КК.

У цьому секторі правового поля існує ще багато теоретично не узагальнених і не вирішених практикою питань, зокрема, спеціального суб'єкта та суб'єктивної сторони цього злочину, встановлення матеріальної шкоди, диференційного підходу до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 218, 219 КК, їх кваліфікації ознак, диспозицій цих статей, приведення законодавства України у відповідність до європейських стандартів, наявності протиріч між КК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом". Саме це робить актуальним завдання більш глибокого дослідження специфіки цих складів злочинів, їх місця серед господарських злочинів.

Окрім зазначених праць, проблематика банкрутства досліджується в окремих статтях таких авторів, як: В. Бондаренко, П.Е. Власов, А. Волченко, В.М. Гайворонський, Т. Джі, С. Жамен, І.А. Клепицький, Б. Колб, Л. Лакура, В.Д. Ларичев, К. Логінов, Е.В. Смірнова, А.Х. Тімербулатов, М.І. Тітов, А.Н. Трайнін, Г. Федотова, А. Флеснер, Г.Ф. Шершеневич.

Оскільки на сьогодні відсутній уніфікований понятійний апарат, необхідний для об'єктивного відображення процесів, пов'язаних із кримінальними формами банкрутства, а також, що феномен “банкрутство” має міждисциплінарний характер і виходить за межі предмета наявних правових та економічних наук, розробка комплексної системи протидії кримінальним формам банкрутства є актуальною і де термінується нагальними потребами теорії та практики, що в свою чергу вимагає вивчення досягнень української науки кримінального, господарського, фінансового права, кримінології, узагальнення кримінально-правового досвіду, аналізу та використання зарубіжного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів на рівні дисертаційного дослідження.

Зазначені обставини визначають актуальність, наукову і практичну значущість цієї проблеми.

Тему дисертації “Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства” затверджено на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 1 від 27 січня 2004 року). Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. Дисертацію виконано згідно з планами Національної академії внутрішніх справ України (п. 13 Основних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.). Особливого наукового значення набуває зв'язок дисертаційного дослідження з Концепцією розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.

Мета і завдання дослідження полягає у визначенні і розв'язанні проблем правової практики та вдосконалення інституту відповідальності за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства за кримінальним законодавством України.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження необхідно вирішити такі основні завдання:

- здійснити аналіз стану наукової розробки проблем кримінально-правової відповідальності за фіктивні банкрутства та доведення до банкрутства;

- вивчити становлення інституту банкрутства в Україні, розкрити роль держави у запобіганні фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства;

- з'ясувати сутність і дати загальну характеристику фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства за законодавством України та інших держав;

- визначити співвідношення понять “банкрутство”, “фінансова не спроможність” та “не платоспроможність” з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства;

- дати юридичний аналіз складу злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК;

- визначити проблеми, що виникають при застосуванні статей 218 та 219 КК;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення статей 218, 219 КК та рекомендації щодо протидії кримінальним формам банкрутства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані зі злочинами в сфері банкрутства суб'єктів господарської діяльності.

Предметом дослідження є проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стала сукупність загальнонаукових та соціально-галузевих методів та принципів, застосування яких дозволило всебічно дослідити об'єкт дослідження у взаємозв'язку, взаємозалежності та цілісності, задля вирішення завдань, поставлених перед дисертантом.

Для досягнення зазначених цілей автором у ході дослідження застосовано ряд таких загальнонаукових методів дослідження, як:

- діалектичний - перехід від загального до окремого та конкретного, і навпаки (підрозділ 1.1; розділ ІІ; підрозділ 3.1);

- соціологічний метод застосовувався у процесі накопичення наукової інформації про предмет дослідження, зокрема, при вивченні судової практики, офіційних, наукових та бібліографічних джерел тощо (підрозділ 3.1);

- історично-правовий метод використано при розгляді становлення та розвитку інституту банкрутства в Україні (розділ І);

- метод аналізу та синтезу використовувався при аналізі базових понять, наприклад, визначенні банкрутства, неправомірних дій тощо.

Для визначення та поглиблення понять (термінів) використовувався логіко-гносеологічний метод (розділ І). За допомогою статистичного методу було розглянуто динаміку злочинів, пов'язаних із фіктивним банкрутством і доведенням до банкрутства та їх питому вагу у загальній кількості злочинів у сфері економіки (підрозділ 3.1). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень розвиненості національного законодавства у сфері протидії кримінальним формам банкрутства на предмет якості, системності, узгодженості (підрозділ 1.3, розділ ІІ). Логіко-юридичний (догматичний) метод застосовано при розробці пропозицій щодо вдосконалення статей 218 та 219 КК (розділ ІІ, підрозділ 3.2).

Автор також дотримувався принципу єдності конкретно-історичного та концептуального підходів при дослідженні об'єкта і предмета дисертаційної роботи, застосовував спеціальні юридичні методи аналізу і тлумачення правових норм (підрозділ 1.1, підрозділ 2.3). У роботі використано також структурний метод та системного аналізу (розділ 1, розділ ІІ). Застосування цих методів надало можливість повного та об'єктивного дослідження обраної предметом роботи.

Емпіричну базу дослідження складають норми чинного законодавства України, відомчі нормативні акти правоохоронних та контролюючих органів України, використано матеріали 55 кримінальних справ та матеріали опитування 95 слідчих Державної податкової міліції ДПА України і 110 арбітражних керуючих, які здійснювали провадження у справах про банкрутство, матеріали аналітичних підрозділів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в сучасній юридичній науці України з урахуванням накопиченого теоретичного та практичного досвіду проведено цілісне дослідження проблем кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства та за фіктивне банкрутство як відносно самостійного правового явища з метою вироблення нового погляду на їх місце в системі кримінально-правових санкцій та обґрунтування висновків і рекомендацій щодо вдосконалення відповідного законодавства та практики його застосування, визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку кримінально-правових відносин у сфері протидії кримінальним формам банкрутства.

Підсумком дослідження стали такі наукові результати, які мають наукову новизну або містять суттєві ознаки новизни, отримані дисертантом:

1. Встановлено, що феномен “банкрутство” має міждисциплінарний характер. Ефективна боротьба з ним потребує вдосконалення кримінально - та цивільно-правових, економічних і кримінологічних підходів;

2. Розроблено теоретико-методологічні основи комплексного економіко-правового дослідження проблем застосування кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства;

3. Визначено недоліки щодо правового регулювання інституту банкрутства в Україні. Зокрема, виявлені прогалини в законодавстві в частині неузгодженості норм чинного кримінального права з нормами цивільного та господарського права. Запропоновано шляхи усунення існуючих нормативних прогалин через розширення підстав щодо встановлення суб'єктного складу злочину, передбаченого статтями 218, 219 КК, а саме віднесення до суб'єктного складу кредиторів, суб'єктів господарської діяльності та диференційного підходу при встановленні розміру завданих збитків;

4. Визначено та охарактеризовано основні науково-практичні передумови, сукупність яких є достатньою для вдосконалення кримінально-правових норм, що забезпечують захист суб'єктів господарської діяльності від доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, до яких відносяться:

а) соціально-економічні;

б) нормативні;

в) кримінологічні фактори.

5. При визначенні досліджуваних видів кримінальної відповідальності, обґрунтовано необхідність віднесення до наслідків фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства як прямих матеріальних збитків, так і збитків від зниження обсягів реалізації продукції і товарів, зниження попиту на послуги (недоотриманий прибуток або упущена вигода), оскільки шкода від фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства може бути майновою (зменшення майна, спричинення збитків), немайновою (зниження ділової репутації, зменшення нематеріальних активів суб'єкта господарювання) та політичною (підрив державної політики у розвитку ринкових відносин тощо).

6. Встановлено причини та умови неефективного застосування статей 218 та 219 КК, а саме:

- недосконалість законодавства;

- складність тлумачення основних ознак об'єктивної сторони складу злочинів по статтях 218, 219 КК;

- недостатній практичний досвід осіб, що застосовують законодавство;

- брак спеціальних правових знань у працівників правоохоронних органів, а також недостатня діяльність господарських судів по виявленню ознак фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства при розгляді справ, пов'язаних із банкрутством.

7. Зроблено висновок, що доведення до банкрутства вчинюється як із корисливих, так і з інших мотивів: введення в оману кредиторів для отримання відстрочення чи розстрочення платежів, які належить сплатити на користь кредиторів, або списання боргів, так само, як і для несплати боргів, а також з інших мотивів (помста, заздрість, особисті ворожі стосунки з кредиторами, або задоволення інтересів третіх осіб);

8. Обґрунтовано необхідність диференційного підходу щодо встановлення кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства у випадку, коли цими діями спричинено стійку фінансову неспроможність чи завдано велику або особливо велику шкоду суб'єкту господарювання або державі;

9. Доведено необхідність вдосконалення інституту кримінальної відповідальності для усунення виявлених неузгодженостей та протиріч в юридичних конструкціях досліджуваних кримінально-правових норм та забезпечення досягнення цілей кримінально-правового впливу;

10. У дослідженні обґрунтована необхідність внесення в диспозицію розглянутих кримінально-правових норм наступні положення: для притягнення до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство необхідно щоб "завідомо неправдива офіційна заява про ознаки неплатоспроможності повинна бути подана до господарського суду", з корисливих чи інших мотивів за наявності можливості задоволення вимог кредиторів;

11. Для забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство внесено пропозиції стосовно змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”:

а) щодо доцільності проведення економіко-правової експертизи з метою встановлення ознак фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства;

б) щодо усунення розбіжностей між цивільним та кримінальним законом, стосовно розміру суми коштів, є підставою для порушення справи.

Автор провів теоретичне узагальнення питань правового регулювання у сфері відносин, що виникли на межі господарського та кримінального права, що само по собі має важливе наукове та практичне значення.

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем, а також пропозицій щодо їх вирішення. Сформульовані у дисертації положення, висновки та пропозиції спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, які своєю кінцевою метою мають піднесення на більш високий рівень відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, та прозорість процесів, пов'язаних з інститутом банкрутства, що дасть змогу більш ефективно впливати на економічні процеси, що відбуваються в державі, зокрема:

- у законотворчій діяльності - для підготовки змін до КК України, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;

- у науково-дослідницькій діяльності - як основа для подальшого наукового дослідження правових аспектів відносин фінансової неспроможності;

- у навчальному процесі - для підготовки навчального посібника з даної проблематики, при написанні наукових праць, підручників, методичних рекомендацій з курсів “Кримінальне право”, “Господарське право” та інших, а також для викладання курсів кримінального права, зокрема, його Особливої частини, господарського права та господарського процесу;

- у правоохоронній та правової діяльності - для практичного використання працівниками правоохоронних органів та судів з метою правильного вирішення питань кваліфікації цих злочинів, відмежування їх від суміжних складів злочинів.

Практична цінність результатів дослідження підтверджена актами впровадження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час виконання і обговорення її на засіданні кафедри кримінального права та процесу в Київському університеті права НАН України. Окремі положення і теоретичні висновки дисертації викладено в доповідях на тему: “Кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства згідно з законодавством України та основних розвинених зарубіжних країн”, виголошених на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми та перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”, проведеній у квітні 2004 р. у м. Києві, та на тему “Кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства згідно з законодавством України та розвинутих зарубіжних країн” - на Міжнародному форумі з фінансового оздоровлення та банкрутства, який відбувся у вересні 2004 р. у м. Києві. Дисертант брав участь у підготовці Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про практику застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Основні положення дисертації, висновки та рекомендації використано й апробовано дисертантом у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях. Напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження теоретико-методологічні та методичні матеріали використано при підготовці пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинних законів України, а також під час читання лекцій на семінарах, в Академії адвокатури України та юридичному факультеті в Київському національному університеті культури та мистецтв.

Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 223 сторінки, із них основний текст 189 сторінок, додатки - на 17 сторінках. Список використаних джерел містить 208 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні основи, а також інформаційна та теоретична бази дослідження, характеризується наукова і практична значущість одержаних результатів, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ “Загальна характеристика відповідальності за злочини, пов'язані з банкрутством” складається з трьох підрозділів і присвячений питанням дослідження теоретичних аспектів проблем кримінально-правової відповідальності за кримінальні банкрутства, обґрунтуванню необхідності її вдосконалення.

У першому підрозділі “Поняття банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства в законодавстві України й окремих правових системах світу” за результатами опрацювання законодавства України, окремих правових актів іноземних держав, а також наукових літературних джерел, охарактеризовано поняття “банкрутство”, “неплатоспроможність”, “фіктивне банкрутство” та “доведення до банкрутства”. Дисертант підтримує думку тих вчених, які вважають, що терміни “фінансова неспроможність” і “банкрутство” мають різні правові значення.

Термін “фінансова неспроможність” є більш широким поняттям, ніж “банкрутство”, яке фактично обмежується процедурою конкурсного задоволення претензій кредиторів шляхом ліквідації майна банкрута. Дисертант звертає увагу на те, що терміни “неплатоспроможність”, “фінансова неспроможність” і “банкрутство” у праві різних держав вживаються в різних значеннях. У більшості з них банкрутство є частковою фінансовою неспроможністю, кримінальним її видом. Порівняльний аналіз визначень цих термінів, що містяться у ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, і терміну “фінансова неспроможність” у ст. 209 ГК України та статтях 218, 219 КК дає підстави вважати, що термін “фінансова неспроможність” вживається для характеристики фінансового стану суб'єкта господарювання, як “боржника”, так і “банкрута”. Боржника відрізняє від банкрута те, що для визнання боржника банкрутом потрібне відповідне рішення господарського суду. Саме тому, на думку автора, банкрутство, за своїм змістом, не може бути синонімом фінансової неспроможності. Дисертант дійшов висновку, що загальноприйнятих кримінально-правових і кримінологічних понять “фіктивне банкрутство” та “доведення до банкрутства” не існує. Більше того, у різних правових системах світу ці поняття дуже різняться.

У другому підрозділі “Становлення та розвиток інституту банкрутства в Україні” автором здійснено аналіз історії і практики розвитку інституту банкрутства в Україні, проаналізовано й узагальнено причини виникнення банкрутства. Розглянувши різні думки, автор виділяє такі фактори, сукупність яких є необхідною і достатньою основою для пояснення існування і вдосконалення кримінально-правових норм, що забезпечують захист суб'єктів господарювання від доведення до банкрутства, а також від фіктивного банкрутства:

1) соціально-економічні, що відображають залежність існування нормальних економічних відносин від дотримання суб'єктами господарської діяльності умов добросовісної діяльності;

2) нормативні, що відображають систему кримінально-правової охорони відносин у сфері господарської діяльності, передбачені Конституцією та законодавством України;

3) кримінологічні, що визначають суспільну небезпеку злочинів, передбачених статтями 218 та 219 КК, їх поширеність, а також можливість і доцільність кримінально-правових заходів боротьби з ними.

Третій підрозділ “Порівняльно-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за незаконні дії, пов'язані з банкрутством у різних правових системах світу” присвячено вивченню законодавства про кримінальну відповідальність за такі злочини у Франції, ФРН, США, Великобританії, Російській Федерації.

Автор наводить аргументи на користь використання переваг законодавства у сфері боротьби з кримінальними формами банкрутства країн з ринковою економікою, що допоможе найбільш ефективному впровадженню правових інструментів, які найкраще відповідають сьогоднішньому стану регулювання майнових відносин в Україні, а також допоможе створенню нової концепції подальшої розробки законодавства про фінансову неспроможність. Разом із тим, дисертант наголошує, що слід дуже обережно ставитися до імплементації іноземного права, і застерігає від “механічного запозичення змісту і форм права”.

У розділі 2 “Юридичний аналіз складів злочинів, пов'язаних із банкрутством” досліджуються об'єкт, суб'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК України.

У першому підрозділі “Об'єкт та предмет злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України”, здійснено аналіз безпосереднього об'єкта цих злочинів. За висновком дисертанта, безпосереднім об'єктом фіктивного банкрутства і доведення до банкрутства є суспільні відносини, що підпадають під дію кримінального закону. Визначення безпосереднього об'єкта дало можливість зробити висновок і про родовий об'єкт, яким, на думку автора, є суспільні відносини у сфері господарської діяльності як важливої і невід'ємної складової частини економічної системи суспільства.

Автор дійшов висновку, що предмет суспільних відносин і предмет злочину - різні правові явища. На підставі наукових джерел та особистого розуміння питання автором доведено, що ототожнювання предмета злочину з його об'єктом є помилковим.

У другому підрозділі "Об'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України" доведено, що значення об'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК полягає в тому, що у ній значною мірою відображаються соціальна небезпечність діяння, замисел злочинця та втілюється його злочинний план. Автором доведено, що найбільш складною у складі злочинів про банкрутство, є саме об'єктивна сторона. Ця складність обумовлена тією обставиною, що правове регулювання здійснюється правовими нормами, що мають різну галузеву приналежність. Порівняльно-правовий аналіз об'єктивної сторони показав, що злочини, передбачені статтями 218 і 219 КК, за своєю конструкцією відносяться до злочинів із матеріальним складом, що суттєво розходиться з сучасною світовою практикою, яка передбачає відповідальність за банкрутство за формальним складом злочину.

Третій підрозділ “Суб'єкт злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України” присвячений розгляду суб'єкта злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК, зазначених безпосередньо в диспозиціях цих статей.

Автором доведено, що суб'єкти даних злочинів відносяться до категорії спеціальних суб'єктів, якими у сфері банкрутства є: у фіктивному банкрутстві - громадянин-засновник або власник суб'єкта господарювання, службова особа суб'єкта господарської діяльності, або громадянин-суб'єкт підприємницької діяльності; у доведенні до банкрутства - власник або службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Оскільки практика доводить, що термін "доведення до банкрутства" може бути використаний і до дій кредиторів, які використовують тимчасові фінансові труднощі боржника для порушення в господарському суді справи про банкрутство підприємства, переслідуючи корисливі цілі, дисертант обґрунтовує необхідність законодавчого визначення кредитора як суб'єкта складу злочину, передбаченого статтею 219 КК.

У четвертому підрозділі "Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України" автор при дослідженні суб'єктивної сторони складу злочинів виходив із загальноприйнятих, вироблених кримінально-правовою наукою України та інших країн, положень і дефініцій котрі в основному зводяться до того, що встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони - це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності.

Аналізуючи зміст суб'єктивної сторони злочину, дисертант зазначає, що його характеризують певні юридичні ознаки, яким є:

- вина особи у формі умислу або необережності, що є основною та обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожного злочину;

- мотив, тобто спонукання до вчинення злочинної дії;

- мета злочину - як бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних наслідків, кінцевого результату.

Автором доведено, що корисливий мотив завжди присутній у діях, спрямованих на ущемлення майнових інтересів кредиторів, однак винний може діяти не тільки з корисливих, а й з інших мотивів, зокрема, бажання помститися конкретній особі, задовольнити інтереси іншої особи, отримати взаємну послугу, чи з мотивів анти суспільного характеру, що безпосередньо не вбачається з диспозиції ст. 219 КК.

Розділ 3 “Проблеми кримінально-правової відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства” визначає основні шляхи вдосконалення правового забезпечення боротьби з фіктивним банкрутством і доведенням до банкрутства.

Перший підрозділ “Загальна характеристика стану правової діяльності в Україні в боротьбі з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства” присвячений проблемам правової діяльності в Україні в сфері, що розглядається, та містяться пропозиції щодо їх вирішення.

Більшість злочинів, пов`язаних із банкрутством, носять латентний характер і ретельно приховуються суб`єктами господарювання під виглядом цивільних правовідносин. Навіть незначна кількість порушених кримінальних справ, на думку автора, доводить, що ці норми виконують важливу охоронну функцію - заборону вчинення злочинних діянь під загрозою застосування кримінальної санкції. До того ж факт латентності злочинів не є приводом для неуважного ставлення до них. Аналіз кримінальних справ показує, що зловживають інститутом банкрутства як боржники, так і кредитори. Суспільна небезпека цих зловживань полягає не тільки в тому, що вони порушують інтереси конкретних осіб, але й у тому, що підривають основи позики і кредиту. Крім того, автор відзначає, що перелік способів доведення до банкрутства є дуже широким, а такі способи не завжди характеризується корисливою метою. Вивчення кримінальних справ свідчить, що у більшості випадків (до 80%) суб'єктами злочинів, пов`язаних із банкрутством, є службові особи суб'єктів господарювання. Дисертант відзначає складність доведення наявності корисливих мотивів і наміру в осіб, що довели підприємство до банкрутства і користуються його результатами, розглядає питання кваліфікації таких зловживань, відмежовує їх від розкрадань, ухилення від сплати податків, фіктивного підприємництва, використання службового становища, та інших.

У другому підрозділі “Напрями вдосконалення інституту кримінально-правової відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства” автор доходить висновку, що кримінально-правова відповідальність за порушення законодавства України про банкрутство - це правовідносини між суб'єктами права, що виникають на підставі їх взаємних обов'язків нести несприятливі наслідки за порушення норм законодавства України. Автор наголошує, що основною метою реалізації інституту банкрутства не є застосування карального засобу, яким є кримінальна відповідальність. Це - вимушений захід, що слід розцінювати як об'єктивну необхідність, зумовлену наявністю складу злочину. Тому, з метою вдосконалення правового забезпечення боротьби з фіктивним банкрутством і доведенням до банкрутства, дисертантом пропонується ряд заходів для вдосконалення інституту кримінальної відповідальності.

У висновках викладено одержані автором найбільш важливі наукові і практичні результати, сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації з урахуванням набутого досвіду України щодо вдосконалення кримінально-правових основ протидії кримінальним формам банкрутства в Україні.

Так:

1. Неспроможність сплати боргів (банкрутство) сама по собі не утворює злочинного діяння. Вона є поняттям цивільного і господарського права. Водночас, сукупність злочинних діянь, караних за умови фінансової неспроможності й утворить, на думку автора, кримінально-юридичне поняття банкрутства.

2. Поняття “фінансова неспроможність”, з одного боку, і “кримінально-каране банкрутство” з іншого, мають бути визначені самостійно. При вирішенні проблеми обсягу і меж вивчення міждисциплінарних правових понять необхідно враховувати співвідношення і взаємозв'язок юридичних наук, наявність між ними відносин не тільки координації, а й субординації, коли в цьому їх співвідношенні визначальне значення мають фундаментальні науки. Визнання фінансової неспроможності обмежується неплатоспроможною особою. Під кримінальну ж відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства можуть, крім неї, підпадати й інші особи, які діяли у співучасті з безпосередньо винною особою.

3. Фінансова неспроможність складає зовнішню, об'єктивну умову для застосування кримінально-правових норм про банкрутство. Не всі особи, що оголошені фінансово неспроможними, можуть бути суб'єктами кримінально-караного банкрутства, але ті, котрі не можуть бути визнані фінансово неспроможними боржниками, не можуть підлягати і кримінальній відповідальності. Тобто, не кожен фінансово неспроможний є банкрутом (у кримінально-правовому значенні цього слова), але банкрутом може бути тільки фінансово неспроможний.

4. Необхідною умовою банкрутства є факт фінансової неспроможності у тому саме значенні, якого йому додають цивільне та господарське право і визнання факту фінансової неспроможності є компетенцією господарського суду. Тільки після визнання факту фінансової неспроможності, у випадку виявлення ознак фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, господарський суд має повідомити правоохоронні органи, а винуватість особи та відповідне покарання в повному обсязі має вирішуватися судом тільки у кримінальному провадженні.

5. Незначну кількість кримінальних справ, пов'язаних з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити наступним:

- по-перше, не напрацьовано практики розслідування кримінальних справ.

- по-друге, побоювання ряду працівників правоохоронних органів займатися такими справами через невеликий досвід практичної роботи та брак правових знань;

- по-третє, відсутність чіткої судової правової практики за даними злочинами;

- по-четверте, недоліки в діяльності господарських судів, які повинні виявляти при розгляді справ, пов'язаних із банкрутством, й ознаки кримінальних форм банкрутства.

6. Попереднє обговорення в господарському суді питання про вину боржника у фіктивному банкрутстві чи доведенні до банкрутства, з одного боку, додатково ускладнює діяльність цього суду, тому що суд, не маючи можливості з'ясувати за допомогою досудового слідства докази, не може ухвалити ґрунтовного рішення про вину боржника у злочинному банкрутстві. З іншого - попереднє обговорення питання про вину боржника, без усяких підстав, обмежує переслідування боржника в порядку кримінального судочинства, оскільки таке переслідування обумовлюється визнанням вини його в порядку розгляду справи про фінансову неспроможність (банкрутство) підприємства в господарському суді. Внаслідок цього попереднє рішення не може бути прийнято вчасно, і боржник, проти якого при своєчасному провадженні досудового слідства знайшлося б достатньо доказів, не визнається винним.

7. Суб'єкти даних злочинів, належать до категорії спеціальних суб'єктів. Це аргументується тим, що, крім осудності і досягнення 16-річного віку, суб'єкт доведення до банкрутства і фіктивного банкрутства повинен мати і додаткову (спеціальну) ознаку, якою є певний правовий зв'язок із суб'єктом господарювання, що дає їм можливість володіти інформацією про фінансову та господарську діяльність. Питання про спеціального суб'єкта ускладнюється тим, що найчастіше таким суб'єктам можуть бути притаманні й ознаки службової особи. На підставі вивчення періодичної літератури та узагальнення практики розгляду судами кримінальних справ цієї категорії, дисертант робить висновок, що у діях службової особи суб'єкта господарювання, мають місце ознаки декількох злочинних дій, які потребують самостійної кримінально-правової оцінки і кваліфікуватися за сукупністю статей 218, 219 та 190, 191, 192, 205, 212 КК, або ст. 366 КК.

8. З метою забезпечення захисту кредиторів, у тому числі держави, необхідно провести кримінальний аналіз таким протиправним діянням:

1) втручання у діяльність суб'єкта господарювання з метою створення фінансової неспроможності;

2) погрозу чи насильство щодо власника або службової особи суб'єкта господарювання, а також щодо їх близьких родичів, у зв'язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов'язків.

9. У сфері юридичної відповідальності склалася незадовільна правової практика, коли через недосконалість кримінально-правових норм, що розглядаються, суди визначають міру покарання за злочини у сфері банкрутства без урахування розміру завданих кредиторам та державі збитків, у зв'язку з чим запропоновано до статей 218 та 219 КК внести кваліфікуючі ознаки “великий та особливо великий розмір”.

10. Дисертантом пропонується внести ряд змін до диспозиції розглянутих кримінально-правових норм, а саме, викласти статті 218 та 219 КК в новій редакції, де передбачено повторність, скоєння злочину групою, скоєння раніше судимою за статтями 218 чи 219 КК, або за корисливі злочини, вводиться таке поняття як "інші мотиви".

11. Запропоновано зміни до частини 3 ст. 6, та абзацу 1 частини 7 ст. 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в частині визначення безспірної суми коштів та призначення економіко-правової экспертизи. кримінальний злочин банкрутство

Література

1. Грек Б. Банкрутство в Україні: минуле і сьогодення // Право України. - 2004. - № 6. - С. 24-31.

2. Щодо суб'єкта злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України // Вісник Верховного Суду України. -2004. -№12(52). - С. 27-32.

3. Грек Б.М. Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства: кримінально-правовий аспект // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 227. Правознавство. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 115-119. (Пункти 3 і 5 різні за змістом та обсягом).

4. Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства за законодавством України і розвинутих країн світу. Збірник наукових праць "Реформування правової системи України: проблеми та перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів". - К.: НАУ, 2004. - Т. 2. - С. 620-626.

5. Грек Б.М. Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства: кримінально-правовий аспект // Часопис Київського університету права. - К.: 2005. - № 1. - С. 116-125. (Пункти 5 і 3 різні за змістом та обсягом).

Размещено на Allbest.ru